Герасимів. Право соціального забезпечення, 2004.

Право соціального забезпечення - Як оформити пенсію?

Тема № 4

МЕТОДИ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Загальнотеоретична характеристика методу галузі права. Понят­тя методу права соціального забезпечення. Види методу права соціального забезпечення. Диспозитивний метод права соціаль­ного забезпечення. Імперативний метод права соціального забез­печення. Структура методу права соціального забезпечення. Спів­відношення прав та обов'язків і методів права соціального забез­печення. Відсутність єдиного порядку розгляду спорів. Наявність пільгового режиму. Наявність юридичної відповідальності. Від­шкодування збитків в сфері соціального забезпечення. Особли­вості методу права соціального забезпечення. Співвідношення ме­тоду права соціального забезпечення з прийомами та засобами впливу споріднених галузей права. Стан проблем в юридичній лі­тературі.

Метод правового регулювання є важливим диференціюючим критерієм уособлення галузі права. Він концентрує в собі основні юридичні можливості галузі, її правові якості [21, 70-71].

В правовій теорії панує погляд, що кожна галузь права во­лодіє самостійним методом правового регулювання. В той час окремі вчені рахують, що для всіх галузей права метод правово­го регулювання один [19, 2]. При такому формулюванні питання змісту методу конкретної галузі дає можливість спільно з іншими ознаками (предмет, функції, принципи) відмежувати цю галузь від інших, в тому числі споріднених галузей, підкресли­ти специфіку регулюючих нею відносин, її юридичну своєрід­ність. Але важко погодитись з тими прихильниками, які ствер­джують, що обов’язковою оз

накою кожної галузі є наявність методу правового регулювання, володіючи дуже вираженими індивідуальними ознаками, головною від’ємною рисою і, як правило,- специфічною назвою. Подібні методи на наш погляд, притаманні лише фундаментальним галузям права - консти­туційному, адміністративному, кримінальному, в яких вироби­лись специфічні прийоми і способи правового впливу на суспільні відносини. В тому числі, кожній з цих галузей властиво застосування, в першу чергу, одного із основних способів регулювання.

Складніше виглядає справа в інших галузях права. їх методи представляють собою комбінацію важливих прийомів регулювання з його основними методами. Конкретні комбінації регулювання в межах тої чи іншої правової галузі залежать від харак­теру регулюючих відносин. Крім того, важливо мати на увазі, що методи правового регулювання всіх галузей права, особливо споріднених, спільні по цілому ряду ознак. Це методи регулювання, характерні для декількох галузей, і методи тих галузей, які ще „молоді“ або знаходяться на стадії розвитку, повністю не викристалізувалися, в зв’язку з чим виявити специфічні ознаки, які дозволяють відокремити їх від методів інших галузей права дуже важко. Нарешті, методи правових галузей, які виділились із профілюючої або декількох профілюючих галузей, що володіють багатьма дуже важливими ознаками методів цих „родинних“ галузей.

Питання про метод права соціального забезпечення досліджений в літературі недостатньо. В той же час запроваджені окре­мими авторами спроби сформулювати його основні риси служать тією теоретичною базою, на якій можна будувати наступні дослідження проблеми. Передусім, неможливо не відзначити, що спрямованість багатьох дослідників до однозначної назви методу права соціального забезпечення або до короткої характери­стики його головних особливостей не може досягнути бажаних результатів. Дійсно, безеквівалентне надання матеріальних благ характерне для деяких відносин по соцзабезпеченню (допомога багатодітним та одиноким матерям, інвалідам з дитинства та ін.), однак вони не є визначаючими. Крім того, як правильно відзначає Бегічев Б. К. безеквівалентність має місце не тільки в сфері соціального забезпечення, а і є представничо-зобов’язуючою рисою, притаманною і іншим галузям права [5, 42]. Тому навряд чи такий підхід допоможе визначити специфіку методу права соціального забезпечення.

Андреев В. С пов’язує специфіку методів права соціального забезпечення з аліментарним характером регульованих даною галуззю права відносин, з суб’єктивним складом правовідносин по соціальному забезпеченню, а також з тим фактом, що при їх допомозі здійснюється забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання [3, 1-312].

Вказівку на обумовленість методу правового регулювання характером  суспільних  відносин,   що  складають  предмет  права соціального забезпечення, слід визнати обґрунтованою. Але за причинами, викладеними вище, не можна підтримати тезу про аліментарність як специфіку розглядуваних відносин. Особли­вість предмету регулювання складається не в аліментарності суспільних відносин, а в тому, що за допомогою цих відносин здій­снюється забезпечення за рахунок суспільних фондів споживачем. Що до суб’єктивного складу, то він, на наш погляд, також не специфічний як для даних відносин. Громадянин чи сім’я з однієї сторони, органи держави, профспілки чи колективні господарства з іншої сторони, можуть виступати в якості суб’єк­тів та інших відносинах (земельних, адміністративних і т. д.).

За думкою Фогеля Я. М., методом права соціального забезпечення є „соціальна реабілітація“. До такого висновку він прий­шов, проаналізувавши зміст двох функцій соціального забезпечення, які за його думкою, воно виконує: функції найбільш по­вного задоволення матеріальних потреб непрацездатних громадян і суспільно-реабілітаційної функції [20, 208-211]. Які ж по­ложення запропоновані Фогелем Я. М. викликають заперечення?

По-перше, звертає на себе увагу логічна невідповідність між посиланнями автора і його висновками. З двох виділених ним функцій соціального забезпечення, головною він вважає першу, але по незрозумілих причинах дійсність метода права соціально­го забезпечення визначає друга (неосновна) функція. Навряд чи метод галузі може бути універсальним, якщо він формується під впливом лише однієї функції. Яка ж роль іншої (а точніше інших) функцій в його формулюванні?

По-друге, якщо бути точним, метод галузі, що цікавить нас, формується під дією функції не соціального забезпечення, а права соціального забезпечення. Тоді як своєрідність методу регулювання передбачається функціями здійснюваними галузями права [7, 42]. Функції права соціального забезпечення ідентичні функціям соціального забезпечення.

Метод права соціального забезпечення визначається перш за все специфікою і своєрідністю суспільних відносин, складаючи його предмет. Тому необхідно знати які їх особливості, сторони, риси, що обумовили вибір державою даного методу правового регулювання [12, 294].

Метод даної галузі поєднує прийоми і способи характерні для методів правового регулювання „родинних“ галузей права - трудового, адміністративного. Право соціального забезпечення ство­рює для своїх цілей відповідні інститути і фонди забезпечення всіх галузей права. Однак воно не тільки рецептує використовувані в „родинних“ галузях форми забезпечення, прийоми і способи регулювання, але також має свої специфічні форми забезпечення (наприклад, причетні соціальному обслуговуванню). Крім того, якщо в праві соціального забезпечення і застосовуються форми, запозичені з інших галузей права, вони поступо­во змінюються і пристосовуються до нових умов. Таким чином, наповнення методу права соціального забезпечення проходить і під впливом прийомів і способів, характерних для правового регулювання взагалі і його „родинних“ галузей зокрема, а також під впливом предмету, принципів і функцій всієї галузі.

Даючи загально-теоритичну характеристику права соціально­го забезпечення України, як галузі права в сучасний період, необхідно зупинитись на його внутрішніх зв’язках.

Формування методу права соціального забезпечення, як і інших галузевих методів, відбувається під впливом предмету правового забезпечення. Метод повинен бути відображенням даного виду відносин, і їх структури і разом з тим використовується як інструмент, засіб, прийом їх закріплення розвитку [6, 45].

Предмет права соціального забезпечення складають майнові відносини по розподілу матеріальних благ і послуг із громадських фондів споживання та інші зв’язані з ними відносини, які складаються в результаті владно-організуючої діяльності держави. Державні фонди споживання, які служать джерелом задово­лення потреб працівників в сфері соціального забезпечення, представляють собою власність держави.

Все це обумовлено наявністю в праві соціального забезпечення детального регулювання громадських відносин, вживання імперативних норм.

В той же час майновий характер більшості відносин по соці­альному забезпеченню, індивідуальна форма розподілу громадських фондів споживання, а також конституційне закріплення прав громадян на різні види соціального забезпечення привертають до себе використання в даній галузі прийомів і способів, притаманних регулюванню майнових відносин: наділенням учасників відносин суб’єктивними правами автономного харак­теру, диспозитивність в регулюванні та ін. На характер методу права соціального забезпечення здійснюють вплив і інші об’єк­тивні фактори економіка держави, демографічна ситуація в країні і т. д.

Сказане не означає, що метод повністю незалежний від фак­торів суб’єктивного порядку, від завдань, цілеспрямованих інтересів держави, які об’єктивно обумовлені наступними матері­альними умовами життя суспільства [12, 289]. Конкретно на метод правового регулювання впливають такі фактори, як політика, правові традиції, правосвідомість, система органів управ­ління соціального забезпечення і т. д.

Фактором, що визначає характер і зміст методу правового регулювання галузі права, як вже зауважувалось, є виконуючі нею функції. Оскільки ці функції формуються під впливом об’єктивних факторів і разом з тим складають невід’ємну части­ну права, їх можна віднести до числа суб’єктивно-об’єктивних факторів. На формування методу галузі права безпосередньо впливає зміст її спеціально-юридичної функції - регулятивної і охоронної. Між методом і функціями права соціального забез­печення існує тісний взаємозв’язок. Кожна з цих здійснюється за допомогою методу, в той час, як метод формується з урахуванням змісту функцій, які в свою чергу визначаються основни­ми цілями і завданнями правової галузі.

Право соціального забезпечення направлено, передусім, на те, щоб забезпечити реалізацію громадянами їх конституційних прав на матеріальне забезпечення із громадських фондів забезпечення. Цим визначається склад його регулятивної і охоронної функції, основний склад яких - найбільш надійно гарантував би права громадян надати їм передбачені законом види забезпечення і обслуговування. Метод права соціального забезпечення не може не враховувати цього. З цього випливає наявність в його складі способів, котрі створюють особливі взаємовідносини суб’єктів, правовідносини, при котрих громадяни виступають як управомочені, а органи держави як зобов’язані. Тому диспо­зитивне регулювання, яке застосовується до громадян в методі права соціального забезпечення, переважає над імперативним, дозволені методи над забороненими, і на залишок - обмеженість юридичної відповідальності громадян та ін.

Основні зв’язки існують між галузевими принципами і мето­дами галузі. Принципи галузі є носіями якісного своєрідного методу [2, 192]. Це означає, що набір і склад важливих при­йомів і способів регулювання, основи правового становища суб’єктів в правовідносинах по соціальному забезпеченню, формуються, виходячи з галузевих принципів.

Найбільший вплив на метод права соціального забезпечення здійснюють такі принципи, як принципи свободи набуття громадянами прав і розпорядження ними, пріоритету в забезпеченні окремих категорій громадян, котрі обумовлюють застосування при регулюванні відносин по соціальному забезпеченні, голо­вним чином, диспозитивного регулювання пільг тощо.

Важливі риси методу права соціального забезпечення, як і будь-якої іншої галузі виявляються в  правовому положенні (статусі) суб’єктів [1, 12, 180, 295]: основа формування правовідносин; способи захисту суб’єктивних прав і забезпечення виконання обов’язків. Правовий статус громадян в праві соціального забезпечення характеризується рисами, які обумов­люють його загальність. В цей час в правовому положенні суб’єктів даних правовідносин можна знайти такі особливості, які відрізняють його від правового положення громадян в суміжних відносинах (цивільно-правових, адміністративних, трудових). Наприклад, в праві соціального забезпечення, як і в ци­вільному праві учасники правовідносин наділяються суб’єктив­ними правами. І в цій і в іншій галузі регулювання носить дозвільний характер, в обох випадках суб’єкти наділені диспозитивністю. Так як вже зазначалось, громадянам, які мають право на різного роду види забезпечення, надана можливість ви­бору одного з цих видів, а особи, які мають право на забезпечен­ня, можуть звертатися за ним в будь-який час після виникнен­ня права на нього.

В цей час правовий статус суб’єктів в праві соціального забез­печення істотно відрізняється від їх цивільно-правового статусу, по-перше, в праві соціального забезпечення громадяни виступають носіями право-суб’єктивності, пов’язаної з користуванням матеріальними цінностями і послугами із соціальних фондів споживання в індивідуальній формі. Тому в правовідносинах по соціальному забезпеченню немає цивільно-правової рівності, яка дає сторонам можливість своїм узгодженням визначити об’єм прав [21, 70-112]. По-друге, застосування органами дер­жави в праві соціального забезпечення для позитивності носить обмежений характер. Свободою [10, 147-148] розпоряджатися правами користується тільки одна сторона - громадянин. По-третє, відмінності від більшості цивільних відносин, в яких рух майнових прав характеризується началами взаємності, у відно­синах по соціальному забезпеченню майнові права належать в основному громадянам, а обов’язки покладені, як правило, на органи держави і профспілки [18,46-53].

Правовий статус суб’єктів в праві соціального забезпечення не співпадає з їх статусом і в адміністративному праві. Різни­ця між ними полягає передусім в тому, що у правовідносинах по соціальному забезпеченню немає підлеглості, яка присутня в адміністративному праві. Суб’єктивні права громадян в праві соціального забезпечення не дозволяють визначити правове становище їх носіїв як суб’єктів підпорядкування, навпаки їх становище активне і привілейоване щодо суб’єктів влади [2, 213-232].

Компетентні державні органи зберігають своє становище суб’єктів, наділених офіційними повноваженнями в цей час, як особи, яким надаються пільги, стають носіями автономних суб’єктивних прав, що володіють в якійсь мірі абсолютним характером [14, 58, 213]. Тому громадяни можуть вимагати надання забезпечення незалежно від стану бюджету відповідного ор­гану соціального забезпечення [9, 12].

Специфіка правового становища громадян в праві соціально­го забезпечення обумовлює формування особливого статусу інших суб’єктів правовідносин по соціальному забезпеченню. Так правосуб’єктність органів держави складається із адміністратив­но-правової і спеціальної (пенсійної) [13, 10,14,67]. Окрім цьо­го, органи держави і профспілки, як правило, несуть тільки обов’язки. А свободою користування ними не володіють, їх ді­яльність опирається на чітко обов’язкові правові норми, не до­тримання яких є порушенням законності, тобто в наявності зв’язки органів держави, регламентація їх діяльності і обмежен­ня свободи потреб.

Порівнюючи правовий статус громадян в сфері соціального забезпечення з їх трудоправовим статусом, необхідно відміти­ти очевидні зв’язки між ними, котрі виявляються з залежно­сті права на окремі види реального забезпечення від наявності в дійсному чи минулому трудових правовідносин [5, 37]. В цей час правове становище працівника, як суб’єкта трудового права, і громадянина, як суб’єкта права соціального забезпечення, істотно відрізняється. По-перше, в трудовому праві має міс­це рівність в становищі суб’єктів підпорядкування, чого не має в праві соціального забезпечення [4, 17]. По-друге, зміст прав і обов’язків громадян в трудових правовідносинах, і у відно­синах по соціальному забезпеченню не однаковий. В якості суб’єктів трудового права громадяни володіють правом на гаран­товану державою заробітну плату відповідну кількості і якос­ті праці, вони зобов’язані виконувати норми виробітку, дотри­муватися дисципліни праці і т. д. [15, 130-140]. У суб’єктів права соціального забезпечення правовідносини мають зовсім інший склад. Тут розмова йде про право на пенсію, допомогу і т.д.

З викладеного можна робити висновок, що в науці є думки про використання в праві тільки двох прийомів (юридичної рівності суб’єктів та відносин влади і підлеглих) [17, 69]. В праві соціального забезпечення в наявності специфічне стано­вище суб’єктів, котрі виявляються в відсутності їх рівності і в підпорядкованості.

Подібні висновки базуються на можливостях правового статусу громадян в праві соціального забезпечення і в господарсько­му праві. Не зважаючи на очевидний зв’язок правового статусу особи і члена колективного господарства за його юридичним статусом, як суб’єкта правовідносин по соціальному забезпеченні, між цими двома становищами є істотна різниця. Вони проявля­ються в різному змісті прав громадян в тій чи іншій галузі права, в способах їх реалізації. Важливою є і та обставина, що в багатьох випадках члени колективних господарств реалізують своє право на різні види соціального забезпечення в колективно­му господарстві. Таким чином є всі підстави розмовляти про специфічний апарат - правовий статус суб’єктів в праві соціального забезпечення, як головної риси окремо, і галузі в цілому.

Специфічність методу права соціального забезпечення прояв­ляється також в специфіці фізичних факторів, як підстав ви­никнення, зміни і припинення правовідносин. Роль юридичних фактів в праві соціального забезпечення виконують такі життєві обставини і становища правового характеру, як досягнення встановленої в законодавстві вікової межі, наявність трудового стажу певної тривалості, настання тимчасової (непостійної) і також давнотривалої втрати працездатності, вагітність, пологи. Правовідносини по соціальному забезпеченню передбачають сукупність юридичних фактів (фактичний склад). При цьому обстави­ни, котрі юридично важливі, супроводжують специфічні наслід­ки: втрата заробітної платні чи доходів, підвищення втрат, спад працездатності та ін. До юридичних факторів, які тягнуть за со­бою припинення правовідносин по соціальному забезпеченню, можна віднести поновлення працездатності, смерть пенсіонера, досягнення повноліття членами сім’ї працівника. Фактичні склади, як підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню - це переважно склади, які мають елементи волевиявлення [11, 39-40]. Допомога волевиявлення громадян зли­вається тут з рішенням органів держави або профспілкових ор­ганів. Нарешті, для формування правовідносин в соціальному забезпеченні характерно те, що склад юридичних органів, час появи і зникнення правовідносин по певних, конкретних видах забезпечення, зароджуються і зникають в чітко встановлений законодавством термін. Інша справа - процедури правовідносин, виникнення яких залежить від бажання громадян.

Методу права соціального забезпечення притаманні специфіч­ні способи визначення складу правовідносин. Права і обов’язки суб’єктів в цій галузі створені безпосередньо правовими нормами, які приймаються державою, а не згодою сторін і не адміністративними актами. Між іншим, зміст правовідносин не може спрямовуватись і змінюватись за згодою їх учасників.

Особливості методу галузі виражені в юридичних санкціях, як видах захисту суб’єктивних прав, а також в порядку вирі­шення суперечок. Галузева санкція є тільки результатом об’єктивно існуючих громадських відносин і вироблених в результаті цього. Це найбільш ефективно впливає правовими методами на поведінку людей [8, 353]. Із вищесказаного можна зробити висновок, що вибір тієї чи іншої санкції залежить не від волі зако­нодавця, а в першу чергу - від характеру предмету права соці­ального забезпечення. Це майнові відносини, якщо мати на увазі, що будь-який інститут майнових відносин не може обій­тись без санкції цивільного права [16, 369]. Стає зрозумілою необхідність використання в праві соціального забезпечення захо­дів відповідальності майнового характеру. Несправедливим було б рахувати, що санкції в праві соціального забезпечення аналогічні цивільно-правовим санкціям, їх подібність полягає в то­му, що в обох галузях права майнові санкції направлені, в пер­шу чергу, на повернення заподіяної шкоди. Але відмінностей між ними набагато більше. Перш за все майнове вилучення в праві соціального забезпечення може бути повернено тільки на громадян, які в результаті своєї вини переплатили суми пенсій, допомог і т. д. Щодо інших видів суб’єктів правовідносин, то в випадку невиплати з їх вини грошових сум громадян, віднов­лення прав громадян проходить шляхом виплати належних їм засобів. Таку примусову виплату не можна рахувати санкцією, тому що конкретний орган держави не несе матеріальної шко­ди, а тільки виконує свої обов’язки. Учасники цивільно-право­вих зв’язків несуть в одному - взаємну, а в іншому випадку рів­ну відповідальність. Санкції в праві соціального забезпечення застосовані до громадян в відношеннях, де об’єктом виступають пенсії і допомоги. Так у випадку невиконаних утримувачами пенсій і допомог, які входять в їх обов’язки, винні особи по­винні повністю повернути державі належну суму. При цьому, незалежно до виниклої майнової шкоди вони не несуть ніякої матеріальної відповідальності з чого і складається відмінна особливість санкцій вказаної галузі права по відношенню до цивільно-правових санкцій, для яких характерна репресивна функція. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що санкції даного виду в праві соціального забезпечення відносяться до числа правовідновлюваних, а не штрафних.

Санкції іншого виду використовуються в сфері надання допомог на час працездатності, особи, які порушують режим встановлення лікарем, або які з’являються без поважних причин в призначений строк на лікарський огляд, або огляд „ВТЕК“, а також, які покинули лікування без згоди лікаря, залишаються без допомоги з того дня, коли було допущено порушення. Тут немає майнової шкоди, а отже і обов’язку загладити цю шкоду. При пред’явленні інших, окрім пенсій, допомог, видів забезпечення, застосовуються специфічні для кожного з них санкції. Наприклад, до осіб, які систематично порушують правила внут­рішнього розпорядку в буденних інтересах, може бути застосо-вана така міра, як виписка з цього закладу (відповідні норми законодавства про протезно-ортопедичні вироби).

Майнові санкції в праві соціального забезпечення відрізняються і від аналогічних санкцій, які застосовуються в трудово­му і господарському праві. Ця різниця полягає не тільки в то­му, що вказані санкції застосовуються в рамках різного роду видів правових відносин, але і в функціях, які виконуються санкціями в кожній із поданих галузей права. Окрім цього, санкції в трудовому і господарському праві на відміну від санк­цій в праві соціального забезпечення передбачають матеріальну відповідальність і в повному, і в обмеженому, і в підвищеному розмірі.

Одним з елементів галузевого методу правового регулювання є порядок вирішення суперечок [8, 191]. Особливість методу права соціального забезпечення полягає в тому, що в ньому відсутній єдиний порядок вирішення суперечок. В одних ви­падках суперечки вирішуються тільки профспілковими органами (по питаннях призначення і виплати допомоги по держав­ному соціальному страхуванню працівникам, допомоги по соціальному забезпеченні членів колективних господарств). В ін­ших - державними адміністраціями (по питаннях призначення, вирахування і виплати пенсій, допомоги багатодітним (одино­ким) матерям на дітей малозабезпеченим сім’ям). Суперечки розглядаються органами соціального забезпечення (по питаннях призначення, вирахування і виплати пенсій і допомоги чле­нам колективних господарств), а також спеціальними органами відомчого управління соціального забезпечення. Таким чи­ном, в праві соціального забезпечення в наявності адміністративний і цивільний порядок вирішення спорів, а також судовий порядок.

В праві соціального забезпечення відсутнє децентралізоване регулювання, йому притаманне централізована регламентація суспільних відносин, при котрій регулювання зверху донизу здійснюється на приватно-імперативних  началах.  Юридичний вплив надходить на дану сферу правової діяльності тільки зверху від державних органів [1, 294]. Однак це не означає, що становище суб’єктів права соціального забезпечення характери­зується відносинами субординації прямого підпорядкування [7, 294]. Не змінює наведене положення і факт доплати до пенсій одиноким пенсіонерам, які призначаються виконкомом районних рад народних депутатів. В цих випадках має місце недецентралізоване регулювання, а застосування норм, прийнятих в централізованому порядку.

В теорії права основними способами регулювання є дозвіл, по­зитивне зобов’язання і заборона [16, 296]. Метод правового регулювання одержує своє вираження в правових нормах. Тому уяву про нього можна одержати при аналізі структурних частин норм права і специфіки суб’єктивного складу відносин, що ре­гулюються цими нормами [7, 82]. У відповідний спосіб регулювання в складі галузі права в залежності від характеру правил поведінки входять управлінські, зобов’язуючі і забороняючі норми, а по формі вираження всі вони розділяються на катего­ричні, диспозитивні і регламентуючі [16, 230].

В праві соціального забезпечення переважаючим способом регулювання є дозвіл, а основним видом норм - уповноважуючі норми, які містять в своїх диспозиціях правомочних громадян на одержання різних видів соціального забезпечення при наяв­ності в гіпотезах норм як умов. Як правило диспозиції даних норм абсолютно визначені і не передбачають можливості зміни умов виникнення пенсій і допомог. В цей час у частини дозво­ляючих норм диспозиції відносно визначені. До їх числа відно­сяться ті норми, котрі містять в собі варіант забезпечення: один вид із декількох (середньомісячний заробіток для вирахування пенсій за період, коли він був найбільшим). Одночасно вказані норми носять зобов’язуючий характер для інших учасників правовідносин соціального забезпечення органів держави (профспілок, кооперативних органів).

Особливість змісту норм права соціального забезпечення, на відміну від норм інших галузей права, полягає в тому, що їх переважна кількість містить в собі лише можливості громадян на одержання забезпечення і передбачає (рідко - прямо вказує) обов’язки відповідних органів надати це забезпечення. Кількість норм, що передбачають обов’язки громадян в правовідносинах по соціальному забезпеченню, вкрай обмежено. Це норми про виплату різних видів забезпечення, а також норми, які включають в себе правила поведінки осіб, які перебувають в ус­тановах соціального забезпечення.

Таке співвідношення прав і обов’язків в правовідносинах по соціальному забезпеченню роз’яснюється тим, що в рамках даних правовідносин реалізуються соціальні права працівни­ків. Це можна пояснити і тією обставиною, що більшість правовідносин по соціальному забезпеченню за своїм характером по­рівняно прості. Такі майже всі правовідносини, в рамках яких виконується виплата грошових засобів в вигляді пенсій, до­помог.

Сказане не означає, що в праві соціального забезпечення немає норм, які б не містили правомочності. Інша справа - органи держави. Активна правомочність має органи держави при вирішенні питань про надання так званого факультативного забезпечення (деякі одноразові допомоги, поселення в будинки-інтернати).

Правомочний характер більшості норм права соціального забезпечення ще не говорить про те, яка форма виразу міститься в тих правилах. В залежності від цього критерія, норми права можуть бути категоричними, диспозитивними і рекомендуючи­ми. Аналіз норм права соціального забезпечення показує, що більшість їх є категоричними. Право громадян на окремі види забезпечення реалізується імперативно, їх обмеження волею учасників правовідносин не допускається.

Особливість методу права соціального забезпечення полягає і в тому, що в складі даної галузі права відсутні рекомендуючі норми. Це викликано, на наш погляд, високим рівнем з захопленням відносин по соціальному забезпеченню правовим регу-люванням, де практично не залишено місця для рішень, що враховують місцеві особливості і умови.

Серед правомочних норм права соціального забезпечення немало тих, диспозиція яких містить пільговий режим забезпечення. Ці норми про забезпечення осіб, які були зайняті на роботах з шкідливими і тяжкими умовами праці, осіб, що мають безперервний робочий стаж або загальний трудовий стаж. Формування тотожних норм не безпосередньо пов’язано з наявністю в праві соціального забезпечення, як правило, а з працею і принци­пом пріоритету. В якості пільг в праві соціального забезпечення виступають зниження віку, який дає право на пенсію, підви­щення розміру пенсії, допомоги. Існуючий пільговий режим забезпечення змушує працівників вибрати відповідний вид суспільно дозволеної діяльності.

Пільговий режим розповсюджується також на забезпечення жінок пенсіями по віку, допомогами при вагітності і родах, по догляду за дитиною. На перший погляд ці норми є заохочуючими тому, що надають відповідним категоріям громадян перевагу в забезпеченні. Однак рахувати їх такими, на наш погляд, було б невірно. Заохочуючі норми більш динамічні. Вони передбачають перевагу в забезпеченні лише тих громадян, які своїми діями сприяли досягненню правових умов забезпечення. У приве­деній в гіпотезі заохочувальної норми пільгові положення розповсюджуються лише на категорії громадян, які мають право на пільги.

В праві соціального забезпечення має місце і регулювання за допомогою такого способу впливу на поведінку людей, як пози­тивний обов’язок. Його використання можна очевидно поясни­ти наявністю в праві соціального забезпечення на рівні з майно­вими і матеріальними відносинами. Однак справа не в тому. Застосування зобов’язань в праві соціального забезпечення, на наш погляд, викликано також, а можливо і в першу чергу, при­родою майнових відносин, котрі складають ядро даної галузі, як відносин що виникають в результаті правової організаційної діяльності держави.

Нарешті, це пов’язано з тією обставиною, що в рамках відно­син по соціальному забезпеченню проводиться розподіл суспільних фондів, що становлять загальнонародну власність.

Позитивне зобов’язання, як вже зазначалося, одержує конкретне вираження в обов’язкових нормах, перш за все, в диспо­зиції норм. Право соціального забезпечення характеризується тим, що його норми містять обов’язки адресовані переважно органам, які надають забезпечення. Це своєрідний прийом, за до­помогою якого законодавець формулює обов’язки. Так, в переважній більшості диспозиції норм права соціального забезпечен­ня містять лише правовідносини громадян. В диспозиції норм нібито немає суб’єкта, якому адресується зобов’язання. В дійс­ності воно адресовано органу, який надає забезпечення, і є для нього обов’язковим. За таким принципом побудовані диспозиції інших норм права соціального забезпечення, хоча в цей же час є і норми, диспозиції яких зобов’язують відповідний орган до відповідних дій.

Зобов’язальні норми в праві соціального забезпечення адресуються і громадянам. Серед них можна назвати норми про порядок виплати пенсій, про дотримання в регулюванні соціального забезпечення, використовуються дуже рідко, а число забороняючих норм обмежено. Однак право соціального забезпечення, як і будь-які інші правові галузі, не може обійтись без забороняючих норм. При цьому заборона застосовується і у відношенні до громадян, органів держави, так як право соціального забезпечення, з однієї сторони охороняє законні права громадян від порушень, а з іншої - покликано його здійснювати.

1. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2-х т.- М.: Юридическая ли­тература, 1981.- Т. 1.- С. 12, 180, 294-295.

2. Алексеев С. С. Структура советского права.- М.: Юридическая ли­тература, 1975.- С. 192, 213-232.

3. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР.- М.: Юриди­ческая литература, 1980.- С. 1-312.

4. Бегичев Б. К., Зайкина А. Д. Советское трудовое право.- М.: Юри-дическая литература, 1985.- С. 17.

5. Бегичев Б. К. Трудовая правовозможность советских граждан.- М.: Юридическая литература, 1972.- С. 37, 42.

6. Братусь С. Н. Соотношение системы права и системы законодатель­ства.- Система Советского законодательства / Под ред. Самощен-коИ. С- М.: Юридическая литература, 1980.- С. 45.

7. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регу-лирования в социалистическом обществе.- М.: Юридическая лите-ратура, 1972.- С. 42, 82, 294.

8. Иванов С. А., Ливший Р. 3., Орловский Ю. П. Советское трудовое право: вопросы теории.- М.: Наука, 1978.- С.191, 353.

9. Иванова Р. И. Соотношение пенсионных и трудовых правоотноше-ий: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- М., 1974.- С. 12.

10. Иванова Р. И., Тарасова В. А. Предмет и метод гражданского права социального обеспечения.- М.: Изд. МГУ, 1983.- С. 147-148.

11. Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулиро­вания.- Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1980.- С. 39-40.

12. Керимов Д. А. Философские проблемы права.- М.: Мысль, 1972.-С. 289, 294.

13. Красильникова Г. В. Пенсионные правоотношения и общая основа их возникновения: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- Сверд­ловск, 1972.- 14. С. 10, 14, 67.

14. Полупанов М. И. Право социального обеспечения - самостоятель­ная отрасль права // Советский час и право.- М., 1971.- С. 58, 213.

15. Процевский А. И. Метод правового регулирования трудовых отно­шений.- М.: Юридическая литература, 1972.- С. 130-140.

16. Смирнов В. И. Внутреннее трудовое расписание на предприятии.-Л.: Изд. ЛДУ, 1980.- С. 69.

17. Снигирева И.О. Роль профсоюзов СССР в социальном обеспечении. Вопросы социального обеспечения / Под ред. Фогеля Я. М.- М.: ЦИЕТИН, 1979.- С. 46-53.

18. Собо И. Социалистическое право: Пер. с венг.- М.: Прогресс, 1964.-С. 230, 296, 369.

19. Сорокин В. Д. Метод правового регулирования. Теоретические про­блемы.- М.: Юридическая литература, 1976.- С. 2.

20. Фогель Я. М. О методе правового регулирования социального обес­печения. XXV съезд КПСС и развитие науки трудового права и со­циального обеспечения. / Под ред. Иванова С. А.- М.: ИДПАН СССР, 1978.- С. 208-211.

Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования

< Попередня   Наступна >