Головна

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ “КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПО БОРОТЬБІ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ” О. Попович


ОСНОВНІ АСПЕКТИ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ “КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПО БОРОТЬБІ ІЗ

ЗЛОЧИННІСТЮ”

О. Попович

 

Генеральна прокуратураУкраїни

01011, м.Київ, вул.Різницька, 13/15

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

Розвиток деяких базових теоретичних положень та їх реалізація у чинному

законодавстві відіграє неабияку роль у зміцненні законності та правопорядку в державі.

У цьому плані важко переоцінити важливість удосконалення координації прокуратурою

діяльності правоохоронних органів у складному процесі протидії злочинності.

Ключові слова: координація, правоохоронні органи, боротьба із злочинністю.

На прокуратуру з моменту її створення тією, чи іншою мірою покладалися

поряд з наглядовими також і інші функції. Серед них особливе місце посідає

координація діяльності правоохоронних органів по боротьбіззлочинністю.

Правове регулювання координації, а отже і їїзміст, предмет і форми у процесі

розвитку органів прокуратури змінювалися, а під час становлення

післяреволюційної радянської держави прокуратура взагалі була позбавлена

координаційних повноважень.

Проте надалі стала зрозумілою нагальна необхідність узгодження дій

правоохоронних органів як вагомого важеля зміцнення законності та правопорядку,

зважаючи на те, що правоохоронні органи мають спільні цілі та завдання у протидії

злочинності, здійснюють с

вою діяльність незалежно один від одного, специфічними

формами іметодами, умежах встановленоїзакономкомпетенції.

Єдиним засобом об’єднати зусилля, визначити проблемні питання та шляхи

їхнього вирішення, усунути дублювання під час виконання своїх функцій, а отже,

підвищити ефективність протидіїзлочинності, є координація.

Термін “координація” походить від латинських со – спільно, ordinatio –

упорядкування.

Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука визначає

координацію як узгодження, приведення у відповідність, встановлення

взаємозв’язкуміждіями, поняттями, рухами тощо [1, c. 362].

Новий тлумачний словник української мови – погодження, зведення до

відповідності, установлення взаємозв’язку, контакту в діяльності людей, між

діями, поняттями тощо [2, c. 886].

Координувати, відповідно до Словника російської мови С.І. Ожегова під

редакцією Н.Ю. Шведової, означає узгоджувати, встановлювати доцільні

співвідношення міжякими-небудь діями, явищами [3, c. 261] У Законі України “Про прокуратуру” поряд з терміном “координація” вживається

термін “узгодження”. Зокрема, у ст. 10 указаного Закону йдеться про координацію, а в

ч. 3 ст. 29 – про узгодження дій правоохоронних органів у боротьбіззлочинністю [4].

Отже, ізаконодавецьфактично ставить знак рівностіміжцими двома поняттями.

Водночас серед як наукових, так і практичних фахівців навколо

словосполучення “координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі із

злочинністю” тривають активні дискусії. Неоднозначне розуміння і тлумачення цієї правової категорії зумовлене

головно відсутністю чіткого визначення у теорії права та чинному законодавстві

України низки базових словосполучень. Зокрема, “правоохоронні органи”,

“правоохоронна діяльність”, “правоохоронні функції”, “боротьба з злочинністю”,

як наслідок, і самого словосполучення “координація діяльності правоохоронних

органів по боротьбіззлочинністю”.

Отже розвиток науки та удосконалення чинного законодавства держави у

цьому напрямі мають важливе значення для підвищення ефективності протидії

злочинності, забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

Якщо зосередитися на словосполученні “координація діяльності

правоохоронних органів”, то можна сказати, що його визначенню науковцями

приділено значну увагу. Розглянемо деякі найґрунтовніші з них, які найбільше, на

мій погляд, заслуговують на увагу.

Зокрема, на думку Ю.В. Капітонової, в сенсі ст. 8 Федерального закону “Про

прокуратуру Російської Федерації” під координацією “...розуміється

взаємоузгодження правоохоронної діяльності уповноважених державних органів,

спрямоване на своєчасне виявлення, розкриття, припинення та попередження

злочинів, усунення обставин, що сприяють їх вчиненню, з метою зміцнення

законності та протидіїзлочинності, шляхом розробки та реалізації спільних заходів

з найбільш актуальних проблем боротьби із злочинністю в межах компетенції

кожного зїї учасників” [5, c. 36].

П.М. Каркач і В.Л. Синчук вважають, що координація дій правоохоронних

органів – це діяльність, погоджена метою, часом, місцем, виконавцями і

програмами дій (заходами). Правоохоронні органи, координуючи дії на головних

напрямх боротьби ззлочинністю, концентрують свої кадри ізасоби для вирішення

поставлених завдань. Це означає, що кожен орган, який бере участь у

скоординованих заходах, у межах своєї компетенції діє притаманними йому

методами в одному узгодженому напрямі разом зіншими органами для досягнення

визначеноїмети [6, c. 15].Дослідник Р.Н. Зінуров визначає координацію діяльності правоохоронних

органів по боротьбі з злочинністю як передбачену законом, об’єктивно

обумовлену, узгоджену і постійну взаємодію з метою реалізації учасниками

правоохоронної діяльності спільних заходів на найактуальніших напрямх протидії

злочинам та іншим правопорушенням, яке здійснюється під організаційним

керівництвом відповідної територіальної прокуратури [7, c. 33].

Вчений С.В. Якубов пропонує таке визначення: “...координаційна діяльність –

це передбачене законом, об’єктивно обумовлене і постійне узгодження дій

правоохоронних органів у цілях реалізації учасниками правоохоронної діяльності

спільних заходів з найбільш актуальних напрямків протидії злочинам та іншим

правопорушенням, яке здійснюється під організаційним керівництвом відповідної

територіальної прокуратури, внаслідок чого відбувається реалізація державної

політики протидії злочинності та забезпечення безпеки особи, суспільства і

держави” [8, c. 362].

Напрацювання з цього приводу зводяться до таких тезисів, які заслуговують

на підтримку, і мають знайти відображення у визначенні. Зокрема:

– координація полягає в узгодженні дій правоохоронних органів з цілями, часом,

місцем проведення, виконавцями і програмою, з урахуванням компетенції

кожного з цих органів [9, c. 58];

– урегульованість цієї діяльностізаконом свідчить про її правовий характер;– координаційна діяльність об’єктивно обумовлена та здійснюється на постійній

основі, в інтересах усього суспільства і держави;

– роль і статус прокурора щодо координації діяльності правоохоронних органів

по боротьбіззлочинністю встановленізаконом;

– організаційне керівництво цією діяльністю здійснює відповідний прокурор (у

межах території і я би додав: органів, на які поширюється його компетенція);

– координаційну діяльність необхідно розглядати і здійснювати не лише

стосовно боротьби з злочинністю, але й щодо протидії іншим

правопорушенням.

Незважаючи на свою спірність, остання теза, на мою думку, заслуговує на

підтримку. Зокрема, С.В. Якубов вважає, що коло повноважень координаційної

діяльності потребує особливого згадування – не лише по боротьбі з злочинністю,

але й по інших правопорушеннях, які повністю охоплюються як наглядовою

діяльністю прокуратури, так і сферою відповідної діяльності інших

правоохоронних органів.

Ця позиція мотивується тим, що інші правопорушення значно впливають на

криміногенну ситуацію, стан законності та правопорядку, оскільки юридично

їхній склад дуже близький до злочинності і на практиці вони часто слугують

ґрунтом для вчинення злочинів. Їх виявлення, припинення і попередження –

прерогатива як правоохоронних, так і інших державних органів, наділених для

цього спеціальними повноваженнями. Процедура їх примусового впливу на

порушників також має правову регламентацію. Можна вважати, що “інші

правопорушення” de facto вже охоплені повноваженнями координаційної

діяльності. У зв’язку з цим їх потрібно регламентувати в законодавчому

порядку [8, c. 103].

Справді, коли, скажімо, проводяться координаційні наради з питань протидії

контрабанді або крадіжкам, то напрацьовані заходи стосуються як злочинів

зазначених категорій, так і, безумовно, відповідних адміністративних

правопорушень.На думку В.В. Лунєєва, “співвідношення адміністративних правопорушень і

злочинів свідчить про те, що між ними існує відносно сильний кореляційний

зв’язок. Тому аналіззлочинності має поєднуватись з аналізом провопорушуваності.

Тільки на цій основі можна адекватно відслідкувати тенденції злочинності та її

окремих груп, розробити взаємопов’язану тактику і стратегію боротьби із

злочинністю і правопорушеннями” [10, c. 149, 150, 153]. Наведене є ще одним

аргументом щодо необхідності охоплення координаційною діяльністю “інших

правопорушень”.

Зрозуміло, що обсяг поняття “інші правопорушення” для координації є занадто

широким, зважаючи на правовідносини, які регламентуються, скажімо, цивільним,

трудовим або сімейним правом. Тоді як об’єктом координаційної діяльності мають

бути лише “юридично значимі для стану законності і правопорядку незлочинні

діяння, карані в установленому законом порядку спеціально уповноваженими на то

державними органами і посадовими особами” [8, c. 104, 105].

Звідси витікає необхідність визначення у нормативних актах, які

регламентують координаційну діяльність, словосполучення “інші

правопорушення” та розширення на них сфери цієї діяльності.

Також звертає на себе увагу той факт, що можна розглядати координацію

діяльності як лише правоохоронних органів, так поряд із ними ще й інших

учасників правоохоронної діяльності Тобто тих державних органів, які не є de jure правоохоронними органами,

боротьба з злочинністю для них не основне завдання, хоча правоохоронні функції

вонифактично здійснюють.

Конкретними злочинами вони займаються лише у разі їхнього виявлення в

процесі своєї діяльності, або доручень інших правоохоронних органів.

Правоохоронна діяльність притаманна цим органам, оскільки вони виявляють

та припиняють будь-які правопорушення умежах своєї компетенції.

Такий підхід вбачається правильним ще і з огляду на відсутність чіткого

визначення поняття “правоохоронні органи” у чинному законодавстві України.

Отже, можна погодитися, що змісту цієї діяльності більше відповідають

словосполучення “узгодження дій правоохоронних та інших державних органів,

які здійснюють правоохоронну діяльність”, а також “протидія злочинності та

іншим правопорушенням” [7, c. 33].

Але тут потрібно зазначити, що згідно із чинним законодавством України

прокурор здійснює координацію діяльності лише правоохоронних органів і лише у

боротьбіззлочинністю [4, ст. 10].

Отож, розширене трактування предмета координації та кола її учасників на

сьогодні виходить за межі правового поля. Проте має неабияке теоретичне

значення, створюючи наукову базу для розвитку чинного законодавства та

практичних напрацювань з цього приводу.

Коментуючи вищенаведені визначення координаційної діяльності, можна

також зазначити, що згідно із Законом України “Про прокуратуру”, як, власне, і

Федеральним законом “Про прокуратуру Російської Федерації”, а також

Модельним законом про прокуратуру, координацію діяльності правоохоронних

органів по боротьбіззлочинністю здійснює не прокуратура, а прокурор.

Також доцільно мати на увазі, що прокурор виконує свої повноваження не

лише у межах певної території, а й щодо відповідних правоохоронних і

контролюючих органів, компетенція яких географічно не завжди збігається з

кордонами адміністративно-територіальних одиниць. Йдеться, наприклад, про

міських, транспортних, природоохоронних і військових прокурорів, які

координують діяльність і наглядають за дотриманням вимог закону не всіх органів,

які є на піднаглядній до них території На мою думку, також заслуговують на увагу і підтримку висловлювання в

юридичній науці певних сумнівів щодо словосполучення “боротьба із

злочинністю”. Його правовий зміст давно закріпився як у теорії, так і на практиці

та широко застосовується у даний час. Натомість пропонується замінити його на

словосполучення “протидія злочинності”.

Зокрема, наприклад, Р.Н. Зінуров вважає, що словосполучення “боротьба із

злочинністю” має не практичний і правовий, а ідеологічний зміст, властивий

радянському періоду, коли всій діяльності правоохоронних органів, як правило,

надавали ідеологічного забарвлення. Це словосполучення охоплювало передусім

соціальний (і навіть фізичний) зміст, не виражаючи багатогранного правового

характеру діяльності правоохоронних органів [7, c. 270].

Щоправда, на мій погляд, найголовніше полягає у тому, що термін “протидія”

охоплює не тільки кримінально-процесуальну діяльність правоохоронних органів

щодо безпосереднього виявлення, розкриття та розслідування злочинів.

Він стосується також злочинів, які ще не вчинені, у вигляді їхньої

профілактики, встановлення та вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які

сприяли їх вчиненню, оперативно-розшукової діяльності, забезпечення та охорони громадського порядку, належного виконання покарань, однією з цілей якого, як

відомо, є перевиховання злочинців тощо.

Усе наведене підводить до необхідності визначення двох різних за обсягом

словосполучень “координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі з

злочинністю”: більш вузьке (зважаючи на норми чинного законодавства) та більш

широке – теоретичне, яке б повністю відповідало змісту та спрямованості

координаційної діяльності.

Отже, можна запропонувати такі два визначення:

1. Координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі з злочинністю

– це передбачене законом, об’єктивно обумовлене, постійне узгодження дій

правоохоронних органів з метою реалізації спільних заходів у найактуальніших

напрямах протидіїзлочинності, яке здійснюється під організаційним керівництвом

відповідного прокурора, внаслідок чого реалізується державна політика щодо

протидіїзлочинності та забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

2. Координація діяльності правоохоронних та інших державних органів, які

здійснюють правоохоронну діяльність, щодо протидії злочинам та іншим

правопорушенням – це передбачене законом, об’єктивно обумовлене, постійне

узгодження дій правоохоронних та інших державних органів, які здійснюють

правоохоронну діяльність, з метою реалізації спільних заходів на найбільш

актуальних напрямах протидії злочинам та іншим правопорушенням, під

організаційним керівництвом відповідного прокурора, внаслідок чого реалізується

державна політика щодо забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.

Отож, на мою думку, доцільно внести зміни до чинного законодавства України,

надавши Генеральному прокуророві України та підлеглим йому прокурорам функцію

координації діяльності не лише правоохоронних органів, а й інших державних органів,

які здійснюють правоохоронну діяльність; не боротьби, а протидії, і не тільки

злочинам, а також іншим правопорушенням. Водночас нормативно закріпити

словосполучення “інші правопорушення” стосовно координації.

Врешті оптимальним правовим забезпеченням координаційної діяльності

може бути розробка і набуття чинності окремого закону України.

1. Словник іншомовних слів / за ред. О.С. Мельничука. – К., 1975.

2. Новий тлумачний словник української мови – К. : “Аконіт”. 2006. – Т.1.

3. Ожегов С.И. Словарь русского языка / под ред. Н.Ю. Шведовой. – М., 1994.

4. Закон України “Про прокуратуру”, статті 10, 29 // Відомості Верховної Ради України. –

1991. – №53. – ст. 793.

5. Капитонова С.В. Основы координации прокуратурой деятельности

правоохранительных органов по борьбе с преступностью : дис.на здобуття наук.

стуепня канд. юр. наук – М., – 2002. – С. 183.

6. Каркач П.М. Координаційна функція прокуратури України / П.М. Каркач, В.Л. Синчук.

– Х., 2005. – С.94.

7. Зинуров Р.Н. Концептуальные основы и научно-практические проблемы координации

деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью (тенденции и

закономерности) : дис на здобуття наук. ступеня д-ра. юр. наук. – Уфа, 2003. – С. 343.

8. Якубов С.В. Административно-правовая сфера деятельности органов прокуратуры:

координация противодействия правонарушениям : дис на здобуття наук. ступеня канд.

юр. наук. – М., 2008, С.187.

9. Прокуратура в правовом государстве. – М., 1997.

10. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ. – М., 1998

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук