Головна

НОВЕ ҐРУНТОВНЕ НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ Б. Тищик, І. Бойко.


НОВЕ ҐРУНТОВНЕ НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

Б. Тищик, І. Бойко.

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У сучасних умовах Українська держава відчуває гостру необхідність

вдосконалення системи кредитування та її ефективного забезпечення відповідною

правовою базою. Ця необхідність була загострена настанням фінансово-

економічної кризи, наслідки якої владі та суспільству не вдається навіть зараз

подолати. Тому зростає інтерес до історико-правових досліджень національного

правового досвіду у сфері кредитування.

У цьому контексті заслуговує на значну увагу монографія доцента

Харківського національного університету внутрішніх справ В.Є. Кириченка

“Установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні (друга половина

ХІХ – початок ХХ ст.): історико-правове дослідження”1. Ознайомлення зі змістом

монографії показує, що відбулася досить позитивна спроба здійснити комплексний

іґрунтовний науковий аналіз установ довгострокового кредиту Російської імперії в

Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.), тому виправданою є визначена

мета даного дослідження, яка полягає в тому, що: “ґрунтуючись на аналізі вже

відомих та нещодавно виявлених і ще маловідомих джерел, спираючись на останні

розробки істориків права, запроваджуючи нові методологічні досягнення сучасної

наукової думки, здійснити спеціальне комплексне історико-правове дослідження

процесу утворення та розвитку установ довгостр

окового кредиту Російської імперії

в Україні” (с. 7–8).

Довершеною та логічною є концепція праці, що зумовила її структурну

побудову, поділ на чотири внутрішньо узгоджені глави, в яких послідовно

висвітлюються стан вивченості проблеми і джерельна база; організаційна будова та

правове забезпечення діяльності приватних установ довгострокового кредиту;

організаційно-правові засади діяльності державних іпотечних установ; ліквідація

земельних банків.У главі 1 автор ґрунтовно проаналізував значний масив історико-правової

літератури по темі та відомих, маловідомих і невідомих правових джерел. Чимало

джерел, використаних у роботі вводяться у науковий обіг вперше, що підкреслює

цінність даної наукової праці. Автору вдалося творчо систематизувати науковий

доробок попередників, що дозволило відтворити створення, розвиток, систему,

структуру та функції фінансових установ, які здійснювали довгострокове

кредитування на українських землях у складі Російської імперії.

Значну наукову цінність має глава 2 рецензованої монографії, яка присвячена

організаційній будові та правовому забезпеченню діяльності приватних установ

довгострокового кредиту. Вона поділена на чотири параграфи. У ній глибоко

охарактеризовано передумови заснування і розвиток акціонерних земельних банків на українських землях до початку 90-х рр. ХІХ ст.; організаційне та правове

забезпечення поземельного кредиту акціонерних іпотечних банків на рубежі ХІХ-

ХХ ст.; приватні земельні банки за часів Столипінських реформ; акціонерні

земельні банки під час Першої світової війни. Цікавим є дослідження автора про

те, що “отримавши в заставу дворянський маєток, банк ставав зацікавленим у його

збереженні, бо предмет застави був джерелом платежів, що сплачувались за

отриманою позикою” (с. 195).

Особливий інтерес має третя глава монографії “Організаційно-правові засади

діяльності державних іпотечних установ”, яка структурно поділяється на два розділи,

а вони - на сім параграфів. У роботі розглянуто процес заснування Селянського

поземельного банку та діяльність його українських відділень до середини 90-х рр.

ХІХ ст.; реформу станової селянської кредитної установи та правове регулювання її

діяльності напередодні революції 1905-1907 рр.; селянський поземельний банк як

фінансовий інструмент Столипінської аграрної реформи; організаційно-правові

засади діяльності цього банку в умовах Першої світової війни. Другий розділ містить

дослідження процесу причин і умов виникнення та розвитку установи дворянського

земельного кредиту; організаційно-нормативного забезпечення діяльності

Дворянського земельного банку на рубежі ХІХ-ХХ ст.; функціонування Державного

дворянського земельного банку на початку ХХ ст.

Цілком слушною є думка автора про те, що “напружена політична й

бюрократична боротьба, що супроводжувала розробку й прийняття Положення про

Державний дворянський банк, не дозволила створити досконалого, органічного

нормативного акту” (с. 499).

У главі 4 монографії аналізується процедура ліквідації державних та

приватних банків довгострокового кредиту. У цьому аспекті автор вдало

обґрунтував, що “новий землепорядок, що почав запроваджуватись за допомогою

нормативних актів на підконтрольній території, в умовах відсутності ринку землі

не передбачав місця для іпотечних установ” (с. 605).

Наукова цінність рецензованої монографії полягає також в тому, що у

висновках містяться рекомендації щодо удосконалення державної політики в сфері

кредитування. Зокрема, на думку автора, сьогодні в Україні збудовано

однорівневу модель іпотечного кредитування, що існує виключно в площині

відносин між комерційними банками та їх позичальникам. В умовах недостатньої ліквідності банківських установ фінансування довгострокових активних операцій

за рахунок короткострокових пасивів є вкрай ризикованою діяльністю, бо завжди

існує загроза нездатності банку своєчасно виконувати свої грошові зобов’язання

перед власними кредиторами. Саме в таких ризикованих умовах опинилися перші

приватні установи довгострокового кредиту пореформеної Російської імперії. Тоді

лише втручання держави та використання її фінансових ресурсів дозволило

забезпечити стабільність функціонування іпотечної системи. Сьогодні, окрім

історичного досвіду, ми маємо приклади світової практики, де широко

використовується дворівнева модель іпотечного кредитування, яка за допомогою

інвесторів забезпечує рефінансування операцій іпотечного кредитора, тобто банку,

за рахунок довгостроковихфінансових ресурсів.

Попри те, що рецензована праця є ґрунтовною, комплексною та системною,

однак певні її аспекти не є бездоганними. У цій монографії добре було б

розмістити схеми досліджуваних установ та статистичні таблиці. Це оживило б

монографію і надало би змогу краще сприймати важливий правовий досвід

функціонування фінансових установ довгострокового кредиту. Таким чином, монографія В.Є. Кириченка, який є відомим в Україні

науковцем і вже багато років досліджує проблеми довгострокового кредиту на

тему: “Установи довгострокового кредиту Російської імперії в Україні (друга

половина ХІХ – початок ХХ ст.): історико-правове дослідження”, виконане на

високому наукову і методологічному рівні, відповідає встановленим вимогам.

Історико-правовий аналіз багатої джерельної бази, побудованої на невідомих

архівних матеріалах, ґрунтовне вивчення великої кількості наукових джерел дали

підстави для подання науково-обґрунтованих висновків, які можуть бути

використані у сучасних умовах українського правотворення. Пропоновані

висновки й узагальнення свідчать про вагоме наукове та практичне значення

отриманих результатів. Вони можуть успішно застосовуватись у наукових

дослідженнях, навчальному процесі, а також повинні бути враховані в процесі

удосконалення чинного законодавства України

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук