РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ З БАНКАМИ // Глава 2.1 Надання банками органам ДВС на їх вимогу інформації щодо клієнтів, яка є банківською таємницею

Виконавче право - ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
137

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ З БАНКАМИ

Глава 2.1 Надання банками органам ДВС на їх вимогу інформації щодо клієнтів, яка є банківською таємницею

Взаємодія ДВС з банками здійснюється в основному за трьома напрям­ками. Перше – надання банками органам ДВС на їх вимогу інформації по клієнтам, що є банківською таємницею. Другий – виконання банками платіжних вимог органів ДВС про примусове списання боргу з банківських рахунків боржників. Третій – виконання банками постанов органів ДВС про арешт коштів, що знаходяться на рахунках боржників.

У своїй діяльності банківські установи керуються в першу чергу ЗУ "Про банки та банківську діяльність" (далі – закон про банки), "Про платіжні си­стеми та переказ грошей в Україні" та нормативно-правовими актами НБУ.

Відповідно до вказаного закону банк – це юридична особа, яка має ви­ключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі опе­рації: залучати у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати та вести банківські рахунки фізичних та юри­дичних осіб.

Банківські рахунки юридичні та фізичні особи відкривають відповідно до вимог Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття ра­хунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ 12.11.2003 р. № 492 та зареєстрованої в Мін'юсті 17.12.2003 р. за № 1172/8493.

УВАГА. Порядок відкриття банками рахунків юридичним та фізичним особам, використання коштів за ними, порядок їх закриття визна­чається вказаною Інструкцією.

ВРАХУЙТЕ. Чинним законодавством України не обмежено кількість ра­хунків, які юридичні та фізичні особи можуть відк

рити в одному чи кількох банках.

Відповідно до ст. 1067 ЦКУ днем відкриття поточного рахунку юридич­ній чи фізичній особі вважається дата укладення договору банківського рахунку.

УВАГА. Поточні та вкладні (депозитні) рахунки суб'єктів підприємниць­кої діяльності (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) у обов'язково­му порядку підлягають реєстрації в органах державної податкової служби.

Датою початку видаткових операцій за рахунком підприємців є дата от­римання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом дер­жавної податкової служби. Банківські рахунки – поточні, вкладні (депо­зитні) фізичних осіб в органах державної податкової служби не облікову­ються.

ПОРАДА. Таким чином достовірну інформацію про наявність рахунків у боржника-юридичної особи або фізичної особи-підприємця виконавча служба може одержати в органах податкової служби.

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затвердженому постановою Правління НБУ № 191 від 17.06.1997 р. банківські рахунки, на яких обліковуються клієнтські кош­ти (що на них може бути накладено арешт) мають відповідні балансові номери та можуть бути відкриті клієнтам у різних кодах валют: національній валюті України – код валюти – 980, доларах США – код ва­люти – 840, Євро – код валюти – 978, англійських фунтів стерлінгів – код валюти – 826, російських рублях – код валюти – 643 та інші.

Закон про банки зобов'язує банки забезпечити збереження банківської таємниці. За розголошення відомостей, які становлять банківську таємни­цю винні особи притягуються до юридичної відповідальності відповідно до чинного законодавства України.

Банківська таємниця – це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи з третіми особами при наданні послуг банку і роз­голошення якої може завдати клієнту матеріальної чи моральної шкоди.

Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про стан рахунків, у то­му числі стан кореспондентських рахунків банків у НБУ; операції, які бу­ли проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнта; система охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно ко­мерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого про­екту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захи­сту інформації.

УВАГА. Ст. 62 закону про банки передбачено порядок розкриття банківської таємниці. Зокрема п. 6 згаданої статті передбачено, що інформація щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимо­гу органам ДВС з питань виконання рішень судів стосовно стану (на­явність рахунку, наявність коштів на рахунку, наявність арештів) ра­хунків конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності.

ПОРАДА. У вимозі мають бути зазначені назва (код ЄДРПОУ) юридичної особи та прізвище, повне ім'я та по батькові фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 2 вказаної статті на письмову вимогу суду або за рішенням суду банками може бути надана інформація, яка містить банківську таємницю щодо фізичних осіб-непідприємців. Викладене свідчить, що банки не мають право надавати органам ДВС на їх вимо­гу інформацію, яка містить банківську таємницю щодо фізичних осіб. Вказана інформація відповідно до п.1 ст.62 може бути надана з письмо­вого дозволу власника такої інформації та за рішенням суду.

ПОРАДА. Таке рішення суду або письмовий дозвіл власника інформації повинен бути доданий до відповідної вимоги органу ДВС.

УВАГА. Вказана стаття закону містить також виключні правила, яким має відповідати вимога ДВС на отримання інформації: бути викладеною на бланку державного органу встановленої форми; бути наданою за підпи­сом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гер­бовою печаткою; містити передбачені ЗУ "Про банки та банківську діяльність" (п.6 ст.62) підстави для отримання інформації; містити поси­лання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації – ст. 5, 6 ЗУ "Про виконавче проваджен­ня". Недотримання хоча б одного з наведених правил є підставою для банку для правомірної відмови в наданні інформації.

 

< Попередня   Наступна >