Головна

МЕЖІ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ СУДОМ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Н. Заяць


МЕЖІ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ

СУДОМ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Н. Заяць

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

Автор розкриває зміст поняття меж розгляду цивільної справи касаційною

інстанцією, рівень дослідження цього питання в науковій літературі, європейські

стандарти у цій сфері, аналізує вітчизняну модель касаційного оскарження на предмет

відповідності міжнародно-правовим стандартам і потребам суспільства.

Ключові слова: межі розгляду справи, касаційна модель оскарження, європейські

стандарти, зарубіжний досвід, процесуальні фільтри.

Питання оскарження судових рішень досліджували такі вчені-процесуалісти та

юристи-практики, як П.І. Шевчук, В.В. Кривенко, Г.І. Даведенко, М.Й. Штефан,

М.М. Бородін, В.В. Комаров, І.Б. Факас, Е.А. Борисова, К.В. Гусаров,

О.В. Дем’янова, Г.В. Корчевний та ін. Проте ряд об’єктивних чинників зумовила

зміну змісту поняття “межі розгляду цивільної справи касаційною інстанцією”,

зокрема: вступ України в 1995 р. до Ради Європи, ратифікація Верховною радою

України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в 1997 р.,

прийняття Цивільного процесуального кодексу України, що набув чинності з

01.01.2005 р. Крім того практика здійснення судочинства судовою палатою у

цивільних справах Верховного суду України за новим процесуальним

законодавством показала, що існуюча модель касації не є досконалою і потребує

модернізації в частині звуження меж перегляду. Враховуючи наведене, важливо

з’ясувати як врегульова

но це питання в національному законодавстві, дослідити

позицію наукової спільноти, вивчити зарубіжний досвід та європейські стандарти у

цій сфері.

Передусім для розуміння проблематики необхідно ознайомитись ззарубіжним

досвідом. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації

суд касаційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішень суду

першої інстанції виходячи з доводів, викладених в касаційній скарзі пояснень і

заперечень стосовно скарги. В інтересах законності суд касаційної інстанції вправі

перевірити рішення суду першої інстанції в повному об’ємі. Перевірка рішень в

повному об’ємі повинна здійснюватись у всіх випадках, коли по справізачіпаються

права та законні інтереси громадян, що потребують соціального захисту (діти,

недієздатні особи, особи літнього віку, інваліди) чи суспільні чи державні інтереси,

а також при виявленні випадків порушення принципів правосуддя чи інших норм

процесуального права, що зумовили винесення неправильного рішення [1, с. 469].

Вищі судові органи Азербайджану (ст. 131 Конституції), Болгарії (ст. 124

Конституції), Грузії (ст. 90 Конституції), Польщі (ст. 183 Конституції) також

виконують наглядові функції за судами нижчих ланок системи судів загальної

юрисдикції [2, с. 124]. Не менш цінним є позитивний досвід країн романо–германської системи

права. Касаційний суд Франції не переглядає справи нижчестоящих судів по суті, а

здійснює юридичну перевірку правильності винесених ними рішень з питань

застосування норм матеріального та процесуального права. Вищий касаційний суд

Італії розглядає скарги з питань права на постанови судів у цивільних справах, спори про компетенцію судів, а також забезпечує точне дотримання та однакове

тлумачення закону, єдність національного права. Верховний федеральний суд

Німеччини не досліджує фактичний бік справи на стадії ревізії, а перевіряє лише

діяльність судів, пов’язану з правильним застосуванням норм матеріального та

процесуального права [3, с. 25–26].

Позиція Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною

інстанцією висвітлена у Рекомендації № R(95) щодо введення в дію і покращення

функціонування систем і процедур оскарження по цивільним і торговим справам,

що прийнята Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи 07.02.1995 [4, с. 3].

Відповідно до вказаного документа питання судового спору вирішується судом

першої інстанції на основі пред’явлених доказів і встановлених фактів. Контроль за

діяльністю суду першої інстанції по розгляду цивільної справи в частині права і

факту здійснює суд другої інстанції. Суд третьої інстанції повинен забезпечувати

однаково тлумачення закону. Звернення до суду третьої інстанції має мати

винятковий характер і здійснюватись тільки у справах, які вже розглядались

судами двох попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини у справі “Науменко проти України” [5, с. 317]

зазначив, що визначення меж розгляду цивільних справ в касаційному порядку

необхідно здійснювати з дотримання принципу “res judicata” (остаточність рішення).

Тобто ні одна із сторін не може вимагати перегляду остаточного судового рішення,

яке набрало законної сили тільки в цілях проведення повторного слухання і

ухвалення нового рішення. Варто наголосити, що перенесення обов’язку розгляду

цивільних справ на апеляційну інстанцію сприяє стабільності судових актів,

підвищує авторитет системи правосуддя. Крім того Комітет Міністрів ради Європи в

попередній резолюції Res DH(2006)1 від 08.02.2006 р. висловив своє занепокоєння

порушенням принципу правової визначеності судами касаційної інстанції, які, як і

апеляційна інстанція, розглядають цивільну справу по суті. У науковій літературі поняття “межі розгляду справи судом касаційної

інстанції” визначають як комплексне родове поняття, яке включає в себе такі

видові поняття як “межі касаційної скарги”, “межі позовних вимог, заявлених у

суді першої інстанції” та “доводи касаційної скарги”. Межі касаційної скарги

визначаються такими обов’язковими складовими: дотримання процедури

оскарження, відповідність касаційної скарги за її змістом та формою вимогам

закону, належний суб’єкт та об’єкт оскарження, суть клопотання суб’єкта

оскарження щодо оскаржуваного судового акта. Межі позовних вимог

окреслюються питаннями, які розглядав суд першої інстанції на підставі позовної

заяви. Обсяг доводів касаційної скарги не повинен виходити за межі, визначені у

законі, які стосуються неправильного застосування норм матеріального і

процесуального права [6, с. 6, 9–10].

Юристи-практики наполягають на дотриманні комплексу правил, які

дозволять суду касаційної інстанції не виходити за межі перегляду судових рішень,

що набрали законної сили [7, с. 100]. По-перше, перегляд рішень може

здійснюватись лише вищестоящим судами, які виступають як наступна інстанція

щодо судів, рішення яких переглядаються. По-друге, право на ініціювання такого

перегляду не може належати посадовим особам держави, які не брали участі у

розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції. По-третє, право порушити

провадження щодо перевірки судового рішення повинно бути обмежене певним

часом. По-четверте, під час провадження стосовно перевірки рішень, що набули

законної сили, не може відбуватися повторний розгляд по суті. Суди повинні мати повноваження лише щодо усунення судових помилок, допущених судами, які

попередньо розглядали справу. По-п’яте, усунення судових помилок має

здійснюватися по можливості судом, що розглядає скаргу на рішення без передачі

справи на новий розгляд до суду першої інстанції. По-шосте, касаційні суди

повинні здійснювати перегляд рішень з додержанням права на справедливий

судовий розгляд.

Наукова спільнота переконана, що існуюча модель касації успадкувала

елементи судового нагляду, які існували до 2001 р. у Цивільному процесуальному

кодексі України 1963 р., що виражається у можливості оскарження усіх рішень у

цивільних справах. Відсутність обмежень для перегляду рішень у цивільних

справах судом касаційної інстанції призводить до перевантаженості Верховного

суду України, ставить під сумнів конституційні засади правосуддя щодо

обов’язковості судових рішень та їх юридичної сили, допускає процесуальні

зловживання суб’єктів оскарження [8, с. 594].

Варто зазначити, що зарубіжні країни з розвинутою та ефективною моделлю

касаційного оскарження встановили певні “процесуальні фільтри” допуску до

касації. Так серед них виділяють: ціна позову (Німеччина, Нідерланди, Франція,

Бельгія, Австрія, Швеція); вид судового рішення, що може бути оскаржене

(Німеччина, Нідерланди, Франція); необхідність отримання дозволу на оскарження

з боку суду, що виніс судове рішення чи вищестоящого суду (Англія, Франція,

Німеччина, Норвегія); обмеження підстав, за якими судове рішення може бути

оскаржене (Німеччина, Австрія); необхідність попереднього оскарження рішення в

апеляційному порядку (Литва); встановлення обов’язку внести на депозит суду

суми на відшкодування можливих судових витрат (Індія), встановлення для

сторони, що оскаржує судове рішення обов’язку попереднього виконання рішення

(Франція); попередній розгляд касаційної скарги колегією суддів (Австрія,

Франція). Комітет міністрів Ради Європи вважає, що вжиття зазначених заходів

дозволить попередити зловживання учасників процесу системою оскарження

(Рекомендація № R(95) 5 від 07.02.1995 р.). Без сумніву впровадження

процесуальних фільтрів в Україні дозволить встановити межі для суб’єктів

оскарження і побудувати ефективнішу систему касаційного перегляду судових

рішень у цивільних справах.  Верховний суд України пропонує почати реформування порядку касаційного

перегляду з уведення майнового цензу для розгляду окремих справ. Відповідний

законопроект пропонує переглядати в касаційному порядку тільки ті цивільні

справи, ціна позову яких є більше п’ятдесяти мінімальних заробітних плат. У

зв’язку із запропонованими змінами виникає питання в якій спосіб усувати судові

помилки у справах, які не мають майнового характеру. Це питання необхідно

врегулювати в законопроекті. Крім того, запропоновано відкривати касаційне

провадження лише за умови істотного порушення норм права або необхідності

забезпечити єдність судової практики. В законопроекті поняття “істотного

порушення” не розтлумачено. Проте за відсутності цього визначення

запропоновані зміни не оптимізують роботу касаційної інстанції, а лише створять

простір для суддівського свавілля.

Для забезпечення єдності судової практики Верховний Суд України пропонує

надати рішенням та роз’ясненням касаційної інстанції обов’язкового характеру в

частині застосування права. Проте для цього необхідно передбачати чіткий

механізм контролю Відповідно до чинного процесуального цивільного законодавства під час

розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги

правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм

матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати

доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним,

вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність

судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Причому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду

справи було виявлене неправильне застосування норм матеріального права або

порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для

скасування рішення [9, с. 204]. Отже, межі перевірки справи судом касаційної

інстанції обмежуються лише питаннями права і не зачіпають питання факту. Варто

зазначити, що ідентичні положення були відображені в ст. 333 Цивільного

процесуального кодексу України, що введений в дію з 01.01.1964 р. Законом

Української Радянської соціалістичної республіки “Про затвердження Цивільного

процесуального кодексу Української РСР” від 18.07.1963 р. [10].

Враховуючи це, можемо зробити висновок, що межі розгляду цивільних справ

касаційною інстанцією визначені на законодавчому рівні і в цілому відповідають

європейським стандартам. Також це питання достатньо досліджено в науковій

літературі. Досвід зарубіжних держав показує, що для оптимізації роботи

касаційної інстанції необхідно запровадити певні “процесуальні фільтри” та надати

роз’ясненням і рішенням вищої судової інстанції обов’язкового характеру в

частині застосування права. Це дозволить спростити роботу суддів і підвищити

авторитет правосуддя. Крім того, в світлі принципу“остаточності рішення”

касаційна інстанція повинна зосереджуватись на виправленні помилок судів

нижчих інстанцій, а не на перегляді справи по суті ізаміні рішення

1. Гражданское процессуальное право: учеб. / под об. ред. проф. Л.В. Тумановой. – М.:

ТК Велби, Изд-во Пропуск, 2008. – 608 с.;

2. Хавронюк М.І. Принцип спеціалізації судів та роль найвищих судів: порівняльно-

правове дослідження // Науково-виробничий журнал “Держава та регіони”. Серія

“Право”. – 2007 р. – № 4. – С. 121–126.

3. Осетинський А. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових

системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в

господарському судочинстві України // Право України. – 2004. – № 5. – С. 23–28.

4. Росийская юстиция. – 1997. – № 10 – С. 2–4.

5. Cудова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України /

Відп. ред. В.В. Лутковська. – К.: Праксіс, 2005. – 480 с.

6. Лужанський А.В. Межі розгляду цивільних справ судом касаційної інстанції в

контексті співвідношення принципів диспозитивності та законності судочинства //

Науково-практичний юридичний журнал “Судова практика”.-2007. – № 12(24). –

С. 2–11.

7. Луспеник Д., Сакара Н. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у

цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) // Право

України.– 2008. – № 7. – С. 99–107.

8. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія/ В.В. Комаров,

В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та ін.; За заг. ред. професора В.В. Комарова. – Х.:

Харків юридичний, 2008. – 928 с. 9. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіц.видання. – К.: Концерн “Видавничий

дім “ІнЮре”, 2004. – 328 с.

10. Закон УРСР “Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Української РСР”

від 18.07.1963 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.gov.ua.

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук