Головна

ДОСЯГНЕННЯ ВІКУ, З ЯКОГО НАСТАЄ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЯК ЗАГАЛЬНА ОЗНАКА СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ Р. Максимович


ДОСЯГНЕННЯ ВІКУ, З ЯКОГО НАСТАЄ КРИМІНАЛЬНА

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЯК ЗАГАЛЬНА ОЗНАКА

СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ

Р. Максимович

Львівський державний університет внутрішніх справ

вул. Городоцька, 26, 79007 Львів, Україна

 

 

 

Стаття з’ясовує таку загальну ознаку спеціального суб’єкта злочину, як вік, по

досягненні якого може наставати кримінальна відповідальність. Проаналізовано

особливості цього питання стосовно конкретних видів спеціальних суб’єктів злочинів.

Ключові слова: спеціальний суб’єкт, вік, склад злочину.

Дослідження проблеми віку, по досягненні якого особа може бути визнана

спеціальним суб’єктом злочину, надзвичайно важливе. У доктрині кримінального

права воно може сприяти зменшенню існуючих суперечок, а на практиці –

прийняттю законного рішення при розслідуванні кримінальної справи, адже

однією з головних цілей діяльності науковців є полегшення роботи для працівників

правоохоронних і судових органів.

Питання визначення віку як загальної ознаки спеціального суб’єкта злочину в

різний час вивчали у своїх працях такі вчені як: Л.П. Брич, В.О. Навроцький,

В.Г. Павлов, О.Я. Свєтлов, та ін. Проте наявність деяких змін у законодавстві, і

привернення уваги до не врахованих раніше аспектів дають змогу по-новому

підійти до його вирішення. Саме тому метою даної публікації є з’ясування на

основі чинного законодавства та правової літератури питання про те, з якого віку

особа може бути визнана спеціальним суб’єктом злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Кримінального кодексу (далі – КК) України,

спеціальним суб’є

ктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого

може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути

лише певна особа. Загальновідомо, що окрім спеціальних ознак, наявність яких дає

підставу визнати особу розглядуваним суб’єктом злочину, вона наділена і

загальними. Однією із загальних ознак є досягнення віку, з якого настає

кримінальна відповідальність. Під віком людини розуміють тривалість життя

людини, тварини, рослини // період, ступінь у рості, розвитку людини // відрізок

життя людини від зрілого періоду до смерті [1, c. 187], певний етап її розвитку,

який характеризує ступінь формування її особистості [2, c. 102], період часу від

народження людини до будь-якого моменту відліку, певного періоду її життя, що

відображає анатомо-фізіологічний стан організму та ступінь формування її

особистості [3, c. 76]. За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до

вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці

від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності

лише за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься у ч. 2 ст. 22 КК. У

кримінальному законі прямо нічого не сказано про мінімальний вік з якого може

наставати відповідальність за вчинення злочину спеціальним суб’єктом. Варто

зазначити, що автор цих рядків вже розглядав питання стосовно змісту цієї ознаки

щодо службової особи [4, с. 97–110]. З огляду на це оминемо цей вид спеціального

суб’єкта злочину. Зосередимо увагу у даному контексті насамперед на тих спеціальних

суб’єктах, стосовномінімального віку яких існують певні особливості У деяких випадках може бути так званий знижений вік. Зокрема, відповідно до

ч. 2 ст. 22 КК, за вчинення умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої

дитини, передбаченого в ст. 117 КК, суб’єктом якого є жінка-мати. Це ж саме

стосується і зґвалтування (ст. 152) – безпосереднім виконавцем злочину має бути

особа протилежної статі стосовно потерпілої особи.

У низці складів злочинів спеціальним суб’єктом є медичний працівник

(ст. ст. 131, 132, 134 (ч. 2), 139–142, 143 (ч. 1,2), 144, 145, 151, 168 (ч. 2). В Україні

загальний строк навчання у вищому медичному закладі становить шість років.

Водночас, відповідно до п. 1.1 Положення про спеціалізацію (інтернатуру)

випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III – IV рівнів

акредитації медичних факультетів університетів, яке затверджено наказом

Міністерства охорони здоров’я України від 19 вересня 1996 року № 291,

обов’язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів

медичних і фармацевтичних закладів освіти III – IV рівнів акредитації медичних

факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності є

інтернатура. Строк навчання в інтернатурі залежить від виду спеціальності (див.

Перелік спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і

фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів,

які затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого

2005 року № 81). Мінімальний же строк становить один рік. Отож якщо особа

вступає до вищого навчального закладу у сімнадцять років, то тільки по досягненні

нею двадцяти чотирьох років присвоюється кваліфікація лікаря – спеціаліста

певного фаху. Проаналізуємо в цьому контексті склади злочинів, у яких потерпілими є

неповнолітні, законним правам, інтересам і нормальному розвитку яких

заподіюється шкода. Суб’єктом у цих випадках є батько, мати, вітчим, мачуха,

опікун чи піклувальник, особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання

потерпілого або піклування про нього (ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 304, ч. 2

ст. 323), батько, мати, усиновитель (ст. ст. 150–1, 164, 166), опікун чи піклувальник

(ст. ст. 166, 167), особа, яка є кровною дитиною або була усиновлена (ст. 165),

тренер (ч. 2 ст. 323). Відповідно до частини 1 ст. 22 Сімейного кодексу (далі – СК)

України шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка – у

вісімнадцять років [5]. У частині 2 ст. 23 СК зазначено, що за заявою особи, яка

досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб,

якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Проте, як вже зазначалося

вище, з чотирнадцятирічного віку особа підлягає кримінальній відповідальності

лише за вчинення вичерпного переліку злочинів. Тому батько, мати, вітчим чи

мачуха може бути суб’єктом розглядуваних злочинів з шістнадцятирічного віку.

Згідно із частиною 1 ст. 211 та частиною 1 ст. 244 СК України усиновлювачем,

опікуном, піклувальником дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Частина

перша ст. 208 СК України передбачає, що усиновленою може бути дитина.

Відповідно до ст. 6 СК України та ст. 1 Закону України,,Про громадянство

України’’ [6] дитиною вважається особа до досягнення вісімнадцятирічного віку.

На нашу думку, відсутні підстави, які перешкоджали б особі бути тренером з

шістнадцятирічного віку.

У деяких складах злочинів суб’єктом є особа, яка засуджена до певних видів

покарань. Йдеться про частину 1 ст. 389 – особа засуджена до покарання у вигляді

штрафу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною

діяльністю, частина 2 ст. 389 – особа засуджена до покарання у вигляді громадських робіт чи виправних робіт, ч. 1,2 ст. 390 – особа засуджена до

покарання у вигляді обмеження волі, ч. 3 ст. 390 – особа засуджена до покарання у

вигляді позбавлення волі, ст. 391, 392 – особа, яка відбуває покарання у вигляді

обмеження волі чи позбавлення волі, ст. 393 – особа, яка відбуває покарання у

вигляді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні.

Варто уточнити, що у ст. 393 під особами, які перебувають у попередньому

ув’язненні, згідно із ст. 1 Закону України,,Про попереднє ув’язнення’’ треба

розуміти обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який

може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого,

вирок щодо якого не набув законної сили [7]. Відповідно до ст. ст. 57, 60, 61, 98,

100 і 101 КК з усіх вказаних видів покарань до особи з 14-річного віку може бути

застосовано тільки штраф і позбавлення волі на певний строк. Водночас, у

кримінально-правовій літературі цілком слушно зазначено, що у неповнолітніх

віком від 14 до 16 років переважно немає ні майна, на яке могло б бути звернене

стягнення, ні заробітку, що унеможливлює застосування до такого

неповнолітнього покарання у вигляді штрафу [8, c. 318]. На перший погляд може

видатися, що особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, можуть

підлягати відповідальності з 14-ти років за вчинення відповідних злочинів. Проте

не слід забувати про положення частини 2 ст. 22 КК. Відповідно до частини 3

ст. 61, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, а тому такі особи не

можуть вчинити відповідні склади злочинів, передбачені у частині 1,2 ст. ст. 390,

391 і 392. Відповідно до ст. ст. 100, 101, 132–135 Кримінально-виконавчого

кодексу України лише вісімнадцятирічні, які відбувають покарання у вигляді

позбавлення воліза порушення вимог режиму відбування покарання, можуть бути

піддані протягом року стягненню у вигляді переведення у приміщення камерного

типу (одиночної камери) або переведення на більш суворий режим відбування

покарання. Саме тому тільки повнолітні здатні вчинити суспільно–небезпечні дії,

зазначені у ст. 391. На тих самих підставах потрібно вирішувати питання про вік

особи, стосовно якої є постанова судді про направлення її на примусове лікування

до спеціалізованого лікувального закладу – суб’єкта складу злочину,

передбаченого в ст. 394. Суб’єктом складу злочину, який передбачений у ст. 395, є вісімнадцятирічна

особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, оскільки останній,

відповідно до ст. 3 Закону України ,,Про адміністративний нагляд за особами,

звільненими з місць позбавлення волі’’, встановлюється щодо повнолітніх [9].

Цікаву ситуацію в цьому контексті простежуємо стосовно мінімального віку

осіб, які вчиняють військовізлочини, а також інші суспільно небезпечні діяння, які

вчиняються з огляду на виконання військового обов’язку. Такі злочини можуть

бути вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження

ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, а також призовниками.

Склади злочинів, що передбачені у ст. ст. 407 (ч. 1), 413 (ч. 1) вчиняються лише

військовослужбовцями строкової служби, у ст. ст. 402–406, 407 (ч. 3), 408–413

(ч. 2), 414–422, 428–435 – військовослужбовцями, зокрема, і інших видів військової

служби, ст. ст. 407(ч. 2) – військовослужбовцями, крім тих, які проходять строкову

військову службу, ст. ст. 336, 337, 402–405, 411, 412, 413 (ч. 2) –

військовозобов’язаними, ст. 335 – громадянами України, які підлягають черговому

призову на строкову військову службу. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України

,,Про військовий обов’язок і військову службу’’, на строкову військову службу в

мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося

вісімнадцять років [10]. Згідно із частини 1 ст. 20 цього Закону на військову

службу за контрактом можуть бути прийняті військовослужбовці, які прослужили

на строковій військовій службі не менше шести місяців, громадяни призовного

віку, які мають вищу або професійно-технічну освіту і не проходили строкової

військової служби, військовозобов’язані, а також жінки, які не мають офіцерських

звань офіцерського складу з відповідною освітою та спеціальною підготовкою

віком від 18 років на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського

і старшинського складу, особи з повною загальною середньою освітою віком від 17

років, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби

на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів

або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів. ,,Такий вік для

курсантів вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів,

що мають військові навчальні підрозділи, фактично, може становити навіть 16

років, якщо 17 років їм виповнюється у рік зарахування до навчального закладу’’

[11, c. 111]. У чинному законодавстві не передбачено мінімальний вік, з

досягненням якого громадяни України можуть бути зараховані чи призвані на

військову службу осіб офіцерського складу. Водночас, погоджуємося із

М.М. Сеньком, який на підставі аналізу норм цього ж закону, дійшов висновку про

те, що їхній вік не може бути меншим за вік, з якого зараховуються на військову

службу за контрактом інші категорії військовослужбовців [11, c. 109]. Відповідно

до частини 8, 9 ст. 20 розгляненого закону до запасу першої категорії належать

військовозобов’язані, які проходили військову службу та здобули під час її

проходження військово-облікову спеціальність, а до запасу другої категорії –

військовозобов’язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час

проходження військової служби, або не проходили військової служби, а також

військовозобов’язані-жінки. Це, на нашу думку, дає підстави стверджувати, що

мінімальний вік військовозобов’язаних 18 років. Коротко розглянемо в цьому контексті злочини, які посягають на виборчі

права громадян. Суб’єктами таких складів злочинів є у ст. 158 (ч. 2, 3) –

кандидат, його уповноважений представник, уповноважена особа політичної

партії (блоку), член ініціативної групи референдуму, ст. 158 (ч. 4, ч. 9) –

виборець, ст. 159 (ч. 2) – кандидат, його уповноважений представник, довірена

особа кандидата, уповноважена особа. Народним депутатом може бути особа з

21 року (ст. 9 Закону України,,Про вибори народних депутатів України’’) [12],

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради та

сільським, селищним, міським головою – з 18 років (ст. 9 Закону України ,,Про

вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та

сільських, селищних, міських голів’’) [13], президентом – з 35 років (ст. 9

Закону України,,Про вибори Президента України’’) [14]. Стосовно ж віку

кандидата, то потрібно враховувати, що перед обранням особи триває

визначений законодавством період виборчого процесу. У зв’язку із цим

мінімальний вік таких кандидатів становить 20, 17 і 34 роки, відповідно.

Суб’єктом складу злочину, передбаченого у ст. 158 (ч. 4, 9) може бути тільки

повнолітній, оскільки відповідно до ст. 70 Основного Закону України [15]

право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли

на день їх проведення вісімнадцяти років.

Відповідальність за вчинення злочинів, передбачених у ст. ст. 172, 173, 203,

204, 205, 207, 209, 212, 212–1, 218, 219, 220, 221, 222, 223, 271, 275 може наставати з 16-річного віку на певних підстав. Суб’єктом зазначених складів

злочинів є, зокрема, особа, яка має право займатися підприємницькою

діяльністю. Згідно із ч. 1 ст. 50 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України право

на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має

фізична особа з повною цивільною дієздатністю [16]. Відповідно до ст. 34 (ч. 1)

ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти

років (повноліття). Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК України у випадку реєстрації

шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної

цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. частина 1 ст. 35 ЦК

України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка

досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також

неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Згідно із ч. 3

ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній

особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою

діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів),

піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути

зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної

цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. У разі

припинення трудового договору, припинення фізичною особою

підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається

(ч. 5 ст. 35 ЦК). Також при з’ясуванні даного питання необхідно враховувати

також і те, що у ст. 22 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено,

що діти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися підприємницькою

діяльністю [17].

Суб’єктом складів злочинів, передбачених у ст. ст. 328, 329, є особа, якій

довірена державна таємниця. У ст. 22 Закону України ,,Про державну таємницю’’

зазначено, що допуск до державної таємниці з ступенями секретності,,особливої

важливості’’,,,цілком таємно’’ та ,,таємно’’ надається дієздатним громадянам

України віком від 18 років [18]. В окремих випадках, які визначаються

міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за

погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16-ти

років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності

“цілком таємно” та “таємно”, а віком від 17-ти років — також до державної

таємниці із ступенем секретності “особливої важливості”. Суб’єктом складів злочинів, передбачених у ст. ст. 111, 114 (ч. 1), 130, 133, 134

(ч. 1), 135, 137, 143 (ч. 3), 154, 191, 197, 214, 216, 223–1, 223–2, 225, 227, 232, 232–1,

232–2, 236, 237, 239, 241, 242, 243, 244, 247, 251, 253, 254, 272, 273, 274, 276, 282,

287, 288, 291, 303 (ч. 2), 320, 321 (ч. 2), 326, 330, 334, 354, 362, 363, 388, 447 (ч. 2) є

особи з 16-ти років.

Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що вид спеціального суб’єкта

злочину впливає на вирішення питання про вік, з якого особа може підлягати

кримінальній відповідальностіза вчинення злочинів таким суб’єктом.

––––––––––––––––––––

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і

голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ,,Перун’’, 2005. – 1728 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Олександр,

В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). 3-тє вид., переробл. та допов./ За ред.

М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с. 3. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для

підготовки до іспитів) / (За заг. ред. В.А. Клименка). – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

4. Максимович Р.Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України:

Монографія. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. – 304

с.

5. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 // Відомості Верховної Ради України. –

2002. – № 21–22. – Ст. 135.

6. Закон України,,Про громадянство України’’ від 18 січня 2001 року // Відомості

Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.

7. Закон України,,Про попереднє ув’язнення’’ від 30 червня 1993 року // Відомості

Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 360.

8. Гриниха І. Окремі проблеми призначення покарань неповнолітнім за Кримінальним

кодексом України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні:

Матеріали XI регіональної науково-практичної конференції. 3–4 лютого 2005 року. –

Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана

Франка, 2005. – С. 317–319.

9. Закон України ,,Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць

позбавлення волі’’ від 1 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994.

– № 52. – Ст. 455.

10. Закон України ,,Про військовий обов’язок і військову службу’’ в редакції Закону від 4

квітня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.

11. Грищук В.К., Сенько М.М. Кримінальна відповідальність за самовільне залишення

військової частини або місця служби: Монографія. – Львів: Львівський державний

університет внутрішніх справ, 2007. – 308 с.

12. Закон України ,,Про вибори народних депутатів України’’ від 25 березня 2004 року //

Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27–28. – Ст. 366.

13. Закон України ,,Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

місцевих рад та сільських, селищних, міських голів’’ від 6 квітня 2004 року //

Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30–31. – Ст. 382.

14. Закон України ,,Про вибори Президента України’’ від 5 березня 1999 року // Відомості

Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.

15. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. –

1996. – № 30. – Ст. 141.

16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.

– 2003. – № 40–44. – Ст. 356.

17. Закон України ,,Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року // Відомості

Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук