Головна

ПШЕМИСЛАВ ДОМБКОВСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ ІСТОРИК ПРАВА (ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) Б. Тищик


ПШЕМИСЛАВ ДОМБКОВСЬКИЙ –

ВИДАТНИЙ ІСТОРИК ПРАВА

(ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

Б. Тищик

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,

тел. (0322) 74-03-85, E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

Описано життєвий шлях, наукову, педагогічну та громадську діяльність видатного

польського і українського історика-правознавця, декана юридичного факультету

Львівського університету за часів Польщі та в радянський період – професора

П. Домбковського.

Ключові слова: історія держави і права.

Пшемислав Боніфаційович Домбковський був першим деканом юридичного

факультету українського університету у Львові післявоєнних років. Це постать

харизматична: один з найвизначніших польських і українських вчених-правників у

галузі історії держави і права не лише у Польщі, а й за її межами кінця XIX–першої

половини XX ст., професор Львівського університету, організатор науки, вихователь

польської й української студентської молоді, відомий архіваріус, видавець наукової

та навчальної літератури, автор близько 300 наукових праць, у тім числі кількох

відомих і використовуваних донині у Польщі, Україні й інших країнах монографій та

підручників, декан юридичного факультету Львівського університету ім. Яна

Казимира за часів Польщі та перший декан цього ж факультету українського

університету.

Про ньог

о часто писали у наукових журналах, газетах, уміщували його

фотографії, біографічні нариси, інформацію щодо його наукових досягнень,

організаційних ініціатив і починань Він був обраний дійсним членом кількох академій наук, почесним доктором

вищих навчальних закладів – як у Польщі, так і в країнах зарубіжжя.

Пшемислав-Роман Боніфаційович Домбковський, стотридцятиріччя від дня

народження якого минає у лютому 2007 р., народився 23 лютого 1877 р. у Львові, в

сім’ї службовців. Батько його, Боніфацій-Григорій, був інженером-залізничником,

мати Гелена-Йоанна – домогосподаркою. Перед тим як оселитися у Львові, сім’я

проживала у Варшаві. Там батько працював у фінансовій установі, згодом протягом

певного часу виконував функції начальника Радзімінського повіту, був заступником

начальника Підляського воєводства. Коли у січні 1863 р. у Польщі вибухнуло

повстання проти російської окупації країни, Боніфацій Домбковський взяв у ньому

активну участь. Після поразки повстання був заарештований та засуджений до

тюремного ув’язнення. Відбувши покарання, емігрував до Франції, далі – до

Швейцарії, де отримав (у Цюріху) диплом інженера. Працював у Румунії, Угорщині,

а в 1870 р. прибув в Галичину, де одружився з Геленою Красовською, дочкою

поміщика з Влодавського повіту. Оселився з родиною спочатку у Львові, але

незабаром переїхав до Стрия, де працював на залізниці начальником відділу консервації. У 1877 р., як було зазначено, народився у Домбковських (у Львові) син,

якого назвали Пшемиславом-Романом (у Європі, у тім числі у Польщі, було прийнято

давати дітям два-три імені).

Дитинство Пшемислав провів у Стрию, де закінчив спочатку чотирирічну

початкову школу, а далі державну гімназію. У місті, де більшість населення

становили українці, крім поляків проживали ще євреї, німці, отже молодий

Домбковський, спілкуючись з ними, пізнавав їхню ментальність, звичаї, мову, що у

майбутньому стало йому в пригоді.

Наприкінці 80-х років родина Домбковських переїхала на постійне місце

проживання до Львова. Батько Пшемислава зайняв посаду старшого інженера в

дирекції державних залізниць. У Львові Пшемислав продовжив навчання у 3-й

цісарсько-королівській державній гімназії ім. Франца-Йосифа (з польською мовою

викладання). Для випускників свідоцтво про закінчення особливо престижної гімназії

(матуральне свідоцтво) у ті часи відкривало дорогу до вступу у вищі навчальні

заклади цілої Австро-Угорської монархії.

Пшемислав вчився добре. Улюбленими його предметами були історія,

література, іноземні мови. Мало цікавився політичними проблемами, рідко брав

участь у політичних дискусіях. Зате у вільний від навчання час охоче мандрував

околицями міста (пішки або трамваєм), відвідував його історичні та культурні місця,

парки, сквери, кладовища У 1894 р. з відзнакою закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет (виділ

права) Львівського університету, що тоді називали Цісарсько-Королівським

університетом ім. Франца-Йосифа I. Старанно відвідував лекції і практичні заняття

відомих польських вчених-правників Владислава Абрагама, Станіслава

Шаховського, Станіслава Гломбінського, ІзидораШараневича та ін.

Як свідчать джерела і найбільш компетентний біограф ПшемиславаДомбковського

Р. Новацький, найбільший вплив на нього мав професор Освальд Бальцер, який читав

історію польського права та історію державного устрою Австрії. Як надзвичайно

ерудований науковець і чудовий лектор, О. Бальцер був популярнимсеред студентів.

Під керівництвом проф. О. Бальцера П. Домбковський, який вирізнявся серед

інших студентів знанням іноземних мов, старанністю і сумлінністю, написав замість

однієї – три підсумкові семінарійні праці. За одну з них він отримав від адміністрації

факультету грошову премію, а інша була опублікована у науковому журналі

“Przegląd Prawa i Administracji” (1897).

Ще навчаючись на третьому курсі, у вільний від навчання час по рекомендацією

проф. О. Бальцера молодий науковець став працювати у Львівському крайовому

архіві актів земських і гродських. Працював у ньому до 1916 р., ставши одним з

найвідоміших архівістів в Австрії. Робота в архіві дала йому змогу не лише

оплачувати навчання в університеті (воно було платним), але й досконало вивчити

архівні матеріали, в результаті чого він підготував і у 1910-1911 рр. видав ґрунтовну

працю “Польське приватне право”.

У 1898 р. П. Домбковський знову ж таки з відзнакою закінчив юридичний

факультет і цього ж року склав вступні іспити в докторантуру (це були римське,

канонічне, німецьке і судове право). У грудні 1900 р. захистив у Львівському

університеті докторську працю й отримав ступінь доктора права (17 грудня).

За порадою проф. О. Бальцера П. Домбковський зосередився на глибшому

вивченні польського приватного права, тобто обрав наукову кар’єру, відмовившись від можливості стати адвокатом. Він опублікував у наукових журналах кілька статей

і більших праць (“Ще раз про відповідальність у польському праві”, “Про

затвердження угод під загрозою безчестя у польському середньовічному праві”),

низку рецензій тощо. Його праці викликали в середовищі спеціалістів-правників

значний інтерес і схвальні відгуки.

Незабаром доктор П. Домбковський порушує межі тематики, пов’язаної з

вивченням історії польського приватного права. Його зацікавили проблеми історії

правового регулювання освіти і поштового зв’язку у давній Польщі.

Оскільки в Австро-Угорській монархії найкращі випускники вищих шкіл могли

сподіватись на отримання державних стипендій для поглиблення своїх знань за

кордоном, то і П. Домбковський почав клопотати про надання цієї стипендії

Краківською академією наук. Таку стипендію йому було призначено на 1903–1904

навчальний рік. Стипендіата було скеровано до Берлінського університету

ім. Фрідріха-Вільгельма, де він відвідував заняття відомих з європейським іменем

вчених, багато часу проводив у знаменитій Королівській Берлінській бібліотеці. У

Берліні, як і у Львові, часто відвідував історичні місця, практикував довгі піші

мандрівки по місту і його околицях. Під час цих мандрівок він обдумував різні

наукові проблеми. Про це пише сам П. Домбковський у виданих згодом “Спогадах з

подорожей наукових у 1899–1908 рр.”

Після повернення до Львова продовжив працю у Крайовому архіві, директором

якого тоді був О. Бальцер. Протягом кількох років П. Домбковський працював у

групі архіваріусів, які готували до видання збірку Книг польського права, що

охоплювала б усі пам’ятки права польського законодавства від найдавніших часів до

тогочасних. Організатором і редактором цієї великої за обсягом і складної праці був

О. Бальцер. Складної тому, що доводилось знаходити і опрацьовувати законодавство

й інші правові акти не лише у Львівському архіві, але й в інших містах Австро-

Угорщини та за її межами. Отож П. Домбковському у пошуках цих нормативних

актів довелося працювати в архівах Варшави, Віланова, Познаня, Гнєзна, Гданська,

Мальборка, Торуня, Москви. О. Бальцер високо цінував старанну працю та любов до історії Пшемислава

Домбковського, його акуратність і добросовісність. Він активно підтримав його, коли

той подав документи на посаду ад’юнкта (доцента) на юридичному факультеті

Львівського університету.

П. Домбковський отримав спочатку посаду приватного доцента, а в 1906 р.

габілітувався у Львівському університеті (за нинішніми поняттями – захистив

докторську дисертацію) на підставі монографії “Поручництво в середньовічному

польському праві”.

У літньому семестрі 1906 р. доручено П. Домбковському читати курс лекцій з

історії польського приватного права. Щоправда як приватний доцент він не

отримував за свою педагогічну працю платні. Працював на кафедрі польського

права, яку очолював проф. О. Бальцер. Під керівництвом професора у науковій

проблематиці кафедри, як і в наукових працях самого професора почала домінувати

проблематика не стільки правова, скільки державно-політичного устрою Польщі й

Австрії. Тому, отримавши згоду О. Бальцера, П. Домбковський поставив перед

Вченою радою юридичного факультету, а згодом перед ректоратом і сенатом

університету питання щодо створення другої кафедри польського права, де

опрацьовували б правову проблематику.  У міжчасі (1907–1908 рр.) П. Домбковський відбув наукове стажування у Парижі,

в Паризькому університеті, близько 11 місяців працював в архівах і бібліотеках

Варшави. Під час перебування за кордоном (Німеччина, Франція), у Варшаві, він

познайомився і налагодив наукові контакти з багатьма відомими вченими,

політиками, письменниками, уважно придивлявся і вивчав наявні там суспільно-

політичні і національні відносини, економічні проблеми тощо.

Унаслідок наполегливих звернень властей Львівського університету австрійське

Міністерство віросповідань і освіти 21 лютого 1910 р. надало П. Домбковському,

якому тоді виповнилося 33 роки, титул надзвичайного професора. Але другої

кафедри польського права не відкрито, бо, як вважала австрійська влада, досить було

й однієї кафедри польського права, оскільки не варто надто виділяти, чинити

упривілейованим предмет, не передбачений як обов’язковий в австрійській ординації

(статуті) правничих студій.

Отож П. Домбковський залишився на посаді приватного (позаштатного) доцента

на кафедрі О. Бальцера.

У такій невизначеній ситуації П. Домбковський вирішив здобути ще одну

габілітацію – з історії німецького права. Він підготував і опублікував монографію

“Право застави в Зерцалах Саксонському, Швабському і Німецькому” та низку

наукових статей на цю тематику. В 1913 р. він захистив цю габілітацію, повторно

ставши доктором габілітованим.

Керівництво Львівського університету знову звернулося до австрійського

міністерства з пропозицією дозволу на утворення при юридичному факультеті

кафедри історії німецького права (до речі, у Краківському університеті така кафедра

вже існувала). Поки міністерство вивчало це питання, почалася Перша світова війна.

З огляду на наближення російських військ багато професорів та викладачів

університету, у тім числі ректор Ст. Сташинський, виїхали зі Львова на захід. Заняття

в університеті були припинені Професор П. Домбковський залишився у Львові разом з багатьма іншими

викладачами. Вони сподівались на те, що російська влада відновить діяльність

польського університету через, як здавалось, лояльне ставлення до польського

населення і установ. Було заборонено лише українські організації, товариства,

закрито бібліотеки, читальні, видавництва, розграбовано музеї, заборонено

українська мову, літературу. Недарма генерал-губернатор Галичини граф

О. Бобринський услід за царем Миколою II, який на початку квітня 1915 р. відвідав

Львів, підкреслював, що Галичина і Лемківщина були здавна невід’ємними

частинами єдиної Великої Росії, і тому він буде на цих землях запроваджувати

російську мову, закон і устрій.

Проте у червні 1915 р. Галичину знову захопили австрійці й університет знову

почав діяти. П. Домбковського 1-го січня 1916 р. призначено завідувачем

новоствореної кафедри історії німецького права. Тепер він зміг відмовитись від

додаткової праці, зокрема, в архіві ізосередитись на науковій і викладацькій роботі.

Відвідували заняття (лекції і семінари) проф. П. Домбковського, студенти різних

курсів і навіть факультетів, про що свідчать його біографи. Ґрунтовне знання

предмета, старанна підготовка до занять, цитування першоджерел, застосування

порівняльного методу, аналогій, наведення думок і висновків інших дослідників, у

тім числізарубіжних – все це надзвичайно подобалось студентам, зацікавлювало їх Під час проведення заліків та іспитів він не був пострахом для студентів, не

ображав їх, відносився до них з повагою, хоча лінивих, непідготовлених не щадив,

ставив їм незадовільні оцінки.

Як згодом згадував його колишній учень, відомий польський вчений-правник

проф. Л. Паулі, П. Домбковський мав особливий дар протягування до себе людей, їм

імпонували його доступність, комунікабельність, бажання допомогти, скромність. Не

було в його характері зазнайства, погорди до людей, нижчих за рангом,

самозакоханості, почуття власної непогрішності. Зі студентом-початківцем

розмовляв так само приязно, як із вченим зі світовою славою. Намагався ніз ким не

загострювати відносин, уникав конфліктів, інтриг. У кожному шанував його гідність,

не чинив у різнонаціональному середовищі ніякої національної дискримінації.

Професор П. Домбковський заохочував здібних студентів до наукової праці.

Сприяв їм у доступі до архівів і першоджерел, підтримував щодо отримання наукових

стипендій, допомагав асистентам під час підготовки до занять і особливо щодо

публікації їх наукових праць. Власне за його сприяння й активної допомоги стали

видатними науковцями і викладачамиЯ. Герлах, Ст. Губерт, В. Осуховський та ін.

Після закінчення Першої світової війни, коли відродилась незалежна Польська

держава, Міністерство освіти і віросповідань Польщі 1 квітня 1919 р. присвоїло

П. Домбковському вчене звання професора звичайного, а Сенат у Львівському

університеті обрав його на посаду завідувача кафедри давнього польського

приватного права.

Але у Львові тоді склалася тривожна політична ситуація. Продовжувалась

українсько-польська війна за Східну Галичину, яка розпочалася 1 листопада

1918 року – між Західноукраїнською Народною Республікою і Польською державою.

Тому заняття в університеті довший час фактично не проводили, не отримував

П. Домбковський, отже, ізарплати.

Головно саме ці обставини, а також наявність вакантних професорських посад у

провідних університетах Польщі призвели до відтоку викладацьких кадрів вищої

кваліфікації зі Львова. Отримав кілька привабливих пропозицій і професор

Домбковський, зокрема, з Варшавського, Познаньського, Люблінського

університетів. Він вирішив переїхати до Варшави. У зимовому семестрі 1919/1920 навч. року

розпочав на юридичному факультеті столичного університету читати курс історії

польського приватного права. Студентів на факультеті навчалось багато, але

викладацьких кадрів не вистачало: тут працювало на той час усього шість

професорів, у тім числі чотири – звичайні два надзвичайні (тобто в. о. професорів).

Студенти, як згадував П. Домбковський, у цей складний воєнний час не були

призвичаєні до солідної навчальної та наукової праці, історію держави і права знали

слабко, семінари вважали формою розваги, розмови на будь-які теми. Місцеві

професори, своєю чергою, основною формою своєї праці вважали лекції, а семінари і

наукову працю – формами другорядними. У листі до О. Бальцера, який залишився з

приводу поважного віку у Львові, П. Домбковський скаржився, що у Варшаві

професор повинен виконувати насамперед функції звичайного вчителя, а у Львові

професори були ще й науковцями-дослідниками. Низький рівень становила й оплата

праці професорів: вищою була зарплата, писав Домбковський, навіть ремісників,

урядовців, інженерів тощо. Отож, влітку 1920 р. повернувся він до Львова, і то власне тоді, коли під містом

ішли завзяті бої з Червоною армією (тривала польсько-радянська війна, на Львів

наступала кінна армія С. Будьонного). У вересні Червона армія була відкинута з-під

Львова і Варшави, у Ризі почалися мирні переговори. У Львівському університеті в

жовтні відновили заняття. Професор Домбковський знову очолив кафедру давнього

польського приватного права.

У 1921/22 навч. році за сумісництвом став працювати у Люблінському

Католицькому університеті, де читав курс історії західноєвропейського права – 4 год

на тиждень. Доїжджав на ці заняття зі Львова. Працював у Католицькому

університеті до 1928 р. Люблін йому сподобався – як саме місто, так і академічна

атмосфера в університеті, яка сприяла розвитку науки, науковим дослідженням.

Люблін у сенсі науки, писав згодом П. Домбковський, мав усі передумови, щоб стати

“польськими Афінами”.

Зрештою у Львівському університеті після смерті проф. А. Гальбана

П. Домбковський додатково (тимчасово) очолив ще й кафедру історії західно-

європейського права, а по смерті проф. О. Бальцера (1933 р.) став провідним

викладачем повного курсу історії держави і права Польщі.

Проф. Домбковський започаткував власну систему і форми проведення семінарів.

Не обмежував кількості студентів, що хотіли записатися на його семінари. Вважав,

що навіть ці студенти, які не будуть писати підсумкової семінарської праці, отже, не

отримають заліку, відвідуючи його семінари, розширять свої знання, поглиблять

правову ерудицію. Заохочував студентів до творчого мислення, висловлювання

власних думок і оцінок тих чи інших державно-правових явищ, до проведення

наукових досліджень, обґрунтування своїх праць відповідними посиланнями на

першоджерела тощо Серйозні студентські наукові праці, глибокі, новаторські дослідження

рекомендував у наукові журнали для публікації. У Варшаві на його семінари

записувалося від 45 до 100 студентів, уЛьвові – від 30 до 90.

Багато уваги приділяв П. Домбковський матеріальному забезпеченню кафедри.

Деяке обладнання, наукові журнали та книги, підручники тощо закуповував навіть

власним коштом. Інтенсивно почав збирати зарубіжну історико-правничу літературу,

особливо слов’янських країн. Вимагав у ректора нових асистентських посад на своїй

кафедрі і факультеті.

Активною була й зовнішньонаукова та організаційна діяльність

проф. П. Домбковського. Він брав участь у з’їздах і нарадах польських вчених,

виступав з доповідями на засіданнях наукових правничих товариств. Широкий

резонанс викликали, наприклад, його доповідь “Давнє польське право та завдання

кодифікаційної комісії”, виголошена на VI з’їзді правників і економістів у Варшаві в

1920 р., чи доповідь “Історія польського права – про науку і навчання, спостереження

і засади”, виголошена на IV з’їзді істориків та істориків права у Познані в грудні

1925 р. Чимало із запропонованих тоді проф. Домбковським заходів і реформ у

подальшому було реалізовано. Правда, не вдалося йому домогтись згоди

Міністерства на утворення кафедри історії держави і права слов’янських країн.

П. Домбковський був не лише видатним і поціновуваним викладачем-науковцем

в університетському середовищі, але й відомою особистістю у Львові. Писала про

нього і його публікації львівська преса, його впізнавали на вулицях. В 1927 р. його численні учні організували святкування 30-ліття наукової праці

професора. З нагоди цієї дати було видано збірник “Пам’ятка тридцятиліття”, де

вміщено найактуальніші праці його учнів. З їхніми підписами і посвятою цей збірник

професору вручено у святковій обстановці. Крім праць його учнів у збірнику було

вміщено бібліографію праць самого вченого, споряджену К. Кораним, яка на той час

налічувала 231 позицію.

Найздібніших із своїх учнів проф. Домбковський намагався залишити на

факультеті для викладацької і наукової праці. Це були, зокрема, відомі згодом вчені

Кароль Кораний, Войцех Гейнош, Ян Адамус та інші, а дещо згодом, у кінці 30-х

років, Станіслав Шреньовський, Леслав Паулі, Едуард Гінворт-Дзевалтовський,

Марія Завістовська тощо. Чимало з зробили значний внесок у поглиблення

досліджень історії держави і права Польщі та зарубіжних країн.

ПшемиславДомбковський виконував уЛьвівському університеті низку важливих

адміністративних функцій. Зокрема, у 1920 р. був обраний деканом юридичного

факультету (деканів тоді обирали терміном на один рік). Власне тоді набув чинності

новий закон (від 13.VII.1920 р.) про вищу школу, який вніс серйозні зміни в

організацію системи освіти у вузах, отож організаційної праці у деканів було

особливо багато. Тричі професор виконував (на час відсутності ректора) функції

в. о. ректора університету. Власне тоді з огляду на нестачу приміщень для занять і

для кафедр університету виділено приміщення колишнього Галицького крайового

сейму (де він розміщений ізараз).

П. Домбковський входив до складу університетської дисциплінарної комісії, яка

розглядала справи і проступки викладацького і навчально-допоміжного складу.

У 1925 р. його знову обрано деканом юридичного факультету. У ті часи

факультет значно розширив співпрацю з такими ж факультетами у Варшаві, Познані,

Вільнюсі. Налагоджено контакти з чеськими університетами, кількох асистентів

скеровано на поглиблення студій в університети Страсбурга і Парижа.

В 1939 р. сенат Львівського університету обрав проф. Домбковського на посаду

ректора університету, але він відмовився від неї. Професор Домбковський залишив багатий науковий доробок, який налічує

близбко 300 позицій, у тім числі певна кількість навчально-методичних праць, а

також персоналій з нагоди різних історичних роковин, дат і ювілеїв. Однією з

найцікавіших для українських науковців чи студентів може бути праця “Помста,

викуп і покора у Галицькій Русі в XV і першій половині XVI ст.”, опублікована у

1887 р. тощо.

Чи не найвидатнішою його працею вважають двотомне “Польське приватне

право”, видане у 1910–1911 рр. За цю працю отримав нагороду Академії наук у

Кракові, а в 1917 р. – нагороду Наукового товариства уВаршаві.

Професор Домбковський видав також підручник для студентів “Нариси

польського приватного права” (1920 р.), який неодноразово перевидавали, а також

“Алфавітну книгу давнього польського права” (1932 р.). Кілька важливих праць

опублікував з іншої галузі своїх зацікавлень – архівальної справи (наприклад,

“Палестра й судові книги земські і гродські у давній Польщі ”(1926 р.) та ін.

Не залишав поза увагою П. Домбковський гострих на той час міжнаціональних і

віросповідних проблем на землях Галичини. У цій галузі він опублікував працю

“Політика руських сеймиків в XVII–XVIII ст. щодо євреїв” (1917 р.), “Економічні відносини Галицької землі” (1927 р.) тощо. Не оминав він і проблеми зарубіжної

історії держави і права: досліджував зміст “Руської Правди”, питання поширення

французького права у Польщі.

Займався проф. Домбковський і видавничою діяльністю. Він був у складі комісії

з підготовки видання Corpus iuris Polonici (“Звід польського права”), опрацював

велику кількість правових документів і нормативних актів, опублікував кілька їх

збірників ( з XIV – по XIX ст.). У 1925 р. взяв активну участь у підготовці двотомної

“Пам’ятної книги”, що готувалася до 70-річчя проф. О. Бальцера (О. Бальцер

народився у 1858 р. у м. Ходорові нині Львівської обл.). У 1937 р. П. Домбковський

підготував і видав збірку виступів проф. О. Бальцера на засіданнях Наукового

товариства уЛьвові.

У 1925 р. П. Домбковський став співзасновником наукового журналу “Пам’ятка

історично-правова”, у якому публікувалися праці істориків держави і права не лише

Львівського університету, а й інших вузів Польщі. В другій половині 20-х років цей

журнал змінив назву на “Przewodnik historyczno-prawny”. Він став широко відомим

не лише у Польщі, а й в інших країнах та публікував статті французьких, німецьких,

російських, українських вчених їхніми мовами. Вийшло п’ять річників цього

журналу (виходив раз на рік). В 1928 р. П. Домбковський організував випуск ще

одного наукового журналу під назвою “Схід”. У ньому публікувались праці вчених

цього регіону.

П. Домбковський був редактором “Інформатора” про засідання Наукового

товариства у Львові, його окремих секцій, де, крім того, публікувались тексти

доповідей і виступів членів товариства.

Політикою проф. Домбковський майже не цікавився. Як писав він сам у

спогадах, до політики “я не мав зацікавлення”, вважаючи “глибшу заангажованість

нею марною тратою часу”.

Професор Домбковський був вченим з великої літери. Його знали і шанували не

лише у Польщі, а й за кордоном. Свідченням цього є факт, що ще в 1912 р. він був

обраний членом Польської Академії наук у Кракові (тоді він мав 35 років). У 1928 р.

його обрано членом Болгарської Академії наук в Софії, 1929 р. – Чеської Академії

наук у Празі, 1934 р. – почесним доктором (honoris cousa) Університету Амоса

Коменського у Братиславі. Був почесним членом наукових товариств у Варшаві,

Вільнюсі, Перемишлі, Сяноку, французького історично-правового товариства в

Парижі (з 1920 р.). У 1936 р. його обрано, за попередньою згодою, членом Українського наукового

товариства ім. ТарасаШевченка уЛьвові.

За великі наукові досягнення та організаторську діяльність в 1934 р. був

нагороджений державним орденом “Командорський хрест Полонія Рестітута” та

французькою відзнакою “Академічні пальмові гілки”.

Нападом гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. розпочалася

Друга світова війна. На землі Східної Галичини 17 вересня вступила Червона армія.

22 вересня вона окупувала Львів і встановила радянську владу. Згідно з рішенням

Народних Зборів Західної України (вони 26–28 жовтня прийняли чотири Декларації)

західноукраїнські землі були приєднані до складу Української РСР і, отже, Союзу

РСР (1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР ухвалила відповідний закон, а 13

листопада – УРСР).  У жовтні 1939 р. відновив діяльність Львівський університет, який оголошено

державним українським університетом. Ректором його призначено

доц. М.І. Марченка. Тут залишилась працювати певна кількість польських викладачів

– професорів і доцентів, а також прислано викладачів з України та Росії. Указом

Президії Верховної Ради УРСР 8 січня 1940 р. університету присвоєно ім’я

Івана Франка. В університеті ліквідовано факультет теології та медичний, на базі

якого створено Державний медичний інститут.

Професор П. Домбковський, який мав великий науковий авторитет і

європейського масштабу ім’я, був залишений для праці на юридичному факультеті,

хоч загалом радянська влада розпочала “чистоки” серед викладачів університету, як і

серед української та польської інтелігенції. Чимало осіб було заарештовано і

вивезено на схід, зокрема, арештовано приятелів П. Домбковського професорів

К. Дубановича, Ст. Гломбінського та ін.

Німецько-радянська війна розпочалась 22 червня 1941 р. Львів 30 червня зайняли

німецькі війська. Університет зачинено, заняття припинено. Німці арештували і

розстріляли велику групу польських професорів (не лише університетських), у тім

числі ректора університету проф. Р. Лопушана де Бер’є. Згодом антиукраїнськи

настроєні польські і радянські ідеологи намагатимуться приписати цей злочин

“українським буржуазним націоналістам”, що насправді не відповідало дійсності.

Проф. Домбковський залишився без засобів до існування. Щоправда, почав

давати платні приватні заняття, а також включився в діяльність підпільного

польського університету. Хоч у нього з дружиною дітей не було, отже сімейні

видатки не були значними, але прибутки від його нелегальних занять все одно не

покривали витрат. Восени 1943 р. загинула унаслідок нещасного дорожнього випадку

його дружина Марія.

З огляду на наближення фронту багато мешканців міста – українці і поляки,

побоюючись нових радянських репресій, покинули Львів. Але П. Домбковський

залишився – йому не було куди чи до кого їхати: не мав рідні, не стало близьких

друзівПісля звільнення Львова від німецьких окупантів університет знову відновив

свою діяльність. Професорові було доручено керувати кафедрою загальної історії

держави і права. Кафедру історії держави і права Союзу РСР очолив колишній учень

П. Домбковського К. Кораний. На юридичному факультеті залишилось працювати

ще кілька польських професорів – М. Хлямтач (римське право), Ю. Макаревич

(кримінальне право) та ін.

Заняття проводили мішаною польсько-російсько-українською мовою. Наукову

працю з приводу браку літератури, у тім числі іноземної, недоступності архівів

майже припинили. Не публікували й статей та матеріалів, бо недостатньо добре

знали українську чи російську мови.

Адміністрація університету (ректором тоді був призначений доц. І.І. Бєлякевич)

високо цінувала проф. П. Домбковського. Поважали його й місцеві українські та

приїжджі викладачі.

У листопаді 1944 р. проф. Домбковського обрано деканом (першим після війни)

юридичного факультету. Функції декана він виконував до 16 квітня 1946 р., коли з

власної ініціативи подав у відставку, залишившись завідувачем кафедри. Деканом

факультету на його місце обрано доц. П.О. Недбайла. У вересні 1945 р. Вища атестаційна комісія Комітету у справах вищої школи

СРСР підтвердила докторський науковий ступінь і професорське звання

проф. Домбковського. Добре склались його ділові, наукові й особисті контакти з

іншими викладачами – українськими й російськими. Він і далі не ангажувався у

політику, не вступав у жодну політичну організацію чи партію. Менше став

займатися наукою, зосередившись на навчальних заняттях.

Ще у 1945 р. Верховна Рада УРСР за видатні наукові досягнення та плідну

викладацьку роботу призначила проф. Домбковському грошову премію, а у вересні

1946 р. Президія ВР УРСР нагородила його медаллю.

У лютому 1947 р., у зв’язку з 70-літтям і 40-літтям наукової діяльності, ректорат і

Вчена рада Львівського університету звернулись до Міністерства вищої освіти СРСР

з пропозицією про нагородження П. Домбковського орденом “Трудового Червоного

прапора”. Але з невідомих нам причин Міністерство цієї ініціативи не підтримало.

Ордену проф. Домбковський не отримав.

Він продовжував працювати на юридичному факультеті аж до своєї смерті 18

грудня 1950 року. Керівництво університету влаштувало йому урочистий похорон.

П. Домбковського поховано у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у

Львові. Звістка про його смерть викликала в науковому і студентському середовищі

України, Польщі та інших країн глибокий жаль. Був одним з найвідоміших і

найавторитетніших вчених з історії держави і права всієї Східної Європи,

талановитим педагогом, порядною людиною.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук