Головна

СФЕРА ЧИННОСТІ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЗА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ С. Глинська


СФЕРА ЧИННОСТІ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ЗА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

С. Глинська

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

У статті розглянуте поняття чинності трудового законодавства. Досліджено чинність

трудового законодавства за колом суспільних відносин, у часі та просторі. Висвітлено

співвідношення предмета трудового права та чинності трудового законодавства. Автор

аналізує проект трудового кодексу щодо його чинності.

Ключові слова: трудове законодавство, чинність трудового законодавства, предмет

трудового права.

Відомо, що відносини з приводу реалізації громадянами своїх здібностей до

праці у різних сферах діяльності є відрізняються за своїм характером, підставами

виникнення та іншими ознаками. Тому й не дивно, що вони можуть регулюватися

різними галузями законодавства: трудовим, цивільним, адміністративним та

іншими. Ступінь поширення норм трудового законодавства на різні види трудових

відносин також є неоднаковим. Тому актуальним залишається питання про сферу

дії трудового законодавства, а також межі його використання при регулюванні

трудових відносин різних категорій громадян.

Дискусія щодо сфери дії трудового законодавства має тривалу історію. Усі

погляди учених поділяють на прихильників так званої “широкої сфери дії” і

“вузької сфери дії” трудового законодавства.

Представники концепції “широкої сфери дії” трудового законодавства в

середині ХХ ст. вважали, що крім відносин найманої праці законодавство про

працю поширюється на трудові відносини членів

колгоспів, виробничих

кооперативів. Широку сферу дії трудового законодавства обґрунтовували

Л.Я. Гінцбург, А.Є. Пашерстник, А.С. Пашков та ін. [1, с. 160–171].

Прихильники концепції “вузької сфери дії” трудового законодавства

М.Г. Александров, К.П. Горшенін, В.С. Андреєв та інші заперечували можливість

поширення сфери дії на зазначені групи відносин, обґрунтовуючи це наявністю

двох самостійних форм організації праці: колгоспно-кооперативної і державної

[2, с. 15]. Дискусія увінчалася перемогою прихильників “вузької сфери” дії трудового

законодавства, оскільки заКЗпП УРСР 1971 р. регулюванню підлягали лише трудові

відносини робітників і службовців. Відносини ж членів колгоспів відповідно до ст. 3

КЗпП УРСР в тодішній редакції регулювалися статутами колгоспів. Водночас кодекс

не забороняв застосовувати трудове законодавство до осіб, які не є членами

колгоспів, але працювали у ньому за трудовим договором. Отже, трудове

законодавство у той час регулювало трудові відносини найманих працівників на державних підприємствах, установах, організаціях (оскільки іншого тоді не

існувало), а також осіб, які працювали за трудовим договором у колгоспах та

кооперативах. Тобто сфера застосування трудового законодавства за колом відносин

визначалася підставою їх виникнення. Трудове законодавство поширювалося лише

на відносини, підставою виникнення яких був трудовий договір.

Однак прихильники широкої сфери дії законодавства про працю

висловлювали надію, що в майбутньому трудове законодавство набуде широкої

сфери дії [3, с. 169].

Зміни, внесені у ст. 3 КЗпП УРСР у 1991 р., відновили дискусію про “вузьку” і

“широку” сфери дії трудового законодавства. Частина 1 цієї статті встановлювала

правило, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх

підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і

галузевої приналежності.

А в частині 2 цієї ж статті було зазначено, що особливості праці членів

кооперативів (у тому числі колгоспів) і орендних підприємств, працівників

спільних підприємств визначаються їх статутами і чинним законодавством.

Оскільки в диспозиції статті не було посилання на те, що трудове законодавство

регулює трудові відносини, які виникають на підставі трудового договору, то на

основі цього було зроблено висновок про те, що редакція “увінчала” собою

перемогу представників “широкої сфери дії трудового права” [4, с. 29].

Прихильники “широкої сфери дії” трудового законодавства навіть

пропонували поширити його на договори підряду, доручення і авторського

договору, а також будь-яких договорів про працю, які передбачають виконання

робіт незалежно від їх форми оплати.

В.І Прокопенко вважав, що праця громадян, де б вона не застосовувалася,

навіть на базі індивідуальної приватної власності має регулюватися єдиною

галуззю – трудовим правом [5, с. 29].  В.І. Нікітінський і Т.Ю. Коршунова запропонували концепцію трудових

відносин працюючих власників, які не ґрунтуються на найманій праці, проте

повинні регулюватися трудовим правом. Вони вважали, що в господарських

товариствах трудові відносини працюючих власників виникають із складного

фактичного складу, що вміщує трудовий договір і договір членства чи акт

прийняття в члени. Хоча трудові відносини, які ґрунтуються на членстві, мають

свої особливості, але за своєю природою залишаються трудовими [6, с. 80].

Варто зазначити, що ця концепція має низку недоліків. Зокрема її автори

чомусь об’єднують в одне ціле відносини власності і трудові відносини. Відносини

власності є за своєю природою цивільно-правовими і до трудового права ніякого

відношення не мають. Трудові відносини у цьому випадку можуть лише

відрізнятися за способом їх виникнення. В корпоративних об’єднаннях вони

можуть виникати на підставі членства, наприклад, в кооперативі [7, с. 18], або на

підставі укладення трудового договору, наприклад, в господарському товаристві.

Якщо трудові відносини членів кооперативу будуть регулюватися його статутом,

то в господарському товаристві ці трудові відносини регулюються трудовим

законодавством.

Цікавою з огляду на це є позиція розробників проекту Трудового кодексу, які у

ст. 315 зазначають, що трудові відносини працівників – членів виробничих

кооперативів регулюються трудовим законодавством з урахуванням особливостей,

визначених цим кодексом, іншими законами, а також статутами та нормативними

актами кооперативів. Більше того, зазначається, що член виробничого кооперативу зобов’язаний виконати вимогу кооперативу щодо укладення трудового договору з

кооперативом протягом п’ятнадцяти днів. Невиконання цієї вимоги є підставою

для виключення з виробничого кооперативу.

Викликає заперечення встановлення у проекті Трудового кодексу обов’язку

члена кооперативу з укладення трудового договору. У випадках, передбачених

законом укладення трудового договору може бути обов’язком роботодавця. Що ж

стосується працівника, то це його право, а не обов’язок з укладення трудового

договору. Обов’язок працівника з укладення трудового договору суперечить

договірній його природі, а також добровільності його укладення. Тим більше, у

Конституції України йдеться про те, що працівник може вільно погоджуватися на

роботу. А в проекті трудового кодексу це можна тлумачити як примус до

укладення трудового договору, що є примусовою працею, яка у ст. 5 цього ж

проекту заборонена.

У разі укладення трудового договору з членом кооперативу його відносини

повинні регулюватися трудовим законодавством, що суперечить самій природі

кооперативу. Якщо трудові відносини найманих працівників у кооперативі

регулюються трудовим законодавством, то це зрозуміло, оскільки вони виникають

на підставі трудового договору. Відносини ж членства не виникають на підставі

трудового договору, а тому не можуть регулюватися трудовим законодавством.

Вони повинні регулюватися законодавством про кооперативи, або їхніми

локальними нормативно-правовими актами. Автори проекту трудового кодексу не

врахували той факт, що відносини членства частково мають майновий характер,

оскільки це пов’язано із розподілом прибутків між членами кооперативу.

Відповідно, виникає питання про те, що трудове законодавство не може

регулювати майнові відносини. Отже, у проект трудового кодексу необхідно

внести відповіднізміни. Слушно підкреслює П.Д. Пилипенко, що доводиться констатувати те, що і в

проекті Трудового кодексу проблему, сфери застосування його норм

вирішитипокінчити не вдалося [8, с. 54–55].

У проекті Трудового кодексу сфера його дії визначена так. У його ст. 2

подано перелік відносин, на які поширюється сфера дії зазначеного проекту

кодексу. Однак тут же наштовхуємося на принципові недопрацювання.

Зокрема, у проекті не визначено, що таке трудові відносини, а є лише вказівка

про те, що ним регулюються відносини щодо реалізації права на працю. Як

правильно зауважує П.Д. Пилипенко, право на працю може бути реалізовано у

найрізноманітніших формах: самозайняті особи, служба в органах Внутрішніх

Справ, Службі безпеки України, Збройних Силах, шляхом укладення цивільно-

правових договорів про працю, заняття підприємницькою діяльністю. З огляду

на це він ставить правильне питання: якщо Трудовий кодекс регулюватиме всі

відносини щодо реалізації права на працю, то як можна буде застосувати його

норми в усіх таких випадках [9]?

Видається, що Трудовий кодекс не може регулювати усі відносини щодо

реалізації права на працю. Це сфера регулювання Конституції України. Трудове

законодавство може регулювати лише ті відносини з приводу реалізації права на

працю, які виникають на підставі трудового договору.

Норма п. 8 ст. 6 цього проекту встановлює правило за яким трудове

законодавство не застосовується у разі, якщо:

– роботу виконує фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності

самостійно; – роботу виконують члени особистого селянського господарства в цьому

господарстві;

– фізична особа виконує роботу за цивільно-правовимдоговором.

Положення ст. 2 проекту уточнюються нормою ст. 6 цього ж проекту, яка

встановлює правило, що трудове законодавство регулює трудові відносини,

визначені цим кодексом. Однак варто зазначити, що кодекс самостійно не

встановлює переліку трудових відносин, які ним регулюються. Лише системний

аналіз, зокрема положень ст. 38, дає змогу зробити висновок про те, що під

трудовими відносинами розробники проекту розуміють відносини, які

виникають на підставі трудового договору. Однак це положення суперечить

самій природі трудових відносин, оскільки як зазначалося вище вони є різними

і залежно від підстав виникнення підлягають регулюванню різними галузями

законодавства.

Знову ж таки дивним виглядає положення ст. 2 проекту Трудового кодексу,

яке передбачає, що кодексом регулюються відносини щодо організації та

управління працею. Якщо стосовно організації праці не виникає заперечень, то

стосовно відносин з приводу управління працею позиція розробників виглядає

дещо дивною.

По-перше, як можна управляти працею? Предмет будь-якої галузі права

становлять суспільні відносини. Предметом трудового права є суспільні відносини

з приводу застосування праці, що виникають на підставі трудового договору, а

томумає йтися не про працю, а про відносини.

По-друге, відносини управління становлять предмет адміністративного права,

а тому підлягають регулюванню адміністративним законодавством.

І зовсім вже недоречною видається позиція розробників проекту кодексу, які

вважають, що він повинен регулювати відносини щодо інших питань, визначених

цим кодексом. Знову ж таки, чомусь в авторів проекту переважає думка, що

законодавство може регулювати будь-що, а не суспільні відносини.

У проекті трудового кодексу передбачена можливість поширення його норм і

на відносини, які не є предметом трудового права. Зокрема, законодавство про

працю поширюється частково на відносини, які виникають у разі проходження

альтернативної (невійськової) служби. Відповідно до Закону України “Про

альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991 р. трудові відносини між

громадянином, який проходить альтернативну службу, та підприємством,

установою, організацією здійснюються на підставі письмового строкового

трудового договору і регулюються законодавством про працю, за винятками,

передбаченими цим законом [10, с. 59]. Відносини, які виникають під час проходження альтернативної служби є

трудовими. Однак вони не належать до предмета трудового права, незважаючи на

те, що законом встановлено їх виникнення на підставі строкового трудового

договору. Адже характер виникнення цих відносин аж ніяк не договірний, оскільки

немає взаємного волевиявлення сторін. Ці відносини виникають у примусовому

порядку на підставі адміністративного акту.

У проекті Трудового кодексу міститься подібна норма. Однак, на відміну від

закону, проект передбачає, що трудове законодавство регулює проходження

альтернативної (невійськової) служби. Видається, що трудове законодавство не може

регулювати порядок проходження служби, оскільки це сфера регулювання

адміністративного законодавства. Трудове законодавство регулює трудові відносини,

які виникають з огляду на проходження альтернативної служби. Тому норма чинного закону “Про альтернативну (невійськову) службу видається більш точною і

правильною.

Можна зробити висновок про те, що трудове законодавство регулює не лише

трудові відносини, які становлять предмет трудового права. Воно також регулює

деякі інші види трудових відносин у випадках, якщо це прямо передбачено

законом. При цьому варто зазначити, що дія трудового законодавства

поширюється на інші види трудових відносин лише у межах, визначених

спеціальним законом.

Очевидно, що сфера дії трудового законодавства визначається не лише самим

трудовим законодавством, але й актами деяких інших галузей законодавства, які

допускають можливість застосування цього законодавства до трудових відносин,

що виникають за іншими підставами. Але важливо зазначити, що таке

застосування – це виняток іззагального правила.

Тобто тут ми можемо простежувати два способи поширення трудового

законодавства на відносини, які не є предметом трудового права.

Насамперед сфера дії трудового законодавства визначається ним самим, що ми

спостерігаємо на прикладі ст. 3 чинного Кзпп України, а також ст. 6 проекту

Трудового кодексу.

По-друге, сфера дії трудового законодавства визначається також і актами

спеціального законодавства, яке допускає поширення трудового законодавства на

відносини, що є предметом регулювання інших галузей права, наприклад,

адміністративного.

З усього наведеного можна зробити висновок про те, що в цій редакції проект

Трудового кодексу в частині визначення сфери його дії потребує доопрацювання.– 1. Див. напр. Пашерстник А.Е. Теоретические вопросы кодификации общесоюзного

законодательства о труде. М., 1955, С. 42; Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое

правоотношение. М. 1977. С. 160–171.

2. Див. напр. Александров Н.Г. Советское трудовое право, М. 1963. С.16; Горшенин К.П.

Теоретические проблемы кодификации законодательства о труде. М. 1969. С.54–55.

Советское трудовое право / Под ред. В.С. Андреева. 1961. С.15.

3. Див. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. М. : Наука ,1989.

С. 169.

4. Пилипенко П. Д. Проблеми теорії трудового права: монографія. – Львів: Видавничий

центр Львівського національного університету імені Івана Франка. – 1999. С. 29.

5. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Х. : Фірма “Консум”, 1998. С.18.

6. Никитинский В.И., Коршунова Т.Ю. Правовое регулирование трудовых отношений

работающих собственников // Государство и право. – 1992. – №6. – С.54–55.

7. Необхідно зазначити, що членство в кооперативі передбачає обов’язкову трудову

участь, а тому його учасник автоматично стає його працівником.

8. Пилипенко П. Д. Про сферу чинності трудового законодавства у світлі проекту

трудового кодексу України // Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю

та соціальне забезпечення: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників

Міжнародної науково-практичної конференції. М. – Харків, 22–23 квітня 2009 р. / За

ред. В.В.Жернакова. – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава

Мудрого 2009. С. 59.

9. Пилипенко П.Д. там само.с. 61.

10. Закон України “Про альтернативну (невійськову) службу” від 12 грудня 1991 року №

1975-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 14.04.1992 р. №15, С. 188.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук