Головна

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ХАБАРНИЦТВА, ЯКЕ ВЧИНЯЮТЬ СУДДІ В. Трепак


ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ХАБАРНИЦТВА, ЯКЕ ВЧИНЯЮТЬ СУДДІ

В. Трепак

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті розглянено деякі проблеми криміналістичної характеристики хабарництва.

Виділені елементи криміналістичної характеристики хабарництва. Запропонована

детальна класифікація слідів злочину.

Ключові слова: сліди злочину, криміналістична характеристика, хабарництво,

розслідування.

Проблеми криміналістичної характеристики хабарництва були розглянуті в

працях вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема окремі її елементи

досліджували О.Н. Колісниченко, М.І. Мельник, Я.Є. Мишков, В.Ю. Шепітько,

А.А. Черкесова, Р.В. Чупахін та ін. Однак проблеми криміналістичної

характеристики хабарництва, що його вчиняють судді, фактично не були

досліджені у вітчизняній криміналістиці.

Метою цієї статті є дослідження особливостей криміналістичної

характеристики хабарництва, вчиненого суддями, визначення її елементів, їх

взаємозв’язку.

Класичний підхід до розуміння елементів криміналістичної характеристики

злочинів пропонує Р.С. Бєлкін, який виділяє типову схему, до якої зачислює: дані

про кримінально-правову кваліфікацію злочину; кримінологічні дані про особу

типового злочинця та типової жертви злочину, про типову обстановку вчинення

злочину, типовий предмет посягання; типові способи вчинення і приховання цього

виду злочинів та типової слідової картини, характерної для застосування того чи

іншого сп

особу [1].

У криміналістичному словнику, підготовленому за редакцією В.Ю. Шепітька,

зазначено, що криміналістична характеристика злочину – це система відомостей

(інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів цього виду, яка

відтворює закономірні зв’язки між ними і слугує для побудови та перевірки

слідчих версій у розслідуванні конкретних злочинів. До її головних елементів

зачислюють узагальнені дані про: 1) спосіб вчинення злочину; 2) місце та

обстановка; 3) час учинення злочину; 4) знаряддя і засоби; 5) предмет посягання;

6) особу потерпілого; 7) особу злочинця; 8) сліди злочину (у широкому розумінні)

[2].На підставі вищезазначених схем більшість науковців виокремлювала окремі

елементи криміналістичної характеристики хабарництва. Зокрема А.А. Черкесова

ними вважає: спосіб вчинення, предмет хабара та особу злочинця [3]. Я.Є. Мишков

до криміналістичної характеристики хабарництва зачислює такі елементи: способи

вчинення злочину, способи приховування злочину, час, обстановку, типову

“слідову картину” та особу злочинця [4].

Р.В. Чупахін цими елементами вважає комплекс типових даних про:

підготовку до вчинення злочину; способи вчинення; характер дій, вчинюваних за

хабар; способи приховування злочину; галузі діяльності хабароотримувача;

обстановку вчинення злочину; предмет злочину; сліди; особисті якості суб’єктів

хабарництва [5].Натомість І.В. Посохіна серед елементів криміналістичної характеристики

хабарництва виокремлює: суб’єкт злочину, об’єкт злочину, фізичну діяльність

суб’єктів хабарництва, психічну діяльність суб’єктів хабарництва, місце і час

вчинення злочину, наслідки хабарництва, суспільну небезпеку хабарництва [2].

Не аналізуючи детально ці погляди, можна виокремити два підходи до

розуміння криміналістичної характеристики хабарництва. Перший полягає у

виділенні невеликої кількості елементів, а другий – у значному розширенні

кількості елементів криміналістичної характеристики. З огляду на це, ми не цілком

погоджуємося з двома останніми поглядами, оскільки виділення великої кількості

елементів призводить до невиправданого розширення меж доказування та

ускладнює діяльність слідчого.

Проаналізувавши наявні у науковій літературі погляди, вважаємо, що до

криміналістичної характеристики хабарництва, вчинюваного суддями, доцільно

додати такі елементи як узагальнені дані про: способи вчинення злочину, особу

злочинця; предмет хабара; час та місце вчинення злочину (місце, час); слідову

картину. Тому надалі досліджуватимемо саме ці елементи.

З криміналістичного погляду хабарництво за способом його вчинення

класифікують на певні види залежно від особливостей передання хабара, наявності

будь-якого тиску на хабародавця з боку хабароотримувача і характеру службових

дій (бездіяльності) хабароотримувача, наявності попередньої змови між групою

осіб, змови з організованою злочинною групою.

За першою підставою виділяють два головні способи хабарництва:

1) без посередників;

2) з посередниками.

За другою підставою:

1) з вимаганням хабара;

2) без вимагання хабара.

За третьою підставою виокремимо хабарництво, пов’язане зздійсненням:

1) незаконних дій (бездіяльності) на користь хабародавця;

2) законних дій (бездіяльності) на користь хабародавця.

За четвертою підставою:

1) з попередньою змовою на отримання у певній формі одного хабара від

конкретної особи; 2) з попередньою змовою на отримання хабара у різних формах протягом

певного періоду від невизначеного кола осіб;

3) отримання систематичних хабарів у різних формах, але від організованої

злочинної групи [7].

На підставі цієї класифікації можна виділити такі способи хабарництва,

вчинюваного суддями:

1) без участі посередників іза їх участю;

2) беззмови іза попередньою змовою групи осіб;

3) поєднане з вимаганням хабара і без такого;

4) за вчинення законних дій (бездіяльності) та незаконних дій (бездіяльності)

на користь хабародавця.

Хабар може бути даний за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді:

1) хабара-підкупу (дається до вчинення дії); 2) хабара-подяки (дається після

вчинення дії); 3) систематичних винагород.

У більшості випадків злочини, пов’язані з хабарництвом, передбачають етап

підготовки. До підготовчих дій зачислюють: підшукування особи, яка може дати (взяти чи передати) хабар; вибір предмета хабара; вибір місця і способу

висловлення пропозиції дати (чи отримати) хабар; обрання способу підтримання

зв’язкуміжхабародавцем і хабароотримувачем тощо.

Є різні способи передавання хабара. Це може бути:

– передавання предмета хабара з “рук у руки”;

– перерахування грошових коштів на поточні рахунки в банках;

– передавання хабара у вигляді подарунка на день народження;

– виконання ремонтних робіт без сплати послуг;

– надання туристичної путівки без сплати її вартості;

– проведення робіт під виглядом трудової угоди;

– передання за заниженими цінами державної власності комерційним

структурам;

– укладення збиткових для держави комерційних угод;

– надання пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;

– видача банківського кредиту чи позички без отримання зобов’язань щодо їх

повернення тощо [8].

Хотілося б зазначити, що це не вичерпний перелік, оскільки способи

передавання хабара постійно вдосконалюються У постанові Пленуму Верховного Суду України (далі ПВС України) від 26

квітня 2002 р. № 5 “Про судову практику у справах про хабарництво” зазначено,

що хабар може бути даний та отриманий і в завуальованій формі – під виглядом

укладення законної угоди, нарахування й виплати заробітної плати чи премій,

нееквівалентної оплати різних послуг (консультації, експертизи тощо) [9].

Предмет хабара – це будь-які матеріальні цінності та послуги майнового

характеру, які суддя отримав за виконання своїх службових обов’язків, шляхом

вчинення дій (бездіяльності) в інтересах хабародавця. Ним може бути: майно

(гроші, цінні папери, матеріальні цінності); право на нього (документи, що надають

право отримати майно, володіти ним, користуватися і розпоряджатися); будь-які дії

майнового характеру. Предметом хабара не можуть бути визнані послуги

немайнового характеру (наприклад, позитивні статті у засобах масової інформації).

Кожній категоріїзлочинців, що вчиняють певний вид злочину, притаманні свої

риси. Варто підкреслити, що в криміналістичному аспекті особа злочинця має

комплекс ознак, які можуть бути використані з метою розслідування та розкриття

злочину, встановлення взаємозв’язку між елементами криміналістичної

характеристики і з’ясування обставин події злочину. Особа злочинця під час

розслідування хабарництва має трьохсторонній характер, тому що подія

хабарництва пов’язує між собою хабароотримувача (хабарника), хабародавця, а в

деяких випадках і посередника у хабарництві. Перший, незалежно від вчинюваних

дій, має єдину мету – отримання певної вигоди, хоча шляхи реалізації цього різні.

Тому під час розслідування злочинів цієї категорії особа хабарника становить

найбільший інтерес, оскільки вона у своїй злочинній діяльності використовує

службове становище, завдаючи значної шкоди престижу держави, виконання

певних функцій, які їй належать.

У законодавстві України визначено, що суб’єктом отримання хабара може

бути лише службова особа. Згідно з приміткою до ст. 364 КК України, службовими

особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням

виконують функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також

обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого

самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від  форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи

адміністративно-господарських функцій або такі функції за спеціальним

повноваженням, яким особу наділяє повноважний орган державної влади,

місцевого самоврядування, центральний орган державного управління зі

спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна службова особа

підприємства, установи, організації, суд або закон. В примітці до ст. 368 КК

України конкретизовано, що судді є службовими особами, які посідають

відповідальне становище.

Про те хто може бути суддею, який його статус та повноваження, детальніше

можна дізнатися насамперед із Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”

суддею є громадянин України, який призначений чи обраний суддею, займає

штатну суддівську посаду в одному з суддів України і здійсює правосуддя на

професійній основі1

. Судді зобов’язані об’єктивно, безсторонньо, неупереджено,

незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону,

чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних

принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та

принижують авторитет судової влади. На посаду судді може бути рекомендований

громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну

освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не

менш як десять років та володіє державною мовою. Обов’язковою вимогою для

набуття особою правового статусу судді є призначення особи на посаду судді

вперше Президентом України або обрання Верховною радою України по посаду

судді безстроково Особливістю криміналістичної характеристики особи злочинця є специфічний

правовий статус судді. Правовий статус судді становлять такі елементи, що

відрізняють його від інших публічних суб’єктів-носіїв державної влади:

1) суддівський імунітет – інститут недоторканності суддів, що виражається в

наявності специфічного порядку притягнення суддів до кримінальної та

адміністративної відповідальності; 2) інститут дисциплінарної відповідальності

суддів; 3) суддівський індемнітет – неможливість переслідування (йдеться про

різні види юридичної відповідальності) судді за думки, висловлені ним під час

виконання своїх посадових обов’язків, його правову позицію у розглянутій справі,

що ґрунтується на законі та відображена у процесуальних документах; 4) інститут

незмінюваності суддів; 5) інститути кваліфікаційної атестації суддів і

кваліфікаційних класів суддів; 6) інститут відставки суддів; 7) інститут державних

гарантій безпеки суддів і членів їхніх сімей; 8) інститут державних гарантій

соціального статусу суддів [10].

Досить складно з’ясувати, законні чи незаконні інтереси намагається

реалізувати хабародавець у ситуаціях, коли службова особа – хабароотримувач

виконує дискреційні повноваження. В.Б. Авер’янов визначає дискреційну владу як

спосіб реалізації публічної влади, за яким відповідний суб’єкт влади застосовує

надані йому в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності

узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб’єктами. Ці повноваження

називають дискреційними [11] [с. 195]. У КК України поширені альтернативні та

відносно-визначені санкції, які у разі практичного їх застосування полягають у виборі конкретної міри покарання значною мірою на розсуд суду. Ще на початку

XX ст. П.І. Люблінський писав, що держава, прагнучи виробити стійку, справедливу

і доцільну діяльність із розслідування злочинних діянь і реакції на них, звертається

не лише до законодавчого регулювання, а й до суддівського розсуду. Такажситуація

характерна і для застосування санкцій за адміністративні проступки, що інколи

небезпідставно розглядають як ґрунт для вступу несумлінних представників влади у

“договірні відносини” з правопорушниками [12].

Загалом під суддівським розсудом у кримінальному праві О.І. Рарог та

Ю.В. Грачова слушно розуміють здійснюваний у процесуальній формі

специфічний аспект правозастосовної діяльності, що полягає у наданні суду у

випадках, визначених кримінально-правовими нормами, повноважень обирати

рішення у межах, встановлених законом, керуючись принципами права,

конкретних обставин вчиненого злочину і засад моралі [13]. Це дає змогу

стверджувати, що у випадку, коли доказів отримання хабара не буде, або буде

вкрай мало, використовуючи наявність дискреційних повноважень, суддя може

уникнути відповідальностіза отримання хабара.

На практиці трапляються випадки, коли особа, не маючи посади, видає себе

такою, щоб використати цей статус для вчинення злочину. Самовільне присвоєння

приватною особою влади чи звання посадової особи не перетворює його на

посадову особу, тому вчинення такою особою злочину, який зовні буде схожий на

отримання хабара, кваліфікуватимуть за наявності достатніх підстав як

шахрайство. Зазначимо, що в суді це зробити досить важко, оскільки сам процес

призначення на посаду судді досить складний і всім відомо, хто саме суддя в тому

чи іншому суді. Ситуація, коли особа себе видає не за того, ким вона є, більш

характерна для посередника. Розглядаючи хабарництво, вчинюване суддями, можна говорити, що

хабародавцем може бути особа, яка хоче вирішити те чи інше питання, що

оспорюється в суді, на свою користь або на користь третіх осіб. Вона не

обов’язково повинна бути учасником судового процесу. Варто зазначити, що у

чинному законодавстві міститься вимога обов’язково з’ясовувати під час

розслідування хабарництва чи усвідомлював хабародавець суспільну небезпеку

своїх діянь та інші елементи складу злочину. Важливо брати до уваги положення

п. 9 постанови ПВС України “Про судову практику у справах про хабарництво” від

26.04.2002 р. № 5, де роз’яснено, що якщо особа, вручаючи службовій особі

незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що дає хабар

(наприклад, через обман чи зловживання довірою), вона не може нести

відповідальності за давання хабара. На нашу думку, це не зовсім правильно,

оскільки таке положення дає змогу хабародавцеві уникнути відповідальності,

посилаючись на різні обставини (наприклад, він думав, що сплачує штраф, що дає

гроші в борг, що він цю суму сплачує як тариф за послуги тощо).

Однак, на практиці трапляються випадки, коли судді, зловживаючи своїм

службовим становищем, фактично одержують гроші від громадян внаслідок

шахрайства, а не хабарництва. Як аргумент, можна навести такий приклад. Голова

Кам’янець-Подільського районного суду В.В. Стецюк вирішив незаконно

збагатитися. З цією метою суддя, використовуючи необізнаність громадян, які

були притягнені до відповідальності щодо порядку розгляду адміністративних

справ протягом липня грудня 2007 р. під час розгляду адміністративних справ

називав правопорушникам, що з’являлись до нього у службовий кабінет, суми

штрафів, які вони повинні сплатити йому особисто. Виконуючи незаконну вимогу В.В. Стецюка, правопорушники вручали йому

особисто в службовому кабінеті згадані суми грошей, після чого суддя, не

оголошуючи постанов, повідомляв їм про завершення адміністративного

провадження, і правопорушники залишали його кабінет. Продовжуючи злочинні

дії, В.В. Стецюк у постановах про притягнення до адміністративної

відповідальності вказував менші суми штрафів, ніж одержував від

правопорушників, а різницю переводив на свою користь. Після цього він передавав

секретареві судового засідання суми грошей, які були зазначені у постановах,

доручав їй перераховувати кошти через банк до бюджету, а квитанції долучати до

матеріалів справи [14].

Посередник у системі хабарництва, вчинюваного суддями, може:

– представляти інтереси судді (адвокат (захисник, представник), колега по

роботі, близький знайомий, член сім’ї);

– представляти інтереси хабародавця;

– не мати стосунку ні до хабародавця, ні до хабароотримувача та діяти із власних

корисливих спонукань, використовуючи наявнізв’язки та знайомства;

– діяти із шахрайських спонукань, свідомо не збираючись здійснювати

посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку.

Встановлення часу і місця вчинення злочину є важливим елементом

криміналістичної характеристики хабарництва, вчинюваного суддями, оскільки,

по-перше, час і місце є обов’язковими елементами предмета доказування, по-друге,

детальне встановлення цих обставин дасть змогу надалі перевірити покази свідків,

хабародавця, хабароотримувача, визначити необхідний комплекс слідчих та

судових дій для їх підтвердження. Основною особливістю цього елемента

криміналістичної характеристики хабарництва є те, що пропозиція або вимога

незаконної винагороди, домовленість про час і місце передачі хабара і сам факт

передачі предмета хабара можуть бути розірвані як за місцем, так іза часом.

Найчастіше місцем отримання хабара суддями є службовий кабінет,

приміщення суду, хоча на практиці простежують також інші місце і час. Як

типовий приклад, наведемо ще один випадок. Суддя Коломацького районного

суду Харківської області – П.П. Гусар, для пом’якшення покарання вимагав у

матері підсудного хабар у розмірі 1 000 доларів США. Спочатку передання

хабара суддя призначив на 29.05.2007 р. у службовому кабінеті, однак в цей день

відмовився від нього, перенісши дату передання коштів на 01.06.2007 р. У

визначений день після розмови з матір’ю підсудного віч-на-віч у залі судового

засідання, залишивши приміщення суду та перевіривши навколо обстановку,

отримав в коридорі суду гроші, які заявниця поклала в книжечку, що її тримав в

руках суддя [15].Слушною видається думка І.В. Посохіної, що за часом прийому–передачі

предмета хабара доцільно виділяти хабарі за вчинення певних дій (бездіяльності)

до отримання хабародавцем блага, що його цікавить:

а) до здійснення дії (бездіяльності);

б) після здійснення хабароотримувачем дії (бездіяльності), але до отримання

хабароотримувачем блага. Така ситуація можлива у тому випадку, коли

хабароотримувач купує за незаконну винагороду яке-небудь право, дозвіл на

здійснення дій, реалізовуючи котрі він зможе отримати у володіння, користування,

розпорядження благо, яке його цікавить [16].

Основним компонентом слідової картини є комплекс найтиповіших слідів,

наявність яких засвідчує про вчинення злочину. Ті чи інші сліди, що є наслідком злочину, найчастіше виявляються під час огляду місця події. Однак поняття “місце

події” стосовно такого злочину, як хабарництво, має свої особливості, оскільки в

криміналістичному плані місце події полягає у наявності матеріальних змін,

пов’язаних з подією злочину. У вчиненні хабарництва його учасники, зазвичай, не

спричиняють матеріальних змін на місці, і тому місця події у загальноприйнятому

розумінні цей злочин не має. Проте це не унеможливлює виявлення окремих

слідів, властивих слідчому огляду, до яких зачислюють передусім сліди пальців

рук на предметах хабара чи в приміщенні, сліди взуття в приміщенні й на

місцевості тощо.

Сліди хабарництва можуть мати речовий, документальний та ідеальний

характер. Найтиповішими слідами, що становлять слідову картину під час

розслідування хабарництва, можуть бути: гроші та цінності, передані

хабароотримувачеві; чеки, товарні ярлики, етикетки від предметів, переданих

хабароотримувачеві; сліди речовин з предмета хабара на одязі хабароотримувача;

мікрочастинки, що відокремилися, волосся, нитки тощо; сліди рук хабародавця на

окремих предметах обстановки кабінету хабарника якщо він стверджує, що ця

особа ніколи не відвідувала його кабінету; сліди пальців рук на предметі хабара

хабародавця й хабароотримувача, якщо він заявляє, що вони не перебувають в

жодних взаємовідносинах; сліди в транспортних засобах осіб, котрі брали участь у

переданні й одержанні хабара – у машині хабародавця або хабароотримувача у разі

заперечення такої зустрічі й переданні хабара [17]; магнітні чи цифрові носії з

записами розмов між суб’єктами хабарництва, сліди спеціальних речовин, якими

були покриті гроші на руках хабароотримувача.

Відомості про хабарництво можуть міститися у документах, що мають

інформацію щодо службової діяльності особи. З них можна одержати уявлення про

управління підприємством чи установою, усвідомити характер службової

діяльності особи, документообіг, діловодство тощо. Важлива інформація може

міститися: 1) у записних та телефонних книжках; 2) ощадних книжках і

квитанціях; 3) посвідченнях про відрядження; 4) документах про отримання

путівок, отримання квартири, кредиту тощо; 5) бухгалтерських документах.

Інтерес становлять також документи щодо відправлених телеграм, листів,

бандеролей та комп’ютерної техніки (електронна пошта, інтернет-гаманці тощо)

[18, с. 471,472]". Ідеальні сліди злочину містяться у показаннях свідків (наприклад тих, хто працює разом з суддею, родичів особи, яка давала хабар, посередників

тощо).

Отож, криміналістична характеристика хабарництва, вчинюваного суддями,

на нашу думку, – це система відомостей про криміналістично значущі ознаки

хабарництва, яка відображає закономірні зв’язки його елементів і слугує для

побудови та перевірки слідчих версій під час розкриття й розслідування

певного виду злочину. Керуючись розумінням криміналістичної

характеристики хабарництва насамперед як практичний інструмент

розслідування, до основних елементів варто зачислити узагальнені дані про:

спосіб вчинення злочину; особу злочинця; предмет посягання; час та місце

вчинення злочину та слідову картину.

––––––––––––––––––––

1. Белкин Р.С. Избранные труды / Р.С. Белкин. – М. : Норма, 2008. – С. 764.

2. Шепітько В.Ю. Криміналістика. Енциклопедичний словник (українсько-російський і

російсько-український) В.Ю. Шепітько / за ред. акад. НАН України В.Я. Тація. –

Харків : Право, 2001. – С. 121.

3. Черкесова А.А. Раскрытие и расследование взяточничества в условиях

противодействия : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук /

А.А. Черкесова. – М., 2007. – С. 7.

4. Мишков Я.Є. Методика розслідування хабарництва : автореф. дисс. на здобуття наук

ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09 / Я.Є. Мишков. – Х., 2005. – С. 4–7.

5. Чупахин Р.В. Расследование взяточничества: теоретические и прикладные аспекты:

дисс. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Р.В. Чупахин. – М., 2006. – С. 19.

6. Посохина И.В. Криминалистические аспекты поддержания государственного

обвинения по делам о взяточничестве : автореф. дисс. на соискание ученой степени

канд. юрид. наук / И.В. Посохина. – СПб., 2006. – С. 13–14.

7. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. :

Юристъ, 2005. – С. 715.

8. Криміналістика: навч. посібн. / за заг. ред. Є.В. Пряхіна. – Львів : ЛьвДУВС, 2010. –

С. 468–469.

9. Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного

Суду України від 26.0.2002 р. № 5 // Юридичний вісник України. – 2002. – №28.

10. Судові та правоохоронні органи України: підруч. для студ. вищ. юрид. навч. закл. /

В.Т. Нор, Н.П. Анікіна, Н.Р. Бобечко / за ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Т. Нора. – К. : Ін

Юре, 2009. – С. 80.

11. Юридична енциклопедія: В 6 т. – Т. 2: Д-Й. – К.: Українська енциклопедія, 1999. –

С. 124.

12. Степашин С. Многие нормы проекта КоАП провоцируют злоупотребления чиновников

/ С. Степашин // Российская юстиция. – 2000. – №6. – С. 23.

13. Рарог А.И. Понятие, основание, признаки и значение судейского усмотрения в

уголовном праве / А.И. Рарог, Ю.В. Грачева // Государство и право. – 2001. – №11. –

С. 98.

14. Архів Апеляційного суду Тернопільської області. Кримінальна справа №3158к09.

15. Архів Апеляційного суду Полтавської області. Кримінальна справа №1-2 2008 року.

16. Посохина И. В. Криминалистические аспекты поддержания государственного

обвинения по делам о взяточничестве : автореф. дисс. на соискание ученой степени

канд. юрид. наук / И.В. Посохина. – СПб., 2006. – С. 17.

17. Криминалистика. Расследование преступлений в сфере зкономики : учебник. – Ниж.

Новгород: Нижегор. ВШ МВДРФ, 1995. – С. 143.

18. Криміналістика: навч. посібник / за заг. ред. Є.В. Пряхіна. – Львів : ЛьвДУВС, 2010. –

С. 471–472.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук