7.3. Забезпечення виконання господарських зобов’язань

Господарське право - Господарське право України
131

7.3. Забезпечення виконання господарських зобов’язань

Виконання господарських зобов’язань визначається ст.ст. 193–195 Господарського кодексу України. Зокрема, ст. 193 пе­редбачає основні принципи їх виконання:

Суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, на основі певних умов і відповідно до конкретних вимог.

Кожна із сторін повинна вжити заходів для належного ви­конання взятих нею зобов’язань.

Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який по­рушив зобов’язання, не звільняючи його від їх виконання в повному обсязі.

Управнена сторона не має права приймати виконання зо­бов’язань частинами, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Зобов’язана сторона має права виконати зобов’язання до­строково.

Зобов’язана сторона не має права відмовитись від вико­нання зобов’язань у разі неналежного виконання другою стороною своїх обов’язків.

Не допускається одностороння відмова від виконання зо­бов’язань або відстрочка їх виконання, якщо це не було пе­редбачено договором.

Управнена сторона, приймаючи виконання зобов’язань, повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’я­зань повністю або його частинами.

1. Виконання господарських зобов’язань може покладатись в цілому або в окремій частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконан­ня, запропоноване третьою стороною – безпосереднім виконав­цем, якщо із закону або договору не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

Порядок виконання господарських зобов’язань, у яких бе­руть у

часть кілька управнених господарюючих суб’єктів, перед­бачається ст. 196 Господарського кодексу України. Зокрема, кож­ний із таких суб’єктів має право вимагати виконання зобов’язань у своїй частині. При солідарному виконанні господарських зобо­в’язань будь-який із солідарних кредиторів має право пред’явити до боржника вимоги в повному обсязі заборгованості. Солідар­ний кредитор, який отримав кошти при погашенні боржником заборгованості, зобов’язаний відшкодувати суму, яка належить іншим кредиторам в рівних частках, якщо інше не передбачено із відношень між ними.

Господарське зобов’язання підлягає виконанню за місцем, визначеним договором. Якщо таке місце не визначено договором, то ст. 197 Господарського кодексу України визначає виконання зобов’язань таким чином:

– передача земельних ділянок та будівель – за місцем їх зна­ходження;

– грошові зобов’язання – за місцем знаходження управленої сторони на момент виникнення зобов’язань або за новим місцем її розташування, якщо управнена сторона повідо­мила про нього зобов’язану сторону;

– інші зобов’язання виконуються за місцем постійно діючо­го органу управління зобов’язаної сторони.

Черговість виконання грошових вимог відповідно до ст. 198 Господарського кодексу України така:

Відшкодовуються збитки кредитора по поверненню боргів.

Виплачуються відсотки заборгованості.

Повертаються суми боргів, які залишились не повернути­ми.

Невиконання господарського договору реально породжує пра­во кредитора вимагати цього примусово. З принципу належного виконання випливає і третій принцип – виконання господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як правило, їхньою істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регу­люється господарським законодавством (наприклад, Положен­ням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання – щодо відносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів – відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки за­кону слід тлумачити розширено, а не буквально. По-перше, це вка­зівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися відповідно до ст. 180 Господарського кодексу Ук­раїни та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у такому разі є норми положень про поставки, транспортних ста­тутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних доку­ментів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип ви­конання їх відповідно до актів планування.

Нормативні акти визначають законність виконання госпо­дарських договорів. В господарському та цивільному законодав­ствах містяться положення про договори, визначаються вимоги до їх змісту, порядку підписання і виконання, встановлюються основні принципи цивільно-правової відповідальності, а також умови, за яких господарський договір визнається недійсним. Договір вва­жається правомірним і має юридичну силу, якщо кожна із сторін має статус суб’єкта господарських стосунків. При цьому юридична особа діє в межах статутної правоздатності, а особа, яка підписала такий господарський договір, – діяла в рамках наданих їй повно­важень. Якщо при підписанні дотримано усіх норм законодав­ства, то він вважається прийнятим. При цьому відсутні умови, які порушують прямі заборони закону, а при погодженні умов договору дотримано імперативних норм законодавства (норма­тивна регламентація робіт, послуг, правила техніки безпеки та екологічні норми). При недотриманні вказаних вимог господарсь­кий договір вважається недійсним. У випадках більш значних порушень закону окремі предмети торгівлі вилучаються, а поса­дові особи притягуються до матеріальної, дисциплінарної, адмі­ністративної чи кримінальної відповідальності.

При підготовці договору необхідно вносити умови про захо­ди, якими забезпечується виконання зобов’язань: штраф, пеня, неустойка. При порушенні виконання однією із сторін договору ст. 54 Господарського процесуального кодексу України передба­чається порядок подачі, форма та зміст позовної заяви, яка по­дається до господарського суду. Позовна заява повинна містити:

– найменування господарського суду, до якого подається заява;

– найменування сторін і їх поштові адреси;

– документи, які підтверджують статус суб’єкта підприєм­ницької діяльності;

– вартість позову;

– зміст позовних вимог;

– виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

– перелік документів, які додаються до заяви.

Статтями 59 та 60 Господарського процесуального кодексу України передбачається відзив на позовну заяву, а також подання відповідачем зустрічного позову.

Відповідно до ст. 115 цього ж кодексу рішення, ухвала, поста­нова господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов’язковому виконанню підприємства­ми, організаціями та посадовими особами.

 

< Попередня   Наступна >