Головна

КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА: ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІСТУ Б. Щур


КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕТОДИКА:

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ЗМІСТУ

Б. Щур

Управління МВС України уЛьвівській області

пл. Григоренка 3, 79007 Львів, Україна

 

 

 

Проаналізовано питання становлення розвитку методики розслідування злочинів.

Висвітлено сучасні накові погляди на сутність і завдяння криміналістичної методики.

Ключові слова: криміналістична методика, розслідування злочинів, ознаки, функції.

Методика розслідування злочинів як важлива частина криміналістики є

синтезом криміналістичної техніки і тактики. Водночас у криміналістиці наявні різні

підходи щодо її формування. Однією з концепцій є та, що методика розслідування

формувалася паралельно з рекомендаціями техніки і тактики. Інша концепція

пов’язана з тим, що методика розслідування є наслідком певного рівня

сформованості техніки і тактики а така позиція підкреслює вторинність

криміналістичної методики.

Представником першої концепції є, наприклад, А.В. Шмонін, який вирізняє

чотири періоди історії зародження та становлення криміналістичної методики:

передумови криміналістичної методики, зародження криміналістичної методики, її

становлення, подальший розвиток [19, с. 6–90]. На думку автора, криміналістична

методика має тривалу історію і безпосередньо пов’язана з становленням та

розвитком криміналістики як науки [19, с. 6]. У сучасній криміналістиці висловлена думка про тривалий процес розвитку

криміналістичної методики, в якому виокремлюють декілька етапів. Наприклад,

окремі вчені-криміналісти розглядають п’ять етапів: 1) докриміналістичний –

зародження методики розслідування злочинів; 2) с

тановлення методики

розслідування злочинів у період ранньої криміналістики (праці Г. Гросса,

Р. Гейндла, А. Гельвіга, Р.-А. Рейса, А. Нічефоро, Б.Л. Бразоля, С.М. Трегубова та

ін.); 3) зміцнення методики розслідування злочинів як самостійного розділу

криміналістики (з середини 20-х до середини 30-х років ХХ ст.), що пов’язують з

поглядами І.М. Якимова, В.І. Громова, С.А. Голунського; 4) подальша розробка

нових окремих методик розслідування злочинів і початок створення власних

загальнотеоретичних положень (друга половина 30-х – середина 60-х років ХХ ст.);

5) розвиток методики розслідування злочинів, пов’язаний з глибоким

перетворенням загальної теорії криміналістики наприкінці ХХ ст. (розпочався в 70-

ті роки ХХ ст. і триває донині) [6, с. 11–23].

Важливо підкреслити, що певні методичні рекомендації щодо окремих видів

злочинів пропонували здавна. Г. Гросс тежзвертав увагу на доцільність виокремлення

загальної частини криміналістики, яка б називалася „Теоретичне вчення про прояви

злочинів” [11]. Окрім цього, у своєму Керівництві для судових слідчих Г. Гросс пише

про деякізлочини черезїхні особливості: а) про тілесні ушкодження; б) про крадіжку;

в) про шахрайство; г) про підпал; д) про нещасні випадки на залізницях, заводах тощо

[11, с. 757–1031]. Фактично можна стверджувати, що було зроблено спробу

формування окремих криміналістичнихметодик.  Інший підхід пов’язаний із тим, що спочатку не було криміналістичної

методики, а вона сформувалася внаслідок певного синтезу криміналістичної техніки

і тактики. Причому перші виокремили специфічний розділ, який охоплював

методичні рекомендації В.І. Громову та Н. Лаговієру [10]. Окрім того, у 1929 р.

В.І. Громов видає свою власну працю „Методика расследования преступлений”, яка

мала важливе значення у формуванні криміналістичної методики [9]. З огляду на це

Р.С. Бєлкін зазначає, що створюючи свою „методику розслідування”, автор прагнув

перетворити мистецтво розслідування в науку. Справді, з висоти сучасного рівня

розвитку криміналістики багато у цій роботі виглядає примітивним. Але не варто

забувати, що вона була написана тоді, коли про методику розслідування в науці не

було чітких уявлень, коли в літературі домінували догматичні схеми процесу

розслідуваннябули зроблені лише кроки з їхнього наближенню до умов реальної

дійсності [2, с. 53]. А.В. Солов’єв пише, що методика розслідування окремих видів

злочинів як самостійний розділ криміналістики почала формуватися у 20-х роках

минулого століття. Унаслідок проведених низкою авторів осліджень були

сформовані основні теоретичні положення методики розслідування, визначені її

джерела, принципи формування методичних рекомендацій, структура методики та її

місце у системі криміналістики. Наприкінці 30-х років методика розслідування

злочинів виокремилась у самостійний розділ криміналістики, але розгорнуте

визначення і розкриття змісту вказаного розділу науки з’явилося лише в 60-х роках

[18, с. 339]. Цей погляд має певне наукове підґрунтя, оскільки пропонування

окремих методичних рекомендацій і створення самостійного розділу

криміналістики – це різні речі.

Перші наукові уявлення про зміст криміналістичної методики містяться в

підручниках 30–40 років ХХ ст. Наприклад, у підручнику С.А. Голунського та

Б.М. Шавера „Криминалистика. Методика расследования отдельных видов

преступлений” (1939) зазначено, що застосовувані в процесі розслідування

методичні прийоми мають цілковито відповідати обстановці, умовам та обставинам

кожного конкретного злочину. Однак вивчення досвіду розслідування окремих

видів злочинів дає змогу розробити низку загальних тактичних і технічних прийомів

виявлення й дослідження доказів, використання яких сприяє розкриттю злочинів і

виявленню злочинця… В основу розробки методики розслідування злочинів завжди

має бути покладено узагальнення досвіду розслідування аналізованої категорії справ

[8, с. 3, 11]. У підручнику 1936 р. „Криминалистика. Методика расследования отдельных

видов преступлений” (Кн. 2) (В. Громов, С. Голунський, П. Тарасов-Радіонов) не

розкриваються загальні положення криміналістичної методики, а лише надано

своєрідний зміст окремих методик: а) розслідування побутових убивств і

терористичних актів; б) розслідування справ про грабежі та розбої; в) розслідування

статевих злочинів; г) розслідування справ про підпали; д) розслідування справ про

розкрадання соціалістичної власності; е) розслідування справ про посадові розтрати;

ж) розслідування справ про випуск недоброякісної продукції [14, с. 128].

В теорії криміналістики використовують різні терміни для позначення

криміналістичної методики: „методика розслідування злочинів”, „методика

розслідування окремих видів злочинів” [15, с. 358–364], „методика з розслідування

злочинів” [13, с. 422], „методика розкриття злочинів” [17, с. 171, 172]. Зазначені

терміни, у більшості випадків, застосовують як синоніми.  В етимологічному розумінні слово „методика” означає: 1) сукупність

взаємопов’язаних способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи;

2) вчення про методи викладання певної науки, предмета [5, с. 522]. Поняття

„криміналістичної методики” по-різному трактують у спеціальних літературних

джерелах. Так, Р.С. Бєлкін зазначає, що криміналістична методика (методика

розслідування окремих видів злочинів, окрема методика), синтезуючий розділ

криміналістики, який об’єднує положення криміналістичної техніки і

криміналістичної тактики в їх специфічному переломленні відносно до умов і

завдань розслідування конкретного виду злочинів. Містить систему наукових

положень і розроблених на їхній основі рекомендацій з організації і здійснення

розслідування ізапобігання злочинам [3, с. 101].

Досить схоже визначення криміналістичної методики пропонує

М.В. Салтевський. На його думку, криміналістична методика – це завершальний

розділ науки криміналістики, що становить собою систему наукових положень

(закономірностей, принципів) і розроблених на їхній основі практичних

рекомендацій (алгоритмів, програм), які забезпечують оптимальну організацію

розслідування і попередження окремих видів злочинів [16, с. 254]. Хоча далі автор

пише, що сутність методики – слідча діяльність по розслідуванню і попередженню

злочинів [16, с. 261]. Такий погляд нам уявляється досить розширеним, оскільки

криміналістична методика розглядається як уся слідча діяльність, а не типові

рекомендації, що можуть використовуватися під час виконання слідчої діяльності.

У криміналістичній літературі є визначення, в яких чітко не встановлено місце

криміналістичної методики в системі криміналістики, але звернено увагу на її

внутрішній зміст. Так, І.Ф. Герасимов зазначає, що методика розслідування окремих

видів і груп злочинів є структурною частиною криміналістики, в якій на підставі

загальних принципових положень розглянено методи та засоби, що застосовують у

розкритті й розслідуванні конкретних видів і груп злочинів із урахуванням їх

криміналістичної характеристики і типових слідчих ситуацій [7, с. 325].  Суперечливе визначення криміналістичної методики пропонує А.В. Солов’єв.

На його думку, криміналістична методика розслідування окремих видів злочинів –

це розділ криміналістики, що вивчає загальні закономірності організації й

розслідування злочинів та розробляє на їхній основі з урахуванням вимог

кримінального і кримінально-процесуального законодавства науково-методичні

рекомендаціїз виявлення, розкриття і розслідування злочинів певного виду, групи,

а також окремих злочинів з урахуванням їх специфіки [18, с. 339]. Сам

використовуваний термін „криміналістична методика розслідування окремих видів

злочинів” є досить специфічним. Вважаємо, що достатнім було б використання

терміну „криміналістична методика”. У першій частині визначення зазначено, що

така методика вивчає „загальні закономірності”, а наприкінці зазначено, що на

їхній основі розробляються науково-методичні рекомендації не лише відносно

певного виду чи групи злочинів, а й „окремих злочинів з урахуванням їхньої

специфіки”. На нашу думку, криміналістична методика містить типові

рекомендації, що мають видову (родову або групову) спрямованість. Тому

слушно, що в методиці розслідування немає і не може бути рекомендацій щодо

особливостей розслідування кожного конкретного діяння. Базуючись на спільності

ознак окремих видів та груп злочинів, методика визначає те типове, що характерне

для розслідування усіх кримінальних проявів цього виду чи групи, і надає відповідні рекомендації. Однак слідчий має застосовувати їх творчо, з

урахуванням особливостей конкретної кримінальної справи [1, с. 175, 176].

Визначаючи поняття криміналістичної методики, доцільно визначити її

найсуттєвіші ознаки. Аналіз визначень поняття криміналістичної методики

засвідчує, що автори по-різному розглядають її сутність, називають такі властивості,

що не дозволяють відмежувати її від інших категорій криміналістики, або вважають,

що методика – це сама слідча діяльність. Не можна до поняття криміналістичної

методики зачислювати різні елементи, що спрямовані на розкриття та розслідування

злочинів (методи, засоби, криміналістичні рекомендації або практичні рекомендації

тощо). Причому, у деяких визначеннях перелічені одні елементи, а в інших інші.

Важливою ознакою криміналістичної методики є її системність.

Криміналістична методика посідає чітке місце у системі криміналістики. Вона являє

собою не галузь, і не частину криміналістики, яка не є визначеною. Криміналістична

методика – це розділ криміналістики. Щодо цього, доречними є слова, що методика

розслідування злочинів – це самостійний розділ науки криміналістики. Вона тісно

пов’язана з криміналістичною технікою і слідчою тактикою, з яких черпає певні дані

і прийоми формування методів розкриття і попередження злочинів [12, с. 7].

Керуючись тим, що система криміналістики складається з чотирьох елементів

(загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної

тактики, криміналістичної методики), Р.С. Бєлкін вважає, що саме така система

науки максимально адекватно відображає предмет криміналістики. На його думку,

така структура „витримує” перевірку і з погляду системно-структурного підходу.

Справді: а) ця система криміналістики протистоїть середовищу як єдине ціле,

оскільки є єдиною наукою, однорідною за своєю природою та соціальною

функцією; б) властивості та функції кожного елемента системи криміналістики

взаємовизначені властивостями і функціями усієї системи в цілому; в) всі елементи

системи нерозривно пов’язані один з одним і, як засвідчує розвиток криміналістики,

не можуть бути від неї (системи) довільно відокремлені; г) кожний з елементів

системи своєю чергою може розглядатися як дещо складне, як підсистема, причому

підсистеми складаються з елементів і утворюють своєрідні множинності, а зміни

стану будь-якоїз підсистем призводить до змін стану інших підсистем і в кінцевому

підсумку до змін стану всієї системи криміналістики в цілому [4, с. 390].

Криміналістична методика – особливий розділ науки, об’єктом дослідження

якого є процес розслідування злочинів. Його важливе завдання – розробка

найефективніших методів ізасобів розкриття й розслідування злочинів, побудова їх

криміналістичних характеристик, оптимізація процесу розслідування окремих видів

злочинів [15, с. 363] Розвиток криміналістичної методики дає змогу виокремити певні проблеми:

1) за своїм змістом криміналістична методика має охоплювати систему окремих

методик. Традиційним вважають здійснення їх розробки відносно виду злочинів.

Але на сьогодні виникають так звані „комплексні методики”, „міжвидові методики”,

„родові методики” тощо. Такий стан потребує свого упорядкування та визначення

прагматичної значущості їх розробки, місця у системі криміналістичної методики;

2) окремі криміналістичні методики мають бути звернені до формування, навпаки,

так званих „мікрометодик” як певної диференціації в межах їх видової

спрямованості. Зазначена тенденція має бути перспективною, оскільки такі

методичні рекомендації відрізняються більшою конкретністю; 3) аналіз окремих криміналістичних методик дає підстави стверджувати, що їх зміст відрізняється

залежно від підходів того чи іншого автора. Такий стан викликає заперечення,

оскільки методика розслідування має бути певною програмою, алгоритмом дій

слідчого. У цьому сенсі є потреба в певній уніфікації, наданні чітких методичних

рекомендацій щодо виконання слідчої діяльності.

1. Андреев И. С. Курс криминалистики / Андреев И. С., Грамович Г. И., Порубов Н. И. ;

Под ред. Н. И. Порубова. – Минск : Вышэйшая школа, 2000. – 335 с.

2. Белкин Р. С. История отечественной криминалистики / Белкин Р. С. – М. : Изд-во

НОРМА, 1999. – 496 с.

3. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия / Белкин Р. С. – М. : Мегатрон ХХ1,

2000. – 2-е изд. доп. – 334 с.

4. Белкин Р. С. Курс криминалистики : В 3 т. – Т. 1 : Общая теория криминалистики /

Белкин Р. С. – М. : Юристъ, 1997. – 408 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови : [уклад. і голов. ред.

В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.

6. Возгрин И. А. Понятие и содержание криминалистической методики расследования

преступлений / Возгрин И. А. // Курс криминалистики : В 3 т. – Т. 2. Криминалистическая

методика : Методика расследования преступлений против личности, общественной

безопасности и общественного порядка ; под ред. О. Н. Коршуновой и А. А. Степанова. –

СПб. : Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004. – С. 11–52.

7. Герасимов И. Ф. Общие положения методики расследования преступлений //

Криминалистика : [учебник] / И. Ф. Герасимов, Л. Я. Драпкин, Е. П. Ищенко и др. ; Под

ред. И. Ф. Герасимова, Л. Я. Драпкина. – М. : Высшая школа, 1994. – С. 324–334.

8. ГолунскийС. А. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений /

ГолунскийС. А., Шавер Б. М. – М. : Юрид. изд-во НКЮСССР, 1939. – 372 с.

9. Громов В. И. Методика расследования преступлений. Руководство для органов милиции

и уголовного розыска / Громов В. И. – М. – Изд. – 1, 1929. – 114 с.10. Громов В. И. Искусство расследования преступлений : достижения и методы розыскной

и следственной практики (опыт анализа доказательственных улик) : [пособ. для органов

уголовного розыска и следствия] / ГромовВ. И., Лаговиер Н. – М., 1927. – 168 с.

11. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики : [новое

изд., перепеч. с изд. 1908 г.] / Гросс Г. – М. : ЛексЭст, 2002. – 1088 с.

12. Колесниченко А. Н. Общие положения методики расследования отдельных видов

преступлений / Колесниченко А. Н. // Советская криминалистика. Методика

расследования отдельных видов преступлений / В. К. Лисиченко, В. И. Гончаренко,

М. В. Салтевский и др. ; под ред. В. К. Лисиченко. – К. : Выща школа, 1988. – С. 7–15.

13. Корноухов В. Е. Теоретические проблемы методики расследования преступлений //

Ученые-криминалисты и их роль в совершенствовании научных основ уголовного

судопроизводства : матер. вузов. юб. науч. – практ. конф., посвященной 85 летию со дня

рождения проф. Р. С. Белкина и юбилеям его учеников : В 2-х ч. – Ч. 1. /

Корноухов В. Е. – М. : Акад. упр. МВД России, 2007. – С. 421–425.

14. Криминалистика : [учеб.] – Кн.2. – Методика расследования отдельных видов

преступлений. – М. : ОГИЗ, 1936. – 128 с.

15. Криміналістика : [підруч.] ; за ред. В. Ю. Шепітька. – К. : Вид. Дім „Ін Юре”, 2001. –

С. 684 с

16. Салтевський М. В. Криміналістика : [підруч.] : У 2 ч. – Ч. 2. / Салтевський М. В. –Х. :

Консум, 2001. – 528 с.

17. Советская криминалистика. Теоретические проблемы. – М. : Юрид. лит., 1978. – С. 171, 172.

18. Соловьев А. В. Общие положения криминалистической методики расследования

отдельных видов преступлений / Соловьев А. В. // Криминалистика : [учеб.] / под ред.

Е. П. Ищенко, В. И. Комиссарова. – М. : Юристъ, 2007. – С. 338–340.

19. Шмонин А. В. Методика расследования преступлений : [учеб. пособ.] / Шмонин А. В. –

М. : ЗАОЮстицинформ, 2006. – 464 с

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук