Головна

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ВСТАНОВЛЕННЯМ ВІКУ, З ЯКОГО МОЖЕ НАСТАВАТИ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ О. Сапожнікова


ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ЩО ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ВСТАНОВЛЕННЯМ

ВІКУ, З ЯКОГО МОЖЕ НАСТАВАТИ КРИМІНАЛЬНА

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

О. Сапожнікова

Київський міжнародний університет

м. Київ-03179, вул. Львівська, 49

тел./факс: 424-64-88, е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

У цій публікації розглянено питання, пов’язані із законодавчим і практичним

встановленням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У статті

також наведено приклади вирішення цього питання в інших країнах світу.

Запропоновано зміни певних положень в українському кримінальному

законодавстві.

Ключові слова: вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність,

встановлення, неповнолітній, дитина, злочин.

У статті акцентовано на деяких проблемних питаннях, що пов’язані з

законодавчим і практичним встановленням віку, з якого може наставати кримінальна

відповідальність, оскільки вони потребують дослідження в умовах сьогодення.

В ч. 1 ст. 18 Кримінального Кодексу України (далі – КК України) зазначено, що

суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого

відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність. На перший

погляд, усе зрозуміло, адже ст. 22 КК України визначила і загальний (16 р.), і

спеціальний (14 р.) вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Та, на

нашу думку, є недоліком вжите у ст. 22 КК України слово

“може”. Воно має

щонайменше три тлумачення: 1) бути в змозі, в силу що-небудь робити, тобто мати

можливість що-небудь робити; 2) можливість дії, вираженої інфінітивом;

3) вживається для вираження припущення тощо. Не тільки через такі тлумачення ми

вважаємо некоректним використовувати у КК України дане слово, а й тому, що

поняття “може” привносить процесуальний характер у норми матеріального права,

який, на нашу думку, потрібно вносити у Кримінально-процесуальний кодекс

України (далі – КПК України), працюючи над його вдосконаленням і

пришвидшенням прийняття нового. Тому нашою пропозицією є закріплення для

встановленя (визначення) віку на законодавчому рівні такої назви ст. 22 КК України,

як “вік, з якого настає кримінальна відповідальність”.

Вважаємо, що є не досить вдалим, наприклад, розширення переліку злочинів,

відповідальність за які може наставати з 14-річного віку – до них належать:

диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, насильницьке

задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вимагання, угон або

захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового

судна, незаконне заволодіння транспортним засобом (щоправда, виключено

вбивство через необережність). Наведемо одне з наших обґрунтувань: законодавець порушує принцип гуманізму у відношенні до неповнолітніх до 14 років, оскільки всі

санкції цих злочинів мають тільки два види покарання – позбавлення волі на певний

строк та позбавлення воліз конфіскацією майна. Навіть для повнолітньої особи це є

суворе покарання (а ця категорія неповнолітніх чомусь тут прирівнюється до них),

незважаючи на те, що у цих дітей ще не цілком сформована психіка тощо.

У п. 4.1 Мінімальних стандартних правил ООН стосовно відправлення

правосуддя щодо неповнолітніх (“Пекінських правил”) зазначено, що нижня межа

віку кримінальної відповідальності “не повинна встановлюватись на надто низькому

віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної

зрілості”. В коментарі до цього правила наголошено, що сучасний підхід полягає у

визначенні здатності дитини перенести пов’язані з кримінальною відповідальністю

моральні та психологічні аспекти, тобто у визначенні можливості притягнення

дитини, з огляду на індивідуальні особливості, сприйняття і розуміння, до

відповідальностіза явно антигромадську поведінку [7, с. 41].

Цікавою є пропозиція В.М. Бурдіна, який, проаналізувавши кримінальне

законодавство Швейцарії, Голандії, Франції, Болгарії, ФРН, Латвії, Швеції, і

згадавши про періодизацію дитинства, отроцтва, юності, прийняту ще з римського

права, запропонував встановити, що діти віком до 11 років перебувають поза

сферою кримінально-правового впливу, а також визначити особливості

кримінальної відповідальності неповнолітніх у віці від 11 до 14, від 14 до 16, від 16

до 18 і від 18 років до 21 року [18, с. 192–193]. Ми погоджуємося з положенням про

те, що особа до 11-ти років перебуває поза сферою кримінальної відповідальності і,

на нашу думку, це необхідно закріпити на законодавчому рівні, наприклад, ч. 3

ст. 22 КК України такого змісту: неповнолітні особи, які не досягли віку 11-ти років

не несуть кримінальної відповідальності. Вище ми навели аспекти законодавчого встановлення віку кримінальної

відповідальності (вважаємо за можливе використовувати таке словосполучення, як

скорочену форму “вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність”), а

щодо практичного його встановлення, то тут є інші особливості.

Така обставина, як встановлення віку неповнолітнього (число, місяць, рік

народження), необхідна для з’ясування при провадженні досудового слідства та

розгляді в суді справи про злочин(и) неповнолітнього, коли документів, які

засвідчують особу немає. Ще однією обставиною, яка передбачена до з’ясування

ч. 1 ст. 433 КПК України, є стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього.

За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з

душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю

усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними.

Детальніше розкрито це положення у п. 17 Постанови Пленуму Верховного

Суду України “Про практику розгляду судами справ про застосування примусових

заходів виховного характеру”: під час провадження досудового слідства та розгляду

справи про застосування примусових заходів виховного характеру, крім обставин,

зазначених у ст. 64 КПК України, підлягають з’ясуванню: а) вік неповнолітнього –

число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія

свідоцтва чи актового запису про народження); б) стан здоров’я та рівень загального

розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов’язану з психічним захворюванням, слід з’ясувати, чи здатний він повністю

усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі

необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та

підліткової психології абожекспертів психіатрів) тощо.

З наведеного вище робимо висновок, що встановлення віку є концептуальним

положенням на досудовому розслідуванні та судовому розгляді справи. В

українському кримінальному законодавстві залишається “білою плямою” питання

щодо значення рівня загального розвитку неповнолітнього, а саме його відсталості,

не пов’язаної з психічним захворюванням. Це розкрито у КПК України, у

Постановах Пленуму Верховного Суду України, але відсутнє у КК України. На

нашу думку, це питання потрібно врегулювати шляхом внесення у ст. 22 КК

України (ч. 4) тексту такого змісту: якщо неповнолітній досяг віку, передбаченого

ч. 1 чи 2 даної статті, але внаслідок відставання у психічному розвитку, не

пов’язаному з психічним розладом, під час скоєння суспільно небезпечного діяння

не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність

своїх дій (бездій) або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності.

Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної

відповідальності є соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому

враховано низку чинників: ступінь фізичного і психічного розвитку, соціально-

психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини, що

визначають здатність суб’єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його

фактичний характер і суспільну небезпечність; кримінологічні показники

(поширеність діянь цього виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо); принципи

кримінально-правової політики (наприклад, доцільність установлення кримінально-

правовоїзаборони) [3, с. 35]. Вважається, що встановлення віку не характеризується великою точністю і

визначається за сукупністю низки ознак. Ступінь достовірності залежить від

вікового періоду і коливається від одного-двох місяців (до одного року), одного-

двох років (до 17–20 років), до п’яти років в зрілому і похилому віці і 10 років у

старих людей [12, с. 65].

Зокрема, у своїх дослідженнях В.І. Пашкова зазначила, що “при визначенні віку

дітей і підлітків за їх соматометричним статусом потрібно враховувати акселерацію

і національну приналежність особи, яка оглядається” [13, с. 26]. У разі судово-

медичного визначення віку дітей і підлітків за показниками їх фізичного розвитку

необхідно завжди враховувати, по-перше, зміни, які виникли під впливом дії

акселерації, по-друге, їх національну приналежність, пам’ятаючи про те, що єдиних

стандартів фізичного розвитку для визначення віку нема, оскільки кожна етнічна

група відрізняється за своїми особливостями розвитку, які далеко не завжди можуть

бути об’єднанізагальними показниками [13, с. 26].

Прикладом наведеної вище інформації є те, що у різних країнах світу

встановлено різний вік кримінальної відповідальноті. Наприклад, вік кримінальної

відповідальності в Тасманії, Бангладеші, Барбадосі, Йорданії, Кіпрі, Кувейті,

Ірландії, Лівані, Нігерії, Пакистані, Сирії, Судані, Таїланді – з 7 років; у Шотландії,

Шрі-Ланці – з 8 років; у більшості штатів Австралії, Непалі, Новій Зеландії,

Нікарагуа, Об’єднаному королівстві (окрім Шотландії), Фіджі – з 10 років; у Гондурасі, Канаді, Марокко, Республіці Корея, Уганді, Ямайці – з 12 років; в

Алжирі, Гвінеї, Мадагаскарі, Польщі, Сенегалі, Тунісі, Франції – з 13 років; у

Болгарії, Угорщині, В’єтнамі, Німеччині, Італії, Китаї, Лівії, Румунії, Словенії,

Хорватії, Югославії, Японії – з 14 років; у Данії, Єгипті, Ісландії, Норвегії, Судані,

Фінляндії, Швеції – з 15 років; в Азербайджані, Аргентині, Бєларусі, Болівії,

Індонезії, Ісландії, Кубі, Мікронезії, Монголії, Португалії, Сальвадорі, Україні, Чилі

– з 16 років; у Бельгії, Гватемалі, Колумбії, Мексиці, Панамі, Перу, Уругваї,

Еквадорі – з 18 років; уКоста-Риці – з 17 років [13, с. 5].

Отримати чіткі дані про мінімальний вік, встановлений у різних країнах,

складно. Наприклад, за одним таким “віком” інколи приховується інший, інакше

кажучи, офіційний мінімальний вік притягнення до кримінальної відповідальності

перевищує вік, з досягненням якого малолітній правопорушник може зіткнутися із

системою правосуддя. Зокрема, у Франції такий мінімальний вік – 13 років. Але діти

віком від 10 до 12 р. також можуть постати перед суддею у справах неповнолітніх,

хоча він може застосувати лише міри виховного характеру чи нагляду. Інший

приклад: у Шотландії, де вік кримінальної відповідальності один із найнижчих (8

років), прогресивна система “слухань зі справ дітей” фактично дає змогу дітям до 16

років – і навіть більшості дітей у віці 16 і 17 р., – які скоїли правопорушення,

уникнути контакту з формальною системою правосуддя, а також спрямована на

міри, не пов’язані з позбавленням волі. Для порівняння прикладом є Румунія, в якій

вік кримінальної відповідальності встановлений на рівні 14 років, але дитина, яка

його досягла, за аналогічні правопорушення постає перед судом і може бути

засуджена до позбавлення волі, чи Гватемала, де мінімальний вік – 18 р., але

молодшу дитину за правопорушення можуть на довгий строк помістити в

“громадсько-виховні” виправні установи. Загалом вік кримінальної відповідальності

не завжди показник того, чи є позиція влади репресивною чи виховною В Україні, на щастя, питання нижньої вікової межі кримінальної

відповідальності законодавчо закріплене й лише потребує удосконалення, а от

максимальної межі кримінальної відповідальності немає. Лише на теоретичному

рівні є пропозиції вирішення цього питання. Однією із них є пропозиція обмежити, з

урахуванням суспільних особливостей об’єкта кримінально-правової охорони,

мінімальний і максимальний вік кримінальної відповідальності за окремі види

злочинів. Зокрема, на думку М.Й. Коржанського, є всі підстави встановити

кримінальну відповідальність за злочини, передбачені статтями 109–111, 114, 302–

304, 276, 281, 282, 285 КК України з 18-річного віку, а кримінальну відповідальність

за злочини, передбачені статтями 111, 164–166, 402–409, 416–430 КК України – до

60 річного віку [15, с. 164].

Наявність розглянутих вище проблем і ще багатьох інших потребує ретельного

дослідження. Нині є можливості ознайомлення з досвідом інших країн і це має бути

вміло застосовано при вдосконаленні українського кримінального законодавства.

__________________________

1. Тлумачний словник української мови. www.slovnyk.net/-35k/.

2. БаулінЮ.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка,

2004. – 296 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.

4. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.:

Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.

5. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний

аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) – К.: Атіка, 2001. – 272 с.

6. Балакірєва О.М. та ін. Профілактика проявів вживання алкоголю та наркотиків

серед підлітків // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. 36. наук.

публ. Вип. 5. – К., – 1996. – С. 182.

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом

законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За

ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.

8. ДроздЮ.В. Какую дату считать днем рождения ребенка? // Педиатрия. – М., 1998. –

№ 3. – С. 99.

9. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний

Суд України; За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.

10. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Изд-воЭксмо, 2003. – 192 с.

11. Шутенов Г.В., Молотов Б.В. Как установить возраст. Здравоохранение Казахстану.

– 1977. – № 4. – С. 65–66.

12. Пашкова В.И. Определение возраста детей и подростков по показателям их

физического развития / Суд.-мед. Экспертиза. – М., 1980. – № 4. – С. 26–27.

13. Правосудие в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – 24 с.

14. Кримінальний кодекс України: укр., рос., англ. м. / Відп. ред. передм. акад. НАН

України Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН

України, 2002. – 584 с. 15. Коржанський М.Й. Предмет і об’єкт злочину: Монографія. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва

внутр. справ; ЛіраЛТД, 2005. – 252 с.

16. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров,

В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). 3-тє вид., переробл. та доп./ За ред.

М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

17. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні:

Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.

18. Сухоруков А.О., Бабаджанян Б.А. Соціалізація підлітків та молоді: проблеми

практичної реалізації та законодавчого забезпечення. – К.: Фонд сприяння

демократії Посольства США в Україні, 2006. – 76 с.

19. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної

Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.:

Юрисконсульт, 2006. – C. 192–193.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук