Головна Науково-практичні коментарі Закони України Про адвокатуру Стаття 13. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокату­ри та їх повноваження

Стаття 13. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокату­ри та їх повноваження

Закони України - Про адвокатуру

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адво­катури. Ці комісії утворюються у складі двох палат - атеста-ційноїта дисциплінарної.

Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адво­катури та організаційне забезпечення їх діяльності покла­дається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київ­ську і Севастопольську міські Ради народних депутатів.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ра­ди Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севасто­польської міських Рад народних депутатів, управління юсти­ції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.

Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адво­катською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала ква­ліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнен­ня адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загаль­ної кількості членів палати.

У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом до­радчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на зан

ят­тя адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплі­нарної комісії визначається Положенням про неї, яке затвер­джується Президентом України.

1. На кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури покла­дається виконання задач а) допуску до адвокатської професії та зупинення або припинення адвокатської діяльності і б) притяг­нення до дисциплінарної відповідальності. Відповідно, кожна КДКА складається з двох палат - атестаційної і дисциплінарної.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридич­ною особою. Згідно з роз'ясненням Держкомстату України КДКА не є громадською організацією і не є суб'єктом підприємницької діяльності. При включенні до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України КДКА можна надати такі класи­фікаційні коди: організаційно-правова форма господарювання - організація (код - 400); форма фінансування - госпрозрахунок, враховуючи, що зазначені комісії не фінансуються з бюджету; ор­гани управління — обласні. Київська та Севастопольська міські Ра­ди (код — 1004) та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (код - 6695), враховуючи, що відповідні Ради здійснюють орга­нізаційне забезпечення діяльності комісій; вид діяльності - коди 97300 або 97400 - (управління Автономної республіки Крим або областей, міст Києва і Севастополя) згідно з загальним класифіка­тором галузей народного господарства. За Класифікацією видів економічної діяльності коди - 75.11.2 або 75.11.3. Форма власно­сті — комунальна (32), враховуючи, що КДКА створюються відпо­відними Радами.

2. Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвока­ тури здійснюють відповідні Ради. Однак це не означає, що вони наділені правом втручання у цей процес, оскільки ст. 11 Положен­ня про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури чітко визначає порядок обрання членів цих комісій демократичним шляхом без будь-якої участі Рад. На жаль, у деяких регіонах мали місце випадки ревізії Радами кандидатур до складу комісій і на­віть призначення голів комісій. З цього приводу Вища кваліфіка­ційна комісія цілком обгрунтовано 20 квітня 2001 р. прийняла рішення про те, що відповідно до ст. 5 Положення про кваліфіка­ційно-дисциплінарну комісію адвокатури комісія набуває повно­важень після сформування її відповідними органами у повному складі. Визначений розділом II названого Положення порядок формування КДКА не передбачає затвердження складу комісії Ра­дами.

Слід зазначити, що представники відділення Спілки адвокатів України обираються як члени палат таємним голосуванням на аль­тернативній основі при вільному висуненні кандидатів на зборах відділення САУ. Як встановлено п. «г» ст. 5.1 Статуту громадської організації «Спілка адвокатів України», при обранні представни­ків у кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури голова відділення Спілки висувається до складу комісії за посадою. Від­ділення є юридичною особою і, як зазначено у ст. 1.5 Статуту, ре­єструється у порядку, встановленому законодавством. Якщо від­ділення САУ не зареєстровано, то до складу КДКА не можуть обиратися члени відділення. З цього приводу існує рішення Івано-Франківського міського суду від 6 листопада 1997 р.**

Указом Президента України від ЗО вересня 1999 р. внесено зміни до Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, зокрема до ч. 2 п. 5, згідно з яким тепер КДКА набу­ває повноважень після сформування її в повному складі.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури обирається на три роки, повноваження починаються з дня її першого засідан­ня, яке має відбутися не пізніше як у 15-денний строк з часу її сформування. Згідно з внесеними у 1999 році змінами до Поло­ження, голова комісії і голови палат не можуть обіймати ці посади більш ніж два строки підряд.

3. Згідно зі ст. 2 закону «Про адвокатуру» для отримання права займатись адвокатською діяльністю необхідно скласти кваліфіка­ційні іспити, прийняти Присягу адвоката України та одержати йідоцтво, котре підтверджує це право. Рівень знань претендента оцінюється кваліфікаційно-дисциплінариими комісіями адвокатури (атестаційною палатою), які видають свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і перед, якими складається При­сяга адвоката України.

Для визначення рівня знань особи, котра має намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питання про достатність професійних теоретичних і практичних знань для виконання адво­катом покладених на нього обов'язків з подання правової допомо­ги, представництва громадян та захисту їх інтересів у складі КДКА діє атестаційна палата. Ця палата вирішує питання про до­пуск до складання іспитів осіб, які мають намір стати адвокатами, приймає кваліфікаційні іспити і ухвалює рішення про видачу (або відмову у видачі) свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У разі, якщо особа не склала кваліфікаційні іспити, повторно вона може скласти їх через рік.

Кваліфікаційні іспити є платними. Розмір коштів, що сплачую­ться за організацію іспитів та за видачу свідоцтва, а також порядок їх витрачання встановлює Вища кваліфікаційна комісія адвокату­ри. Кошти мають вноситися на розрахунковий рахунок КДКА. З них, зокрема, виплачуються кошти членам палат комісії, оскільки вони звільняються від виконання своїх службових обов'язків на час роботи КДКА зі збереженням середньомісячного заробітку. Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури надається право здій­снювати перевірку цільового використання кваліфікаційно-дис­циплінарними комісіями адвокатури їх коштів.

Заява про допуск до складання кваліфікаційних іспитів пода­ється до КДКА за місцем проживання особи. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури (ВККА) роз'яснила, що кваліфікаційні іспити приймаються атестаційною палатою за місцем постійного прожи­вання претендентів на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, але з дозволу ВККА вони можуть скла­датися в атестаційній палаті іншої КДКА (рішення від 23 жовтня 1998 р.). Враховуючи, що в даний час прописка в Україні скасова­на, і особа може проживати у різних містах, ця норма потребує відповідних уточнень.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури затвердила 1 жовтня 1999 р. Правила складання кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури. У них зазна­чається, що при складанні кваліфікаційних іспитів особа має про­демонструвати з усіх питань, включених до білета, добрі знання і скласти правовий документ за темою, яка визначається комісією. У відповідності зі ст. ЗО Положення про кваліфікаційно-дисцип­лінарну комісію адвокатури під час іспиту члени комісії ставлять запитання, а пошукувач не тільки складає правові документи, а й виконує практичні завдання. До білета включають по одному запи­танню з кожного із дванадцяти розділів Програми складання ква­ліфікаційних іспитів, затвердженої ВККА 1 жовтня 1999 р.

Рішення палати про відмову у видачі свідоцтва про право на за­няття адвокатською діяльністю може бути оскаржене до ВККА. Наприклад, у скарзі К. йшлося про те, що при складанні іспиту члени атестаційної палати поставилися до неї необ'єктивно, а де­які неточності у відповідях оцінили занадто суворо, адже в проце­сі практичної діяльності вона могла б з урахуванням обставин справи, посилатися на нормативні акти вірно. Однак ВККА вста­новила, що К. не відповіла на жодне із запитань, включених до білета, а рівень її знань не відповідав вимогам, встановленим для адвоката*. По іншій аналогічній справі скаржник послався на упе­редженість членів палати. ВККА запропонувала йому повторно скласти іспити (безоплатно), але він не з'явився для повторного їх складання.

4. У практиці кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвока­тури виникають питання щодо застосування п. 2 постанови Вер­ховної Ради України від 19 грудня 1992 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про адвокатуру», яким встановлюється особливий порядок отримання свідоцтва про право на заняття ад­вокатською діяльністю (без складання кваліфікаційних іспитів) особами, які на момент прийняття цієї постанови мали ліцензію на здійснення юридичної практики чи працювали за ліцензіями, ви­даними підприємцям - юридичним особам. Слід враховувати, що цей порядок торкався лише юристів-підприємців, котрі відповіда­ли всім іншим вимогам ст. 2 закону «Про адвокатуру» (громадян­ство, освіта, стаж роботи за фахом, відсутність судимості та несу­місності адвокатської діяльності з певними посадами).

Наприклад, Д. звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії ад­вокатури зі скаргою щодо рішення КДКА про відмову видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю без скла­дання іспиту, мотвуючи скаргу тим, що за дорученням МП «Доб­робут» здійснював юридичну практику за ліцензією Мін'юсту України. У 1992-1993 рр., тобто на момент прийняття зазначеної постанови, він працював старшим юрисконсультом райдержад-міністрації і, відповідно до ч. 2 ст. 2 закону «Про адвокатуру», не міг бути адвокатом. У задоволенні скарги Д. було відмовлено**.

По іншій справі Вища кваліфікаційна комісія адвокатури від­мовила гр. К. у задоволенні його скарги на рішення КДКА щодо видачі йому без складання кваліфікаційних іспитів свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. ВККА роз'яснила, що хоч гр-н К. на момент прийняття Верховною Радою постанови «Про порядок введення в дію закону України «Про адвокатуру» і працював у юридичній фірмі, що мала ліцензію Мін'юсту, однак на той час він ще не мав вищої юридичної освіти*.

Волинська КДКА у 2002 році відмовила Г. В.Л. у видачі сві­доцтва, оскільки він був виключений зі складу членів колегії адво­катів за невиконання постанов Президії та грубі порушення адво­катської етики. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури скасу­вала рішення Волинської КДКА про відмову у видачі Г. В.Л. сві­доцтва про право на заняття адвокатською діяльністю без скла­дання кваліфікаційних іспитів і зобов'язала КДКА видати йому свідоцтво. ВККА, посилаючись на п. 2 згаданої вище Постанови Верховної Ради, зазначила: та обставина, що Г. В.Л. ЗО березня 1993 р. був виключений зі складу Волинської обласної колегії ад­вокатів, не може бути перешкодою до видачі йому свідоцтва.

Адвокату П. В.С. було відмовлено у проханні видати йому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю без складання кваліфікаційного іспиту, оскільки у 1992 році в Міністерстві юстиції йому було видано ліцензію строком на 3 роки. До 1997 року він перебував на державній службі. На день звернення до КДКА, ліцензія була недійсною. ВККА дійшла висновку, що ліцензія Міністерства юстиції, термін дії якої закінчився, переваги щодо звільнення від іспиту не дає і не звільняє від його складання.

5. У відповідності з міжнародними стандартами адвокатської професії дисциплінарне провадження проти адвоката має здій­снюватися безсторонніми дисциплінарними комісіями, створени­ми адвокатурою, за можливості оскарження їх рішення до суду. Дисциплінарна палата Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії ад­вокатури згідно із Законом «Про адвокатуру» складається не тіль­ки з адвокатів, а й із суддів та представника від управління юсти­ції, що не повною мірою відповідає згаданим вище стандартам.

Дисциплінарне провадження, як зазначено у ст. 29 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, має здійснюватися згід­но з кодексом професійної етики. Це вимагає активно застосову­вати при розгляді кожної дисциплінарної справи адвоката Прави­ла адвокатської етики, котрі, як зазначено в преамбулі, покликані слугувати системою орієнтирів для адвокатів, а також мають за­кріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведін­ки адвокатів у дисциплінарному провадженні КДКА при оскар­женні дій адвоката.

6. Важливою новелою, що з'явилася у Положенні про кваліфі­каційно-дисциплінарну комісію адвокатури (в редакції від ЗО вересня 1999 р.), є посилення контролю за якістю роботи адвокатів, виявлення причин та умов, що сприяли поданню правової допомо­ги на низькому професійному рівні, перевірки достовірності звітів адвокатських об'єднань щодо якості наданої правової допомоги, а також у разі надходження до комісії скарг, окремих ухвал, подань або постанов про низький її рівень.

Указом Президента України від ЗО вересня 1999 р. Положення доповнено окремим пунктом, яким визначено повноваження са­мої КДКА, які покладаються не на палати, а на комісію в цілому:

видача свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю (на підставі рішення атестаційної палати); прийняття Присяги ад­воката України, яку складають особи під час одержання в комісії свідоцтва; припинення адвокатської діяльності, анулювання сві­доцтва, анулювання рішення атестаційної палати про його видачу (у разі, коли особа, яка склала іспити, у строк до одного місяця з моменту прийняття рішення про видачу свідоцтва його не отри­має і не складе присягу адвоката України); здійснення контролю за додержанням адвокатами зобов'язань, що випливають з Прися­ги адвоката України, актів законодавства України та Правил адво­катської етики (про дотримання останніх йдеться у тексті Прися­ги, що ж стосується дотримання актів законодавства, то у Присязі наголошено на обов'язку дотримання не тільки законодавства України, а й міжнародних актів про права і свободи людини; отже, контролювати адвокатів можна і з зазначених питань, що випли­ває також зі ст. 16 Закону «Про адвокатуру», якою встановлено дисциплінарну відповідальність не тільки за порушення актів за­конодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, а й Присяги адвоката України, у якій йдеться про необхідність дотри­мання законодавства України в цілому і міжнародних актів про права і свободи людини, зрозуміло тих, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою і вони є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції). У разі ви­явлення згаданих порушень, які визнано грубими, рішення про припинення адвокатської діяльності, про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю приймає Ква­ліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури на підставі рішен­ня дисциплінарної палати про накладення відповідного дисцип­лінарного стягнення. Однак комісія має право у разі незгоди з рішенням палати його скасувати і повернути справу на новий розгляд у цю палату або своїм рішенням закрити дисциплінарну справу.

Рішення про закриття дисциплінарної справи може приймати і дисциплінарна палата, якщо переконається у необґрунтованості скарги чи заяви, постанови чи ухвали та у відсутності підстав (або недоцільності) для притягнення адвоката до дисциплінарної від­повідальності або визнає, що вчинене виходить за межі дисцип­лінарної відповідальності адвокатів.

Дисциплінарна палата розглядає не тільки заяви та інші зазна­чені вище і перераховані у п. 15 Положення документи щодо адво­ката, а й подання голови КДКА про притягнення його до дисцип­лінарної відповідальності або покладення на нього обов'язку підвищити свою кваліфікацію (це, зокрема може стосуватися ви­падків, коли адвокат-захисник відмовляється від виконання своїх обов'язків, мотивуючи це недостатніми знаннями чи некомпе­тентністю на підставі п. 2 ч. 7 ст. 48 КПК). Таке подання голова КДКА може направити на підставі матеріалів перевірки комісією достовірності щорічних звітів адвокатських об'єднань про якість подання правової допомоги. Такі перевірки можуть бути ініційо­вані як комісією, так і кожною з її палат (ст. 181).

Суб'єктом звернення до органів адвокатури, наділених дисцип­лінарними повноваженнями щодо адвокатів, може бути адвокат, зокрема, щодо незаконної або неетичної поведінки іншого адвока­та, якою заподіяна або може бути заподіяна шкода інтересам адво­ката, його клієнта, адвокатського об'єднання, виборних органів адвокатури або адвокатури як такої (ст. 66 Правил адвокатської етики).

До повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адво­катури віднесено також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адвокатами дисциплінарних проступків, поданню пра­вової допомоги на низькому професійному рівні, та розроблення рекомендацій стосовно заходів щодо усунення цих причин і умов;

ухвалення рішень про підвищення кваліфікації адвокатів та орга­нізація їх виконання (ст. ІЗ').

Слід звернути увагу на те, що право порушення дисциплінар­ного провадження належить голові дисциплінарної палати, а в ра­зі його відсутності - заступнику голови палати. Цю норму, однак, не слід розуміти як право голови (заступника) одноосібне вирішу­вати питання про відмову в порушенні провадження, оскільки з п. 15 Положення випливає, що будь-які рішення щодо дій адвока­тів мають бути колегіальними, адже розглядає матеріали (скарги, ухвали, постанови, подання та інші документи) дисциплінарна па­лата, вона ж (а не одноосібне голова чи заступник) вирішує питан­ня про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, розглядає порушені (головою палати чи його заступником) з цих питань справи, приймає рішення про застосування дисциплінар­ного стягнення або про відмову в притягненні адвоката до дис­циплінарної відповідальності (абз. З п. 15 Положення).

7. Останнім часом громадяни стали звертатися з позовами до суду стосовно відшкодування шкоди, завданої адвокатом у зв'яз­ку з неналежним поданням правової допомоги. Виникають також судові спори щодо повернення повністю або частково отриманого адвокатом гонорару. Наприклад, було скасовано постанову про­курора про відшкодування гр. Н. матеріальних збитків, запо­діяних йому незаконними діями органу досудового слідства, з по­силанням на те, що не з'ясовано було питання щодо того, чи пропорційно проведена оплата роботи адвоката і чи сплачені з цієї суми податки. З метою перевірки залучено як фахівців членів КДКА, на розгляд яких поставлено питання: яка робота фактично виконана адвокатом і чи підтверджується це документами, чи пропорційно зроблена оплата праці адвоката (10 060 грн.) з ураху­ванням практично виконаної ним роботи і витраченого часу згід­но з укладеним договором на подання правової допомоги, яка сума підлягає відшкодуванню гр. Н. У своїй відповіді КДКА, зок­рема, наголосила на тому, що оплата праці здійснюється на під­ставі угоди між громадянином і адвокатом. На обгрунтування від­працьованого адвокатом часу були складені табелі обліку робо­чого часу, достовірність яких підтверджена гр. Н., який здійсню­вав оплату. Адвокат К. належним чином оформив надходження грошей (прибуткові касові ордери), сплатив усі податки (довідка державної податкової адміністрації), задекларував отримані гро­ші як свій прибуток, виконав у повному обсязі роботу за догово­ром, укладеним між ним і гр. Н. щодо подання правової допомоги. КДКА дійшла висновку, що оплата праці адвоката К. відповідає обсягу виконаної роботи і не є завищеною, а гр. Н. має правові під­стави для відшкодування збитків і стягнення коштів за надану йому правову допомогу*.

У ст. 33 Правил адвокатської етики зазначається, що гонорар, отримуваний адвокатом за подання правової допомоги, має бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтова­ним за розміром.

Частина 3 ст. 33 Правил встановлює фактори, які мають брати­ся до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару. Ад­вокат в угоді на подання правової допомоги має визначити всі го­ловні умови, на яких він приймає доручення клієнта. Стаття 17 Правил встановлює, що в угоді слід визначити, зокрема, зміст до­ручення, розмір гонорару, порядок його обчислення і внесення, а також розмір видатків. Забороняється внесення до угоди поло­жень про позбавлення клієнта права стягнення шкоди, заподіяної неналежним виконанням адвокатом прийнятого доручення, або про обмеження такого права.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, розглядаючи скаргу адвоката Т. на рішення КДКА стосовно анулювання його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, залишила її без задоволення, оскільки, на думку ВККА, адвокат Т. несумлінно по­ставився до своїх обов'язків захисника, а сплачений йому гонорар не облікував у встановленому порядку.

Згідно зі ст. 12 Закону «Про адвокатуру» громадянин може звертатися до суду при виникненні спору щодо повернення плати за подання правової допомоги у разі неналежного виконання ад­вокатом доручення. Певні складнощі виникають при розгляді та­ких справ у суді стосовно оцінки якості подання правової допомо­ги, яка має визначатися КДКА або адвокатським об'єднанням. Правила адвокатської етики встановлюють, що адвокат при прий­нятті доручення має пересвідчитись у можливості його виконан­ня, попередити клієнта про можливий результат, складнощі і мож­ливі негативні наслідки для результату виконання доручення (ст. 20, 21), кожному дорученню він повинен приділити розумно необхідну для його успішного виконання увагу, застосувати ро­зумно необхідні і доступні йому законні засоби для подання ефек­тивної правової допомоги клієнту, дотримуватися вимог, що пред'являються законом і цими Правилами для належного ви­конання адвокатом професійних обов'язків (ст. 32). Становить складність оцінка термінів «розумно необхідні», адже критерії «розумності» можуть бути протилежними у різних адвокатів, які суто індивідуально планують, наприклад, тактику захисту в кон­кретній справі, що є прерогативою адвоката. «Розумність», ско­ріш за все, має бути мірилом достатнього обсягу (менше якого не можна припустити) застосованих адвокатом засобів виконання доручення в межах наданих йому законом професійних прав і встановлених для нього обов'язків, а також вироблених практи­кою прийомів здійснення захисту чи представництва.

При вирішенні питань щодо повернення коштів, внесених за подання правової допомоги, доцільно звернутися до ст. 33, 34 Правил, де передбачено фактори, які мають братися до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару (ст. 33), а також фактичних видатків, пов'язаних з виконанням доручення (ст. 34). В усякому разі ст. 37 Правил встановлює, що адвокат має право вимагати сплати йому гонорару в частині, що відповідає обсягу фактично виконаної ним роботи (див. коментар до ст. 12 Закону).

< Попередня   Наступна >