Головна

ЩОДО КОНСТИТУЦІЙНОСТІ ПОЛОЖЕНЬ ОКРЕМИХ СТАТЕЙ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ (СТАТТІ 157 ТА 158¹ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ) О. Денькович


ЩОДО КОНСТИТУЦІЙНОСТІ ПОЛОЖЕНЬ ОКРЕМИХ

СТАТЕЙ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ

(СТАТТІ 157 ТА 158¹ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ)

О. Денькович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

Проаналізовано положення ст. 158¹ Кримінального кодексу України та ч. 1 ст. 157

Кримінального кодексу України в частині встановлення кримінальної відповідальності за

ухилення члена виборчої комісії від роботи у комісії на предмет узгодженості з

положеннями Конституції України та законодавства України про вибори. Розглянуто

питання щодо правової обґрунтованості встановлення кримінальної відповідальності за

ці діяння.

Ключові слова: конституційність, встановлення кримінальної відповідальності,

голосування на виборчій дільниці, ухилення від роботи у виборчій комісії.

Нещодавно вкотре було змінено законодавче регулювання кримінальної

відповідальності за злочини проти виборчих прав. 21 серпня 2009 р. Законом

України № 1616-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України

щодо виборів Президента України” було криміналізовано такі діяння як ухилення

члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (відповідні зміни

внесено до ч. 1 ст. 157 Кримінального кодексу України (далі – КК України) та

голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз (КК України було

доповнено статтею 158¹). У зв’язку з нещодавністю криміналізаціїзазначені склади

злочинів у науковій літературі не аналі

зувалися, однак стали предметом

конституційного подання Президента України, в якому він порушив питання щодо

відповідності Конституції України до положень ч. 1 ст. 157 та ч. 1 ст. 158¹ КК

України. Ухвалою № 79-уп/2009 від 28 грудня 2009 року [1] Конституційним

Судом України (далі – КС України) було припинено провадження у справі за

вказаним конституційним поданням. КС України не розглянув питання про

відповідність Конституції України до зазначених положень КК України,

мотивуючи це недостатністю аргументів, висунутих на користь твердження про

їхню неконституційність. Однак окремі доводи, вказані у конституційному

поданні, провадження у справі за яким припинено, є, на мій погляд,

обґрунтованими, а порушені питання щодо конституційності положень КК України

потребують вирішення. З огляду на це, актуальним видається наукове дослідження

правової обґрунтованостізазначених законодавчих новел У конституційному поданні Президент України оспорює конституційність ч. 1

ст. 158¹ КК України, зазначаючи, що “за буквальним змістом названої статті

караним діянням є будь-яке голосування громадянина, який до цього часу вже хоча

б один раз брав участь у виборах, референдумах”, що порушує конституційне

право громадянина брати участь у виборах та референдумах. Така аргументація

видається обґрунтованою та переконливою.

Зміст поняття “виборець” розкрито у законодавстві України про вибори,

відповідно до якого виборцем є громадянин України, який має право голосу (п. 7

ст. 2 Закону України “Про вибори Президента України”, п. 11 ст. 2 Закону України

“Про вибори народних депутатів України”). Ґрунтуючись на вказаному визначенні

та керуючись принципом добровільності участі громадян України у виборах можна стверджувати, що участь у виборах є не ознакою виборця, а його правом.

Участь чи неучасть у виборах змістом поняття “виборець” не охоплюється.

Можливість особи брати участь у виборах є похідною від її статусу як виборця.

Реалізація наданого особі права може відбуватися способами, які визначаються

змістом цього права. Аналіз виборчого законодавства дає підстави стверджувати,

що можливість особи брати участь у виборах реалізується лише шляхом її участі у

голосуванні. Особа вважається такою, що бере (взяла) участь у виборах чи

референдумі, лише у разі фактичного здійснення нею процедури голосування у

день виборів.

Отож використання у диспозиції ч. 1 ст. 158¹ КК України словосполучення

“виборець, який бере участь у виборах або референдумі”, вказує, що суб’єктом

злочину, передбаченого вказаною кримінально-правовою нормою, є виборець,

який бере участь у голосуванні. Однак, у такому випадку у ч. 1 ст. 158¹ КК України

закладено тавтологію, оскільки на факт участі особи у голосуваннізазначено двічі:

по-перше, шляхом використання поняття “голосування”, що позначає діяння у

складі злочину, що розглядається, і змістом якого як раз і є те, що особа бере

участь у голосуванні; по-друге, шляхом використання словосполучення “виборець,

який бере участь у виборах або референдумі” для позначення суб’єкта злочину.

Зазначена тавтологія безумовно є порушенням техніки побудови кримінально-

правових норм.

Фактично зміст диспозиції ч. 1 ст. 158¹ КК України з урахуванням

необхідності усунути повторення зводиться до такого формулювання:

“Голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз, карається...”.

Таке формулювання свідчить про те, що наведені Президентом України аргументи

щодо неконституційностізазначеного законодавчого положення є обґрунтованими,

а результат буквального тлумачення диспозиції ч. 1 ст.158¹ КК України доводить,

що голосування виборцем, який раніше вже брав участь у голосуванні на цій

виборчій дільниці в інших виборах є злочином. Більше того, законодавством про

вибори передбачено, що в ході проведення одних виборів може проводитися

декілька голосувань. Йдеться про проведення повторного голосування, яке

організовується за тією ж процедурою, що й перше голосування, та повторного

референдуму. Тому відповідно до чинного законодавства у ході одних виборів у

певних випадках виборець двічі може брати участь у голосуванні: в ході першого голосування та в ході повторного голосування. Окрім того, законодавством про

вибори передбачена можливість проведення декількох видів виборів в один день,

по кожному з яких проводять окреме голосування на тій самій дільниці, а отже

виборець матиме право голосувати на виборчій дільниці більше ніж один раз.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. ст. 158¹ КК України такі дії є кримінально-караними,

що є додатковим аргументом на користь визнання неконституційним зазначеного

положення кримінального законодавства. Відтак положення КК України, про яке

йдеться, вступає в колізію з тим, яке передбачене ч. 1 ст. 38, ст. 69, 70, 71

Конституції України і закріплює право громадянина брати участь у виборах і

референдумах.

Потрібно звернути увагу на недосконалість термінологічного апарату, який

використовують у законодавстві про вибори. Зокрема, перше та повторне

голосування у ході одних виборів позначаються, відповідно, термінами

“голосування у день виборів” та “голосування в день повторного голосування”. За

допомогою використання таких термінів зазначено, що вибори відбуваються лише

в ході першого голосування. Повторне голосування за формулюванням законодавства про вибори має місце в межах явища, відмінного від виборів. Однак

вибори – це процес, який охоплює низку стадій, в тому числі первинне та повторне

голосування, а тому потрібно говорити про перше та повторне голосування в

межах одних виборів. Саме на таких засад потрібно ґрунтуватися в ході

формулювання положень ч. 1 ст. 158¹ та ч. 1 ст. 157 КК України.

З метою вказівки на місце вчинення злочину у ч. 1 ст. 158¹ КК України

законодавець використовує словосполучення “на виборчій дільниці”. Вживання

іменника “дільниця” в однині дає підстави зробити висновок, що кримінально-

караним є повторне голосування особи лише на тій самій дільниці, на якій вона

вперше скористалася своїм виборчим правом. Особа, яка проголосувала на одній

виборчій дільниці, а тоді проголосувала в ході того ж голосування – на іншій, до

кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 158¹ КК України

притягатися не може. Однак суспільна небезпека діяння, передбаченого у ч. 1

ст.158¹ КК України полягає не у тому, на скількох виборчих дільницях

проголосувала особа, а те, що вона порушила принцип рівності виборчого права та

проголосувала двічі в ході одного голосування. Не позбавлена ч. 1 ст. 158¹ КК України й інших недоліків. Зокрема, під час

формулювання диспозиції вказаного законодавчого положення, законодавець

порушив правила пунктуації. У ч. 1 ст. 158¹ КК України для вказівки на ознаку

суб’єкта злочину законодавець використовує підрядне речення “який бере участь у

виборах або референдумі”. За правилами української мови підрядне речення, яке

стоїть в середині головного, з обох сторін виділяється комами. У зазначеній статті

КК України кома стоїть лише на початку підрядного речення. Незважаючи на те,

що формулювання диспозиції ч. 1 ст. 158¹ КК України дає змогу без труднощів

виділити головне та підрядне речення, а відсутність розділового знака “кома” не

впливає на можливість визначення усіх ознак цього складу злочину, все ж

дотримання законодавцем правил української мови в процесі формулювання

положень кримінально-правових норм є показником якості кримінального

законодавства.

Труднощі виникають також щодо визначення змісту поняття “голосування”,

яким позначено діяння у складі злочину, що аналізується. У законодавстві немає

визначення поняття “голосування”, а тому його зміст потрібно встановлювати на

підставі системного тлумачення законодавства про вибори. Аналіз вказаного

законодавства засвідчує, що поняттям “голосування” позначається певний процес,

що відбувається у день проведення виборів на виборчій дільниці і є способом

засвідчення виборцем свого волевиявлення щодо питань, які виносяться на вибори

або референдум. У процесі перебування у день виборів на виборчій дільниці

відповідно до ст. 76 Закону України “Про вибори Президента України” виборець

вчиняє низку дій, а саме: отримання виборчого бюлетеня від члена виборчої

комісії, заповнення виборчого бюлетеня та опускання його у виборчу скриньку.

Однак не всі зазначені дії охоплюються змістом поняття “голосування”. Зокрема,

на мою думку, не охоплюється змістом вказаного поняття отримання особою

виборчого бюлетеня, оскільки такі дії ніяк не засвідчують волевиявлення виборця.

У випадку дотримання виборцем встановленого законодавством порядку

голосування, отримання особою виборчого бюлетеня в уповноваженого члена

виборчої комісії може бути лише підготовчими діями до голосування. Якщо ж

виборець порушує встановлену процедуру голосування, (зокрема у випадку

другого голосування ним в ході одного й того ж голосування, незаконної передачі

виборчого бюлетеня іншій особі, викрадення чи приховування виборчого бюлетеня) отримання виборчого бюлетеня можна розглядати як готування до

вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 158¹ чи ч. 4, 5 ст. 158 КК України.

Окрім того, якщо у зміст діяння, відповідальність за вчинення якого

передбачене ч. 1 ст. 158¹ КК України, додати дії з отримання виборчого бюлетеня

виборцем, то повторне голосування особою з використанням виборчого бюлетеня,

який вона одержувала не від члена виборчої комісії, а від іншої особи, злочином

вважатися не буде. Однак суспільна небезпека злочину, передбаченого ч. 1 ст. 158¹

КК України, не залежить від того, в якої особи виборець отримав виборчий

бюлетень. З іншого боку, законодавством про вибори прямо заборонене отримання

виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії,

який видає виборчий бюлетень), а тому відповідальність за такі дії має бути

передбачена уКК Україні як окремий склад злочину.

Відповідно до виборчого законодавства виборець може засвідчити своє

волевиявлення, а отже, використати своє виборче право, шляхом заповнивши

виборчий бюлетень. Результат голосування встановлюється на основі належно

заповнених виборчих бюлетенів, які є у скриньках для голосування (при

дотриманні інших, передбачених законодавством про вибори умов, зокрема щодо

цілісності скриньок тощо). Саме тому поняттям голосування охоплені дії виборця

щодо заповнення виборчого бюлетеня та опускання його у скриньку для

голосування. Моментом закінчення злочину, передбаченого ч. 1 ст.158¹ КК України, є опускання виборцем виборчого бюлетеня у скриньку для голосування.

Керуючись конституційними положеннями щодо рівності виборчого права,

необхідність криміналізації голосування виборцем двічі в ході одного голосування

сумнівів не виникає. Сам характер діяння, який полягає у порушенні встановлених

законодавством про вибори заборон, є криміналізуючою ознакою діяння,

передбаченого ч. 1 ст. 158¹ КК України. Така підстава криміналізації характерна не

лише для КК України. Таку саму підставу покладено в основу криміналізації

фальсифікації результатів виборів за Кримінальним кодексом Німеччини, що нею

охоплюється участь у виборах особи, яка не має на це права [2, c. 539]. Водночас,

очевидним є те, що диспозиція чинної ч. 1 ст. 158¹ КК України сформульована вкрай

недосконало і її положення суперечать Конституції України. Виправити цю ситуацію

можна двома шляхами. По-перше, шляхом повторного конституційного подання до

КС України та визнання цих положень кримінального закону неконституційними. По-

друге, шляхом внесення змін до ч. 1 ст. 158¹ КК України, виклавши її у такій редакції:

“Голосування виборцембільше ніжодин раз в ході одного голосування, карається…”.

Як було зазначено, Президент України також поставив під сумнів

конституційність положення ч. 1 ст.157 КК України щодо встановлення

кримінально-правової заборони ухилення члена виборчої комісії від роботи у

комісії без поважних причин. Суб’єкт конституційного подання оспорює

конституційність криміналізації вказаного діяння, аргументуючи, що

запровадження кримінальної відповідальності за ухилення члена виборчої комісії

від роботи у комісії без поважних причин (за відсутності деталізації об’єктивної,

суб’єктивної сторони вказаного складу злочину) не відповідає принципу

справедливості. Посилаючись на Рішення КС України від 02.11.2004 р. № 15-

рп/2004 у справі про призначення судом більш м’якого покарання [3], Президент

України зазначає, що визначений у вказаному рішенні принцип справедливості

“має бути дотримано і при криміналізації тих чи інших діянь, адже обрання виду

юридичної відповідальності за те чи інше діяння також має бути домірне

відповідному діянню та ступеню його суспільної небезпеки”. Зазначимо, що підставою для криміналізації діяння є його суспільна небезпека.

Користуючись мовою кримінального права, несправедливим є встановлення

покарання за діяння, яке не є суспільнонебезпечним. У поданні до КС України

жодних аргументів на користь того, що ухилення члена виборчої комісії від роботи

у комісії без поважних причин не є суспільнонебезпечним, а отже, не повинно

криміналізуватися, суб’єкт конституційного подання не навів. Більше того, аналіз

законодавства про вибори, яке було чинним на момент подачі конституційного

подання та його розгляду у КС України, засвідчує, що неучасть члена виборчої

комісії у роботі комісії без поважних причин може призвести до блокування

роботи комісії, а отже, є суспільнонебезпечним.

Як спеціальні колегіальні державні органи, виборчі комісії організовують

підготовку та проведення виборів та забезпечують повне й однакове дотримання

законодавства України про вибори. На виборчі комісії покладено виконання

державних функцій. Бути членом виборчої комісії – це право особи і винятково ця

особа вирішує, чи реалізовувати його. Однак, засвідчивши свою згоду бути членом

виборчої комісії шляхом подання заяви, особа автоматично погоджується на

виконання обов’язків, які покладені на неї законодавством та пов’язані зі статусом

члена виборчої комісії. Невиконання членом виборчої комісії обов’язків щодо

роботи у комісії без поважних причин перешкоджає не лише належній організації

виборчого процесу та роботі виборчої комісії, а й можливості реалізації

громадянами їх конституційного права обирати та бути обраними, та виконанню

державою свого обов’язку щодо забезпечення реалізації вказаного права громадян.

Відповідальність члена виборчої комісії за невиконання покладених на нього

обов’язків передбачена законодавством про вибори. Зокрема, систематичне

невиконання членом виборчої комісії покладених на нього обов’язків є однією з

підстав дострокового припинення повноважень члена виборчої комісії та

призначення іншої особи замість члена виборчої комісії, повноваження якого

припинено. Саме механізм заміни члена виборчої комісії, який не виконує

покладені на нього комісією обов’язки, є правовим механізмом забезпечення

належної роботи комісії. Проте, за певних умов, замінити члена виборчої комісії

іншою особою неможливо (наприклад, у день голосування, під час підрахунку

голосів), а його неучасть у роботі комісії призводить до неможливості проведення

виборів чи встановлення результатів виборів у виборчому окрузі. Саме тому суспільнонебезпечним є і повинно бути кримінально-караним, невиконання без

поважних причин членом виборчої комісії своїх обов’язків у комісії лише у

випадку, коли такого члена виборчої комісії за виборчим законодавством замінити

іншою особою, не має змоги. Так у ч. 1 ст. 157 КК України законодавець порушив

не принцип справедливості, на який посилається Президент України, а умови

криміналізації діяння.

У конституційному поданні Президент України також обґрунтовував, що

“запровадження кримінальної відповідальності за ухилення члена виборчої комісії

у роботі комісії без поважних причин за відсутності деталізації об’єктивної

сторони названого злочину (наприклад, щодо ухилення у день голосування, день

повторного голосування, під час підрахунку голосів виборців на виборчій

дільниці... або закріплення настання певних суспільно небезпечних наслідків,

наприклад, якщо таке діяння призвело до зриву виборів), суб’єктивної сторони

злочину (мети чи мотиву ухилення) є таким, що не відповідає принципу

справедливості, а отже, й нормам статей 1,8 Конституції України”. Як вже було

зазначено, невиконання без поважних причин членом виборчої комісії покладених на нього обов’язків є суспільно небезпечним за умови неможливості замінити

члена виборчої комісії іншою особою. Замінити члена виборчої комісії іншою

особою неможливо згідно із законодавством про вибори протягом періоду, який

починається за один день до дня виборів та триває до визначення результатів

виборів. Цим періодом охоплено такі стадії виборчого процесу: стадія голосування

у день виборів (повторного голосування) та стадія підрахунку голосів виборців та

встановлення підсумків голосування (повторного голосування) і результатів

виборів. Тому твердження Президента України щодо необхідності уточнення

об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК України, є

обґрунтованим. Таке уточнення має полягати в обумовленні кримінальної

відповідальності за злочин, передбачений ч.1 ст.157 КК України, вказівкою на час

вчинення злочину з посиланням на стадії виборчого процесу, а не на конкретні

виборчі процедури, як пропонує Президент України. Такими стадіями має бути

стадія першого та повторного голосування, а також стадія підрахунку голосів

виборців та визначення підсумків першого чи повторного голосування та

результатів виборів. Викликає сумнів також обґрунтованість ідеї Президента

України щодо доповнення ч. 1 ст. 157 КК України вказівкою на суспільно

небезпечні наслідки, оскільки злочином проти виборчих прав шкода

охоронюваному об’єкту заподіюється незалежно від настання

суспільнонебезпечних наслідків [4, c. 329], вже самим фактом порушення

встановлених законодавством вимог. З цих же підстав вважаю необґрунтованим

запропонований Президентом України спосіб приведення положення ч. 1 ст. 157

КК України відповідно до Конституції України за допомогою деталізації

суб’єктивної сторони злочину (мети чи мотиву ухилення).

Усі наведені вище аргументи підтверджують правильність висновку КС

України щодо необґрунтованості конституційного подання Президента України

щодо відповідності Конституції України до положень ч. 1 ст. 157 КК України.

Визначившись із питанням про конституційність ч. 1 ст. 157 КК України в частині

ухилення члена виборчої комісії від роботи у комісії без поважних причин, далі у

цій роботі зупинимося на розгляді інших проблем, що стосуються вказаного

законодавчого положення та його застосування Законодавством про вибори передбачено перелік обов’язків члена виборчої

комісії. Зокрема, член виборчої комісіїзобов’язаний брати участь у засіданні виборчої

комісії та виконувати обов’язки, покладені на нього згідно з їхніми розподілом у

комісії. Засідання виборчої комісії є основною формою її діяльності, але не єдиною.

Окремі повноваження здійснюються виборчою комісією поза проведенням засідань та

реалізуються за посередництвом виконання членами виборчих комісій покладених на

них виборчою комісією обов’язків. Змістомпоняття “участь у роботі комісії” охоплено

як участь у засіданнях виборчої комісії, так і виконання інших обов’язків, покладених

на члена виборчої комісії. Невиконання без поважних причин членом виборчої комісії

будь-якого обов’язку, покладеного на нього виборчою комісією, має своїм наслідком

невиконання виборчою комісією своїх повноважень. Отже, відповідно до наявної

редакції ч. 1 ст. 157 КК України, до відповідальності за злочин, передбачений ч. 1

ст. 157 КК України, член виборчої комісії може притягатися не лише за ухилення від

участі у засіданнях виборчої комісії, а й за ухилення від виконання інших обов’язків,

покладених на нього виборчою комісією. Такий підхід законодавця вважаю

обґрунтованим. Як було зазначено, вище невиконання членом виборчої комісії своїх

обов’язків без поважних причин є суспільно небезпечним на таких стадіях виборчого

процесу: стадія голосування у день виборів (повторного голосування), стадія підрахунку голосів виборців та встановлення підсумків голосування (повторного

голосування) та результатів виборів. В процесі цих стадій виборча комісія здійснює

цілий комплекс обов’язків, які покладені на неї законодавством про вибори та

реалізація яких є можливою не лише за посередництвом участі членів комісії у

засіданнях комісії, а й через виконання ними інших обов’язків, покладених на них

комісією (наприклад, обов’язок видачі виборчих бюлетенів виборцям, проведення

голосування поза межами приміщення виборчої дільниці). Невиконання без поважних

причин у вказаний період членом виборчої комісії будь-якого із покладених на нього

комісієюобов’язків є суспільно небезпечнимта охоплюється ч. 1 ст. 157 ККУкраїни.

Зазначимо, що на момент подачі конституційного подання Президента України та

його розгляду у КС України, твердження щодо суспільної небезпеки діяння, яке

полягає у неучасті члена виборчої комісії у засіданні комісії, було обґрунтованимщодо

усіх видів виборів, що проводяться в Україні. Однак з моменту набрання чинності

Законом України № 1849-VI від 03.02.2010 р. “Про внесення змін до Закону України

“Про вибори Президента України” щодо організації роботи виборчих комісій” від

03.02.2010 р., яким було скасовано мінімальний кворум членів виборчої комісії з

організації та проведення виборів Президента України, за присутності яких засідання

комісії визнавалось правомочним, неучасть члена виборчої комісії з організації та

проведення виборів Президента України у засіданнях цієї комісії втратило свою

суспільну небезпеку, а отже, не повинно бути кримінально-караним. Наявність

кворуму для визнання засідання певного державного органу, яким є і виборчі комісії,

правомочним, характерне для більшості колегіальних органів. Відсутність вимоги

щодо наявності кворуму для проведення засідання фактично нівелює поняття та

значення колегіальності як такої. Виборчий процес відбувається на засадах

політичного плюралізму та багатопартійності, проявом яких є включення до виборчої

комісії представників від різних кандидатів у Президенти України. Передбачений

законодавством кворум для правомочності засідання виборчої комісії є гарантією

дотримання вказаних засад виборчого процесу та, водночас, стримуючим чинником

щодо організації засідань виборчої комісії з повідомленням про таке засідання лише

“бажаних” членів виборчої комісії. Зрештою, зміни щодо скасування кворуму у

виборчих комісіях стосуються лише виборів Президента України і лише дільничних та

окружних виборчих комісій. Для визнання правомочним засідання Центральної виборчої комісії з організації та проведення виборів Президента України та засідань

виборчих комісій усіх рівнів для проведення усіх інших виборів та референдумів,

наявність кворуму є обов’язковою. Така ситуація наштовхує на висновок про те, що

приймаючи вказані зміни, законодавець керувався зовсім не мотивами їхньої

доцільності та необхідності для удосконалення роботи виборчих комісій. У зв’язку з

наведеним, керуючись принципомсистемності права, вважаю, що внесені 03.02.2010 р.

зміни в ЗаконУкраїни “Про вибори Президента України” потрібно скасувати.

Зауваження виникають також щодо низки інших положень ч. 1 ст. 157 КК

України в редакції від 21.08.2009 р. в частині ухилення члена виборчої комісії у

роботі комісії без поважних причин. Керуючись системним тлумаченням терміна

“ухилення”, його зміст полягає не тільки у невиконанні без поважних причин

обов’язку, а також у створенні підстав для того, щоб було створено ілюзію

правомірності невиконання цього обов’язку. За формулюванням диспозиції ч. 1

ст. 157 КК України не є кримінально-караною неучасть у роботі комісії без

створення підстав правомірності такої неучасті, що є необґрунтованим, оскільки

суспільна небезпека злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК України, зумовлена не

фактом створення “лже” підстав, а самим фактом неучасті у роботі комісії. Тому термін “ухилення від роботи у виборчій комісії” у ч. 1 ст. 157 КК України слід

замінити терміном “невиконання обов’язків члена виборчої комісії”, змістом якого

охоплюватиметься як неучасть члена виборчої комісії у засіданні комісії, так і

невиконання інших обов’язків, покладених на нього виборчою комісією.

Як було зазначено, змістом поняття “ухилення” охоплено невиконання

певного обов’язку без поважних причин, а тому у випадку вживання терміна

“ухилення” повторна вказівка у ч. 1 ст. 157 КК України на відсутність у члена

виборчої комісії поважних причин для ухилення від участі у роботі комісії є

зайвою. Неправильним також є використання у ч. 1 ст. 157 КК України сполучника

“у”, оскільки ухилятися можна від чогось, а не у чомусь. Не згадується у ч. 1

ст. 157 КК України і про ухилення члена комісії з референдуму у роботі комісії з

референдуму, хоча неучасть члена комісії з референдуму у роботі такої комісії

матиме такіжнаслідки, що й неучасть члена виборчої комісії у роботі цієї комісії, і

тому є суспільнонебезпечною. Необхідність встановлення у ч. 1 ст. 157 КК України

кримінальної відповідальності за неучасть члена виборчої комісії у роботі цієї

комісіїзалежить такожіз вимоги співвідносності назви статті та їїзмісту [5, c. 57].

Зазначені недоліки проте не є підставою для визнання положення ч. 1 ст. 157

КК України у частині ухилення члена виборчої комісії від роботи у комісії без

поважних причин неконституційним, а можуть бути предметом законодавчої

ініціативи про внесення змін до цієї статті. З урахуванням термінології, яка

використовується у чинному законодавстві про вибори редакція ч. 1 ст. 157 КК

України у частині, що розглядається, може бути такою: “… а також невиконання

членом виборчої комісії або комісії з референдуму обов’язків члена виборчої

комісії або комісіїз референдуму без поважних причин під час голосування у день

виборів або повторного голосування чи підрахунку голосів виборців та

встановлення підсумків голосування або повторного голосування і результатів

виборів, – карається...”. Однак, усунувши термінологічний недолік законодавства

про вибори, а саме – щодо використання термінів “голосування у день виборів” та

“голосування в день повторного голосування”, редакція ч. 1 ст. 157 КК України у частині розглянених діянь матиме вигляд: “… а також невиконання членом

виборчої комісії або комісії з референдуму обов’язків члена виборчої комісії або

комісії з референдуму без поважних причин у день першого або повторного

голосування, чи під час підрахунку голосів виборців та встановлення підсумків

першого або повторного голосування та результатів виборів, – карається...”.

Таким чином, аналіз конституційного подання Президента України щодо

відповідності Конституції України до положень ч. 1 ст. 157 та ч. 1 ст. 158¹ КК

України виявив, що не всі наведені у ньому аргументи та запропоновані зміни є

обґрунтованими. Незважаючи на це, необхідність внесення змін у ч. 1 ст. 157 та

ч. 1 ст. 158¹ КК України є безумовною.

––––––––––––––––––––

1. Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у

справіза конституційним поданням Президента України та 48 народних депутатів України

щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої

статті 157, статті 158¹ Кримінального кодексу України від 28 грудня 2009 року № 79-

уп/2009. Справа№ 1–56/2009 // http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=88306

2. Серебренникова А.В. Уголовная ответственность за фальсификацию результатов

выборов по § 107А УК Германии/ А.В. Серебренникова // Уголовное право: стратегия

развития в XXI веке: материалы Седьмой международной научно-практической

конференции 28–29 января 2010 г. – Москва: Проспект, 2010. – с. 538–541. 3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності)

положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом

більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справа № 1–

33/2004 // Вісник Конституційного Суду. – 2004. – № 5.

4. Турищева Н.Ю. Уголовно-правовая охрана пассивного избирательного права //

Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: материалы Седьмой международной

научно-практической конференции 28–29 января 2010 г. – Москва: Проспект, 2010. –

с. 326–330.

5. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України:

Монографія. – К.: Атіка, 2003. – с. 144.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук