Радник

ПРАВОВИЙ ВПЛИВ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ:

КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ

В. Косович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

У статті досліджено питання співвідношення правового впливу та правового

регулювання. Проаналізовано критерії розмежування правового впливу та правового

регулювання з одного боку, і пошук їх спільних складових – з іншого. Запропоновано

деякі міркування стосовно практичної значимості вивчення цієї проблеми.

Ключові слова: правовий вплив, правове регулювання, механізм правового

регулювання.

Політико-правові дискусії, що розгорнулися в українському суспільстві після

видання Президентом України низки указів про дострокове припинення

повноважень Верховної Ради України п’ятого скликання і призначення

позачергових виборів до українського парламенту, яскраво проілюстрували

значимість права як засобу регулювання суспільних відносин та забезпечення

соціального компромісу. Практично усі сторони апелювали до Конституції та

законодавства України, Конституційного суду та судів загальної юрисдикції.

Водночас було простежено нерозмежованість між аксіологічними та правовими

установками, з одного боку, та приписами нормативно-правових актів з іншого,

тобто було ототожнено правовий вплив та правове регулювання суспільних

відносин, що зумовило численні юридичні колізії. Наведене свідчить про

необхідність загальнотеоретичного дослідження критеріїв розмежування правового

впливу та правового регулювання суспільних відносин.Такі критерії вже були розглянуті [4, с. 32–33]. Спробуємо їх де

призму наявних наукових напрацювань та юридичної практики.

Розпочнемо із такого критерію, як наявний у сучасній державі, зокрема і вУкраїні,

підхід до праворозуміння. Зарубіжні правознавці концентрують своюувагу та зусилля на

розвитку і вдосконаленні теорій права, що виникають на підставі і в межах

традиційного природного права, на базі традиційного юридичного позитивізму, а також

на основі функціонального аналізу права [5, с. 23]. Відомий російський теоретик

С.С. Алексєєв, який присвятив аналізу права низку фундаментальних праць, розглядає

право у будь-якому його значенні як обґрунтовану свободу і можливість поведінки,

визнаної у суспільстві [2, с. 38]. Право необхідно розглядати як загальносоціальне (таке,

що виникає та існує незалежно від держави, має загальносоціальну природу, є

загальносоціальним феноменом) та спеціальносоціальне, юридичне (що є наслідком

винятково державної діяльності) [8, с. 9–10].

Якщо брати за основу поширену серед теоретиків позицію, що правове

регулювання – це здійснюваний державою за допомогою юридичних засобів вплив

на суспільні відносини з метою їх упорядкування [8, с. 165], то таке визначення

відповідає позитивістському (домінуючому в континентальній правовій системі) Постає запитання: а чи може такий підхід до права бути використаний і до

правового впливу? Якщо розділити позицію, що правовий вплив – це взятий в

єдності та багатоманітності процес впливу права (як спеціальними правовими

засобами, так і іншими правовими явищами) на соціальне життя, свідомість і

поведінку людини [6, с. 26; 3, с. 380], то так. Юридичні норми попри регулятивні

виконують загальносоціальні функції, наприклад, виховну – впливають на

формування правової свідомості та правової культури громадян. Отож засоби

правового регулювання слугують водночас ізасобами правового впливу.

Правовий вплив, керуючись системою його засобів, способів та завдань,

пов’язаний із природничими теоріями права (у їхньому релігійному чи світському

трактуванні з позиції теології, етики, юриспруденції чи філософії права) [7, с. 30].

Згадаймо наприклад значення релігійної свідомості для забезпечення ефективного

правового регулювання у державах, що належать до релігійних правових систем. Не

можна не брати до уваги й те, що інколи визначальними чинниками стосовно

свідомості та поведінки суб’єктів права є їхні аксіологічні та правові установки. Так,

в Україні яскравим прикладом впливу корпоративних потреб та інтересів на

соціально-правову практику є радикально протилежні оцінки різних політичних сил

у Верховній Раді України щодо указів Президента України про дострокове

припинення повноваженьВерховної Ради України п’ятого скликання.

Керуючись наведеним, правовий вплив охоплює розуміння права у двох

площинах – як природного, так і юридичного. Правове регулювання – владно-

регламентуючий вплив, що відповідає юридичному трактуванню права і його

основним функціям Наступним критерієм зіставлення правового впливу та правового регулювання є

їх соціальне призначення та функції. Соціальне призначення правового впливу –

забезпечення загальносуспільних цінностей та невід’ємних природних прав людини.

Правове регулювання – це регулювання суспільних відносин з метою втілення в

життя передусім нормативно закріплених конкретною державою цінностей. Тобто,

якщо правовий вплив у своїй основі має загальносуспільні інтереси, то правове

регулювання – як загальносоціальні, так і групові (останні інколи можуть

домінувати). Наприклад, якщо ідеологи „громадянського суспільства” однією із

його засадничих ознак вважали рівність можливостей для усіх членів суспільства, то

у багатьох сучасних демократичних, соціальних та правових державах, в яких за

твердженням політиків таке суспільство уже сформоване, парламенти як органи

представницького народовладдя законодавчо закріплюють депутатську

недоторканність, що є порушенням принципу рівності усіх перед законом і

свідченням пріоритету власних інтересів над загальносуспільними.

Відмінності у соціальній сутності конкретизуються через відмінності у предметі

впливу та регулювання. Предмет правового регулювання є вужчим від предмета

правового впливу, оскільки до останнього належать ті економічні, політичні та

соціальні відносини, які правом не регулюються, однак на які право поширює свій

вплив [6, с. 56]. Наприклад, у ч. 2 ст. 682 Цивільного Кодексу України визначено,

що якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності

товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно

ставляться. У цьому випадку цивільна норма надає сторонам право реалізувати

договірні домовленості самостійно. Однак відсутність безпосередньо юридичної

регламентації ще не означає відсутності правового впливу. Адже звичаї ділового

обороту базуються як на економічних чинниках, так і на принципах цивільного

права України та приписах норм глави 54 „Купівля-продаж” ЦК України (що суд

враховуватиме у разі виникнення спору міжсторонами).

Соціальна сутність правого впливу і правового регулювання проявляється у їх

функціях. Загальновизнано, що функції права – це основні напрями його впливу на

людину та суспільство. Наявні у науці підходи до класифікації функцій об’єктивного

юридичного права, на нашу думку, можна вважати також загалом і функціями

правового впливу й правового регулювання [8, c. 9–10; 1, с. 313]. Якщо група функцій

регулятивного статичного характеру (закріплювальна, витіснювальна, стимулювальна,

обмежувальна, регламентуюча тощо) властива для правового регулювання, то

загальносоціальні динамічні (виховна, інформативна, ціннісно-орієнтаційна,

ідеологічна тощо) значною мірою є похідними від правового впливу. Візьмемо

наприклад реалізацію права. Уповноважуюча норма надає суб’єктові права

можливості певної поведінки. Наприклад, громадяни України мають право обирати і

бути обраними до представницьких органів влади. З одного боку, норма закріплює

один із основних принципів сучасної виборчої системи; з іншого – формує певну

політичну свідомість, установку електорату на участь у здійсненні суспільної влади (а

це вже вплив). Юридичний обов’язок окремих категорій громадян декларувати

доходи спрямований на регулювання відносин міждержавою та платниками податків.

Водночас ця зобов’язувальна норма дисциплінує, виховує й частково стимулює до

належного виконання особою її конституційних обов’язків. Забороняючі норми мають

передусім превентивний, попереджувальний характер. Вони близькі до вимог,

встановлених іншими соціальними неюридичними нормами – релігійними,

моральними тощо (не вбий, не вкради, не ображай тощо). Правове регулювання, на

відміну від правового впливу, пов’язане із встановленням конкретних прав та

обов’язків суб’єктів права, з прямими приписами про необхідне і можливе. Якщо

перше означає реалізацію правових норм через правовідносини – то друге не

обов’язково [6, с. 56]. Зокрема, притягнення особи до юридичної відповідальності, що

полягає в обов’язку правопорушника зазнати обмеження певних благ, має також

попереджувальний та виховний вплив на інших осіб. Наступна група відмінностей простежується у разі ознайомлення з елементами

механізму правового регулювання та правового впливу. До елементів механізму

правового регулювання науковці найчастіше зачислюють: норми права,

правовідносини, нормативно-правові акти, акти реалізації та застосування права.

Перелічені складові правового регулювання можуть водночас бути засобами

правового впливу. Спектр елементів механізму правового впливу значно ширший,

оскільки крім них, він також включає правову свідомість, правову культуру, стан

законності тощо, тобто засоби, які більшою мірою є засобами правового впливу,

аніж засобами правового регулювання. Є також відмінності між самими засобами

правового регулювання та правового впливу залежно від рівня їх легалізації,

ступеня використання та праворегламентуючих можливостей.  Візьмемо наприклад деякі загальновизнані форми права, які в юридичній

практиці України слугують лише джерелами права. Судовий прецедент формою

права, а відповідно – ізасобом правового регулювання, у нашій державі не визнано.

Однак, як відомо, суди різних рівнів орієнтуються на рішення та керівні роз’яснення

вищестоящих судів, тобто судова практика є засобом правового впливу. Правовий

звичай використовується лише у випадках, визначених законодавством (див. ст. 11

Сімейного Кодексу України та статті 7, 531, 532, 538 Цивільного Кодексу України).

Водночас зміст зазначених норм не конкретизований і значною мірою зумовлений

суб’єктивним углядом правозастосовувача та інших суб’єктів правовідносин. Серед

джерел права виділяють також принципи права та правову доктрину. Вони знову ж

таки слугують передусім засобами правового впливу і лише у виняткових ситуаціях

– засобами правового регулювання (наприклад, як у випадках, передбачених ст.ст. 3

та 8 Цивільного Кодексу України). Отож, неюридичні засоби не можуть

безпосередньо бути засобами правового регулювання; але як джерела права

використовуються для правового впливу на суспільні відносини. Визнані державою

форми права є засобом правового регулювання та правового впливу.

Ще один критерій розмежування – рівень впливу міжнародного права на

національне. Норми міжнародного права можуть використовуватись у

внутрішньодержавній практиці як засіб правового регулювання лише за умови їх

ратифікації та імплементації у національне право. Однак вони можуть слугувати

засобом правового впливу і без надання їм загальнодержавної обов’язковості.

Наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини, пов’язані іззабезпеченням

прав людини, закріплених Конвенцією про захист прав людини та основних свобод

1950 р., можуть бути своєрідним орієнтиром для суддів України у разі розгляду

аналогічних справ  Наведені положення дають змогу висловити можливо і дискусійну думку:

правовий вплив і правове регулювання спрямовані на забезпечення системи

суспільних цінностей. Співвідносяться вони як загальне і конкретне, як

взаємозв’язані та взаємозумовлювальні. Пріоритет того чи іншого визначається

конкретно-історичними умовами існування суспільства, особливостями правової

системи, категорією суспільних відносин, що регламентуються правом тощо.

Наприклад, у демократичній, соціальній, правовій державі верховенство повинно

належати складовим правового впливу; в недемократичній чи перехідній –

безпосередньо засобам правового регулювання.

І як висновок щодо сучасної України: в умовах політичної нестабільності,

економічної неутвердженості, правового нігілізму головний акцент повинен бути

зроблений на засобах та інших складових правового регулювання. Сьогодні на усіх

рівнях має панувати літера, а не дух закону.

──────────────

1. Алексєєв С.С. Право : азбука — теория — философия. Опыт комплексного

исследования / С. С. Алексеев. — М., 1999.

2. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев. — М., 2006.

3. КомаровС. А. Общая теория государства и права / С. А. Комаров. — М., 1998.4. Косович В. М. Правовий вплив і правове регулювання : проблеми визначення понять /

В. М. Косович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.

Матеріали ХІІІ регіональної науково-практичної конференції. — Львів, 2007.

5. Марченко М. Н. Источники права : учеб. пособ. / М. Н. Марченко. — М, 2005.

6. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве / А. В. Малько. — М., 2003.

7. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства / В. С. Нерсесянц. — М., 1999.

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави / П. М. Рабінович. —

Львів, 2007.