Головна

ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НОРМИ Н. Ждиняк


ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ НОРМИ

Н. Ждиняк

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

Проаналізовано головні підходи до визначення поняття ефективність правової

норми. З урахуванням специфіки галузі запропоновано власну дефініцію поняття

ефективність кримінально-правової норми.

Ключові слова: ефективність правової норми, ефективність кримінально-правової

норми.

Незважаючи на декларації України про гуманізацію кримінальної

відповідальності та покарання, ми швидше спостерігаємо зворотне. Слушно постає

питання: чи справляється чинне кримінальне законодавство зі своїм завданням,

зокрема, чи ефективними є його норми?

В юридичній науці можна виділити два головні етапи дослідження

ефективності правової норми. Перший етап – 60–80-ті роки минулого століття. В

цей час над проблематикою ефективності правової норми працювали:

С.С. Алексєєв, М.Н. Андрющенко, А.Б. Венгеров, В.В. Глазирін, І.А. Іконицька,

Д.А. Керімов, В.А. Козлов, В.М. Кудрявцев, М.П. Лебедєв, В.Б. Нікітін,

В.І. Нікітинський, В.В. Орєхов, А.С. Пашков, П.М. Рабінович, І.С. Самощенко,

О.В. Смірнов, Л.І. Спірідонов, Ф.Н. Фаткулін, В.А. Федосова, Е.А. Фомін,

Д.М. Чечот, Л.Д. Чулюкін, Є.П. Шикін, Л.С. Явіч та ін.

До питання ефективності у галузі кримінально-правових норм зверталися такі

вчені як: В.Н. Бурлаков, С.А. Домахін, В.С. Дячков, Г.А. Злобін, І.І. Карпець,

Н.Ф. Кузнєцова, П.С. Тоболкін, І.Г. Філановський, М.Д. Шаргородський,

В.І. Шмаров та ін. Вищевказаний етап характеризувався такими голов

ними напрямами вивчення

проблеми ефективності правової норми, зокрема:

– спробою напрацювання універсального визначення поняття ефективності

правової норми;

– вирішення проблеми співвідношення поняття ефективності правової норми з

суміжними поняттями (економічності, корисності, оптимальності та ін.);

– встановлення критеріїв та показників ефективності правової норми;

– визначення способів вимірювання ефективності правової норми;

– виділення головних умов забезпечення ефективності правової норми та ін.

Саме в цей період були розроблені основи теорії ефективності правової норми,

які визначили напрями дослідження цього явища у наступні роки.

Другий етап – бере початок з 90-х років XX ст. і триває до сьогодні.

Виникнення інших політичних, економічних, соціальних та правових відносин

викликало необхідність прийняття нових або зміни існуючих правових актів. Цей

етап відзначається появою нових підходів до поняття ефективності, визначення

критеріїв та показників ефективності, прийомів та способів її вимірювання.

Хочеться зазначити, що проблеми, які не були вирішені на першому етапі, не

були вирішені й згодом. Більше того, з’являється все більше публікацій, які не

вирішують, а ще більше відводять від вирішення без сумніву актуальної На сьогоднізалишилися невирішеними наступні питання:

– що розуміти під поняттям ефективність кримінально-правової норми?

– чи ефективність кримінально-правової норми при її застосуванні слід вважати

ефективністю кримінально-правової норми?

– чи потрібно окремо виділяти ефективність кримінально-правової норми та

ефективність правозастосовчої діяльності?

Вирішення вищевказаних проблем становлять мету цієї публікації.

Аналіз наукової літератури дає змогу навести наступні, на нашу думку,

недоліки у визначенні поняття ефективності правової норми, характерні для

першого етапу дослідження, а саме:

1) ототожнення поняття ефективності правової норми з іншими, суміжними

поняттями – “економічності правової норми”, “корисності правової норми”,

“оптимальності правової норми”;

2) ототожнення ефективності правової норми зі способом її встановлення;

3) ототожнення ефективності правової норми зїї показниками;

4) ототожнення ефективності правової норми з наслідками регульованих нею

суспільних відносин.

Зупинимося на цьому детальніше.

1. Ототожнення поняття ефективності правової норми з іншими, суміжними

поняттями – “економічності правової норми”, “корисності правової норми”,

“оптимальності правової норми”.

У 60-х роках ХХ ст. категорія ефективності правової норми ототожнювалася з

суміжними поняттями:

– “економічності правової норми”, зокрема, Ф.Н. Фаткулін, Л.Д. Чулюкін, “під

ефективністю (…) правових норм розуміють їх здатність з найменшими

витратами позитивно впливати на суспільні відносини і на установки їх

учасників в заданому напрямку за тих соціальних умов, що реально існують в

період їх дії в країні” [1, с. 26]. Ефективність кримінально-правової норми та економічність кримінально-

правової норми – це не тотожні поняття, оскільки економічність кримінально-

правової норми вимірюється співвідношенням між досягнутим результатом та

витратами. Тобто показник економічності кримінально-правової норми тим вищий,

чим менші витрати отриманого результату. Цього не можна сказати про

ефективність, адже не завжди найменші затрати свідчать про ефективність

кримінально-правової норми. Крім того, ототожнюючи ефективність та

економічність правових норм, ми ігноруємо призначення права як регулятора

суспільних відносин, не пов’язаного з економічними показниками витрат.

– “корисності правової норми”, В.А. Козлов поняття ефективності правової

норми визначає як “забезпечення досягнення соціально-корисної та об’єктивно

обґрунтованої мети” [2, с. 9]. Під корисністю правових норм в юридичній

літературі розуміється співвідношення намічених та побічних результатів, що

виникають, як правило, поза передбаченням законодавця [3, с. 395].

Отже, якби намічена законодавцем мета реалізовувалася, і, відповідно,

результати дії норм не відхилялися від поставленої мети, проблема корисності не

виникала б. Тому поняття ефективності кримінально-правової норми та корисності

не є тотожними, оскільки ефективність дії кримінально-правової норми

визначається не “корисністю” результату, а тим, якою мірою реалізовано мету

законодавця, що ставилася у разі прийняття відповідної норми – “оптимальності правової норми”, на думку Л.С. Явіча, А.С. Пашков – під

ефективністю правової норми слід розуміти “передбачення оптимального

варіанту поведінки, необхідного для досягнення науково обґрунтованої

мети…” [4, с. 41].

На нашу думку, найточніше визначення оптимальності правової норми

наводить В.М. Баранов, вважаючи, що “оптимальність правової норми … означає,

що намічена нею мета досягнута повною мірою, в найкоротші терміни, при

мінімальних соціальних затратах” [5, с. 288].

Отож, оптимальність – вибір найкращого варіанту з багатьох можливих при

найменших затратах. Як вказує О.А. Зелепукін, ототожнюючи ефективність

правової норми та оптимальність, ми стверджуємо про можливість існування двох

оцінок ефективності норми “нуль ефективність” і “абсолютна ефективність”

[6, с. 38]. По суті такий підхід не тільки не виключає диференціації ефективності

правових норм на певні рівні, ступені, але й спричинює визнання ефективними

лише тих юридичних приписів, за допомогою яких вже повністю досягнуто мету

законодавця. Цей підхід є помилковим, оскільки норми права зазвичай мають

ступінчату мету, яка формулюється у вигляді наближення до певного ідеального

стану (“зниження рівня злочинності”). Відповідно, ефективність кримінально-

правової норми може набувати різних результатів. Крім того, знову ж таки,

найменші витрати не свідчать про ефективність кримінально-правової норми. Тому

поняття її ефективності та оптимальності слід розмежовувати.

Підсумовуючи зазначимо, що треба розмежовувати ефективність кримінально-

правової норми та суміжні поняття (“економічність кримінально-правової норми”,

“корисність кримінально-правової норми”, “оптимальність кримінально-правової

норми”), оскільки вони різняться як за змістом, так і за показниками, кожне з них

має своє значення. 2. Ототожнення ефективності правової норми зі способом її встановлення –

“співвідношення між фактичним результатом їхньої дії й тією соціальною метою,

для досягнення якої ці норми були прийняті” (В.М. Кудрявцев, В.І. Нікітинський,

М.С. Самощенко, В.В. Глазирін).

Г.А. Злобіним вперше уявлення про ефективність правових явищ пов’язав з

кількісною операціоналізацією категорій “мета” та “результат” [7, с. 60] та

розвинув цю думку згодом в роботах з кримінального права [напр., 8, с. 19–23].

Ця дефініція є найпоширенішою серед юристів. Її приймають за основу й інші

автори, що займаються проблемою ефективності, такі як: А.Б. Венгеров,

І.А. Іконицька, В.М. Сирих [9, с. 13, 36, 9].

Однак у цієї концепції є свої противники. Так, на думку В.В. Лапаєвої “теорія

ефективності, розроблена в 70–80-ті роки, знаходилася в руслі інструментального

підходу до права як засобу керівництва суспільством, інструменту досягнення

економічної, політичної, ідеологічної і т. д. мети (…). В сучасний період, коли

завдання правового регулювання бачиться вже не в досягненнізаданоїзверху мети,

а у вираженні та узгодженні соціальних інтересів, що сприяють нормальному,

вільному розвитку суспільних відносин, повинні бути відповідним чином

переглянуті й положення теорії ефективності законодавства. Тому було б невірно

продовжувати трактувати ефективність закону як співвідношення між результатом

дії норми та передбаченою нею метою” [10, с. 30–31].

На нашу думку, таке визначення не позбавлене недоліків, оскільки тоді постає

запитання – це визначення поняття ефективність правової норми, чи можливий

шлях її вимірювання (методологічна основа вимірювання)? Адже, даючи визначення поняття, слід встановити суттєві, необхідні, специфічні ознаки цього

явища [11, с. 67]. Тому, на нашу думку, в цьому випадку важливе визначення

поняття ефективності правової норми, а зазначення можливого способу її

вимірювання.

Ототожнення ефективності правової норми з її показниками – “ступінь

реалізованості необхідної правовоїможливості” (Д.А. Керімов) [12, с. 18].

Визначення критеріїв та показників ефективності правової норми має,

безумовно, важливе значення у значенні ефективності конкретної правової норми.

Тому визначення поняття ефективності через його показники не розкриває суті

аналізованого явища.

Ототожнення ефективності правової норми з наслідками регульованих нею

суспільних відносин – “їх результативність” (С.С. Алексєєв); “результат впливу

права на суспільні відносини” (О.В. Смірнов) [13, с. 32, 30].

Визначення ефективності правової норми через “їх результативність” ставить

більше запитань, ніж ми отримуємо відповідей. Який саме результат маємо на

увазі? Щодо кримінально-правової норми, то що вважати результатом – утримання

від вчинення злочинів, чи винесені обвинувальні вироки?

Крім того, “результативність” – це певний наслідок. Але як ми визначимо, чи

ефективною є кримінально-правова норма, знаючи лише наслідок її впливу.

Очевидно важливо, яку мету ставив законодавець у прийнятті конкретної

кримінально-правової норми.

Тому визначення поняття ефективності правової норми як певного отриманого

результату, нам видається, є недостатньо аргументованим.

Отож, підсумовуючи перший етап дослідження ефективності правової норми,

потрібно вказати, що безумовно, виконано значну роботу, що підтверджується

великою кількістю публікацій, у тому числі монографій. Однак, універсального

визначення поняття ефективності правової норми так і не вдалося відшукати.

Проте найбільшу кількість прихильників отримало визначення, запропоноване

авторами монографії “Ефективність правової норми” які визначають ефективність

правової норми через “співвідношення між фактичним результатом їх дії й тією

соціальною метою, для досягнення якої ці норми були прийняті” [16, с. 22].

Характерним для другого етапу дослідження поняття ефективності правової

норми є визначення її не через категорії “мета” та “результат”, а через “інтереси”.

Зокрема, через поняття “інтереси” пропонують визначати ефективність

правової норми В.В. Лапаєва таВ.Ф. Сіренко Так, на думку В.В. Лапаєвої, “поняття ефективності повинне розглядатися

відповідно до нового типу правового регулювання. Сутність цього типу полягає в

розумінні законотворчості як узгодження різних соціальних інтересів, при якому

свобода реалізації одних інтересів не порушує інших. Йдетя про законотворчість, в

основу якої покладено виявлення і врахування правоутворюючих інтересів.

Правоутворюючий інтерес – це не інтерес якихось конкретних соціальних груп, а

певна загальна модель вираження і захисту різних інтересів, певна теоретична

конструкція (і в цьому сенсі теоретична абстракція), яка кожен раз повинна бути

творчим винаходом законодавця. Тому завдання законодавця полягає у пошуку

правової моделі узгодження різних соціальних інтересів, за якої свобода одних осіб

в реалізації своїх інтересів не порушувала би свободи інших. Лише окресливши

простір правоутворюючого інтересу, в межах якого одні правомірні соціальні

інтереси не суперечать іншим і закріпивши правоутворюючий інтерес в законі,

надавши йому, отже, легальний характер і державну підтримку, законодавець зможе забезпечити нормальний, вільний розвиток суспільних відносин у

відповідній сфері” [10, с. 4849].

У руслі цього підходу В.В. Лапаєва визначає ефективність закону як “міру

його вкладу в укріпленні правових начал державного і суспільного життя, в

формуванні та розвитку елементів свободи в суспільних відносинах” [10, с. 50].

Такожпри визначенні ефективності правової нормина інтереси, а не на мету та

результат важливо звертати увагу – вважає СіренкоВ.Ф. “Якщо визначити інтерес

як співвідношення між необхідністю задоволення потреб груп, окремих верств

населення і можливістю їх задоволення, то виникає модель, складові якої можна

розглядати як елементи ефективності, а саме: соціальні проблеми, котрі потрібно

задовольнити за допомогою конкретного нормативного акту; правові засоби, їх

кількість та якість; здатність правових засобів задовольняти соціальні потреби,

закріплені в нормативному акті; перспективність напрямів удосконалення

законодавства з метою задоволення соціальних потреб за допомогою правових

засобів [14, с. 3–13].  На нашу думку, визначення, які запропонували В.В. Лапаєва та В.Ф. Сіренко,

цінні для теорії ефективності правової норми, оскільки висловлено новий підхід,

нове розуміння цього поняття. Однак, очевидно, воно більш застосовне для

визначення ефективності приватноправових суспільних відносин, а не для

публічно-правових, якіґрунтуються на владно-імперативномуметоді.

Серед визначень ефективності правової норми, запропонованих у другому

періоді цікавою видається і позиція А.В. Малько, який “розкриває поняття

ефективності через категорії правових стимулів і правових гальм (обмежень).

Саме з їх допомогою правове регулювання виконує дві головні функції: розвиток

і охорона, захист суспільних відносин. Функцію розвитку забезпечують головним

чином правостимулюючі засоби: заохочення, пільги, переваги, рекомендації,

дозволи і т. п. Правові стимули ґрунтуються на методах переконання, їх

спрямованість – сприяти правомірній поведінці, створення для неї сприятливого

режиму. Правові гальма (обмеження) – покарання, відповідальність, заборони,

обмеження, обов’язки і т. д. – покликані перешкоджати активності

протизаконній, антисуспільній. А.В. Малько зазначає, що при порушенні міри

правове стимулювання і правове гальмування можуть трансформуватися в свою

протилежність. Йдеться, по суті справи, про перетворення ефективних форм

впливу в дефективні. З’ясовуючи межі такої міри, законодавець визначає

кордони правового стимулювання і гальмування, що дозволяє, по-перше, обрати

дійсно потрібні, працюючі правові стимули і гальма, по-друге, “викликати” до

життя поведінку, необхідну, корисну, правомірну, і по-третє, не поширювати

сферу дії правових стимулів і гальм на вчинки, регулювати які право не в стані”

[15, с. 51–52].

На нашу думку, визначення ефективності правової норми, запропоноване

А.В. Малько через категорії правових стимулів і правових гальм (обмежень),

заслуговує на увагу та потребує подальшого дослідження, проте, без сумніву, має

важливе значення для подальшого розвитку теорії ефективності правових норм.

З урахуванням викладених вище підходів до визначення поняття ефективність

правової норми та з урахуванням специфіки галузі кримінального права, хочемо

визначити наступні важливі моменти:

1. Прийняття будь-якої кримінально-правової норми передбачає бажання

законодавця досягнення певної мети. Для її досягнення законодавцеві необхідно

забезпечити закладення необхідних якісних властивостей кримінально-правової норми. Вищевказані якісні властивості кримінально-правової норми й становлять

потенційну (прогнозовану) її ефективність.

Для того, щоб потенційна (прогнозована) ефективність кримінально-правової

норми “запрацювала”, необхідні відповідні механізми для її дії-реалізації. Тобто

від здатності механізмів дії кримінально-правової норми реалізувати закладені в

ній якісні властивості кримінально-правової норми залежить в кінцевому рахунку

ефективність кримінально-правової норми.

Отож, ефективність кримінально-правової норми – це її властивість, здатність

досягати поставлену законодавцем мету. Ефективність кримінально-правової

норми охоплює потенційну (прогнозовану) ефективність кримінально-правової

норми, яка визначається якісними властивостями норми (змістовними та техніко-

юридичними характеристиками; чіткістю, ясністю формулювань, узгодженістю,

безпробільністю, як в межах норми, так і нормативно-правового акт) та

ефективністю механізму її дії-реалізації.

2. Вважаємо, що ефективність кримінально-правової норми визначається доти,

поки кримінально-правова норма не буде порушена. Після порушення

кримінально-правової норми заговоримо про ефективність правозастосовчої

діяльності. Тому, на нашу думку, потрібно розрізняти повністю не поняття які

збігаються – ефективність кримінально-правової норми та правозастосовчої

діяльності, оскільки вони різняться змістом, показниками, кожна має своє

значення.

1. Фаткуллин Ф.Н., Чулюкин Л.Д. Социальная ценность и эффективность правовой

нормы. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1977. – 119 с.

2. Козлов В.А. Вопросы теории эффективности правовой нормы: автореф. канд. юрид.

наук. – Л., 1972. – 26 с.

3. Теория государства и права // Под ред. М.Н. Марченко. – М., 1987. – 378 с.

4. Пашков А.С., ЯвичЛ.С. Эффективность действия правовой нормы // Советское

государство и право. – 1970. – № 3. – С. 40–48.

5. Баранов В.М. Истинность норм советского права. Проблемы теории и практики. –

Саратов, 1989. – 398 с.

6. Зелепукин А.А. Проблемы эффективности российского законодательства: дисс. канд.

юрид. наук. – Саратов, 2000. – 236 с.

7. Злобин Г.А. О методологии изучения эффективности уголовного наказания в советском

уголовном праве и криминологии // Вопросы предупреждения преступлений. – М.:

Юрид. лит., 1965. – № 1. – С. 50–74.

8. Карпец И.И. Об эффективности уголовного закона // Социалистическая законность. –

1966. – № 5. – С. 19–23.

9. Самощенко И.С., Никитинский В.И., Венгеров А.Б. Об основах методологии и

методики изучения эффективности действия правовых норм // Ученые записки

ВНИИСЗ. Вып. 25. –М., 1971. – С. 3–40; Иконицкая И.А. Проблемы эффективности в

земельном праве. М., 1979. – 183 с.; Сырых В.М. Истинность и правильность как

критерии теоретической эффективности норм права // Эффективность закона.

Методология и конкретные исследования // Отв. ред.: Сырых В.М., Тихомиров Ю.А. –

М., 1997. – С. 9–28.

10. Лапаева В.В. Эффективность закона и методы ее изучения // Эффективность закона.

Методология и конкретные исследования / Отв. ред.: Сырых В.М., Тихомиров Ю.А. –

М., 1997. – С. 28–44

1. Карамишева Н.В. Логіка. Пізнання. Евристика. Посібник для студентів та аспірантів.

Астролябія. Львів, 2002. – 351 с.

2. Керимов Д.А. Категории действительности и возможности в праве // Советское

государство и право. – 1968. – № 8. – С. 13–21.

3. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. –

М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.; Смирнов О.В. Эффективность правового регулирования.

Организация труда на предприятии. – М.: Юрид. лит., 1968. – с. 183.

4. Сіренко В.Ф. Визначення ефективності законодавства: методологічні аспекти //

Законодавство: проблеми ефективності. – К.: Наукова думка. – 1995. – С. 3–13.

5. Малько А.В. Эффективность правового регулирования // Правоведение. – 1990. – № 6. –

С. 61–67.

6. Эффективность правовых норм // Кудрявцев В.Н., Никитинский В.И., Самощенко И.С.,

Глазырин В.В. – М.: Юрид. Лит., 1980. – 280 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук