Головна

ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ СТОРІН В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ТА КАСАЦІЙНОМУ РОЗГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ Н. Бобечко


ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ СТОРІН В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ТА

КАСАЦІЙНОМУ РОЗГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Н. Бобечко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

Розглянуто один з інститутів судово-перевірочних стадій кримінального процесу,

який є важливою процесуальною гарантією як правосуддя, так і прав та законних

інтересів особи – участі сторін у апеляційному та касаційному розгляді кримінальної

справи. Керуючись аналізом відповідних норм чинного Кримінально-процесуального

кодексу України, кримінально-процесуального законодавства зарубіжних держав, а

також позицій науковців, автор подає своє бачення питань, що є предметом

дослідження, висуває пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального

закону.

Ключові слова: апеляційне провадження, касаційне провадження, сторони,

відеоконференцзв’язок.

Як відомо, лише з ініціативи сторін може розпочатися діяльність суду вищої

інстанції щодо перевірки судових рішень. Тому їхня участь у наступній частині

апеляційного та касаційного провадження – розгляді кримінальних справ за

апеляціями, касаційними скаргами і поданнями – зумовлена раніше здійснюваною

ними процесуальною діяльністю.

Такий підхід пояснюється тим, що прáва на ініціювання перегляду судових

рішень у апеляційному та касаційному порядку та пов’язаних з ним положень, що

регламентують оскарження судових рішень, є недостатньо для дієвого захисту

власних чи представлених інтересів у вищестоящому суді. Необхідна ще й

особиста участь особи в засіданні вищ

ої судової інстанції, де вона зможе навести

додаткові аргументи на підтримання своєї позиції, спростувати або підтримати

докази іншого учасника процесу, за допомогою законних засобів контролювати хід

судового процесу, безпосередньо одержувати інформацію про його перебіг, та

бути, у такий спосіб, у курсі усіх рішень та дій, що приймаються і здійснюються

апеляційним чи касаційним судом.

Однак було б помилкою розглядати питання про участь сторін у апеляційному

та касаційному розгляді тільки в аспектізахисту ними своїх чи представлених прав

ізаконних інтересів. Їхня безпосередня участь допомагає вищестоящому суду глибше вникнути у

суть справи, правильно визначити напрям контрольної діяльності, усуває

формальний підхід до вирішення справи, що, безперечно, сприяє прийняттю ним

законного, обґрунтованого та справедливого рішення.

Тож, на нашу думку, участь сторін у розгляді кримінальної справи судом

апеляційної та касаційної інстанції слід розглядати і як гарантію захисту їхніх прав

та законних інтересів, і як гарантію правосуддя.

З огляду на це, важливе значення має позиція законодавця з даного питання.

Відповідно до частини 4 ст. 354 КПК України, якщо в апеляції ставиться

питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої

інстанції одночасно викликає до суду апеляційної інстанції цих осіб, їх законних

представників, а також захисників, якщо їхня участь у справі відповідно до вимог

ст. 45 КПК України є обов’язковою У наведеному положенні, як на нас, невдало вжито слово “викликає”.

Стосовно засудженого чи виправданого, участь якого при апеляційному розгляді

визнана обов’язковою, а також його законного представника, використання цього

слова не викликає істотних зауважень. Однак його вживання щодо захисника

засудженого чи виправданого видається недоречним.

У силу здійснюваної захисником кримінально-процесуальної функції та

враховуючи його процесуальний статус, цього учасника процесу потрібно

обов’язково повідомляти про час та місце апеляційного розгляду, а не

викликати. Принагідно зазначимо, що частина 2 ст. 48 КПК України

встановлює, що захисник зобов’язаний з’являтися для участі у виконанні

процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою. У разі неможливості

з'явитися у призначений строк, захисник зобов’язаний заздалегідь повідомити

про це та про причини неможливості явки дізнавачеві, слідчому, прокуророві,

суду.

Не може бути прийнятною, на наш погляд, і позиція законодавця щодо

обмеження участі захисника в суді апеляційної інстанції лише підставами,

передбаченими ст. 45 КПК України. Видається, що захисник повинен

обов’язково брати участь в апеляційній перевірці судових рішень не лише у

випадках, зазначених у частині 1 ст. 45 КПК України, а взагалі у всіх випадках,

коли в апеляції ставиться питання про погіршення становища його

підзахисного.

Наступне положення, в якому регламентоване питання участі сторін в

апеляційному розгляді, закріплене у частині 2 ст. 358 КПК України. У ньому,

порівняно з частиною 4 ст. 354 КПК України, розширені випадки обов’язкової

участі в апеляційному розгляді суб'єктів кримінального процесу на стороні

захисту – якщо суд апеляційної інстанції визнає необхідним провести судове

слідство, а також коли засуджений, який утримується під вартою, заявив

клопотання про бажання брати участь в апеляційній перевірці судового

рішення.

Проте й такий законодавчий поступ не виводить питання участі сторін в

апеляційному розгляді на прийнятний для захисту їх прав та законних інтересів

рівень. Так, у розглянутих нормах, немає згадки про потерпілого. Такий підхід

суперечить принципу змагальності на цій стадії кримінального процесу. Крім того,

у випадках, вказаних в законі (частини 2, 5 ст. 378 КПК України), апеляційна

інстанція має право погіршити становище підсудного лише за умови, що в апеляції

прокурора, потерпілого чи його представника (Н.Б. – курсив мій) ставилось

питання про скасування вироку чи постанови суду першої інстанції з відповідних

мотивів.

Водночас із змісту частини 7 ст. 362 КПК України доходимо висновку, що

розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводиться з обов’язковою участю

прокурора. А неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є

перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено законом або

рішенням апеляційного суду (ч. 3 ст. 362 КПК України).

Звідси видається очевидним, що закріплення обов’язкової участі потерпілого

чи його представника при апеляційній перевірці судових рішень не є якимось

надуманим привілеєм, а законодавчою необхідністю.

На жаль, жодних позитивних зрушень у вдосконаленні регламентації питання

участі сторін в апеляційному розгляді, не здійснено ні у проекті КПК України, підготовленого Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження

верховенства права, ні у проекті КПК України, внесеному народними депутатами

України.

Натомість значно прийнятніше для захисту прав та законних інтересів

підсудного врегульоване питання його участі в апеляційному розгляді у КПК

Республіки Вірменія, КПК Республіки Молдова, КПК Республіки Польща та у

КПКРосійської Федерації.

Так, згідно з аrt. 451 КПК Республіки Польща суд вищої інстанції вимагає

участі в судовому засіданні обвинуваченого, якого позбавлено волі, крім

випадків, коли визнає достатнім присутність захисника [1]. Частина 4 ст. 412

КПК Республіки Молдова передбачає, що апеляційна скарга розглядається у

присутності підсудного, якщо він знаходиться під вартою, крім випадку, коли

він відмовляється постати перед судом та його відмова підтверджується також

його захисником [2, с. 177]. Відповідно до частини 3 ст. 364 КПК Російської

Федерації у засіданні суду апеляційної інстанції участь підсудного чи

засудженого, який подав скаргу або на захист інтересів якого подані скарга чи

подання, є обов’язковою, за винятком випадків, коли підсудний заявив

клопотання про розгляд кримінальної справи за його відсутності чи

знаходиться за межами території Російської Федерації та (або) ухиляється від

явки до суду [3, с. 149–150]. Згідно з ч. 3 ст. 390 КПК Республіки Вірменія в

засіданні суду апеляційної інстанції обов’язковою є участь підсудного, який

подав апеляційний протест, або на захист інтересів якого подали протест його

захисник чи законний представник [4]. У своїй практиці Європейський суд з прав людини з аналізованого питання

виробив таку формулу: “ніхто не може бути визнаний винним, не будучи

вислуханим”. Це означає, що особа, засуджена судом першої інстанції, яка має

намір відстоювати свою невинуватість, повинна одержати можливість особистої

участі в процедурі розгляду справи судом другої інстанції [5 с. 59]. Водночас варто

зазначити, що згідно з позицією Європейського суду з прав людини у випадку,

коли апеляційна інстанція займається перевіркою винятково правових аспектів

справи, участь підсудного в апеляційному розгляді не є необхідністю. Проте

ситуація змінюється, коли апеляційна інстанція розглядатиме також фактичні

обставини справи. На наш погляд, таке правило є досить спірним іздатне породити

заочне апеляційне провадження, що суперечить специфіці контрольної

спрямованості даної форми перевірки судових рішень – виправлення судових

помилок як з погляду права, так і факту.

Так само згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини: під час

розгляду справи судом касаційної інстанції особиста участь засудженого не

вимагається. Поряд з цим, наскільки дозволяється зігнорувати з права

засудженого на участь у касаційному розгляді, настільки стандарт

Європейського суду з прав людини зобов’язує ретельно дотримуватися

принципу рівності прав сторін на цьому етапі кримінально-процесуальної

діяльності. У багатьох своїх рішеннях страсбурзький суд вказував, що у

касаційному провадженні прокурора належить трактувати як процесуального

опонента засудженого [6, с. 18]. У такому підході простежується явна

суперечність, оскільки участь засудженого у касаційному розгляді є умовою

забезпечення рівності прав сторін на стадії касаційного провадження.

Частиною 2 ст. 360 КПК України на апеляційний суд покладається обов’язок

не пізніше, як за три дні до визначеної дати апеляційного розгляду оповістити про його час та місце зацікавлених осіб шляхом розміщення повідомлення на дошці

оголошень суду. Видається, що встановлений триденний строк не забезпечує

захисту прав та законних інтересів учасників процесу, оскільки є недостатнім для

підготовки до участі в апеляційному розгляді та явки в апеляційний суд.

Оптимальним, на нашу думку, буде семиденний строк.

У частині 4 ст. 360 КПК України визначені випадки перенесення

(відкладення) апеляційного розгляду − коли при попередньому або

апеляційному розгляді апеляційний суд визнав необхідним провести судове

слідство, витребувати додаткові докази, викликати в судове засідання певних

осіб, зробити доручення суду першої інстанції, а також у разі особливої

складності справи.

У судовій практиці апеляційний розгляд переноситься з поважних для

учасника процесу причин за його клопотанням, а також з ініціативи

апеляційного суду у разі великого обсягу справи, хвороби судді-доповідача,

неправильного визначення судом першої інстанції дати апеляційного розгляду,

у зв’язку з чим справа надійшла в апеляційну інстанцію із запізненням, а також

за наявності інших виняткових обставин, але не більше як на 30 діб. Про

перенесення апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції повинен

повідомити учасників процесу.

КПК України також містить низку норм, які встановлюють порядок

повідомлення та участі сторін у касаційному розгляді кримінальної справи.

Зокрема, у законі (чч. 1, 2 ст. 394 КПК України) закріплене чітке правило щодо

інформування зацікавлених осіб про майбутній касаційний розгляд – вони повинні

бути обов’язково повідомлені про його час та місце.

Утім, відповідно до частини 1 ст. 391 та частини 3 ст. 394 КПК України

касаційний розгляд справи відбувається за участю прокурора. Звідси робимо

висновок, що у разі неявки прокурора розгляд справи має бути відкладено. Участь

прокурора у засіданні касаційного суду у справах публічного, приватно-публічного

та публічно-приватного обвинувачення є обов’язковою Керуючись змістом частини 1 ст. 391 КПК України, в засіданні касаційного

суду, крім прокурора, можуть брати участь й усі інші особи, які відповідно до

ст. 384 КПК України мають право на касаційне оскарження. Тобто закон не

передбачає обов’язкового виклику сторін, але коли засуджений, виправданий,

особа, щодо якої справу закрито, їх захисник чи законний представник, а також

будь-які інші особи, інтересів яких стосується оскаржене судове рішення,

з’являться до судового засідання, касаційний суд за жодних умов не має право

заборонити або перешкодити їм взяти участь у касаційному розгляді.

Водночас, у тій же частині 1 ст. 391 КПК України закріплене й інше не менш

важливе положення, відповідно до якого у разі потреби суд має право запросити

цих учасників процесу для давання пояснень. Цією нормою зводяться нанівець усі

благородні наміри щодо утвердження в Україні кримінального судочинства

охоронного типу, реалізації принципу змагальності на судово-перевірочних стадіях

кримінального процесу. Така норма є яскравим прикладом і того, що протягом 18

років існування Української держави, законодавцеві так і не вдалося (або не

хотілося) “зламати” стереотипи радянської командно-адміністративної системи,

якій притаманний кримінальний процес репресивного характеру.

Положення частини 1 ст. 391 КПК України як таке, що дає змогу касаційному

суду розглядати справу без участі засудженого, виправданого, особи, щодо якої

справу закрито, їх захисників і законних представників, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, без надання реальної

можливості в судовому засіданні викласти свою позицію щодо аргументів

касаційної скарги чи подання, правосудності оспореного судового рішення, є

порушенням прав та законних інтересів названих учасників кримінального

судочинства. Більше того, ця норма суперечить принципу рівності прав сторін у

кримінальному процесі (ч. 2 ст. 161 КПК України), якийо декларує, що у кожному

випадку обов’язкової участі в судовому засіданні прокурора, обов’язковою

повинна бути участь і засудженого (виправданого, особи, щодо якої справу

закрито), чи, принаймні, його захисника.

З наведеного положення частини 1 ст. 391 КПК України можна зробити низку

узагальнень.

Перше. Метою участі вказаних учасників процесу в касаційному розгляді є

давання пояснень. У такий спосіб на законодавчому рівні (ч. 1 і 2 ст. 391 КПК

України) вони позбавляються права в ході судового засідання подавати нові

(додаткові) матеріали, заявляти клопотання, відводи, ставити запитання судді-

доповідачеві тощо. Однак здійснення цих процесуальних дій є не метою, а лише

засобом для її досягнення в засіданні касаційного суду. Справжньою ж метою

участі в касаційному розгляді таких учасників процесу є захист своїх або

представлених прав та законних інтересів.

Друге. Наведена норма частини 1 ст. 391 КПК України встановлена в інтересах

двох суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності – касаційного суду та

відповідного прокурора. Це випливає із формулювання, згідно з яким касаційний

суд має право запросити учасників процесу у разі необхідності (виділив автор. –

Н.Б.). Звідси доходимо висновку, що учасники процесу можуть брати участь в

судовому засіданні тільки тоді, коли це необхідно самому суду, тобто

вищестоящий суд розпоряджається їхнім суб’єктивним правом на свій розсуд. А

оскільки для касаційного суду в цьому рідко, як свідчить практика, з’являється

потреба, то справдізацікавлені учасники процесу фактично позбавлені можливості

здійснювати захист своїх або представлених прав та законних інтересів на стадії

касаційного провадження. Крім того, клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик

його для давання пояснень під час перевірки судових рішень, що набули законної

сили, не є обов’язковим для касаційного суду. Позбавлення засудженого, який

перебуває під вартою, можливості безпосередньо брати участь у касаційному

розгляді, особисто давати пояснення, викладати свої докази та міркування,

оспорювати правосудність судового рішення, наполягати на його зміні чи

скасуванні, слід розцінювати не інакше, як порушення його права на захист. Як

слушно зазначав М.С. Строгович, немає жодних підстав встановлювати які-небудь

відмінності у вирішенні цього питання для засуджених, які знаходяться на волі та

для засуджених, що тримаються під вартою, навіть, беручи до уваги те, що саме

для останніх можливість виступити в судовому засіданні є важливішою [7, с. 169–

170]. Цей погляд поділяє і Т. Шинельова, вказуючи на те, що “позбавлення

засудженого можливості особисто брати участь в засіданні касаційної інстанції та

особисто давати їй свої пояснення, безперечно, є обмеженням права на захист.

Адже саме для засудженого, який тримається під вартою, особливо важливо

одержати можливість дати особисті пояснення касаційній інстанції, перед тим, як

вона вирішить його долю” [8, с. 12].

Зазнало обмежень і право засудженого, який утримується під вартою, брати

участь у касаційній перевірці судових рішень, що не набули законної сили. Відповідно до частини 1 ст. 391 КПК України (в редакції закону від 12 січня

2006 р.) клопотання такого засудженого про його бажання взяти участь у

касаційному розгляді є обов’язковим лише за умови, що воно подане в межах

строку на касаційне оскарження. Тобто замість вирішення проблеми організації

конвоювання засуджених до місця касаційного розгляду, законодавець вкотре

пішов шляхом найменшого опору, − порушивши положення міжнародних

документів у сфері захисту прав людини. Залишення без розгляду клопотання

засудженого про надання йому можливості брати участь у засіданні суду

касаційної інстанції, є порушенням права на захист, що тягне скасування

касаційної ухвали.

По-іншому регламентоване питання участі засудженого в ході касаційної

перевірки у КПК Російської Федерації. Відповідно до частини 3 ст. 376 КПК

Російської Федерації засуджений, який тримається під вартою, і заявив про своє

бажання бути присутнім при розгляді скарги або подання на вирок, має право

брати участь в судовому засіданні безпосередньо або викласти свою позицію

шляхом використання систем відеоконференцзв’язку [3, с. 152–153].

Дослідники протягом десятиліть висловлюють цілком слушні та обґрунтовані

пропозиції щодо необхідності участі сторін в засіданні вищестоящого суду. Це

суб’єктивне юридичне право учасників процесу, які самі, без “допомоги” суду,

повинні вирішити, скористатися ним чи ні. Суд же зобов’язаний створити

процесуальні умови та забезпечити реалізацію наданого учасникам процесу права.

Якщо повідомлений про час та місце слухання справи учасник процесу не зможе

з’явитися до вищестоящого суду у визначений строк з поважних причин

(наприклад, через хворобу) та подав клопотання про відкладення у зв’язку з цим

розгляду справи на інший день, таке клопотання повинно бути задоволене. Про

відкладення касаційного розгляду належить повідомити інших учасників процесу.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення учасника процесу про відкладення

касаційного розгляду, в результаті чого він був позбавлений можливості брати

участь у судовому засіданні, необхідно розцінювати як істотне порушення

процесуальних прав такого учасника процесу. Так само потрібно розцінювати і розгляд у касаційному порядку справи без

участі захисника, який своєчасно повідомив касаційний суд про бажання взяти

участь у судовому засіданні (якщо такий захисник не брав участі в суді першої та

апеляційної інстанції). Як видається, участь засудженого, виправданого чи особи,

щодо якої справу закрито, у розгляді справи касаційним судом, не повинна бути

перешкодою для участі в цьому засіданні їхнього захисника і, навпаки, участь

захисника засудженого, виправданого чи особи, щодо якої справу закрито, не

повинна залежати від участі в судовому засіданні самого підзахисного. Крім того,

кримінально-процесуальний закон такождоцільно доповнити нормою, відповідно до

якої участь захисника у касаційному розгляді справи є обов’язковою, якщо касаційна

скарга чи подання були внесені не на користь засудженого, виправданого чи особи,

щодо якої справу закрито. У тому ж випадку, коли засуджений, виправданий чи

особа, щодо якої справу закрито, не обрали собізахисника, вжити заходів щодо його

призначення повинен суд. Це відповідатиме Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод, у якій передбачено надання безоплатної правової допомоги,

коли цього потребують інтереси правосуддя.

Водночас неявка повідомлених про час і місце судового розгляду учасників

процесу не є перешкодою для розгляду справи. Утім, потрібно визнати грубим

порушенням кримінально-процесуального закону розгляд справ у суді касаційної інстанції за відсутності захисника, з яким була укладена угода на ведення справи,

але який не з’явився в судове засідання з поважних причин. Так само у випадку

неявки учасника процесу, участь якого в судовому засіданні вищестоящий суд

визнав обов’язковою як з власної ініціативи, так іза клопотанням іншого учасника

процесу, розгляд справи належить відкласти, про що виноситься відповідна ухвала.

У разі повторної неявки захисника інший захисник може бути призначений

касаційним судом.

Ще у перші роки дії КПК України 1960 р., який не передбачав норми про

обов’язкову участь засудженого в засіданні касаційної інстанції, судова практика

склалась так, що засуджений, який знаходився під вартою, заявивши клопотання

про свій намір особисто брати участь в засіданні касаційного суду, підлягав

етапуванню до місця касаційного розгляду тільки за розсудом колегії суддів. Це

давало змогу касаційній інстанції відмовити засудженому у його клопотанні. І хоча

в результаті проведення “малої” судової реформи 2001 р. позиція законодавця з

цього питання змінилася (згідно з ч. 1 ст. 391 КПК України клопотання

засудженого, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень у

разі касаційної перевірки судових рішень, що не набули законної сили, якщо воно

подане в межах строку на касаційне оскарження, є обов’язковим для суду

касаційної інстанції), проблема участі засудженого в касаційному розгляді так і не

була вирішена.

Основною причиною цього є труднощі, пов’язані з організацією і високою

вартістю доставки та конвоювання засуджених до суду, іноді значною

віддаленістю слідчих ізоляторів, своєчасністю доставки засуджених, їх охороною в

суді та інші організаційні проблеми. Внаслідок цього судові засідання

відкладаються (іноді неодноразово), строки розгляду апеляцій, касаційних скарг і

подань невиправдано збільшуються, чим порушуються права учасників процесу,

страждають інтереси правосуддя, що ще більше посилює кризовий стан судової

системи України Для виходу з такої ситуації, подолання та попередження розвитку цієї колізії в

юрисдикційній діяльності, судові органи багатьох держав (США, Великобританії,

Австралії, Німеччини, Італії, Російської Федерації) практикують участь

засудженого в засіданні суду касаційної інстанції на відстані, тобто з

використанням системи відеоконференцзв’язку, що забезпечує ефект присутності

учасника процесу в касаційному розгляді. Відеоконференцзв’язок між, наприклад,

слідчим ізолятором та судом касаційної інстанції надає всім учасникам процесу

можливість бачити один одного, спілкуватись між собою в режимі “реального”

часу, знаходячись при цьому на значній відстані один від одного. Сучасні

інформаційні технології дають змогу застосовувати і багатоточкову

відеоконференцію, що забезпечує розгляд справи в режимі кількох установ

виконання покарань. Так, якщо у справі є кілька засуджених і вони знаходяться в

різних слідчих ізоляторах, немає необхідності етапувати їх в один слідчий

ізолятор. Технологія забезпечує виведення на один екран відразу кілька слідчих

ізоляторів [9, с. 29]. З огляду на це, М.І. Смирнов слушно зазначає, що

“застосування цього технічного засобу при касаційному розгляді кримінальної

справи є альтернативою участізасудженого в судовому засіданні” [10, с. 39]. Такої

ж думки з цього приводу і М.І. Пашковський, який зазначає, що дистанційне

правосуддя “не зможе і не повинно замінити традиційну процесуальну форму,

проте його використання надасть можливість вирішити цілий ряд проблемних

питань кримінального судочинства” [11, с. 40]. Справді, переваги та перспективність використання відеоконференцзв’язку у

разі перевірки судових рішень очевидні: економляться людські та матеріальні

ресурси, необхідні для конвоювання засудженого, і водночас вирішується

проблема його участі в судовому розгляді; попереджаються ризики, пов’язані з

етапуванням засудженого; знімаються різного роду організаційні проблеми, що

призводять до відкладення розгляду справи; істотно скорочуються строки

апеляційного та касаційного розгляду; підвищується рівень безпеки суддів та

учасників процесу; знижується ризик поширення різного роду захворювань. Отже,

технологія відеоконференцзв’язку під час перегляду судових рішень здатна

пришвидшити оперативність та підвищити ефективність вітчизняного судочинства,

гарантувати забезпечення прав учасників процесу, вирішити наявні організаційні,

фінансові та процесуальні проблеми.

Водночас запровадження у національному законодавстві та судовій практиці

такого роду технології, зрозуміло, зумовить чимало інших проблем правового та

прикладного характеру, які, однак, цілком реально вирішити.

Насамперед, це висока вартість встановлення системи

відеоконференцзв’язку. Утім, за підрахунками російських дослідників, витрати,

вкладені на встановлення цієї системи, можуть окупитись уже протягом року

[12, с. 33]. Існують і процесуальні аспекти віртуальної участі засуджених у судовому

засіданні, що потребують вирішення.

Зокрема, при дистанційній участі засудженого у касаційному розгляді, він

позбавляється можливості ознайомитись з поданими до суду новими

(додатковими) матеріалами. Річ у тім, що відеотехнологія дає змогу учасникам

процесу безпосередньо сприймати лише усну мову, тоді як дослідження

документів та речових доказів, пов’язані для неїз певними труднощами. Касаційна

практика судів Російської Федерації цю проблему вирішує так.

Відеоконференцзв’язок використовується тільки за згоди засудженого, а також за

умови попередньої домовленості зі сторонами про місце і спосіб подання нових

(додаткових) матеріалів в ході слухання справи [13, с. 22–23].

Однак імовірна й така ситуація, коли засуджений, погодившись з

телекомунікаційним способом участі у касаційному розгляді, згодом заявляє, що

він не зміг як слід викласти суду свою позицію у справі. У такому випадку, якщо

така заява надійде до видалення суду в нарадчу кімнату для винесення рішення, то,

як слушно вважає Л. Алексєєва, розгляд справи необхідно відкласти для

забезпечення безпосередньої участізасудженого в касаційному розгляді. В іншому

разі можливе скасування касаційної ухвали [14, с. 12].

Також недопустимо використовувати відеоконференцзв’язок, якщо в

касаційному розгляді беруть участь учасники процесу з дефектами слуху, зору,

мови, з психічними вадами, а також неповнолітні. На думку М.І. Смирнова, “це

обмеження викликане, головним чином, необхідністю надання додаткових

процесуальних гарантій учасникам процесу, що є однією з ознак справедливого

судового розгляду, а також урахування особливостей осіб, діяння яких розглядає

суд” [10, с. 39].

Не менш важливим є і питання про місце захисника в касаційному розгляді під

час використання телекомунікаційного спілкування. При дистанційній участі у

засудженого немає змоги обговорити іззахисником дані судового засідання та інші

обставини справи. З огляду на це варто погодитись з думкою дослідників, щоб

захисник засудженого перебував під час касаційного розгляду поряд зі своїм підзахисним і мав можливість безпосередньо з ним спілкуватися [15, с. 12; 10,

с. 39–40].

Досвід використання технології відеоконференцзв’язку в Російській Федерації

виявив і деякі інші проблеми. Одна з них пов’язана з тим, що при звільненні

засудженого з-під варти на підставі касаційної ухвали, у слідчих ізоляторів

з'являються додаткові фінансові витрати, пов’язані з виділенням коштів на проїзд

звільненого до місця проживання. У разі звільнення з-під варти в залі судового

засідання такі витрати повинен нести суд касаційної інстанції [12, с. 34].

Насамкінець, слід вирішити, чи не найважливішу проблему – правове

регулювання використання технології відеоконференцзв’язку в ході касаційного

розгляду. Як правильно зазначає з цього приводу М.М. Ясинок, можливість

використання цієї технології в судовій системі України ускладнюється

відсутністю стратегії розвитку цього напряму судової діяльності [16, с. 195].

Утім, реальний стан вітчизняного судочинства є таким, що навантаження на

судову владу дедалі зростає і така тенденція найближчим часом навряд чи

зміниться. Реформування судової системи України тільки шляхом збільшення

кількості суддів у судах всіх рівнів, створення нових загальних та

спеціалізованих судів, введення штатних посад помічників суддів без

впровадження сучасних комп’ютерних та інформаційних технологій не лише

ситуації не змінить, але й приречене на невдачу. Більше того, створення системи

дистанційного судочинства є лише одним з напрямів використання новітніх

технологій у судочинстві України. Як зазначають дослідники,

відеоконференцзв’язок може використовуватись не лише для спілкування суду з

учасниками процесу, але й для обміну інформацією між судами різних рівнів,

між судами та відповідними установами Державного департаменту України з

питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Служби

безпеки України, з органами прокуратури, судово-експертними установами

України [16, с. 196; 17, с. 37]. У майбутньому аудіовізуальним зв’язком можливо обладнати і місцеві суди з

метою завершення побудови мережі конференцзв’язку, в якій працюватимуть усі

суди України. Це б усунуло необхідність поїздок до Верховного Суду України чи

апеляційних судів, оскільки надавши місцевим судам таку технологію, слухання

справ у касаційному чи апеляційному порядку могло б проводитись у режимі

віддаленої присутності у всіх регіонах України водночас, що забезпечить

доступність суду для населення [16, с. 195–196].

Тож підсумовуючи сказане вище, можна запропонувати такий варіант

законодавчої регламентації питання повідомлення сторін про час та місце розгляду

справи апеляційним судом та їх участі у ньому.

“Стаття … Повідомлення про час тамісце апеляційного розгляду

1. Про час та місце слухання справи апеляційний суд повідомляє осіб,

інтересів яких стосується оскаржене рішення суду першої інстанції, не пізніше, як

за сім днів до дня апеляційного розгляду шляхом надсилання відповідних

повідомлень.

2. Неповнолітній підсудний повідомляється через законних представників.

Інший порядок повідомлення допускається лише у випадках, коли це зумовлене

обставинами справи.

3. Підсудний, який утримується під вартою, повідомляється через

адміністрацію відповідної кримінально-виконавчої установи.  4. Особи, щодо яких застосовані заходи безпеки, повідомляються про час та

місце апеляційного розгляду через орган, який здійснює цізаходи.

5. Свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі викликаються до апеляційної

інстанції повісткою.

Стаття … Участь сторін в апеляційному розгляді

1. При апеляційному розгляді обов’язковою визнається участь:

1) підсудного, за винятком випадків, коли він заявив клопотання про

небажання брати участь в апеляційному розгляді. Проте апеляційний суд і в цьому

разі має право визнати участь підсудного обов’язковою;

2) захисника підсудного, крім випадків, коли підсудний відмовляється від

захисника та його відмова прийнята. На підставах, зазначених у частині 1 ст. 45

цього Кодексу, або якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища

підсудного участь захисника визнається обов’язковою;

3) потерпілого чи його представника;

4) прокурора, крім справ приватного обвинувачення;

5) інших осіб, інтересів яких стосується оскаржене судове рішення, якщо вони

заявили клопотання про їх участь при апеляційній перевірці, або їх представників.

2. Питання про форму участі в апеляційному розгляді підсудного, який

утримується під вартою, вирішується апеляційним судом. Підсудний, який

утримується під вартою, може брати участь в апеляційному розгляді безпосередньо

або за допомогою використання засобів відеоконференцзв’язку.

3. У випадках, коли підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю

коштів чи зінших об’єктивних причин не може цього зробити, вжити заходів щодо

призначення захисника зобов’язаний суд апеляційної інстанції.

4. Неявка своєчасно повідомлених про час та місце апеляційного розгляду

осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи. У випадку

неявки особи, участь якої в засіданні суду апеляційної інстанції визнана

обов’язковою, апеляційний розгляд справи належить відкласти, про що виноситься

відповідна ухвала 5. Якщо своєчасно повідомлений про час та місце слухання справи учасник

процесу не зможе з’явитися на апеляційний розгляд у встановлений строк з

поважних причин та подав клопотання про відкладення у зв’язку з цим розгляду

справи на інший день, таке клопотання повинно бути задоволене. Про відкладення

апеляційного розгляду належить повідомити інших учасників процесу.

6. Якщо інші особи, які не заявили клопотання про їхню участь при

апеляційній перевірці, з’являться в засідання суду апеляційної інстанції,

останній не має права заборонити або перешкодити їм взяти участь в

апеляційному розгляді.

7. Інші питання, пов’язані з наслідками неявки учасників процесу,

вирішуються за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої

інстанції, з особливостями передбаченими даною главою”.

Запропоновані положення можуть бути використані й для регламентації участі

сторін у касаційному розгляді.

––––––––––––––––––––

1. Kodeks postępowania karnego. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://

www.lex.com.pl/servis/kodeksy/akty/97.89. 555.htm#przd

2. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова. – Кишинев: Elena-V.I., 2007. –

234 с.

3. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: Элит, 2007. – 208 с 4. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Армения. – [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http: // www.parliament.am/ legislation.php?sel= show&ID=1450#6#6

5. Туманов В. Право обвиняемого быть выслушанным в апелляционной инстанции / В.

Туманов // Российская юстиция. – 2000. – № 5. – С. 58–60.

6. Lech K. Paprzycki. Model kasacji w polskiej procedurze karnej / Lech K. Paprzycki //

Palestra. – 2008. – № 7–8. – S. 9–22.

7. Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности судебных приговоров /

Строгович М.С. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1956. – 320 с.

8. Шинелева Т. Кассационная инстанция: правовое положение сторон / Т. Шинелева //

Законность. – 2004. – № 10. – С. 10–13.

9. Човен В.А. Актуальные вопросы использования информационных технологий в

судебном делопроизводстве / В.А. Човен // Российский судья. – 2005. – № 1. – С. 28–

29.

10. Смирнов М.І. Щодо використання відеоконференцзв'язку при перегляді судових

рішень у касаційному порядку / М.І. Смирнов // Вісник Верховного Суду України. –

2004. – № 1. – С. 38–40.

11. Пашковський М.І. Дистанційне кримінальне правосуддя: міф чи реальність? /

М.І. Пашковський // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 5. – С. 36–39.

12. Абдулин Р.С. Проблемы использования видеоконференцсвязи (ВКС) при

осуществлении правосудия / Р.С. Абдулин // Российский судья. – 2002. – № 5. – С. 32–

34.

13. Терехин В.А., Федюнин А.Е. Видеоконференцсвязь в современном российском

судопроизводстве / В.А. Терехин, А.Е. Федюнин // Российская юстиция. – 2006. – № 1.

– С. 22–24.

14. Алексеева Л. Видеоконференцсвязь в суде: технические проблемы решены, остались

процессуальные / Л. Алексеева // Российская юстиция. – 2000. – № 6. – С. 12.

15. Вяткин Ф., Зильберман С., Зайцев С. Видеоконференцсвязь при рассмотрении

кассационных жалоб / Ф. Вяткин, С. Зильберман, С. Зайцев // Российская юстиция. –

2000. – № 6. – С. 11–12.

16. Ясинок М.М. Впровадження новітніх інформаційних технологій в цивільному

судочинстві України / М.М. Ясинок // Право і безпека. – 2004. – № 3′1. – С. 194–196.

17. Барбара В.П. Використання комп’ютерних технологій у судочинстві / В.П. Барбара //

Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 37–39.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук