ТЕМА 2. Джерела римського права

Римське право - Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб.
42

ТЕМА 2.

Джерела римського права

Поняття та види джерел права. В юридичній літературі багатьох країн світу з римського права, що накопичувалася більш ніж дві з половиною тисячі років з моменту заснування римської держави даються різноманітні визначення терміну "джерело права". Це поняття має далеко не однозначний зміст. В одному розумінні це джерело змісту правових норм, в другому – це спосіб, форма утворення норм права, і в третьому – джерело пізнання права, як явища. Зміст правових норм залежить від суспільно-економічного ладу, що панує в певній країні. Як відомо, Стародавній Рим був рабовласницькою державою. З огляду на це, в правових нормах тих часів чітко прослідковується тенденція щодо захисту інтересів пануючого класу і пригноблення рабів. Рабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником знаряддя праці та результати праці. Раб, як безпосередній виробник, не мав жодних прав на вироблену ним продукцію. Звичайно, незадоволення рабів постійно зростало і тому, своє панування рабовласники забезпечували за допомогою правових норм, які позбавляли рабів всіх прав і, навпаки, захищали різними засобами права панівного класу. Отже, змістом правових норм того часу було прагнення рабовласників зберегти свій стан, забезпечити подальше панування та виробити ефективні механізми пригнічення рабів, а джерелом змісту права був суспільно-економічний лад Стародавнього Риму. Друге значення терміну "джерело права" дає зрозуміти яким шляхом певне правило поведінки стає правовою нормою. Такі джерела називаються джерелами правоутворення. Протягом існування Римської держави джерелами правоутворення були: а) звичаї (в архаїчний період); б) закон (в республіканський період – постанови народних зборів; в період принципату – постанови сенату, що виражали волю принцепсів; в епоху абсолютної монархії імператорські конституції). На початку розвитку римського

суспільства основним джерелом права визнавалися закони XII таблиць. Так стародавній римський історик Тіт Лівій називав закони XII таблиць "fons omnis publici privatique iuris" джерелом всього публічного та приватного права; в) едикти магістратів; г) діяльність юристів (юриспруденція).Третім значенням поняття "джерела права" є джерела пізнання стародавнього римського права. Тобто, ті джерела, звідки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. До джерел пізнання можна віднести юридичні пам’ятки, наприклад, кодифікація імператора Юстиніана; твори римських юристів; твори римських істориків, римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. Важливим джерелом пізнання є написи на бронзі, камені, дереві, стінах будинків тощо (наприклад, Гераклейська таблиця – бронзова таблиця, яка містила закон про муніципальний устрій). В другій половині XIX ст. ці написи почали публікувати в спеціальному виданні Corpus inscriptionum latinarum (Звід латинських написів). Вивченням написів займається наука епіграфіка. Цінним джерелом пізнання є папіруси. З папірусів можна зрозуміти дію норм праві на практиці, оскільки папіруси досить часто містять договори, що складалися між окремими особами та прослідити місцеві особливості права в окремих провінціях Риму.Звичаєве право та закон. В Інституціях Юстиніана наводиться різниця між правом писаним (ius scriptum) та неписаним (ius non scriptum). Писане право – це закон та інші норми, що видані державою та зафіксовані у відповідних офіційних джерелах. Неписане право – це норми, що складаються на практиці в процесі життя людей та функціонування суспільства. Якщо останні не визнаються державою та не захищаються нею, вони залишаються звичаями. Звичаєве право являє собою найстарішу форму утворення римського права. Воно налічує досить велику кількість таких норм. Серед них розрізняються наступні: mores maiorum (звичаї предків) – звичаї, що зберігалися і охоронялися понтифіками, usus (звичаєва практика), commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Звичаєве право існувало в Стародавньому Римі досить довго, але поступово нові соціально-економічні відносини вимагали державного закріплення правових норм. Таким закріпленням стало видання законів.В республіканський період закони проходили через народні збори і називалися leges. Найважливішими законами були закони XII таблиць. Закони отримали таку назву з огляду на те, що були виставлені на всенародний огляд на дванадцяти мідних дошках. Крім зазначених законів, велику вагу мають також lex Poetelia (закон Петелія), IV ст. до н.е., що відмінив продаж в рабство та вбивство боржника, який не сплатив борг; lex Aquilia (закон Аквілія), ІІІ ст. до н.е. про відповідальність за пошкодження або знищення чужих речей; lex Falcidia (закон Фальцидія), І ст. до н. е. про обмеження заповідальних відказів та ін. В період принципату народні збори поступово втрачають своє значення. З огляду на те, що принцепси ще не наважувалися відкрито проголосити кінець республіканського устрою, вони проводили свої рішення через сенат, який завжди приймав їх пропозиції. Закони, що видавалися сенатом називалися сенатусконсультами (senatusconsulta). За встановлення монархії був проголошений принцип: "все, що бажає імператор має силу закону", а сам імператор "законами не пов’язаний" (D. 1.3.31). Імператорські закони носили назву "конституцій" та поділялися на 4 види: едикти – загальні розпорядження населенню (цей термін зберігся з часів республіки, однак мав зовсім інше значення); рескрипти – розпорядження по окремим справам (відповіді на різноманітні клопотання до імператора); мандати – інструкції, що імператори давали своїм чиновникам; декрети – розпорядження по спірним справам, що розглядав імператор. В період абсолютної монархії імператорські закони називалися "leges".Едикти магістратів. Термін "едикт" походить від латинського dicere (об’являти) і спочатку означав усне рішення магістрату (посадова особа в Стародавньому Римі) по певному питанню. Поступово едикти починають містити певну програму діяльності посадової особи, яку проголошують магістрати при вступі на посаду. Особливо це стосувалося преторів (міського, а з 242 р. до н.е. і перегринського). Преторські едикти були присвячені способам і принципам здійснення правосуддя, а загальні процесуальні правила виставлялися ним на спеціальних побілених дошках. Претор мав повноваження, які дозволяли йому розібравшись в суті справи дати вказівку судді як її вирішити, або ж розглядати справу самому і за допомогою спеціальних преторських засобів захистити права особи. Причому, претор користуючись принципом справедливості міг інтерпретувати певні норми таким чином, що вони регулювали ті правовідносини, які ius civile не регулювало. Тому юрист Гай зазначав, що едикти міського претора і претора перегринів містять в собі найбільш повне право "amplissimum ius est in edictis duorum praetorum, urbani et peregrini" (Gai., 1.6). Поряд з преторами, що мали загальну юрисдикцію, спеціальна юрисдикція надавалася курульним едилам (aediles curules) – магістратам, що відповідали за порядок в місті. Едили також мали право видавати едикти. Едикти магістратів отримали особливого значення, коли lex Aebutia (ІІ ст. до н.е.) затвердив новий вид процесів – per formulas. З цього моменту претор міг захищати відносини, що не передбачалися ius civile, звичайними цивільно-правовими засобами. Пізніше претор почав заповнювати прогалини в цивільному праві. Нарешті, едикти претора стали включати такі пункти, що були спрямовані на зміну або виправлення норм цивільного права, але претор не міг відміняти норми ius civile. В результаті правотворчої діяльності магістратів (преторів, курульних едилів, правителів провінцій) поряд з ius civile створилася нова система норм, що отримала назву ius honorarium (посадове право) або ius praetorium (преторське право), оскільки в основному воно ґрунтувалося на преторських едиктах. Преторські едикти досить часто запозичувалися і правителями провінцій для видання власних.Діяльність юристів. Юристами в стародавню епоху були жреці, що складали особливу касту, представники якої могли тлумачити закон. Ці тлумачення були таємними і широкому загалу не надавалися. Пізніше, перший консул із плебеїв - Тіберій Корунканій зробив свої консультації публічними. З цього моменту юриспруденція перестала бути монополією жреців. Більшість римських юристів належали до пануючого класу і тому займали досить високе службове становище. Не дивлячись на те, що юристи не мали права законотворення, вони власним авторитетом забезпечували належну юридичну силу своїм тлумаченням, що ставали майже обов’язковими. Діяльність юристів, завданням якої була допомога в застосуванні права фактично стала самостійною формою правоутворення. В період принципату позиції юристів ще більш укріплюються, з огляду на те, що принцепси через них впроваджують свою політику. Для того, щоб зробити юристів знаряддям цієї політики, деяким юристам надається право надавати офіційні консультації (ius publice respondendi). Ці консультації були обов’язковими для суддів і таким чином діяльність юристів стала правотворчою.Професійна діяльність юристів (prudentes) мала три основних види: cavere (складати нові позови та угоди), agere (вести справу в суді), respondere (давати відповіді). Cavere передбачало повноваження щодо укладення позовів, угод та заповітів. При здійсненні своїх повноважень юристи надавали назви новим засобам правового захисту, створення яких було відповіддю на нестандартні ситуації, що виникали в юридичній практиці. Agere відноситься до ведення справи в суді, де юрист бере на себе повноваження сторони в процесі, виступаючи при цьому у якості адвоката. Самою типовою функцією юристів було respondere – виказувати свою думку з приводу різноманітних питань, що задавалися приватними особами. Автентичність авторства забезпечувалася або печаткою, або особистим листом юриста до судді, або ж свідченням осіб, що були присутні на консультації.Кодифікація римського права. Досить велика кількість та різноплановість нормативного матеріалу, що накопичився в Стародавньому Римі обумовили започаткування в імперський період цілої низки кодифікацій. Перші спроби кодифікацій були зроблені приватними особами в Codex Gregorianus, що об’єднав конституції від Андріана (ІІ ст. н.е.) до кінця ІІІ ст. н.е. та Codex Hermogenianus, що доповнив попередній кодекс конституціями до Костянтина (початок IV ст. н.е.).Перша офіційна кодифікація відбулася в V ст. н.е. Імператор Феодосій ІІ видав Codex Theodosianus (Кодекс Феодосія) в якому були зібрані і систематизовані імператорські конституції починаючи з Костянтина. Конституції, що з’явилися після прийняття кодексу отримали назву новели Феодосія.Але найбільше значення для романістики має кодифікаційна робота, що була проведена в першій половині VI ст. н.е. за часів правління Юстиніана. Кодифікація була проведена для цілісної логічної побудови законодавства, що існувало без певної системи та з метою врегулювання численних його суперечностей. Крім того, Юстиніан намагався пристосувати норми до потреб тогочасного суспільства. Про свідчить ліквідація стародавніх ритуалів на зразок mancipatio, emancipatio, cretio. Для здійснення кодифікації імператором створювалися спеціальні комісії. Першим результатом цієї роботи в 529 році став так званий Кодекс першого видання, який до нас не дійшов. В 533 році був складений та обнародуваний збірник, що вміщував фрагменти творів класичних юристів під назвою Digesta або Pandectae. Збірник отримав загальнообов'язкове значення та складався з 50 книг, що поділялися на титули та фрагменти. Дігести поєднують витяги з 275 творів 38 юристів.В тому ж 533 році був виданий підручник з римського права, який, однак, отримав силу закону. Він називався "Інституції" та був складений на основі інституцій Гая. Разом з зазначеними роботами, з метою вирішення найбільш спірних питань в галузі цивільного права, був переглянутий Кодекс першого видання, внаслідок чого в 534 році з’явився Кодекс нового видання, що зберігся до наших часів. Кодекс складається з 12 книг, що поділяються на титули.При здійсненні кодифікації комісії мали право частково змінювати норми для пристосування їх до умов тогочасного суспільства. Такі зміни отримали назву інтерполяцій. На момент правління Юстиніана існувало три збірники – Інституції, Дігести та Кодекс, але розвиток законодавства на цьому не закінчився і імператор видавав нові закони, що називалися Новелами (тобто новими законами). Пізніше, після Юстиніана, Новели були також зібрані в окремий збірник і разом з Інституціями, Дігестами та Кодексом склали єдину систему римського законодавства, що в середні віки отримав назву Corpus Iuris Civilis (звід цивільного права).Цитати з зазначеного зводу в науковій літературі позначаються наступним чином. Назва збірника – першою великою літерою: І – Інституції, D – Дігести, С – Кодекс, N – Новели. Після того, в залежності від структури кожного з джерел через крапку або кому ставиться певна кількість цифр, що означають підрозділи збірника. Так, наприклад, в Інституціях – I.1.2.2 (Інституції, 1 книга, 2 титул, 2 параграф), в Дігестах – D.4.2.21.5 (Дігести, 4 книга, 2 титул, 21 фрагмент, 5 параграф) тощо.

Семінарське заняття

1. Поняття та види джерел права.2. Звичаєве право та закон.3. Едикти магістратів.4. Діяльність юристів.5. Кодифікація римського права.

Термінологічний словник

aediles curules (курульні едили) - магістрати, які відповідали за порядок в містіagere - повноваження щодо ведення справи в суді, де юрист виступав від імені сторони в процесіamplissimum ius est in edictis duorum praetorum, urbani et peregrini (Gai., 1.6) - едикти міського претора і претора перегринів містять в собі найбільш повне право cavere - повноваження щодо укладення позовів, угод та заповітівCodex Gregorianus - приватна кодифікація, що об’єднала конституції від Андріана (ІІ ст. н.е.) до кінця ІІІ ст. н.е.Codex Hermogenianus - приватна кодифікація що доповнила попередній кодекс конституціями до Костянтина (початок IV ст. н.е.)Codex Theodosianus (Кодекс Феодосія ІІ) - перша офіційна кодифікація, що зібрала і систематизувала імператорські конституції починаючи з Костянтинаcommentarii magistratuum - звичаї, що склалися в практиці магістратівcorpus inscriptionum latinarum - звід латинських написівCorpus Iuris Civilis - звід цивільного праваDigesta (Pandectae) - збірник, що вміщував фрагменти творів класичних юристів (533 р.)fons omnis publici privatique iuris - джерело всього публічного та приватного праваius non scriptum - неписане правоius publice respondendi - право надавати офіційні консультації. Це право мали юристиius scriptum - писане правоleges - закониleges XII tabularum - закони ХІІ таблицьlex Aquilia - закон Аквілія (ІІІ ст. до н.е.) про відповідальність за пошкодження або знищення чужих речейlex Falcidia - закон Фальцидія (І ст. до н. е.) про обмеження заповідальних відказів (легатів)lex Poetelia - закон Петелія (IV ст. до н.е.) про відміну продажу в рабство та вбивства боржникаmores maiorum - звичаї предківper formulas - за формулоюprudentes - юристиrespondere - повноваження виказувати свою думку з приводу різноманітних питань, що задавалися приватними особамиsenatusconsulta - закони, що видавалися сенатом

Завдання для перевірки знань

1. Які види джерел римського права розрізняє сучасна наука?2. Яке джерело права вважалося основним в республіканський період?3. Види професійної діяльності юристів4. Які джерела римського права є наслідком кодифікації Юстиніана?5. Що таке Corpus Iuris Civilis?

Рекомендована література:

1. Дождев Дмитрий Вадимович. Римское частное право: Учебник для вузов / под общ. ред. академика РАН д.ю.н. проф. В.С. Нерсесянца. — М. : НОРМА, 2002. – С. 82-1272. Підопригора Опанас Андронович. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юрид. вузів і фак.. — К. : Вентурі, 1997. – С. 23-443. Новицкий Иван Борисович. Основы римского гражданского права. – М: Юридическая литература, 1972. – С. 19-42

< Попередня   Наступна >