КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ В ПОГЛЯДАХ СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГО А. Савчак©


КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ В ПОГЛЯДАХ СТАНІСЛАВА ДНІСТРЯНСЬКОГОА. Савчак©Львівський інститут внутрішніх справ вул. Городоцька,26, 79000.Львів Україна

Cтаття присвячена аналізу поглядів С.С. Дністрянського на зміст конституційних прав і свобод людини, їх класифікацію та загальну характеристику, а також їхнього місця в нормативно-правовій системі конституційної держави першої чверті ХХ ст.

Ключові слова: права та свободи людини, рівність, принципи правового статусу особи, конституційні проекти ЗУНР.

Змістом будь-якої конституції є закріплені на загальнодемократичних засадах і принципах правове становище людини та організація публічної влади в державі [7, с.129]. Ще в п.16 французької Декларації прав людини і громадянина зазначалося, що "суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав (людини. – А.С.) і не проведено розподіл влади, немає конституції" [1, с.129]. Правове становище людини в державі не лише входить у зміст будь-якої конституції, а й виступає центральним елементом конституціоналізму загалом. Не зосереджуючи уваги на змісті таких понять, як "конституція" та "констиуціоналізм", зауважимо лише, що права і свободи людини ще з ХVІІІ ст. стали одним із центральних інститутів перших конституцій, а згодом і основним елементом розуміння змісту конституціоналізму як такого [9, с.4; 7, с.126; 5, с.63]. Серед українських учених-правознавців, які приділили інституту пра

в і свобод людини значну увагу в своїх наукових дослідженнях, як одного з центральних конституційно-правових інститутів, був і професор Львівського та Українського Вільного у Празі Університетів Станіслав Северинович Дністрянський.

Серед праць Станіслава Дністрянського, які стосуються прав та свобод людини, насамперед звертають на себе увагу "Нові проекти української конституції" (1919), "Теорія конституції" (1920), "Нова держава" (1923) "Загальна наука права і політики"(1923), "Демократія та її майбутнє" (1934), а також два конституційні проекти – "Устрій Галицької Держави"(1918) та проект Конституції Західно-Української Народної Республіки (1920).

Конституція нової держави (держави після Першої світової війни – А.С.), на думку Станіслава Дністрянського, повинна закріпити своєрідний "конституційний мінімум" – необхідний набір відповідних нормативних положень. Серед обов’язкових "елементів" конституції вчений бачив: 1) положення, які визначають сталі основи конституційного ладу; 2) положення, які закріплюють суверенітет народу; 3) положення, які закріплюють загальновизнані права та свободи особи та громадянина; 4) положення, які визначають систему органів державної влади на основі принципу її поділу на окремі гілки ("три власти"); 5) положення, які встановлюють основи взаємовідносин органів центральної влади з органами місцевого самоврядування. Крім того, Станіслав Дністрянський окремо наголошує, що без закріплення в системі державних органів принципу розподілу влади на окремі гілки та забезпечення прав і свобод громадян як мінімум не може існувати конституція в її новітньому розумінні, а вище перелічені положення називає "загальними елементами конституції" [3, с.192-193].

Значну увагу конституційному статусу людини С.С. Дністрянський приділив у проекті Конституції Західно-Української Народної Республіки, що була розроблена ним на замовлення уряду Західно-Української Народної Республіки на еміграції в кінці 1920 року.

Проголошуючи серед засад конституційного ладу положення про Західно-Українську Народну Республіу як правову державу, визнаючи одним із центральних положення про те, що "правний лад основується на людях і народах", С. Дністрянський логічно стверджує, що "людина як така та й народи як такі мусять мати свої, державою запоручені права". Виходячи з цього, "права" як політико-правову категорію він поділяє на дві групи: 1) народні права (права народу); 2) людські та громадянські права, які своєю чергою поділяються на три категорії – "свобода", "рівність" та "охорона і старівля" [2, с.337].

Аналіз інституту прав, свобод і обов’язків людини у згаданих вище конституційних проектах С. Дністрянського свідчить про те, що в основу цього важливого конституційно-правового інституту вчений поклав як мінімум декілька фундаментальних принципів. Передусім, мова йде про "принцип рівності". Ще в конституційному проекті 1918 р. "Устрій Галицької Держави" С. Дністрянський зазначив так: "Усі горожани є рівні супроти права. Нема ніяких привілеїв місця, походження, родини, стану, особи". В проекті Конституції ЗУНР 1920 р. у цей принцип викладено повніше. Рівність особи і громадянина в державі вчений пропонує розглядати крізь призму декількох аспектів: по-перше, рівність між чоловіками і жінками; по-друге, рівність усіх людей перед законом, у тому числі щодо виконання встановлених державою обов’язків та "соціальних тягарів"; по-третє, рівність людей щодо правового захисту незалежно від громадянської належності.

Серед інших принципів, які, на думку С. Дністрянського, мали б бути покладені в основу інституту прав, свобод і обов’язків громадян, окремо виділяється принцип "єдності прав, свобод та обов’язків громадян", принцип не відчужуваності прав та свобод особи, принцип гарантованості прав і свобод особи з боку держави.

Конституційним проектом передбачений інститут громадянства. До основного закону держави (який мав би стати фундаментом окремого закону – Закону про громадянство Західно-Української Народної Республіки) вчений пропонує обов’язко воввести: положення про саму наявність інституту громадянства Західно-Української Народної Республіки; положення про те, що здійснення політичних прав можливе за наявності громадянства; положення про основні підстави набуття громадянства Західно-Української Народної Республіки, зокрема: проживання на території держави, народження, одруження, державна натуралізація (набуття громадянства).

Проект передбачав неможливість видавати громадян Західно-Української Народної Республіки іноземним державам з метою переслідування чи покарання.

С. Дністрянський і в наукових працях, і в самому конституційному проекті поняття "конституційна свобода" і "конституційне право" розглядає переважно як явища тотожні. Свободи він поділяв на такі категорії: "свободу натуральну, особисту, політичну та економічну", зазначаючи, що перші три категорії сконструйовані на загальноприйнятих конституційних принципах [2, с.337].

Першим і найбільшим за обсягом блоком прав і свобод виступають положення про ті конституційні свободи, які автор проекту називає "натуральними і особистими". Принципово важливим у цьому плані є наявність положення про те, що "кожна людина вільна від природи. Рабство або кріпацтво та здійснення влади, що ґрунтується на них, не дозволяються". Виходячи з цього положення, логічним і обґрунтованим є виклад положень про недоторканність особи, недоторканність житла, свободу поселення і пересування, таємницю особистого життя, а також свободу совісті та свободу наукової творчості.

Проектом проголошується свобода особистості, яка гарантується державою, і лише державна влада має право видавати розпорядження про обмеження або позбавлення особистої свободи. При цьому він зазначає, що держава може обмежити особисту свободу, здійснюючи лише свої "кримінально-правові та поліцейські повноваження". Важливим у цьому випадку є саме положення про визнання карною дією протизаконного позбавлення волі.

Положення про недоторканність житла викладені в §9 проекту. Право користування своїм житлом, а також службовим і торговельним приміщенням проголошується непорушним. Автор проекту зазначає, що це право не повинно мати якісь обмеження, воно повинно бути повним і безперешкодним. І тільки у випадку необхідності забезпечення громадського порядку та з метою забезпечення кримінального правосуддя допускається порушення права недоторканності житла. Відтак, законом мають бути чітко визначені обставини, за яких державні службовці з названих вище причин матимуть право порушувати право особи на недоторканність житла.

Важливим у забезпеченні особистої свободи громадян є положення про право (свободу) вільного поселення і пересування особи. Кожному громадянину гарантується право вільного поселення в будь-якому місці території держави, а також право вільного та повсюдного пересування. Припис говорить, що обмеження (заборона) в частині використання права вільного поселення в тому чи іншому населеному пункті допускається стосовно осіб, які внаслідок карно-правового вироку позбавлені громадянських прав. Право вільного та повсюдного пересування може бути обмежене тільки військовою повинністю. Трактуючи поняття конституційної свободи пересування, С. Дністрянський закладає також основи майбутнього належного регулювання процесів міграції в державі. Він зазначає, що праця еміграційної служби підлягає нагляду держави.

Щодо забезпечення таємниці особистого життя, то проект містить положення, яке гарантує збереження таємниці листів і телеграм. Певною мірою це торкається і положення про свободу совісті. Свободу совісті С.Дністрянський називає одним із найважливіших суб’єктивних прав людини. Реалізація громадянами свого конституційного права на свободу совісті не може нікого іншого обмежувати у здійсненні своїх особистих чи інших прав, так само як і звільняти від виконання громадянських обов’язків. Положення проекту прямо застерігають не допускати ситуації в державі, коли зайняття офіційних посад пов’язуватиметься з належністю до того чи іншого віросповідання. З метою реалізації цієї свободи автор проекту зазначає, що ніхто не може примушувати до виконання якоїсь релігійної дії або до участі в якомусь релігійному святкуванні, а саме вільне виконання релігійних обрядів гарантується державою за умови, якщо воно відбувається "в межах моральності та громадського порядку". У зв’язку з цим кожна релігійна громада упорядковує свої справи і керує ними самостійно, проте повинна підпорядковуватися загальним законам держави. Важливим у цьому блоці положень є положення про свободу наукової діяльності. Окрім загальної тези про те, що наука є вільною, проект зазначає, що свобода навчати і навчатися не може бути обмеженою, а державі належить право верховного управління та нагляду за народною освітою та вихованням.

С. Дністрянський значне місце в конституційних проектах відводить питанням правового положення національних меншин у Західно-Українській Народній Республіці. Вже в першому конституційному проекті 1918 року він зазначає, що "український народ виконує народну владу на своїй землі. Другим народам, що замешкують Галицьку Державу, з осібна польському, жидівському та німецькому, прислуговує народна самоуправа в згоді з самоозначенням українського народа" [2, с.166].Згодом, у Проекті 1920 р., ці положення були збережені і певним чином уточнені: "Український народ здійснює національну владу на своїй національній території. Іншим народам, які постійно проживають у Західній Україні, належить право на національне управління у відповідності до права на самовизначення українського народу. Тим самим, кожний народ, що постійно проживає в державі, є самостійний суб’єкт права і має самостійні національні права в школі, установах та в суспільному житті".

Належне вирішення проблеми правового положення національних меншин Дністрянський бачив тільки за умови забезпечення на найвищому рівні: по-перше, реальної, гарантованої участі представників національних меншин в організації і здійснення державної влади; по-друге, створення з боку держави можливостей вільно розвивати національну культуру та забезпечення збереження своєї національної самобутності поляків, євреїв, німців та інших національних меншостей Західно-Української Народної Республіки. В основі вирішення багатьох питань, що стосуються гарантованої присутності представників національних меншин в органах влади, С. Дністрянський пропонував виходити з встановлення так званого національного ключа: "Національне нормативне співвідношення 4:1:1 ґрунтується на пропорційному співвідношенні українського населення з польським населенням, з одного боку, і з іншими національностями, з іншого. Його слід дотримуватись у виборчій системі, в національних куріях і секціях та, по можливості, також при визначенні частки представників інших національностей в уряді" [7, с.184].

Політичні права і свободи, за С.С. Дністрянським, мали б вміщувати в себе свободу зборів, право на створення громадських спілок, право на подання скарг та заяв (право на петиції), свободу думки та слова, виборче право громадян. Так, відповідно до положень проекту, усі громадяни мають право на збори та на вільне об’єднання в громадські організації (спілки). Право на збори незалежне від жодної заяви чи дозволу. Тільки в окремих випадках збори громадян під відкритим небом можуть бути заборонені. До таких випадків учений, зокрема, відносить безпосередню загрозу суспільній безпеці. В частині реалізації конституційного права на створення громадянських організацій (спілок) закон передбачає, що спілки зобов’язані подавати свої статути у компетентний державний орган, і у випадку наявності в статуті чи у засобах діяльності спілки суперечностей з кримінальним законом державний орган має право заборонити або припинити діяльність таких спілок.

Кожна особа має право вільно і в будь-якій формі висловлювати свої думки та погляди. Однак вона зобов’язана нести відповідальність у разі зловживання цією свободою. Така відповідальність повинна бути передбачена законом. Забороняється обмеження свободи думки цензурою чи дозвільною (концесійною) системою. Друковані засоби масової інформації можуть бути заборонені тільки у випадках порушення кримінального законодавства.

Зміст виборчого права громадян ЗУНР – єдність права обирати і бути обраним – подано як суб’єктивне право особи брати участь у формуванні органів влади шляхом "загального, прямого і таємного голосування без різниці статі".

Важливим є положення §13 проекту про те, що "політична свобода громадян не може порушуватись державними установами, якщо політична мета окремого громадянина не протирічить політичній меті держави".

Досить широко подані у проекті і соціально-економічні права та свободи. В §22 та 23 проекту зазначено, що "державна влада не може перешкоджати здійсненню господарської свободи людини в справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слабшого перед економічно сильнішим і вона вправі там, де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. Промисел однаково доступний всім людям. Свобода промислу гарантує можливість вільного розвитку природних здібностей людини в галузі природного господарства". Щодо статусу приватної власності уточнювалось, що "загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність... Як така вона підлягає правовим обмеженням. Приватна власність є предметом прогресивного оподаткування і законодавча влада має право не тільки обмежувати користування, але й право розпорядження приватною власністю, якщо цього вимагає виконання народногосподарських завдань держави". Важливу роль у реалізації громадянами Західно-Української Народної Республіки проголошених економічних свобод мало б відіграти конституційне положення про те, що "державна влада мусить також направляти конкуренцію на правильні шляхи".

Цілу група конституційних прав і свобод громадян була об’єднана вченим словосполученням "Охорона і старівля" ("старівля" – опіка, піклування. – А.С.). У ч.1 §30 проекту записано: "неповнолітні, душевно хворі, слабоумні та інші особи, які нездатні самостійно вирішувати свої справи, знаходяться під особливим піклуванням держави". Проектом проголошується також право кожного, хто вважає себе скривдженим, на правовий захист держави (§28).

Шлюб автор проекту розглядає як моногамний союз жінки і чоловіка, в основі якого лежить їхня взаємна згода. Полігамні шлюби іноземців визнаються відповідно до їхнього віросповідання (§29).

§36 та 37 конституційного проекту визначають загальні засади охорони праці в державі, зокрема: "кожна людська праця, чи то фізична чи то духовна, знаходиться під особливим захистом законів... Державна влада повинна підтримувати робітників як у збереженні їх здоров’я та працездатності, так і у прагненні до повної оплати результатів праці".

Серед конституційних обов’язків громадян та інших осіб на території Західно-Української Народної Республіки в проекті С.С. Дністрянського знаходимо обов’язок військової служби, обов’язок сплачувати податки, обов’язок дотримуватись законів держави, обов’язок відвідування початкових шкіл. Зокрема, усі громадяни чоловічої статі, які є військовозобов’язаними, підлягають виконанню обов’язку військової служби (ч.2. §27). Всі громадяни проголошуються рівними щодо сплати податків. "Податки і відрахування використовуються для загальнокорисних цілей, вони повинні розподілятися між оподаткованими особами у відповідності до результатів їх роботи". Законом встановлюється обов’язкова початкова освіта: "Відвідування початкових шкіл є загальним освітнім обов’язком".

Іноземці мали б користуватися більшістю особистих та соціально-економічних прав і свобод. Тільки реалізація політичних свобод проект потребує належності до громадянства Західно-Української Народної Республіки (§4). У ч.3 §25 проекту зазначається: "Іноземці користуються тим самим правовим захистом, як і населення держави, з умовою взаємності". Окремі положення вказують на особливості правового положення іноземців у Західно-Українській Народній Республіці. У випадку протизаконної діяльності на території держави компетентні органи Західно-Української Народної Республіки мають право висилати іноземців з території держави.

Підсумовуючи вище викладене доходимо до висновоку, що Проект Конституції ЗУНР 1920 С. Дністрянського, а також інші його праці того часу, значне місце приділяли статусу особи і громадянина, визначаючи їх центральним елементом нормативно-правової системи новітньої конституційної держави.

––––––––––––––––––––

1. Декларация прав человека и гражданина 1789 года. // Конституции и законодательные акты буржуазных государств (ХУІІ-ХІХ вв.): Сборник документов. – М.: Гос.изд-во юрид. лит., 1957.

2. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, 1923. – Т.1.

3. Дністрянський С. Теорія конституції // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999. – С.186-208.

4. Конституція Західно-Української Народної Республіки (Проект, 1920 р.) // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999. – С.161-185.

5. Степанов М.И. Права человека в концепции конституционализма. – М.: Институт государства и права, 1997.

6. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999.

7. Стецюк П.Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. – Ч.1.: Посібник для студентів. – Львів: Астролябія, 2003.

8. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие. – Харьков: "Фолио": "Райдер", – 1998.

9. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики:.– Харьков: Факт, 2000.

 

© Савчак А., 2004

< Попередня   Наступна >