Головна

ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПРАВОВІДНОСИН СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ Н. Якібчук


ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПРАВОВІДНОСИН

СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Н. Якібчук

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

У статті досліджено особливості суб’єктного складу правовідносин обов’язкового

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Ключові слова: правові відносини, страхування цивільної відповідальності,

транспортний засіб.

Правовідносини страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів, як і будь-які інші цивільні правовідносини, розкриваються

через сукупність їхніх елементів (суб’єкти, об’єкти, зміст). Визначення

особливостей суб’єктного складу зазначених правовідносин є однією із

найважливіших проблем у цивілістиці. У цивілістичній літературі, зокрема в працях

Н.В. Безсмертної, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, Ю.О. Заїки, Л.Л. Кінащук,

О.С. Красільнікової, В.В. Луця, В.М. Никифорака, Я.О. Чапічадзе досліджено лише

деякі проблеми суб’єктного складу відносин страхування відповідальності. Однак

цілісного дослідження з цього приводу за сучасних умов проведено не було.

Метою статті є визначити особливості суб’єктного складу правовідносин

обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України та ст. 16 Закону України

„Про страхування”, сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

На думку О.С. Красільнікової, суб’єктами правовідносин страхування

>відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами є винятково

страховик і страхувальник [10, с. 9]. Однак аналіз положень чинного законодавства

та позицій науковців з цієї проблематики дає підстави зробити висновок, що коло

суб’єктів правовідносин страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів є значно ширшим У законодавствізарубіжних країн, зокрема Російської Федерації, чітко визначено

коло суб’єктів страхових правовідносин шляхом визначення вичерпного їх переліку.

Так, ст. 4.1 Закону „Про організацію страхової справи в Російській Федерації” вважає

учасниками страхових відносин: страхувальників, застрахованих осіб,

вигодонабувачів; страхові організації; товариства взаємного страхування; страхових

агентів, брокерів та актуаріїв; федеральний орган страхового нагляду. На відміну від

іноземного законодавства, актами цивільного законодавства України не визначено

чіткого переліку суб’єктів правовідносин страхування, зокрема страхування цивільної

відповідальності власників транспортних засобів. Закон України „Про обов’язкове

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних

засобів” в ст. 4 передбачає, що суб’єктами обов’язкового страхування цивільно-

правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова

відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України та

потерпілі. Однак такий перелік теж не є вичерпним і визначає суб’єктний склад лише

одного із видів досліджуваних правовідносин. Проаналізувавши положення нормативно-правових актів України, які

регулюють правовідносини страхування цивільно-правової відповідальності

власників транспортних засобів, можна дійти висновку, що суб’єктами таких

правовідносин є, крім страховика та страхувальника, вигодонабувачі (особи,

відповідальність яких застрахована, та потерпілі); товариства взаємного

страхування; страхові посередники; уповноважений орган у справах нагляду за

страховою діяльністю; об’єднання страховиків.

Особливості суб’єктного складу страхових правовідносин визначаються

конкретним їх видом.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про страхування”, страховиками

визнаються фінансові установи, створені уформі акціонерних, повних, командитних

товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також одержали у

встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги до страховиків, якіздійснюють страхування відповідальності власників

транспортних засобів, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальними вимогами, які поставлені до всіх страховиків, є:

– створення страховика лише у визначеній організаційно-правовій формі

(акціонерне, повне, командитне товариство або товариство з додатковою

відповідальністю);

– учасників страховика повинно бути не менше трьох;  – дотримання вимог щодо розміру та порядку формування статутного капіталу.

Так, для формування статутного капіталу страховика дозволено залучати

лише грошові кошти або цінні папери, що випускаються державою (не більше

25% розміру статутного капіталу), заборонено використання векселів, коштів

страхових резервів, а також коштів, одержаних в кредит, позику та під заставу

та внесення нематеріальних активів. Розмір статутного капіталу такого

страховика не може бути меншим, ніжодин мільйонЄвро;

– винятковість діяльності страховика (предметом безпосередньої діяльності

може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність,

пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх

управлінням);

– включення до переліку фінансових установ відповідно до Закону України

„Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Спеціальні вимоги до страховика визначаються відповідно до здійснюваного

виду страхування відповідальності.

Для здійснення кожного виду страхування відповідальності власників

транспортних засобів необхідним є одержання страховиком ліцензії у

встановленому законом порядку.

Якщо конкретний вид страхування відповідальності власника транспортного

засобу віднесений Законом України „Про страхування” до обов’язкових (зокрема,

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних

засобів, страхування відповідальності морського судновласника), то, відповідно до

п. 2.14 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від

28.08.2003 року, страховик повинен мати досвід здійснення добровільного

страхування не менш, ніждва роки, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно із п. 1.1 Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України,

погодженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових

послуг від 01.02.2005 року, обов’язковою умовою здійснення страховиком

діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності

власників наземних транспортних засобів, є їхня участь у Бюро.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про страхування”, страхувальниками

визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками

договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Л.Л. Кінащук вважає таке визначення надто вузьким і пропонує визнавати

страхувальниками юридичних і фізичних осіб, які мають страховий інтерес і

вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, беруть участь у створенні

страхового фонду шляхом сплати внесків і мають право на компенсацію у разі

настання страхового випадку [11, с. 72]. Схожий погляд висловлює Т.С. Мартьянова,

яка виділяє дві основні ознаки, що характеризують страхувальника [12, с. 160]. Перша

полягає у правосуб’єктності страхувальника, а друга – в обов’язковій наявності у

страхувальника страхового інтересу. Перша ознака є загальноприйнятою для всіх осіб,

які вступають у будь-які цивільно-правові відносини, а щодо другої ознаки, то вона є

притаманна страхувальнику в розуміннізагальноїзацікавленості учасника договору в

його реалізації, а не в розумінні предмета договору страхування (майнового інтересу),

передбаченого ст. 980 ЦК України, оскільки такий інтерес може належати також

іншій особі, зокрема вигодонабувачу. Тому такий підхід до визначення правових

ознак страхувальника є спірним.

Обґрунтованою видається позиція А.І. Худякова, який розглядає

страхувальника як суб’єкта страхового правовідношення, котрий визначений

страховий інтерес і має право вимагати від страховика страхового захисту цього

інтересу [13, с. 251]. Узагальнений аналіз викладених позицій та ст. 3 Закону

України „Про страхування” дає підстави виділити такі ознаки страхувальника

відповідальності власників транспортних засобів: – наявність статусу юридичної особи або дієздатної фізичної особи;

– безпосередня участь у договорі страхування відповідальності власників

транспортних засобів;

– зацікавленість в укладенні договору страхування на свою користь, або на

користь третьої особи, яка має страховий інтерес;

– володіння всіма правами і обов’язками за договором страхування, окрім права

на отримання страхового відшкодування в тому випадку, коли договір

укладений на користь третьої особи.

Враховуючи зазначені ознаки, можна запропонувати визначення страхувальника.

Страхувальник відповідальності власників транспортних засобів – це юридична

чи дієздатна фізична особа, яка добровільно або через вимоги закону укладає зі

страховиком договір страхування на свою користь або на користь третіх осіб.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України „Про страхування”, страхувальники мають

право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого

страхування, призначати фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів), які

можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання

страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку,

якщо інше не передбачено договором страхування Тим самим законодавець ототожнює вигодонабувача із потерпілим, поняття

якого визначене у Законі України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів”: „потерпілі – треті

юридичні та фізичні особи, життю, здоровю та/або майну яких внаслідок дорожньо-

транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову

відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу”.

Такий підхід законодавця звужує коло осіб, якіможуть бути вигодонабувачами за

договором страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору

страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з

відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Тобто у випадку укладення страхувальником договору страхування цивільної

відповідальності іншої особи (особа, чия відповідальність застрахована (п. 1.4 ст. 1

Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності

власників наземних транспортних засобів”) вигодонабувачем слід визнавати і цю

особу, оскільки за такимдоговоромстрахується їїмайновий інтерес.

Тому видається за доцільне внести зміни до ч. 4 ст. 3 Закону України „Про

страхування”, вилучивши з неї слова „для отримання страхового відшкодування” та

до п. 3 ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України, виклавши її в такій редакції

„відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником або особою, відповідальність

якоїзастрахована” Особливістю страхування цивільної відповідальності є неможливість чіткого

визначення у договорі особи, на чию користь буде здійснюватись страхове

відшкодування. У цьому випадку статусу вигодонабувача набуватимуть ті особи,

яким страхувальник або особа, відповідальність котрої застрахована, завдасть

майнової шкоди. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди

визначаються лише після настання страхового випадку [14, с. 194]. Крім цього,

особливою вимогою, яку ставлять до особи, чия відповідальність застрахована, та до

страхувальника у випадку страхування ним своєї відповідальності, є володіння на

законних підставах (право власності, право користування тощо) транспортних засобів.

Ще одним суб’єктом правовідносин страхування цивільної відповідальності

власників транспортних засобів є страховий посередник, правовий статус якого

визначається ст. 15 Закону України „Про страхування” та Положенням „Про

порядок провадження діяльності страховими посередниками”, затвердженим

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 року. Ним є суб’єкт

підприємницької діяльності на ринку страхових послуг, через якого такі послуги

надаються. Реалізація посередницької діяльності в Україні можлива завдяки двом

видам суб’єктів: страхові агенти та страхові брокери.

Страховими агентами є суб’єкти підприємницької діяльності, уповноважені діяти

від імені та на підставі доручення одного чи більше страховиків, щодо рекламування,

консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення

роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і

укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у

тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових

сумчи страхового відшкодування, а такожздійснення цих виплат.

Страховими брокерами є суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють

її на користь страхувальника або перестрахувальника (цедента), та яка спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультуванні, наданні

допомоги у розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які

відповідають вимогам страхувальника, веденні переговорів та укладенні договорів

страхування за дорученням страхувальника, здійсненні розрахунків за договорами

страхування, підготовці документів для врегулювання питання про збитки у разі

настання страхового випадку.

Окрім страховиків суб’єктами страхових правовідносин є товариства взаємного

страхування, правовий статус яких визначається ст. 14 Закону України „Про

страхування” та Тимчасовим положенням про товариство взаємного страхування,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 1997 р.

Товариство взаємного страхування є юридичною особою – страховиком, створеною

відповідно до Закону України „Про страхування” з метою страхування ризиків

членів цього товариства. Найчастіше товариства взаємного страхування беруть

участь у правовідносинах страхування цивільної відповідальності власників

морських транспортних засобів. Так, клуби взаємного страхування діють за

принципом взаємності та на некомерційній основі. Цей принцип полягає у тому, що

члени клубу зобов’язані сплачувати таку суму страхової премії, яка відповідає

грошовому еквіваленту їх страхових ризиків. При цьому клуби забезпечують своїх

членів страховим захистом лише від тих ризиків, які неможливо застрахувати в

системі комерційного страхування [15, с. 195]. Указом Президента України „Про Положення про Державну комісію з

регулювання ринків фінансових послуг України” від 4 квітня 2003 року здійснення

державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю покладено на Державну

комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Відповідно до п. 1

зазначеного указу, комісія – це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у

сфері регулювання ринківфінансових послуг умежах, визначених законодавством.

Основними завданнями комісії є, зокрема, здійснення згідно із законами

України державного регулювання і нагляду за діяльністю страхових компаній та

страхових брокерів; ведення Єдиного державного реєстру страховиків

(перестраховиків); визначення порядку реєстрації страхових та перестрахових

брокерів; реєстрація при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду

страхування правил страхування для такого виду, прийнятих страховиком, а також

зміни та/або доповнення до цих правил тощо.

Щоб повніше реалізовувати свої можливості, страховики за договором між

собою можуть створювати об’єднання у формі спілок, асоціацій. Метою створення

таких об’єднань є координація діяльності, представництво та захист спільних

майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою

діяльністю об’єднанням заборонено. Асоціації та спілки діють на підставі

установчого договору та статуту і набувають прав юридичних осіб після їх

державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберігають свою

самостійність і права юридичних осіб.

Особливістю правовідносин страхування цивільної відповідальності власників

наземних транспортних засобів є обов’язковість створення об’єднання страховиків,

яким є Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) (п. 1.1 Статуту

МТСБУ) та участі у ньому для здійснення страховикомцього виду страхової діяльності.

Актами цивільного законодавства передбачено можливість створення таких

об’єднань страховиками, які здійснюють інші види страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Страховики, яким дозволено

займатися страхуванням авіаційних та морських ризиків можуть створити,

відповідно, Авіаційне страхове бюро (ч. 2, 3 ст. 103 Повітряного кодексу України) та

Морське страхове бюро (ч. 3, 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, правовідносини страхування цивільної відповідальності власників

транспортних засобів характеризуються особливим суб’єктним складом.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства України, можна виділити

такі види суб’єктів досліджуваних правовідносин:

1) страховики;

2) страхувальники;

3) вигодонабувачі (особи, відповідальність яких застрахована, та потерпілі);

4) товариства взаємного страхування;

5) страховий посередник;

6) уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю;

7) об’єднання страховиків.

──

1. Цивільний кодекс України : Офіц. видання. – К. : Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”,

2004.

2. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року.

3. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року.

4. Закон України „Про страхування” від 7 березня 1996 року в редакції Закону від

04.10.2001 року.

5. Закон України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності

власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 року.

6. Статут Моторного (транспортного) страхового бюро України, погоджений

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від

01.02.2005 року.

7. Указ Президента України „Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків

фінансових послуг України” від 4 квітня 2003 року.

8. Положення „Про порядок провадження діяльності страховими посередниками”,

затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 року.

9. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені Розпорядженням

Державної комісіїз регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 року.

10. Красільнікова О. С. Правовідносини страхування відповідальності судновласника перед

третіми особами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук /

Красільнікова О. С. – Одеса, 2005.

11. Кінащук Л. Л.Страхове право : [підруч.] / КінащукЛ. Л. – К. : Атіка, 2007. – 256 с.

12. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. [учеб.] ; под ред. Е. А. Суханова. – М. :

Издательство БЕК, 1994. – 384 с.

13. Худяков А. И. Страховое право / Худяков А. И. – СПб. : Издательство Р. Асланова

„Юридический центр Пресс”, 2004. – 691 с.

14. Цивільне право України : Академічний курс [Підруч.] : У 2 т. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко.

– К. : ВидавничийДім „ІнЮре”, 2006. – Т. 2. Особлива частина. – 520 с.

15. Страховое право : [учеб.] ; под. ред. В. В. Шахова, В. Н. Григорьева, А. П. Архипова. –

М. : ЮНИТИ – ДАНА : Закон и право, 2008. – 335 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук