Радник

---

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадо­вих осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відо­мостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних роз­мов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо пра­вової позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

1. Професійні права адвоката, що охороняються законом, за­кріплені у ст. 6 Закону «Про адвокатуру», а також у спеціальних законах щодо конкретних видів його діяльності. Однак механізми охорони їх законом є недосконалими, а гарантії адвокатської діяльності, які мають гарантувати в тому числі й реалізацію цих прав у повному обсязі, - недостатні для забезпечення належного виконання адвокатом професійних повноважень. Кожне надане адвокату професійне право повинно беззастережно виконуватися без перешкод з боку будь-якої особи. Порушення цих прав, ство­рення перешкод у їх здійсненні неприпустимі, а в разі допущення таких порушень і перешкод особи, які скоїли ці дії, мають н

ести сувору відповідальність.

В Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Кон­гресом 00Н по запобіганню злочинам у березні 1990 року, зазначе­но, що адвокат повинен мати кримінальний і цивільний імунітет від переслідувань за заяви, що стосуються справи, а уряди мають забез­печити їм можливість здійснювати їх професійні обов'язки без заля­кування, перешкод, завдання турботи і недоречного втручання.

2. До останнього часу порушення професійних прав адвокатів і гарантій їх діяльності не тягли за собою відповідальності посадо­вих осіб, які їх допускали. Лише у новому Кримінальному кодексі України, прийнятому у 2001 році, встановлено кримінальну від­повідальність за втручання в діяльність захисника чи представни­ка особи, до якого законодавець відносить порушення гарантій діяльності захисника чи представника та професійної таємниці, вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення їх правомір­ної діяльності з подання правової допомоги (ст. 397 КК). Слід за­значити, що згадана стаття Кримінального кодексу, встановлю­ючи кримінальну відповідальність за втручання в діяльність за­хисника чи представника особи, значно звужує у диспозиції зміст «втручання», обмежуючи його втручанням лише у правомірну діяльність захисника чи представника особи, звузивши гарантії діяльності адвокатів, а також види діяльності, назвавши з числа напрямів адвокатської діяльності тільки подання захисником чи представником правової допомоги. У Конституції поняття подан­ня правової допомоги і захисту від обвинувачення розмежовано (ст. 59). У чинному КПК теж йдеться про два повноваження захис­ника - здійснення захисту і подання необхідної юридичної допо­моги при провадженні у кримінальній справі (ст. 44, 48). Напри­клад, ст. 69 КПК забороняє допит адвоката як свідка з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здійсненні професій­ної діяльності (якщо його не звільнено від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила ці відомості адвока­ту), і в той же час стосовно захисника підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного і представника потерпілого, позивача, відповіда­ча заборона допиту обмежена лише тими обставинами, які стали їм відомі при поданні юридичної допомоги підзахисному або до­вірителям (п. 2 ст. 69). Отже, наявним є неспівпадіння обсягу ін­формації, таємниця якої охороняється законом, щодо адвоката і захисника, що відбивається й на обсязі втручання у діяльність за­хисника, в тому числі коли ним виступає у процесі адвокат.

3. Зміст «встановлених законом гарантій їх (захисника, представникавот.) діяльності», а також професійної таємниці, на які міститься посилання у ст. 397 КК, не визначено. Законом встанов­лено лише гарантії адвокатської діяльності, обов'язок збереження адвокатської таємниці, а не «гарантії діяльності захисника», не «професійну таємницю», про відповідальність за порушення яких йдеться у Кримінальному кодексі. Гарантії адвокатської діяльності, передбачені Законом «Про адвокатуру», зрозуміло, поши­рюються на адвоката і тоді, коли він виступає захисником чи представником, але вони не торкаються інших осіб, які за законом можуть допускатися як захисники чи представники особи.

Гарантії адвокатської діяльності потребують значного розши­рення і приведення у відповідність з чинним законодавством. Так, у КПК наведено лише декотрі з цих гарантій стосовно захисника:

заборона огляду, розголошення чи вилучення дізнавачем, слід­чим, прокурором, судом без згоди захисника документів, пов'яза­них з виконанням ним його обов'язків при участі у справі (ч. 8 ст. 48). Слід зазначити, що ця норма сформульована некоректно, оскільки в даному разі захисник не може дати на це згоди, тому що такі документи становлять адвокатську таємницю, бо містять відомості, одержані адвокатом при здійсненні професійних обо­в'язків (ст. 9 Закону «Про адвокатуру»), і заборона їх розголошен­ня є абсолютною й не може пов'язуватися з будь-якими дозволами на це. Правила адвокатської етики такий дозвіл пов'язують лише з інформацією, яка носить конфіденційний характер і не обіймаєть­ся предметом адвокатської таємниці, виходить за її межі. У ст. 69 КПК йдеться про можливість допитати адвоката як свідка у разі звільнення його від обов'язку зберігати професійну (а не адвокат­ську) таємницю особою, яка довірила йому ці відомості.

4. Професійні права адвоката, коли він здійснює обов'язки за­хисника, регулюються також Кримінально-процесуальним кодек­сом України. Наприклад, ст. 48 КПК надає право захиснику мати конфіденційні побачення з підозрюваним чи обвинуваченим, а після першого допиту такі побачення дозволяються без обмежен­ня їх кількості та тривалості. Це право не може обмежуватися або будь-яким чином ущемлюватися, побачення не може не надавати­ся. Разом з тим практика склалася таким чином, що на кожне поба­чення захисник має отримувати спеціальний дозвіл від особи, яка провадить дізнання, або слідчого, судді. Нерідко ці особи своєчас­но не надають такого дозволу, що, безумовно, є порушенням не тільки професійних прав адвоката, але й прав людини.

У деяких регіонах України це питання вирішено у відповідно­сті з чинним законодавством, і на побачення з підзахисним захис­ник-адвокат отримує дозвіл на весь час ведення ним конкретної справи. Саме такий порядок випливає із ст. 12 Закону «Про попе­реднє ув'язнення»: особа, взята під варту, має право на побачення з захисником з моменту його допуску до участі у справі, підтвер­дженого письмовим повідомленням особи або органу, в прова­дженні яких перебуває справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Слід зазначити, що існуюча процедура видачі дозволів на побачення, тяганина, яка при цьому має місце, охоплюються ст. 374 КК «Порушення права на захист», тобто розцінюються як дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді з не­допущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. До таких дій слід віднести дії вказаних осіб, спрямовані на несвоєчасний допуск захисника на побачення з підзахисним, зво­лікання з видачею дозволу на побачення або створення штучних перешкод у реалізації права захисника і підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного на конфіденційні побачення без обмеження їх кількості і тривалості, зволікання з пред'явленням обвинувачення з метою недопуску захисника і допит підозрюваного чи обвинува­ченого як свідка, що є порушенням ст. 63 Конституції України.

5. Прикладів порушення професійних прав адвокатів можна на­вести багато. Спілка адвокатів неодноразово зверталася з приводу цих фактів до посадових осіб правоохоронних органів щодо усу­нення зазначених порушень, проте вони, на жаль, все ще мають місце*.

6. На необхідності суворого дотримання законодавства про га­рантії адвокатської діяльності, усунення порушень професійних прав адвоката, на недопущенні втручання в їх діяльність, непри­пустимості фактів тиску на них особливо наголошується в Указі Президента України від ЗО вересня 1999 р. «Про деякі заходи що­до підвищення рівня роботи адвокатури».

Гарантії діяльності адвокатів передбачені Основними положен­нями про роль адвокатів, прийнятими VIII Конгресом 00Н по за­побіганню злочинам у серпні 1990 року. В них, зокрема, йдеться про обов'язок забезпечити адвокату здійснення його професійних прав щодо своєчасного ознайомлення з інформацією, документа­ми, матеріалами справи, додержувати конфіденційності консуль­тацій та комунікацій адвоката з клієнтом; п. 17 Основних поло­жень встановлює, що там, де безпека адвокатів перебуває під за­грозою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, вони ма­ють бути адекватно захищені властями.

7. Заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність по­в'язана зі специфікою виконуваних адвокатом професійних функ­цій. Правила адвокатської етики встановлюють, що адвокат не по­винен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками ін­ших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності й часу здійснення його професійних прав і обов'язків, якщо вони супере­чать його власній уяві про оптимальний варіант виконання дору­чення (ст.5).

8. До кола осіб, яких не можна допитати як свідків з питань, що становлять адвокатську таємницю, слід віднести, крім адвоката, його помічника, посадових осіб адвокатського об'єднання (напри­клад, завідувача, його заступника), технічних працівників (напри­клад, секретаря, консультанта, бухгалтера та ін.) (див. коментар до ст. 9).

Правила адвокатської етики передбачають, що інші адвокати об'єднання не можуть приймати доручення, виконання якого мо­же потягти за собою розголошення відомостей, конфіденційність яких охороняється цими Правилами, зокрема це стосується випад­ків, коли діяльність адвокатів здійснюється в одному приміщенні, коли вони користуються технічними послугами одного й того са­мого технічного персоналу, спільною офісною технікою, пере­бувають при здійсненні професійної діяльності у відносинах регу­лярного спілкування, пов'язаного з технічними особливостями організації роботи об'єднання (ч. З ст. 26).

9. Нерідко на порушення ст. 10 закону «Про адвокатуру» роб­ляться спроби допитати адвоката як свідка з питань, що стано­влять адвокатську таємницю. Наприклад, слідчий з'явився в адво­катське об'єднання і пред'явив постанову про здійснення там ви­їмки документів стосовно справи, яка велася одним з адвокатів цього об'єднання. Слідчому видали корінець ордера (в даному ви­падку йдеться про старий зразок ордера), а інші документи не ви­дали, оскільки вони становлять адвокатську таємницю. Після цьо­го слідчий знов порушив гарантії адвокатської діяльності, зро­бивши спробу допитати адвоката як свідка з обставин, що охоп­люються адвокатською таємницею, доставивши його приводом для дачі показань. На цьому порушення з боку слідчого не припи­нилися, і вночі у квартирі адвоката було проведено обшук. Пере­глядалися адвокатські провадження, документи, що містили дані, які є предметом адвокатської таємниці, були вилучені документи, що знаходилися у адвоката у справах, які він проводив раніше, що складають адвокатську таємницю. Такі дії слідчого є безумовним порушенням охоронюваних законом професійних прав адвоката і гарантій адвокатської діяльності. Тепер згідно з чинним законо­давством встановлена кримінальна відповідальність за подібні дії.

10. Відповідно до ч. 2 ст. 42 ЦПК не можуть бути свідками представники або захисники з обставин, що стали їм відомими у зв'язку з виконанням цих повноважень.

11. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини проведення обшуку в помешканні адвоката (офісі, квартирі) ви­знається порушенням професійних прав адвоката.

Для України є досить болючим питання щодо того, чи можуть правоохоронні органи, і якщо так, то за яких обставин, обшукати офіс адвоката; чи не порушуватиме це Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, яка є, як відомо, частиною національ­ного законодавства України? Відповідь на це питання може бути знайдено у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Німец (Міетіеіг) проти Німеччини.

Обставини справи такі. За фактом надходження до одного з суддів листа загрозливого змісту було порушено кримінальну справу. У ході розслідування було здійснено обшук офісу адвока­та Німеца для того, щоб знайти документи, які могли б вказати на особу, яка написала зазначеного листа. Було вилучено дані щодо клієнтів та кілька адвокатських досьє, але розшукувані документи не були знайдені.

Німец у своїй скарзі висловив впевненість, що обшук його офі­су призвів до порушення ст. 8 Конвенції, яка охороняє право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Розглядаючи цю скаргу. Суд зауважив, що повага до приватно­го життя повинна також охоплювати, до певної міри, право і мож­ливість людини встановлювати і підтримувати стосунки з іншими людьми. Тому нема підстав для обмежувального тлумачення по­няття «приватне життя»; воно повинно включати і професійну або ділову діяльність людини, оскільки це є, зрештою, чи не єдиною можливістю для більшості людей підтримувати стосунки з навко­лишнім світом.

У законодавствах деяких країн, які є учасниками Конвенції, до речі, визначається, що значення слова «дім» включає також при­міщення, які використовуються для будь-яких видів діяльності професійного або ділового характеру. Крім того, інтерпретація термінів «приватне життя» і «дім», яка враховує професійну або ділову активність людини, повною мірою узгоджується із зміс­том та метою ст. 8 Конвенції.

Суд досліджував втручання органів слідства з точки зору по­ложень ч. 2 ст. 8, що встановлюють умови, за яких державні орга­ни можуть правомірно обмежувати права, гарантовані ст. 8. При цьому з'ясувалося, що ордер (постанову) на обшук було видано звичайним способом (тобто без будь-яких застережень), що до­зволяло слідчим переглянути практично будь-які документи, які знаходилися в адвокатському офісі. Цей факт було відзначено як суттєвий, оскільки в Німеччині обшук в офісі адвоката не супро­воджується якимись спеціальними процедурними гарантіями, як, наприклад, наявність незалежного спостерігача (свідка, понятого) тощо. Однак більш важливим для вирішення справи на користь заявника було встановлення факту вторгнення до професійної та­ємниці адвоката у такому масштабі, який абсолютно не відповідав необхідності і був невиправданим за наявних обставин справи. Суд наголосив у зв'язку з цим: «.. .посягання на професійну таєм­ницю адвоката може позначитися на належному відправленні пра­восуддя і, отже, порушити права, які гарантуються ст. 6 Конвенції. До того ж, неминучий при цьому розголос міг справити негатив­ний вплив на професійну репутацію заявника в очах як його клієн­тів, так і громади в цілому» (параграф 37 рішення).

Таким чином, обшук в офісі адвоката, результатом якого стало ознайомлення третіх осіб (крім самого адвоката та його клієнта) з адвокатськими провадженнями та іншими професійними відомо­стями, не тільки порушує ст. 8 Конвенції, але й створює загрозу для реалізації принципів справедливого суду, включаючи право на захист.

12. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню, вилученню без згоди адво­ката, який має узгодити це питання зі своїм клієнтом. Нерідко по­садові особи не тільки вимагають від адвоката розголошення цих даних, а й наполягають на наданні для ознайомлення певних доку­ментів, котрі є конфіденційними і не підлягають розголошенню відповідно до ст. 32 Конституції та ст. 9 Правил адвокатської ети­ки. Наприклад, суддя безпідставно вимагав від адвоката подання непередбачених законом документів на підтвердження його пов­новажень - угоди про подання правової допомоги. Документом, що підтверджує повноваження адвоката, є ордер, що видається ад­вокатським об'єднанням або виписується адвокатом, який займа­ється адвокатською діяльністю індивідуально на підставі угоди про подання правової допомоги. В Указі Президента України від ЗО вересня 1999 р. «Про деякі заходи щодо підвищення рівня ро­боти адвокатури» ордер розглядається як документ, що видається адвокатам для підтвердження повноважень з представництва або захисту клієнта, про це ж йдеться у п. «є» ст. 10 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 10 «Про застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обви­нуваченому, підсудному право на захист».

13. Заборона прослуховування телефонних розмов та перегля­ду кореспонденції, передбачена ст. 31 Конституції, має особливе значення в роботі адвоката, оскільки дозволяє йому зберігати ад­вокатську таємницю, конфіденційність довіреної клієнтом інфор­мації. Згідно з Конституцією винятки щодо такої заборони може встановити лише суд (в цій частині коментовану статтю слід при­вести у відповідність з чинним законодавством).

Європейський Суд з прав людини поширює свою позицію про неухильне забезпечення конфіденційності спілкування адвоката зі своїм клієнтом на будь-які способи такого спілкування: листу­вання, телефонні розмови тощо. Це було підтверджено у справі Кемпбелл (СатрЬеІІ) проти Сполученого Королівства, в якій за­явник скаржився, що листи до і від його адвоката були розкриті і перечитані персоналом в'язниці. Заявник додав, що він був обме­жений у контактах зі своїм адвокатом через те, що розумів, що «його кореспонденція може бути прочитана [...] і зафіксована пер­соналом в'язниці».

Кемпбелл заявив, що велика кількість листів до і від його адво­ката стосувалася судових позовів та скарг проти службових осіб в'язниці. На його думку, зміст принципу конфіденційності сто­сунків між юристом і клієнтом полягає у тому, аби дати особі можливість консультуватися з його повіреним вільно і без ризику, що така інформація може стати відомою не тільки його процесу­альним опонентам, а й особам, під адміністративною владою яких він перебуває.

Британський уряд (відповідач у справі) у своїх запереченнях до цієї заяви визнав, що кореспонденція ув'язнених може інспекту­ватися згідно з чинним на той час законодавством, яке було опуб­ліковано і є доступним для всіх в'язнів. Отже пан Кемпбелл та його адвокат були поінформовані про те, що їхня кореспонденція, у відповідності із передбаченими законодавством процедурами, може перлюструватись.

Суд постановив, що консультації з юристом мають бути віль­ними і відбуватися в умовах, які не перешкоджають повному і не-обмежуваному обговоренню будь-яких питань. Суд зазначив та­кож, що стосунки адвоката з клієнтом є, в принципі, «привілейо­ваними», тому піддання кореспонденції захисника і його клієнта інспекції, особливо особами або органами, безпосередньо за­цікавленими в ознайомленні зі змістом листів, порушує принцип професійної таємниці адвоката. При цьому Суд також підкреслив, що не вбачає жодної межі між різними, залежно від змісту, катего­ріями кореспонденції адвоката та його клієнта, яка в будь-якому випадку має приватний і конфіденційний характер. У принципі, на думку Суду, таке листування перебуває під захистом ст. 8 Кон­венції, яка передбачає право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції.

Це означає, що посадові особи в'язниці можуть розкрити лист від адвоката до в'язня (чи навпаки), коли вони мають достатні підстави, щоб вважати, що цей лист містить дещо, заборонене за­коном для пересилання, і тільки в тому разі, коли інші засоби ви­явлення таких предметів потерпіли невдачу. При цьому листа мо­же бути тільки розкрито, але його не можна читати. Крім того, необхідно забезпечити достатні гарантії, які запобігали б читанню листа, наприклад, розкрити листа у присутності самого в'язня. Читання листів в'язня до і від адвоката, вів далі Суд, може бути дозволене тільки за виняткових обставин, коли адміністрація місця ув'язнення має «розсудливу причину», щоб вважати, що ад­вокат та/або його клієнт зловживають правом на конфіденційність листування та зміст листа може створити загрозу безпеці в'язни­ці, безпеці інших ув'язнених або інші небезпечні ситуації кри­мінальної природи. Що можна розуміти під терміном «розсудлива причина», залежатиме від усіх обставин, але визнання наявності такої причини вимагає існування фактів або інформації, які по­винні переконати об'єктивного спостерігача, що конфіденційним каналом зв'язку між адвокатом і клієнтом зловживали.

Уряд наполягав на тому, що далеко не завжди можна цілком покластися на професійну компетентність і доброчесність адво­катів. Останні доволі часто порушують дисциплінарні правила та зловживають своїми правами. Але Суд не був переконаний цими аргументами. Можливість дослідження кореспонденції за наявно­сті «розсудливої причини», на думку Суду, забезпечує достатні гарантії від можливості зловживання. Всі втручання у спілкуван­ня обвинуваченого з його адвокатом призводять до конфліктів зі ст. 8 Конвенції. У деяких випадках можуть бути порушені гаран­тії права на захист, особливо ті, що закріплені у ст. 6 Конвенції («Право на справедливий судовий розгляд»), а саме: право мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту (ч. З (Ь) ст. 6) та право використовувати правову допомогу захис­ника (ч. З (с) ст. 6).

Очевидно, що гарантії конфіденційності не можуть бути обме­жені лише забезпеченням свободи спілкування з клієнтом персо­нально або листуванням. Виконання адвокатом своїх обов'язків захисника в кримінальному судочинстві вимагає додержання про­фесійної таємниці у більш широкому діапазоні. Тому здається цілком закономірним поширення висновків вищенаведеного су­дового рішення на такі, наприклад, ситуації, як прослуховування телефонних розмов, використання записуючих пристроїв в офісі адвоката тощо.

14. Адвокат самостійно і без будь-якого втручання обирає пра­вову позицію. Зрозуміло, адвокат не може відстоювати позицію, яка погіршить становище клієнта. Це випливає з обов'язку адво­ката не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в ін­тересах якої прийняв доручення. У разі, коли в кримінальній спра­ві підзахисний не визнає себе винуватим, адвокат-захисник не може відстоювати іншу позицію, і має ставити питання про неви­нуватість підзахисного і його виправдання. Коли у захисника-ад­воката є підстави для сумніву стосовно визнання підзахисним ви­ни, він є незалежним у правовій позиції і має право спростовувати визнання підзахисним своєї вини. У цивільних справах адвокат, діючи як представник, має займати правову позицію, котра обо­в'язково узгоджується з клієнтом.

Уразі, коли адвокат дійде висновку щодо відсутності фактич­них і правових підстав для виконання доручення, він зобов'язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну доручення або відмовитись від прийнятого доручення. Про необхідність інфор­мування клієнта щодо правової позиції у справі йдеться у ст. 21 Правил адвокатської етики. Зокрема, адвокат до підписання угоди про подання правової допомоги повинен з'ясувати всі відомі клієнту обставини, які можуть позначитися на визначенні наявно­сті правової позиції у справі та її змісті. Саме особливості стосун­ків адвоката з клієнтом обумовлюють недозволеність втручання в адвокатську діяльність, і зокрема стосовно правової позиції адво­ката.

15. Рівність прав адвоката з іншими учасниками процесу за­кріплено, зокрема, у ст. 16' КПК, де зазначено, що прокурор, за­хисник та інші названі у ч. 5 особи беруть участь у судовому засі­данні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості пе­ред судом. У ст. 261 КПК закріплено рівність прав сторін у су­довому розгляді.

16. Норма, що визначає неможливість притягнення адвоката до кримінальної, матеріальної чи іншої відповідальності або погрози її застосуванням у зв'язку з поданням правової допомоги громадя­нам та організаціям згідно з законом, відповідає аналогічним нор­мам, закріпленим у міжнародних стандартах адвокатської профе­сії. Зокрема, п. «в» ст. 16 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VIII Конгресом 00Н по запобі­ганню злочинам, передбачає обов'язок урядів забезпечити виклю­чення можливості піддавати адвоката покаранню або погрожува­ти його застосуванням та можливості обвинувачення, застосуван­ня адміністративних, економічних та інших санкцій за дії адво­ката, здійснювані відповідно до визнаних професійних обов'язків, стандартів та етичних норм. Разом з тим встановлено гарантії що­до порушення кримінальної справи проти адвоката. Законодавець визначив, що порушити її можуть лише певні особи, прямо пере-числені у ч. 5 ст. 10 закону «Про адвокатуру».

< Попередня   Наступна >