Головна

УЗАГАЛЬНЕНІ ДАНІ ПРО ПРЕДМЕТ ПОСЯГАННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З НЕВИПЛАТОЮ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ПЕНСІЙ, СТИПЕНДІЙ ТА ІНШИХ УСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ВИПЛАТ В. Фігурський


УЗАГАЛЬНЕНІ ДАНІ ПРО ПРЕДМЕТ ПОСЯГАННЯ

ЯК ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З НЕВИПЛАТОЮ ЗАРОБІТНОЇ

ПЛАТИ, ПЕНСІЙ, СТИПЕНДІЙ ТА ІНШИХ УСТАНОВЛЕНИХ

ЗАКОНОМ ВИПЛАТ

В. Фігурський

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

У статті проаналізовано один з структурних елементів криміналістичної

характеристики злочинів, а саме – предмет посягання. Запропоновано найбільш

адекватний термін на позначення цього поняття. Проаналізовано предмет посягання

злочину, пов’язаного з невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії та інших

передбачених законом виплат. Звернуто увагу на нечітке формулювання диспозиції

статті цього злочину (ст. 175 Кримінального кодексу України).

Ключові слова: криміналістична характеристика, предмет посягання, заробітна

плата, стипендія, пенсія, виплати.

В умовах сьогодення одним із результатів економічної кризи стали масові

затримки виплати грошової винагороди за виконану роботу. У багатьох випадках

причиною цього є відсутність коштів у бюджетах та у збанкрутілих підприємств,

проте часто керівники умисно (з корисливих мотивів) затримують виплату

зарплати підлеглим працівникам. Прийнятий 2001 р. Кримінальний Кодекс

України вперше встановив відповідальність за порушення гарантованого

Конституцією України (ч. 7 ст. 43) права громадян на одержання винагороди за

працю, на соціальний захист, зокрема на отримання пенсій та інших видів

соціальних виплат, т

ак ставши рушійною силою для реальної боротьби з

порушеннями цієї категорії прав громадян.

З оглядуна дедалі частіше поширення в Україніфактів щодо невиплати заробітної

плати, стипендій, пенсій, інших установлених законом виплат виникла потреба в

розробленні наукових рекомендацій першочергово щодо розслідування, а в

майбутньому і судового розгляду цього виду злочину та запровадження їх у практичну

діяльність органів, що здійснюють провадження у справі. Тобто наразі постало

питання розроблення методики розслідування злочинів, пов’язаних з невиплатою

заробітної плати, пенсій, стипендій, інших установлених законом виплат. З огляду на

це є потреба зупинитися на криміналістичній характеристиці цього виду злочину, як

однієїз основних складових елементівметодики розслідування злочинів. Виникнення поняття “криміналістична характеристика злочинів” у

понятійному апараті криміналістики було не випадковим, а природним і

закономірним процесом, пов’язаним із розвитком теорії криміналістики і

поглибленим розробленням придатних для потреб слідчої практики методик

розслідування окремих видів злочинів. За усталеною думкою (А.В. Старушкевич,

М.В. Салтевський, Р.С. Бєлкин), вперше вказаний термін з’явився у працях

Л.О. Сергєєва й О.Н. Колесніченка (1966–67 рр.) [3, с. 306], причому Л.О. Сергєєв

першим розкрив поняття криміналістичної характеристики злочинів, перелічивши

елементи, які входять до їїзмісту.

За чотири десятиліття свого розвитку загальне поняття криміналістичної

характеристики злочинів зазнало значних змін і модифікацій, що зумовлено поглибленою розробкою наукових основ методики розслідування злочинів і теорії

криміналістики в цілому.

Сучасний рівень розробки проблематики цієї характеристики, як вбачається,

порівняно високий. Широкий спектр дефініцій і численна література красномовно

свідчать про захоплення науковцями криміналістичною характеристикою злочинів,

що призвело як до відносного узгодження поглядів на її загальне поняття, так і до

гострих дискусій. Дослідженням цього поняття займалися Л.Я. Драпкін,

І.Ф. Герасимов і Є.В. Ципленкова, Г.А. Густов, Г.А. Матусовський, І.Ф. Пантелєєв,

Р.С. Бєлкін, В.А. Журавель, М.П. Яблоков, І.О. Возгрін, А.В. Шмонін,

І.Ф. Герасимов, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, А.В. Старушкевич,

В.І. Шиканова, М.О. Селіванов, І.П. Лузгін, Т.А. Сєдова, В.В. Клочкова та ін.

Проте досі немає усталеного і однозначного підходу як до визначення поняття

криміналістичної характеристики злочинів, так і щодо її структури, ступеня її

складності (деталізації), обсягів понять та значення цієї категорії.

Погоджуюсь, не зупиняючись на аналізі різних наукових підходів, із

домінуючою в літературі позицією, що під криміналістичною характеристикою

злочинів виправдано розуміти – інформаційну модель злочинної діяльності

певного виду (групи), яка системно-упорядковано відображає узагальнені

відомості про типові криміналістично значущі ознаки її елементів та про

закономірності її механізму, використовується для науково-емпіричного

обґрунтування рекомендацій в окремих методиках та сприяє ефективному

вирішенню безпосередніх завдань розкриття, розслідування, попередження

конкретних злочинів [9, с. 530].

Що ж до змісту (структури) криміналістичної характеристики злочинів, то є

різні підходи для вирішення питання, що може слугувати критерієм для відбору і

систематизації елементів криміналістичної характеристики злочинів. Структура

криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є

однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають

важливіше криміналістичне значення, в інших – його втрачають. Говорячи про

злочини, пов’язані з невиплатою заробітної плати, стипендій, пенсій та інших

установлених законом виплат, поки що не зазначаючи значущість окремих

елементів криміналістичної характеристики, можна констатувати таку їх систему,

зокрема – це узагальнені дані про: 1) предмет посягання;

2) спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні;

3) слідову картину в її широкій інтерпретації;

4) особу злочинця;

5) особу потерпілого;

6) обстановку вчинення злочину, місце, час, знаряддя і засоби вчинення

злочину;

7) мету та мотиви злочину.

Одним із перших структурних елементів криміналістичної характеристики

переважно виділяють предмет посягання. Система особливостей предмета

посягання у конкретному місці і часі дає підстави з високою ймовірністю

змоделювати процес вчинення злочину. І тому має важливе значення для

встановлення злочинця і вирішення інших завдань у кримінальній справі. Через

нього в акті взаємовідображення, і, відповідно, у криміналістичній характеристиці,

опосередковано репрезентується й інформація про об’єкт злочину [1, с. 35]. Однак,

незважаючи на зазначену роль відомостей про предмет посягання для розкриття злочинів, саме його поняття і ознаки, які потрібно описувати в межах

криміналістичної характеристики, чи не найменш розроблені порівняно зіншими її

елементами. Але ці питання є керівними для розпізнавання конкретних речей як

предметів посягання окремих видів злочинів та опису їх ознак, а отже, вони

універсально важливі для формування криміналістичних характеристик злочинів.

Тому хотілось би зупинитись на аналізі саме такого елемента криміналістичної

характеристики, як узагальнені дані про предмет безпосереднього посягання.

Щодо предмета посягання, насамперед привертає увагу застосування в

криміналістичній літературі різної термінології для позначення цього структурного

елемента криміналістичної характеристики. Зокрема для позначення предмета

посягання є такі термінологічні звороти: об’єкт і предмет злочинного посягання

[4, с. 420], безпосередній предмет злочинного посягання [12, с. 442], безпосередній

предмет посягання [3, с. 314], предмет безпосереднього злочинного посягання

[14, с. 253], предмет злочинного посягання [2, с. 15], предмет посягання [11, с. 55].

При цьому науковці не мотивують використання ними того чи іншого терміна.

Проаналізуємо деякіз цих зворотів.

Виникає питання, чому криміналісти послуговуються терміном предмет

посягання, а не предмет злочину? Очевидно тому, що криміналістику цікавить

злочинне діяння як реальна подія в динаміці, а не його теоретико-законодавча

конструкція. І враховуючи етимологічне значення слова посягання – дія за

значенням посягати [18, с. 393] та намагаючись відобразити криміналістичний

аспект дослідження злочину, криміналісти ввели у термінологічний апарат

криміналістичної характеристики злочинів власний термін – “предмет посягання”.

Щодо словосполучення “предмет злочинного посягання”, то воно видається

невиправданим поєднанням слів. Криміналістика (criminalis) в найширшому і

традиційному розумінні є наукою про злочин як динамічний процес [13, с. 14] і не

охоплює об’єктом свого вивчення інші правопорушення. Відтак, якщо посягання –

це злочин у динаміці, то “злочинне”, як означення посягання, не несе спеціального

смислового навантаження, є тавтологічним і тому зайвим. Також вважаємо, що введення означення безпосередній стосовно предмета

посягання, мало за мету вказати, що з криміналістичного погляду інтерес

становлять буквальні, очевидні, неприховані, конкретні предмети матеріального

світу, у зв’язку з якими здійснюється злочинна діяльність, а не соціальні цінності

та відносини, що цими предметами виражаються (не об’єкт злочину). Власне на

стирання певними авторами різниці між об’єктом і предметом посягання звернув

увагу В.П. Бахін, зазначаючи, що об’єкт злочину – це цінності або суспільні

відносини, а предмет – конкретні речі. Об’єкт у розшукному плані фактично не діє,

а предмет конкретно сприяє розшуку злочинця [2, с. 15]. Отже, оскільки означення

безпосередній характеризує властивість самого предмета, а не посягання загалом,

тому зворот предмет безпосереднього посягання є некоректним. Тут це означення є

зайвим.

Проаналізувавши ці та інші підходи, погоджуюсь з наявною в літературі

думкою, що найбільш адекватним, видається термін “предмет посягання”

[10, с. 149].

Що слід розуміти під предметом посягання, вчені здебільшого розкривають

шляхом вказівки на певні його риси. Зокрема, В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко під

предметом посягання розуміють об’єкти органічного і неорганічного походження

[14, с. 253]; В.Ф. Єрмолович – речі і предмети, що характеризуються видом,

призначенням, категорією, особливостями предмета (розмір, вага, густина тощо) та особливостями супутніх об’єктів (упаковка, тара), і здатні під час взаємодії з

іншими предметами до зміни та фіксації цих змін [4, с. 151]; М.В. Салтевський –

різноманітні фізичні об’єкти, які характеризуються ознаками їх агрегатного стану,

споживчим призначенням, фізико-хімічними властивостями [17, с. 268]. Однак

такий підхід не дає змоги відрізнити речі-предмети посягання від речей-знарядь,

речей-елементів обстановки злочину.

Поступ у формуванні поняття предмета посягання варто завдячувати

М.В. Салтевському, В.О. Образцову, В.Ф. Єрмоловичу. Так, М.В. Салтевський

визначає його як “найрізноманітніші фізичні об’єкти органічного і неорганічного

походження, які є матеріальним вираженням суспільних відносин” [17, с. 268].

В.Ф. Єрмолович і В.А. Образцов, підкреслюючи пряму залежність теоретичних

положень криміналістики від надбань науки кримінального права, зазначають, що

криміналістичному поняттю предмета посягання близьким є кримінально-правове

поняття предмета злочину і розуміють під ним матеріальний субстрат об’єкта

злочину, (елемент охоронюваних суспільних відносин), впливаючи на який

злочинець порушує або намагається порушити суспільні відносини, і який у

процесі вчинення злочину або після нього піддається заволодінню, знищенню,

перетворенню, створенню, в результаті чого кому-небудь заподіюється чи може

бути заподіяна шкода [11, с. 55–56].

При цьому М.В. Салтевський, В.Ф. Єрмолович акцентують, що для

криміналістичної характеристики предмет посягання важливий передовсім як

слідоутворюючий об’єкт – які сліди він може залишити що взаємодіють на

матеріальних об’єктах. Відомості саме про ці ознаки дають підстави найбільш

об’єктивно прогнозувати наявність слідів-відображень у матеріальній сфері та

ідеальних слідів і створюють передумови для побудови версій [4, с. 151].

Тобто, предмет посягання – це елементи живої і неживої природи (тварини,

водойми, мінерали), продукти людської діяльності (наркотичні, вибухові речовини,

документи, одяг, грошові знаки, інші матеріальні цінності), які залучаються

злочинцем під час вчинення злочину у процесі контактної чи безконтактної

взаємодіїз людьми, іншими об’єктами навколишнього середовища. Завдяки цьому

криміналістична інформація про предмет посягання є визначальною для організації

розшуку як самого предмета так і внаслідок причинно-наслідкових зв’язків

дозволяє змоделювати обстановку, спосіб вчинення злочину, має важливе значення

для встановлення особи злочинця та вирішення інших завдань у справі [17, с. 269]. Інтерес до піднятої проблеми спричинений конкретним запитанням: що є

предметом посягання злочину, пов’язаного з невиплатою заробітної плати,

стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат (ст. 175 Кримінального

Кодексу України). Як видається з формулювання диспозиції статті, предметом

цього злочину є грошові кошти, що повинні виплачуватись громадянам як

заробітна плата, стипендії, пенсії чи інші встановлені законом виплати, на котрі

вони мають право. Проте предметом цього злочину за певних умов можуть бути і

матеріальні цінності, зокрема ті, що мають бути передані громадянам у ході

здійснення зазначених виплат (наприклад, заробітної плати на

сільськогосподарських чи переробних підприємствах у натуральній формі).

Як відомо, заробітна плата – це винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому

виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує

працівниковіза виконану ним роботу [6, ст. 121].

Закон України “Про оплату праці”, прийнятий 24 березня 1995 р. з

подальшими змінами і доповненнями, встановлює можливість заміни заробітної плати на матеріальні цінності. Так ст. 23 цього закону визначає форми виплати

заробітної плати. За загальним правилом заробітна плата працівників підприємств

на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на

території України. Як виняток, передбачена можливість часткової виплати

заробітної плати натурою. Проте при цьому потрібно дотримуватись таких умов:

1) ціни повинні бути не вище собівартості;

2) розмір такої часткової виплати не перевищує 30 відсотків від нарахованоїза

місяць у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за

вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для

працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів

України [6, ст. 121].

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи,

професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської

діяльності підприємства.

Закон встановлює таку структуру заробітної плати: основну, додаткову

заробітну плату та інші види заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до

встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові

обов’язки). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних

розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за

трудові успіхи та винахідливість іза особливі умови праці. Вона включає доплати,

надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним

законодавством; премії, пов’язаніз виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у

формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і

положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не

передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені

зазначеними актами норми. Різновидом таких компенсаційних виплат є,

наприклад, нарахована громадянам компенсація втрати ними частини доходів з

огляду на порушення термінів її виплати, право на яку вони мають відповідно до

Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 р. Ним, зокрема, передбачено,

що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання

здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку

порушення встановлених строків їх виплати (тобто затримки їх виплати на один і

більше календарних місяців), у тому числі з вини власника або уповноваженого

ним органу (особи) [5, ст. 422]. Сам порядок проведення і розміри компенсації

затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р.

№ 159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати

частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати” [15, с. 55].

Пенсії – це вид державного соціального забезпечення громадян, на який вони

мають право з підстав, визначених законодавством. До державних належать

трудові пенсії (такі як за віком, за інвалідністю, в разі втрати годувальника та за

вислугу років). Право на трудові пенсії мають особи, що займались суспільно

корисною працею за умови додержання умов, визначених Законом України “Про

пенсійне забезпечення” від 6 грудня 1991 р. За умови відсутності права на трудову

пенсію непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, призначаються і

нараховуються, відповідно до ст. ст. 93–95 цього закону соціальні пенсії [7, ст. 10] Підстави, порядок призначення, нарахування та перерахування пенсій

визначаються Законом “Про пенсійне забезпечення” та законами, які регулюють

пенсійне забезпечення окремих категорій громадян (наприклад, Закон України

“Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 року та ін.).

Пенсії і грошові допомоги, що нараховуються органами соціального захисту

населення чи органами Пенсійного фонду України, фінансуються органами цього

фонду, а також органами соціального захисту населення за рахунок інших джерел,

передбачених законодавством України, доставляються та виплачуються

одержувачам підприємствами поштового зв’язку згідно із Законом України “Про

поштовий зв’язок” від 4 жовтня 2001 р. [8, ст. 39].

Стипендії – це виплати за рахунок державних коштів (вид соціальної

допомоги), які виплачуються учням, студентам, курсантам, аспірантам,

докторантам відповідно до законодавства про освіту (ці питання врегульовані

багатьма законодавчими актами, наприклад, Постановою Кабінету Міністрів від 8

серпня 2001 р. № 950 “Про затвердження Порядку призначення, виплати та

розмірів стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів,

клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів”; Постановою Кабінету Міністрів

від 5 березня 2008 р. № 165 “Про деякі питання стипендіального забезпечення”;

Постановою Кабінету Міністрів від 31 травня 2006 р. “Про встановлення розміру

стипендій Президента України для переможців всеукраїнських учнівських олімпіад

з базових навчальних предметів і Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-

дослідницьких робіт учнів – членів Малої академії наук”; Постановою Кабінету

Міністрів від 21 лютого 2006 р. № 209 “Про академічну стипендію імені

М.С. Грушевського для студентів та аспірантів вищих навчальних закладів” та ін.),

а також виплачуються згідно з іншими законодавчими актами окремим категоріям

громадян (наприклад, стипендії терміном на один рік передбачаються для видатних

спортсменів, тренерів та діячів фізичної культури, які виплачуються відповідно до

Постанови Кабінету Міністрів від 24 січня 2002 р. № 977 “Про заснування

стипендії Кабінету Міністрів України для видатних спортсменів, тренерів та діячів

фізичної культури і спорту”; довічні державні пенсії для учасників бойових дій у

період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, які виплачуються згідно з

Указом Президента України від 17 травня 2000 р. № 689/2000 “Про заснування

довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої

Вітчизняної війни 1941–1945 років”; довічні державні стипендії видатним діячам

науки, освіти, культури та мистецтва. що виплачуються згідно з Указом

Президента України від 14 лютого 1996 р. “Про державні стипендії видатним діячам науки, освіти та культури” та ін.).

До інших установлених законом виплат громадянам належать будь-які види

грошових виплат, право на які мають окремі (певні) категорії громадян чи право на

одержання яких виникає за наявності підстав, передбачених законодавством:

компенсаційні виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи; виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів

загальнообов’язкового державного соціального страхування (допомога по

безробіттю, допомога в разі тимчасової втрати працездатності, матеріальне

забезпечення в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного

захворювання тощо); інші передбачені законом соціальні виплати, наприклад,

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога

малозабезпеченим сім’ям з дітьми та ін.  Хотілось би звернути увагу на не зовсім чітке формулювання предмета посягання

в ст. 175 КримінальногоКодексу України: що законодавець мав на увазі, говорячи про

“інші установлені законом виплати”? З одного боку, не конкретизуючи види виплат,

законодавець встановлює широке коло виплат, які підлягатимуть виплаті внаслідок

виникнення відповідного права в особи. А з іншого боку, чому законодавець в статті

як приклад наводить такі: заробітна плата, стипендії, пенсії? Видається, що для того,

щоб зорієнтувати на характер виплат. Аналізуючи норми законодавства доходимо

висновку, що наведені виплати мають регулярний, систематичний характер. Це,

зокрема, випливає з положення ст. 2 Закону України “Про компенсацію громадянам

втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня

2000 р.. У ній визначено правило, відповідно до якого компенсація громадянам втрати

частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі

затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих

громадянам за період, починаючи від дня набуття чинності названим Законом. У цій

же статті розкривається зміст поняття “доходів”, під якими розуміють грошові доходи

громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового

характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове

забезпечення) та ін. [5, ст. 422].

Отже, й і інші установлені законом виплати, про які йдеться у диспозиції ст. 175

Кримінального Кодексу України мали б мати такий же, тобто регулярний характер. А

чи входять до предмеат посягання злочину, пов’язаного з невиплатою заробітної

плати, стипендії, пенсії та інших установлених закономвиплат разові виплати?

Проаналізуємо для цього один з видів виплат, про який йдеться в ст. 175

Кримінального Кодексу України, – заробітну плату, як яскравий приклад предмета

посягання досліджуваного злочину. Закон України “Про оплату праці” від 24

березня 1995 р., встановлює наступну структуру заробітної плати: основну,

додаткову заробітну плату та інші види заохочувальних та компенсаційних виплат,

до яких, своєю чергою, зачислює виплати у формі винагород за підсумками роботи

за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші

грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства чи

провадяться понад встановлені ними норми [6, ст. 121]. Ґрунтуючись на

положеннях цієї статті робимо висновок, що компенсаційні виплати мають

регулярний характер, бо є однією з структурних частин заробітної плати. Проте як

бути, наприклад, з компенсацією втрати громадянами частини доходів у зв’язку з

порушенням термінів їхньої виплати? Невже ця компенсація має систематичний

характер? Тоді підприємства, установи, організації регулярно мали б не

виплачувати або затримувати більш як на один місяць виплату доходів

громадянам. Якщо так, то невиплата цієї компенсації мала б належати до предмета

посягання злочину, передбаченого ст. 175 Кримінального Кодексу України,

наслідком чого є кримінальна відповідальність в межах санкції цієї статті Проте варто звернути увагу на положення ст. 7 Закону України “Про компенсацію

громадянам втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати”,

відповідно до якої відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від

виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Диспозитивність цієї норми (можливість оскарження у судовому порядку), як відомо,

не характерна для кримінального права, амаємісце у цивільно-правовомурегулюванні

суспільних відносин (відповідальність за невиконання зобов’язань).

Це, своєю чергою, підкреслює, що не всі компенсаційні виплати є

регулярними, бо в протилежному випадку наставала кримінально-правова відповідальність. Простежуємо неузгодженість позиції законодавця у визначенні

характеру певних видів виплат.

Отже разові виплати, як видається, не входять до предмета посягання злочину,

передбаченого ст. 175 Кримінального Кодексу України і, відповідно,

відповідальність за їх невиплату або затримання їх виплати має встановлюватися в

порядку цивільного судочинства.

Підсумовуючи вищенаведене, зробимо висновок, що предметом посягання в

злочині, передбаченому ст. 175 Кримінального Кодексу України, є грошові кошти

(за винятком випадків заміни їх на матеріальні цінності чи іншу натуральну форму

оплати праці), які повинні виплачуватись громадянам як заробітна плата, стипендії,

пенсії, компенсаційні та інші встановленізаконодавством виплати систематичного

характеру, на які вони мають право. 1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика:

Учебник для вузов / Под ред. проф. Р.С. Белкина. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2002. –

С.35.

2. Бахин В.П. Криминалистическая методика. Лекция. – К., 1999. – С. 15.

3. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. Т. 3. Криминалистические средства, приемы

и рекомендации. – М.: Юристь, 1997. – С. 306.

4. Ермолович В.Ф. Криминалистическая характеристика преступлений. – Мн.: Амалфея,

2001. – С. 153.

5. Закон України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з

порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради

України вiд 08.12.2000 – 2000. № 49. Ст. 422.

6. Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради

України вiд 25.04.1995 – 1995. № 17. Ст. 121.

7. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 6 грудня 1991 р. // Відомості Верховної

Ради України вiд 21.01.1992 – 1992. № 3. Ст. 10.

8. Закон України “Про поштовий зв'язок” від 4 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної

Ради України вiд 08.02.2002 – 2002. № 6. Ст. 39.

9. Калужна О.М. Криміналістична характеристика злочинів як уніфікована форма

криміналістичного дослідження злочинної діяльності окремих видів: традиції і новації

// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ

регіональної науково-практичної конференції 8–9 лютого 2007 р. – Львів: Юридичний

факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. – С. 530.

10. Калужна О.М. Поняття предмета посягання як елемента криміналістичної

характеристики фальшимомонетництва // Актуальні проблеми криміналістики:

Матеріали між народ. Наук.-практ. конф. (Харків) 25–26 вересня 2003 р. / Ред. кол.:

М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін.. – Х.: Гриф, 2003. – С. 149.

11. Криминалистика / Под. ред. докт. юрид. наук проф. В.А. Образцова. – М.: Юрист, 2001.

– С.55.

12. Криминалистика: Учебник / Под ред. А.Г. Филиппова. – изд. 3-е перераб. и доп. – М.:

Спарк, 2004. – С.442.

13. Криміналістика: Підручник / П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський,

П.Ю. Тимошенко / За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1998. – С.14.

14. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика / За ред. В.Г. Гончаренка та Є.М.

Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 253.

15. Постанова Кабінету Міністрів від 21 лютого 2001 р. № 159 “Про затвердження

Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати” // Офіційний вісник України вiд 09.03.2001

– 2001. № 8. С. 55. Ст 322.

16. Руководство для следователя / Под общ. ред. В.В. Мозякова. – М.: Экзамен, 2005. – С.

420.

17. Салтевський М.В. Криміналістика. Підручник: У 2-х ч. Ч. 2. – Харків: Консум, 2001. –

С. 268.

18. Словник української мови. Т. 7. – К.: Наукова думка, 1976. – С. 393.

19. Старушкевич А.В. Криміналістична Характеристика злочинів: навчальний посібник. –

К.: НВТ “Правник” – НАВСУ. – 1997. – С. 7.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук