Головна

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС АВСТРІЇ 1812 РОКУ ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГАЛИЧИНИ Н. Панич


ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС АВСТРІЇ 1812 РОКУ

ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГАЛИЧИНИ

Н. Панич

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел. (032) 274-03-80, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

 

 

Досліджено історію прийняття цивільного кодексу Австрії 1812 р. та його

застосування на території Галичини. Значну увагу приділено аналізу передумов розробки і

затвердження цього кодексу, а також поглядам на дану проблематику вітчизняних та

зарубіжних учених.

Ключові слова: кодекс, прокуратура, судовий захист, Австрія, Австро-Угорщина.

Становлення та розвиток цивільного законодавства на території Галичини тісно

пов’язані із реформуванням та вдосконаленням цивільного права Австрії, до складу

якої Галичина увійшла за наслідками першого поділу Польщі 1772 р. Дія

австрійського права на території Галичини мала важливий вплив на її економічний,

політичний та суспільний розвиток і не була припинена навіть після входження

Галичини за умовами Ризького мирного договору до складу Польщі. З огляду не це

актуальності набуває проведення комплексного дослідження проблеми поширення

австрійського права на території Галичини, зокрема, передумов розробки та

наслідків прийняття цивільного кодексу Австрії 1812 р..

Наприкінці XVIII ст. в Австрії, за часів правління імператриці Марії–Терезії,

пожвавлюються коди

фікаційні роботи у цивільному, кримінальному та

процесуальному праві. З цією метою імперський уряд створив низку комісій, які

називалися такожпридворними комісіями.

Перша комісія розпочала свою роботу 3 травня 1753 р.. У період з 1753 р. до

1797 р. розробкою проекту нового цивільного кодексу займалися три комісії:

1. Компіляційна комісія (Kompilationskommission).

2. Ревізійна комісія як інстанція з перевірки (Revisionskommission).

3. Законотворча комісія (Gesetzgebungskommission), утворена після ліквідації

компіляційної комісії [1, с. 208].Від 1753 р. до 1786 р. ці комісії розробили декілька проектів нового цивільного

кодексу, однак жоден з них не був схвалений австрійським імператором. Лише у

1786 р. законотворча комісія розробила проект цивільного кодексу, який згодом

схвалив австрійський імператор Йосип ІІ.

Із прийняттям цього кодексу кодифікаційні роботи не завершилися і тривали за

правління Леопольда ІІ. Це було ознаменуввоване розпуском законодавчої комісії та

утворенням 2 квітня 1790 р. нової придворної комісії у законодавчих справах

(Hofkommission in Gesetzgebungssachen). Цій комісії, яку очолив Карл Антон

Мартіні, було доручено здійснити розробку кодифікаційних актів у цивільному та

кримінальному праві Австрії.

Початок існування новоутвореної комісії супроводжувався проголошенням

двох імператорських патентів. Зокрема, 7 травня 1790 р. та 22 лютого 1791 р.

Леопольд ІІ видав патенти, згідно з якими комісія була зобов’язана переглянути та

доопрацювати цивільний кодекс Австрії 1786 р.. Таке доопрацювання полягало у переробці положень розділів про дію законів у часі („Про застосування законів щодо

дій, які відбулися”), про обов’язки суддів („Керування суддями виключно законом

при винесенні рішень”), а також про права дітей („Про позашлюбних дітей”).

Результати кодифікаційних робіт комісії підлягали схваленню імператорськими

установами та представництвами коронних країв. З цією метою 15 вересня 1790 р.

імператор прийняв рішення про утворення при судах другої інстанції спеціальних

комісій за участю представників кожного краю імперії. Крім того, для обговорення

проекту цього кодексу були залучені такожпрофесори юридичних факультетів країв

– з юридичного факультету Львівського університету, наприклад, було запрошено

для подання висновку професора Борцагу [1, с. 208].

Після закінчення придворною комісією розроблення проекту кодексу, його

передано на перевірку та надано імператору на розгляд. Декретом від 17 лютого

1797 р. [2, с. 258] під назвою цивільного кодексу для Західної Галичини

(Westgalizisches Gesetzbuch) цей кодекс було запроваджено у Західній, а згодом – 8

вересня 1797 р. [3, с. 502] – і уСхідній Галичині.

Цивільний кодекс 1797 р. складався з трьох частин, поділених на розділи, які,

своєю чергою, складалися з параграфів. Загалом кодекс налічував 1613 параграфів.

Частини кодексу не мали чітких назв – вони лише поширювалися на певні

правові інститути. Перша частина містила загальні норми, які роз’яснювали поняття

права та держави і врегульовували права осіб. Окремо регулювалися відносини між

батьками та дітьми, а також між службовими особами. Друга частина регулювала

правові відносини у речовому праві, визначала поняття речі та закріплювала поділ

речей і способи їх набуття. У третій частині містилися норми зобов’язального права,

зокрема, встановлювалися елементи договору та його види.

Характеризуючи змістове наповнення цивільного кодексу 1797 р., варто

відзначити як позитивні, так і негативні його аспекти. До позитивних варто

зачислити передусім те, що норми цього кодексу були виписані авторами на досить

високому тогочасному рівні. Використання при його розробці позитивного досвіду

функціонування попереднього цивільного законодавства та значні зусилля

кодифікаційних комісій призвели до розробки змістовно та систематично

завершеного правового акту [4, с. 1311]. Однак таке досягнення значною мірою

нівелювалося недотриманням авторами окремих мовних правил у написанні цього

акта. Кодекс містив чималу кількість орфографічних та пунктуаційних помилок. Як

один з прикладів можна навести одночасне застосування авторами у різних абзацах

тотожного поняття „чинність” („Gьltigkeit”) та „чанність” („Giltigkeit”) [2, с. 261]. Не

набагато ліпшою була і ситуація з пунктуацією. Довільне використання авторами

двокрапок замість крапки або крапки з комою у кінці речення, неправильне

вживання голосних та приголосних (що не було помилками при друці) значною

мірою ускладнювали читання та розуміння норм зазначеного кодексу. Зацікавлення викликає також мета запровадження цього кодексу у 1797 р. у

Західній Галичині та пізнішого поширення дії його норм на території Східної

Галичини. Це питання і досі неоднозначно оцінюють вітчизняні та зарубіжні вчені-

правознавці.

Українські вчені-правознавці переконані, що Галичина в останній чверті

XVIII ст. стала місцем випробування австрійського законодавства, яке після такої

апробації та вдосконалення поширювалося на решту територій австрійської імперії

[5, с. 56]. Одним із прикладів такої апробації називають, зокрема, впровадження

цивільного кодексу у 1797 р. у Західній, а згодом і уСхідній Галичині [6, с. 57].  Протилежної позиції дотримується переважна більшість австрійських та

німецьких вчених-правознавців, якізаперечують експериментальний характер цього

кодексу і стверджують, що його поширення було зумовлене низкою обставин.

Одним із найпоширеніших тверджень відсутності експериментального

характеру кодексу є теза про те, що його прийняття та запровадження було

зумовлене безладом та зруйнованою економікою Галичини, яку у 1772 р. після

першого поділу Польщі було окуповано Австрією [4, с. 1310]. Представники цього

погляду обґрунтовують її висловлюванням члена придворної імператорської комісії

у законодавчих справах Ф. Цайлера, який під час першого засідання цієї комісії 21

грудня 1801 р. зазначав про необхідність розробки та прийняття цивільного кодексу

1797 р. у зв’язку із „повним зруйнуванням Галичини” [7, с. 3]. Однак при цьому

автор вказаної тези не зазначав, якими саме даними (в тому числі і статистичними)

він користувався для констатації такого економічного становища в Галичині.

Крім того, твердження про прийняття цього кодексу у зв’язку з безладом у

Галичині є за своєю суттю досить суперечливим, оскільки навряд чи відіграв би

вирішальну роль у їх припиненні саме цивільний кодекс. Ефективнішим було б, на

нашу думку, запровадження особливого стану в Галичині або утворення особливих

органів із наданням їм відповідних повноважень для припинення безладу. Зрештою,

навіть у самому імператорському патенті жодним словом не згадувалося про таку

мету запровадження кодексу. Навпаки, у ньому зазначалося, що кодекс ухвалюється

імператором у „переконанні про необхідність забезпечення меж прав та обов’язків

кожного громадянина у єдиному кодифікованому збірнику” [2, с. 258].

Наступним аргументом зарубіжних учених є те, що новоприєднана Галичина

потребувала „сучасного та надійного правового акту” [1, с. 215] і що саме з цією

метою для Галичини було розроблено новий цивільний кодекс. Однак така думка

спростовується вже самим аналізом історії перебування Галичини у складі Австрії

та Австро-Угорщини за період від 1772 р. до 1918 р.. Протягом усього часу Галичина була одним з країв, на фінансування економічного, політичного та

суспільного розвитку якого в державного бюджету імперії виділялося найменше

коштів [9, с. 10]. Водночас запровадження надійного та сучасного правового акту в

галузі врегулювання цивільних відносин означало передусім суттєві фінансові

витрати для утворення законодавчих комісій, розробку, перевірку, а також

опублікування такого кодексу. У цьому випадку було б набагато дешевшим та

раціональнішим поширення на Галичину дії чинного австрійського цивільного

права. Таке поширення не лише відповідало б традиційній політиці будь-якої

монархії щодо інтегрування окупованих земель, але було б тотожним переконанню

австрійської імператриці Марії-Терезії, яка за прикладом стародавніх римлян

прагнула правити на окупованих землях за допомогою єдиного закону. Крім того,

цей аргумент є дискусійним ще й тому, що з часу приєднання Галичини до складу

Австрії у 1772 р. до початку діяльності у 1790 р. комісії під керівництвом

К.А. Мартіні, яка розробила цей кодекс, минуло 18 років. У зв’язку з таким

тривалим періодом постає питання щодо причин зволікання із прийняття „надійного

і сучасного правового акта”, оскільки проблеми безпорядків та зруйнування

Галичини доцільно було б вирішувати відразужпісля її приєднання.

Натомість обґрунтованішими є позиції українських вчених-правознавців, які

зазначають, що кодекс 1797 р. носив експериментальний характер. Підтвердженням

цього є, зокрема, той факт, що в березні 1796 р. австрійські органи юстиції повідомили придворну комісію у законодавчих справах про проведення

експерименту і це повідомлення стосувалося саме цивільного кодексу 1797 р..

Зазначимо, що проведення таких експериментів (і лише на приєднаних землях) вже

неодноразово планували окремі члени австрійського уряду. Одна з перших

пропозицій проведення такого експерименту стосувалася ще проекту кримінального

кодексу „Терезіана” 1768 р. [10, с. 127].

Такої самої думки дотримувалися також і інші імператорські чиновники. На

відміну від Марії-Терезії та її переконання про важливість та необхідність уніфікації

австрійського законодавства, вони вважали, що вказана уніфікація спричинить лише

негативні наслідки. На їхнє переконання раціональнішим було б проведення

відповідних реформ (в тому числі і законодавчих) спочатку в одному коронному

краї, щоб у разі негативних наслідків такої реформи обмежити їх лише цією

територією. Існували також і радикальніші погляди, прихильники яких (серед них

були в тому числі і члени комісії у законодавчих справах) вважали, що для кожного

коронного краю імперії мають прийматися лише закони, які відповідали б духу

нації, способу мислення та моралі народу, а також географічному положенню та

економічному становищу відповідної території [10, с. 142].

З прийняттям цивільного кодексу 1797 р. на території Галичини було

припинено дію польського феодального цивільного права та створено передумови

для реформування австрійського цивільного законодавства [11, с. 247].

Кодифікаційні роботи в австрійській імперії, однак, тривали. У галузі цивільного

права тогочасної Австрії вони закінчилися лише у 1812 р., коли вказаний цивільний

кодекс 1797 р. після вдосконалень було перероблено у цивільний кодекс Австрії,

який вступив в дію на території усієї імперіїз 1 січня 1812 р.. Цивільний кодекс Австрії 1812 р. складався зі вступу та трьох частин, які

поділялися на розділи. Своєю чергою, розділи складалися з параграфів. Загалом

кодекс налічував 1502 параграфи.

У вступі під назвою „Про цивільні закони загалом” давалося визначення

цивільного права, врегульовувалася дія законів у часі та їх тлумачення.

Перша частина кодексу – „Про права осіб” – складалася з чотирьох розділів,

якими врегульовувалися особисті права осіб, зокрема, права неповнолітніх, шлюбні

права, права батьків та дітей тощо.

Друга частина кодексу називалася „Про речові права” і об’єднувала вступ „Про

речі та їх класифікацію” та тридцять розділів. У них містилися норми про види

речових прав, а такожспособи їх набуття.

В останній частині цивільного кодексу 1812 р. „Про загальні визначення щодо

особових і речових прав”, яка складалася з чотирьох розділів, врегульовувалися

способи змін прав та обов’язків, порядок їх ліквідації, а такожстроки давності.

Прийняття цивільного кодексу 1812 р. мало значний позитивний вплив у тому

числі і на розвиток Галичини. Досить детальне врегулювання укладення торговельних

угод, визначеність прав та обов’язків контрагентів у договорах, сприяли детальнішому

врегулюванню правового статусу суб’єктів економічної діяльності, пришвидшенню

виходу краю зі стану економічного занепаду. Якісно новий рівень регулювання

сприяв також і поліпшенню діяльності органів влади, зокрема, суду та прокуратури,

спрямованих на захист інтересів держави та громадян.

Особливо актуальним було прийняття цього кодексу для органів прокуратури в

Галичині, утворених в період з 1849 до 1855 рр.. Державні прокуратури Галичини брали активну участь у захисті цивільних прав громадян, закріплених у кодексі

1812 р.. До основних напрямів діяльності органів прокуратури в Галичині у сфері

захисту цивільних прав громадян, насамперед, належали:

1. Участь органів прокуратури у судових розглядах справ щодо вирішення

питань про визнання громадян імперії померлими в разі заяви когось з подружжя

про намір повторного одруження.

2. Участь органів прокуратури у вирішенні судами в Галичині питань про

розірвання або визнання недійсним шлюбів.

3. Участь органів прокуратури у розгляді цивільних справ, предметом яких було

встановлення опіки щодо недієздатних осіб, визнаних такими компетентними

органами унаслідок недоумства або душевної хвороби. Крім того, прокуратура була

стороною у тих процесах, в котрих розглядалися питання про скасування опіки

внаслідок марнотратства або психічної хвороби опікуна.

Важливу роль відігравав цивільний кодекс Австрії 1812 р. також у здійсненні

своїх повноважень Галицькою фінансовою прокуратурою щодо захисту нею

майнових та пов’язаних з ними інтересів держави у судах Австрії та Австро-

Угорщини.

Досконалий за своєю природою цивільний кодекс 1812 р. продовжував діяти з

відповідними змінами і після розпаду австро-угорської монархії у 1918 р.. Значна

частина його норм була вдосконалена та реципійована у законодавстві Сербії

Словенії та Румунії. У Республіці Австрії цей кодекс, після внесення змін та

доповнень, є чинним і сьогодні.

Дослідження проблеми цивільного кодексу Австрії 1812 р. має не лише важливе

теоретичне, але і практичне значення. Такий аналіз сприятиме комплексному та

об’єктивному вивченню історичних передумов його розробки та прийняття,

дослідженню структури та змісту його правових норм. Розгляд суперечливих

аспектів цієї проблематики допоможе усунути наявні прогалини у питаннях щодо

історії його виникнення та застосування, виробленню єдиного підходу до

трактування дискусійних положень.

1. Braunader W. Das Allgemeine Bürgerliche Gesetzbuch für die gesamten deutschen Erbländer

der österreichischen Monarchie von 1811. Guttenberg-Jahrbuch, 1987. S. 375.

2. Justizgesetzsammlung 1797/337. S. 540.

3. Justizgesetzsammlung 1797/373. S. 540.

4. Neschwara Ch. Westgalizisches Gesetzbuch / Handwörterbuch zur deutschen

Rechtsgeschichte, Band V. – Berlin : Erich Schmid Verlag. – 998. S. 2086.

5. Кульчицький В. С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині XIX – на

початку XX ст.). / Кульчицький В. С. – Львів, 1965. – 64 с.

6. Тищик Б. Й. Історія держави і права Австрії та Австро-Угорщини (X ст. – 1918 р.). /

Тищик Б. Й. – Львів, 2003. – 80 с.

7. Der Ur-Entwurf und die Beratungs-Protokolle des Österreichischen Allgemeinen Bürgerlichen

Gesetzbuches, Band I. – Glashütten im Taunus : Verlag Detlev Auvermann KG. – 1976, S. 283

8. Braunader W. Das Allgemeine Bürgerliche Gesetzbuch für die gesamten deutschen Erbländer

der österreichischen Monarchie von 1811. Guttenberg-Jahrbuch, 1987. S. 375.

9. Galicja w dobie autonomicznej (1850–1914). Wybor tekstow w opracowaniu Stefana

Kieniewicza. – Wroclaw : Wydawnictwo zakladu narodowego im. Ossolinskich, 1952. – 397 с. 10. Harrasowsky Ph.H.R.v. Geschichte der Kodifikation des österreichischen Zivilrechtes –

Frankfurt / Main : Sauer and Auvermann Verlag. – 1968. – S. 167.

11. Pfaff S. Zur Entstehungsgeschichte des Westgalizisches Gesetzbuches / Juristische Blätter,

1890, XIX. Jahrgang, Nr. 35. – S. 814.

 

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук