Головна

17.6.2. Припинення зобов'язань за волею сторін


 

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

 

 

 

 

 

17.6.2. Припинення зобов'язань за волею сторін

Основною підставою припинення зобов'язання є його ви­конання.

1. Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ

, виконати роботу, надати послугу, відшко­дувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення борж-

158

ником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зо­бов'язання.

Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред'являються стосовно об'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання. Якщо при виконанні зобов'язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і кре­дитор має право відмовитись від прийняття виконаного.

Виконання зобов'язання покладається на боржника. У випадку коли виконання безпосередньо пов'язане з особою боржника, саме він повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

Так, якщо картину за зобов'язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. в цьому зобов'язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов'язку третій особі, якщо виконання пов'яза­не з особою кредитора. Наприклад, якщо майстер погодився по­шити костюм для М., то звичайно, він має право відмовитися від пошиття костюму для дружини М.

Суб'єктний склад зобов'язання за час існування зобов'язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, у разі злиття юридичних осіб), так і в порядку часткового правонас­тупництва, коли права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої на підставі спеціально укладеної вимоги. Такі угоди мають назву відступлення вимоги і переведення боргу.

2. Відступлення вимоги — це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм.

Відступлення вимоги допускається, якщо воно не супере­чить договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається відступлення вимоги про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або запо­діянням смерті.

На відступлення вимоги згода боржника не потрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не пові­домили про відступлення вимоги, то виконання ним зобов'язан­ня первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові.

159

Право вимоги, що належить кредиторові за зобов'язанням, може перейти до іншої особи на підставі не лише угоди, а й закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов'язки його боржника. Набуття третьою особою всіх прав, що нале­жали раніше кредиторові, внаслідок виконання нею обов'язків боржника щодо кредитора має назву суброгації. Так, якщо стра­хова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.

Заміна боржника в зобов'язанні називається переведенням боргу. Внаслідок переведення боргу місце старого боржника займає нова особа, яка стає боржником за зобов'язанням. Пере­ведення боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання.

Відступлення вимоги і переведення боргу мають бути здій­снені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони грунту­ються. Тобто якщо договір укладався в письмовій формі, то угода щодо заміни особи в зобов'язанні також потребує письмо­вої форми.

3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування при­пиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Практичне значення зарахування полягає в тому, що воно ство­рює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім право-чином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.

Зарахування можливе за таких умов:

а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;

б) зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є борж­ ником за іншим, і навпаки;

в) зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспір- ними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюва­ тися контрагентом;

г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна із сторін виявила свою волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;

д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров'ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.

160

Зарахування може бути повне і часткове. При повному за­рахуванні зустрічні зобов'язання припиняються взагалі. При частковому — одне зобов'язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов'язання про­довжує існувати.

Серед підстав припинення зобов'язань за згодою сторін можна назвати новацію, прощення боргу і відступне.

4. Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) — це до- мовленність сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.

Так, уклавши договір позики, сторони через певний час додатковою угодою можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору якусь річ. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов'язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове. Новацію необхідно відрізняти від заміни ви­конання. Так, після укладання договору купівлі-продажу покупець просить надати йому відстрочку в оплаті і за згодою кредитора сплачує вартість речі частками протягом певного часу.

5. Прощення боргу — це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно обмежує правоздатність особи.

6. Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути при­ пинено наданням замість предмета виконання зобов'язання від­ ступного (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне як підстава припинення зобов'язання відрізняється від новації зо­ бов'язання.

Угода про відступне може бути укладена на будь-якій стадії існування зобов'язання — як до його виконання, так і при невиконанні зобов'язання. Новація переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов'язання виконати боржнику неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю. Відступне в принципі можливо застосовувати до будь-якого виду зобов'язання.

7. Мирова угода. Це угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок. Контроль за за­ конністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб.

161

За погодженням між собою сторони в будь-який час можуть припинити зобов'язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов'язання є винятком (з огляду на особливий характер договору доручення довіритель вправі ска­сувати доручення, а повірений — відмовитися від доручення в будь-який час).

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук