Головна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ І. Сенюта


ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ

ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

І. Сенюта

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

У статті охарактеризовано види психіатричної допомоги на підставі

законодавства України, з’ясовано порядок її надання як гарантії дотримання прав

осіб, що страждають на психічний розлад, а також проаналізовано юридичну

практику в цій царині.

Ключові слова: психіатрія, психіатрична допомога, права людини.

За останні роки у всьому світі дедалі більше уваги приділяється лікуванню

психічно хворих осіб. Особи, що страждають від психічних захворювань, є найбільш

вразливими і потребують особливого захисту. Дуже важливим є те, щоб їхні права

були чітко визначені й закріплені. З метою дотримання прав людини у сфері

охорони психічного здоров’я розроблено фундаментальні принципи, які

сформульовані у вигляді основних прав Всесвітньою федерацією психічного

здоров’я і Гарвардським Центром Співробітництва у сфері законодавства про

охорону здоров’я, що діє під егідою ВООЗ. Права-принципи є невідчужуваними,

повинні включатись у законодавство і дотримуватись на практиці в усьому світі

незалежно від політичних систем, культурних традицій чи інших особливостей

окремих держав. З-поміжних визначено права:

– на гуманне, таке, що спрямоване на повагу до гідності людини поводження і

професійно організоване обслуговування – на добровільність госпіталізації;

– на всебічний і безпристрасний судовий розгляд питання про гос

піталізацію

особи;

– на умови утримання госпіталізованих, які не обмежують права таких осіб,

зокрема їх право на вільне спілкування;

– на заборону дискримінації лише на основі поставленого особі діагнозу

психічного захворювання [1, c. 308–327].

Ні юристи, ні медичні працівники, які мають справу з психічно хворими,

неправомочні вчиняти дії, що суперечать зазначеним принципам. Як зазначає

Л. Гостін: “Немає жодних сумнівів, що більш детальну розробку юридичних правил і

процедур щодо дотримання прав людини у сфері охорони психічного здоров’я варто

надавати кожній державі в порядку її суверенної правотворчості” [2, с. 309].

Джерельною базою для дослідження стали праці представників медико-

правової доктрини і практики, а саме Л. Гостіна, Н. Карпачової, Г. Назаренка,

С. Стеценка, Г. Усова, М. Федорової, які досліджували психіатрію у взаємодії з

правом у різних аспектах: від захисту прав пацієнтів у цій галузі до правового

статусу лікарів-психіатрів. Мета статті – з’ясувати види психіатричної допомоги на підставі національного

законодавства, кожен з яких характеризується організаційно-правовими

особливостями і відмінностями у процедурі надання, що є однією з ключових

гарантій дотримання прав пацієнтів у цій сфері, а також проаналізувати юридичну

практику у цій царині, що має неабияке значення для удосконалення

правозастосування.

В Україні діє Закон “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р., який

визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною

допомогою, керуючись пріоритетом прав і свобод людини і громадянина,

регламентує права та обов’язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у

наданні психіатричної допомоги, види психіатричної допомоги, підстави і порядок її

надання тощо. Вітчизняний закон акумулював у собі кращі міжнародні зразки у

сфері охорони психічного здоров’я. На сьогодні одними з основних проблем у

правовому забезпеченні галузі психіатрії є належне втілення законодавчих норм на

практиці, уніфіковане їх тлумачення. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини особливу увагу

відводить проблемі надання психіатричної допомоги, враховуючи специфіку

психіатрії. Найбільш відоме та серйозне порушення – це застосування методу

примусової госпіталізації і психіатричного лікування. Як свідчить аналізісторичних

джерел, у 60-ті роки та у першій половині 80-х років у СРСР простежувалися грубі

порушення прав людини, у тому числі пов’язанізізловживанням у галузі психіатрії.

Здорових людей, які не влаштовували тоталітарний режим, з метою ізоляції

поміщали у психіатричні лікарні та піддавали примусовому лікуванню. За

зловживання, допущені у цей період, Асоціація психіатрів СРСР була виключена із

Всесвітньої психіатричної асоціації і лише у 1989 р. поновлена у ній [3, с. 24–25].

Згідно зі ст. 151 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. кримінально

караним визнається незаконне поміщення у психіатричний заклад, тобто поміщення

у психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Наприклад, вкажемо на

деякі порушення, що трапляються на практиці. У липні 1998 р. суд Залізничного

району м. Києва розглянув позов гр. Л. Артамонової до В. Кравчука, лікаря

відділення невідкладної медичної допомоги Центральної районної клінічної лікарні

Залізничного району м. Києва, який ще у 1996 р. свідомо поставив позивачці

неправильний діагноз – психопатія. Це завдало жінці багато страждань, тривалий

час її вважали божевільною, адже довідку з цим діагнозом було направлено за 17-ма

адресами. У м. Харкові до відповідальності було притягнуто завідувача відділенням

психіатричної лікарні О. Попова, який за даними слідства, протягом трьох років

незаконно примусово утримував у лікарні гр. З. Акопян, встановивши їй діагноз –

шизофренія. Проте наступні неодноразові експертизи зазначеної хвороби у

пацієнтки не виявили. Випадок гр. З. Акопян був на особливому контролі

Спеціального Комітету зі зловживань Всесвітньої психіатричної асоціації [4, с. 196–

198]. Відомою, звичайно, є справа гр. К. Устименка, розглянута Конституційним

Судом України 30.10.1997 р. [5] про порушення прав людини під час надання

психіатричної допомоги. Конституційний Суд у відповідь на конституційне

звернення дав відповідне тлумачення на користь заявника, чим поновив його права.

Цікавим видається ще один приклад: в одному із судів слухалась справа за

позовом гр. Ю. про захист честі та гідності до лікаря-психіатра ЦРЛ, який провів примусовий психіатричний огляд і скерував пацієнта на стаціонарне лікування до

психіатричного закладу. У направленні було зазначено: “направляється на

стаціонарне лікування у психіатричну лікарню хв. Ю, 1968 р. н. Діагноз – органічне

ураження головного мозку (токсична енцефалопатія), виражений психоорганічний

синдром”. Лікар із скеруванням звернувся до відділення швидкої медичної

допомоги ЦРЛ й до чергової частини УМВС. Позивач вважав, що зазначена у

скеруванні інформація не відповідає дійсності та порочить його честь і гідність. На

думку пацієнта, такими діями відповідач завдав йому моральної шкоди і вимагав її

відшкодування у сумі 20 тис. грн. Представники позивача звертались до

прокуратури зі скаргою, внаслідок чого була проведена дослідча перевірка щодо

порушення кримінальної справи про незаконне поміщення у психіатричний заклад

гр. Ю. Прокурор за результатами перевірки виніс постанову про відмову у

порушенні кримінальної справи (питання про порушення кримінальної справи

ставилось перед прокуратурами різного рівня понад 10 разів) на підставі п. 2 ст. 6

КПК України. На сьогодні у справі, яка слухалась у порядку цивільного

судочинства, суд постановив рішення, за яким у задоволенні позову щодо лікаря-

психіатра відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Сучасне законодавство виділяє декілька видів психіатричної допомоги, кожний

з яких характеризується організаційно-правовими особливостями та відмінностями

у порядку надання Потрібно розрізняти такі види психіатричної допомоги:

1. Психіатричний огляд.

2. Амбулаторна психіатрична допомога.

3. Стаціонарна психіатрична допомога.

Психіатричний огляд – це вид психіатричної допомоги, що проводиться з

метою з’ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в

наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої

допомоги та порядок її надання.

Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов’язаний

відрекомендуватись особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як

лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду. Дані

психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров’я особи, а також

причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксують у

медичній документації.

Психіатричний огляд проводить лікар-психіатр на прохання або за

усвідомленою згодою особи; щодо неповнолітнього віком до 15 років – на прохання

або за згодою його батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної

у встановленому законом порядку недієздатною, – на прохання або за згодою її

опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого

законного представника, психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за

рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду.

Важливо пам’ятати, що лікар-психіатр зобов’язаний пояснити особі, якій

надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній

формі інформацію про стан її психічного здоров’я, прогноз можливого розвитку

захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні

методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі

обмеження цих прав у разі надання психіатричної допомоги. Право на одержання

зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 15 років та особи, визнаної у

встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники.

Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або

без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають

достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність в особи тяжкого

психічного розладу, внаслідок чого вона:

– вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню

небезпеку для неї чи оточуючих;

– неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні,

який забезпечує їїжиттєдіяльність;

– завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного

стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи безїї усвідомленої згоди

або без згоди її законного представника приймає лікар-психіатр за заявою, яка

містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть

звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-

яку медичну спеціальність, інші особи. Заява про психіатричний огляд особи без її

усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у

письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність

психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи їїзаконного представника від

звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання

йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття

відповідного рішення. Заява про психіатричний огляд особи може бути усною у невідкладних

випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для

обґрунтованого припущення щодо наявності в особи тяжкого психічного розладу,

внаслідок чого вона:

1) вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню

небезпеку для неї чи оточуючих;

2) неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні,

який забезпечує їїжиттєдіяльність.

У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її

усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр приймає

самостійно і психіатричний огляд проводить негайно.

У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність підстав для

обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу,

заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що

обґрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення

обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або

без згоди її законного представника, лікар-психіатр направляє до суду за місцем

проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в

примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить

обґрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали.  Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому

порядку за рішенням суду, ухваленого на підставі глави 10 Цивільного

процесуального кодексу України.

Амбулаторна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що

охоплює обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в порядку,

передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими законами,

профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-

соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних

умовах.

Амбулаторну психіатричну допомогу, як і попередній вид допомоги, лікар-

психіатр надає на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо

неповнолітнього віком до 15 років – на прохання або за згодою його батьків чи

іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом

порядку недієздатною, – на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного

із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника амбулаторну

психіатричну допомогу неповнолітньому надають за рішенням (згодою) органів

опіки та піклування, яке може бути оскаржене до суду.

Варто зазначити, що амбулаторну психіатричну допомогу можуть надавати

також і без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника, якщо

у неї виявлено тяжкий психічний розлад, унаслідок чого вона завдасть значної

шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання

їй психіатричної допомоги. Амбулаторну психіатричну допомогу особі без її

усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр надає у

примусовому порядку за рішенням суду за місцем проживання особи Особу, якій надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому

порядку, лікар-психіатр повинен оглядати не рідше ніж один раз на місяць, а комісія

лікарів-психіатрів – не рідше ніж один раз на 6 місяців для вирішення питання про

продовження чи припинення надання їй такої допомоги.

У разі необхідності продовження тривалості надання особі амбулаторної

психіатричної допомоги у примусовому порядку понад 6 місяців, лікар-психіатр

повинен надіслати до суду за місцем проживання особи заяву про продовження

надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Надалі продовження тривалості надання особі амбулаторної психіатричної

допомоги у примусовому порядку проводиться кожного разу на строк, який не може

перевищувати 6 місяців.

У разі погіршення стану психічного здоров’я особи, якій надається амбулаторна

психіатрична допомога в примусовому порядку, та ухилення від виконання цією

особою або її законним представником рішення суду про надання особі

амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, психіатрична

допомога може надаватися стаціонарно.

Клопотання про припинення надання особі амбулаторної психіатричної

допомоги в примусовому порядку може направлятися до суду особою, якій

надається ця допомога, або її законним представником через 3 місяці з часу

ухвалення судом рішення про надання або продовження надання особі такої

допомоги. Надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому

порядку припиняється за рішенням комісії лікарів-психіатрів у разі видужання

особи або такоїзміни стану її психічного здоров’я, що не потребує її надання, або за рішенням суду про відмову в продовженні надання особі амбулаторної

психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Стаціонарна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що

охоплює у себе обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах та в

порядку, передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими

законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-

соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в

стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Підстави для госпіталізації у психіатричний стаціонар визначені у ст. 14 Закону

України “Про психіатричну допомогу” і є такі, за яких особа:

1) вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню

небезпеку для неї чи оточуючих;

2) неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні,

який забезпечує їїжиттєдіяльність.

Поміщують особу у психіатричний стаціонар, як правило, добровільно – на її

прохання або за її усвідомленої згоди. Винятки з принципу добровільності були

наведені вище. Неповнолітній у віці до 15 років госпіталізується до психіатричного

закладу на прохання або за згодою його батьків або іншого законного представника.

Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до

психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного

з батьків чи за відсутності батьків або іншого законного представника

госпіталізують неповнолітнього до психіатричного закладу за рішенням (згодою)

органу опіки і опікування, яке може бути оскаржене до суду. Одержана згода на

госпіталізацію оформляється у вигляді запису у медичній документації за підписом

особи або їїзаконного представника і лікаря-психіатра Важливо зазначити, що законодавство визначає необхідність надання

психіатричної допомоги в найменш обмежених умовах, що гарантують безпеку

госпіталізованої особи й інших осіб, при дотриманні прав і законних інтересів

особи, якій надається така допомога. Заходів фізичного обмеження та (або) ізоляції

особи, яка страждає на психічний розлад, у разі надання їй психіатричної допомоги

вживають за призначенням та під постійним контролем лікаря-психіатра чи іншого

медичного працівника, на якого власник психіатричного закладу чи уповноважений

ним органом поклав обов’язки з надання психіатричної допомоги, і лише в тих

випадках, формах і тоді, коли всіма іншими законними заходами неможливо

запобігти діям особи, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи інших осіб.

Про форми та час застосування заходів фізичного обмеження та (або) ізоляції

робиться запис у медичній документації.

Якщо неповнолітній віком до 15 років та особа, визнана у встановленому

законом порядку недієздатною, госпіталізовані до психіатричного закладу на

прохання або за згодою їх законних представників, то вони підлягають

обов’язковому протягом 48 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-

психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про необхідність

подальшого перебування цих осіб у психіатричному закладі та надання їм

стаціонарної психіатричної допомоги. При подальшому перебуванні у

психіатричному закладі ці особи підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про необхідність продовження

чи припинення надання їм стаціонарної психіатричної допомоги. Якщо будуть

виявлені зловживання з боку законних представників неповнолітнього чи

недієздатного, то власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган

повідомляє про це органи опіки та піклування за місцем проживання особи, яку було

госпіталізовано.

Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-

психіатра на підставах, які передбачають примусову госпіталізацію, підлягає

обов’язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-

психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність

госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не

висловлює бажання залишитися у психіатричному закладі, ця особа підлягає

негайній виписці. У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в

примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в

якому перебуває особа, протягом 24 годин скеровує до суду за місцем знаходження

психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в

примусовому порядку на законодавчо визначених підставах. Перед тим як суд

винесе рішення, лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії

лікарів-психіатрів). Керівник психіатричного закладу зобов’язаний негайно

повідомити про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому

порядку членів її сім’ї, інших родичів або її законного представника. У разі

відсутності відомостей щодо наявності членів сім’ї, інших родичів або законного

представника в особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання

повідомляють органи внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи.

Психіатрія, як відомо, це зона високого ризику порушення прав пацієнтів і

відповідно належить до тих напрямів медичної діяльності, які найактуальніші з

позицій правового регулювання. Як видається, українське законодавство у галузі

психіатрії відповідає нормам міжнародно-правових стандартів, але все ж не

позбавлене й певних недоліків. На сьогодні актуальними залишаються, зокрема,

питання недоліків правозастосовної практики у цій галузі, проблеми, які виникають

у разі реалізації прав особами, які страждають на психічний розлад, неоднозначність

тлумачень нормативно-правових актів у цій сфері.

1. Право и психиатрия. – Москва: Юридическая литература, 1991. – 384 с.

2. ГостинЛ. Соблюдение прав человека в области оказания психиатрической помощи

(основные правовые принципы) // Право и психиатрия. – М.: Юридическая

литература, 1991. – 384 с.

3. Назаренко Г.В. Принудительные меры медицинского характера: Учебн. пособие. –

М.: Дело, 2003. – 176 с.

4. Карпачова Н.И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в

Украине: Первый ежегодный доклад Уполномоченного Верховной Рады Украины по

правам человека / Пер. с укр. – Харьков: Консум, 2002. – 494 с.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення

статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та ст. 12 Закону України

“Про прокуратуру” (справа К. Устименка) від 30 жовтня 1997 року) // Офіційний

вісник України. – 1997. – № 46. – С. 126.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук