Головна

НАЯВНІСТЬ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ДІЯННЯХ СУБ’ЄКТІВ ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ФАКТИЧНА ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Е. Дмитренко


НАЯВНІСТЬ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ДІЯННЯХ

СУБ’ЄКТІВ ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ФАКТИЧНА

ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Е. Дмитренко

Національна академія Служби безпеки України

вул. Трутенка, 22, 03022 Київ, Україна

 

 

 

 

 

 

У статті розглянено склад правопорушення як фактичну підставу юридичної

відповідальності суб’єктів фінансового права. Обґрунтовано думку про нетотожність

понять “фінансове правопорушення” та “правопорушення, вчинене суб’єктом

фінансового права”. На підставі аналізу об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта,

суб’єктивної сторони правопорушення визначено поняття правопорушення, вчиненого

суб’єктом фінансового права.

Ключові слова: фактична підстава юридичної відповідальності суб’єктів

фінансового права; фінансове правопорушення; правопорушення, вчинене суб’єктом

фінансового права; склад правопорушення.

До суб’єктів фінансового права, які вчинили протиправні діяння, застосовують

заходи державного примусу за наявності як підстав юридичної відповідальності

суб’єктів фінансового права загалом, так і фактичноїзокрема.

Загальні питання щодо складу правопорушення як фактичної підстави юридичної

відповідальності розглядали С. Братусь [1], А. Венгеров [2], О. Зелена [3], О. Іоффе

[4], С. Комаров [5], В. Корельський [6], В. Кравчук [7], М. Малеїн [8], А. Малько [5],

В. Перевалов. [6], І. Самощенко [9], А. Собчак [10], М. Строгович [11], М. Фарукшин

[9] та інші. На галузевому рівні склад правопорушень дослід

жували А. Березкін [12],

В. Венедиктов [13], І. Галаган [14], М. Грибанова [15], Л. Кривенко [16],

Д. Лук’янець [17], О. Майданник [18], А. Осетинський [19], А. Пащенко [20],

І. Покровський [21] тощо. На окремі особливості складу фінансових правопорушень

звертали увагу Є. Бєлінський [22], А. Іоффе [23], М. Карасева [24], Є. Карманов [25],

В. Кротюк [23], В. Лисенко [26], Д. Лук’янець [23], Н. Туркіна [27].

Водночас залишаються дискусійними питання щодо сутності правопорушення,

вчиненого суб’єктом фінансового права як фактичної підстави юридичної

відповідальності. У науці фінансового права також недостатньо розробленими є

особливості складу правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права.

Завданням статті є: на підставі аналізу складу правопорушення, вчиненого

суб’єктом фінансового права, визначити поняття такого правопорушення, зазначити

на деякі особливості його складу, зясувати проблеми та намітити шляхи їх

вирішення.

Вчені обговорюють єдність фактичних та нормативних підстав відповідальності,

оскільки підстави юридичної відповідальності - це одночасно і певна правова норма,

що порушується (нормативна або юридична підстава), і самі протиправні дії або бездіяльність (фактична підстава) [20, с. 127]. Дослідники зазначають, що під час

встановлення і реалізації будь-якого виду юридичної відповідальності повинні

враховувати як самі явища, факти, що зумовлюють відповідальність, так види ізміст

правових норм, які діють спільно з цими фактами та явищами [3, с. 21]. Але при

цьому справедливо вказуютьнаособливе значенняфактичноїпідстави, стверджуючи, що

правовідносини з приводу виникнення і застосування юридичної відповідальності

виникають лише за наявності юридичного факту – певної фактичної обставини, яка

міститься у правовій нормі [3, с. 22].

Науковці сходяться на тому, що підстави позитивної і ретроспективної

юридичної відповідальності є різними [20, с. 126]. Фактичною підставою

ретроспективної юридичної відповідальності теорія права називає те, за що

конкретно несе відповідальність даний суб’єкт [18, с. 95], тобто юридичний факт

неправомірної поведінки [9, с. 70-72]. О. Іоффе уточнює, що такою підставою є

конкретно вчинене правопорушення [4, с. 34]. О. Зелена, зазначаючи, що однією з

фактичних підстав є склад правопорушення, водночас вважає, що факт вчинення

правопорушення не свідчить про те, що особа, котра його скоїла, обов’язково

нестиме відповідальність[3, с. 22, 23]. Інші автори зауважують, що фактичною

підставою є правопорушення, що характеризується сукупністю різних ознак, які

утворюють склад правопорушення [6, с. 444].

Фактичною підставою позитивної відповідальності, на думку А. Пащенка, може

бути факт набуття спеціального державно-правового статусу: обрання або

призначення на посаду, формування публічного органу тощо [20, с. 126].

Визначаючи юридичну сутність правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, потрібно керуватись з трактуванням поняття правопорушення та

його складу у загальній теорії права.

Правопорушенням у загальній теорії права визнають: поведінку (дію чи

бездіяльність), що має протиправний характер, тобто таку, яка порушує заборони і не

виконує обов’язки, встановлені нормою права [2, с. 463]; суспільно шкідливе, винне

діяння дієздатного суб’єкта, що суперечить вимогам правових норм [6, с. 424]; винне,

протиправне, суспільно шкідливе діяння особи, що наносить шкоду інтересам

суспільства, держави, особи [5, с. 356]; протиправна, суспільно небезпечна дія або

бездіяльність [3, с. 25]. Як бачимо, науковці, формулюючи визначення правопорушення, акцентують

увагу не лише на його ознаках (протиправність, суспільна шкідливість, вина,

дієздатність суб’єкта), а й зазначають що це діяння, яке суперечить вимогам

правових норм та наносить шкоду інтересам суспільства, держави, особи.

Від правопорушення варто відмежовувати його склад, тому що ці поняття не

збігаються, як явище (конкретне правопорушення) і юридичне поняття про нього

(склад певного виду правопорушення).

Вчені під складом правопорушення розуміють систему ознак правопорушення в

єдності його об’єктивної і суб’єктивної сторони, необхідних і достатніх для

накладення юридичної відповідальності [6, с. 426; 5, с. 356].

На нашу думку, для визначення правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, важливо розмежовувати поняття:  “фінансове правопорушення” – винне, протиправне, суспільно шкідливе діяння

суб’єкта фінансового права, передбачене юридичним складом правопорушення, що

міститься у нормах фінансового права;

“правопорушення, вчинене суб’єктом фінансового права” – винне, протиправне,

суспільно шкідливе діяння суб’єкта фінансового права, передбачене юридичним

складом правопорушення, що міститься у нормах фінансового, та інших галузей

права.

Фінансове правопорушення називають інколи “правопорушення в сфері

фінансових відносин”, “порушення фінансового законодавства” [27, с. 129]. Такі

формулювання, на нашу думку, є тотожними до поняття “фінансове

правопорушення”.

Серед вчених немає єдності поглядів щодо питання про місце фінансового

правопорушення як у правовій системі загалом, так і в системі фінансового права

зокрема. Одні дослідники стверджують про його існування [24, c. 27], інші –

заперечують [26, с. 32]. Деякі дослідники відносять такі правопорушення до

“правопорушень в економічній сфері” [19, с. 13] і, відповідно, окремо не

розглядають. Ті науковці, які вважають фінансове правопорушення складовою частиною

системи фінансового права, визначають його як винне вчинене діяння, що порушує

норми фінансового права, за яке законодавством встановлено фінансово-правову

відповідальність, а склад такого правопорушення – як встановлену у праві сукупність

ознак, за наявності яких діяння є фінансовим правопорушенням [24, с. 184, 185].

Н. Туркіна зазначає, що фінансове правопорушення – це протиправне, винне діяння

(дія чи бездіяльність) фізичної або юридичної особи, яке завдає шкоди нормальному

здійсненню процесу фінансової діяльності і тягне за собою вжиття до

правопорушника заходів фінансово-правової відповідальності [27, с. 126].

Як бачимо, у юридичній науці йдеться, зазвичай, про поняття та склад

фінансового правопорушення, але має визначення правопорушення, вчиненого

суб’єктом фінансового права та його складу.

Ми вважаємо, щоб сформулювати поняття “правопорушення вчинено суб'єктом

фінансового права”, потрібно проаналізувати особливості його складу.

На нашу думку, склад правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права,

є певною сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, необхідних і достатніх для

виникнення і застосування юридичної відповідальності, що визначають конкретне

суспільно шкідливе діяння як протиправне, винне, а також характер та обсяг

відповідальностіза вчинене правопорушення.

Значення складу правопорушення, на нашу думку, полягає у: визначенні

законності й обґрунтованості юридичної відповідальності суб’єкта фінансового права

(лише сукупність усіх ознак складу правопорушення може бути підставою такої

відповідальності); чіткому розмежуванні правомірного і неправомірного діяння

суб’єкта фінансового права; відмежуванні одного правопорушення від іншого,

вчиненого суб’єктом фінансового права.

Усі дослідники одностайні в тому, що до складу правопорушення входять об’єкт,

об’єктивна сторона, суб’ єкт, суб’єктивна сторона.

Правопорушення завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, на певну

реальність, і його об’єктом є ті блага, яким через правопорушення завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Тобто, об’єктом будь-якого

правопорушення є суспільні відносини, на які спрямована протиправна та суспільно

шкідлива поведінка їх суб’єктів та які охороняються нормами права на які хто

посягає.

М. Карасьова вважає об’єктом фінансового правопорушення відносини, на які

спрямована протиправна і суспільно шкідлива поведінка суб’єкта правопорушення

[24, с. 185].

Якщо розглядати правопорушення, вчинене суб’єктом фінансового права, то

воно, на нашу думку, заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння фінансовим

інтересам держави, органом місцевого самоврядування. Отже, об'єктом такого

правопорушення є фінансові правовідносини, тобто суспільні відносини, які

виникають з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та

децентралізованих фондів коштів з метою виконання державою, органами місцевого

самоврядування своїх завдань і функцій.

Потрібно розрізняти загальний, родовий та безпосередній об’єкти

правопорушення, вчиненого суб’єктами фінансового права.

Нами загальний об’єкт такого правопорушення визначаємо як усю сукупність

фінансових правовідносин, а родовий – як групу однорідних фінансових

правовідносин – суспільних відносин, які регулюють встановлений державою та

органами місцевого самоврядування порядок утворення, розподілу та використання

державних і місцевих фондів грошових коштів, що охороняється заходами

юридичної відповідальності. Зокрема, родовим об'єктом податкових правопорушень,

є групи відносин, що регулюють встановлений порядок реалізації обов'язку платника

щодо сплати податку, порядку обчислення, сплати, стягнення податків, податкової

звітності та податкового контролю Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відносно відокремлена група

суспільних відносин, які встановлюють спільні правила поведінки у сфері фінансової

діяльності держави та органів місцевого самоврядування, за порушення яких

передбачена система заходів юридичної відповідальності. Наприклад,

правовідносини, які регулюють порядок нарахування та сплати податків, зборів.

Якщо безпосереднім об’єктом фінансового правопорушення вчені вважають ті

конкретні відносини, правила, які охороняються нормами фінансового права і

забезпечуються фінансово-правовою відповідальністю [24, с. 186], то під

безпосереднім об’єктом правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права,

ми розуміємо певні суспільні відносини, які охороняються нормами права і

забезпечуються заходами юридичної відповідальності та яким заподіюється шкода

правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку суб’єкта

фінансового права (наприклад, правила ведення касових операцій; правила сплати

митних платежів; правила взяття на податковий облік; правила обліку доходів,

витрат об’єктів оподаткування; правила нарахування податку, правила цільового

використання бюджетних коштів тощо). Такі об’єкти можуть бути об’єктами як

фінансового, так і адміністративного, дисциплінарного правопорушення,

кримінального злочину.

Правильне визначення об’єкта правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, дозволяє розкрити соціальну сутність такого правопорушення, з’ясувати його соціально шкідливі наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а

такожвідмежуванню його від суміжних правопорушень.

Для застосування юридичної відповідальності до суб’єктів фінансового права

важливо визначити об’єктивну сторону правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права.

Якщо об’єктивна сторона фінансового правопорушення, на думку вчених,

полягає у дії чи бездіяльності, заборонених фінансовим правом [24, с. 188], то ми

вважаємо, що об’єктивною стороною правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, є передбачене правовими нормами суспільно шкідливе, винне

діяння (дія чи бездіяльність), вчинене цим суб’єктом, і яким нанесено чи могла б

бути нанесена шкода суспільству, державі, громадянам у сфері фінансової діяльності.

Тобто, обов’язковими та важливими ознаками об’єктивної сторони правопорушення,

вчиненого суб’єктом фінансового права, є: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно

шкідливі наслідки і причинний зв’язок міждіянням і шкідливими наслідками.

Безумовно, без діяння як свідомого і вольового акта суспільно шкідливої

поведінки суб’єкта фінансового права не може бути скоєне жодне правопорушення.

Воно здійснюється у формі дії чи бездіяльності.

Якщо дією є активна, свідома, суспільно шкідлива, протиправна поведінка

суб’єкта фінансового права (наприклад, нецільове використання бюджетних коштів,

порушення правил заповнення податкових декларацій, порушення правил ведення

касових операцій, приховування (заниження) об’єкта оподаткування тощо), то

бездіяльність – пасивна форма поведінки, свідоме утримання таким суб’єктом від

дій, які він був зобов’язаний або міг вчинити за певних обставин, внаслідок чого

сталося заподіяння (або загроза заподіяння) шкоди суспільним відносинам у сфері

мобілізації, розподілу та використання фондів коштів (наприклад, неподання

(несвоєчасне подання) податковим органам податкових декларацій, інших

документів, необхідних для обчислення податку, неоприбуткування (неповне

оприбуткування) готівки у касах тощо) Аналізуючи ці дві форми суспільно шкідливого діяння суб’єкта фінансового

права, слід погодитися зі слушною думкою Й. Покровського: бездіяльність буде

правопорушенням лише тоді, коли існував для особи відомий, законом встановлений

обов’язок діяти [21, с. 157].

Суспільно шкідливі наслідки як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони

правопорушення суб’єкта фінансового права або зазначають у правовій нормі, якою

визначається конкретний склад правопорушення суб’єкта фінансового права чи

випливають з її змісту (матеріальний склад правопорушення), або не зазначають

(формальний склад правопорушення). У наслідок протиправних діянь суб’єктів

фінансового права матеріальна шкода наноситься державі, суспільству, громадянам,

оскільки бюджети чи державні цільові фонди недоотримують доходи, потрібні для

виконання державою своїх завдань і функцій та порушується існуючий порядок

мобілізації, розподілу та використання державними і місцевими фондами грошових

коштів.

З метою застосування юридичної відповідальності до суб’єктів фінансового

права у деяких випадках потрібно визначити причинний зв’язок між діянням

(бездіяльністю) та його шкідливим наслідком (наприклад, дії щодо порушення

платником податків терміну подання відомостей про відкриття (закриття) рахунку у  банку утворюють склад податкового правопорушення, якщо ці дії матимуть

результат – несплату податків).

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення правопорушення

суб'єктів фінансового права можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено

до складу правопорушення (наприклад, правопорушення, передбачене ст. 208

Кримінального кодексу України “незаконне відкриття або використання за межами

України валютних рахунків”).

У загальній теорії права при визначенні суб’єкта правопорушення вказують на те,

що він повинен володіти право-дієздатністю [5, с. 357] або лише деліктоздатністю

[6, с. 427]. М. Грибанова вважає, що суб’єкт повинен бути наділений

деліктоздатністю або іншими правами [15, с. 39]. Ми приєднуємося до думок вчених

про необхідну умову будь-якої особи бути суб’єктом правопорушення – володіти

деліктоздатністю.

Щодо складу суб’єктів правопорушення, то вчені або подають їх узагальнені

групи (фізичні особи та організації) [6, с. 426; 5, с. 357], або ж конкретизують їхній

склад. Зокрема, О. Майданник до суб’єктів правопорушень відносить деліктоздатну

фізичну особу чи організацію, посадових осіб, державні інституції [18, с. 94].

А. Пащенко виділяє три групи суб’єктів: публічні органи і вищі посадові особи

держави, установи та організації, громадяни [20, с. 128]. М. Карасьова суб’єктів

фінансового правопорушення поділяє на індивідуальних та колективних [24, с. 187].

Найбільш слушною для нас видається узагальнена думка Л. Кривенко про те, що

перелік суб’єктів деліктних відносин в головною збігається з колом суб’єктів, які

беруть участь у тих чи інших правовідносинах [16, с. 22], тобто ними виступає

фізичні та юридичні особи Фізичні особи як суб’єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю –

здатністю нести юридичну відповідальність за неправомірні діяння у сфері

мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів

коштів, тобто, мати як загальні ознаки (осудність та досягнення встановленого віку

юридичної відповідальності), так і додаткові спеціальні (особливі) ознаки (службове

становище, професія, певна діяльність, родинні відносини тощо). Іноземні громадяни

і особи без громадянства, якщо вони не мають дипломатичного імунітету, підлягають

юридичній відповідальності на загальних підставах (за винятком податкових

правопорушень, які вони несуть обмежену податкову відповідальність).

Дискусійним залишається питання, чи може суб'єктом правопорушення бути

посадова особа – суб’єкт фінансового права. Досліджуючи адміністративну

відповідальність, І. Галаган дійшов висновку, що така відповідальність належить до

самостійного виду відповідальності [14, с. 225]. Щодо запровадження відповідальності

службових осіб зазначав А. Березкін [12, с. 15]. На думку В. Венедиктова, не всі

службові особи можуть бути суб’єктами такої відповідальності, а тільки ті, у кого

спеціально передбачено у службових обов’язках проведення відповідних приписів у

життя [13, с. 14]. Вважаємо, що для вирішення цього питання потрібно чітко визначити

зміст дієздатності таких суб’єктів, яка має деякі відмінності, що полягають в такому:

виникає з моменту їх призначення або обрання на посаду і продовжується до

закінчення терміну їхніх повноважень; може бути визначена завдяки проголошенню

відповідальності тих органів, які вони очолюють або до складу яких входять ці

посадові особи; повинна бути визначена законодавством шляхом прямої вказівки на

можливість застосування заходів відповідальності до конкретних посадових осіб.  З питанням щодо визнання за юридичними особами правоздатності, на нашу

думку, пов’язана дискусія щодо відповідальності юридичної особи – суб’єкта

фінансового права. Дослідники цього питання аргументують думку про

неможливість поставити знак рівності між правоздатністю юридичних і фізичних

осіб, оскільки така правоздатність нічим не обмежена, а зміст її визначається законом

і є рівний для всіх [7, с. 19]. Ми висловлюємо думку, що правопорушення, суб’єктом

якого є юридична особа – суб’єкт фінансового права, є не чим іншим, як винною

дією конкретних фізичних осіб, що призвели до заподіяння шкоди у сфері фінансової

діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Хоча суб’єктом

відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не унеможливлює

можливості відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації

самою винною фізичною особою (таку відповідальність Й. Покровський назвав

відповідальністю за чужу вину [21, с. 157]).

З огляду на це, не можемо погодитися з думкою Є. Карманова, що у випадку

розголошення службовцем банку банківської таємниці, збитки повинна

відшкодовувати юридична особа – банк [25, с. 113], адже вважаємо, що так

порушується принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, крім того, за

такого вирішення вона не виконує свою охоронну та превентивну функції.

Досі не дослідженим залишається питання про відповідальність держави, її

представницьких органів, органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування як суб’єктів фінансового права, дії яких пов’язані з колективним

ухваленням рішень у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого

самоврядування. Оскільки як вони наділені особливою деліктоздатністю –

відповідальністю за дії, які здійснюють підчас виконання своїх обов’язків, то, нашу

думку, у випадку не виконання офіційно взятих на себе зобов’язань, якщо у результаті цього нанесено шкоду суспільству, державі, громадянам у сфері

фінансової діяльності, вони повинні бути суб’єктами юридичної відповідальності.

Щоб аргументувати зазначену думку досить зіслатися на конституційну норму про

право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого

самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,

діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їх посадових і службових осіб підчас виконання ними повноважень (ст. 56

Конституції України). Для врегулювання правовідносин щодо юридичної

відповідальності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх

посадових і службових осіб як суб’єктів фінансового права, виникла проблема

розробити та прийняти відповідний законодавчий акт.

Отож, суб’єктом правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права, є

особа (фізична, в тому числі посадова та юридична особи а також державний орган,

орган місцевого самоврядування, громадська організація), яка володіє

деліктоздатністю – здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні

вчинки.

Аналізуючи суб’єктивну сторону правопорушення, дослідники часто її зміст

зводять до розгляду вини як протиправного стану психіки правопорушника поряд з

іншими станами суб'єктів, пов'язаних з відносною свободою волі, з вибірковістю

(варіантністю) їхньої поведінки [1, с. 34].  Одні дослідники категорично стверджують, що без вини немає відповідальності

[8, с. 37-39], інші – називають вину однією з передумов відповідальності і визнають,

як виняток, безвинну відповідальність [10, с. 55-56; 4, с. 41-42].

Аналізуючи результати дискусії щодо ознаки вини як обов’язкового елементу

складу правопорушення, О. Іоффе дійшов висновку, що відповідальність за

протиправно-шкідливу поведінку незалежно від вини може бути введена за умов,

якщо вона: а) не суперечить принципу справедливості, бо виражається в

компенсаційних, а не в каральних санкціях; б) застосовується до діяльності, яка

одночасно підвищує небезпеку і зменшує її; в) не позбавлена виховного впливу

[4, с. 43]. Не вважав вину обов’язковою ознакою правопорушення М. Строгович. На

його думку, правопорушення має місце навіть тоді, коли особа скоїла його невинно.

Він стверджує: встановити вину необхідно, коли вирішуються питання про

відповідальність [11, с. 76]. Деякі вчені взагалі пропонують виключити винність з

поміж головних ознак, що характеризують правопорушення [3, с. 25], з чим не можна

погодитися. Зокрема відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших

обов’язкових платежів, входять до системи оподаткування, введені у визначеному

законом порядку і зараховуються до бюджетів чи державних цільових фондів

відповідно до статті, змістом 212 Кримінального кодексу України, настає лише у

випадку, коли це діяння вчинено умисно. Зазначеною статтею передбачено

кримінальну відповідальність не за сам факт несплати в установлений строк

податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати. З

огляду на це, важливо встановити, що особа мала намір не сплачувати належних до

сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежі в повному обсязі чи певну їх

частину. Про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших

обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку

чи ведення його з порушенням визначеного порядку; перекручування в обліковій або

звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання

робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку;

використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної

податкової служби; завищення фактичних затрат, що належать до собівартості

реалізованої продукції тощо. А. Пащенко, проаналізувавши погляди двох сторін, дійшов цілком логічного

висновку, який підтримуємо і ми: безвинну відповідальність можна визнати, але при

цьому необхідно довести правомірність її існування, пояснити причини її

виникнення, мету ізавдання [20, с. 129].

У чинному законодавстві не визначено поняття вини юридичних осіб як суб’єктів

фінансового права. В. Кротюк, А. Іоффе, Д. Лук’янець виділяють об’єктивний і

суб’єктивний аспекти вини юридичної особи. Якщо в основою дій юридичної особи є

фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі та свідомості фізичних

осіб, котрі своїми діями можуть створювати права і обов’язки для відповідної

юридичної особи, то такі дії не можуть бути визнані як протиправні. Це, так би

мовити, об’єктивний аспект вини юридичної особи. Для визначення вини юридичної

особи як суб’єктивної характеристики переважне значення матиме не оцінка

фізичною особою власних дій, а оцінка того, як її дії впливають саме на дії

юридичної особи, і оцінка їхня [23, с. 32]. У кінцевому підсумку від волі зазначеної

фізичної особи залежить, буде вчинене правопорушення юридичною особою, чи ні.

На думку Л. Лук’янця, цей зв’язок є, мабуть, єдиною ланкою, що пов’язує суб’єктивні характеристики фізичної особи з суб’єктивними характеристиками

юридичної особи, не ототожнюючи їх. Вчений доходить логічного висновку про те,

що здатність фізичної особи до усвідомлення характеру такого зв’язку і робить

юридичну особу дієздатною, а, відтак, і деліктоздатною [17, с. 118].

Отже, діяльність юридичної особи завжди зумовлена діяльністю фізичних осіб,

що входять до її складу або які своїми діями створюють для юридичної особи права

та обов’язки. Для визначення дій юридичної особи винними, потрібно встановити, чи

є вони наслідком дій або бездіяльностізазначених фізичних осіб.

У випадках, коли суб’єктами фінансового права є органи та посадові особи,

уповноважені приймати рішення у сфері фінансової діяльності держави чи її

адміністративно – територіальної одиниці, то, на нашу думку, можна вважати

виправданим застосування юридичної відповідальності до таких суб’єктів, якщо

мало місце несвоєчасне прийняття рішень чи прийняття законних, але неефективних

рішень у сфері фінансової діяльності, які здатних нанести велику шкоду державі,

суспільству, громадянам. При цьому підставами відповідальності навіть через

відсутність з їхнього боку формальних правопорушень можуть розглядатися такі:

недосягнення необхідного результату, недоцільність дій, небажана поведінка

суб’єкта тощо.

Факультативними ознаками суб’єктивної сторони слугують мотив і мета

правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права. Під мотивом розуміють

усвідомлене суб’єктом фінансового права внутрішнє спонукання, яким він керувався

під час вчинення проступку, а мета є наслідком, результатом, якого прагне досягти

такий суб’єкт, вчиняючи правопорушення.

Отже, суб’єктивною стороною правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, визначимо як психічне ставлення такого суб’єкта до вчиненого

ним суспільно шкідливого діяння, передбаченням (непередбаченням) винних

наслідків свого діяння Отож, проаналізувавши склад правопорушення, вчиненого суб’єктом

фінансового права, робимо такі висновки:

− склад такого правопорушення є певною сукупністю об’єктивних і

суб’єктивних ознак, необхідних і достатніх для виникнення і застосування

юридичної відповідальності, що визначають конкретне суспільно шкідливе

діяння як протиправне, винне, а також характер та обсяг відповідальності за

вчинене правопорушення;

− об’єктом правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового права, є

суспільні відносини, які виникають з приводу мобілізації, розподілу та

використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою

виконання державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і

функцій – фінансові правовідносини;

− об’єктивною стороною правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового

права, є передбачене правовими нормами суспільно шкідливе, винне діяння

(дія чи бездіяльність), вчинене таким суб’єктом і який наніс чи міг би

нанести шкоду суспільству, державі, громадянам у сфері фінансової

діяльності;

− суб’єктом такого правопорушення є особа (фізична, в тому числі посадова та

юридична особа, в тому числі державний орган, орган місцевого самоврядування, громадська організація), яка володіє деліктоздатністю –

здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки;

− суб’єктивну сторону правопорушення, вчиненого суб’єктом фінансового

права, можна визначити як психічне ставлення такого суб’єкта до вчиненого

ним суспільно шкідливого діяння, передбаченням (непередбаченням) винних

наслідків свого діяння.

На підставізазначеного можна визначити правопорушення, вчинене суб’єктом

фінансового права, як суспільно-шкідливе, винне, протиправне діяння (дія чи

бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта фінансового права, що порушує

врегульований правовими нормами порядок формування, розподілу та використання

централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів держави, органів

місцевого самоврядування, за яке законодавством встановлено юридичну

відповідальність.

1. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское

государство и право. – 1973 – № 4. – С. 27-35.

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебн. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция,

1999. – 528 с.

3. Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання //

Право України. – 2003. – № 4. – С. 21-25.

4. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву // Советское государство и

право. – 1972. – № 9. – С. 34-43.

5. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Краткий учебн. – М.: Норма

(Издательская группа НОРМА– ИНФРА–М). – 2000. – 448 с.

6. Теория государства и права: Учебн для вузов / Под ред. проф. В.М. Корельского и

В.Д. Перевалова. – 2-е изд, изм. и доп. – М.: Норма (Издательская группа НОРМА-

ИНФРА-М, 2000). – 616 с.

7. Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України. –

1999. – № 11. – С. 16-19.

8. Малеин Н.С. Об институте юридической ответственности // Ученые записки

Тартуского университета. Вып 852. – Тарту, 1989. – С. 30-40.

9. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. –

М.: Юрид. лит, 1971. – 240 с.

10. Собчак А.А. О спорных вопросах общей теории юридической ответственности //

Правоведение. – 1968. – № 1. – С. 51-58.

11. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. М.:

Юрид. лит. – 1966. – 176 с.

12. Березкін А. Нагляд за виконанням законодавства про адміністративні

правопорушення // Право України. – 1991. – № 12. – С. 13-15.

13. Венедиктов В. Адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення

трудового законодавства // Право України. – 1991. – № 8. – С. 14-16.

14. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. – Воронеж: Изд-во

Воронеж. ун-та, 1970. – 252 с.

15. Грибанова М. Правосуб’єктні підстави адміністративної відповідальності фізичної

особи // Право України. – 2001. – № 12. – С. 39-41.

16. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності - необхідна

складова розширення та оновлення судової системи // Право України. – 2003. – № 1 –

С. 20-24.

17. Лук’янець Д.М. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності //

Право України. – 1999. – № 11 – С. 117-122.

18. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти //

Право України. – 2001. – № 2. – С. 92-95, 118.

19. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів // Право

України. – 1999. – № 11. – С. 11-15.

20. Пащенко А. Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право

України. – 2002. – № 5. – С. 126-130.

21. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 4-е изд., испр. – М.:

Статут, 2003. – 351 с.

22. Белинский Е.С. Вопросы вины в налоговом законодательстве // Государство и право. –

1996. – № 6. – С. 48-55.

23. Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебн. – М.: Юристъ, 2000. – 256 с.

24. Карманов Є. Банківська таємниця як об’єкт цивільно-правового регулювання // Право

України. – 2001. – № 12. – С. 110-113.

25. Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Фінансові санкції та адміністративна

відповідальність: проблема співвідношення // Право України. – 2000. – № 5. –

С. 29-33.

26. Лисенко В. Фінансові санкції і Конституція України. – 1998. – № 12. – С.32-33.

27. Туркіна Н.В. Поняття і специфіка фінансово-правових санкцій // Право і безпека. –

2002. – № 1. – С. 125-129.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук