Головна

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ С. Лучковська©


ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮС. Лучковська©Технологічний університет Поділлявул. Інститутська, 11, 29016 Хмельницький, Українател. (03822)4-14-37, факс 2-32-65

Стаття присвячена дослідженню валютних операцій як об’єкту валютного контролю. Досліджено різні критерії класифікації валютних операцій і пропоновано різні шляхи впровадження в національне законодавство централізованого регулювання валютного контролю.

Ключові слова: валютний контроль, валютні операції, валюта.

Валютні відносини визначають структуру сучасної економіки та зумовлюють її функціональні зв’язки. Вони характеризуються складною будовою, включаючи комплекс взаємопов’язаних елементів, одним із яких є валютний контроль за валютними операціями. Недосконалість правового регулювання організації та здійснення валютного контролю, а також недостатня увага вітчизняної юридичної наукової думки до аналізу проблем у цій галузі породжує необхідність дослідження валютного контролю як комплексного явища. Валютний контроль як складне комплексне явище має свою будову, що органічно вміщує в собі необхідні структурні елементи, одним із яких є його об’єкт.

На жаль, до цього часу основним нормативно-правовим актом, що має силу закону і закріплює засади валютного контролю, в тому числі визначає його окремі структурні елементи залишається Декрет Каб

інету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року з наступними змінами і доповненнями. Саме цим актом визначений безпосередній об’єкт валютного контролю через закріплення сфери його поширення. Зокрема, п.1 ст.12 (Сфера валютного контролю) згаданого Декрету встановлює, що валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів [3].

Відповідно до п.2 ст.1 Декрету, до валютних операцій належать такі операції [3]:

- операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Важливо зазначити, що чинне українське законодавство не регламентує розподіл валютних операцій на поточні валютні операції та валютні операції, пов’язані з рухом капіталу. У той же час така класифікація має важливе практичне значення. Передусім це зумовлено тим, що, відповідно до ст.8 Статуту Міжнародного валютного фонду (МВФ) країна, яка взяла на себе зобов’язання, передбачені цією статтею, не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів МВФ для поточних платежів (хоча вона і правомірна визначати, в яких валютах резиденти отримують платежі із-за кордону, але ніяк не може обмежувати їхнього права надати перевагу національній валюті) [14]. Україна, приєднавшись 3 вересня 1992 р. до Угоди про Міжнародний валютний фонд [2], взяла на себе зазначені міжнародні зобов’язання. Отже, жорсткому валютному контролю насамперед мають підлягати валютні операції, пов’язані з рухом капіталу. Отже, потрібно законодавчо закріпити розмежування поточних валютних операцій та валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу, визначивши при цьому, які саме валютні операції належать до поточних і які до тих, що пов’язані з рухом капіталу.

У Проекті Закону України "Про валютне регулювання" від 23.05.1997 р. [4] пропонується віднести до поточних операцій такі операції:

1) переведення в Україну та з України іноземної валюти або валюти України для здійснення: розрахунків за експорт та імпорт товарів, виконання робіт та послуг, а також для здійснення розрахунків, пов’язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій на термін не більше як 90 днів; платежів зі страхування, не пов’язаного з перевезенням товарів та платежів, зумовлених оплатою комісійних винагород, послуг; розрахункових, конверсійних та інших операцій у зв’язку з подорожами за кордон та з-за кордону; переведень доходів (дивідендів, процентів тощо) від інвестицій та боргових зобов’язань або інших доходів; грошових переказів за рахунок особистих коштiв фiзичних осiб за неторговельними платежами; одностороннiх переведень пенсiй, алiментiв, державної допомоги, благодiйних внескiв, заробiтної плати працiвникам, якi виконують роботу за наймом за кордоном за укладеним контрактом, виплат та компенсацiй, у тому числі виплати, пов’язані з пошкодженням здоров’я та смертю фiзичних осiб, авторських гонорарiв, премiй, призiв, сум, що сплачуються на пiдставi вирокiв, постанов судових органiв, а також платежiв, пов’язаних з вiдшкодуванням витрат судовим, слiдчим арбiтражним, нотарiальним органам та iншим правоохоронним органам;

2) операцiї, якi здiйснюються на територiї України в iноземнiй валютi або у валютi України (якщо хоча б однiєю iз сторiн операцiї є нерезидент), і які не пов’язанi з рухом капiталу.

До валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу, згідно з вищезазначеним Проектом, належать такі операції: здійснення прямих інвестицій у вигляді валютних цінностей нерезидентами в Україну або резидентами за кордон; здійснення портфельних інвестицій нерезидентами в Україну або резидентами за кордон; операції, що здійснюються між резидентами та нерезидентами стосовно надання і одержання кредитів, крiм розрахунків за експорт та імпорт товарів, виконання робіт та послуг, а також розрахунків, пов’язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій на термін не більше як 90 днів; операції, пов`язані з рухом золотовалютних резервів Національного банку України; операції, пов`язані з банківськими металами; всі інші валютні операції, які не відносяться до поточних валютних операцій.

На підставі аналізу чинного законодавства виділяємо ще один критерій класифікації валютних операцій – об’єкт валютних операцій. Об’єктом валютних операцій є валютні цінності. На підставі п.1 та 2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" [3], що закріплює види валютних операцій та валютних цінностей, за вищезазначеним критерієм валютні операції поділяються:

1) валютні операції з валютою України (окрім операцій між резидентами у валюті України);

2) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими у валюті України (окрім операцій з цими валютними цінностями між резидентами);

3) валютні операції з іноземною валютою;

4) валютні операції з платіжними документами та іншими цінними паперами, вираженими в іноземній валюті або банківських металах;

5) валютні операції з банківськими металами.

З цих положень Декрету випливає, що законодавство відносить до валютних цінностей валюту України. Такий підхід законодавця зумовлений тим, що на сьогодні валютні операцій між резидентами та нерезидентами у валюті України підлягають валютному регулюванню та валютному контролю. Зокрема, п.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" закріплено, що здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України [3]. Підлягаючи таким чином валютному регулюванню, проведення таких операцій буде також і об’єктом валютного контролю, оскільки однією з основних функцій валютного контролю є саме контроль за відповідністю валютних операцій чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій [13]. Такий підхід законодавця щодо контролю розрахунків між резидентами та нерезидентами у валюті України спрямований на обмеження розрахунків у гривнях за українські товари, роботи, послуги. Метою таких заходів є наповнення внутрішнього валютного ринку вільноконвертованою іноземною валютою, оскільки частина валютної виручки українських резидентів підлягає обов’язковому продажу в Україні. Такий продаж гарантує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому ринку та, відповідно, підтримує курс гривні.

Однак вважаємо, що така валютна політика є виправданою у критичній фінансовій ситуації. В якості довгострокової політики вона є безперспективною, оскільки замість зміцнення національної грошової одиниці лише посилює її залежність від іноземних валют. Один з виходів із такої ситуації запропонований економістами Росії, серед яких сьогодні існує точка зору, зокрема вперше висловлена В.К. Сенчаговим. На його думку, для посилення позиції національної грошової одиниці необхідно застосувати механізм підвищення попиту на неї, який може бути реалізований у розвинутих галузях економіки, де виробництво певною мірою стабільне і продукція користується попитом [7, с.6]. Наприклад, пропонується продавати нафту, газ, ліс на зовнішньому ринку за рублі. При цьому, згідно з цією позицією, у потенційних партнерів зросте інтерес до рубля, його накопиченню, а у випадку необхідності – до купівлі рублів в обмін на іноземну валюту. Як наслідок – на внутрішньому ринку з’являться додаткові кошти в іноземній валюті. Вважаємо за доцільне проаналізувати інфраструктуру національної економіки та вивчити можливості застосування запропонованого підходу.

Зауважимо, що законодавство більшості держав головно не обмежує для нерезидентів розрахунки в національній валюті на своїй території [6]. Така політика допомагає встановити пріоритет національної валюти поряд з іноземною, підвищує її стабільність та сприяє економічному розвитку держави.

Окрім того, в юридичній та економічній науках панує точка зору, згідно з якою національна валюта у широкому розумінні слова (як власне національна валюта, так і платіжні документи, фондові цінності в національній валюті) не розглядається як валютна цінність [9, 10, 15, 17, 19, 20]. Законодавство іноземних держав із питань валютного регулювання та валютного контролю також не відносить національну валюту до валютних цінностей, вилучаючи в такий спосіб її з переліку об’єктів валютних операцій [6].

Зазначимо, що у законодавстві України є неузгодженості правового регулювання об’єму поняття валютних цінностей. Зокрема, на відміну від Декрету України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.01.1991 р. (ст.1) не визначає національну валюту як вид валютних цінностей, включаючи до них такі валютні цінності: іноземну валюту готівкою, платіжні документи в іноземній валюті, цінні папери в іноземній валюті, золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено у золоті, коштовні камені [1].

На наш погляд, український законодавець при прийнятті Закону України "Про валютне регулювання" має врахувати зазначені економічні та юридичні аспекти при встановленні переліку об’єктів валютних операцій. Пропонуємо обмежити поняття валютна цінність об’єктами, що виконують функції платіжних засобів в іноземних державах, зокрема іноземною валютою, платіжними документами та цінними паперами, що містять зобов’язання, виражені в іноземній валюті.

Залежно від суб’єктного складу валютні операції відповідно до Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" класифікують на:

валютні операції резидентів, які своєю чергою поділяють на:

- валютні операції фізичних осіб, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- валютні операції юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- валютні операції дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філій та представництв підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

валютні операції нерезидентів, які поділяються на:

- валютні операції фізичних осіб, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

- валютні операції юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб й інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

- валютні операції розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їхніх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Виходячи з цього, деякі вчені пропонують за колом суб’єктів класифікувати валютні операції на: операції фізичних осіб – резидентів; операції фізичних осіб – нерезидентів; операції юридичних осіб – резидентів; операції юридичних осіб – резидентів; операції суб’єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи; операції представництв та міжнародних організацій [16].

На наш погляд, за суб’єктним складом валютні операції необхідно поділити на:

1) валютні операції між резидентами;

2) валютні операції між нерезидентами;

3) валютні операції між резидентами та нерезидентами.

Така класифікація є доцільною з огляду на особливості правового регулювання здійснення валютних операцій залежно від правового статусу всіх суб’єктів валютних операцій, що виступають їхніми безпосередніми учасниками.

В юридичній науці розрізняють деякі інші критерії розподілу валютних операцій на окремі види. Наприклад, А.В. Ємєлін виділяє такий критерій класифікації валютних операцій, як територія їх здійснення, поділяючи валютні операції на внутрішньоросійські, транскордонні та закордонні. До внутрішньоросійських операції А.В. Ємєлін відносить такі операції, в результаті здійснення яких валютні цінності залишаються на території Російської Федерації; до транскордонних – такі, в результаті здійснення яких валютні цінності ввозяться (вивозяться), переказуються або пересилаються з території або на територію Російської Федерації; до закордонних – операції, в результаті здійснення яких валютні цінності залишаються за межами території Російської Федерації [11].

З практичної точки зору з метою розгляду специфіки регулювання окремих видів валютних операцій доцільно групувати їх за такою змістовою ознакою, як територія здійснення, виділивши валютні операції на внутрішньому валютному ринку та транскордонні валютні операції, пов’язані з переміщенням валютних цінностей через державний кордон. До групи валютних операцій на внутрішньому валютному ринку України відносимо такі операції, як обов’язковий продаж частини валютної виручки, купівля-продаж іноземної валюти, використання іноземної валюти у внутрішніх розрахунках. Серед транскордонних валютних операцій виділяємо міжнародні перекази грошових коштів, пов’язані з розрахунками по зовнішньоторговельним, інвестиційним, фінансово-кредитним операціям, з оплатою прав на нерухомість, неторговельні платежі, а також переміщення валютних цінностей через кордон. На думку окремих фінансистів, саме транскордонні операції повинні підлягати жорсткому валютному контролю з метою захисту інтересів національної економіки та недопущенню відпливу фінансових потоків за межі держави та захисту інтересів національної економіки [12].

Визнаючи певну умовність такої класифікації, вважаємо її найбільш зручною та практичною. Треба зауважити, що приблизно за таким самим принципом побудовані й найбільш вдалі, з нашого погляду, збірники нормативно-правових актів із питань валютного регулювання та валютного контролю, укладені С.А. Суханіним та К.Б. Дуваліним з А.В. Петровим [8].

Згідно з таким критерієм, як форма розрахунків при здійсненні валютних операцій, їх слід розподіляти на такі групи:

1) валютні операції з готівковою валютою;

2) валютні операції з валютою, які здійснюються у безготівковій формі.

Залежно від того, підлягають ліцензуванню валютні операції чи ні та якому саме виду ліцензування, валютні операції, на нашу думку, можна класифікувати на:

1) валютні операції, на здійснення яких видаються генеральні ліцензії;

2) валютні операції, на здійснення яких видаються індивідуальні ліцензії;

3) валютні операції, що не підлягають ліцензуванню.

Вважаємо, що в якості особливого виду валютних операцій необхідно виділити державні валютні операції. Такі операції пов’язані з отриманням Україною кредитів від іноземних держав та міжнародних фінансових організацій, а також з погашенням зовнішнього державного боргу. Характерними рисами державних валютних операцій є складний суб’єктний склад, встановлення їхнього режиму спеціальними нормативно-правовими актами, здійснення контролю за їх проведенням з боку відповідних вищих органів державної влади.

Отже, об’єктом валютного контролю виступають валютні операції, чітка класифікація яких має важливе теоретичне й практичне значення. Необхідно виділити різні критерії розподілу валютних операцій на окремі групи, зокрема такі як: об’єкт, суб’єкт валютних операцій, зв’язок валютних операцій з рухом капіталу, територія здійснення валютних операцій, форми розрахунків при здійсненні валютних операцій, порядок ліцензування. Відсутність чіткого законодавчого визначення конкретних видів окремих валютних операцій може породжувати у сфері типології валютних операцій, а як наслідок, у процесі правозастосування – низку практичних проблем, вирішення яких залежить від оперативного вдосконалення валютного законодавства.

––––––––––––––––––––

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітні 1991 року // ВВР. – 1991. – №29. – Ст.377.

2. Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій" від 3 вересня 1992 р. // ВВР. – 1992. – №33. – Ст.474.

3. Декрет КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року // ВВР. – 1993. – №17. – Ст.184.

4. Проект Закону України "Про валютне регулювання" від 23.05.1997 р.

5. Артемов Н.М. Валютный контроль. – М.: ООО "Профобразование", 2001.

6. Бегство капитала из России: условия и механизмы репатриации // Проблемы теории и практики управления. – 1999. – №4. – С.6.

7. Валютное законодательство РФ в 1997-1998 гг.: Сб. нормат. актов / Сост. К.Б. Дувалин, А.В. Петров. – М.: БДЦ, 1997.

8. Грачева Е.Ю., Соколова Э.Д. Финансовое право России. – М.: ТЕИС, 1997. – С.166 – 180.

9. Додонов В.Н., Крылова М.А., Шестаков А.В. Финансовое и банковское право. Словарь-справочник / Под ред. д.ю.н. О.Н. Горбуновой. – М.: ИНФРА-М, 1997.

10. Емелин А.В. Валютные операции и валютные сделки: понятие и классификация // Деньги и кредит. – 2000. – №4. – С.42 – 48.

11. Иванов Е.И., Ершов М.В. Валютная либерализация и национальная экономика // Деньги и кредит. – 2003. – №6. – С.44 – 47.

12. Кадькаленко С.Т. Валютний контроль // Фінансове право / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт. кол. і відп. ред. Л.К. Воронова. – Харків: Консум, 1999. – С.467 – 469.

13. Карманов Є.В. Банківське право. – Харків: Консум, 2000. – С.349 – 357.

14. Ковылев В.Т. Валютное регулирование: основные понятия // Финансовое право / Под ред. О.Н. Горбуновой. – М.: Юристъ, 1996. – С.323. – 329.

15. Кравченко Л.М., Шапошников О.О. Валютне регулювання і валютний контроль в Україні.

16. Новоселов В. И. Правовые основы валютного регулирования и валютного контроля // Финансовое право. Отв. ред. Н.И. Химичева. – М.: БЭК, 1995. – С.453 – 460.

17. О валютном регулировании и валютном контроле в РФ: Сб. нормат. актов / Сост. С.А. Суханин. – М.: ДЕ-ЮРЕ, 1993. – 512с.

18. Симионов Ю.Ф., Носко Б.П. Валютные отношения. – Ростов н/Д: Феникс, 2001.

19. Фінансово-правовий словник / Укл. В.В.Безугла, О.Д. Василик, Л.К. Воронова та ін. – К.: Вид-во "Киів. ун-т", 1993.

20. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. – К.: Т-во "Знання", КОО, 1999.

 

© Лучковська С., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук