Головна

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДІЙ СУДУ ПРИ ПОВЕРНЕННІ СПРАВИ ПРОКУРОРУ В. Луцик


ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДІЙ СУДУ

ПРИ ПОВЕРНЕННІ СПРАВИ ПРОКУРОРУ

В. Луцик

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті досліджено проблемні питання, які виникають у судовій практиці при

вирішенні питання про повернення кримінальної справи прокурору, можливі шляхи їхнього

вирішення, а також дії прокурора з повернутої йому судом кримінальній справі. Автор

аналізує сучасний стан цієї проблеми та вносить обґрунтовані пропозиції щодо

вдосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: повернення кримінальної справи прокурору; попередній розгляд

справи суддею; обвинувальний висновок.

Чинний кримінально–процесуальний кодекс України, закріплюючи в ст. 2491

інститут повернення кримінальної справи прокурору, не визначає процесуальних дій

та повноважень суду при реалізації норм цього інституту.

До проблемних питань, які виникають у діяльності суду при поверненні

кримінальної справи прокурору належать такі питання: з якої саме стадії судового

розгляду можливе повернення справи прокурору, строк, протягом якого прокурор

має усунути виявлені недоліки, порядок продовження запобіжного заходу у вигляді

">тримання під вартою та ін.

Метою цього дослідження є детальний аналіз проблемних питань, які

виникають у діяльності суду при поверненні справи прокурору, можливі

шляхи їхнього вирішення, та вироблення рекомендацій для подальшого

використання результатів дослідження у правозастосовній практиці.В юридичній літературі обґрунтовано виділяються процесуальні проблеми, які

виникають при поверненні кримінальної справи прокурору, зокрема:

1) яке саме рішення повинен винести суд при поверненні справи прокурору: про

відкладення судового розгляду; про перерву в судовому розгляді; про повернення

справи прокурору. Чи є це рішення остаточним вирішенням справи на цьому етапі

чи проміжним, юридична природа якого не відрізняється від постанови судді про

відкладення розгляду справи;

2) чи має право цей же той самий суддя повторно брати участь у попередньому

розгляді кримінальної справи, приймати його до свого провадження, розглядати

справу по суті на стадії судового розгляду справи, або суддя має бути кликаний у

зв’язку з тим, що він вже брав участь у цій справі;

3) з якого етапу провадження по справі потрібно продовжити його розгляд після

усунення стороною обвинувачення вказаних судом недоліків: зі стадії попереднього

розгляду справи; з підготовчої частини судового розгляду; відтоді коли прийнято

рішення про повернення справи прокурору [1;40];

4) протягом якого строку прокурор зобов’язаний усунути виявлені недоліки, та

чи є цей строк обов’язковим для прокурора;

5) чи має право прокурор не повернути кримінальну справу до суду вирішивши

її по суті в іншому процесуальному порядку [2;57] Вирішення цих питань, а також інших процесуальних проблем має важливе

значення для правильного розуміння суті інституту повернення кримінальної справи

прокурору, уніфікації судової та прокурорської практики з цього питання.

Зазначимо, що стосовно процесуального рішення, яким оформляють

повернення кримінальної справи прокурору, у судовій практиці простежено певну

одностайність. Так, повертаючи справу прокурору суддя в нарадчій кімнаті

виносить окремий процесуальний документ, який в більшості випадків називається

– постановою, і лише в декількох випадках цей документ названо постановою про

повернення справи прокуророві. Така практика, на мою думку, є виправданою,

оскільки постанова судді про повернення справи прокурору є на цьому етапі

розгляду справи остаточним процесуальним документом: справа знімається з обліку

суду, а обвинувачений перераховується за прокуратурою, а тому у винесенні

постанов про відкладення розгляду справи чи про перерву в судовому засіданні

немає потреби.

Досить часто помилки судів при винесенні постанов полягають у недостатній

умотивованості зазначених постанов, і хоча в ст. 2491

КПК України прямо не

вказано, що постанова про повернення справи прокурорумає бути мотивованою, все

ж таки, вважаю, що суддя повинен обґрунтовувати наявність суттєвих порушень

кримінально–процесуального закону у своїй постанові Зокрема, судді у постановах про повернення справи прокурору не завжди

вказують, які саме порушення допущені прокурором.

Наприклад, Знам’янським міськрайонним судом Кіровоградської області,

постановою від 04.01.2007 року було повернуто кримінальну справу прокурору на

його клопотання. Однак, підставою повернення справи суд визнав порушення

прокурором вимог ст.ст. 228–232 КПК України. В своїй постанові суд не

конкретизував в чому саме полягало порушення прокурором вимог цих статей, що

призводить до вирішення питання про усунення порушень повністю на розсуд

прокурора, і позбавляє суд можливості проконтролювати виконання своєї

постанови [3].

Також, в літературі висловлено думку, що в тому разі, коли в судовому

засіданні беруть участь дві сторони, які заперечують проти скерування справи

прокурору і наполягають на розгляді справи у судовому засіданні, то повернення

справи лише за ініціативою суду суперечить принципу змагальності [4;37].

Проте з цією позицією можна було б погодитись лише в тому випадку, коли в

кримінальному процесі брали участь лише дві сторони. Однак, як відомо, коло

учасників процесу не вичерпується лише прокурором та підсудним, інші учасники,

такі як потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші, наділені

відповідними процесуальним правами, теж беруть участь у кримінальному

процесі. А у випадку, коли, наприклад, дані про цих осіб не зазначені в

обвинувальному висновку, а прокурор та підсудний заперечують проти

повернення справи прокурору на цій підставі, будуть безпідставно обмежені

процесуальні права цих осіб. А тому вважаємо, що залишення за судом права за

власною ініціативою повертати справу прокуророві, лише сприятиме досягненню

об’єктивної істини у справі та захисті прав всіх учасників процесу. Крім того,

потрібно враховувати ту обставину, що суд, виносячи цю постанову, встановлює

факт наявності суттєвих порушень кримінально–процесуального закону, без

усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а тому він може не враховувати думку учасників процесу, а повертає справу прокурору за

власною ініціативою з метою забезпечення швидкого і об’єктивного розгляду

справи судом.

Крім того, трапляються випадки, коли судді, при поверненні справи прокурору

за ініціативою когось з учасників процесу, не вживають достатніх заходів щодо

перевірки наявності конкретних порушень кримінально–процесуального закону в

матеріалах кримінальної справи. Зокрема, у таких випадках судді обмежуються у

відповідній постанові лише вказівкою на наявність клопотання сторони про

повернення справи прокурору, так розглядаються лише підставу повернення справи

прокурору, а не конкретні обставини, викладені у клопотанні.

Так, Знам’янським міжрайонним судом Кіровоградської області була

повернута прокурору кримінальна справа по обвинуваченню О. у вчиненні злочину,

передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки в судовому засіданні прокурор

заявив клопотання про повернення йому даної кримінальної справи в зв’язку з тим,

що ним виявлені порушення вимог ст.ст. 228–232 КПК України. Не з’ясовуючи, в

чому саме полягали порушення вказаних статей КПК України, суд постановив

повернути справу прокурору, не вказавши ні в резолютивній, ні в описовій частині

постанови конкретних порушень ст.ст. 228–232 КПК України, та не вирішивши, чи

можливо в одній кримінальній справі допустити порушення одразу ж чотирьох

статей кримінальн–процесуального кодексу [5 Однак, зазначимо, що клопотання сторони про повернення справи прокурору,

як і будь–яке інше клопотання, підлягає перевірці з точки зору погляду його

обґрунтованості, а тому, у випадку, коли суддя не перевіряє аргументи, викладені у

клопотанні, то це призводить до постановлення необґрунтованого та

невмотивованого рішення, та до неможливості його виконання прокурором.

З огляду на це, варто погодитися з позицією С. Бурмагіна, який вважає, що у

постанові судді мають бути викладені не лише клопотання сторін про повернення

справи прокурору і думки інших учасників процесу, чи вказівка на ініціативу самого

судді, але й наведені конкретні порушення кримінально–процесуального закону, про

якізазначено в клопотанні, або виявлені судом самостійно [6;72].

На підставі вищенаведеного вважаю, що судам потрібно уважніше та

ретельніше ставитись до складання постанови про повернення справи прокуророві,

щоби він чітко знав, які саме порушення кримінально–процесуального закону, йому

слід усунути, і щоб надалі не виникло підстав для повторного повернення йому

кримінальної справи.

Розглянемо процесуальний порядок повторного скерування прокурором

кримінальної справи до суду, і з’ясуємо, чи потрібно знову вносити кримінальну

справу до стадії попереднього розгляду чи безпосередньо до судового розгляду.

Чинний КПК України не містить положень, які б визначали, з якої саме стадії

суд повинен розглядати кримінальну справу, повторно направлену прокурором. На

мою думку, усунувши виявлені судом недоліки, прокурор зобов’язаний повторно в

загальному порядку направити кримінальну справу до суду.

Однак, у науковій літературі, трапляються інші погляди на цю проблему.

Зокрема, А.А. Юнусов, Н.Н. Ковтун вважають, що неправомірно повторно

вносити повернену прокурором кримінальну справу до стадії попереднього

розгляду, оскільки дана стадія вона вже вичерпала коло своїх безпосередніх

завдань [1;55, 7;98] З цією позицією навряд чи можна погодитися з таких міркувань. Згідно із

ст. 237 КПК України у справі, що надійшла від прокурора, суддя з’ясовує щодо

кожного з обвинувачених такі питання:

1) чи підсудна справа судові, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або їїзупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимогКПК України;

4) чи немає підстав для зміни, скасування чи обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або

досудового слідства таких порушень КПК України, без усунення яких справа не

може бути призначена до судового розгляду.

Керуючись колом цих питань, які має вирішити суддя на цій стадії,

відповідність обвинувального висновку до вимог КПК є лише одним з питань, що

досліджуються суддею. Це означає, що суддя, розглядаючи справу під час

попереднього розгляду, повинен вирішити ширше коло питань, і вирішення їх в

стадії судового розгляду лише затягуватиме розгляд справи по суті. Також, доцільно

враховувати, що відповідно до ст. 244 КПК України за результатами попереднього

розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень: про

призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження у справі; про

повернення справи прокуророві; про направлення справи за підсудністю; про

закриття справи; про повернення справи на додаткове розслідування.

Отже суддя під час попереднього розгляду може як вирішити кримінальну

справу по суті (закривши її), так і прийняти інше процесуальне рішення

Крім того, повторно отримавши кримінальну справу від прокурора, суддя

зобов’язаний виконати вимоги ст. 253 КПК України, а саме – вирішити такі питання:

1) про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є

обов’язковою 2) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

3) про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою,

відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про

це не було прийняте під час розслідування справи;

4) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений

під час розслідування справи;

5) про список осіб, які підлягають виклику до судового засідання, та зажадання

додаткових доказів;

7) про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

8) про виклик у необхідних випадках перекладача;

10) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

11) про день імісце судового розгляду справи;

12) усі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.

Отже, на підставі вищенаведеного, вважаю, що кримінальна справа повторно

спрямована прокурором має обов’язково бути призначена до розгляду в порядку

передбаченому Главою 23 КПК України, тобто зі стадії попереднього розгляду.

Що стосується питання про можливість судді, який повернув справу

прокуророві, з метою повторно брати участь у розгляді справи по суті, то на мою

думку, немаєжодних законодавчих перешкод для цього. КПК України в ст.ст. 54, 55, 2491

не визначає жодних заборон стосовно участі

того ж судді у розгляді справи, яка повторно спрямована прокурором з

виправленими недоліками. Крім того, оскільки в цьому випадку мали простежено в

головно відносини між прокурором та суддею, жодних підстав для твердження про

упередженість судді немає, оскільки здійснено перевірку відповідності

обвинувального висновку до вимог кримінально–процесуального закону.

Важливим питанням є зміна, обрання чи продовження запобіжного заходу,

застосованого до обвинуваченого, у разі повернення справи прокурору. Зокрема,

чинний КПК України, не передбачає обов’язку суду вирішувати питання про

запобіжний захід у разі повернення справи прокурору. Проте, якщо проводити

аналогію з поверненням кримінальної справи на додаткове розслідування, то в

ст. 246 ч. 3 КПК України, зазначено, що в постанові про повернення справи на

додаткове розслідування має бути вирішено питання про запобіжний захід щодо

обвинуваченого.

З огляду на це, виникає запитання, а що ж тоді у разі повернення справи

прокурору суддя не повинен вирішувати питання про запобіжний захід. Така

позиція, законодавця видається непослідовною та необґрунтованою з таких

міркувань.

У межах наданих суду повноважень (ст. 237 КПК України) та за наявності для

цього підстав, суд має право обрати обвинуваченому один із запобіжних заходів,

якщо він не був обраний під час досудового слідства, або залишити вже обраний

запобіжний захід без змін. У тому випадку, якщо до моменту винесення постанови

про повернення кримінальної справи прокурору відпаде необхідність застосування

запобіжного заходу чи зміняться підстави для його обрання, суд скасовує обраний

запобіжний захід або змінює на більш м’який чи більш суворий. Чинний кримінально–процесуальний закон також не встановлює жодних

особливостей продовження чи скасування у разі повернення справи прокурору

запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Однак, застосування цього

запобіжного заходу обмежено суворими часовими рамками, що потрібно

враховувати у випадку повернення справи прокурору.

Я вважаю, що у випадку, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд

зобов’язаний перевірити, чи не закінчується строк тримання під вартою, і чи його

достатньо для усунення прокурором виявлених порушень. Якщо усунути недоліки в

той строк, який залишився, не видається можливим, і немає підстав для його зміни

або скасування, суд одночасно з поверненням справи прокурору повинен вирішити

питання щодо продовження строку тримання під вартою.

Беручи за аналогією ст. 156 ч. 10 КПК України при поверненні судом справи

прокуророві, строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту

надходження справи прокурору і не може перевищувати 15 діб.

При передачі прокурором справи до суду обраний під час досудового слідства

запобіжний захід не припиняє своєї дії, і може застосовуватись до того часу, поки

не завершиться строк його встановлюють відповідною постановою суду про взяття

обвинуваченого під варту. Отже, суддя, отримавши від прокурора кримінальну

справу, повинен перевірити, чи не завершився встановлений раніше прийнятим

рішенням строк тримання під вартою, чи наявні на момент попереднього розгляду

справи обставини, на підставі яких було обрано цей запобіжний захід. Тобто, коли

є достатні підстави вважати, що ця особа може ухилитися від слідства й суду або виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі чи

продовжувати злочинну діяльність, та чи продовжують вони бути підставою для

застосування такого суворого запобіжного заходу, як взяття під варту. Відповідно,

прокурор, під час затвердження обвинувального висновку зобов’язаний

перевірити, чи не завершується строк тримання обвинуваченого під вартою, та чи

є він достатнім для того, щоб суддя під час попереднього розгляду справи міг

винести рішення про продовження запобіжного заходу, або заміну його більш

м’яким. Якщо на момент направлення справи до суду цей строк завершується,

прокурор зобов’язаний звернутись із відповідним поданням до суду про

продовження цього строку.

Варто погодитись із думкою, що строки тримання особи під вартою на

досудових і судових стадіях починають спливати з моменту надходження справи

відповідній уповноваженій особі, а моментом завершення є скерування

кримінальної справи на іншу стадію кримінального судочинства з винесенням

відповідного підсумкового процесуального рішення [8;48].

Відповідно до ст. 237 ч. 1 п. 4 КПК України, під час попереднього розгляду

справи суддя вирішує питання про наявність або відсутність підстав для зміни,

скасування чи обрання запобіжного заходу. У разі встановлення судом підстав для

подальшого застосування тримання під вартою, цей запобіжний захід не змінюється,

а строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюють відповідно до правил,

встановлених ст. 156 КПК України.

Отже, розглянувши ці проблемні питання, можна зробити висновок, що їх

неврегулювання законодавцем призводить до певних проблем у правозастосуванні,

а тому запропоновані шляхи їхнього вирішення сприятимуть уніфікації судової та

прокурорсько–слідчої практики, а також реалізації принципів змагальності,

всебічності, повноти та об’єктивності у кримінальному судочинстві

1. Ковтун Н. Н. Стадия подготовки дела к судебному разбирательству : все еще требует

оптимизации процессуальной формы / Ковтун Н. Н. // Уголовное судопроизводство. –

2005. – № 1.

2. Юнусов А. А. Институт возвращения уголовного дела прокурору в системе положений и

норм уголовного судопроизводства России / Юнусов А. А. – Нижнекамск, 2005. 258 с.

3. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа № 1–46/2007.

4. Морозов П. Трансформация института возвращения судом уголовного дела прокурору /

Морозов П. // Законность. – 2005. – № 8.

5. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа № 1–46/2007.

6. БурмагинС. В. Возвращение уголовных дел прокурору в порядке ст. 237 УПК РФ

(комментарий судебной практики) / БурмагинС. В. // Росийская юстиция. – 2005. – № 1–2.

7. Ковтун Н. Н. О спорных вопросах порядка проведения судьей предварительных слушаний

по уголовным делах / Ковтун Н. Н. // Вестник Оренбургского государственного

университета. – 2006. – № 3.

8. Шиплюк В. А. Исчисление строков заключения под стражу при возвращении уголовного

дела прокурору / Шиплюк В. А. // Уголовный процесс. – 2006. – № 1

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук