85

---

§ 4. Юрисдикційне провадження

Як уже зазначалося, юрисдикційні провадження - це прова­дження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні пра­вопорушення та інші правові спори. Іншими словами, у випадках юрисдикційних проваджень завжди має місце певний конфлікт. Важливо усвідомити, що на відміну від неюрисдикційних провад­жень (справ позитивного характеру), основне завдання юрисдикцій­них проваджень - вирішення спору. До того ж необхідно додати, що одним із результатів юрисдикційних проваджень є негативні наслідки для однієї зі сторін спору або застосування адміністра­тивних стягнень для порушника норм адміністративного законо­давства.

У цілому необхідно вирізнити такі характерні риси юрисдик­ційних проваджень:

виникають із необхідністю вирішення суперечки про право, що випливає з норм адміністративного права або із застосуванням заходів адміністративного примусу;

мають місце як у діяльності судів (розгляд справ про адмініс­тративні правопорушення, справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень), так і в діяльності органів публічної адміністрації (розгляд справ про адміністративні правопорушення, ліцензування, акредитація, атестація, інші спра­ви позитивного характеру);

обов'язковим суб'єктом юрисдикційного провадження висту­пає представник держави (суд чи орган публічної адміністрації);

результатом указаного провадження є прийняття рішення, зав­дяки якому вирішується правовий конфлікт або застосовуються (не застосовуються) заходи адміністративного примусу.

Виходячи з раніше наведених видів юрисдикційних адмініст­ративних проваджень розглянемо сутність основних із них.

1. Провадження у справах про адміністративні правопору­шення - це регламентований законом порядок діяльності органів (посадових ос

іб) із притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. Важливість юрисдикційних проваджень, пов'язаних з адміністративними правопорушеннями, пояснюється хоча б таким фактом: серед інших видів правопору­шень адміністративні за чисельністю посідають перше місце.

Стаття 213 КУпАП визначає, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад,

виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад,

місцевими судами,

органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими уповноваженими органами (посадовими особами)

З-поміж інших органів, які, згідно з КУпАП, наділені правом розглядати справи про адміністративні правопорушення, необхід­но вирізнити

органи Державної прикордонної служби України,

органи Державного пожежного нагляду,

органи залізничного морського і річкового повітряного авто­мобільного транспорту,

органи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні,

органи Державної податкової служби України,

Національний банк України,

військові комісаріати тощо

Незважаючи на різноманітність органів (посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні правопору­шення, завдання цього виду юрисдикційних проваджень єдині Вони полягають у своєчасному, всебічному, повному та об'єктив­ному з'ясуванні обставин кожної справи, вирішенні її в точній відповідності з законом, забезпеченні виконання винесеної поста­нови, а також виявленні причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобіганню правопорушенням, вихованню громадян у дусі додержання законів, зміцнення закон­ності (ст 245 КУпАП)

Чинне законодавство визначає обставини, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин

відсутність події та складу адміністративного правопору­шення,

недосягнення особою на момент вчинення адміністративно­го правопорушення шістнадцятирічного віку,

неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяль­ність,

вчинення дії особою у стані крайньої необхідності чи необ­хідної оборони,

видання акта амністії, якщо він усуває застосування адмініст­ративного стягнення;

скасування акта, який встановлює адміністративну відпові­дальність;

закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених Кодексом про адміністра­тивні правопорушення;

наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стяг­нення, або нескасованої постанови про закриття справи про адмі­ністративне правопорушення, а також порушення за цим фактом кримінальної справи;

смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі (cm. 247 КУпАП).

Стадії провадження у справах про адміністративні право­порушення.

Виходячи з того, що зазначені провадження - варіанти юрисдикційних проваджень взагалі, відповідно їм притаманна загальна стадійність, про яку йшлося раніше. Водночас, є певні характерні особливості, притаманні саме розглядові справ про адміністратив­ні правопорушення. Розрізняють такі чотири стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, порядок яких має певні відмінності від загальних стадій адміністративного прова­дження, про що йшлося раніше.

Перша стадія - порушення справи про адміністративне пра­вопорушення.

У ході цієї стадії мають місце такі процесуальні етапи:

виявлення факту правопорушення;

складання протоколу про адміністративне правопорушення;

порушення справи;

направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

Важливе місце у процесі провадження посідає складання про­токолу про адміністративне правопорушення. У протоколі зазна­чаються:

дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по бать­кові особи, яка склала протокол;

відомості про особу порушника; місце, час учинення і суть адміністративного правопорушення;

нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення;

прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;

пояснення порушника;

інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається у протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, та особою, яка вчинила адміністративне правопо­рушення. За наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмовлення особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і заува­ження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а та­кож викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

Під час складення протоколу порушникові роз'яснюються його права та обов'язки (ст. 256 КУпАП).

Друга стадія - розгляд справи про адміністративне правопо­рушення.

У ході цієї стадії мають місце такі процесуальні етапи:

підготування справи до розгляду;

слухання справи.

Важливі обставини, на які доцільно звернути увагу в аналізі стадії розгляду справи - місце і строки розгляду справи. Стосовно першого питання відзначмо таке.

Справа про адміністративне правопорушення залежно від вида правопорушення розглядається:

а) за місцем його вчинення;

б) за місцем обліку транспортних засобів або за місцем прожи­вання порушників (коли правопорушення вчинено водієм).

Законами України може бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення (Ст. 276 КУпАП).

Стосовно другого питання (строки) варто відзначити, що ст. 277 КУпАП свідчить про певні строки розгляду справ про адміністративні правопорушення:

п'ятнадцятиденний строк від дня одержання органом (поса­довою особою), правочинним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (біль­шість правопорушень);

семиденний строк (наприклад, порушення, пов'язані з не­ефективною експлуатацією паливо та енерговикористовуючого устаткування),

п'ятиденний строк (приміром, виготовлення, зберігання само­гону та апаратів для його виробництва),

- триденний строк (скажімо, незаконна торговельна діяль­ність),

- протягом доби (наприклад, порушення іноземцями та особа­ми без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України)

Обставини, що їх необхідно з'ясувати в розгляді справи про адміністративне правопорушення

чи було вчинено адміністративне правопорушення,

чи винна особа в його вчиненні,

чи підлягає вона адміністративній відповідальності,

чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,

чи заподіяно майнову шкоду,

чи є підстави для передання матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу,

інші обставини, що мають значення для правильного вирі­шення справи

Третя стадія - прийняття рішення у справі

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, ор­ган (посадова особа) виносить постанову у справі Постанова ви­конавчого органу сільської, селищної, міської ради у справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення

У справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов

про накладення адміністративного стягнення,

про застосування заходів впливу щодо неповнолітніх,

про закриття справи (cm 284 КУпАП) Постанова повинна містити

найменування органу (посадової особи), який виніс постано­ву, дату розгляду справи,

відомості про особу, щодо якої розглядається справа,

викладення обставин, установлених у розгляді справи,

зазначення нормативного акта, який передбачає відповідаль­ність за адміністративне правопорушення,

прийняте у справі рішення

Четверта стадія - оскарження та опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Ця стадія не є обов'язковою. У ході цієї стадії можуть мати місце такі процесу­альні етапи:

оскарження постанови;

опротестування постанови.

Скаргу на постанову у справі про адміністративне правопору­шення може бути подано протягом десяти днів від дня винесення постанови. Скарга і протест на постанову у справі про адміністра­тивне правопорушення розглядаються правочинними органами (посадовими особами) в десятиденний строк від дня їх надхо­дження, якщо інше не встановлено законами України.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:

постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, місь­кий чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним;

постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищий орган (вищій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайон­ний суд, рішення якого є остаточним.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором осо­би, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановлено­му для оскарження основного або додаткового стягнення.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс поста­нову у справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, про­тягом трьох діб надсилається разом із справою органові (посадовій особі), правочинному відповідно до цієї статті її розглядати.

Особа, яка оскаржила постанову про адміністративне правопору­шення, звільняється від сплати державного мита (cm. 288 КУпАП).

Необхідно знати, що, відповідно до норм чинного законодавства, постанова місцевого суду (судді) про накладення адміністративно­го стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за ви­нятком випадків, передбачених законами України.

Варіанти рішень, які приймає орган (посадова особа) у розгляді скарги або протесту на постанову у справі про адміністративне правопорушення

залишає постанову без зміни, а скаргу чи протест без задо­волення,

скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд,

скасовує постанову і закриває справу,

змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоби стягнення не було посилено

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (по­садовою особою), неправочинним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компе­тентного органу (посадової особи)

П'ята стадія - виконання постанови про накладення адміні­стративного стягнення

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обо­в'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (cm 298 КУпАП) Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звер­нуто до виконання протягом трьох місяців від дня винесення

2. Провадження в адміністративних судах - це судовий роз­гляд справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Цей вид проваджень має місце в діяльності адміністративних судів - відносно нового виду судо­чинства України Діяльність адміністративних судів із вирішення справ адміністративної юрисдикції регулюється нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)

Які ж справи вирішує адміністративний суд? Компетенція ад­міністративних судів поширюється на

спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних пов­новажень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності,

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, й проходження, звільнення з публічної служби,

спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалі­зації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів,

спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випад­ках, установлених законом;

спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим проце­сом чи процесом референдуму.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на публіч­но-правові справи:

що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

що належить вирішувати в порядку кримінального судочин­ства;

про накладення адміністративних стягнень;

щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положен­ня) об'єднання громадян віднесено до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (ст. 17 КАС).

Важлива обставина, на яку доцільно звернути увагу,- оскар­ження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повнова­жень, як основний предмет звернення до адміністративного суду, в цілому вписується в запропоновану раніше формулу діяльності адміністративних судів, які розглядають справи типу «людина проти держави». Саме тому справи про адміністративні правопо­рушення не є предметом розгляду адміністративних судів, бо тут діє інший принцип - «держава проти людини (мається на увазі правопорушник)».

Стисло зупинімося на стадіях провадження в адміністративних судах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єк­тів владних повноважень.

Перша стадія - порушення провадження в адміністративній справі. В її ході мають місце перш за все звернення особи з адміні­стративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністра­тивним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. У визначених законом випадках до адміністративного суду також може зверну­тися суб'єкт владних повноважень.

Суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:

подано позовну заяву особою, яка має адміністративну про­цесуальну дієздатність;

має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

відповідає позовна заява вимогам, установленим КАС;

належить позовну заяву розглядати в порядку адміністратив­ного судочинства і чи підсудна позовна заява цьому адміністратив­ному судові;

немає інших підстав для повернення позовної заяви або від­мови у відкритті провадження в адміністративній справі, встанов­лених цим Кодексом.

Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після надходження позов­ної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, вста­новленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху (cm. 107 КАС).

Друга стадія - розгляд справи, в ході якої мають місце такі процесуальні етапи:

попереднє судове засідання;

судовий розгляд справи.

Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протя­гом розумного строку.

Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійс­нює підготовку справи до судового розгляду, за участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється по­зивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адмі­ністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо при­мирення.

Якщо спір не врегульовано, то суд:

уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову;

з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати;

з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання;

вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду (cm. Ill КАС).

Судовий розгляд справи. Адміністративна справа має бути роз­глянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців від дня відкриття провадження у справі. Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з ви­кликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготов­чого провадження

Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження (cm 122 КАС)

Третя стадія - прийняття рішення у справі

Судові рішення у справах, що їх розглядають адміністративні суди, бувають двох видів

Постанова - судове рішення, яким суд вирішує спір по суті

Ухвала - судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває про­вадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або при­ймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань

Під час прийняття постанови суд вирішує

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються,

чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження,

яку правову норму належить застосувати до цих правовід­носин,

чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні,

як розподілити між сторонами судові витрати,

чи є підстави допустити негайне виконання постанови,

чи є підстави для скасування заходів забезпечення адмініст­ративного позову few 161 КАС)

Четверта стадія - перегляд судового рішення в апеляційному та касаційному порядку Зазначена стадія має факультативний характер

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апе­ляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдик­ції якого перебуває місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністратив­ний суд), що ухвалив рішення

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга пода­ються протягом десяти днів від дня и проголошення до адмініст­ративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апе­ляційної інстанції.

Судом касаційної Інстанції в адміністративних справах є Ви­щий адміністративний суд України. Касаційна скарга подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції безпосередньо до адміністра­тивного суду касаційної інстанції.

П'ята стадія - виконання судового рішення в адміністративній справі.

Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, є обо­в'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх право­наступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (ст. 255 КУпАП).

3. Дисциплінарні провадження - це регламентований адмі­ністративним законодавством розгляд справ стосовно осіб, які вчинили дисциплінарні проступки, спрямований на встанов­лення об'єктивної істини та притягнення винних до дисциплі­нарної відповідальності.

До особливостей, які характеризують дисциплінарне прова­дження в адміністративному праві, слід віднести такі:

виникає з приводу невиконання чи неналежного виконання службових обов'язків;

регулюється нормами переважно адміністративного та де­яких інших галузей права (трудове, кримінально-виконавче тощо);

пов'язаний з такими категоріями, як: а) державні службовці (загально функціональної та спеціалізованої державної служби); б) особи, які перебувають на навчанні; в) особи, які перебувають у місцях позбавлення волі тощо;

ініціюється та здійснюється особою, яка посідає вище служ­бове становище відносно особи - порушника службової дисципліни.

Слід наголосити, що дисциплінарне провадження в адміністра­тивному праві не торкається дисциплінарних проступків праців­ників, діяльність яких регулюється трудовим законодавством. Про адміністративний процес (і його частину - дисциплінарне прова­дження) необхідно говорити лише в тих випадках, коли йдеться про регулювання вказаних проваджень нормами адміністративно­го права.

Єдиного нормативно-правового акта, який регламентував би порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності різних категорій осіб, не існує Це пов'язано, перш за все, з чисельністю видів державної служби та особливостями проходження процесів навчання чи перебування у мовах позбавлення волі

Наводячи як приклад органи внутрішніх справ, можна відзна­чити, що на осіб рядового і начальницького складу органів вну­трішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накла­датися такі види дисциплінарних стягнень

усне зауваження,

зауваження,

догана,

сувора догана,

попередження про неповну посадову відповідність,

звільнення з посади,

пониження у спеціальному званні на один ступінь,

звільнення з органів внутрішніх справ (Закон України від 22 лютого 2006 р № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут орга­нів внутрішніх справ України»)

Загальний порядок накладання дисциплінарних стягнень серед працівників ОВС характеризується наступним

Із метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступ­ку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, началь­ник призначає службове розслідування Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця від дня його призна­чення начальником У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам про­ступку або зацікавленим у наслідках розслідування Розслідування проводиться за участі безпосереднього начальника порушника

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник чи особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажада­ти від порушника надання письмового пояснення Небажання по­рушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисцип­лінарного стягнення

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складові органу внутрішніх справ

5) За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення наклада­ється на кожного окремо.

У разі повторного вчинення особою рядового або начальни­цького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінар­ного впливу.

4. Провадження за скаргами громадян - це регламентований адміністративним законодавством розгляд справ про понов­лення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями органів публічної адмініст­рації, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Сучасне законодавство розглядає скарги як один із варіантів звернень громадян (про це в підручнику йшлося у розділі, присвяченому забезпеченню законності та дисципліни в державному управлінні). Виходячи з цього нормативно-правова база, що стосу­ється порядку розгляду звернень громадян, міститься у двох гру­пах документів:

1) у нормативно-правових актах, присвячених порядкові роз­гляду звернень взагалі;

2) у нормативно-правових актах, присвячених порядкові роз­гляду лише скарг.

У цілому ж, основними юридичними документами, які містять положення щодо розгляду скарг, можуть уважатися:

Кодекс адміністративного судочинства України;

Закон України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звер­нення громадян»;

Указ Президента України від 19 березня 1997 р. № 241/97 «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення»;

Указ Президента України від 13 серпня 2002 р. № 700/2002 «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення»;

наказ Державної митної служби України від 8 лютого 2006 р. № 97 «Про затвердження Порядку розгляду митними органами скарг платників податків на податкові зобов'язання, нараховані митними органами»,

наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 р № 1777 «Про затвердження Положення про порядок робо­ти зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України» тощо

Необхідність видання тих чи інших відомчих документів, які регламентують розгляд скарг, що торкаються роботи тих чи інших відомств, пояснюється певними особливостями рішень, дій чи без­діяльності органів публічної адміністрації чи посадових осіб Вод­ночас, усі зазначені та не перераховані тут правові документи не повинні суперечити вимогам законів - юридичних документів ви­щого юридичного рівня

Усі провадження за скаргами громадян доцільно розділити на дві групи:

які розглядаються в судовому порядку,

які розглядаються в адміністративному порядку

Розгляд проваджень першої групи регламентовано відповідни­ми нормами, присвяченими питанням судочинства Водночас сто­совно другої групи необхідно вказати, що мова йде про оскарження до вищого у порядку підлеглості органу, посадової особи, у безпо­середньому віданні яких є вирішення поставленого громадянином питання У межах викладення адміністративного процесу доцільно докладніше зупинитися саме на адміністративному порядку роз­гляду скарг

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається в порядку підлеглості вищому органові або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду від­повідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого ор­гану або незюди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням безпосередньо до суду

Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформ­леним у встановленому законом порядку, може бути подана ін­шою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діятьність

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянинові.

Говорячи про важливий аспект - терміни подання та розгля­ду скарг, необхідно вказати, що скарга на рішення, що оскаржува­лося, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року від моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця від часу ознайомлення громадянина з при­йнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного тер­міну, не розглядаються. Водночас скарги розглядаються і вирі­шуються у термін не більше одного місяг\я від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організа­цій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті ор­ганом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника тру­дового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функ­цію, оформивши це уповноваження в установленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результа­том порушень встановленого порядку розгляду звернень (Закон України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення гро­мадян»).

 

< Попередня   Наступна >