Головна

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ В. Канцір


СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ

МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ

В. Канцір

Львівський державний університет внутрішніх справ

вул. Городоцька, 26, 79007 Львів, Україна

 

 

 

Розкрито сучасну геополітичну динаміку, що певним чином продукує умови для

виникнення тероризму та його ескалації, адже багато в чому це явище визначається

соціально-економічними причинами.

Ключові слова: тероризм, соціально-економічні чинники, індустріально-

інформаційне суспільство, нелегітимне насильство, деструктивні процеси глобалізації.

Здавалося б, сучасне індустріально-інформаційне суспільство як суспільство

необмежених можливостей цілком здатне забезпечити високу продуктивність

праці, створювати всі необхідні умови для технічного переоснащення виробництва

на основі найновіших технологій, розвитку сучасних швидкодіючих систем

комунікацій та засобів зв’язку, накопичення і розповсюдження наукової, технічної

та іншої важливої для життєдіяльності людей інформації і, отже, прокласти шлях

до зближення країн і народів, залучення до стійкого економічного розвитку навіть

найвідсталішої частини світового співтовариства, забезпечуючи стабільність

відносин в цілому.

Різні аспекти сучасного тероризму досліджувалися у працях таких зарубіжних

авторів: Б. Дженкіса, Р. Бейснера, Д. Белла, Р. Хантера, Г. Ангейєра, М. Гласіуса,

М. Келдора, С. Гука, Дж. Спеніера, Р. Кагана, Р. Родмена, А. Гарфінкла,

Дж. Торопа, В. Подгореца, Д. Пайпса, С. Хантінгтона, С. Купчана, І. Валлерстайна,

К. Хіршмана, А. Конте, П. Девіса.

Низка російських науковців також зосереджувалися на питаннях сучасного<

/p>

тероризму. Передусім про це йдеться у працях Ю. Антоняна, С. Беглова, Е. Ляхова,

В. Лапкіна, В. Пантіна, В. Максименка, М. Ільїна, М. Чешкова, А. Владимирова,

Ф. Толіпова, В. Устинова та ін. Проблематикою тероризму і антитероризму

починають перейматися українські науковці, серед яких можна назвати В. Ліпкана,

Д. Никифорчука, М. Руденка, Б. Канцелярука, В. Грєбцова, О. Сушка,

Т. Токаревського. Мета статті полягає у дослідженні соціально-економічних передумов, що

продукують потужні джерела соціальних конфліктів, регіональних зіткнень та

локальних воєн, ескалація котрих неухильно виводить на перший план тероризм як

найприйнятніший та найефективніший засіб боротьби.

У період глобалізаційних змін стає дедалі очевиднішим той факт, що сучасний

економічний розвиток схиляється у бік вже надто відомої останнім часом формули

20:80, що означає ще більшу його поляризацію. Адже як визнає багато економістів,

для успішного функціонування світової ринкової системи достатньо 20%

висококваліфікованих робітників. Значна частина їх вже сьогодні інтегрована

країнами так званого “золотого мільярда”. Досить вірогідним є те, що 80% іншим

працівникам при нинішньому розвитку подій відведено місце маргіналів світової

економіки. Тому навряд чи подібна політика соціальної деградації та виштовхування

значної частини працездатного населення на периферію світової цивілізації може

бути зреалізована непомітно, не викликаючи відповідної, зокрема й найгострішої,

реакції у тих країн, народів і соціальних груп, котрімаргіналізуються.  У цьому зв’язку цілком доречна і навіть певним чином коректна постановка

питання, наприклад, про те, чи не стане у найближчій перспективі ядерний або

бактеріологічний тероризм вагомим чинником стримування сильних,

високорозвинутих, багатих країн менш сильними і розвинутими?

Навіщо нині так званим “відсталим” країнам (не говорячи вже про

політичні, національно-етнічні та подібні їм рухи і соціальні групи) створювати

чисельну багатозатратну армію для протистояння, наприклад, експедиційному

корпусу збройних сил США, якщо є потенційна можливість придбати або

виготовити декілька ядерних вибухових пристроїв середньої потужності і

таємно переправити їх на територію Америки. Те ж саме цілком реально можна

здійснити з високотоксичною отруйною речовиною: один літр газу VХ здатний

знищити до мільйона осіб. Важко не погодитися з тим, що такі заходи можуть

справити вплив на окремі рішення і навіть на економічну політику

найамбіційніших держав.

Із цього випливає, що внутрішньонаціональне і особливо міжнародне право

повинно бути спрямоване не лише на викриття та покарання терористів – цей

поверхневий процес не здатний навіть пом’якшити нарощування глобальної

терористичної загрози. Антитерористичне міжнародне право за своїм

призначенням – протидіяти, боротися з тероризмом – може виконувати

необхідну функцію лише у разі повного охоплення своїм впливом обставин і

чинників, що створюють умови і передумови виникнення та існування

тероризму. Їх визначення полягає, перш за все, у необхідності аналізу процесів,

що відбуваються у світовій економіці, глобалізація якої поряд із проблемою

обмеженості сировинних ресурсів, що постійно зменшуються, містить у собі

значний конфліктогенний потенціал. На фоні деструктивних процесів глобалізації світової економічної системи

досить обґрунтовано передбачається посилення руйнівного впливу глобальної

злочинності, корупції в системі державного управління, втрата національного

суверенітету і підвищення ролі тероризму, особливо його релігійно-етнічного

різновиду. Самажсвітовафінансова система, що переживає у наш чи не найбільшу

кризу у своїй історії, на думку академіка Д.Б. Львова, перетворилась у глобальний

спекулятивний конгломерат, що функціонує не в інтересах розвитку національних

економік, зростання промислового виробництва та рівня життя людей, а в

інтересах закріплення позицій країн “золотого мільярда”. Це – ракова пухлина на

живій тканині світової економіки, метастази якої пронизують фінансові системи

щораз більшої кількості країн [1, c. 15]. Реальна перспектива важких криз і

конфліктів у майбутньому, у тому числі збройних, що ґрунтуються на тактиці

тероризму, тут такожцілком можлива.

Керуючись вищевикладеним, завданням нашої статті є аналіз і оцінка

сутнісних процесів (у тому числі й прихованих) у світовій економічній системі, що

впливають на ескалацію тероризму, з тим, щоб у подальшому виробити відповідні

юридичні механізми, запровадження котрих у міжнародне і національне право

сприяло б ефективній протидії цій світовій загрозі.

Аналіз глобальних тенденцій, що зумовлюють позицію провідних західних країн і

міжнародних організацій стосовно України необхідний також з урахуванням

визначальної ролі зарубіжного впливу на вибір стратегії, тих економічних

перетворень, що відбуваються в нашій країні. З огляду на питання, що розглядається,

це сприятиме точнішому визначенню заходів терористичних загроз нашій країні, оптимізації національного антитерористичного законодавства та його ефективної

інкорпорації в оновленеміжнародне право.

Нестабільність сучасного світу, заплутаність і диктат в економічних

відносинах, деформація існуючих балансів у політичному протистоянні,

непередбачуваність розвитку подій у соціальній і культурній сферах очевидна.

Згідно з висловлюванням колишнього Генерального секретаря ООН Бутроса

Бутроса-Галі, “планета затиснута між двома надзвичайно могутніми протидіючими

силами: глобалізацією та дезінтеграцією” [2, c. 86–99].

Причому визнаний багатьма спеціалістами перехід сучасного світу від

економічної (індустріальної) системи суспільного устрою до нової глобальної

системи, якою є постекономічне (постіндустріальне) суспільство, супроводжується

зростаючою соціальною напругою.

З цього приводу відомий західний соціолог І. Валлерстайн в одній з своїх

останніх робіт зазначив, що “ми живемо в епоху переходу від існуючої глобальної

системи суспільного устрою – капіталістичної світової економіки – до іншої або

інших глобальних систем. … Немає сумніву, однак, що перехідний період буде

виключно важким для тих, хто живе в цей час. Це буде період загострення та

посилення безпорядків, що супроводжуватимуться, на думку багатьох,

руйнуванням звичаєвих цінностей” [3,c. 35].

Сутність основного глобального конфлікту значною мірою визначається тим

фактом, що досягнення в економічній площині життя, по-перше,

розповсюджуються повною мірою лише на незначну частину населення планети, а

по-друге, ці досягнення значно випередили прогрес у площині соціальній та

політичній, причому так, що економіка, соціальна сфера і політика входять у

режим дисонансу, що постійно посилюється. І якщо в економічній площині світ

сформувався в єдину, всезагальну, всеохопну виробничу оболонку (безумовно ж,

далеко не ідеальну і досить суперечливу), то у політичному та соціальному

аспектах він переживає зростаюче розмежування. Напруга між цими двома прямо

протилежними тенденціями спричинює зіткнення, потрясіння, конфлікти різного

ступеня інтенсивності та масштабів. Загалом, на думку сучасного російського дослідника В.Л. Іноземцева,

джерела і масштаби нинішніх і потенційних протистоянь визначаються тим, що

на порозі ХХІ століття постекономічний лад формується не як самодостатня

соціальна система, а як деяка досить замкнута спільність у рамках

постіндустріальних суспільств, що призводить до двох типів конфліктів. З

одного боку, країни світового співтовариства, що розвиваються і

зіштовхуються з кризою господарства, котра посилюється і спричинена,

передусім відсутністю реального попиту на їх продукцію з боку розвинутого

світу, встануть в опозицію до високотехнологічних, постіндустріальних держав;

виникне нова межа, що розділятиме сучасну цивілізацію. З другого боку, самі

розвинуті країни, що здаються чимось монолітним лише у разі їх оцінки з

погляду громадян “четвертого світу”, також будуть уражені зростаючим

соціальним розшаруванням, котре наростатиме за різними мотивами діяльності

представників тієї чи іншої соціальної страти. Це може призвести до соціальних

конфліктів усередині самих розвинутих країн, а також спричинити

сповільнення становлення постекономічного суспільства чи навіть руйнування

його внутрішньої логіки [4, c. 16].

Розвиваючи думку вченого, додамо, що на зазначеній вище основі

сформувався третій тип конфлікту, котрий полягає в тенденції до зубожіння та соціальної поляризації населення на національному, регіональному та глобальному

рівнях при каталізованому впливі на цей процес цивілізаційних, расово-етнічних та

інших відмінностей.

Стає також очевидним, що гостроту процесу сучасного глобального

економічного розвитку надає наявність у ньому двох протилежних тенденцій:

підкорення світової економіки інтересам міжнародної фінансової олігархії і

транснаціонального капіталу, з одного боку, та конкуренції національних

економічних систем – зіншого. Деякі транснаціональні корпорації переважають за

економічним потенціалом великі країни, підкоряючи своєму впливу уряди,

вирішально впливають на формування міжнародного права та міжнародних

інституцій.

Як планетарна управлінська структура, що представляє інтереси світової

олігархії, дедалі більше проявляється так званий Світовий уряд (Рада міжнародних

відносин, Трьохстороння комісія, Більдерберзький клуб, Світовий форум).

Оцінюючи роль і місце Світового уряду в сучасних геоекономічних процесах,

генеральний директор Інформаційного аналітичного агентства при Управлінні

справами президента РФ А.Д. Ігнатов зазначає: “Ключовим фактором що впливає

на сучасні глобалізаційні процеси, виступає діяльність Світового уряду. Не

вдаючись у страхітливі подробиці, що подаються нам багаточисленними теоріями

змов, необхідно визнати, що така наддержавна структура цілком ефективно

виконує роль штабу “Нового світового порядку”. Однак у своїй роботі дана

організація орієнтується на інтереси малочисленної еліти, об’єднаної етнічною

спорідненістю та ініціацією в ложах деструктивної спрямованості. Дана обставина

– узурпація влади у Світовому уряді хасидсько-парамасонською групою – вимагає

найшвидшого виправлення” [5, c. 8].

Інакше кажучи, вбачається утворення ще однієї групи суперечностей,

пов’язаних із боротьбою за присутність і домінування у Світовому уряді. Це

підтверджується, зокрема, наступними роздумами А.Д. Ігнатова про те, що

російська еліта повинна ввійти до Світового уряду і його структури з метою

суттєвого корегування мети і способів глобалізації. Росія повинна мати змогу

впливати на рішення, що їх приймають таємні міжнародні структури влади [5].

Важко розраховувати на те, що ці наміри будуть із захопленням сприйняті

світовою олігархією. Відповідно, посилення напруженості та конфліктності,

зумовлене геоекономічними інтересами з цього погляду видається також досить

можливим Конфліктогенність вищезазначеного комплексу економічних суперечностей

визначається трьома основним характеристиками. По-перше, вони зумовлюють

появу протестних настроїв та намірів найрізноманітніших рівнів і напрямів, по-

друге, конфліктне, нестабільне середовище саме собою виступає сприятливою

умовою багаторазового зростання прибутків для великого транснаціонального

капіталу, а по-третє, створення обстановки нестабільності і конфліктності в

регіонах, що не зачислюються до західної цивілізації, для світової олігархії

необхідне з метою обґрунтування економічної та політичної неспроможності

національних режимів і подальшого закріплення статусу однополярного світу.

Доцільно зазначити, що глобалізація світової економіки, окрім відторгнення

вже відомих країн і народів так званого “третього” і “четвертого світу”, дедалі

відчутніше зачіпає інтереси середнього класу. “Лише наївні теоретики, –

зазначають Г.-П. Мартін і Х. Шуманн, – і недалекоглядні політики вважають, що

можна з року в рік, як у нинішній Європі, позбавляти мільйони людей роботи і соціального захисту і не заплатити колись за це політичну ціну. Щось обов’язково

відбудеться. У державах, побудованих за демократичним принципом, на відміну

від концернів з їх споживацькою стратегією, немає “зайвих людей”. І немає

жодних підстав для самозаспокоєння, адже за соціальним потрясінням слідуватиме

політичне. … Ось вже тривалий час мільйони громадян, які належать до

середнього класу, що втратив упевненість у завтрашньому дні, шукають порятунку

у ксенофобії, сепаратизмі та розірванні стосунків зі світовим ринком. Відторгнуті

відповідають відторгненням” [1, c. 29].

З огляду на це зростає популярність сепаратистських партій уКвебеку, Бретані

та на Корсиці, в Шотландії, Каталонії, Паданії та Ломбардії. Не випадково у травні

2001 року до влади в Італії прийшов С. Берлусконі, котрого не без підстав

називають послідовником Муссоліні. Раніше політичних успіхів досягали такі

праві націонал-популісти, як Росс Перо у США, Жан-Марі Ле Пен у Франції, Йорг

Хайдер в Австрії тощо.

Особливої гостроти виникаючому конфлікту, на нашу думку, надає

усвідомлення громадськістю того факту, що глобалізація економіки (і її трагічні

наслідки) не є результатом природного процесу або, як його ще називають

глобалісти від економіки, природним результатом науково-технічного прогресу.

“Глобалізація неминуча, – заявив в одному зі своїх виступів директор Світового

банку, – а високого рівня життя у країнах, що розвиваються і країнах “третього

світу” можна досягти відкриттям їх “економік” в цілому та лібералізацією

фінансових ринків для міжнародного капіталу” [6, c. 3–24]. Щоправда, завдячуючи

виступам прогресивних дослідників, світова громадськість побачила, що глобальна

економічна інтеграція, котра виступає невідворотною загрозою для істинної

демократії, свідомо просувається цілеспрямованою політикою. Саме уряди та

парламенти розвинутих країн своїми угодами і законодавчими актами планомірно

усувають бар’єр за бар’єром на шляху просування товарів і капіталів через

національні кордони. “Помилково вважати, що глобалізація – результат дії

виключно ринкових сил. Ті межі, у яких діють ринкові сили, визначаються

політикою” [7].  Отож, цілком очевидно, що політика соціальної деградації, відштовхування

більшої частини працездатного населення на периферію світової цивілізації

апріорі не має жодних перспектив і здатна бумерангом вдарити по інтересах

розвинутих країн. Її продовження слугуватиме потужним джерелом виникнення

щоразу нових соціальних конфліктів, регіональних зіткнень і локальних воєн,

котрі при досягненні критичної маси можуть перетворитися на глобальне

протистояння між країнами і народами світу. З огляду на значні відмінності у

рівнях розвитку країн збільшуватиметься попит на тероризм як засіб

досягнення цілей боротьби.

Не викликає сумніву той факт, що в основі тероризму лежить соціальний

конфлікт. Розуміння ж природи конфлікту пов’язане з розумінням природи самої

людини, її взаємовідносин із суспільством. З давніх-давен і до наших днів щодо

цього два погляди.

Перший з них належить ще Арістотелю, котрий у своєму знаменитому трактаті

“Політика”, вирішуючи головне питання соціології про співвідношення

суспільства та індивіда, недвозначно віддає перевагу суспільному: “Очевидно,

держава існує в силу природи і в силу природи передує кожній людині, оскільки

остання, виявившись в ізольованому стані, не є істотою самодостатньою, то її відношення до держави таке ж, як відношення будь-якої частини до свого цілого”

[8, c. 379].

Іншого погляду дотримувався видатний англійський мислитель

ХVІІ ст. Т. Гоббс. В його трактаті “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави

церковної і громадянської” питання про співвідношення суспільства й особистості

вирішується на користь людини як окремої самоцінної істоти. Т. Гоббс вважає, що

“природа створила людей рівними у співвідношенні фізичних і розумових

здібностей, тому свобода підданого цілком поєднується з необмеженою владою

суверена, котрий зобов’язаний дотримуватися природних законів: “Свобода

підданих полягає у тих речах, котрі суверен при регулюванні їх дії обійшов

мовчанням…” [9].

Отже, арістотелівська позиція засвідчує суспільне начало в людині, їїздатність

до співпраці з іншими людьми, що закладено у самій природі людини. Т. Гоббс,

навпаки, виходить із розуміння того, що людина є певна самість, індивід, для якого

інші люди представляють собою середовище його існування, ворогів або

партнерів; людина самостійно формулює свої цілі ізавдання і прагне до того, щоб

використати свої зв’язки та стосунки з іншими людьми як засоби для досягнення

своїх цілей [10, c. 19].

Однак, незважаючи на певну протилежність, обидві позиції центральною

властивістю суспільних відносин визнають конфлікт, хоча його джерело

визначають по-різному.

Зокрема, Арістотель найважливіші джерела конфліктів убачав у майновій

нерівності людей і в нерівності отримуваних ними почестей: занадто велике

прагнення до збагачення і почестей вищої частини суспільства призводить до того,

що виникає незадоволення з боку простих людей, громадян держави, що стає

причиною державних переворотів [8, c. 421].

Гоббсівська ж концепція розуміння суспільства як “війни всіх проти всіх”

свідчить про обумовленість конфліктів самою природою людини і головно –

природною нерівністю людей: наскільки люди початково рівні у своїх здібностях,

настільки вони рівні і в своїх претензіях. Предмети ж бажання не можуть належати

всімодночасно, це й спричинює конфлікт у суспільстві [9, c. 250] У сучасній науковій літературі соціологічні напрями поділяються на дві великі

групи залежно від того, яке місце в теоретичній побудові посідає проблема

соціального конфлікту. В теоріях К. Маркса, Д. Александера, М. Вебера, Р. Парето,

Р. Дарендорфа, що стосуються соціальних процесів ізмін, проблематика конфлікту

займає домінуючу позицію. Соціальні теорії іншої групи вчених (Е. Дюркгейм,

Т. Парсонс, Н. Смелсер та ін.) ґрунтуються на характеристиках стабільності та

стійкості.

Інакше кажучи: ці дві позиції різняться тим, що перша робить акцент на

конфлікті та зміні, а друга – на співробітництві.

Акцентуючи на динаміці розвитку, творчих інтерпретаціях та змінах, котрим

піддаються ці напрями соціологічної науки, відомий російський вчений

А.Г. Здравомислов підсумовує: “У будь-якому випадку можна говорити, що сама

по собі дихотомія “конфлікт – консенсус”, або “напруга – стабільність”

зберігається як важлива проблема всіх більш або менш значних побудов соціології

ХІХ – ХХ століть” [10, c. 45].

Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. значно зросла зацікавленість

до вивчення міжнародних конфліктів, насамперед з урахуванням неочікуваності

різкого зростання конфліктності у світі після закінчення “холодної” війни.  Пророчі передбачування Ф. Фукуями, котрий у своїй відомій статті “Кінець

історії” (1989) прогнозував “безконфліктність” світу, не збулися. Всупереч

оптимістичних надій цього і багатьох інших дослідників та політиків,

завершення “холодної” війни спричинило численні локальні збройні конфлікти.

Причому “локальними” переважну більшість цих конфліктів можна назвати

умовно, якщо враховувати лише територіальність у прямому розумінні цього

слова. Адже за своєю суттю і метою конфлікти мають міжнародне походження і

відображають глобалізаційні процеси, пов’язаніз перерозподілом сил і акцентів

на світовій арені. Їх відрізняє жорстокість і нерозбірливість форм боротьби,

тенденція щодо розширення використання тактики терору.

Руйнування попередньої біполярної структури пришвидшило процеси

економічної поляризації; загострились відносини між індустріальними і

сировинними країнами з чіткою тенденцією до одностороннього посилення

залежності від останніх [11, c. 239]. Різко зросли прояви націоналізму, особливо на

хвилі формування нових держав. До того ж, суттєво посилися процеси урбанізації,

а багато міст, особливо в регіонах “третього” і “четвертого” світу, виявилися не

готовими до надзвичайно інтенсивної міграції населення.

На підставі аналізу можемо стверджувати, що сучасні глобалізаційні процеси

каталізуються економічною поляризацією, яка, з одного боку, посилює у тих, хто

витіснений на периферію суспільного життя, почуття соціальної несправедливості,

а з іншого – підштовхує до використання у боротьбі за досягнення цієї

справедливості таких засобів і методів, котрі роблять цю боротьбу співвідносною.

Як наслідок – на світову арену виходить тероризм з усіма своїми негативними

сторонами. 1. Мартин Г.-П. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Г.-П.

Мартин, Х. Шуманн; [пер. с нем.]. – М.: Издат. дом “Альпина”, 2001.

2. Boutroc-Chali, Boutroc. Global leadership after the Cold War // Foreign Affairs. – Mar / Apr.

96. – Vol. 75, Iss. 2. – P. 86–99.

3. Wallerstein I. Utopistics or Historical choices of the twenty-first century / I. Wallerstein. –

N.Y.: The New Press, 1998.

4. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация: Наличествующие предпосылки и возможные

последствия постэкономической революции / В.Л. Иноземцев; [А.И. Антипова (ред.)].

– М.: Academia, 1999.

5. Игнатов А.Д. Стратегия “глобализационного лидерства” для России / А.Д. Игнатов //

Независимая газ. – 2000. – 7 сент. – С. 8.

6. Сенченко М.І. Дарунки Заходу: глобалізм, мондіалізм, лібералізм / М.І. Сенченко //

Контрасти. Мондіалізм і тероризм. – К., 2001. – С. 3–24.

7. Social Consequences of Globalization. Marginalisazion or Improvement. Conference by H.

E. Fernando Henrique Cardoso at the Indian National Centre. – New Delhi, 1996.

8. Аристотель. Сочинения / Аристотель; [в 4 т.]. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4.

9. Гоббс Т. Сочинения / Т. Гоббс [Т. 2.]. – М.: Мысль, 1991.

10. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса:

учеб. пособ. [для студентов высш. учеб. заведений] / А.Г. Здравомыслов; [2-е изд.,

доп.]. – М.: Аспект Пресс, 1995.

11. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: cоц.-психол. проблемы / В.С. Агеев. – М.:

Изд-во МГУ, 1990.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук