Головне меню
Головна Підручники Історія держави і права України Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.1 Розділ 7 ДЕРЖАВА І ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ // 7.1. Створення української національної держави. Переяславська угода (1654 р.)

Розділ 7 ДЕРЖАВА І ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ // 7.1. Створення української національної держави. Переяславська угода (1654 р.)

Історія держави і права України - Іванов В. М /Історія держави і права України / Ч.1
46

Розділ 7

ДЕРЖАВА І ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ

7.1. Створення української національної держави. Переяславська угода (1654 р.)

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького (1648-1654 pp.) завершилася створенням української козацької держави, яку ще прийнято називати Гетьманською. Уже перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями в 1648 р. завдали нищівного удару по політичному режиму Речі Посполитої в Україні. Намагання польського короля Яна Казимира приборкати козаків призвели до нового спалаху бойових дій у 1649 р. Зрада кримськотатарсь­кого війська під Зборовом не дала змогу Б. Хмельницькому роз­громити шляхетську Польщу й визволити Україну з під її гніту. Однак у “Декларації його королівської милості Війську Запорозь­кому” від 8 серпня 1649 р., яка отримала назву Зборовського договору, визнавалась українська державність у межах трьох воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського. Сюди не мали права з’являтись коронні війська. На цих територіях пло­щею 200 тис. кв. км жило близько 1 млн. чоловік встановлювала­ся козацька адміністрація. У тогочасних документах її називають Військо Запорозьке, Русь, Руська земля, Стара Русь. Адміністративно вся ця територія поділялась на полки й сотні. Функції органів публічної влади покладались на генеральний, полковий і сотенний уряди. В 1649 р. розпочалося створення власних фінансової, податкової, судової систем. Органи державної влади взяли на себе функції дотримання громадського порядку, заохочення торгівлі. Але продовження воєнних дій і поразка повстанців під Берестечком загальмували процес розбудови власної держави. За Білоцерківським договором, підписаним 18 вересня 1651р. унаслідок поразки, козацька територія обмежувалась Київсь­ким воєводством, а військо — 20 тис. чоловік. На Чернігівщині й Брацлавщині, окупованих польськими військ

ами, поновлюва­лась польська влада й дія адміністрації Речі Посполитої. Умови Зборівського договору було відновлено після перемог козацько­го війська над поляками під Батогом (1652 р.) та Жванцем (1653 p.). Однак політичне й економічне становище на визволених землях було тяжким. На господарстві держави негативно позначалося продовження воєнних дій, загальна мобілізація, неврожай, ізо­ляція від зовнішніх ринків, татарські навали з їх трагічними на­слідками. Загроза відновлення польсько-шляхетського пануван­ня на українських землях лишалась. За таких умов Б. Хмель­ницький, неодноразово ошуканий і зраджений союзниками, з якими Україна вступала в союзи під час війни з Польщею (Ту­реччина, кримський хан, Молдавія), домагається рішення Земсь­кого собору Московської держави 1 жовтня 1653 р. про взяття Війська Запорозького “з городами их и землями... под государеву высокую руку”. 8 січня 1654 р. в м. Переяславі на загальновійсь­ковій Генеральній раді було ухвалено рішення про перехід України під зверхність царя. У своєму виступі Б. Хмельницький, наголосивши на потребі України у верховному володарі, назвав чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського коро­ля, кримського хана, турецького султана й московського царя. Учасники Переяславської ради висловилися: “Волим під московсь­кого царя православного”. Це рішення було скріплено спільною присягою. Незабаром після того 127 тис. люду в 117 містах України також склали присягу на вірність цареві. Проте далеко не всі й не повсюдно підтримали рішення Переяславської ради. Відмовилися скласти присягу полки Уманський, Брацлавський, Кропивнянський та Полтавський. Однак якихось рішучих виступів проти прийняття присяги не було. Після Переяславської ради уряд Б. Хмельницького направив до царя Олексія Михайловича прохальні статті, і вони з незначними доробками були затвер­джені царем. Гетьману було надано відповідну царську жалува­ну грамоту від 27 березня 1654 р. По суті, ці документи (про­хальні статті, що ввійшли в історію як “Березневі статті Б. Хмель­ницького” від 21 березня, і царська “Жалувана грамота гетьманові і Війську Запорозькому” від 27 березня) є актами двох держав, якими вони обмінялись при укладанні договору. В історико-правовій науці існують різні погляди на відносини України і Росії згідно з Переяславсько-московською угодою. До того ж оригінальні документи втрачено. Навіть ті неточні копії чи переклади, що збереглися, дехто із учених (наприклад, російський вчений П. Шафранов) вважає фальсифікаціями, зробленими царськими переписувачами. Серед основних думок щодо характеристики цьо­го об’єднання можна назвати такі: 1) воєнний чи воєнно-політичний союз (В. Василенко, В. Ліпинський, А. Оглоблін); 2) персо­нальна унія, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій уряд (Р. Лащенко, В. Сергеевич); 3) ре­альна унія, внаслідок якої українці погоджувались на поглинен­ня їхніх земель Московською державою (М. Дьяконов); 4) про­текторат, згідно з яким сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в їхні внутрішні справи, а українці— сплачувати податки, виставляти військо та ін. на вимогу царя (М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Смолій, О. Яковлів). Офіційна радянська теорія твердить, що Переяславсь­ка угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців і росіян до возз’єднання, і метою повстання було саме возз’єднання цих народів. Враховуючи різні погляди вчених, зва­жимо на те, що як Україна, так і Росія, вкладали в цю угоду різний зміст. Україна увійшла в підданство під протекцію внаслі­док тодішньої воєнно-політичної ситуації. Росія ж одразу нама­галась перетворити протекторат на інкорпорацію (включення до складу). Вважаючи цей договір чинним тільки за життя Б. Хмель­ницького, московський уряд поновлював його з новообраними гетьманами і вносив до нього суттєві зміни, які дедалі більше обмежували українську державність. Так чи інакше, Переяславсь­ка угода стала поворотним пунктом в історії України, подальша доля якої була пов’язана з долею Росії.

 

< Попередня   Наступна >