Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ 3. Метод цивільно-правового регулювання

Визначальний характер методів правового регулювання, які являють собою прийоми юридичного впливу, їх сполучення, що характеризують використання у відповідній сфері суспільних від­носин того чи іншого комплексу юридичних засобів (С. Алексеев), відображається у їхній ролі в механізмі правового регулювання.

Головними проявами правового методу звичайно вважається вирішення за його допомогою таких питань:

1) яким є юридичне становище осіб, визначене правовою нормою;

2) з якими обставинами (юридичними фактами) норма права пов'язує виникнення, зміну, припинення та інші трансформації правовідносин;

3) яким чином визначаються права і обов'язки учасників від­пов

ідних правовідносин;

4) порядок захисту прав та інтересів учасників правовідносин.

Загалом у правознавців практично не викликає сумнівів до­цільність розрізняння імперативного та диспозитивного методів правового регулювання, як найпростіших і разом з тим головних прийомів юридичного впливу, котрі визначають головні характерні ознаки правового статусу суб'єктів, у їх висхідних юридичних позиціях.

Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах.

Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасни­ків відповідних відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою.

Грунтуючись на такій характеристиці двох зазначених методів, можемо звернутися до аналізу особливостей методу цивільно- правового регулювання, котрий розуміється як сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного роз­суду за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Оскільки для методу цивільно-правового регулювання у більшос­ті випадків властивою є відсутність категоричних приписів діяти учасникам цивільних відносин певним чином (виняток складають цивільні охоронні правовідносини — зобов'язання відшкодувати шкоду, повернути безпідставно отримане майно, а також деякі вимоги стосовно оформлення правочинів тощо), тобто, останнім надається можливість обрання типу поведінки і самостійного врегулювання своїх відносин, цей метод отримав назву диспозитив­ного на відміну від методу імперативного — властивого праву ад­міністративному (публічному праву взагалі).

Втім, враховуючи ту обставину, що терміном "диспозиція" у теорії права позначається частина правової норми, котра визначає дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або забороне­ну (неприпустиму), можливо, більш коректно було б вести мову не про "диспозитивний", а про "уповноважуючий" (правонаділяючий) або про "дозвільний" метод. Разом із тим, це питання потребує подальшого дослідження, оскільки цивільно-правовий метод може містити і елементи обов'язкового (імперативного) припису. Таким чином, цивільно-правовий метод включає в себе як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.

Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (право- наділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регу­лювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто є учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо, сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи всту­пати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок без­посереднього припису закону або адміністративного акту);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характеризуючи цивільно-правовий метод правового регулюван­ня, слід враховувати і згаданий вище імперативний елемент.

Зокрема, у зобов'язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, імперативним є припис про відшкодування цієї шкоди, під­стави, умови та порядок її відшкодування. І хоча потерпілий (креди­тор) у більшості випадків може звільнити боржника від відшкоду­вання, але загальна спрямованість норм про відшкодування шкоди (глава 82 ЦК) має саме імперативний характер. Разом із тим, від використання імперативного методу правового регулювання від­носини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, із цивільних не перетворюються на адміністративні.

Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного за­конодавства.

Таким чином, метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справед­ливості, добросовісності і розумності.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулю­вання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. З ЦК вони іменуються "засадами цивільного законо­давства").

< Попередня   Наступна >