Головна

ПРАВО НА ЗАХИСТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ОХОРОННОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ Ю.Мігащук


ПРАВО НА ЗАХИСТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ОХОРОННОГО

ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Ю.Мігащук

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

Досліджено суб’єктивне цивільне право на захист у контексті існування охоронного

правовідношення з відшкодування шкоди, завданої органами дізнання та досудового

слідства. Аналізуються правомочності потерпілої особи та особи щодо захисту

порушених справ.

Ключові слова: право на захист, охоронне правовідношення, елементи охоронного

правовідношення, способи захисту порушених прав.

Стан дослідження. Питання порушених цивільних прав були предметом

дослідження М.М. Агаркова, В.П. Грибанова, Т.С. Ківалової, В.Т. Нора,

М.Є. Шумила, Г.Б. Яновицької та ін.

Водночас в практичній діяльності виникають проблеми, пов’язані із

застосуванням відповідних норм законодавства. Тому з’ясування теоретичних

питань сприятиме удосконаленню цивільних правових відносин в охоронній сфері,

зокрема зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами.

Суб’єктивне цивільне право на захист є мірою дозволеної поведінки

потерпілої особи, яка виражається в можливості самостійними діями захистити

порушене право або вимагати застосування до правопорушника заходів цивільно-

правового примусу з метою відновлення цивільного права чи правового стану.

Суб’єктивне право на захист складається з трьох повноважень: 1) можливості

здійснити самостійні фактичні дії для захисту права (наприклад самозахист);

2) можливість здійснювати самостійні юридичні дії з відновлення права; 3)

можливість

вимагати від державних органів примусового відновлення порушеного

права. на підставі з перелічених правомочностей деякі автори кваліфікують право

на захист в охоронному правовідношенні як самостійне цивільне право, зміст якого

складають названі вище повноваження [1]. Механізм відновлення порушених цивільних прав та інтересів у сучасних

умовах є важливою гарантією дотримання законності. Зміст права на захист

розкриватиметься через призму вибору способу захисту. Для цього потерпіла особа

повинна мати право на застосування способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК

України [2]. Тому правопорушення є підставою виникнення суб’єктивного

цивільного права на захист, яке реалізується в рамках охоронного

правовідношення.

В цьому контексті представляє інтерес аналіз правового статусу органів

дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду. Держава є

учасником цивільних правовідносин через створювання нею юридичні особи, на

які покладаються певні владно – управлінські функції або господарські завдання.

Правоохоронні органи виконують специфічні функції та наділяються особливими

повноваженнями. Для здійснення повноважень вони мають спеціальні права і

повноваження. Але відносини, що виникають в процесі здійснення цих прав, не

можна трактувати як цивільно-правові. Такі відносини належать до публічно-

правових і пов’язанізздійсненням специфічних повноважень. Сферою таких серед

іншого є майнові та особисті немайнові права, які становлять предмет регулювання цивільного права. Незаконні рішення, дії чи бездіяльність, наслідком яких є

порушення майнових та особистих немайнових прав фізичної особи, є підставою

виникнення деліктних цивільних правовідносин.

Правовий захист, як було зазначено здійснюється за допомогою різних

способів. До відносин, пов’язаних з відшкодуванням шкоди неправомірними

рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства,

прокуратури та суду, найчастіше застосовуються такі способи захисту, як

відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування шкоди

(матеріальної та моральної), визнання права тощо.

Обираючи один зі способів захисту або поєднуючи кілька з них, особа, права

якої порушені, може їх захистити. Вибір способів захисту та їх здійснення

залежить від конкретних обставин, що порушили права і охоронювані законом

інтереси особи, а також від характеру негативних правових наслідків, незаконного

рішення, дії чи бездіяльності, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та

суду. Особливістю застосування способів захисту в коментованій сфері є те, що

особа суб’єктивне цивільне право якої порушено, не може їх здійснювати в

порядку самозахисту. Реалізація способів захисту порушених суб’єктивних

цивільних прав можлива лише на підставі рішення суду у разі встановлення

незаконності рішень, дій (бездіяльності) перелічених вище правоохоронних

органів Реалізація права на захист в окремих сферах має свої особливості. В області

відшкодування шкоди завданої органами дізнання, до судового слідства,

прокуратури та суду суб’єктивне право потерпілого може полягати у вимозі

відшкодування як майнової шкоди (завданої незаконною конфіскацією, виїмкою,

обшуком) так і моральної, а також відновлення в майнових правах. Особливість

здійснення права на захист від незаконних рішень, дій чи бездіяльності

правоохоронних органів полягає у специфічних завданнях перелічених органів, для

здійснення яких вони наділяють певними повноваженнями, що дають змогу

втручатися в майнову та особисту сферу інших осіб. Таке втручання повинно

здійснюватися в порядку, визначеному законодавством і буде трактуватися

правомірним у разі дотримання вимог його положень.

Отже, з об’єктивного боку, втручання органів дізнання до судового слідства,

прокуратури та суду з дотриманням вимог закону є правомірною дією. Однак

порушення визначеного законодавством порядку здійснення цих дій або навпаки

бездіяльність, якщо законом встановлено обов’язок діяти, наслідком яких є

порушення майнової сфери потерпілого та його особистих немайнових прав, є

підставою виникнення охоронного правовідношення.

В рамках охоронного правовідношення особа реалізує своє право на захист,

обираючи один із способів, встановлених законом. Зміст суб’єктивного цивільного

права у правоохоронному правовідношенні полягає у вимозі до зобов’язаної особи

вчинити певні дії: відшкодувати шкоду, визнати право, відновити становище, яке

було до порушення тощо. Це певною мірою стосується правоохоронного

правовідношення в сфері відшкодування шкоди органами дізнання, до судового

слідства, прокуратури, суду. Особа, права якої порушено неправомірними

рішеннями, діями або бездіяльністю перелічених органів, має право на

відшкодування майнової та моральної шкоди. Можливість вимагати

відшкодування цієї шкоди є у формі суб’єктивного цивільного права, яке

реалізується в охоронному правовідношенні. Вибір конкретних способів захисту

порушеного права залежить від характеру порушення, можливості відновлення майнового становища, яке існувало до порушення, поновлення майнових прав

тощо.

Визнання права як спосіб захисту права найчастіше властиве захисту

майнових прав. Хоча в науковій літературі інколи обґрунтовується думка щодо

можливості застосування цього способу захисту і до визнання особистого

немайнового права, наприклад права на життя в контексті застосування евтаназії.

Але з таким трактуванням погодитись не можна, оскільки право на смерть не

належить до особистих немайнових прав фізичної особи, передбаченої

законодавством. Звідси особисте немайнове право фізичної особи має абсолютний

характер і не потребує визнання шляхом застосування коментованого способу

захисту.

У контексті відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями,

діями або бездіяльністю органів дізнання, попереднього (досудового) слідства,

прокуратури і суду, найбільш актуальними є компенсація моральної (немайнової)

шкоди. На нашу думку, трактування підстав відшкодування моральної

(немайнової) шкоди, яке міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України

від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування

моральної (немайнової) шкоди” дещо не відповідає реаліям і потребам захисту

особистих немайнових прав після затвердження Цивільного кодексу 2003 р..

Коментована постанова акцентує увагу на можливості відшкодування моральної

шкоди лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Можна констатувати, що унаслідок незаконного рішення, дій чи бездіяльності

органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду виникає право потерпілої

особи вимагати відшкодування завданої шкоди. Це право реалізується в рамках

охоронного правовідношення, елементами якого є: суб’єктивний склад – фізична

особа – потерпіла внаслідок неправомірних дій правоохоронних органів та

держави; об’єкт – порушені права та охоронювані інтереси потерпілої особи

внаслідок неправомірних рішень, дій (бездіяльності) правоохоронних органів;

змістом коментованого правовідношення є суб’єктивне право потерпілої особи

вимагати відшкодування завданої шкоди і обов’язок держави (органів державної

влади) відшкодувати шкоду, завдану правоохоронними органами Проблема полягає в тому, що держава як зобов’язаний суб’єкт за рішення дії

протиправну бездіяльністю правоохоронних органів головно може відшкодовувати

майнову і моральну (немайнову) шкоду. Але сфера майнового і немайнового

інтересу потерпілої особи може бути ширша. Це, як зазначалося, корпоративні

права, які мають майновий і немайновий характер, житлові, зобов’язальні, які

відновити часом є досить проблематично. Зокрема, серед видів шкоди, завданої

неправомірними рішеннями, діями або бездіяльність органів дізнання, досудового

слідства, прокуратури та суду, може бути втрата корпоративних прав, житлових

сервітутів та інших майнових прав, що перейшли до інших осіб. Відновлення цих

прав неможливе без позбавлення їх набувача. Зокрема, корпоративні права могли

перейти до самої корпоративної структури і розподілені між засновниками

(учасниками) і набуті ними в установленому законом порядку або продані у

вигляді цінних паперів іншим особам. В рамках охоронного правовідношення про

відшкодування шкоди правоохоронними органами, передбаченими ЦК України та

спеціальними законами в цій області, це зробити неможливо. Адже відсутній один

з елементів охоронного правовідношення – особа, обов’язком якої є вчинення дій з

відшкодуванням заданої шкоди. Ця теоретична проблема безпосередньо пов’язана

з практичними питаннями компенсації з майнової шкоди потерпілим від незаконних рішень, дій або бездіяльності органів дізнання, досудового слідства,

прокуратури та суду.

Зобов’язаною особою у відносинах з відшкодування шкоди, завданої органами

дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава. Моральну

(немайнову) і матеріальну шкоду відшкодовується державою. Складніша ситуація

з відновлення майнових прав, адже в багатьох випадках відновлення становища,

яке було до порушення права, пов’язане з певними проблемами, не

врегульованими законодавством.

Насамперед позбавлення окремих прав здійснюється відповідно до прямої

вказівки у вироку суду. Наприклад, звернення стягнення на цінні папери,

корпоративні права. На момент постановлення виправдовувального вироку

корпоративні права, в тім числі на цінні папери, можуть належати іншій особі

(особам). Майже відсутній правовий механізм відновлення прав у таких випадках.

Крім цього, не можна вважати зобов’язаною особу, до якої перейшли зазначені

права, якщо з боку цієї особи не було кримінально-карних дій унаслідок яких

потерпіла особа була позбавлена майнових прав. Звідси з забезпечення

відновлення майнових прав потерпілих осіб в рамках правоохоронного

правовідношення державою не завжди можливо. Так, згідно зі ст. 167

Господарського кодексу України [3]. корпоративні права – це права особи, частка

якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що

охоплюють правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською

організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та

акцій у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності,

передбачені законом та установчими документами. Право на частку в статутному

капіталі є об’єктом цивільних (корпоративних) відносин, яке може відчужуватися і

на яке може бути звернено стягнення, в тім числі і конфіскація Водночас у Цивільному кодексі України передбачені норми, які регулюють

ситуації з попередження правопорушення. Зокрема, суб’єкт авторського права має

право перешкоджати неправомірному використанню свого товару. В цьому

випадку йдеться про те, що автор (суб’єкт авторського права) може вжити

відповідних заходів щодо недопущення правопорушення його прав, не очікуючи

самого правопорушення. Але лише правопорушення є підставою виникнення

охоронного правовідношення. Змістом охоронного правовідношення право особи

(кредитора) вимагати вчинення певних дій від боржника в рамках застосування

способів захисту, передбачених цивільним законодавством. Результатом є право

потерпілого вимагати відновлення права, відшкодування збитків, моральної

(немайнової) шкоди, визнання права або застосування іншого способу захисту

порушеного права. У такому випадку суб’єктивне право в рамках охоронного

правовідношення спрямоване на певний об’єкт. Це певною мірою стосується

цивільно-правової відповідальності за шкоду завдану органами дізнання,

досудового слідства, прокуратури і суду, з тим винятком, що несприятливі

наслідки покладаються не на заподіювача шкоди, а на державу. Схематично таку

правову ситуацію можна зобразити так. Правові норми моделюють поведінку

суб’єктів. Правомірна поведінка повинна здійснюватися особою відповідно до

приписів нормативних актів, не порушуючи їх. Поведінка, що не відповідає

нормативним приписам, порушує їх, є підставою застосування негативних

наслідків – відшкодування завданої шкоди потерпілій особі та інших способів

захисту. Останні можуть поєднуватися. Отож, порушення визначених приписами

нормативних актів прав та охоронюваних інтересів особи є юридичним фактом виникнення правоохоронного відношення. Залежно від виду порушених прав та

охоронюваних законом інтересів обирається спосіб захисту та його правові

наслідки.

У ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на

захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або

оспорювання. В контексті відшкодування шкоди, завданої органами дізнання,

досудового слідства, прокуратури і суду, йдеться про порушення цивільних прав

фізичної особи. Таке порушення може виражатися відповідно до ст. 1176 ЦК

України у шкоді, завданій фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,

незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного

застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про

невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Цей перелік доповнений Законом України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок

відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів

дізнання досудового слідства, прокуратури і суду.” [4]. Згідно з названим законом

права фізичної особи можуть бути порушені внаслідок незаконного проведення в

ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки,

незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи

(посади) та вчинення інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу; незаконне

проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України від 30

червня 1993 р. “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою

злочинністю” [5]. та “Про оперативно-розшукову діяльність.” [6]. В перелічених

випадках йдеться про порушення прав фізичної особи і застосування відповідних

способів захисту, які зводяться полягають у цивільно-правовій відповідальності

держави за незаконні рішення, дії чи бездіяльність органу дізнання, попереднього

(досудового) слідства, прокуратури або суду. Зазначені рішення дії (бездіяльність)

вчиняються у сфері кримінального або адміністративного провадження чи

судочинства, але порушують цивільні права та охоронювані законом інтереси

особи.  Водночас порушення цих інтересів можливе і в цивільному правовідношенні,

яке є предметом судового розгляду. Зокрема, п. 5 ст. 1176 ЦК України

передбачено, що шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок

постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі відшкодовується

державою в повному обсязі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули

на постановлення незаконного рішення, складу злочину чи обвинувальним

вироком суду, що набув законної сили.

Отож, порушення цивільних прав фізичної особи під час проведення

оперативно-розшукових заходів, кримінального чи адміністративного провадження

або розгляду цивільної справи за наявності складу злочину в діях судді (суддів) є

видом цивільного правопорушення у цій сфері. Але ст. 16 ЦК України крім

порушення прав передбачає охорону її інтересів. Однак Цивільний кодекс України

не визначає поняття інтересу. Цивільний кодекс містить лише вимогу, що захисту

підлягає лише той інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного

законодавства.

Спроби витлумачити термін “охоронюваний законом інтерес” здійснив

Конституційний суд України в своєму рішенні від 1 грудні 2004 р. (справа №1–10/

2004) стосовно офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України 1963 р.. Згідно з названим Рішенням Конституційного Суду України поняття

“охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині 1 ст. 4 ЦПК України та

інших законах України логічно-смисловому зв’язку з терміном “права”, слід

розуміти як намір до користування конкретним матеріальним або нематеріальним

благом, як зумовлене загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередковане в

суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об’єктом

судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення

індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам

України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та

іншим загально-правовим засадам.

Отож на думку Конституційного Суду України охоронюваний законом

інтерес варто трактувати як намагання до користування конкретними

матеріальними та речовим благом. Інакше кажучи, охоронюваний законом

інтерес особи безпосередньо не ґрунтується на суб’єктивному праві, яке однак

у нього може виникнути унаслідок застосування відповідного способу захисту.

В контексті відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, досудового

(попереднього) слідства, прокуратури та суду такий інтерес виявляється у

компенсації майнових втрат та моральної (немайнової) шкоди. У разі

порушення суб’єктивного цивільного права чи інтересу потерпілої особи

виникає право на застосування конкретного способу захисту від неправомірних

рішень, дій або бездіяльності органів дізнання, попереднього (досудового)

слідства, прокуратури та суду.

1. Корхалев Д. Субъективное право на защиту // Арбитражный и гражданский процесс.

2008. -№ 1. С. 8–11.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закон України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування, завданої

громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури

і суду” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. С. 1.

5. Закон України від 30 червня 1993 р. “Про організаційно-правові основи боротьби з

організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України – 1993. – № 35.

С. 358.

6. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” //Відомості Верховної Ради

України. – 1992. – № 22. С. 572.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук