Головна

“ВІКОВА” ОЗНАКА СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ Р. Максимович


“ВІКОВА” ОЗНАКА СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ

Р. Максимович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

У статті з’ясовано таку загальну ознаку службової особи, як вік, після досягнення

якого ця особа несе кримінальну відповідальність. Проаналізовано основні положення

стосовно цього питання у доктрині кримінального права.

Ключові слова: службова особа, представник влади, вік.

Дослідження проблеми віку, після досягнення якого особа може бути визнана

службовою, надзвичайно важливе, і сьогодні залишається одним із най

дискусійніших при аналізі поняття службової особи. У доктрині кримінального права

воно може сприяти зменшенню існуючих суперечок, а на практиці – прийняттю

законного рішення при розслідуванні кримінальної справи, адже однією з головних

цілей діяльності науковців є полегшення роботи для працівників правоохоронних і

судових органів.

Питання визначення віку як загальної ознаки службової особи в різний час

вивчали такі вчені як: Л.П. Брич, Н.О. Гуторова, Ш.Г. Папіашвілі, О.Я. Свєтлов,

В.О. Навроцький, Т.К. Щеглова та ін. Проте, наявність деяких змін у законодавстві, і

привернення уваги до не врахованих раніше аспектів дають змогу по-новому підійти

до його вирішення. Саме тому, метою цієї публікації є висвітлення різних поглядів

науковців стосовно того, з якого віку особа може бути визнана службовою, а також

наведення деяких додаткових аргументів на користь однієїз них Досягнення встановленого законом віку є однією з обов’язкових умов

притягнення

особи до кримінальної відповідальності та обов’язковою ознакою

суб’єкта злочину. Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно

своєрідний ступінь формування її особистості [1, c. 75], певний етап її розвитку, який

характеризує ступінь формування її особистості [2, c. 102], період часу від

народження людини до будь-якого моменту відліку, певного періоду її життя, що

відображає анатомо-фізіологічний стан організму людини та ступінь формування її

особистості [3, c. 76]. На думку Р.І. Міхеєва, про вік можна говорити в широкому у

вузькому значенні. У першому випадку дослідник під віком розуміє календарний

період часу, який минув від народження до якого-небудь хронологічного моменту в

житті людини, а в другому випадку – вказаний період психофізичного стану в життя

тієї чи іншої особи, з яким пов’язані як медико-біологічні, соціально-психологічні,

так і правові зміни [4, c. 17]. Загалом можна говорити про чотири підходи щодо

визначення віку. За хронологічним підходом вік – це кількість прожитих років тією

чи іншою людиною, за біологічним (медичним) – рівень фізичного розвитку, за

психологічним – рівень інтелектуального (розумового) розвитку, соціальним – рівень

соціальної адаптації у суспільстві.

Відповідно до загального правила кримінальній відповідальності підлягають

особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що

вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають

кримінальній відповідальності лише за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 Кримінального Кодексу України (далі – КК). У понятті

службової особи, яке міститься у п. 1 примітки до ст. 364 КК України, нічого не

сказано про її мінімальний вік. Тобто, якщо формально тлумачити букву закону, то

можна зробити висновок, що службовою особою може бути і неповнолітній, який

досяг 16–17 років. Водночас кримінальний закон чітко вказує, що службова особа

повинна бути або представником влади, або ж займати посаду, яка пов’язана з

виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків

[5, c. 60]. Відповідно до чинного законодавства України неповнолітній не може бути

представником влади [6; 7; 8; 9; 10]. Проте не існує якихось прямих заборон щодо

того, щоб особи у віці до вісімнадцяти років займали посади, пов’язаніз виконанням

організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків. У зв’язку з

цим серед науковців немає єдності стосовно віку, після досягнення якого можна

набути статусу службової особи. Одна група дослідників вважає, що особа може бути

службовою тільки з настанням повноліття.

Зокрема Т.К. Щеглова стверджує, що для зайняття відповідної посади особа має

досягнути вісімнадцяти років [11, c. 75-76]. О.Я. Свєтлов пише, що на практиці

(особливо в сільській місцевості) трапляються випадки, коли неповнолітніх

призначають завідувачами магазинів (часто “штат” такої торговельної установи

складається із одного завідувача, який є і продавцем), клубів і т. ін. На його думку,

службова особа, крім формального заняття якої-небудь посади, повинна володіти

певними знаннями, життєвим досвідом, відповідною освітою, щоб завдяки своїм

суб’єктивним якостям мати змогу виконувати покладені на неї функції [12, c. 130].

Тому, на думку О.Я. Свєтлова, потрібно шляхом удосконалення закону унеможливити визнання службовою особою неповнолітніх, оскільки це суперечить

змісту нашого законодавства. З цією метою він пропонує доповнити визначення

службової особи вказівкою на те, що до них належать повнолітні особи [12, c. 131].

Цього автора підтримують і деякі інші вчені. Наприклад Л.П. Брич та

В.О. Навроцький зауважують, що саме такі якості, на якізвернув увагу О.Я. Свєтлов,

дають змогу усвідомлювати протиправність дій, які виходять за межі простих

моральних принципів ,,Не убий”, ,,Не вкради”. Оцінка дій, що входять в об’єктивну

сторону посадових злочинів, як протиправних і кримінально караних не завжди

доступна розумінню неповнолітньої особи [5, c. 60].

Проте, найвагомішим аргументом на користь того, що службовою особою може

бути лише повнолітній, Л.П. Брич і В.О. Навроцький називають те, що виконання

відповідних обов’язків полягає у здійсненні функцій представника, оскільки

адміністративно-господарська чи організаційно-розпорядча діяльність виконується

від імені і за відповідним дорученням власника підприємства, установи, організації.

Цивільне ж законодавство передбачає, що представником може бути лише

повнолітня особа [5, c. 60].

Також ці науковцізвертають увагу на те, що особи, які не досягли повноліття, не

можуть виступати суб’єктами законної підприємницької діяльності, виконувати

організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки. Хоча в

законодавстві жодних прямих обмежень з приводу віку суб’єктів підприємництва

немає, але на них у повному обсязі поширюються вимоги цивільного законодавства

про дієздатність і представництво, які можуть мати місце після досягнення особою

повноліття. Крім того, виконання цими особами своїх функцій часто пов’язане з

укладенням договору про повну матеріальну відповідальність. Такий договір відповідно до норм трудового законодавства може бути укладений тільки з особою,

яка досягла вісімнадцятирічного віку. І на їхню думку, слушною є пропозиція

О.Я. Свєтлова щодо вдосконалення законодавства в частині визначення поняття

службової особи [5, c.60].

І.І. Карпець пише, що за деякі види злочинів, наприклад за зловживання владою

чи службовим становищем, особи, які досягли шістнадцятирічного віку, не можуть

нести відповідальності, оскільки практично вони не займають посади, на якій вони б

могли ,,зловжити’’ своїм становищем. Якщо б така людина і була призначена на таку

посаду (уявимо собі це), то притягати її до відповідальності недоцільно, оскільки

вона ні життя, ні виробництва не знає. І „розпочинати” своє життя й трудову

діяльність з притягування до кримінальної відповідальності не повинна [13, c.177].

Низка інших авторів такожвважають можливим визнати особу службовою тільки

після досягнення нею вісімнадцяти років, не зазначаючи при цьому жодних

аргументів [14, c. 97; 15, c. 49].

Зокрема, на думку В.М. Бурдіна, потрібно саме в КК передбачити, що

неповнолітні не можуть бути суб’єктами злочинів, де виконавцем зазначено

службову особу. Він пропонує включити в КК окрему статтю чи її частину, де

зазначити, що особи, які не досягли 18-річного віку, не можуть бути суб’єктами тих

злочинів, виконавцем яких є лише службова особа [15, c. 49].

Не зовсім чітким і послідовним є, на нашу думку, погляд Ш.Г. Папіашвілі.

Спочатку цей автор вказує, що суб’єктом службових злочинів може бути тільки

осудна службова особа, яка досягла шістнадцятирічного віку [16, c. 94]. Згодом він

піддає критиці пропозицію О.Я. Свєтлова щодо внесення відповідних змін у

визначення поняття цього спеціального суб’єкта злочину, оскільки, по-перше, воно

суперечить загальноприйнятому правилу – ,,кримінальній відповідальності

підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років”; по-

друге, неповнолітня особа не може бути призначена чи обрана на таку посаду, про

яку йдеться у відповідній статті КК [16, c. 139]. Н.О. Гуторова спочатку пропонувала передбачити в законодавстві можливість

призначення на посади керівників та головних (старших) бухгалтерів суб’єктів

господарської діяльності лише осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку. У

випадках призначення неповнолітніх на зазначені посади відповідальність за їх

протиправні (у тому числі й злочинні) діяння мають нести особи, які прийняли

рішення про це призначення [17, c. 289]. Видається, що така думка є хибною,

оскільки не відповідає загальновизнаному принципу кримінального права –

особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин. Згодом, в

іншій своїй праці, Н.О. Гуторова визнала службовою особу, яка досягла

шістнадцятирічного віку [18, c. 107, 111, 127, 164, 168, 171, 177, 184, 239].

Друга група науковців допускає можливість того, що службовою може бути

особа і з шістнадцятирічного віку, проте не обґрунтовують цього, мабуть вважаючи,

що цей спеціальний суб’єкт злочину не наділений особливостями порівняно із

загальним [19, с. 540; 20, с. 55].

Видається, що погляди першої групи криміналістів є цілком прийнятними щодо

внесення відповідних змін і доповнень у визначення поняття спеціального суб’єкта

злочину, але, вважаємо, що можна визнати особу службовою і з шістнадцятирічного

віку на таких підставах. По-перше, в житті можлива ситуація, коли молода людина значно випереджає своїх однолітків як у фізичному, так і в розумовому розвитку

(наприклад, всім відомо, що інколи особа достроково закінчує школу, або ж вступає

до вищого навчального закладу раніше за своїх ровесників). Майбутні розумові,

моральні, фізичні та інші якості людини не запрограмовані однаковою мірою для

всіх. Кожна із цих якостей становить собою новоутворення, єдність природженого і

набутого. Особа значною мірою сама себе створює в результаті власної діяльності,

роботи над собою, яка зумовлена обраними інтересами, ідеалами, життєвими цілями

і, звичайно ж, під впливом умов життя і виховання. Зокрема, З.А. Астеміров

стверджує про те, що визнання неповнолітніх раннього юнацького віку (16–17 р.)

осудними і кримінально відповідальними узгоджується зїх соціально-психологічною

характеристикою (під осудністю автор має на увазі зрілість – Р.М.) [21, c. 45]. По-

друге, певною мірою на користь цієї позиції свідчить і роз’яснення п. 20 постанови

Пленуму Верховного Суду України ,,Про судову практику у справах про

зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 р., де зазначено, що за

примушування жінки до статевого зв’язку, що передбачено ст. 119 КК 1960 р.

(ст. 154 чинного КК) відповідальність можуть нести особи, яким на момент вчинення

злочину виповнилося шістнадцять років. Це положення відображене і в кримінально-

правовій літературі [22, c. 101; 1, с. 368; 23, с. 25]. Як відомо, суб’єктом злочину є

особа, від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні. Тобто, одним із

можливих суб’єктів цього злочину є службова особа. Безперечно, що це має

стосуватися також і інших злочинів, суб’єктами яких є службові особи. По-третє,

виконання обов’язків службовою особою не завжди пов’язане із укладенням

договору про повну матеріальну відповідальність. Коли такий договір навіть

укладено, то це, згідно із чинним законодавством, не є підставою для визнання особи службовою. По-четверте, в цивільному законодавстві немає вимоги з приводу того,

що представником може бути тільки повнолітня особа, а головне, щоб вона була

наділена повною цивільною дієздатністю. По-п’яте, відповідно до ч. 1 ст. 35

Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (далі – ЦК) повна цивільна

дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і

працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю

або батьком дитини. Згідно із ч. 3 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути

надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися

підприємницькою діяльністю. Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу

фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності

з моменту реєстрації шлюбу [24]. Питання реєстрації шлюбу регулюються Сімейним

кодексом України від 10 січня 2002 р. (далі – СК), у ст. 22 якого йдеться про те, що

особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день

реєстрації шлюбу. Шлюбний вік для жінки встановлено з сімнадцяти, а для чоловіка

– з вісімнадцяти років [25]. Визначення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка

не є відступленням від конституційного принципу рівностей статей: це – результат

відмінності жіночого та чоловічого організмів, тих фізіологічних процесів, які

відбуваються в них [26]. У ст. 23 СК передбачено, що за заявою особи, яка досягла

чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо

буде встановлено, що це відповідає її інтересам [25]. На підставі останнього

положення теоретично можна уявити ситуацію, коли вже в чотирнадцять років особа

може набути повної цивільної дієздатності. Проте, в цьому віці особа ще не може

відповідати за злочини, суб’єктом яких є службова особа, оскільки в ч. 2 ст. 22 КК

міститься вичерпний перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з чотирнадцятирічного віку. Видається, через ці обставини

особа може бути визнана службовою з шістнадцятирічного віку.

В літературі також висловлено думку про те, що на практиці, як виняток,

неповнолітній може бути визнаний службовою особою, якщо він є членом

молодіжної громадської організації [27, c. 52]. Відповідно до ст. 4 Закону України

,,Про молодіжні та дитячі громадські організації’’ від 1 грудня 1998 р. засновниками

молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути особи, які досягли

15-річного віку [28]. Може видатися, що коли після створення цих організацій

зазначені особи займають посаду, пов’язану із виконанням організаційно-

розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, як того вимагає

кримінальний закон, то є всі підстави для визнання їх вже в цьому віці службовими.

Проте, ми поділяємо думку Л.П. Брич і В.О. Навроцького стосовно того, що

підприємства, засновані на приватній формі власності, не можуть бути віднесені до

громадських, оскільки в останніх не персоніфікована і не виділена частка, що

належить кожному. Таке розуміння, на їхню думку, ґрунтується на семантичному

значенні слова ,,громадський” [29]. Навряд чи може трапитись таке, коли відповідна

громадська організація створена на державній чи комунальній формі власності. На

основі цього ми не вбачаємо підстав для визнання осіб, які досягли 15-річного віку і є

засновниками молодіжних чи дитячих громадських організацій службовими особами.

Підсумовуючи вищенаведене, вважаємо, що питання про вік, з якого особа може

бути визнана службовою, має вирішуватися залежно від того, за якою ознакою вона

визнається цим спеціальним суб’єктом злочину. Виконувати функції представника

влади вона може лише з настанням повноліття, а займати посаду, пов’язану з

виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських

обов’язків – після досягнення шістнадцятирічного віку.

1. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року

/ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Олександр,

В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред..

М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

3. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для

підготовки до іспитів) / За заг. Ред. В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

4. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности (Теория и

практика): Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. М., 1995. – 70 с.

5. Навроцький В.О., БричЛ.П. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських

злочинів вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. –

С. 58-62.

6. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. –

1996. – № 30. – Ст. 141.

7. Закон України ,,Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної

Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

8. Закон України ,,Про Конституційний суд України” від 16 жовтня 1996 року //

Відомості Верховної Ради України. – № 49. – Ст. 272.

9. Закон України ,,Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // Відомості Верховної

Ради України. … 1993. – № 8. – Ст. 56. 10. Закон України ,,Про міліцію” від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради

України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

11. Щеглова Т.К. Применение уголовно-правовой нормы о должностной халатности. –

Проблемы борьбы с преступной неосторожностью / ДВГУ. … 1978. – Вып. 2 –

С. 68-77.

12. Свєтлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка. …

1978. – 303 с.

13. Карпец И.И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. – М.,

,,Юрид. Лит.”, 1976. – 224 с.

14. Павлов В.Г. Субьект преступления. – Спб.: Изд-во ,,Юридический центр Пресс”. –

2001. – 318 с.

15. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. – К.:

Атіка, 2004. – 240 с.

16. ПапиашвилиШ.Г. Должностные преступления в теории уголовного права,

законодательстве и судебной практике. Тбилиси: Издательство Тбилисского уни–та. –

1988. – 304 с.

17. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. – Харків:

В-во Національного університету внутрішніх справ. … 2001. – 320 с.

18. Гуторова Н.А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII

Особенной части Уголовного кодексса Украины с научно-практическим

комментарием. – Х.: ООО ,,Одиссей”, 2003. – 256 с.

19. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М.Й. Коржанський – К.: Атіка,

Академія, Ельга – Н, 2001. – 656 с.

20. Гришаев П.И., Здравомыслов Б.В. Взяточничество: понятие, причины, квалификация.

Учеб. пособие. – М. – 1988. – 136 с.21. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних

(Теоретическое введение в изучение специального курса). Учеб. пособие. – М. – 1970.

– 126 с.

22. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров,

О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.:

Юридична думка, 2004. – 656 с.

23. Яковлєв Я.М. Половые преступления. – Душанбе: Изд. ,,Ирфон”. – 1969. – 454 с.

24. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради

України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

25. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. –

2002. – № 21-22. – Ст. 135.

26. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.:

Видавничий Дім ,,ІнЮре”, 2003. – 532 с.

27. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий: Вопросы уголовно-

правовой квалификации. – М.: ЮЛ, 1978. – 95 с.

28. Закон України ,,Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня

1998 року // Відомості Верховної Ради України. … 1999. – № 1. – Ст. 2.

29. БричЛ.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від

оподаткування в Україні: Монографія / Вступна ст. М.Я. Азарова. – Атіка, 2000. –

288 с

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук