Головна

ОСВАЛЬД БАЛЬЦЕР – ВИДАТНИЙ ІСТОРИК ПРАВА ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ


ОСВАЛЬД БАЛЬЦЕР – ВИДАТНИЙ ІСТОРИК ПРАВА

ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

(до 150–річчя від дня народження і 75–річчя – смерті)

Б. Тищик

 

 

 

 

Освальд Мар’ян Бальцер був відомим і авторитетним ученим в галузі історії

держави і права. Автор кількох сотень наукових і учбових праць – монографій,

статей і підручників, талановитий викладач, вихователь студентської молоді, він

був добре відомий в європейських наукових колах.

О. Бальцер був членом 23 польських і закордонних наукових організацій та

товариств, у тім числі. Польської Академії Наук у Кракові, Академій Наук у Празі,

Петербурзі, Софії, Загребі, Наукових товариств у Варшаві, Вільно, Перемишлі.

П’ятеро університетів (Львівський, Карловий у Празі, Варшавський, Познаньський

та Ст. Баторого у Вільно) присвоїли йому звання почесного доктора. У 1920 р.

польська Рада захисту держави запропонувала йому пост голови Трибуналу

захисту Вітчизни, а 1921 р. його першого з середовища польських педагогів-

науковців нагороджено найвищою державною нагородою – орденом Білого орла.

Життя і науково-педагогічна діяльність О. Бальцера тісно пов’язані з Львовом і

Львівським університетом: з 1887 р. він понад 40 років очолював в університеті

кафедру історії польського права, користуючись заслуженим авторитетом і повагою

в середовищі львівської інтелігенції, викладачів і студентів університету. Слухати

його лекції приходили студенти з інших вузів та факультетів університету. Його

студенти і аспіранти стали відомими науковцями, керівниками кафедр у

Варшавському, Краківському, Познаньському, Врацлавському університетах.

О. Бальцер був одним із засновників Історичного товариства та Наукового

товариства у Львові. Брав активну участь у суспільно-політичному житті, зокрема,

у різних зборах, нарадах, де обговорювалися гострі державно-політичні,

економічні та соціальні проблеми. Був добрим оратором, його виступи були

продумані, аргументовані, його думки і пропозиції мали широкий суспільний

резонанс, їх цитували польські ізакордонні ЗМІ.Народився Освальд Мар’ян Бальцер 23 січня 1958 р. у Ходорові на Львівщині

у сім’ї австрійського урядовця Франтішека (Франца) Бальцера, за національністю

австрійця. Мати його – Антоніна – походила з німецько-австрійської родини

Кльоссів. Дід його – Матеус – теж був австрійцем, бабка – Юзефа – полькою.

Освальд мав старшого брата – Кароля Ієроніма. Деякий час сім’я проживала у

Бережанах, згодом у Львові (1852–1855 рр.), де батько працював секретарем

львівського повітового староства. Влітку 1855 р. його призначено начальником

повітової адміністрації у Ходорові. За сумлінне виконання обов’язків та ініціативу

1864 р. був нагороджений орденом” Золотий хрест заслуги”.

Родина Бальцерів, поруч з польською, перебувала переважно у сфері німецької

культури. У сім’ї розмовляли німецькою мовою, діти добре знали німецьку історію,

літературу. Спочатку середовищем спілкування родини були німецько-австрійські

урядовці, а уХодорові – переважно польські (австрійців тамбуло обмаль).

Вчився О. Бальцер у німецькій школі. Батько виховував у ньому допитливість,

любов до науки, пошану до властей, релігійність (сім’я була католицькою).

Освальд закінчив трирічну початкову школу у Ходорові, але оскільки для

вступу до гімназії потрібно було закінчити четвертий клас, то четвертий рік він їде

до Цісарсько-королівськоїзразкової римо-католицької школи уЛьвові. Навчання у гімназії почав з дворічною перервою, оскільки захворів на

скарлатину, яка дала ускладнення (він став калікою на ліву ногу). В 1870 р.

Освальд розпочав навчання у третій цісарсько-королівській гімназії ім. Франца-

Йосифа у Львові, де основною мовою викладання була польська. Крім австрійців і

поляків тут навчались ще й українські та єврейські діти. Вчився Освальд добре: на

протязі протягом восьми років навчання вважався найкращим учнем у класі.

Особливо подобались йому література (польська і латинська) та історія. Писав і

навіть публікував вірші та короткі оповідання. Вихід батька на пенсію і, отже,

зменшення прибутків сім’ї, змусили Освальда у старших класах зайнятись

репетиторством. У гімназії, в оточенні товаришів-поляків (мав товариський,

компанійський характер, грав на фортепіано, співав, декламував вірші), де добре

вивчив польськумову, зацікавився польською історією, культурою, традиціями.

Закінчивши гімназію у червні 1878 р. О. Бальцер вступив на юридичний

факультет Львівського університету ім. Франца Йосифа. На той час він був вже

майже повністю сполонізований (у 1867 р. Галичина отримала право свободи

науки і викладання в навчальних закладах і в вузах польською мовою, як і

створення політичних партій, товариств і організацій). Отож, вже 1874 р. 59

предметів в університеті викладали польською мовою і лише 11 – німецькою.

До Львова і Кракова слухати лекції польською мовою приїзджала польська

молодь навіть з прусської і російськоїзон окупації.

У Львові студент Бальцер відвідував семінари і слухав лекції відомих

професорів-правників К. Ліске (історія права), Г. Рошковського (філософія права і

міжнародне право), Ф. Гризецького (церковне і державне право та ін.). Під

керівництвом професора К. Ліске О. Бальцер написав і опублікував у

студентському альманасі кілька цікавих наукових розвідок. Ставши директором

Львівського архіву актів земських і гродських, Ліске запропонував О. Бальцеру (у

1880 р.) працю апліканта (стажиста) в архіві.

Четвертий рік навчання О. Бальцер розпочав на факультеті права Краківського

Ягеллонського університету, де сподівався поглибити свої знання. Тут його

керівником був відомий професор, історик права М. Бобжинський. Потім він знову

повернувся до Львова, де у 1882/83 навчальному році опинився на філософському

факультеті університету В цей же час Бальцер здавав у Кракові іспити для отримання ступеня доктора

права (їх було чотири: судове право, римське право, право канонічне і німецьке). У

жовтні 1883 р. уКраківському університеті йому присвоєно цей ступінь. Цьогожроку

Бальцеру надано державну стипендію для поглиблення знань з німецького права у

Берлінському університеті. У політично-патріотичних гуртках і акціях польської

молоді участі не брав, оскільки політика його цікавила мало, зрештою він був

австрійцем. Як згодомзгадував його учень проф. П. Домбковський, О. Бальцер вважав,

що Польща втратила державність з власної вини – у результаті внутрішнього розкладу

і деградації її державно-політичних структур, сваволішляхти і байдужості народу.

Тоді ж, на початку 80-х років, Бальцер вирішив присвятити себе науковій

діяльності. Він публікує кілька самостійних наукових досліджень та рецензій.

Проживала сім’я Бальцерів на той час вже уЛьвові, на вул. Академічній, 8.

З кінця 1884 р. О. Бальцер став готуватися до захисту докторської дисертації

габілітації). Габілітація відбулась у 1885 р. Темою його праці був: “Генезис

Коронного трибуналу”. Глибоко і всебічно опрацьована, добре аргументована

архівними джерелами, вона викликала інтерес у наукових колах усіх польських

земель, як і його габілітаційна лекція на тему “Каптурові суди у Польщі”.   О. Бальцеру надано титул габілітованого доктора права (5 лютого 1885 р.) і

доручено читати курс “Історія польського права”у Львівському університеті . Він

займав посаду приват-доцента. Лекції читав цікаво, аргументовано, гарною

польською мовою, відчувалася його ерудиція, глибоке знання предмета. Студенти

різних курсів охоче записувалися на його курс.

Освальду Бальцеру 26 травня 1887 р. присвоєно титул надзвичайного

професора Львівського університету, а 29 червня 1890 р. – професора звичайного.

Він мав тоді 32 роки. Цього ж року він очолив новостворену кафедру історії

польського права, дозвіл на утворення якої довго не давали австрійські власті.

Читав Бальцер не тільки історію права, а й питання державно-політичного устрою

Польщі. Незабаром він став вести ще й окремий курс польського судового права, а

з 1894 р. – історію державного устрою Австрії.

З цього останнього предмета розпочав підготовку підручника, перша частина

якого вийшла вже у 1896 р., а увесь – 1899 р. Підручник отримав схвалення і

високу оцінку навіть австрійських вчених.

Керував науковими студентськими семінарами з основних своїх предметів,

виховуючи серед студентів смак до досліджень, праці з літературою, у тім числі

зарубіжною, з архівами, до творчого пошуку, власних оцінок і висновків.

На його семінарах відбувалися цікаві дискусії, іноді – гостра полеміка,

панувала творча атмосфера. На ці семінари записувалось чимало студентів – від 20

до 40 осіб, чимало з них потім стали відомими науковцями: П. Домбковський,

Л. Ерліх, З. Паздро, А. Віняжта ін З часу присвоєння професорського звання О. Бальцерові стали пропонувати

різні посади. Так, 1888 р. він став членом, 1900 р. – віце-головою, а 1915 р. –

головою екзаменаційної суддівської комісії судового департаменту Галицького

намісництва, його постійно обирали до складу сенату Львівського університету.

Двічі: у 1892/93 і 1913/14 навчальних роках він був деканом юридичного

факультету (деканів, як і ректорів, сенат обирав терміном на рік), а у 1895/96 н. р. –

ректоромЛьвівського університету.

В університеті він намагається створити кафедру порівняльної історії права

слов’янських народів, але не отримав на це згоди міністерства. Зате написав і видав

книгу: “Порівняльна історія слов’янського права”.

О. Бальцер брав активну участь у з’їздах польських істориків та істориків

права, виступав майже на кожному з них, був членом президії, навіть головою IV

з’їзду. Будучи й надалі лояльним до австрійської влади, яку він хвалив за лояльну

політику (на відміну від прусських і російських властей) щодо національних

меншин, передусім поляків, О. Бальцер намагався не втручатись у гострополітичні

дискусії, не вступив дожодної політичної партії.

Ще у 1886 р. О. Бальцер одружився та мав дочку. Тоді він ще не був

професором, і досить низька платня, нелегкі матеріальні умови змусили його стати

кандидатому адвокати. Адвокатське стажування він проходив у адвокатському бюро

Ф. Кроттера у Львові. Щоправда, отримавши титул надзвичайного професора,

передумав йти до адвокатури, тим більше, що в 1891 р. став директором Львівського

архіву гродських іземських актів. Підтримував тісні контакти з родиною брата, який

хворів на епілепсію, допомагав їй матеріально. Зрештою, і сам Бальцер не був

здоровим – щораз більше страждав хворобу ноги, часто мусив ходити з допомогою

милиць. Вже у 40-річному віці почав втрачати слух.

Значним був доробок Освальда Бальцера в царині науки. Він працював у той

час, коли в Європі і на Сході відбувались нові археологічні відкриття, йшли інтенсивно досліджували архіви, першоджерел, розширювалась джерельна база,

вивчались попередні історичні епохи, першопричини явищ і подій, державно-

правових інститутів, в історико-правових та історичних науках брались до уваги

ще й соціально-економічні фактори, національно-культурні та ін. Історія держави і

права, філософія права стали повноправними науковими дисциплінами з певними

методологічними засадами та методами досліджень. У Великобританії, Франції,

Німеччині та інших країнах, у відомих з солідною матеріальною базою і

відповідними коштами університетах та інших наукових центрах, товариствах

тощо розпочались серйозні наукові дослідження, відправлялись у різні регіони

світу науково-археологічні та інші експедиції. Історики і правознавці виявляли й

досліджували дедалі нові факти і події, правові джерела, проголошували

програмний об’єктивізм, постулат “чистої, неупередженої науки”. Ця так звана

позитивістська теорія в історії та історії державності і права вимагала від

дослідників діяти об’єктивно, безсторонньо, не маніпулюючи фактами,

абстрагуючись від поточних політичних і світоглядних тенденцій. Шоправда,

реалії навколишнього життя часто не збігалися з цими безумовно прогресивним

спрямуванням. Повного об’єктивізму в умовах навколишнього середовища,

домінуючих у суспільстві світоглядних положень, дослідникам тієї епохи досягти

не вдалося. Система домашнього і шкільного виховання, освіти так чи інакше

накладали на них свій відбиток, формували в них певні світогляднізасади.

На польських (та й українських) землях, які входили передусім до складу

Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини), активну дослідницьку діяльність

розгорнули майже цілком сполонізовані краківський і львівський університети. Як зазначають самі польські дослідники, відносна політична свобода в Галичині,

толерантний державно-політичний режим у Австрії щодо домінуючих у регіонах

національних меншин (зокрема, поляків у Галичині), фінансова підтримка

польських інституцій і науки з боку регіональних галицьких властей (які

перебували у руках поляків) – намісника і сейму – сприяли, безумовно, розвиткові

польської науки, у т. ч. історії та історії держави і права. У наукових осередках

велись інтенсивні дослідження, опрацювання наукових проблем, видавалась

численна література – монографії, підручники, наукові журнали, збірники

студентських праць. Велика увага приділялась і семінарам, де виховувались

майбутні кадри викладачів-науковців, студентів вчили творчо мислити,

аналізувати, критично але й об’єктивно ставитись до джерел тощо.

Власне в таких умовах працював Освальд Бальцер. Він не приєднався до

жодноїз двох історичних наукових шкіл, які працювали над основною проблемою

того часу – причинами втрати Польщею незалежності у XVIII ст. Одна з них –

краківська – акцентувала увагу на причинах внутрішніх, інша – варшавська – на

зовнішніх (агресивності сусідніх країн).

Отже, О. Бальцер переважно досліджував першоджерела польського

середньовічного права (частково – нового часу), проблеми державного устрою

Польщі й Австрії, історію судового права, зокрема, кримінального, пов’язуючи їїз

проблемами політичними, економічними та мовними тих часів.

Після серії наукових статей, що стосувалися державно-політичних та

правових малодосліджених проблем середньовічної Польщі, у 1895 р. О. Бальцер

опублікував першу солідну наукову працю (574 сторінки) – “Генералогія

П’ястів”, яку високо оцінив науковий світ. Невдовзі була видана наступна його

праця – “Про наступництво трону у Польщі”. Деякі його погляди, висловлені у

цих працях і наступних статтях, викликали серед польських науковців тривалі дискусії (маємо на увазі статтю Бальцера “Ревізія теорії про первісне осадництво

у Польщі” 1898 р.).

Протягом кількох років О. Бальцер готував і видав працю щодо синтезу історії

державного устрою Польщі. В процесі її підготовки критикував кількох своїх

рецензіях і статтях низку положень опублікованої книги Ст. Кутшеби “Нариси

історії устрою Польщі” (1905 р.). Одна з його рецензій, опублікована у 1906 р. в

журналі “Історичний квартальник”, налічувала 101 сторінку. Зрештою,

критикували і його власні праці тих років, зокрема “Про слов’янську задругу”

(1899 р.), “Скарбниця і коронний архів у передягеллонську добу” та ін.

Однією з найвизначніших праць О. Бальцера була трьохтомна праця

“Польське королівство 1295–1370”. У ній автор виклав ґрунтовно опрацьовану (на

підставі численних архівних документів й інших першоджерел) історію польської

державності, права і політичних стосунків тих років.

З кінця 90-х років XIX ст. О. Бальцер ґрунтовно зацікавився державно-

політичними проблемами розвитку Польщі нового часу. Серед кількох тогочасних

його праць можемо виділити працю “Суспільно-політичні реформи Конституції

Третього травня” (маємо на увазі першу польську Конституцію від 3 травня

1791 р.). Починає він її з характеристики соціально-економічних і державно-

політичних відносин у Польщі ще з кінця XIII – початку XIV ст., завершуючи тими

змінами, які внесла у ці відносини зазначена Конституція. О. Бальцер і у цій праці

висловив нове бачення ряду питань, свою інтерпретацію фактів і подій.

Коли у роки Першої світової війни у вересні 1914 р. до Львова увійшли

російські війська, О. Бальцер перебував у Відні. Через окупацію Галичини

росіянами пробув там цілий рік. Викладацькою діяльністю він у Відні не займався,

зате написав книгу “Деякі державницькі проблеми Польщі”, в якій значно

пом’якшив свій дотеперішній різкий осуд деяких негативних державно-політичних

інститутів Першої Річпосполитої – liberum veto, вибори короля сеймом, інструкції

сеймиків послам тощо Ще у серпні 1914 р. у Кракові польські політичні кола, що орієнтувались на

Австро-Угорщину, створили так званий Головний народний комітет (ГНК) і

запросили у 1916 р. до участі в його роботі О. Бальцера, а той прийняв цю

пропозицію. З ініціативи ГНК була перекладена німецькою мовою книжка

Бальцера “Деякі державницькі проблеми Польщі”.

Публікував деякі свої статті Бальцер і у російських наукових виданнях,

наприклад у петербурзькому “Сборнике по Cлавяноведению”.

В роки війни, коли на усіх польських землях з новою силою відродився

патріотичний, національно-визвольний рух, О. Бальцер, нагадаємо, австрієць за

походженням, зайняв виразно окреслену пропольську позицію. Ще яскравіше вона

проявилася після проголошення у листопаді 1918 р. незалежної Польської держави

– Другої Річпосполитої. Коли у квітні 1919 р. польські війська зайняли значну

частину литовських земель, у т. ч. Вільнюс, О. Бальцер виправдовує цю агресію.

Він у брошурі “Традиції польсько-литовської унії” (маємо на увазі Люблінську

унію 1569 р.) підкреслював, що ще з часів цієї унії існувала єдина, нероздільна

польсько-литовська держава, отже, і надалі литовські землі повинні належати

Польщі. Тим самим він повністю зігнорував право литовського народу на

утворення своєї самостійної держави. До речі, негативно він ставився і до ідеї

українських політичних сил у Східній Галичині перетворити Львівський

університет у двомовний (польсько-український), оскільки окремого українського

польська влада не дозволяла відкривати Ще перед опублікуванням “Польського королівства” О. Бальцер розпочав

підготовку до нового видання Статутів короля Казимира Великого та монографії

про життя і діяльність відомого польського хроніста й історика В. Кадлубека.

Побачила світ ця монографія однак тільки після смерті О. Бальцера, тобто у 1937 р.

(обсягом близько 900 сторінок), як і його праця проСтатути Казимира Великого.

Активною була й видавнича та редакторська діяльність проф. О. Бальцера. Він

упорядкував і доміг видання деяких ще не публікованих текстів польських

середньовічних джерел права та запропонував підготувати повне видання таких

текстів і першоджерел доби Середньовіччя. На другому з’їзді польських істориків

ця його пропозиція була схвалена. Бальцер підготував докладний проспект для

видання такого збірника, який налічував би 407 позицій. Він же, по кількох роках

копітких розшуків по різних архівах, опублікував працю “Зауваження до історії

джерел польського права“, в якій подав короткий зміст більшості включених до

проекту джерел права – сеймових конституцій (так називались конституційного

характеру закони сейму), королівських декретів, статутів, інших нормативних

актів, подав місце знаходження цих актів. Він творчо опрацював усі виявлені

тексти, ліквідувавши у них очевидні фактичні чи граматичні помилки та пізніші

редакційнізміни, тобто зберігаючи мову оригіналу. Кожен акт мав коротке вступне

слово, де Бальцер подавав обставини його прийняття, описував різні його редакції.

Згодом ця його праця була видана у чотирьохтомному варіанті під назвою “Книги

польського права”. Крім того, у 1912 р. Бальцер опублікував цікаву працю “Суд і

судочинство вірмен у Річпосполитій”.

Активну участь брав О. Бальцер у створенні і діяльності у Львові історичного

товариства. Саме значною мірою сприяв виданню наукового журналу цього

товариства – “Історичного квартальника” (це були 80-ті роки XIX ст.). Бальцер

став заступником голови товариства і заступником головного редактора журналу.

Журнал став популярним не тільки у Львові, його розсилали до Німеччини, Росії,

Франції, Італії, Швеції.

У 1889 р., залашивши працю у редакції “Історичного квартальника”,

О. Бальцер створив власне наукове видавництво під назвою “Дослідження історії

польського права” (“Studia nad Historia Prawa Polskiego”).

Бажаючих підписатись на цей журнал було небагато, тому кілька років

О. Бальцер фінансував журнал з власних коштів, навіть сам виплачував авторам

гонорари. З 1901 р. науковець став редагувати публікації звітів Львівського товариства

підтримки польської науки, членом якого він був. У 1890–91 рр. за його редакцією

видано двотомну Пам’ятку другого з’їзду польських істориків (цей з’їзд відбувся у

Львові). Редагував він і різні окремі праці вчених-правників, монографії,

підручники тощо.

Кілька слів належить сказати й про діяльність проф. Освальда Бальцера на

посаді директораКрайового архіву гродських іземських актів уЛьвові.

Посаду цю він отримав на підставі конкурсу, проведеного у 1891 р. Його

найповажнішим конкурентом був А. Прохазка, відомий науковець-історик, автор

багатьох досліджень і праць. За О. Бальцера однозначно висловилась низка

організацій, зокрема, Краківська Академія Наук (Akademia Umiejetnosci), відомих

науковців. О. Бальцер розгорнув на цій посаді активну діяльність. До праці в архіві

допущено урядовців, наукових працівників, осіб, які цікавились своєю родовою

генеалогією, студентів. Архів став своєрідною науковою інституцією, де над

першоджерелами працювало багато відомих і молодих науковців, студентів.  О. Бальцер особисто (з помічниками-працівниками архіву і студентами)

виготовив каталог архівних документів – “Підручну архівальну бібліотеку“,

домігся передачі до архіву копій судових рішень галицьких судів за XIX ст., збору

земельних метрик Галичини за XVII і XVIII (12 тис. томів) та ін.

З 1894 р. він входив до складу Державної архівальної ради у Відні, а після

вибуху Першої світової війни виступив одним з ініціаторів і організаторів

ПольськогоВійськового архіву, який, до речі, знаходився уЛьвові.

У 1919 р. проф. О. Бальцера призначено членом Польської державної

архівальної ради. Одночасно він був директором Львівського Бернардинського

архіву (так перейменовано попередній Львівський архів). Його активна праця над

розвитком архівної справи у Польщі була оцінена: в 1928 р. О. Бальцера

нагороджено Золотим Хрестом Заслуги.

Хоч проф. О. Бальцер був типовим педагогом і науковцем-дослідником і

основний свій час присвячував саме науковим дослідженням, він, однак, не

цурався й громадсько-політичної діяльності. До цього його змушували реалії

тогочасногожиття.

Наукові досягнення О. Бальцера привернули до його особи увагу не лише

широкої наукової польської і закордонної громадськості, а й редакцій багатьох

газет і журналів, видавництв та ін. До нього стали звертатися з проханнями про

співпрацю, оцінювання тих чи інших проблем, проектів, наукових поглядів і

теорій. Його запрошували на громадсько-політичні заходи, до виступів, йому

запропоновано очолити кафедри у Ягеллонському, Варшавському університетах,

посаду в урядових структурах відродженої Польщі. Вважаємо, що не тільки

особисті якості, популярність та науковий авторитет були цьому поясненнями.

Мабуть, також і те, що Бальцер був австрійцем, походив з австрійської родини, а

став польським патріотом, всюди обстоював інтереси польської науки, Польщі в

цілому. Це було сприятливим явищем для “польської справи” Прізвище О. Бальцера часто фігурувало на сторінках австрійських і польських

часописів, було відомим у різних країнах Європи, які його концептуальні

полемічні статті і публічні виступи. Польські часописи охоче публікували його

виступи на різних форумах із’їздах на захист прав польського народу, його історії,

культури тощо. Для польських політиків і науковців (і не тільки польських) він

став відомим авторитетом та польським патріотом. Його багатогранна діяльність

позитивно впливала на формування патріотичних настроїв польського населення.

Не будучи офіційно членом якоїсь політичної партії, він не втручався у

міжпартійну політичну боротьбу, але, з іншого боку, у важливих справах

підтримував виступами і статтями ті сили, які на той час були доречними і діяли в

інтересах всього польського народу.

Займав він чітку прослав’янську позицію. Зокрема у квітні 1897 р.

австрійський уряд видав розпорядження про визнання чеської мови у Чехії і

Моравії мовою урядовою (поруч з німецькою, ясна річ), а усіх урядовців на

чеських землях зобов’язав протягом чотирьох років опанувати чеську мову. У

відповідь німецька меншина на чеських землях почала організовувати античеські

виступи і демонстрації, а відомий німецький вчений-історик Т. Моммзен

розповсюдив у європейській пресі меморандум з підтримкою протестів німців,

звинувачуючи чехів у намаганні знищити “цивілізаційні досягнення” в Австрії,

називаючи їх “апостолами варварства”, “дикими людьми”, здатними занапастити

“досягнення п’ятисотлітньої прогресивної німецької праці”. Отже, О. Бальцер опублікував Т. Моммзену ґрунтовну і гостру відповідь

Т. Моммзену у пресі та у вигляді памфлетів під гаслом “У світі є місце для усіх”.

Навесні, 1898 р. між Австрією і Угорщиною (обидві країни входили до складу

Австро-Угорської монархії) розгорівся спір про територіальну приналежність

частини колишнього польського товотарзського староства у Татрах-Морського ока

з прилеглою територією. Це Морське око знаходилось на прикордонні між

Галичиною і Угорщиною. Конфлікт між австрійсько-галицькими і угорськими

властями набув широкого розголосу. Цісар утворив спеціальний погоджувальний

суд. У ньому, серед кількох інших захисників прав поляків (а отже, і Австрії, бо

Галичина входила до складу Австрії) виступив О. Бальцер. Промова його була

довгою, зате аргументованою і переконливою. Члени суду навіть виїжджали на

спірну територію. Розгляд справи тривав три роки. В кінці-кінців спірну територію

(за винятком кількох гектарів) признано Галичині. Польська галицька

адміністрація і загал польського населення краю торжествували, оголосивши

судове рішення перемогою “польської справи”, успішним “збиранням докупи

польських земель”. Велика заслуга у цьому, на думку громадськості, належала

О. Бальцеру, авторитет і популярність якого зросли .

Виступав О. Бальцер на захист інтересів Польщі, польського населення і в

інших випадках з цього приводу на сторінках часописів гостро полемізував з

німецькими, угорськими, австрійськими вченими.

З розпадом восени 1918 р. Австро-Угорської і Німецької імперій, поваленням у

лютому 1917 р. в Росії самодержавства і Жовтневим (1918 р.) переворотом

більшовиків виникли передумови до відродження Польської держави.

У Парижі в січні 1919 р. почала роботу Мирна конференція, яка мала

врегулювати облаштування і кордони у післявоєнній Європі, визначити умови

миру тощо. До участі в роботі конференції держави-переможниці запросили й Польщу.

Польський уряд, своєю чергою, запросив до участі в одній з експертних комісій і

О. Бальцера, запропонувавши йому, крім того, підготувати кілька доповідей зі

спірних територіальних проблем.

Однак О. Бальцер відмовився від участі в роботі комісії, мотивуючи це станом

здоров’я (у нього різко погіршився слух), зате підготував низку матеріалів для

комісії. Але в цілому його суспільно-політична активність з початку 20-х років

знизилась. До того ж у зв’язку з утворення Польської держави і оголошення її

столицею Варшави, туди, а також в інші науково-педагогічні осередки Польщі

(Лодзь, Вроцлав, Краків, Познань) виїхало зі Львова чимало висококваліфікованих

вчених. Львів став лише одним з сімнадцяти воєводських центрів Польщі, до того

ж у зв’язку з активізацією українських політичних сил тут для поляків стало

неспокійно.

Але О. Бальцер залишився уЛьвові. За станом здоров’я (крім слуху, йому було

щоразу важче ходити, особливо – підніматись сходами) він відмовився від

завідування кафедрою історії державного устрою Польщі на юридичному

факультеті Варшавського університету, від посади директора Державних архівів у

Варшаві, чи голови Вищого адміністративного трибуналу, членства у Державному

трибуналі (свого роду конституційному суді країни).

Отож, О. Бальцер залишався завідувачем кафедри історії польського права у

Львівському університеті ім. Яна Казимира. До речі, згідно з ухвалою Ради

Міністрів Польщі від 26.02.1920 р. Львівському університету передано у

користування будинок Галицького крайового сейму (який припинив діяльність з розпадом монархії Габсбургів). Він ще пише для часописів статті на політичні та

ювілейні історичні теми, проте публічно майже не виступає.

Але ось що хочеться зазначити: у новій політичній ситуації змінилися

суспільна позиція і погляди О. Бальцера в “українській справі”. Нагадаємо: раніше

він неприхильно ставився до вимог і діяльності українських політичних сил в

Галичині, категорично заперечував спроби українців перетворити Львівський

університет у двомовний абожвідкрити уЛьвові ще університет український.

Отож, у 20-х роках О. Бальцер нав’язує контакти з українськими вченими та

інституціями, цікавиться їхніми проблемами, публічно висловлюється за вільний

розвиток української науки. Його прийнято у 1926 р. дійсним членом українського

Наукового товариства ім. Т. Шевченка уЛьвові.

Взяв О. Бальцер активну участь в обговорюваному в університетах проекті

змін в навчальному процесі на юридичному факультеті. Йшлося про те, щоб з

приводу нестачі кваліфікованих молодих кадрів у державній адміністрації і

органах самоврядування дозволити охочим до цього студентам проходити

скорочений курс університетського навчання (трьохрічний) і йти на роботу. Вони

могли не вивчати історії державності і права, філософії права, римського права,

кримінального права і процесу тощо. Повні студії (з усіх університетських

предметів) мали бути збережені лише для “найвищих правничих посад” – суддів,

прокурорів, адвокатів.

Отож, О. Бальцер різко виступив проти такої реформи, доказуючи, що такий

скорочений термін навчання стане не винятком, а правилом, що університети

випускатимуть “фаланги недоуків”, що від цього знизиться їх високе покликання,

впаде інтелектуальний рівень всього суспільства. Бальцера підтримало багато

видатних вчених. Міністерство віросповідань і публічної освіти з ними

погодилось: реформи не проведено.

Погіршення стану здоров’я (слуху) змусило О. Бальцера змінити форму

проведення своїх дуже популярних раніше семінарів. Замість усних дискусій він

запровадив письмові колоквіуми. Почав фаворизувати студентів, які говорили

голосно і виразно, і нарікати на тих, хто не мав чіткого почерку. Колись веселий,

товариський, з вродженим почуттям гумору, Бальцер став замкнутим,

некомунікабельним. У 1926 р. з нагоди 40-річчя наукової праці на юридичному факультеті

О. Бальцера було проведено урочисте засідання і видано двотомну “Пам’ятну

книгу”, в якій на його опублікували честь свої праці польські і закордонні вчені

за додатком бібліографічного переліку його праць. Про цю подію писала

польська преса.

Дещо раніше, у 1925 р., вченому у святковій обстановці присвоєно титул

honoris causa (почесного доктора) Познанського університету, у 1928 –

університету ім. Ст. Баторія уВільно (теперішнійВільнюс).

У грудні 1928 року з нагоди 70-річчя О. Бальцерові вручено пам’ятковумедаль

з написом: “Великому громадянинові і вченому, засновнику Наукового товариства

у Львові, співвітчизники 1928”. Вручив йому цю медаль, виготовлену за

спеціальним проектом у Варшаві, на святковому засіданні Сенату університету

учень О. Бальцера професор П. Домбковський. З цієї ж нагоди міська рада Львова

присвоїла Бальцеру звання почесного громадянина міста.

На початку 30-х років Міністерство віросповідань і публічної освіти,

очолюване (з 1931 р.) Я. Єнджеєвичем, порушило питання про реформування всіх

рівнів освіти. Серед іншого йшлося про обмеження автономії вищих шкіл, деяких демократичних засад їхньої діяльності. Це питання стало предметом обговорення

на щорічних загальних зборах Львівського наукового товариства в червні 1932 р.

Оскільки державно-політичний режим в тогочасній Польщі був авторитарним, то

більшість науковців мовчала, а дехто підтримував, реформу.

З різкою її критикою виступив О. Бальцер, наголошуючи на її

антидемократичній суті. Він, серед іншого, засуджував спроби перетворити

університети у “спеціалізовані школи”, що мали б завданням готувати студентів до

праці у вузько обраній спеціальності, також усунення викладачів від наукової

роботи. Промова О. Бальцера справила на слухачів велике враження. За прикладом

Бальцера ректори і сенати ряду провідних університетів, Академія наук, наукові

товариства і багато вчених висловились проти запропонованої урядової реформи.

О. Бальцер на пропозицію краківського університету підготовив ґрунтовну статтю

“Зауваження до проекту нового закону”, яка тежмала великий резонанс, щоправда,

ці події призвели до значного погіршення стану здоров’я О. Бальцера.

У грудні 1932 р. професор Освальд Бальцер мав інфаркт, а 11 січня 1933 р.

його не стало. З цього приводу на всіх будинках Львівського університету

вивішено траурні прапори, багато польських часописів опублікували великі

некрологи. Урочисто труну О. Бальцера пронесли центральними вулицями Львова.

Його поховано у родинному гробівці наЛичаківському цвинтарі.

На честь цієї людини сенат Львівського університету назвав один із лекційних

залів, у вестибюлі університету вмонтовано таблицю з його барельєфом (у

радянські часи її знято). Натомість магістрат Ходорова назвав іменем професора

одну з вулиць міста. Так само вчинила міська радаЛьвова.

Львівський університет, польська наука в цілому втратили видатного вченого і

педагога. Його обширна наукова спадщина, зрештою, є цінною не тільки для

польської науки, а й європейської, у тому числі української. Професор Освальд

Мар’ян Бальцер переважну частину свого життя прожив у Львові, працював у

Львівському університеті, який нині носить ім’я Івана Франка і університет та

юридичний факультет має усі підстави цим пишатися. Це був вчений

європейського масштабу.

––––––––––––––––––––

1. Dabkowski P. Oswald Balzer. Zycie i dziela (1858–1933). – Lwow, 1934.

2. Maternicki J. Idee i postawy. Historia i historycy polscy 1914–1918. – Warszawa, 1975.

3. Nauki historycznoprawne w polskich uniwersytetach II Rzeczypospolitej / Pod red.

Magdaleny Pyter. – Lublin, 2008.

4. Nowacki R. Oswald Balzer (1858–1933). – Opole, 1998.

5. Юридична енциклопедія. – К.: “Українська енциклопедія”, 1998. – Т. 1.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук