8.3. Окремі види господарських договорів

Господарське право - Господарське право України
104

8.3. Окремі види господарських договорів

Найбільш розповсюдженим видом господарського договору є договір купівлі-продажу – це угода, за якою одна сторона зобов’я­зується передати майно у повне господарське використання чи опе­ративне управління іншій стороні, а інша сторона зобов’язується прийняти це майно і оплатити за нього належну суму коштів. Та­кий договір вважається укладеним, якщо сторони погодились про передачу майна і оплату коштів. Відносини, які виникають при підписанні та виконанні таких договір регулюються ст.ст. 655– 697 Цивільного кодексу України. Предметом договору купівлі-продажу може бути рухоме або нерухоме майно, яке є в наявності продавця на момент підписання договорів, а також те, яке ще ви­готовлятиметься або буде придбане для наступного продажу про­давцем. Суттєвою умовою договору є умова про предмет (його назва, якісні характеристики, кількість, ціна). Покупець стає власником майна в момент його передачі. Ухилення продавця від передачі майна дає покупцю право вимагати такої передачі або розірвати угоду. Одночасно покупець може вимагати повернен­ня збитків, які йому нанесені внаслідок затримання передачі май­на, або розірвати таку угоду. Такі ж наслідки наступають при відмові покупця прийняти куплене майно чи його оплатити. У випадку виявлення неякісного товару відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України покупець може пред’явити такі вимоги:

– пропорційно зменшити ціну;

– безплатно усунути недоліки товару;

– відшкодувати покупцеві збитки;

– відмовитися від виконання умов договору і вимагати повер­нення сплаченої за товар суми;

– замінити товар.

На підставі “Правил продажу непродовольчих товарів” № 294 від 27 травня 1996 р. п.35 у разі, коли під час га

рантійного терміну необхідно визначити причини втрати якості товару, господарю­ючий суб’єкт зобов’язаний у триденний термін з дня одержання письмової заяви від покупця направити цей товар на експертизу. Експертиза проводиться за рахунок господарюючого суб’єкта.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1179 від 17 серпня 2002 р. доповнення до “Правил заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення” № 108 від 8 лютого 1995 р. п. 25 доповнено наступним положен­ням: “ Якщо в результаті експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі товару споживачеві внаслідок порушен­ня ним встановлених правил використання, зберігання та транс­портування, дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають за­доволенню, а споживач зобов’язаний відшкодувати суб’єкту гос­подарської діяльності витрати на проведення експертизи. Споживач, продавець (виконавець) мають право одержувати вис­новки експертизи у судовому порядку”.

Закон встановлює відповідальність продавця перед покуп­цем в формі неустойки за порушення термінів усунення недоліків у товарі чи його заміні. У вказаних випадках з продавця вимага­тиметься неустойка в розмірі одного відсотка від вартості товару за кожний день несвоєчасного усунення недоліків чи заміни. Якщо покупець внаслідок несвоєчасного усунення недоліків в товарі чи в його заміні втратив інтерес до виконання, він має пра­во пред’явити продавцю іншу вимогу, яка витікає із продажу то­вару неналежної якості. Крім того, він має право розірвати до­говір і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України покупець має право заявити продавцю претензію з приводу незастережених недоліків проданої речі, на яку гарантійний термін відсутній, про­тягом 1 року з дня передачі товару, а стосовно нерухомого майна – 3 роки з дня укладення договору купівлі-продажу.

Досить широко в діяльності господарюючих суб’єктів вико­ристовується договір поставки. Договір поставки – це договір, за яким одна сторона зобов’язується поставити певний вид продукції, а інша сторона її прийняти та оплатити належну суму коштів.

В залежності від мети продажу і придбання, галузевої прина­лежності чи місця знаходження виділяють різновиди договору по­ставки :

– продукції чи товарів для державних потреб;

– сільськогосподарської техніки, пально-мастильних і інших матеріалів для підприємств сільськогосподарського комп­лексу;

– мобілізаційних ресурсів.

Для такого виду договорів характерне самостійне правове ре­гулювання, а також підвищені вимоги відповідальності постачаль­ника за недопостачання або перевищення терміну постачання.

Від договору купівлі-продажу договір поставки відрізняєть­ся двома основними ознаками:

– правовим статусом постачальника (за постачальника пови­нен виступати підприємець);

– метою продажу (продаж здійснюється виключно для ви­користання у підприємницькій діяльності).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державно­го замовлення.

Предметом договору є визначені родовими ознаками продук­ція чи вироби з точним найменуванням і технічними умовами.

Термін договору поставки визначається ст. 267 Господарсько­го кодексу України: до 1 року або визначений безпосередньо уго­дою сторін.

Якість товару засвідчується постачальником належними това­росупровідними документами, якщо інше не передбачається дого­вором.

Відповідно до ст. 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів низької якості покупець має право відмовити­ся від їх прийняття та оплати і вимагати повернення перерахова­них коштів.

Товари повинні поставлятись комплектно згідно з вимога­ми стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комп­лектність не визначена такими документами, то вона визначаєть­ся договором. Згідно зі ст. 270 Господарського кодексу України у разі поставки некомплектних виробів постачальник на вимогу одержувача повинен у 20-ти денний термін після одержання ви­моги доукомплектувати товар.

Договір поставки укладається у письмовій формі. Сторони можуть укласти такий договір на тривалий період. Для цього вико­ристовується такий спосіб укладення договору, як складання його у вигляді одного документа, де вказуються умови договору, передба­чені в специфікації (асортимент, кількість і ціна товару), що є не­від’ємною частиною договору.

Зміни або одностороннє припинення договору поставки не­можливе. В той же час є окремі винятком:

– при порушенні умов покупець може в односторонньому по­рядку повністю або частково відмовитися від виконання договору;

– при неодноразовій поставці неякісного товару;

– при неодноразовій затримці у поставці товару;

– періодичне порушення якості товару.

В той же час практика підтверджує неможливість односто­роннього припинення договору при згаданих порушеннях умов договору з боку постачальника при незначних порушеннях.

Одна із сторін договору постачання має право визначати розмір неустойки, штрафу чи пені за порушення тих чи інших умов дого­вору. При цьому сторони можуть збільшити або зменшити розмір санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, які встановлені Положенням про поставки продукції виробничо-тех­нічного призначення.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України недопос­тавлена постачальником продукція повинна бути поставлена в обу­мовлений термін. Покупець має право, повідомивши постачаль­ника, відмовитись від прийняття продукції, постачання якої про­строчено, якщо договором передбачено інше.

Згідно з положенням згаданої вище статті Цивільного кодек­су України продукція повинна поставлятись в асортименті, який передбачено договором. За недопоставки окремих видів продукції постачальник сплачує неустойку.

Статтею 258 Цивільного кодексу України терміни позовної давності за невиявлені недоліки у поставленій продукції станов­лять 1 рік з дня встановлення покупцем недоліків в отриманій про­дукції.

Важливе місце в діяльності суб’єктів господарювання відіграє договір перевезення вантажів, основні положення якого визнача­ються ст. 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення – це договір, за яким одна сторона зобов’язується доставити переда­ний їй постачальником вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу чи уповноваженій їй особі, а отримувач – зобов’язаний сплатити за перевезення вантажу установлену суму коштів.

Договір перевезення вважається укладеним в момент передачі вантажу транспортній організації для доставки. Вид договору пере­везення визначається тим видом транспорту, яким перевозиться даний вантаж. Порядок укладення договорів перевезення вантажів регулюється транспортними умовами і кодексами, а також Пра­вилами перевезення вантажів, які діють на кожному виді транс­порту.

Залежно від виду транспорту, яким перевозяться вантажі, ук­ладаються наступні види договорів:

– довгострокові (для перевезення вантажів залізничним і морським транспортом);

– навігаційні (для перевезення вантажів навігаційним транс­портом);

– спеціальні (для перевезення вантажів повітряним транспор­том);

– річні (для перевезення вантажів автомобільним транспор­том).

Порядок укладення довгострокових договорів встановлюєть­ся відповідними транспортними кодексами, статутами або прави­лами перевезення.

Згідно зі ст.309 Господарського кодексу України вантажовідп­равник має право одержати назад зданий вантаж до його відправ­лення і замінити його одержувача.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом ви­никає необхідність визначати не лише умови перевезення конк­ретного вантажу, але й наперед погоджувати порядок пред’явлення вантажу для перевезення та подачі транспортних засобів для цього. Для таких перевезень характерними є річні договори для переве­зення вантажів, в яких вказуються об’єми і умови перевезення, по­рядок розрахунків, раціональні маршрути і системи вантажопотоків. Крім того, визначається режим роботи по прийомці і видачі ван­тажів, підготовці їх до перевезення, утримання під’їздних шляхів, їх освітлення в нічний період та інше.

На залізничному транспорті підписання довготривалих дого­ворів на перевезення вантажів на практиці зустрічається досить рідко.

Основним документом для вантажів, які перевозяться, є на­кладна, а для залізничного транспорту – залізнична накладна, де містяться всі дані про вантаж, ступені використаності вагонів чи контейнерів, швидкість перевезення, час прийняття вантажів для перевезення і час їх здачі отримувачу.

Підприємству, що займається перевезенням вантажів, нада­ється право постійної перевірки ваги вантажу, який він перевозить шляхом вибіркового перевантажування. Вантажовідправнику ви­дається квитанція, яка свідчить про приймання вантажу для пере­везення. В шляховій накладній відмічається приймання вантажу для перевезення і видача його вантажоотримувачу. При втраті на­кладної необхідні відомості можна отримати із дорожньої відомості.

Таким же чином оформляється перевезення вантажів морсь­ким та річковим транспортом. На повітряному транспорті договір перевезення вантажів, його умови і прийняття вантажу до переве­зення засвідчується вантажною накладною. На автомобільному за­стосовується товарно-транспортна накладна, яка складається у двох примірниках, один із яких вручається вантажовідправнику. Вона є основним документом для перевезення вантажів. Крім того, на ав­тотранспорті діє система актів замірів при перевезенні вантажів нетоварного характеру.

Порушення суб’єктом господарювання, який здійснює пере­везення вантажів, або ж вантажоотримувачем правил видачі-прий-мання вантажів призводить до неможливості встановити, з якої причини вантаж загублений або зіпсований. Видача вантажу – кінцевий момент, до якого продовжується відповідальність пе­ревізника. На автомобільному, залізничному, річковому та морсь­кому транспорті видача вантажу в контейнері завершується в мо­мент передачі його на склад вантажоотримувача.

Вантажі, які прибули до місця призначення в належному стані, опломбовані відповідним чином, видаються отримувачу без перевірки кількості місць, стану і ваги вантажу. У випадку прибуття до пункту призначення транспортного засобу з технічними пору­шеннями перевізник за вимогою отримувача повинен відкрити транспортний засіб і за необхідності підготувати комерційний акт. Такий акт є основою для матеріальної відповідальності транспорт­ної організації.

Згаданими комерційними актами підтверджуються такі об­ставини:

– невідповідність між назвою, вагою вантажу у контейнері в наявності та вказаного в документах;

– пошкодження вантажу;

– виявлення вантажу без документів або документів без ван­тажу;

– повернення перевізнику викраденого вантажу із транс­портних засобів.

Комерційний акт не повинен містити пропозицій і висновків про причини незбереженості вантажу, який перевозився, а також вини перевізника чи вантажовідправника.

Висновок експертів, які беруть участь в перевірці вантажу і визначенні причин його непридатності та суми, на яку зменши­лась його вартість, оформляється актом за підписами осіб, що бе­руть участь в проведенні експертизи. Про проведену експертизу робиться відповідна відмітка в комерційному акті.

У випадку відмови перевізника від складення комерційного акта вантажоотримувач має право на вивезення вантажу зі станції чи порту. Для цього він повинен подати письмову заяву начальнику відділу залізниці чи управління річкового флоту. Наявність акта приймання вантажу і доказів про оскарження відмови начальника станції підготувати комерційний акт дає підстави для пред’явлен­ня претензії і позову до перевізника і вантажовідправника.

Перевізники при порушенні зобов’язань за договором пере­везення, згідно зі ст. 314 Господарського кодексу України, відпові­дають за:

– втрату, недостачу чи пошкодження вантажу – в розмірі суми втраченого вантажу;

– за перевищення терміну доставки вантажу.

Вантажоотримувач відповідає за:

– пошкодження транспортних засобів при вивантаженні ван­тажу;

– затримку вивантаження транспортних засобів;

– за неочищення транспортних засобів після вивантаження вантажу.

Ст. 315 Господарського кодексу України передбачається термін позовної давності у випадку невиконання чи не належного вико­нання договорів перевезення, який становить 6 місяців, а для пре­тензій по сплаті штрафів – 45 днів.

 

Контрольні запитання

Як законодавчо регулюються майнові відносини?

Що містить в собі поняття “господарський договір”?

Які ознаки має господарський договір?

Як класифікуються господарські договори?

Які функції, форми та порядок укладання господарського дого­вору?

Які особливості має господарський договір?

Що відноситься до принципів виконання господарських дого­ворів?

Чим характеризуються договори купівлі-продажу, постачання та перевезення?

 

< Попередня   Наступна >