Головна

НЕДОЛІКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ТА СУДОВИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИ ДІЇ ЕКОНОМІЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ А. Бойко


НЕДОЛІКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ

ТА СУДОВИХ ОРГАНІВ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ

ТА ПРОТИ ДІЇ ЕКОНОМІЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ

А. Бойко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна.

 

 

 

Викладено основні проблеми діяльності правоохоронних та судових органів та їх

вплив на ефективність запобігання та протидії економічній злочинності в Україні в

умовах переходу до ринкової економіки. Серед тих, які мають особливе значення,

аналізується висока корумпованість правоохоронних та судових органів їх податливість

до політичного і адміністративного впливу, відстоювання у процесі професійної

діяльності особистих та групових інтересів.

Ключові слова: кримінологія, економічна злочинність, чинники економічної

злочинності, запобігання та протидія економічній злочинності.

Звичайно, правоохоронні функції держави дуже ускладнюються в умовах

перехідного суспільства. Динамізм і суперечливість соціальних процесів

вимагають від держави адекватності праворегулюючих заходів і ефективності

правоохоронної системи. Саме правопорядок, що ґрунтується на верховенстві

права, на активному функціонуванні інститутів громадянського суспільства, на

дієвості правоохоронної системи, може забезпечити стабілізацію перехідних

процесів і їх поступальний характер розвитку.

Логіка трансформаційних перетворень вимагає від правоохоронної системи

створення сприятливих умов для розвитку економіки, а саме: забезпечення

конкурентного середовища, ефективного захисту господарських відносин від

кримінального втручання

і вседозволеності чиновників. Від ефективної діяльності

правоохоронних органів та незалежної і професійної судової системи залежить і

стан економічної злочинності, оскільки недоліки у діяльності цих органів є серед

чинників у детермінуючому комплексі економічноїзлочинності.

Чинники економічноїзлочинності, які пов’язаніз недоліками правоохоронної і

правозастосовної діяльності, вже частково висвітлювались у кримінологічній

літературі. Зокрема необхідно відзначити вагомий доробок з цієї проблематики

А.П. Закалюка [1, с. 176–178], О.Г. Кальмана [2, с. 186–201], В.І. Шакуна [3, с. 469–

476], та інших. Проте окремі питання ще не знайшли належного висвітлення і

потребують подальших наукових досліджень.

На сьогодні можна констатувати, що в складних умовах переходу до ринкової

економіки, нашій державі так і не вдалось забезпечити формування дієвої

правоохоронної системи та правосуддя. Перманентні не системні зміни у

правоохоронній системі та системі правосуддя більше були спрямовані на те, щоб

підпорядкувати правоохоронну систему та правосуддя інтересам правлячої Лояльність, а також відверте відстоювання правоохоронними органами

інтересів правлячої політичної та економічної еліти, сприяли придушенню

паростків свободи економічної поведінки в легальному секторі господарювання і

наступній криміналізації господарських відносин. Це знайшло своє виявлення у

масовому розкраданні державної власності, грубих порушеннях у процесі

приватизації державного майна, у наданні різного роду податкових, митних та

інших пільг і привілеїв, сприянні процесам монополізації тощо. Правоохоронні

органи створили лояльне середовище для протиправного збагачення ще й в

найкоротші терміни. Склалась ситуація за якої переважна частина працівників

правоохоронних органів стала підконтрольна або почала активно

“співпрацювати” з державними чиновниками високого рівня, політиками та

впливовими бізнесменами. Ці взаємовідносини ґрунтуються на взаємній

підтримці, потуранню, підкупі і узгодженні групових чи особистих інтересів. Це

сприяло створенню атмосфери загальної вседозволеності та адміністративного

свавілля.

Політична та адміністративна залежність правоохоронних та судових органів

і їх активна “співпраця” з певними корпоративно-бюрократичними групами

сприяли інтенсивній криміналізації господарського життя. Цей тіньовий альянс

активно використав свій потенціал (в тому числі і вчиняючи правопорушення у

сфері господарської діяльності) для збагачення і досягнення своїх стратегічних

цілей. Шлях від міліонера до мільярдера для багатьох представників

корпоративно-бюрократичних груп виявився значно коротшим ніж реальне

зростання в країні продуктивності праці і ВВП.

Безсумнівно, що сьогоднішня незадовільна якість функціонування

правоохоронної системи та правосуддя визначається багатьма чинниками. Серед

них: нечітка та суперечлива правова політика; чисельні безсистемні реорганізації,

невідповідність пропускної здатності правоохоронних органів існуючому масиву

вчинюваних злочинів; постійні зміни кадрового складу (велика плинність та

невисокий професійний рівень), низький рівень фінансового забезпечення їх

діяльності, практична відсутність імунітету від політичного та адміністративного

впливу, особливо впливу тих представників влади, що беруть участь у процедурі

призначення на посади суддів, прокурорів тощо До того ж сама соціально-економічна обстановка, яка склалася в країні, в

умовах переходу до ринкової економіки негативно впливає на діяльність

правоохоронних органів. Перехід до ринкових відносин без належної економічної

концепції, без відповідної трансформації правової системи створив сприятливі

умови для інтенсивного зростання економічної злочинності. Однак соціальні

наслідки цих змін і їх криміногенний вплив не були вчасно і в необхідній мірі

враховані, а отже, і не продумані заходи щодо їх нейтралізації. У зв’язку з цим

правоохоронні органи виявились не готовими до роботи у нових соціально-

економічних і правових умовах [4, с. 134–135]. Відповідно істотно знизилась їх

ефективність і авторитет у населення.

Соціологічні опитування свідчать, що станом на 2005 р. більше половини

населення країни не довіряло правоохоронним органам та судам. Зокрема,

міліції, серед тих, хто зовсім не довіряє – 22,2 %, хто швидше за все не довіряє –

32,4 % (разом 54,6 %); прокуратурі відповідно – 21,4 % і 29,6 % (разом 51 %) і

судам – 21,0 % і 29,3 % (разом 50,3 %). За допомогою до органів внутрішніх

справ звернулось тільки 8 % громадян, і менше четвертини з них відзначили, що

отримали необхідну допомогу, у прокуратуру відповідно – 4 % і отримало допомогу 24 % і суд – 7 % і 31 % [5, с. 28–41]. Це засвідчує, що правоохоронні та

судові органи у тому стані, в якому вони сьогодні є, не здатні в повній мірі

виконувати покладені на них функції.

З таким категоричним висновком багато хто може не погодитись, адже без

сумніву, правоохоронні органи та суди загалом своєчасно і в необхідному обсязі

реагують на прояви протиправної поведінки і забезпечують охорону та

відновлення прав і свобод людини і громадянина, але це має місце тільки в тому

випадку, коли це не зачіпає їх інтересів, або інтересів тих, хто має безпосередній

вплив на ці органи. Крім цього, працівники правоохоронних органів та судді

активно використовують свої владні повноваження для незаконного збагачення та

утвердження свого впливу.

Працівники правоохоронних органів володіють достатньою інформацію про

джерела і розміри доходів як багатьох державних службовців, так і суб’єктів

підприємницької діяльності, що неодмінно впливає на їх власні запити.

Прагнення мати такі ж статки, зберегти свою впливовість штовхає окремих

представників правоохоронних органів на надання незаконних послуг суб’єктам

господарювання (забезпечення захисту (“даху”) як від посягань злочинних

угрупувань, так і правомірних вимог контролюючих органів, супроводження

контрабандного товару, надання важливої конфіденційної інформації, службові

зловживання (не реагують на прояви протиправної господарської діяльності чи

корупції, закривають порушені кримінальні справи тощо) і багато інших).

Звідси багато зловживань і низька якість правоохоронної діяльності багатьох

органів. Якщо навіть брати до уваги статистику виявлених порушень у діяльності

працівників правоохоронних органів, то вона сама по собі вражає. Наприклад, у

2007 р. прокурорами різних рівнів, у процесі здійснення нагляду за додержанням

законів при провадженні дізнання та досудового слідства, скасовано 91 тис.

незаконних постанов, з них 2,5 тис. – слідчих прокуратури, 86,7 тис. – органів

внутрішніх справ, 226 – служби безпеки, 1404 – податкової міліції, 40 – органів

дізнання Прикордонної служби України, 25 – митних органів, 20 – органів

дізнання Міністерства надзвичайних ситуацій, 120 – Міністерства оборони та

інших військових формувань. У процесі перевірки оперативно-розшукових справ

скасовано 1800 незаконних постанов [6].  Серйозне занепокоєння викликає стан законності та обґрунтованості

заведення оперативно-розшукових справ. Зокрема кількість оперативно-

розшукових справ, закритих податковою міліцією у 2007 р. зросла майже на

третину у порівнянні з 2006 р. Те ж стосується зареєстрованих злочинів у сфері

оподаткування, які у подальшому знімаються з обліку. Так у 2007 р.

зареєстровано 1,9 тис. таких злочинів і водночас знято з обліку, з урахуванням

злочинів зареєстрованих у минулих роках, близько 1,6 тис. злочинів. Протягом

того ж року прокурорами скасовано 377 постанов органів податкової міліції про

відмову в порушенні кримінальних справ з одночасним порушенням

кримінальних справ, закрито 21 справу, порушену без законних підстав,

скасовано 220 постанов про закриття кримінальних справ. Із 182 справ про

незаконне відшкодування податку на додану вартість до суду з обвинувальним

вироком скеровано лише 27 справ (15 %) [6].

Звертає на себе увагу і використання правоохоронними органами матеріалів,

отриманих під час оперативно-технічних заходів, що тимчасово обмежують

конституційні права громадян, як доказів у кримінальному судочинстві. Так у

2005 р. тільки 1 % таких матеріалів використано як докази у кримінальній справі, у 2007 р. – вже 10 % [6]. Але тим не менше, виникає запитання, а чому такий

низький відсоток вказаних матеріалів реально використано як докази у

кримінальному судочинстві, і з якою тоді метою проводились всі зазначені

оперативно-технічнізаходи?

Ми навели тільки окремі дані з числа виявлених зловживань і інших

правопорушень вчинених працівниками правоохоронних органів у 2007 р., а

загалом їх значно більше. До того ж це тільки правопорушення, щодо яких мало

місце прокурорське реагування, а скільки правопорушень залишилось не

виявлених чи без відповідного реагування?

Такий стан правоохоронної системи свідчить про її серйозну деформацію, про

невиконання у повній мірі правоохоронних функцій, про спрямованість багатьох її

працівників на власне збагачення, а не на службу інтересам держави.

У результаті суспільство отримує в особі працівника правоохоронного

органу копію того ж правопорушника, але наділеного владними

повноваженнями. Відсутність серед працівників правоохоронних органів

усвідомлення соціальної значущості своєї професійної діяльності, відверте

нехтування своєю професійною гідністю, брутальне використання владних

повноважень у своїх інтересах чи інтересах впливових осіб має надто тяжкі

наслідки для становлення ринкових інститутів та механізмів і відповідно

негативно впливає на ефективність протидії та запобігання економічній

злочинності.

Нездатність правоохоронної системи локалізувати негативний вплив

економічної злочинності на ринкові інститути, а з іншого боку поширення

зловживань та правопорушень серед працівників правоохоронних органів та

свідомий вихід за межі правоохоронних функцій свідчить про кризу

правоохоронної системи, її низьку ефективність у протидії та запобіганні

економічній злочинності. Щодо виконання функцій з протидії та запобігання економічній злочинності

правоохоронні органи обрали стратегію усвідомленої пасивності. Ця стратегія

ґрунтується на переконанні суспільства у неефективності та беззмістовності

активних дій правоохоронних органів щодо протидії економічній злочинності в

умовах перехідної економіки. Населення весь час переконують у тому, що

перший мільйон заробити чесним шляхом не можливо, і що тільки

трансформація економічних, політичних і правових інститутів забезпечить

локалізацію економічної злочинності. Безсумнівно, усвідомлюючи наявність

об’єктивних чинників у зростанні економічної злочинності в умовах перехідної

економіки, частина правди в цьому твердженні є, але тільки частина. Ми не

повинні забувати про суб’єктивні чинники. А якраз в усуненні суб’єктивних

чинників, роль правоохоронних органів має бути вагомою і дієвою. Своєчасне

виявлення і реагування на правопорушення у сфері господарської діяльності,

протидія будь-якому неправомірному впливу на господарські відносини і

діяльність суб’єктів господарювання завдання, яке посильне правоохоронній

системі. Але поширення корупції в правоохоронних органах політична та

адміністративна залежність обумовили пасивну стратегію у протидії економічній

злочинності.

Тож можна констатувати, що стратегія усвідомленої пасивності тільки

сприяла активній криміналізації господарських відносин. Різке зростання

економічної злочинності, яке мало місце протягом відносно короткого проміжку,

а саме початку 90-х рр., переросло у сталу тенденцію, яка спокійно сприймалась органами, котрі за своїми функціями повинні відповідати за стан економічної

злочинності. Саме в цей період набуло великих масштабів “співробітництво”

правоохоронних органів з приватним бізнесом. Надмірний фіскальний та

чиновницький тягар штовхав суб’єкти господарювання на пошуки протиправних

шляхів господарського виживання, а низька соціальна захищеність, у свою чергу,

штовхала працівників правоохоронних органів на пошуки додаткових заробітків.

Це призвело до серйозних соціальних ускладнень. Форми проявів економічної

злочинності постійно зростали, якісно змінювались і удосконалювались. Адже,

чим більший “стаж” мають схеми і механізми функціонування економічної

злочинності, тим складніше їх виявляти і протидіяти їм. Масове поширення

правопорушень у сфері господарської діяльності призвело до їх укорінення і

нейтрального ставлення до них суспільства. Протиправна господарська

діяльність стала звичною як для самих суб’єктів господарювання, так і для

оточуючих, і перспектива переходу до системної протидії та запобігання

економічній злочинності в таких умовах стала більш ніж проблемною.

Безсумнівно, такий стан правоохоронної системи вимагає її оптимізації, яку

в умовах переходу до ринкової економіки необхідно почати зі зміни принципів

функціонування правоохоронних органів, перебудови їх структури, усунення

залежності від адміністративного та політичного впливу, а також докорінної

зміни системи добору кадрів, мотивації їх професійного зростання і просування

по службі. Кардинальних кроків до системних реформ правоохоронної системи

Україна ще не зробила. Розроблені тільки окремі концептуальні документи

такого реформування. Зокрема, схвалена Концепція реформування кримінальної

юстиції (рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого

2008 р. “Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних

органів”), яка затверджена указом Президента України від 08.04.2008 р.

Концепція передбачає реформування кримінального та кримінально-

процесуального законодавства, а також зміну структури органів кримінальної

юстиції, зокрема створення Національного бюро розслідувань або аналогічного

органу. У Концепції пропонується у процесі реформування правоохоронних органів

вирішити низку завдань, основні з яких вже неодноразово обговорювались як в

наукових публікаціях, так і на різного роду форумах. Питання тільки за

реалізацією цих завдань.

Так, вже нагальною постала проблема перерозподілу і чіткого розмежування

функцій та повноважень правоохоронних органів, а також створення механізму

координації їх діяльності відповідно до визначеної компетенції. До того ж

необхідно вести мову не тільки про координацію між правоохоронними

органами, але і про координацію останніх з державними контрольними органами.

Окремі форми такої координації вже мають місце. Наприклад 28 листопада

2006 р. підписано спільний наказ Державного комітету фінансового моніторингу

України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх

справ України, Служби безпеки України за № 240/718/1158/755, який

зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2006 р. за

№ 1312/13186, яким передбачено механізми взаємодії правоохоронних органів та

Дерфінмоніторингу, у тому числі під час розгляду узагальнених матеріалів щодо

підозрілих фінансових операцій та отримання інформації про їх опрацювання, та

розслідування кримінальних справ відповідної категорії. Водночас,

Дерфінмоніторингом України щоквартально проводиться звірка з правоохоронними органами даних щодо стану розгляду узагальнених матеріалів,

за результатами якої складаються акти звірок. Така взаємодія є необхідною через

те, що схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

становлять складний багатоланковий механізм у якому задіяні сотні суб’єктів і

проводяться тисячі найрізноманітніших операцій, які на перший погляд між

собою не пов’язані. Це і операції зі зняття готівки, купівлі цінних паперів,

розрахунки з неризедентами з офшорних зон/юрисдикцій, фіктивні

зовнішньоекономічні операції та незаконне відшкодування ПДВ з бюджету,

фальсифікація документів, створення фіктивних фірм тощо [7].

У рамках реалізації зазначеного наказу протягом 2007 р. до правоохоронних

органів скеровано 520 узагальнених матеріалів. Сума можливої легалізації 53,3

млрд. грн. Наприклад, Державною податковою адміністрацією отримано 272

відповідних узагальнених та додаткових матеріалів. Крім того, 110 матеріалів з

Дерфінмоніторингу України надійшли безпосередньо до ДПА в АР Крим,

областях, містах Києві та Севастополі. За результатами перевірки зазначених

матеріалів порушено 44 кримінальні справи та викрито 22 “конвертаційні”

центри, 100 матеріалів приєднано до раніше порушених кримінальних справ, 106

– передано до інших правоохоронних органів за підслідністю. За 2007 р. судами

України розглянуто 234 кримінальні справи за ст. 209 Кримінального кодексу

України та винесено 211 вироків [7].

Але загалом відпрацьованих механізмів міжвідомчої координації щодо

виявлення злочинів у сфері господарської діяльності, а також їх протидії та

запобігання дуже мало. В цьому плані важливим є створення єдиної захищеної

інформаційної системи у сфері запобігання та протидії злочинам у сфері

господарської діяльності. У свою чергу, в системі правоохоронних органів, можна

б об’єднати також і розрізнені оперативні дані, що посилило би взаємодію цих

органів, у тому числі, в проведенні оперативно-пошукових дій.

Проблемою залишається поєднання в системі Державної податкової

адміністрації України правоохоронних і контрольних функцій. Таке поєднання

створює пенві можливості для службових зловживань і функціонально є

невиправданим Чи не найскладнішою проблемою залишається політичний та адміністра-

тивний вплив на правоохоронні органи, постійні спроби використати їх потенціал

у партійних чи групових інтересах. Проте, на сьогодні, практично відсутні моделі

ефективного механізму унеможливлення такого впливу. Окремі пропозиції не

містять системного характеру і не здатні подолати цю укорінену практику.

Необхідно також розуміти, що покращення ефективності правоохоронної

системи вимагає і збільшення фінансових витрат на її функціонування.

Поліпшення матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення

правоохоронних органів, підвищення професійного рівня їх працівників,

впровадження критеріїв та методик оцінювання їхньої функціональної діяльності

та її результатів є необхідною умовою покращення ефективності правоохоронної

системи.

Повинна також бути дієва система громадського контролю за діяльністю

правоохоронних органів, а також постійний моніторинг оцінки населенням якості

роботи правоохоронних органів.

На недосконалість правозастосовчої діяльності значною мірою впливають і

серйозні недоліки судової системи, а також неефективний механізм виконання

судових рішень. Інституційною основою впровадження ринкових інститутів є незалежна і

ефективна судова влада. Відсутність незалежної системи судочинства є

перешкодою у формуванні ринкових відносин, оскільки суб’єкти господарювання,

як зрештою і прості громадяни, не можуть бути впевнені у тому, що їх права та

інтереси будуть захищені відповідно до букви закону. Більше того, останнім часом

значно побільшало нарікань на зловживання суддів, особливо у сфері захисту

корпоративних прав, санкціонування протиправного захоплення чужої власності

тощо. Виникла небезпека відвертої “судової сваволі”. Можливість, для суб’єкта

господарської діяльності, “вирішити” практично будь-яке спірне питання у

судовому порядку, за відповідну винагороду або через інші механізми впливу,

позбавило будь-якого сенсу положення ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України

про те, що зобов’язання повинно ґрунтуватися на засадах сумлінності, розумності

й справедливості. Система правосуддя перетворилась у свого роду бізнес з обігом

капіталу у багатомільйонному вимірі. У цьому бізнесі задіяні окремі довірені

адвокати чи певні юридичні фірми, а також родичі чи близькі особи, які наближені

до суддів. “Ціна вирішення” спору починається з 10 % “ціни питання” (суми

позовних вимог).

Саме “суддівське свавілля” сприяє вседозволеності у діяльності багатьох

представників влади, а з іншого боку є надійною опорою у вчиненні

протиправних форм господарської діяльності. Чого тільки вартують рішення

окремих судів про відшкодування з Державного бюджету України податку на

додану вартість на багатомільйонні суми за сумнівними, з правової точки зору,

договорами, навіть без встановлення у процесі судового розгляду змісту вказаних

договорів, а передача недержавним суб’єктам господарювання державного майна

на мільярди гривень через організовані справи про банкрутство і т. д. Верховний

суд України надаючи рекомендації щодо забезпечення законності під час

розв’язання корпоративних спорів та посилення боротьби з рейдерством

зазначив, що численні корпоративні конфлікти є можливими у зв’язку з

неоднаковим застосуванням законів судами під час вирішення справ цієї

категорії, а нерідко – з ухваленням незаконних і необґрунтованих судових рішень [8]. Тож наші суди перетворилися на засіб задоволення політичних чи

економічних інтересів відповідних суб’єктів впливу. І вже багато років ніхто, з

тих хто в силу службових обов’язків зобов’язаний це робити, не реагує з повною

відповідальністю на відверті порушення і зловживання, які мають місце в

організації роботи судів, якості та оперативності розгляду справ, забезпеченні

єдиної судової практики та однакового застосування законів, процедури добору

на посади суддів. Це стосується у першу чергу тих органів, котрі в силу своєї

компетенції зобов’язані реагувати на прояви порушення суддівської присяги

зокрема, кваліфікаційних комісій суддів, Вищої ради юстиції України і комітету

Верховної Ради України з питань правосуддя.

Проте навіть у діяльності цих органів поширені зловживання. У засобах

масової інформації неодноразово подавалась інформація про фальсифікацію

документів у Вищій раді юстиції України та комітеті Верховної Ради України з

питань правосуддя. До кричущих можна віднести фальсифікацію, яка відбулась

20 березня 2008 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України під час

розгляду питання про обрання суддів на посаду безстроково. Голова комітету,

доповідаючи питання про обрання суддів, вніс пропозицію обрати достроково на

посаду судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим Лесю

Українець та на посаду судді Жовтневого району міста Харкова – Миколу Федюшина, хоч комітет з питань правосуддя не приймав рішення про

рекомендацію щодо їх обрання. Голова Верховної Ради України з цього приводу

висловився так: “Якщо ми таким чином призначаємо українських суддів, то тоді

не треба ставити їм запитань, які рішення вони приймають” [9].

На превеликий жаль ці органи не стали достатньо дієвими у системі доступу

до професії судді і забезпечення дисциплінарної відповідальності суддів, більше

того, досить часто вони просто використовуються як засіб впливу на суддів для

прийняття бажаного рішення. Тому, крім реформування системи доступу до

професії судді і вирішення проблеми дисциплінарної відповідальності суддів,

необхідно реформувати і органи, у функції яких входить вирішення цих питань, а

саме Вищої ради юстиції України та кваліфікаційних комісій суддів. Зміна

порядку формування цих органів, засад діяльності, уникнення колізії інтересів та

низка інших питань повинна бути вирішена у процесі їх реформування.

Вирішення проблеми незалежної і професійної судової системи є ключовою

умовою, яка може дозволити покласти край суддівському свавіллю, зможе

забезпечити верховенство права, підвищення довіри суспільства до системи

правосуддя і створення умов для розвитку ринкових інститутів.

У підсумку можна констатувати, що суспільство може розраховувати на

ефективну протидію та запобігання економічній злочинності і корупції тільки в

тому випадку, якщо в державі є ефективна правоохоронна система і незалежна та

професійна судова система. У противному випадку результати діяльності цих

органів будуть маскуватись за “переконливими” статистичними даними, а

реальний стан буде далекий від бажаного суспільству.1. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: У 3 кн. – К.: Видавничий Дім “Ін

Юре”, 2007. – Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих

видів злочинів. – 712 с.

2. Кальман О.Г. Стан і головні напрямки попередження економічної злочинності в

Україні: Теоретичні та прикладні проблеми: Монографія. – Харків: Гімназія, 2003. –

352 с.

3. Шакун В.І. Суспільство ізлочинність. – К.: Атіка, 2003. – 784 с.

4. Пинкевич Т.В. Криминологическая характеристика экономической преступности в

России: Монография. – Ставрополь: Ставропольсервис–школа, 2001. – 144 с.

5. Панина Н. Сициологический мониторинг. Украинское общество 1994–2005: Год

перелома. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2005. – 149 с.

6. Інформація Генеральної прокуратури України “Про стан законності в державі у 2007

році (відповідно до ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”)” [Електронний ресурс]:

Режим доступу: http//www.gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id= 12985.

– Загол. з екрану.

7. Звіт Державного комітету фінансового моніторингу України за 2007 рік

http://www.sdfm.gov.ua/content/File/Site_docs/2008/04.04.08/Zvit_DKFMU_07_0.pdf. –

Загол. з екрану.

8. Мариненко О. Верховний суд вивчив і узагальнив досвід рейдерів // Дзеркало тижня. –

2008. –№ 4 (683), 2 лют.

9. Інцидент у стилі майстра // Дзеркало тижня. – 2008. – № 13 (692), 5 квіт.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук