Головна

ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ „САКСОНСЬКОГО ЗЕРЦАЛА” – КОДЕКСУ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ПРАВА НІМЕЧЧИНИ Г. Гуменюк


ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ

„САКСОНСЬКОГО ЗЕРЦАЛА” –

КОДЕКСУ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ПРАВА НІМЕЧЧИНИ

Г. Гуменюк

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У матеріалі висвітлено проблему створення „Саксонського зерцала”, першої

кодифікації німецького середньовічного права, юридичної книги, котра була значно

розповсюджена, та вплив на середньовічну та подальшу юридичну практику не лише в

Німеччині, але й в інших країнах Центральної та Східної Європи протягом XIII – XІХ ст.

Ключові слова: „Саксонське зерцало”, створення.

В Німеччині Х ст. – аж до початку ХІV ст. основним джерелом права був

звичай. З розвитком суспільно-правових відносин виникла необхідність запису і

систематизації правових звичаїв. Підставами для такої систематизації були судові

рішення, в котрих використовували загальні норми звичаєвого феодального права і

враховувались думки інших правознавців. У другій половині ХІІ ст. в Німеччині

завершився процес поділу суспільства на стани – феодалів, дворян і духовенства,

селян та міщан [2, с. 156–158].

У ХІІІ ст. почались спроби кодифікації звичаєвого права. Такими кодексами

стали „Саксонське зерцало” і „Швабське зерцало”.

„Саксонське зерцало” виникло в області, де, з одного боку, конкурували

політичні інтереси імперії з територіальними інтересами архиєпископату

м. Маґдебург, єпископату м. Хальберштадт, князівства Ангальту, а також князівства

графа фон Фалькенштайна. З іншого боку, багато громадян потребували знання

чинного права. Крім того, з ХІІ ст. почали домінувати погляди, що вільні люди,

котрі живуть в одному регіоні, повинні дотримуватися єдиного правопорядку, щоб

мати спільне підґрунтя для дій (законодавчі ати). „Саксонське зерцало” – це середньовічна юридична книга досить високого

рівня, котра мала велике розповсюдження та вплив на середньовічну та сучасну

судові практики не лише в Німеччині, але й далеко за її межами. Його склав

дворянин-рицар, суддя Етке фон Реппов (Eike von Repgow, Repchowe, Repichowe,

Repow) і остаточно упорядкував у 1230 р.

Назва „Саксонське зерцало” – це аналогія тому, як відбивається реальне правове

життя у дзеркалі. Побудова книги є асоціативною та пластичною, хоч і не має

систематики в сучасному розумінні. „Саксонське зерцало” вважалося

удосконаленням римського права, тому містить в собі частково римське й біблійне

право. Найновіші дослідження німецьких вчених підкреслюють наявність церковно-

правового впливу у цій кодифікації [4, с. 26].

Упорядник „Саксонського зерцала”, Етке фон Реппов, походив іззнатного роду,

що належав до васалів архієпископа Маґдебурга. Відомості про рід Етке засвідченіз

середини ХІІ ст. до початку ХІХ ст. у правничих документах Тюрінгії та Верхньої

Саксонії. Рід взяв прізвище від назви малого села Реппіхау, яке розташоване у

трикутнику міст Кетен-Дессау-Акен. У 1156 р. назва селища вперше з’являється у

правовому документі як Ріпехове, імовірно вона походить від старолужицького rĕpa („ріпа”). Саме тут знаходився родовий маєток сім’ї Реппових. Родина фон

Реппових прибула до Гау Серімунт (Gau Serimunt) і оселилася в селі Реппіхау з

середини ХІІ ст. В 30-х роках ХХ ст. на території селища, біля церкви, були знайдені

залишки вежі та фортеціз ХІІІ ст., що, ймовірно, належала Репповим.

Однозначних доказів про те, що Етке фон Реппов народився в селі Реппіхау,

немає, проте простежено постійний зв’язок Етке з цим селом, власне воно стало

місцем написання „Саксонського зерцала”.

У 1156 р. вперше з’являються згадки про „Ейко та Арнольда де Ріпехове” („Eico

und Arnold de Ripechowe”), що є свідками на суді, який проводив маркграф Альбрехт

Ведмідь в Вюрбцігу. В джерелі 1159 р. родина фон Реппових згадано як васал

архієпископа Маґдебурга. Наявні свідчення з 1227 р, що в самому Маґдебургу

родині Реппових належав будинок. Також дід та батько Етке підтримували тісні

зв’язки із бурґграфами Гібіхенштайна (Giebichenstein), існує думка що їх

пов’язували родинні стосунки.

Відомо всього сім письмових згадок про життя самого Етке фон Реппова. В

шести з них він фігурує як свідок і в останній, сьомій, „Саксонському зерцалі”,

вказує себе як Ейке фон Репхове (Eike von Repchowe). Оскільки більше даних про

Етке немає, можна окреслити його датужиття та смерті між 1180 та 1235 рр.

Укладач „Саксонського зерцала” з’являється між 1209 та 1233 рр. у шістьох

документах як свідок різних правових подій у містах Меттіне, Ліппена, Делітцш,

Ґрімма і Сальбке (сьогодні район Маґдебурга). Один із документів не містить назви

місця засвідченого правового акта [5, c. 22] В 1209 р. у місті Меттіне Ейко де Ріпіхове („Eico de Ripichowe”) згаданий

уперше як свідок продажу бурґграфами Йоханом та Вальтером Гібіхенштайн замку

Шперен єпископу Наумбурга. На цю дату можемо спертися задля визначення

можливого року народження Етке. Виконувати функції свідка фон Реппов міг лише

як повнолітній. Питання, коли саме ставали повнолітніми і водночас юридично

дієздатними, охоплює певні невисвітлені проблеми, оскільки цей факт не був

уніфікований у середньовічних правових системах. Доцільно взяти за основу досить

високу межу повноліття римського права – 25 років. Отже, ймовірним роком

народження Етке можна вважати 1984 р.. Варто також врахувати, що молода особа

не відразу по досягненню повноліття могла бути задіяна у таких важливих

князівських правових ґешефтах, отже додаємо ще кілька років накопичення досвіду.

Це все дає підстави датувати народження Етке приблизно 1180 р..

Друга згадка про Етке фон Реппова датовано 1215 р.. У ній зафіксований Гекко

де Репехове(„Hecco de Repechowe”), який разом з графом Гоєром фон

Фалькенштайном в містечку Ліппені засвідчують правову угоду між радою

чоловічого монастиря Косвіг та графом Гайнріхом фон Ашерслебен, котрий пізніше

став князем Ангальту.

Гейко фон Рерхове („Heiko von Repchowe”)1 травня 1218 року в містечку

Грімма зазначений як свідок макрграфа Дітріха фон Майсена (1162 – 1221) під час

передання ним товарів монастирю Альтцелла.

Ім’я Айко фон Репехове(„Eico von Repechowe”) згадується разом з графом

Гоєром фон Фалькенштайном як свідок у правовому документі 1219 р., що фіксує

залагодження конфлікту ангальтського князя Генріха І (1175–1252) з монастирем св.

Сімона таЮди в Ґосларі. Місце у цьому документі, незазначене [5, c. 19]. Наступна згадка про Ейко фон Рібекове („Eico von Ribecowe”) датована 1224 р.

в містечку Делітцші. Цього разу він з’являється свідком при підтвердженні факту

передачі ландграфом Людвіга ІV з Тюрінгії (1217–1227) допомоги товарами

монастирю Альтцелла.

Востаннє Ейко де Репхове(„Eico de Repchowe”) згадується 1233 у м. Зальбке

(сьогодні частина міста Маґдебург) коли він засвідчував продаж товарів між

маркграфами Йоганом І (приблизно 1213–1266) та Оттоном ІІІ (приблизно 1215–

1267) з Бранденбурга та монастирем Берге (знаходився біля Маґдебурга).

Точні біографічні дані укладача обмежуються ім’ям, яке він сам подає у

„Саксонському зерцалі” – Айке ван Реппове(„Eike van Repchowe”) та шістьма

документами. Німецькі науковці ведуть подальші спроби детальніше

охарактеризувати особистості Етке фон Реппова. До уваги беруть політичні та

культурні умови, в якихжив і творив укладач „Саксонського зерцала”.

Аналізуючи правові документи, в яких свідокафігурує Етке фон Реппов,

можемо зробити висновок, що його ім’я тісно пов’язане з графом Гоєром фон

Фалькенштайном, зокрема їхні імена згадуються разом у двох документах з шести.

Етке та Гоєрфігурують свідками у документах 1215 та 1219 рр..

У 1215 р. обидва виступають свідками важливих правових актів графа Генріха

фон Ашарслебена (Асканії, з 1215 р. ангальтський князь). У цих двох документах

помітним є те, що в першому (1215 р.) Етке згадується серед дворян (nobiles viri), а в

другому (1219 р.) – серед міністеріалів. Враховуючи інші чотири документи, робимо

висновок, що після 1215 р. Етке фон Реппов міг прийняти стан міністеріала.

Ймовірно він пішов на службу до князя Ангальту. Спірним залишається питання, чи

були між Етке та Гоєром ленні відносини, про що можна прочитати в передмові до

„Саксонського зерцала” [4, c. 47].  „Саксонське зерцало” дає зрозуміти, що Етке фон Реппов мав, видається,

ґрунтовну загальну теологічну освіту. Він досить добре знав Біблію, отців церкви і

правила канонічного права. Освіту Етке здобув при монастирі у східному

Гарцфорланді, також у школах при монастирі Гальберштадта і Маґдебурга. У школі

при монастирі Гальберштадта працював відомий викладач церковного права

Йоганнес Тевтонікус. Тевтонікус повернувся в 1212 р. до Гальберштадта, і після

здобуття академічної освіти та викладацької практики в Болоньї, у 1220 р. взяв на

себе керівництво школою при гальберштадськомумонастирі.

Отже, питання походження та соціального становища Етке фон Реппова –

спірне, хоча вважають, що він був вільно народженим дворянином, який згодом

служив як міністеріал1

для свого ленного пана, графа Гоєра фон Фалькеншrтайна

(Graf Hoyer von Falkenstein), є й відомості, що він був судовим засідателем. У

ленному праві „Саксонського зерцала”, в так званому „Становому порядку”, вільні

дворяни та службовці (міністеріали) знаходилися на одному васальському рівні. В

деяких же документах Етке фон Реппова називають „вільним, благородним

дворянином”, а в інших – службовцем. Можливо, саме ця обставина призвела до

неясності щодо його суспільного становища. Тим не менше, з декількох зауважень

Етке в „Саксонському зерцалі” можна зробити висновок, що виступав низькій ролі

міністеріала в придворному порядку раннього ХІІІ ст. та ставився до неї з

антипатією й засудженням, цим підтверджується теза, що фон Реппов був вільним дворянином. Етке фон Реппов отримав досить ґрунтовну як на свій час освіту, вмів

писати, читати, знав латинську. Поряд з написанням „Саксонського зерцала”, Етке

фон Реппову приписують також авторство „Саксонської світової хроніки”, проте це

питання ще не є достатньо дослідженим.

Перший рукопис „Саксонського зерцала”, виник, мабуть, між 1220 та 1235 рр.,

причому сам фон Реппов неодноразово переробляв його, згодом були також

впроваджені додатки іншими правознавцями. Керуючись цим, остаточна версія

книги датована 1270 роком.

Спершу правова книга фон Реппова була складена літературною латинською

мовою, і лише на вимогу графа Гоєра фон Фалькенштайна він переклав свою

кодифікацію німецькою мовою. Німецькомовне першоджерело, на жаль, не

збереглося, проте так званий Кюдлінберзький рукопис (Qьdlinburge Handschrift),

котрий походить теж з ХІІІ ст. найбільше йому відповідає. Перше посилання на

„Саксонське зерцало” можна віднайти в судових матеріалах 1235 р., останнє

офіційне використання є у вироці імперського судум. Ляйпціг 1932 р..

„Саксонське зерцало” поширилось далеко за межами Саксонії, особливо в

Нідерландах, також і в східних землях: разом з німецькими переселенцями

подорожувала й саксонська правова книга, вона швидко стала основоположним

джерелом для інших правових збірників в районах Маґдебурга, Бреслава та Кракова.

Найстарший збережений рукопис „Саксонського зерцала” (перед 1300 р.) походить з

Квідлінбурзької бібліотеки і зберігається нині в університетській бібліотеці

м. Галле Особливу цінність та виключний інтерес для нас становлять наявні ілюстровані

рукописи. До них належать чотири рукописи: з Гейдельберга, Ольденбурга,

Дрездена та Вольфенбютеля. Вони називаються згідно свого нинішнього

місцезнаходження [3, с. 46].

„Саксонське зерцало” регулювало правові відносини з конституційного права,

судоустрою, ленного права, кримінального права та кримінального процесу,

сімейного та спадкового, селянського та сусідського прав. Засаднича структура

„Саксонського зерцала” така: воно складалося з трьох частин: передмови, земського

(з німецької мови ХІІІ ст.) та ленного права (з середньовічної латини) [1, с. 16].

У передмові йдеться про право як божий порядок: „Веління Бога – це право”.

Земське право включало в себе три книги: перша містила 71 статтю, друга – 72, а

третя – 91.

Земське право – це право для усіх вільних людей, у тім числі й вільних селян.

Воно регулювало відносини щодо земельної ділянки, спадкові відносини, шлюб,

сусідські відносини та розподіл вантажів . Воно охоплювало також кримінальне

право та судоустрій. У сучасній правовій системі воно охоплювало б кримінальне та

цивільне право й сімейно-спадкове.

Ленне право складалося з 78 статей. Воно не містило підрозділів. Ленне право

регулювало відносини між дворянами та станами. Його можна порівняти з

сьогоднішнім конституційним правом.

В цей історичний період у Німеччині виникає міське право, воно гарантувало

громадянам особисту свободу, право на власність, честь, недоторканість життя, а

також вільну економічну діяльність. Це створювало в суспільстві, де війна та

ворожнеча були щоденними проявами, в межах міських стін мирну атмосферу „Саксонське зерцало” стало в Прусії у 1794 р. основою для створення

„Загального земського права”, згодом – в 1865 р. в Саксонії „Цивільного зводу

законів”, і в 1900 р. в Тюрінгії – „Цивільного зводу законів для Німецької імперії”.

Сьогодні „Саксонське зерцало” більше не є чинним правом, проте протягом

століть воно створило німецьку і європейську історію в теорії та практиці. Його

автор, Етке фон Реппов, зробив вагомий внесок у розвиток європейської юридичної

науки й заслуговує найвищої похвали.

──────────────

1. Аксененок Г. А. „Саксонское зерцало” и его автор в свете новых исследований /

Аксененок Г. А., Кикоть В. А. // Саксонское зерцало. Памятник. Комментарии.

Исследования. – М., 1985.

2. Тищик Б. Й. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час)

/ Тищик Б. Й. – Львів : Світ, 2006.

3. Capelle Т., Die Sachsen des frühen Mittelalters. – Theiss, Stuttgart 1998.

4. Schott С. Eike von Repgow. Der Sachsenspiegel. 3. Aufl., Manesse Bibliothek der

Weltliteratur. – Zürich : Manesse Verlag, 1996.

5. Lück H. Über den Sachsenspiegel. Entstehung, Inhalt und Wirkung des Rechtsbuches, 2.

Auflage, Janos Stekovics. – Dößel (Saalkreis), 2005

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук