Головна

ПАМ’ЯТІ ВЧИТЕЛЯ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІДДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРОФЕСОРА ПЕТРА ОМЕЛЯНОВИЧА НЕДБАЙЛА) П. Рабінович1


ПАМ’ЯТІ ВЧИТЕЛЯ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІДДНЯ НАРОДЖЕННЯ

ПРОФЕСОРА ПЕТРА ОМЕЛЯНОВИЧА НЕДБАЙЛА)

П. Рабінович1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

Висвітлено життєвий шлях, наукову творчість, педагогічну, державну та громадську

діяльність видатного вітчизняного фахівця з загальної теорії права та держави,

доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії наук Української РСР,

професора П.О. Недбайла.

Ключові слова: П.О. Недбайло, теорія права, методологія правознавства, права

людини, міжнародне право.

Серед видатних вітчизняних вчених-юристів, праці яких у післявоєнний період –

особливо у 50-60–ті роки ХХ ст. – сприяли розвитку й піднесенню загальної теорії

держави і права на якісно новий рівень, видатне місце належить членові-

кореспонденту АН УРСР, заслуженому діячеві науки і техніки УРСР, докторові

юридичних наук, професорові Петру Омеляновичу Недбайлові.

Він народився 12 липня 1907 р. в с. Ново-Новицьке Чернігівської області у

селянській родині.

Після закінчення у 1930 р. Харківського юридичного інституту працював слідчим

окружної прокуратури у м. Луганську, а згодом – викладачем у Харківському

юридичному інституті. З 1934 р. П. Недбайло є співробітником Науково-дослідного

інституту радянського будівництва і права ЦВК УРСР. Працює він також й у

Державному арбітражі м. Харкова.

У 1939 р., після возз’єднання Західної України з УРСР, П. Недбайло був скерований

на педагогічну роботу до Львівського державного університету. Працюючи деканом

юридичного факультету і завідувачем кафедрою державного права, він бере активну

участь у перебудові роботи університету йфакультету на нових засадах.

Під час Великої Вітчизняної війни Петро Омелянович служив помічником

військового прокурора Одеського військового округу, обіймав на різних фронтах посаду

заступника начальника відділуГоловної військової прокуратури Радянської армії.

Після демобілізації, повернувшись до Львівського університету, П. Недбайло

зосереджує свою наукову увагу на загальнотеоретичних проблемах закону і

законності. У 1947 р. в Академії суспільних наук (м. Москва) він успішно захищає

кандидатську дисертацію на тему: “Закон у соціалістичному суспільстві”. Написана

на матеріалах подальших досліджень його фундаментальна стаття “Радянська

соціалістична законність, її основні принципи й призначення”

1

відіграла важливу

роль у розробцізагальної теоріїзаконності.

На думку П. Недбайла, законність як правовий режим суспільного життя є відносно

самостійним явищем державно-правової сфери. Він обстоює ідею про те, що законності

 

1

Учен. зап. Львовского ун-та. Т. 27. Сер. юрид. Вып. 2. – Львов, 1954. – С. 5-22. Стаття була

опублікована такожу Польщі (Zeszyty prawnice. – 1955. – № 1).

 

притаманні особливі властивості й специфічні закономірності розвитку, а внаслідок

цього її не можна ототожнювати аніззаконодавством, аніззастосуванням права. Режим

законності як особливе самостійне державно-правове явище характеризується такими

важливими якостями, як ясність, визначеність, забезпечення непорушності прав і свобод

громадян, гарантованість їх недоторканності. Важливою рисою законності є

відповідність основних обов’язків громадян до їх основних прав, які є рівними для всіх,

що створює атмосферу впевненості громадян у реальності їхніх прав і обов’язків. Така

постановка питання, що отримала всебічне обґрунтування й розвиток у подальших

працях вченого, визначила цілий напрям у дослідженнізаконності, сприяла їїзміцненню

ужитті суспільства й держави.

У 50-ті роки П. Недбайло розробляє загальнотеоретичні проблеми норм права, їх

тлумачення й застосування, котрі у вітчизняній літературі не були вивчені на

монографічному рівні. Наукові результати цих розробок у майбутньому по

справедливості були оцінені як вагомий внесок у розвиток теорії держави і права й

юридичної науки загалом1

. Найбільш суттєве значення мали висновки П.Недбайла

про специфіку, структуру й види правових норм, їх місце й роль у системі соціальних

норм суспільства, основнізасоби й вимоги правозастосування, про об’єктивну істину

у процесізастосування норм права, способи і види їх тлумачення.

На базі цих досліджень вчений у 1957 р. захистив в Інституті держави і права АН

СРСР докторську дисертацію, а потім опублікував дві фундаментальні монографії:

“Советские социалистические правовые нормы” (Львів, 1959) і “Применение

советских правовых норм” (Москва, 1960). Ці праці започаткували розвиток

важливого наукового напряму – дослідженню закономірностей юридичних норм й

правозастосувальної діяльності, висунули П. Недбайла до складу провідних

вітчизняних теоретиків права. Низка проблем, що їх заакцентував свого часу

П. Недбайло, ще очікують на глибший аналіз. Одна з них полягає у тому, щоб

“вчення про об’єктивну істину вивести на дорогу загальної теорії... права й зробити її

здобутком всіх галузей...правової науки”

2

. Особливу увагу П. Недбайло приділяв теорії й практиці удосконалення

юридичних гарантій правильного, законного, обґрунтованого, справедливого,

доцільного, ефективного застосування норм права. Він публікує серію статей з цієї

проблематики3

, а згодом, працюючи вже у Київському державному університеті

ім. Т.Г. Шевченка, виступає натхненником і організатором двох наукових

конференцій, які були присвяченізаконності й застосуванню норм права4

.

Ідеї П. Недбайлащодо юридичних гарантій правозастосування вплинули на розвиток

як загальнотеоретичних досліджень, так і на практику удосконалення юридичних засобів

реалізації правових норм. Можна вважати, зокрема, що пропозиції вченого про

 

1

Див., напр.: Советское государство и право. – 1962. – № 6. – С. 149; 1967. – № 7. – С. 123;

Правоведение. – 1964. – № 1 – С. 170-172; 1967. – № 4. – С. 126-127.

2

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.,- 1960. – С. 237.

3

Советское государство и право. – 1957. – № 6. – С. 20-29; Питання теорії і практики

радянського права. Львів. – 1958. – С. 40-52; Правоведение. – 1971. – № 3. – С. 44-53.

4

Межвузовская научная конференция на тему: “Социалистическая законность и применение

советских законов” (тезисы докладов). – Киев, 1961; Юридические гарантии применения

советских правовых норм и укрепление социалистической законности: Тезисы докладов и

сообщений. 5–7 октября 1971 г. – Киев, 1971.

 

необхідність підвищення ролі судових гарантій у захисті прав і свобод громадян

втілені нині у конституційних положеннях, чинному законодавстві. А його погляди

щодо важливості процесуальних норм, процесуального порядку реалізації норм права

багато в чому зумовили активізацію загальнотеоретичного дослідження

процесуальної форми, юридичного процесу, процесуальних проваджень. Судження

П. Недбайла про конкретизацію юридичних норм1

згодом набули нового, більш

актуального, аніжна час їх опублікування, звучання.

Новий етап наукової творчості П. Недбайла пов’язаний з його переходом на

роботу до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, де він з 1959 року

завідує кафедрою теорії та історії держави і права, а потім, до кінця своїх днів,

кафедрою теорії держави і права. Великою науковою заслугою П. Недбайла у той час

стало обґрунтування зростання ролі норм права у розвитку суспільства, об’єктивної

необхідності удосконалення механізму правового регулювання, зокрема

максимального використання таких властивостей юридичних норм, як їх формальна

визначеність, чіткість і ясність приписів2

. Нагадаємо, що ці ідеї вчений розвиває і

пропагує саме на початку 60-х років ХХ ст.

3

, коли в юридичній літературі (та й не

тільки у ній) було вельми поширене уявлення про звуження сфери правового

регулювання з огляду на успіхи соціалізму, про активне витіснення юридичних норм

моральними тощо. Праці П. Недбайла об’єктивно сприяли усуненню певного

правового нігілізму, зміцненню законності, орієнтували на поглиблення дослідження

специфічних закономірностей правової форми регулювання суспільних відносин.

До цієї проблематики вчений знову повертається через багато років, відкриваючи у

ній нові грані й підходи. Він послідовно проводить думку про єдність й диференціювання

соціального регулювання у суспільстві, котре визначається його економічною та

політичною структурами. “Зберігаючи свою самостійність і розвиваючись зі своїми

специфічними особливостями, право, мораль й інші соціальні норми не витісняють й не

поглинають одні одну, а обумовлюють та забезпечують одна одну у досягненнізагальної

мети” – пише він4

. Саме аналіз закономірностей взаємозв’язку й взаємодії норм права з

іншими видами соціальних норм дав змогу П. Недбайлові зробити висновок про

розширення сфери правового регулювання у процесі розвитку суспільства – висновок,

що мав надзвичайно важливе теоретичне й практичне навантаження, оскільки

зумовлював необхідність поглибленого вивчення тенденцій та перспектив розвитку

права в умовах науково-технічного прогресу, пришвидшення соціально-економічного

розвитку країни, необхідності розв’язання глобальних проблем сучасності. Практика

підтвердила правильність позиції вченого, яку він, проявляючи у той час неабияку

громадянськумужність, обстоював принципово й послідовно. Один із напрямів творчих пошуків П. Недбайла – дослідження предмету, системи

і методології правознавства – передусім загальної теорії держави і права. У його

публікаціях дедалі чіткіше вимальовується ідея специфічності предмета юридичної

 

1

Див., напр.: Питання теорії і практики радянського права. – Львів. – 1958. – С. 175-179.

2

Див., напр.: Недбайло П.Е.Советские социалистические правовые нормы. – Львов, 1959. –

С. 105, 163-164.

3

Див., напр.: Радянське право. – 1960. – № 1. – С. 15-28; 1961. – № 6. – С. 10-19; Правоведение.

– 1961. – № 4.- С. 16-29; ХХІІ съезд КПСС и задачи кафедр общественных наук. М. – 1962. –

С. 135-140.

4

Марксистско-ленинская общая теория государства и право: Социалистическое право. – М.,

1973. – С.181.

 

науки, в чому, на думку П. Недбайла, й полягає об’єктивна передумова її

самостійності у системі суспільствознавства1

. Особливо наполегливо вчений

обґрунтовує положення про те, що загальна теорія держави і права є самостійною

наукою внаслідок того, що вона має особливий предмет, який становлять загальні,

основні, найсуттєвіші специфічні закономірності розвитку держави і права. Тим

самим зазначена наука не є ані дедуктивним “конкретизатором” положень

історичного матеріалізму, ані індуктивним “узагальнювачем” (а тим більше сумою,

“скарбничкою”) висновків галузевих юридичних наук.

П. Недбайло слушно зазначав, що юридична наука має політичний характер.

Водночас вона спирається на власні засади, які повинна враховувати й державна

політика. Виконуючи основні соціальні функції – гносеологічну (пізнавальну й

інтерпретаційну), прогностичну та виховну, юридична наука впливає на суспільний

розвиток шляхом як формування світогляду, відповідних ідей і поглядів індивідів,

так і об’єктивації наукових положень у вигляді нормативних настанов законодавства.

У майбутньому ці ідеї були поглиблено розроблені у монографії2

та статтях вченого,

що мали широкий науковий резонанс3

.

Характерною рисою творчості П. Недбайла було прагнення підвищити

практичний ефект загальної теорії держави і права, яка, як він вважав, пов’язана з

державно-правовою практикою не тільки опосередковано – через інтегрування

досягнень галузевих юридичних наук, але й безпосередньо. Теорія держави і права

повинна вивчати саме цю практику, так би мовити, напряму – самостійно й

безпосередньо (звичайно, під своїм кутом зору, виходячи із власного предмета

дослідження), виробляти рекомендації з удосконалення цієї практики, а також

прогнози її подальшого розвитку. Напевно невипадково основний спектр досліджень

П. Недбайла (застосування й тлумачення юридичних норм, гарантії зміцнення

законності) мав прямий “вихід” у практику.

П. Недбайло відзначався гострим політичним чуттям, умінням бачити внутрішню

логіку розвитку загальної теорії держави і права й соціальної практики. Зокрема, він

підкреслював важливість глибокого засвоєння методології правової науки, її

(методології) значення для збагачення світоглядних та політично-ідеологічних

уявлень дослідників, збагачення наукового пізнання загалом. Учений активно вивчав

загальнотеоретичні, окремо-наукові й спеціальні методи правознавчих досліджень, їх

співвідношення і взаємодію з матеріалістичною діалектикою4

.

Багато уваги П. Недбайло приділяв проблематиці прав і свобод особи. Він

послідовно обстоював соціалістичну концепцію прав особи, підкреслював, що ця

проблема передусім є соціальною, а її розв’язання залежить від рівня економічного і

політичного розвитку суспільства5

. У фокусі наукових інтересів вченого – й

осмислення природи юридичних (суб’єктивних) прав особи. У 1964 р. П. Недбайло

 

1

Див., напр.: Правоведение. – 1959. – № 1 – С. 141-143; Вісник Київського ун-ту. № 5.

Сер. економіки і права. Вип.2 – С. 73-78.

2

Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. – Киев, 1971.

3

Див., напр.: Коммунист Украины. – 1967. – № 6. – С. 83-89; Советское государство и право. –

1973. – № 5. – С. 13-17.

4

Див., напр.: Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 16-18. Методологические проблемы советской

юридической науки. – Киев, 1965. – С. 7-37; Конкретно-социологические исследования в

правовой науке. – Киев, 1967. – С. 95-108.

5

Політична організація суспільства. – Київ, 1967. – Гл. 8.

 

виступив проти трактування прав людини як явища лише державного1

. Він говорить

про соціально-політичні права людини у суспільстві – права і свободи, що

притаманні кожній особистості2

. Людина, існуючи у суспільстві, має певні невід’ємні

й невідчужувані права і свободи, котрі уособлюють її соціальну сутність,

характеризують її як істоту суспільну. Водночас юридичного значення вони

набувають лише тоді, коли визнані й закріплені законом. Інакше кажучи , морально-

політичні права і свободи стають формально-юридичними завдяки державі, що,

однак, не означає, нібито держава є їхнім джерелом3

.

Власне, позиції розрізнення прав людини і прав громадянина займають нині ті

автори, котрі розкривають зміст юридичних (суб’єктивних) прав людини через

соціально зумовлені можливості отримання відповідних соціальних благ. Ці

можливості (як вимоги особи) існують ще до закріплення їх у законі. Такий підхід

дає змогу визначати права людини не тільки як юридичну, але передусім як

загальносоціальну категорію. Питання щодо прав людини у трактуванні П. Недбайла

і низки інших авторів – це питання про матеріальну зумовленість юридичних прав, їх

соціального змісту. Права людини безперервно розвиваються, визначаються

системою пануючих суспільних відносин. Отож головне завдання – створення таких

суспільних відносин, які відповідають людській сутності, завданням всебічного й

вільного розвитку кожної людини.

Можна сказати, що П. Недбайло був біля витоків української наукової школи

загальної теорії прав людини і громадянина – школи, яка була представлена й з часом

розвинута, зокрема, у працях М. Вітрука, В. Копейчикова, М. Орзіха, а згодом – у

дослідженнях очолюваної П. Рабіновичем Львівської лабораторії прав людини

Академії правових наук України.

У 60-ті роки ХХ ст. починають широко ставитись питання правового виховання,

правової культури, правової пропаганди. Як вчений і громадянин, П. Недбайло не міг

залишатись осторонь від рішення цих актуальних у науковому і практично-

прикладному відношеннях питань. Зокрема, він закладав основи вітчизняної теорії

правового виховання і правової пропаганди. Водночас у ролі ректора народного

університету правових знань при Київському міськвиконкомі він перевіряв цю

теорію на практиці Жваво, оперативно відгукуючись на актуальні запити юридичної науки і

практики, П. Недбайло завжди вмів сказати щось нове, актуальне.

Безперечно, як людина свого часу, П. Недбайло використовував панівні у

радянський період ідеологічні кліше та формулювання, які він щиро поділяв і

підтримував. Проте якщо нині відволіктись від цих “партійних” нашарувань, то у

багатьох його працях можна й на сьогодні побачити такі положення, які є актуальними

для подальшого розвитку науки та вдосконалення юридичної практики4

.

Важливою сферою діяльності П. Недбайла була участь у роботі міжнародних

організацій, конференцій, нарад, суспільно-політичних конгресів. З кінця 50-х років

 

1

Радянське право. – 1964. – № 1. – С. 152.

2

Тезисы докладов республиканской межвузовской научной конференции, посвященной

проблемам советского права. 22–24 ноября 1965 г. – Одесса, 1965. – С. 5.

3

Советский ежегодник международного права. 1969. – М., 1970. – С. 35-36.

4

Внесок П. Недбайла у розвиток низки важливих напрямів теорії держави і права докладно

охарактеризовано, наприклад, у зб.: Проблемы правоведения. Вып. 37. – Киев, 1977.

 

протягом 12 років він представляв Українську РСР у Комісії ООН з прав людини, а у

1967 р. був обраний її головою. Вчений брав участь у роботі чотирьох сесій

Генеральної Асамблеї ООН (з 1959 р.) У 1968 р. П. Недбайла було нагороджено

спеціальною золотою медаллю й удостоєно звання Лауреата премії ООН “За видатні

досягнення в сфері захисту прав людини”. Він був у складі делегації УРСР на

ІІІ конгресі Міжнародної асоціації юристів-демократів у Празі (1948 р.), на

І Всесвітньому конгресі прихильників миру у Парижі (1948 р.). Як дослідник, вчений

П.Є. Недбайло використовував досвід своєї громадсько-політичної діяльності для

розробки проблем, міжнародного захисту прав людини, кодифікації принципів

міжнародного права, міжнародної правосуб’єктності радянських союзних республік1

.

Зокрема, вчений дійшов висновку про розрізнення двох видів міжнародної діяльності

держав стосовно прав людини: міжнародного захисту прав людини у випадках

масових та брутальних їх порушень й міжнародного співробітництва держав із

забезпечення й охорони прав людини, визнаних міжнародною спільнотою. Це

положення згодом було обґрунтоване у радянській науці міжнародного права,

закріплено й розвинуто у міжнародно-правових документах (наприклад, у

гельсінкському Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва у Європі).

П. Недбайло дотримувався широких поглядів та інтересів. Його завжди

приваблювала історія держави і права, багато його ідей та підходів змушували

фахівців-істориків серйозно замислюватись над усталеними, традиційними схемами.

У полізору вченого були такожпроблеми державного права.

Як вчений П. Недбайло вмів дивитись вперед, підтримував усе нове й

прогресивне. Зокрема, він багато зробив для запровадження й викладання

навчального курсу з основ правової кібернетики (що вперше у нашій країні було

втілено у 1968 р. у Київському університеті) – причому, такого курсу, який мав би

серйозне теоретичне та методологічне забезпечення й не був суто прикладним Усе життя П. Недбайло займався викладацькою діяльністю, вихованням

наукових кадрів. І в цьому яскраво виявилась його творча індивідуальність,

методична майстерність, тактовність та доступність. Самим ставленням до науки,

стилем викладання, способом життя він формував у студентів глибоку, можна

сказати, святу повагу до права, до юридичної професії, прищеплював смак до

досліджень, вчив аналітичній праці. Його лекції, позбавлені зовнішніх ефектів,

приваблювали фундаментальністю аргументації, поглибленим розкриттям

внутрішньої логіки, закономірностей становлення та розвитку державно-правових

явищ, виховували високу культуру юридичного мислення. Й не випадково чимало

студентів Львівського та Київського університетів, що навчались у П. Недбайла,

згодом присвятили себе саме тій науці, яку він їм викладав; багато з них з часом

стали докторами юридичних наук – теоретиками держави і права (М. Козюбра,

В. Кравченко, О. Лукашова, В. Патюлін, А. Піголкін, В. Сокуренко, О. Сурілов та й

автори цієї статті). Близько 20 аспірантів під керівництвом П.Є. Недбайла

підготували кандидатські дисертації.

Свої наукові здобутки у галузі загальної теорії держави і права П. Недбайло

прагнув запроваджувати у процесі викладання, врахувати у працях, що видавали під його керівництвом і з його участю, навчальних посібниках та методологічних

розробках. На особливу увагу заслуговує його книга “Основи теорії держави і права”

(Київ, 1959), видана з грифом “Посібник для вчителів середніх шкіл УРСР і для

самоосвіти”. У ній було стисло та доступно викладено основні поняття і проблеми

загальнотеоретичного праводержавознавства, вона стимулювала перші спроби

введення правового навчання у загальноосвітніх школах, стала вона добрим

“помічником” і для багатьох студентів юридичних вузів України.

Значну увагу П. Недбайло приділяв науково-організаційній роботі. Він був одним

із засновників і головним редактором республіканського міжвідомчого наукового

збірника “Проблеми правознавства” (видавався у Києві з 1965 року). Збірник був, так

би мовити, улюбленою “дитиною” П. Недбайла. Спеціально для першого номера цього

збірника він підготував статтю про стан розвитку юридичної науки в Україні, яка стала

результатом тривалої роботи вченого. На сторінках збірника вперше були опубліковані

статті багатьох молодих вчених-початківців. П. Недбайло доклав багато зусиль, аби

збірник мав широку читацьку аудиторію. П. Недбайло був також членом редколегій

журналів “Правоведение” і “Радянське право”. Читачі “Правоведения” добре

запам’ятали його підсумкову статтю за матеріалами дискусії про об’єктивне та

суб’єктивне у праві, що її проводив цейжурнал на початку 70-х років1

.

Протягом багатьох років П. Недбайло входив до складу науково-методичної комісії

з правознавства Мінвузу СРСР, очолював юридичну секцію Науково-технічної ради

Мінвузу УРСР, був членом Наукових рад АН СРСР “Закономірності розвитку держави,

управління й права”, а такожз проблемзарубіжних ідеологічних течій.

Особливо слід відзначити активну роль П. Недбайла у створенні першого у

радянській юридичній науці чотирьохтомного курсу з загальної теорії держави і

права (у 1-му томі йому належить глава “Предмет загальної теорії держави і права”, а

у 4-му – глави “Соціалістичне право й інші соціальні норми” та “Норми

соціалістичного права”). Він входив до складу редакційної ради цього видання П. Недбайло був вельми відомим за кордоном, гідно представляв вітчизняну

науку на міжнародних форумах. Його лекції й доповіді з цікавістю слухали на

європейських нарадах та семінарах у Варшаві, Празі, Кракові, Будапешті,

Стокгольмі, в університетах: Карловому (Чехія), Люблінському, Варшавському

(Польща), ім. Гумбольдта (Німеччина), Єльському (США). Низка праць П. Недбайла

(їх загальна кількість перевищує 150), у тому числі монографія “Введение в общую

теорию государства и права”, була опублікована в інших країнах. Лодський

університет (Польща) обрав його своїм доктором honoris causa.

Присудження Петру Омеляновичу Недбайло почесного звання “Заслужений діяч

науки і техніки Української РСР” (1967 р.) й обрання його членом-кореспондентом

Академії наук УРСР (1969 р.) із задоволенням було сприйнято українською

громадськістю як закономірне визнання внеску вченого у розвиток юридичної науки.

Неквапливий та небагатомовний, професор П. Недбайло користувався

беззаперечним авторитетом у всіх науково-педагогічних колективах країни. Для

нього існував лише один критерій при оцінцізаслуг і переваг ученого – його робота,

служіння науці, улюбленій справі. Кожен, хто звертався до нього, зустрічав увагу і справжню зацікавленість. П. Недбайло шанував традиції, поважав вчених старшого

покоління; треба було бачити радість Петра Омеляновича, коли у “Проблемах

правознавства” було опубліковано, через багато років після смерті автора, невеликий,

на декілька сторінок, рукопис професораС. Кечекьяна.

Безмежно відданий юридичній науці, він присвятив усі сили, весь свій час

вирішенню актуальних наукових проблем підвищення ролі права і законності в

удосконаленні суспільства, відстоюванню прогресивних правових ідеалів, напрочуд

працелюбний, принциповий та вимогливий до себе й до своїх співробітників,

демократичний і справедливий, доброзичливий і тактовний – таким пам’ятають

Петра Омеляновича всі ті, кому пощастило вчитись чи працювати з ним, всі його

колишні учні й колеги.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук