Головна

ПОРУШЕННЯ ВИМОГ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВО УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ, ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ В. Мармаш


ПОРУШЕННЯ ВИМОГ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО

ЗАКОНУ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВО УЧАСНИКІВ

ПРОЦЕСУ НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ

РІШЕНЬ, ЯК ПІДСТАВА ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ СУДУ

ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

В. Мармаш

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

У статті досліджено підстави та процесуальний порядок повернення справи суду

першої інстанції внаслідок порушення ним вимог кримінально-процесуального закону,

що забезпечують право учасників процесу на апеляційне оскарження судових рішень, з

етапу попереднього розгляду кримінальної справи судом апеляційної інстанції.

Ключові слова: попередній розгляд справи судом апеляційної інстанції, повернення

справи суду першої інстанції, підстави повернення справи суду першої інстанції.

Чинний кримінально-процесуальний закон у ст. ст.349–355 КПК України

детально регламентує процесуальний порядок та строки звернення із апеляціями на

судові рішення, визначає вимоги, що ставляться до її форми та змісту, а також

регулює дії суду першої інстанції, пов’язані із забезпеченням права учасників

процесу на апеляційне оскарження, здійсненням контролю за дотриманням вимог

кримінально-процесуального закону на цьому етапі судочинства та підготовкою

апеляційного розгляду справи. Лише неухильне виконання апелянтами та судом

першої інстанції вимог процесуального закону на етапі апеляційного оскарження є

необхідною умовою законності прийнятих за результатами апеляційного розгляду

справи підсу

мкових рішень.

З огляду на це на етапі попереднього розгляду справи суд апеляційної

інстанції вирішує низку завдань контрольного характеру за процесуальною

діяльністю суду першої інстанції на етапі апеляційного оскарження судових

рішень [1]. Якщо в ході попереднього розгляду справи суд апеляційної інстанції

при вирішенні зазначених завдань встановить, що судом першої інстанції були

допущені порушення процесуального закону, вказані у частині 2 ст. 359 КПК

України, для їх усунення справа повертається до суду, що постановив

оскаржуване рішення. При цьому кожний такий випадок зняття справи з

апеляційного розгляду та повернення її до суду першої інстанції для виконання

вимог процесуального закону, безумовно, тягне за собою негативні наслідки як

для інтересів апелянтів, так і інтересів правосуддя, що пов’язано з значним

уповільненням розгляду справ Зазначимо, дослідженню визначених у частині 2 ст. 359 КПК України підстав

для повернення справи суду першої інстанції не було присвячено достатньо уваги в

сучасній кримінально-процесуальній науці. Ці питання переважно досліджували

окремі автори лише фрагментарно в ході аналізу проблемних питань стадії

апеляційного провадження. Зокрема, деяким проблемним аспектам цих питань

були присвячені праці таких українських і російських вчених-процесуалістів, як

О.Ю. Костюченко, В.Т. Маляренко, Т.В. Шевченко, В.І. Теремецького Д.В. Філіна,

В.Ю. Брянського, С.І. Беззубова, В.Л. Головкова, О.Н. Палієвої, А.Н. Разінкіної,

Н.В. Сидорової, Н.С. Чувашової , Н.І. Шелєпанова, проте обсяг цих наукових

досліджень поки що є недостатнім.  З огляду на це актуальною видається мета цієї статті – аналіз та дослідження

законних підстав та процесуального порядку повернення справи суду першої

інстанції з етапу попереднього розгляду кримінальної справи судом апеляційної

інстанції й розроблення на цій основі науково-обгрунтованих пропозицій з метою

вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства. Зазначений

аналіз, на наш погляд, доцільно зробити у контекстізавдань процесуального стану

попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції. Одним із завдань, що

вирішує суд апеляційної інстанції на етапі попереднього розгляду справи, слід

визнати здійснення ним перевірки (контролю) додержання судом першої

інстанції після винесення судового рішення вимог кримінально-

процесуального закону, пов’язаних із забезпеченням права учасників процесу

на апеляційне оскарження судових рішень. У цій статті спробуємо дослідити тіз

визначених у кримінально-процесуальному законі підстав для повернення справи

суду першої інстанції, які виявляються судом апеляційної інстанції безпосередньо

у вирішенні вказаного завдання. Зокрема, суд апеляційної інстанції в межах цього

завдання з’ясовує такі питання.

Чи було вручено засудженому (виправданому) копію вироку у справі?

Відповідно до частини 1 ст. 344 КПК України копія вироку вручається

засудженому або виправданому в триденний строк після проголошення вироку.

Підтвердженням вчинення зазначеної процесуальної дії слуґує розписка

засудженого (виправданого), у якій зазначають час вручення йому копії вироку. Ця

розписка долучається до матеріалів кримінальної справи. Якщо засуджений

перебуває під вартою, копія вироку вручається йому через адміністрацію місця

ув’язнення. Як засвідчує проведений аналіз судової практики у місцевих загальних судах

м. Львова, якщо вимога процесуального закону про необхідність вручення

засудженому, що утримується під вартою, копії вироку у триденний строк

переважно виконується судами, то аналогічна вимога стосовно засуджених

(виправданих), які не перебувають під вартою, зазвичай, не виконується, й

розписок про вручення їм копії вироку в матеріалах справи немає. У кращому

випадку копії вироку направляються їм простим листом разом із супровідним

документом.

Зазначену ситуацію, на наш погляд, можна пояснити тим, що із визначенням

моменту вручення засудженому, який утримується під вартою, копії вироку суду,

законодавець пов’язує настання правових наслідків – початок перебігу строку на

апеляційне оскарження вироку суду для цього учасника процесу. Натомість для

засудженого (виправданого), який не утримується під вартою, та інших учасників

процесу початок перебігу строку на апеляційне оскарження судових рішень не

пов’язаний із моментом вручення їм копії вироку й вираховується з моменту

проголошення відповідного судового рішення.

Проте не варто недооцінювати значення визначеного у законі триденного

строку для вручення копії вироку засудженому (виправданому), в тому числі й

тому, що не утримується під вартою. Порушення зазначеного строку та

невчасне вручення засудженому (виправданому) копії вироку може бути

підставою для відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,

невчинення зазначеної процесуальної дії є згідно з п. 3 частини 2 ст. 359 КПК

самостійною підставою для зняття справи з апеляційного розгляду та

повернення її суду першої інстанції з метою виконання відповідних вимог

процесуального закону На забезпечення права засудженого (виправданого) на апеляційне оскарження

вироку спрямовано й положення частини 2 ст. 344 КПК України, що зобов’язує суд

першої інстанції вручити останньому переклад вироку на його рідною мовою або

мовою, якою він володіє, якщо вирок складений мовою, якою той не володіє. У

випадку невиконання зазначеної вимоги закону справу для вчинення відповідних

процесуальних дій повертають суду першої інстанції. Так, Постановою

апеляційного суду Закарпатської області від 07.06.2007 р. у справі за апеляцією

засудженої Особа 1 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області

від 06.04.2007 р. кримінальну справу обґрунтовано було повернуто суду першої

інстанції для виконання вимог ст. 344 КПК України на тих підставах, що

засудженій не було вручено переклад вироку на її рідну мову чи на мову, якою

вона володіє, оскільки вона “за національністю угорка. Ні російської, ні

української мови вона не знає” [2].

Кримінально-процесуальний закон нічого не пише про права інших учасників

судового розгляду на одержання копій вироку, проте це не перешкоджає суду на їх

прохання видати їм такі. У будь-якому разі суд повинен надати можливість їм

ознайомитись з вироком у приміщенні суду, якщо надійшло відповідне

клопотання.

Чи був головуючим та секретарем судового засідання підписаний протокол

судового засідання?

Основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи відповідно до

частини 1 ст. 87 КПК є протокол судового засідання. Значення його полягає у тому,

що він є “єдиним документом, у якому відображено весь хід судового розгляду,

тобто порядок його проведення, сутність розглядуваної кримінальної справи,

ступінь дослідження обставин цієї справи і законність дій суду при її розгляді.

Звідси, є очевидним велике значення протоколу судового засідання для

вищестоящого суду, що перевіряє законність та обґрунтованість постановленого у

справі вироку” [3, с. 7]. Ведення протоколу покладено законом на секретаря судового засідання, який

разом із головуючим суддею відповідають за правильність фіксації ходу судового

процесу у протоколі. Щоб підтвердити це, головуючий зобов’язаний особисто

перевірити, чи складений протокол належно.

Після того, як головуючий перевіряє і редагує протокол судового засідання,

його підписує секретарє судового засідання і головуючий. Протокол, не

підписаний цими особами, не може мати значення офіційного процесуального

документа [4, с. 31]. Відповідно до п. 1 частини 2 ст. 359 КПК України, якщо за

результатами попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції буде

встановлено, що протокол судового засідання не підписаний головуючим та

секретарем судового засідання, справа повинна бути повернута судові першої

інстанції для виконання відповідних вимог процесуального закону. Зокрема,

саме на цих підставах для підписання головуючим у справі протоколів судових

засідань Постановою апеляційного суду Львівської області від 16.02.2007 р. у

справі за апеляцією прокурора Ж. на постанову Пустомитівського районного

суду Львівської області від 14.11.2006 р. кримінальну справу про

обвинувачення Особа 1 за частини 1 ст. 121 КК України повернуто суду першої

інстанції [5].

Відповідно до частини 1 ст. 87–1 КПК обов’язок виготовлення і підписання

протоколу судового засідання виникає у головуючого та секретаря судового

засідання лише після закінчення судового розгляду справи. Проте у літературі  висловлювались й інші пропозиції, які передбачали можливість підписання

протоколу частинами. Зокрема, науковець В.М. Іщенко пропонував на

законодавчому рівні врегулювати обов’язковість підписання учасниками судових

дій тієї частини протоколу судового засідання, у якій зафіксовано їх результати,

подібно до того, як на досудовому слідстві протокол слідчої дії підписують особа,

яка виконувала слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті та інші

особи, які брали участь у провадженні цієї дії. Таке положення забезпечить, на

думку цього автора, додаткові гарантії достовірності доказової частини протоколу

судового засідання [6, с. 151]. Подібні пропозиції висловлювали і російські

науковці та практики Н.С. Чувашова [7, с. 39–40], Є. Львова, В. Паршуткіна

[8, с. 52–53], М. Фоміна [9, с. 22–24] з тією лише відмінністю, що головуючому й

секретарю судових засідань пропонується процесуально оформляти й підписувати

протокол за результатами кожної частини судового розгляду окремо (підготовча

частина, судове слідство, дебати), надавати можливість учасникам судового

розгляду ознайомитись із протоколом судового засідання й подати на нього у

необхідних випадках зауваження, які повинні бути розглянуті. Лише після цього

суд має право виходити у нарадчу кімнату для винесення підсумкових рішень у

справі.

Проте погодитись із цими пропозиціями ми не можемо, оскільки їх

реалізація значно уповільнить судовий розгляд справи й істотно порушуватиме

процесуальну гарантію безперервності судового розгляду. Корисний ефект,

який планується досягнути від їх реалізації, у вигляді підвищення достовірності

відображення у протоколі ходу судового засідання, на наш погляд, може бути

досягнутий шляхом ширшого використання звукозаписувальних технічних

засобів фіксування судового процесу із подальшим відтворенням технічного

запису судового засідання у розгляді зауважень на протокол судового

засідання, як це передбачено у ст. 88–2 КПК України. Водночас слушною

вважаємо пропозицію передбачити у кримінально-процесуальному законі

обов’язок суду, у разі відкладення розгляду справи чи зупинення провадження

у ній, виготовити й підписати в порядку та строки, передбачені частиною 1

ст. 87–1 КПК України, починаючи з моменту прийняття відповідного

процесуального рішення, частину протоколу, у якій був би відображений

перебіг поточного судового засідання. Після цього учасникам судового розгляду з дозволу головуючого варто надати можливість ознайомитися із цією

частиною протоколу судового засідання. Хоч, зазначимо, ст. ст.87–87–1 КПК

України у нині чинній редакції Закону також не перешкоджають суду діяти

відповідним чином, оскільки, як доводить аналіз судової практики, так звані

“відкладні” протоколи судових засідань виготовляються та підписуються ще

задовго до спливу визначеного у частині 1 ст. 87–1 КПК України семиденного

строку після закінчення судового розгляду справи.

Решта вимог, окрім підпису головуючого та секретаря судового засідання,

щодо форми та змісту протоколу судового засідання передбачені у частині 3

ст. 87 КПК України. Недотримання їх у складанні та процесуальному

оформленні протоколу судового засідання, безумовно, вважатимуться

порушенням вимог кримінально-процесуального закону, однак питання щодо їх

істотності повинен вирішувати суд в ході апеляційного розгляду справи.

Безумовною підставою для скасування вироку відповідно до п. 10 частини 2

ст. 370 КПК України є відсутність у матеріалах справи протоколу судового

засідання. Будь-які інші процесуальні порушення, пов’язані із недотриманням вимог щодо форми й змісту протоколу судового засідання, недбалим його

веденням, суд апеляційної інстанції має оцінювати в ході апеляційного, а не

попереднього розгляду справи, керуючись вимогами частини 1 ст. 370 КПК

України, а саме, чи перешкодили або чи могли перешкодити вони суду повно та

всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і

справедливий вирок чи постанову. За цих умов допущені порушення можуть

бути підставою для скасування вироку і повернення справи на новий судовий

розгляд. Якщо ж ці порушення не можуть бути підставою для скасування

вироку, то вищестоящі суди за наявності підстав має право реагувати на

недбале ведення протоколу судового засідання окремими ухвалами.

Керуючись вищенаведеним, оскільки у ст. 359 КПК України серед підстав

для зняття справи з апеляційного розгляду й повернення її суду першої

інстанції немає вказівки на будь-які інші процесуальні порушення, пов’язані із

недотриманням вимог щодо форми та змісту протоколу судового засідання,

окрім непідписання його головуючим та секретарем судового засідання, а тому

не можемо погодитись із наявною в окремих випадках судовою практикою

безпідставного, на наш погляд, повернення справ суду першої інстанції для

виконання вимог щодо форми й змісту протоколу судового засідання. Так,

Постановою Апеляційного суду Київської області від 07.11.2006 р. у справі за

апеляцією засудженого Особа 1 на вирок Броварського міськрайонного суду

Київської області від 06.09.2006 р., яким його засуджено за ст. 286 частини 1

КК України, кримінальну справу знято з апеляційного розгляду і повернуто

суду першої інстанції на тих підставах, що в протоколі судового засідання не

зазначено час та дату початку судового засідання, а на звороті є не обумовлена

прогалина, через що протокол не відповідає вимогам ст. 87 КПК України [10].

Наведені вище та їм подібні процесуальні порушення повинні оцінюватись

судом в ході апеляційного розгляду справи та не є підставою для прийняття за

результатами попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції

рішення про повернення справи суду першої інстанції Чи надав суд першої інстанції можливість ознайомитися із протоколом

судового засідання та чи розглядав зауваження на нього, якщо такі були подані?

Відповідно до частини 1 ст. 87–1 КПК України протокол судового

засідання повинен бути виготовлений не пізніше ніж сім діб від дня закінчення

розгляду справи. У частині 2 цієї статті Закону, як виняток, допускається

можливість продовження головуючим зазначеного строку, але не більше ніж на

чотирнадцять діб після закінчення розгляду справи. Згідно зі ст. 88 КПК

України сторони мають право знайомитись з протоколом судового засідання і

протягом трьох діб після повідомлення про виготовлення протоколу або після

закінчення строку на його виготовлення подавати свої письмові зауваження з

приводу допущеної неточності.

Якщо за результатами попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції

буде встановлено, що суд першої інстанції не розглянув подані в межах строків,

передбачених ст. 388 КПК України, зауваження на протокол судового засідання, то на

підставі п. 2 частини 2 ст. 359 КПК України справа повинна бути повернута йому для

виконання вимог ст. ст. 88–88–1 КПК України. Оскільки можливість подання

зауважень безпосередньо залежить від реалізації учасниками судового розгляду права

на ознайомлення із протоколом судового засідання, а тому позбавлення їх зазначеного

права також є підставою згідно з п. 2 частини 2 ст. 359 КПК України для повернення

справи судупершої інстанції для виконання вимог ст. ст. 88–88–1 КПКУкраїни. Натомість виникає запитання: як діяти суду апеляційної інстанції, якщо

буде встановлено, що суд першої інстанції не розглянув зауважень на протокол

судового засідання, які подані із пропуском визначеного у ст. 88 КПК України

строку? Зокрема, у цій статті можливість подання зауважень на протокол

судового засідання обмежується триденним строком, який обчислюється або з

моменту повідомлення сторін про виготовлення протоколу, або з моменту

закінчення строку на його виготовлення. З цього приводу, зазначимо, нині

чинний КПК України допускає широкі можливості для зловживання сторонами

наданий їм процесуальним правом на подання зауважень на протокол судового

засідання, а суди апеляційної інстанції нерідко “закривають очі” на подібні

випадки. Так, наприклад, вироком Лозовського міськрайонного суду від

25.10.2006 р. Особа 1 було засуджено за ст. 185 частини 3 КК України. Під час

знаходження справи в суді апеляційної інстанції, а саме 03.08.2007 р. від

засудженого особа 1 надійшли зауваження на протокол судового засідання. І

хоча клопотання про поновлення строку на подання зауважень на протокол

судового засідання засудженим Особа 1 не було заявлено, Постановою

апеляційного суду Харківської області від 27.08.2007 р. (прим. – тобто майже

через рік після постановлення вироку) справу було повернуто судові першої

інстанції для виконання вимог ст. 88 КПК України [11]. Очевидно, що право на

вчинення будь-якої процесуальної дії, в тому числі й на подання зауважень на

протокол судового засідання, втрачається зі спливом строку на її вчинення,

якщо останній у порядку ст. 90 КПК України не було поновлено. Можливо, у

наведеному випадку суд апеляційної інстанції прагнув таким способом

“перестрахуватись” від можливих порушень процесуальних прав засудженого,

однак, насправді, лише значно уповільнив розгляд справи. Незрозуміло, що

робитиме суд апеляційної інстанції далі, якщо після повторного надходження

справи засуджений подасть ще декілька “зауважень” на протокол судового

засідання. Вихід із цієї патової ситуації, на наш погляд, лише один – залишати

без розгляду зауваження на протокол судового засідання, подані після

закінчення строку, передбаченого ст. 88 КПК України, за відсутності

клопотання про його поновлення Складнішою буде ситуація, коли таке клопотання все ж надійде до суду

апеляційної інстанції. Який суд у такому разі повинен вирішити його – суд першої

чи апеляційної інстанції. На наш погляд, у цьому випадку доцільно покластися на

того, у провадженні якого суду на даний момент знаходиться справа: якщо у

провадженні суду апеляційної інстанції, то саме він повинен вирішити зазначене

клопотання, після чого, у разі його задоволення, – поновити пропущений

процесуальний строк та повернути справу суду першої інстанції для виконання

вимог ст. 88–88–1 КПК України, або, у разі відхилення клопотання, – продовжити

апеляційний розгляд справи.

Водночас зазначимо, що вирішення окреслених тут проблем лежить у

площині необхідності внесення змін у ст. 90 КПК України, яка носить

загальний характер й регламентує питання поновлення процесуальних строків у

кримінальному судочинстві. Пропонуємо доповнити її положенням про те, що

право на вчинення процесуальної дії втрачається з завершенням

процесуального строку на її вчинення, встановленого законом або судом, а

також вказівкою про те, що питання визнання причини пропуску строку

поважною вирішується службовою особою, в провадженні якої знаходиться

кримінальна справа.  Кримінально-процесуальний закон не містить чітких вимог щодо форми та

змісту зауважень сторін на протокол судового засідання. Проте зі змісту ст. 88

КПК України вбачається, що зазначений документ обов’язково повинен бути

складений у письмовій формі та поданий саме як зауваження на протокол судового

засідання відповідно до порядку, передбаченого у ст. ст.88–89 КПК України. Для

цього бажано безпосередньо вказувати, що документ, який подається, є

“зауваженнями на протокол судового засідання”, оскільки саме із ним пов’язується

настання правових наслідків, передбачених ст. 88–1 КПК України; у ньому

повинна бути вказівка на особу, що подає зауваження; та вказівка, у чому полягає

неправильність чи неповнота протоколу судового засідання. Крім наведених вище

вимог, у зауваженнях на протокол судового засідання, на наш погляд, доцільно

також відтворити свій варіант перебігу судового засідання, який, як вважається,

був недостовірно відображений у протоколі.

З огляду на це не можемо погодитись із наявною в окремих випадках

практикою повернення справ судам першої інстанції для виконання вимог ст. ст.

88, 88–1 КПК України у зв’язку з тим, що останній не розглянув зауваження на

протокол судового засідання, які містяться в інших документах, поданих на адресу

суду (в апеляціях, доповненнях до апеляції). Зокрема, Постановою апеляційного

суду м. Севастополя від 30.03.2007 р. кримінальну справу про обвинувачення

Особа 1 за ст. 121 ч. 1 КК України повернуто суду першої інстанції для виконання

вимог ст. ст. 88, 88–1 КПК України. При цьому вирок у зазначеній справі був

постановлений Ленінським районним судом м. Севастополя 23.01.2006 р.

Засудженим Особа 1 24.11.2006 р. були подані зауваження на протокол судового

засідання, які, незважаючи на пропуск строку їх подання, були розглянуті судом

01.12.2006 р. Справа суду першої інстанції була повернута на тих підставах, що

28.11.2006 р., 11.01.2007 р. засудженим Особа 1 також були подані доповнення до

апеляції, в яких містилися не розглянуті судом зауваження на протокол судового

засідання [12]. Строки, порядок та вимоги щодо змісту й форми зауважень на

протокол судового засідання у цьому випадку засудженому були відомі (зокрема,

він раніше звертався із самостійними зауваженнями, які були розглянуті судом). Не

зрозуміло тоді, чому судом апеляційної інстанції вказані вимоги були

проігноровані, а окремі докази апеляції чи доповнень до апеляції були розцінені як

зауваження на протокол судового засідання Будь-яких інших процесуальних порушень, пов’язаних із реалізацією

учасниками судового розгляду права на подання зауважень на протокол судового

засідання, крім випадків, коли їм не було надано змогу ознайомитися із

протоколом судового засідання, та не були розглянуті зауваження з приводу його

неправильності чи неповноти, які становили підставу для повернення справи суду

першої інстанції, чинний кримінально-процесуальний закон не передбачає. А тому

решта процесуальних порушень, пов’язаних із реалізацією зазначеного права,

зокрема, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення учасників судового

розгляду про виготовлення і підписання протоколу судового засідання,

несвоєчасний розгляд зауважень на протокол чи порушення порядку його

розгляду, що встановлений ст. 88–1 КПК України, не можуть бути підставою для

повернення справи суду першої інстанції в порядку частини 2 ст. 359 КПК України

й повинні оцінюватись судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду

справи.

Чи надана сторонам протягом строку на апеляційне оскарження за їх

клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи?  Відповідно до частини 4 ст. 349 КПК України протягом строку, встановленого

для подання апеляції, справу ніхто не може витребувати із суду. Протягом цього

строку суд зобов’язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість

ознайомитися з матеріалами справи. Невиконання цих вимог відповідно до п. 2

частини 2 ст. 359 КПК України є підставою для повернення справи суду першої

інстанції.

Проте, зазначимо, у юридичній літературі та судовій практиці є різні підходи

до визначення меж здійснення сторонами права на ознайомлення з матеріалами

справи після постановлення вироку суду. Зокрема, колишній голова Верховного

Суду України В.Т. Маляренко вважає, що “протягом строку подання апеляції

реалізувати таке право мають усі учасники судового розгляду, а не один із них,

тому в деяких випадках кожному учаснику судового розгляду може залишитись

дуже обмежений час на ознайомлення. Однак це не можна розцінювати як

порушення права на захист, оскільки такою є воля законодавця... Ознайомлення з

матеріалами справи протягом більш тривалого строку, ніж установлено законом,

без його поновлення у встановленому порядку, є порушенням закону, за яке суддя

має нести відповідальність” [13, с. 48–49].

Натомість судова практика знає і протилежні підходи, коли клопотання про

ознайомлення з матеріалами справи надходить після закінчення строку на

апеляційне оскарження, однак задовольняється судом. Зокрема, Постановою

апеляційного суду Закарпатської області від 11.06.2007 р. кримінальну справу за

апеляцією на вирок Іршавського районного суду від 23.04.2007 р. знято з

апеляційного розгляду та повернуто судові першої інстанції для виконання вимог

ст. 349 КПК України на тих підставах, що засуджений Особа 1 подав до суду

апеляційної інстанції клопотання про ознайомлення його з матеріалами

кримінальної справи, а зазначена обставина перешкоджає розгляду цієї справи по

суті судом апеляційної інстанції [14] На наш погляд, обидва наведені підходи суперечать чинному кримінально-

процесуальному законодавству. Зокрема, надання сторонам, від яких клопотання

про ознайомлення з матеріалами справи надійшло за межами строку на апеляційне

оскарження, без попереднього вирішення питання про поновлення строку на

ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. 90 КПК України, можливості

знайомитись із ними (тим більше зняття справи з апеляційного розгляду на цих

підставах), на наш погляд, слід вважати порушенням кримінально-процесуального

закону, а саме – вимог частини 4 ст. 349 КПК України. Крім того, такі дії можуть

бути причиною значного уповільнення розгляду справи. Водночас і

категоричність, висловлена В.Т. Маляренком з приводу неможливості

ознайомлення сторін з матеріалами справи за межами строку на апеляційне

оскарження, не є правильною. Як вбачається зі змісту частини 4 ст. 349 КПК

України, законодавець строком на апеляційне оскарження обмежив можливості

сторін щодо звернення із клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи.

Проте, якщо таке клопотання надійшло в межах цих строків, суд повинен надати

сторонам матеріали справи для ознайомлення. При цьому кримінально-

процесуальний закон не містить жодних обмежень щодо строків, протягом яких

може тривати ознайомлення з матеріалами справи.

На можливість зловживання сторонами процесуальним правом на

ознайомлення з матеріалами справи неодноразово було звернуто увагу в працях як

російських авторів [15, с. 54], так і українських. Зокрема, суддя Т.В. Шевченко з

цього приводу зазначила: “На практиці нерідко заяви про ознайомлення з матеріалами справи подаються після закінчення строку на оскарження рішення

суду, а саме ознайомлення умисно затягується, що призводить до значного

порушення строків направлення справ до суду другої інстанції” [16, с. 31].

У зв’язку з наведеним, важливо на законодавчому рівні передбачити правові

засоби, які б перешкоджали недобросовісному використанню права на

ознайомлення із матеріалами справи. Такий механізм був передбачений у

частині 3 ст. 88 КПК України (до внесення змін у КПК України згідно із Законом

від 08.09.2005 р. №2875-IV) стосовно випадків зловживання правом на

ознайомлення з протоколом судового засідання. Зокрема, було передбачено, що у

разізатягування ознайомлення з протоколом судового засідання чи встановлення

не передбачених законом умов для його ознайомлення, особа, яка пред’являє

протокол для ознайомлення, складає про це протокол і передає головуючому.

Головуючий у таких випадках затверджує графік ознайомлення, що є

обов’язковим для особи, яка знайомиться з протоколом судового засідання. За

наявності поважних причин визначені у графіку строки ознайомлення з

протоколом можуть бути продовжені постановою головуючого. Після закінчення

визначеного в графіку строку головуючий своїм розпорядженням припиняє

ознайомлення з протоколом.

Чому вказане положення було виключено із КПК України, нам не зрозуміло.

Жодної небезпеки для здійснення права на ознайомлення із протоколом судового

засідання добросовісними учасниками процесу воно не становило, проте

перешкоджало випадкам зловживання цим правом. А тому, вважаємо, це

законодавче положення повинно бути відновлено й поширено також на випадки

зловживання правом на ознайомлення з матеріалами справи.

Серед підстав повернення справи судові першої інстанції в ст. 359 КПК не

передбачено окремо випадків ненадання сторонам права ознайомитись із

технічним записом судового засідання. Проте суди апеляційної інстанції часто

розглядають зазначене право в межах права на ознайомлення з усіма

матеріалами справи, передбаченого частини 4 ст. 349 КПК України. Зокрема,

Постановою апеляційного суду Луганської області від 11.07.2006 р. справу за

апеляцією на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від

04.05.2006 р. повернуто суду першої інстанції для виконання вимог частини 4 ст. 349 КПК України з тих мотивів, що потерпілому Особа 1 безпідставно

протягом строку на апеляційне оскарження відмовлено у відтворенні

технічного запису судового засідання [17]. Такий погляд вважаємо

обґрунтованим, оскільки технічний запис судового засідання є частиною

матеріалів справи, а тому має бути наданий для ознайомлення у разі

надходження відповідного клопотання протягом строку на апеляційне

оскарження.

Отже, суд апеляційної інстанції на етапі попереднього розгляду кримінальної

справи повинен ретельно перевірити, чи не порушені судом першої інстанції

вимоги кримінально-процесуального закону, що забезпечують право учасників

процесу на апеляційне оскарження судових рішень. Лише встановивши наявність

таких порушень, визначених у частині 2 ст. 359 КПК України, суд апеляційної

інстанції для їх усунення повинен повернути справу судові першої інстанції.

––––––––––––––––––––

1. Детальніше про це див. Мармаш В.Я. Завдання та значення процесуального етапу

попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції за кримінальним

судочинством України // Вісн. Львів. у-ту. Сер. юрид. 2007. – № 45. – С.231–238. 2. Постанова апеляційного суду Закарпатської області від 07.06.2007 р. у справі № 11–408/07.

Єдинийреєстр судових рішень України // http://www.reyestr.court.gov.ua

3. Тетерин Б.С. Протокол судебного заседания по уголовному делу. – М.: Юрид. лит., 1960. –

107 с.

4. Гельфанд Й.А. Протокол судового засідання кримінального суду. – К.: Видавництво

Київського держ. ун-туім. Т.Г.Шевченка, 1948. – 34 с.

5. Постанова апеляційного судуЛьвівської області від 16.02.2007 р. у справі № 11а-115/2007.

Єдинийреєстр судових рішень України. // http://www.reyestr.court.gov.ua

6. Іщенко В.М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у

кримінальному судочинстві: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична

академія ім. Я. Мудрого. – Харків, 2001. – 191 с.

7. Чувашова Н.С. Деятельность адвоката-защитника в апелляционной и кассационной

судебных инстанциях: [учеб. пособие] / Н.С. Чувашова. – Оренбург: Изд. центр ОГАУ,

2002. – 118 с.

8. Львова Е., Паршуткин В. Недостоверный протокол судебного заседания – не

доказательство // Российскаяюстиция.2003. № 9. – С.52–53.

9. Фомин М. Протокол судебного заседания: “прошу данный вопрос и ответ на него отразить

дословно” // Российскаяюстиция. 2003. № 11. – С.22–24.

10. Постанова апеляційного суду Київської області від 07.11.2006 р. у справі № 11–1060/2006.

Єдинийреєстр судових рішень України. // http://www.reyestr.court.gov.ua

11. Постанова апеляційного суду Харківської області від 27.08.2007 р. у справі № 11–1466/07.

Єдинийреєстр судових рішень України. // http://www.reyestr.court.gov.ua

12. Постанова апеляційного суду м. Севастополя від 30.03.2007 р. у справі № 11–118/2007.

Єдинийреєстр судових рішень України. // http://www.reyestr.court.gov.ua

13. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах // Вісник

ВерховногоСудуУкраїни. – 2002. – №1(29). – С.42–53 14. Постанова апеляційного суду Закарпатської області від 11.06.2007 р. у справі № 11–

428/2007. Єдинийреєстр судових рішеньУкраїни // http://www.reyestr.court.gov.ua

15. Желтобрюхов С. Срок для ознакомления обвиняемого и его защитника с материалами

уголовного дела должен быть разумно ограничен // Российскаяюстиция. 2003. № 9. – С.54.

16. Шевченко Т.В. Нове кримінально-процесуальне законодавство потребує подальшого

вдосконалення // ВісникВерховногоСудуУкраїни, 2002, №3(31). – С.30–31.

17. Постанова апеляційного суду Луганської області від 11.07.2006 р. у справі № 11–907/2006.

Єдинийреєстр судових рішень України // http://www.reyestr.court.gov.ua

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук