Головна

Процес становлення та функціонування Речника Громадянських Прав Республіки Польща Н. Наулік©


Процес становлення та функціонування Речника Громадянських Прав Республіки ПольщаН. Наулік©Тернопільська академія народного господарства Юридичний інститут вул. Микулинецька, 46 А, м. Тернопіль[email protected]

У статті характеризується інститут омбудсмана у Польщі, висвітлені історичні аспекти виникнення цього інституту в світі і механізм захисту порушених прав людини і громадянина Речником Громадянських Прав у Польщі.

Ключові слова: омбудсман, права людини, звернення, порушення, захист прав.

У кожній демократичній державі людина, її права та свободи є найвищою соціальною цінністю, а відтак держава зобов’язана захищати права і свободи людини та громадянина. Для здійснення такого захисту в багатьох країнах світу функціонує інститут омбудсмана. В Україні – це інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Омбудсман (швед. ombudsman – представник чиїх-небудь інтересів) – посадова особа, основне призначення якої полягає у здійсненні контролю за дотриманням прав людини органами влади і управління, громадськими організаціями, окремими особами [1, с.224].

У найрозвинутіших демократичних країнах інститут омбудсмана посідає важливе місце в системі органів, що здійснюють контроль за діяльністю апарату управління і ефективно захищає права і свободи людини та громадянина від незаконних дій адміністрації. Вперше його заснували у Швеції в 1809 р. на

основі Документа про правління, який був прийнятий Риксдагом (парламентом). Відповідно до цього документа, контроль здійснював спеціальний парламентський комісар – омбудсман, який був зобов’язаний стежити за додержанням законодавчих актів парламенту органами державної влади і місцевого самоврядування, а також захищати права громадян від свавільних дій адміністрації.

На початку XX ст. цей інститут з’явився в інших країнах і на сьогоднішній у понад 90 країнах існує близько 150 різних органів і структур, які виконують функції омбудсмана [2, с.50]. Наприклад, ця інституція у 1919 р. з’вилась у Конституції Фінляндії, в 50-х роках – у Данії та Норвегії. За межами Скандинавського півострова інститут омбудсмана виник у другій половині 50-х років, зокрема в Німеччині була впроваджена посада Уповноваженого Бундестагу в справах військових, і, відповідно, сфера його повноважень поширювалась лише на охорону прав військових. У 60-х роках такий інститут виник у Великобританії, під назвою Парламентський Комісар в адміністративних справах. Протягом 70-80-х років інститут омбудсмана поширився в Європі (Франція, Португалія, Австрія, Іспанія, Голландія) та на інших континентах. З 1995 р. омбудсман функціонує в структурі Європейського Союзу. До його компетенції входить розгляд скарг громадян держав–учасниць, права яких порушені рішеннями чи діяльністю установ та органів ЄС.

В Україні інститут омбудсмана виник у 1997 р. і на сьогодні перебуває, головно, на стадії свого становлення. Маючи обмежені повноваження, які мають неімперативний, а здебільшого дорадчий характер, він може лише привернути увагу органів та посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування до певних порушень прав людини. Водночас, омбудсман є одним з найефективніших інструментів захисту права громадян на "добре" управління.

Остаточне становлення в Україні інституту омбудсмана – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачає аналіз і узагальнення позитивного досвіду інших країн в організації та діяльності омбудсмана, зокрема Республіки Польща, де існує модель "сильного" омбудсмана, а також Польща є першою країною "соціалістичного табору", яка запровадила інститут омбудсмана. Деякі науковці зазначають цей факт, як вдалий експеримент функціонування відповідного інституту в соціалістичній системі управління [3, с.21].

Інститут Речника Громадянських Прав у Польщі з’явився в 1987 р., як нова, невідома традиційному польському устрою, інституція. Процес впровадження цього інституту у Польщі розпочався у квітні 1981 р., після прийняття Комітетом Правових Наук Польщі Концепції реформи судових органів і гарантії суддівської незалежності, в якій було сформовано постулат впровадження до польської правової і політичної системи інституції омбудсмана.

Основним політичним ініціатором впровадження в польське право інституту омбудсмана вважається патріотичний рух народного відродження (далі ПРНВ). Першим Конгресом ПРНВ у травні 1983 р. було прийнято ухвалу про призначення сеймового охоронця громадянських прав. У цьому документі містилось два важливих пункти:

- прийняття закону про Конституційний Трибунал;

- створення при Сеймі органу, який би захищав права громадян від бюрократичних зловживань (до компетенції якого входили б повноваження щодо захисту порушених прав громадян органами влади, але повноваження цього органу не повинні збігатися з повноваженнями судів як органів виміру справедливості, та прокуратури як публічного обвинувача). На аналогічних засадах пропонувалось впровадження "охоронців прав" у воєводствах.

З цього часу ідея призначення польського еквівалента омбудсмана стала предметом не лише академічних дискусій, а й темою для політичних дебатів.

Протягом року при Крайовій Раді ПРНВ працювала спеціальна група, яка в червні 1985 р. підготувала проект концепції "Охоронця Громадянських Прав". У документі вперше з’являється пропозиція альтернативної назви "Речник Громадянських Прав". Однак, на спільному засіданні Сейму та Крайової Ради ПРНВ не вдалось дійти згоди щодо існування такого інституту у Польщі. В квітні 1986 р. Крайовою Радою ПРНВ підготовлена скорочена версія попередньої концепції та обидва документи подані для обговорення у ради воєводств ПРНВ і на університетські кафедри конституційного права. Паралельно Центральне Бюро Соціальних опитувань проводило соціологічне опитування щодо дотримання законності в Польщі, а також до анкети було внесено питання про створення у Польщі інституту омбудсмана. За результатами опитування 69% опитаних погодились із необхідністю створення такого інституту у Польській Республіці, що стало вагомим фактом для внесення питання про прийняття Закону про Речника Громадянських Прав в осередки політичних партій та підготовки проекту Закону. В анкеті, ставилося питання про доцільність створення інституту охоронця громадянських прав. За результатами опитування 39% опитаних визнали необхідним, майже 30% – корисним, і лише, 24% – не бачили потреби у створенні інституту омбудсмана у Польщі, 7% опитаних не визначилось із відповіддю на це питання [4, с.222].

Після оголошення результатів опитування до ПРНВ приєднались члени ПОРП (польської об’єднаної робітничої партії), які пропонували запровадження інститутів суспільних речників громадянських прав при народних радах воєводств.

Загалом існувало два варіанти створення даного інституту:

- призначення речників лише на локальному рівні (місцевому) рівні;

- створення загальнодержавного відомства речника громадянських прав, який буде підпорядкований або Сейму, або Державній Раді [4, с.224].

Ініціатори запровадження інституту омбудсмана у Польщі (ПРНВ) обстоювали ідею про створення речника, який мав бути не лише незалежним від усіх державних органів (за винятком Сейму), а й авторитетною постаттю, яка б вплив у суспільстві, гарантувала б захист прав, свобод та інтересів громадян.

Члени ПРНВ пропонували створення інституту омбудсмана на загальнодержавному рівні, який в процесі своєї діяльності визначав би потребу та порядок діяльності місцевих омбудсманів.

6 травня 1987 р., групою депутатів було внесено до Сейму проект Закону "Про Речника громадянських Республіки Польща". Вже 28 травня 1987 р. відбулись парламентські обговорення пропонованого проекту, після чого було внесено низку поправок і 15 липня 1987 р. Сеймом був ухвалений Закон про Речника Громадянських Прав, відповідно до якого Омбудсман визначався як самостійний державним орган, що охороняє права і свободи громадян, встановлені Конституцією Польщі та іншим законодавством [5, Art.1]. Згодом норми цього Закону були закріплені у Конституції Республіки Польща.

Омбудсман повинен охороняти права і свободи людини та одночасно здійснювати контроль з боку парламенту над державним апаратом, особливо над органами публічної адміністрації.

Речник Громадянських Прав у Польщі тісно пов’язаний з парламентом, однак повністю незалежний від інших державних органів. Захисник обирається Сеймом за згодою Сенату на 5 років [6, Art.209]. Порядок обрання врегульований Законом та Регламентами обох палат. Термін повноважень Речника встановлюється з дня складання ним перед Сеймом присяги, текст якої закріплений у Законі: "Присягаюся, що при виконанні покладених на мене обов’язків буду дотримуватися вірності Конституції, буду охороняти права та свободи громадян, керуючись нормами права, моральними принципами суспільного життя та справедливістю. Присягаюсь сумлінно та старанно виконувати покладені на мене обов’язки, берегти державну та службову таємницю" [5, Art.4]. Право дострокового припинення повноважень Речника, якщо він не бажає виконувати свої обов’язки, не може їх виконувати за станом здоров’я або порушив присягу має лише Сейм, який за поданням Маршалка Сейму виносить ухвалу [5, Art.7].

Тісний зв’язок Омбудсмана з Парламентом підкреслений його конституційним обов’язком щорічно інформувати Сейм та Сенат про порушення прав і свобод людини у Польщі. Звіт Речника є основою дебатів Парламенту про стан дотримання прав людини в країні. Зауважимо, що саме Сейм своєю постановою сприяє збереженню імунітету Омбудсмана від безпідставних обвинувачень та позбавлення волі. Підлеглість Речника законодавчій владі є однією із класичних рис цього інституту і, на думку професора Павла Сарнєчего, в цьому розумінні зближує польську концепцію Омбудсмана та її скандинавський прототип [7, с.438].

Особа, обрана Речником Громадянських Прав, не може зайняти посаду Глави держави [8, Art.103] чи мати депутатський мандат [8, Art.132], а також обіймати будь-яку посаду, окрім тих, що пов’язані із науковою чи викладацькою роботою [6, Art.209]. Гарантією самостійності та незалежності діяльності Речника є вилучення його належності до політичних партій чи інших організацій, а також діяльності, що суперечить статусу Омбудсмана.

Свої повноваження Речник виконує за допомогою бюро. Завдання та повноваження бюро встановлені статутом, який затверджує Маршалок Сейму за поданням Речника. Такий самий порядок призначення заступників Речника, яких може бути не більше як три. Омбудсман у Польщі також має право, за згодою Сейму, призначати своїх уповноважених на місцях. Недостатність нормативного врегулювання завдань та компетенції заступників і уповноважених на місцях дає змогу Речнику на власний розсуд вирішувати ці питання [5, Art.20].

Завдання Речника ґрунтуються на охороні основних прав людини, гарантованих Конституцією, законами, підзаконними актами, ратифікованими Польщею міжнародними договорами.

Сфера суб’єктивної компетенції Речника поширюється як на громадян Польщі, так і на іноземців та осіб без громадянства [5, Art.18]. Поза сферою компетенції Речника залишаються спори, що виникають із договірних відносин між фізичними особами, оскільки їх вирішення належить винятково до компетенції суду. Речник може вступати в той чи інший судовий процес лише тоді, коли виявлено порушення судової процедури, яке спричинило обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.9 Закону, Речник розпочинає процес за зверненням громадян чи громадських організацій, а також за поданням органів самоврядування. Характерним є те, що подання позбавлені будь-яких формальностей, які спостерігаються у випадку судових чи адміністративних процесів. Омбудсман може розглядати усні скарги, хоч бажано, щоб вони були виражені у письмовій формі. Обов’язковою умовою подання є зазначення реквізитів сторін та змісту справи. Після ознайомлення із поданням Речник, залежно від обставин, або порушує справу, або вказує даній особі, до якого органу звернутися для позитивного вирішення справи.

Аналізуючи вищевикладене, зазначимо, що Речник Громадянських Прав у Польщі – це самостійний діючий орган, структурно і функціонально пов’язаний із Парламентом, незалежний від інших органів виконавчої та судової влади, який є основним гарантом захисту та здійснення державного контролю за захистом прав і свобод людини та громадянина; він "вписався" в діючу систему державних органів; активно сприяв багатьом перетворенням, що відбувалися в країні наприкінці 80-х років.

Оскільки, головною метою функціонування інституту омбудсмана в державі є ефективний захист прав і свобод людини та громадянина, сприяння закріпленню атмосфери довір’я між громадянами і державою, а ці фактори базуються на статусі, функціях, повноваженнях омбудсмана та правовій культурі суспільства, демократичності державної влади, то можна стверджувати, що за період функціонування інституту омбудсмана у Республіці Польща цієї мети досягнуто.

––––––––––––––––––––

1. Молдован В.В., Мелещенко В.Ф. Конституційне право: опорні конспкти: Навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Юмана, 1996.

2. Зелецов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежних странах: Учеб. пособие. – М.: Изд-во РУНД, 2002.

3. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні. – Харків, 2001.

4. Sagan S. Prawo konstytucyjne RP. – W-wo Prawnicze Lexis Nexis. – Warszawa, 2003.

5. Ustawa o Rzeczniku Praw Obywatelskich z dnia 15 lipca 1987 r. / Konstytucja RP i inne teksty prawne. – 2 wydanie. – Wyd. C.H. Beck, 1999.

6. Konstytucja RP z dnia 2 kwietnia 1997 r. Komentarz / Wiesław Skrzydło. – Kantor Wydawniczy ZAKAMYCZE S.C, 1998.

7. Prawo konstytucyjne RP. // pod. red. prof. Pawła Sarnechiego. – 4 wydanie. – Wyd. C.H. Beck. – Warszawa, 2002.

8. Konstytucja RP z dnia 2 kwietnia 1997 r./ Konstytucja RP i inne teksty prawne. – 2 wydanie. – Wyd. C.H. Beck, 1999.

 

© Наулік Н., 2004

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук