Головна

ТЕНДЕНЦІЇ ПРИСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ У ЗДІЙСНЕННІ СУДОЧИНСТВА І. Когутич


ТЕНДЕНЦІЇ ПРИСТОСУВАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ

ЗНАНЬ У ЗДІЙСНЕННІ СУДОЧИНСТВА

І. Когутич

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті на підставі літератури та судочинної практики розглянуто прояв одного із

загальних законів розвитку криміналістики – закон інтеграції та диференціації наукового

знання. Головну увагу звернуто на проблему творчого пристосування криміналістикою

тих наукових положень інших наук, які можуть бути використані в судочинстві лише

шляхом їх криміналістичної трансформації.

Ключові слова: криміналістика, тенденції криміналістики, закон інтеграції та

диференціації наукового знання, кримінальне судочинство.

Тема злочинної діяльності завжди актуальна. Вона змінювалася і змінюється

паралельно до змін суспільства, але була завжди й скрізь, закономірно

відображаючи в собі ті чи інші соціальні проблеми суспільства.

Злочинній діяльності сучасного суспільства притаманні нові якісні риси, однак

способи її вивчення та способи реагування на неї, на жаль, не змінилися. Унаслідок

цього суспільство виявилося нездатним протистояти злочинній діяльності.

Процес становлення криміналістики як науки тривав не одне десятиліття й

ставив перед собою мету створення науки, яка охоплювала необхідні елементи

інших наук, досвід, накопичений поколіннями, розробку нових ідей, механізм

усталення наявних. Ця наука повинна була озброїти знаннями тих, хто покликаний

цю діяльність досліджувати і, в кінцевому підсумку, м

аксимально її локалізувати,

побороти. Зазначена мета, вирішення якої виявилося можливим тільки на основі

максимального використання досягнень природничих і технічних наук у контексті

творчого пристосування їх для завдань судочинства, стала однією з тенденцій

розвитку криміналістики. У ній, чи не найактивніше, проявився один із загальних

законів розвитку науки – закон інтеграції та диференціації наукового знання. Ця

тенденція знаходила свій прояв упродовж усієї історії становлення науки

криміналістики.Періоду нагромадження емпіричного матеріалу в криміналістиці більш

притаманною була диференціація наук. Диференціація наукових знань – це процес

виникнення й розвитку у надрах "материнської" науки чи наукового напряму ідей,

теорій та розділів, що за певних умов можуть набути якісно нового стану, а у низці

випадків отримати такий розвиток, що вони набувають статусу самостійних теорій,

наук чи наукових напрямів.

Диференціація сприяла більш чіткому визначенню предмету пізнання

криміналістики. А це, своєю чергою, відповідало тому її рівню, за якого переважне

місце займали опис і класифікація досліджуваних криміналістикою явищ. Етапу ж

побудови розвинених теорій (окремих криміналістичних вчень) характерною

виявилася інтеграція наукового знання.

Диференціація закономірно призвела до протилежного явища – до інтеграції.

Інтеграція наукових знань – це процес "зв’язування" окремих диференційованих

ідей, методів, частин та функцій взаємодіючих наук у єдине ціле. Синтезовані у

будь-якій предметній галузі пізнання, вони у своїй сукупності утворять вже нову

галузь знання, нову науку. Однак, незважаючи на свою новизну, така наука не втрачає зв’язків з "материнською" наукою, у надрах якої почали формуватися її

головні елементи, зберігає свою належність до класу наук, що обслуговують

відповідну предметну галузь. “Диференціація знання як тенденція завжди

супроводжувалася й іншим процесом – інтеграцією науки. Відносна роль цих

тенденцій постійно змінювалася в історії науки. Якщо в період “затишшя”, коли

відбувалось нагромадження фактів і матеріалів, переважає диференціація, то в

період різких зламів старих наукових концепцій, зміни однієї наукової картини

світу іншою переважає інтегруюча тенденція”[4, с. 73].

На сучасному етапі розвитку науки, в умовах науково-технічної революції,

обидві ці суперечливі тенденції проявляються в діалектичній єдності. Зокрема,

поява нових сфер знання на стиках старих, класичних наук динамічно демонструє

не лише подальшу диференціацію науки, але й засвідчує зворотне – виникнення

нових зв’язків міжвідособленими раніше самостійними сферами наукового знання,

про синтез “часток” цих наук у нову науку [1, с.245].

Тенденції до диференціації й інтеграції наукового знання в процесі

становлення криміналістики проявили себе своєрідно. Так, на етапі становлення

криміналістики як самостійної сфери наукового знання диференціація, з одного

боку, зумовлювала місце криміналістики у системі юридичних наук, які

забезпечували функціонування кримінального судочинства – судової медицини,

судової психіатрії, судовій хімії, а з іншого, – співвідношення консолідованих

криміналістичних знань з положеннями (напрацюваннями) цих наук. Саме цей

процес і призвів до визначення місця криміналістики в системі юридичних наук та

її відмежування від споріднених сфер, передусім, природничих наук. Інтеграція

знань на цьому етапі була виражена здебільшого у пристосуванні криміналістикою

для потреб судочинства напрацювань природничих і технічних наук, які ставали в

перетвореному (синтезованому) вигляді частиною змісту криміналістичної науки.

Саме так виникли судова фотографія та відеозйомка, криміналістичне

слідознавство (трасологія), криміналістична документалістика та інші розділи,

передусім, криміналістичної техніки На сучасному етапі розвитку криміналістики процеси диференціації й

інтеграції наукового знання набули якісно іншого характеру. Диференціація

виявилася спрямованою своїми тенденціями не стільки зовні, стосовно суміжних

наук, юридичних та інших, скільки усередину самої криміналістики. А це, своєю

чергою, призвело до виникнення на стиках між нею й суміжними науками нових

сфер знання: судової психології, логіки слідства тощо “…Частинки предмета

криміналістики перемістилися в предмети цих нових наук, явища інтеграціїзнання

одержали двобічний вираз. Вони як і раніше виявляються переважно в активному

творчому використанні криміналістикою даних інших наук і привнесенні їх у

кримінальне судочинство, але до цього додалися процеси інтеграції, характерні для

сучасного етапу розвитку науки в цілому, які в підсумку призвели до зміни самої

природи криміналістики, перетворенню її в науку інтегральної природи” [1, с.246].

Що ж до сучасного процесу інтеграції науки – йому також властиві

закономірні нові тенденції. Зокрема, всебічне вивчення певного об’єкта

криміналістики відбувається за умови використання не лише нею напрацьованих

методів і засобів. Тут необхідні й допустимі інструменти й багатьох інших наук.

Адже без цього комплексного застосування вже неможливо одержати принципово

нове знання. Це призводить до того, що чимало об’єктів стає загальними для двох і

більше галузей знань, кожна з яких досліджує їх у комплексізіншими або окремо,

у своєму аспекті й керуючись своїми метою та завданнями. Дедалі більшого поширення у різних науках одержують ті самі методи. Специфіка методів пізнання

й засобів дослідження, як ознака самостійності тієї чи іншої науки, відіграє щораз

мену роль. І навпаки, дедалі більшого значення в науково-технічному прогресі

починають здобувати загальнізасоби й методи пізнання. Нарешті, інтеграцію наук

пояснюєть тепер не тільки спільністю об’єктів, засобів і методів пізнання, але й

суспільною функцією науки як продуктивної сили нашого суспільства.

На сучасному етапі розвитку криміналістики зазнають поширення комплексні

дослідження, здійснювані колективами, до складу яких, крім криміналістів,

входять фахівці різних галузей знань: фізіології й біоніки, кібернетики й

математики, біології, хімії, антропології тощо. Криміналістичні об’єкти

досліджують різні фахівці з позицій і методами конкретних наук, але для

вирішення завдань криміналістики. Цей шлях властивий саме криміналістичній

науці, і ажніяк не фізіології, біоніці та іншим галузям знань.

Розглянута тенденція в розвитку криміналістики (комплексність наукових

досліджень) зумовлює появу досить розповсюджених в юридичній літературі

висловлювання, що можуть мати, як видається, небажані наслідки. Деякі автори

стверджують, що виникли “нові” розділи криміналістики. Наприклад, у цьому

контексті було запропоновано дослідження тютюнових виробів, рослинних та

інших об’єктів, що здійснюються методами дендрохронології, газової

хроматографії, металознавства тощо, вважати криміналістичними [6]; щоб

криміналісти, а не хіміки, розробили судово-хімічні методи дослідження речових

доказів [7, c. 35], як і індивідуальну криміналістичну ідентифікацію рідких,

сипучих і газоподібних речовин [5]. Автори цих ідей схожі дослідження

зачислювали до системи криміналістичних, посилаючись на їхню

“криміналістичну цілеспрямованість”, “криміналістичну сутність” [3, с. 292].

Однак і швидше за все, у цих випадках йдеться не про комплексні наукові

дослідження, здійснювані за участю криміналістів, для криміналістики та із

криміналістичними об’єктами. “… тут виправдано вести мову лише про

розширення певної сфери знань, яка ґрунтується на положеннях такої галузі

практики, як криміналістична експертиза. Реально має місце охоплення рамками

криміналістичних досліджень усього того, що, так чи інакше, може бути

використане у ході дослідження відповідних видів речових доказів. Тобто мова

повинна вестись не про інтеграцію наукового знання, а про механічне його

об’єднання під прапором криміналістики” [1, с.248]. У цьому контексті необхідно зазначити, що хіміки, біологи, фізики (як і

більшість криміналістів) не схильні зачислювати проведені ними дослідження до

криміналістичних і, зазвичай, називають їх судово-біологічними, судово-

хімічними, ґрунтознавчими, але ажніяк не криміналістичними.

Аналогічно, нічим не виправдане ототожнення комплексних досліджень,

характерних для сучасної криміналістичної науки із судово-експертними

дослідженнями у кримінальних справах тільки на тій підставі, що наука

криміналістика має за мету сприяти органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Адже ця мета властива не лише криміналістиці; її наявність ще не визначає

“криміналістичної сутності” або “криміналістичної цілеспрямованості” тієї чи

іншої галузізнань або різновид судової експертизи.

Явища інтеграціїзнання в сучасній криміналістиці виявляються й у зростаючій

кількості об’єктів дослідження, спільних як для неї, так і для інших юридичних

наук. Так чимало уваги стали приділяти вивченню норм кримінального та

кримінально-процесуального права, доказового права і положень теорії доказів,принципів наукової організації праці слідчих і експертів, ревізійної діяльності

тощо.

Розширилася сфера використання у криміналістиці загальнонаукових методів.

У цьому контексті виправдано згадати про так званий процес “математизації”

криміналістики, котрий динамічно розвивається. Адже відомо, що в основу

криміналістичної діяльності покладені процеси збирання, переробки та

використання інформації про подію злочину і злочинця. Тому для підвищення

ефективності цієї діяльності, насамперед, необхідно підвищити ефективність

інформаційних процесів. Це, як свідчить практика, поряд з іншими заходами,

найкраще досягти шляхом цілеспрямованого та багатоаспектного використання

даних математики, кібернетики та інформатики або, інакше кажучи, унаслідок

взаємодії криміналістики з цими та спорідненими науками.

На сучасному етапі розвитку науки процес використання комп’ютерно-

математичних методів дослідження охопив більшість сфер наукового знання.

Забезпечуючи високу точність отриманих результатів, дозволяючи обґрунтовано

прогнозувати розвиток предмета пізнання, відкриваючи нові можливості наукового

пошуку, такі методи забезпечують більш повне пізнання – як кількісне, так і якісне

– тих закономірностей об'єктивної дійсності, які вивчають окремі науки.

Свого часу було названо три причини “математизації” науки [2, с.407]. Перша

залежить від самого процесу розвитку й поглиблення наук, який на певному етапі

призводить до необхідності широкого використання в процесі досліджень

математичного апарату. Адже вже ніхто не заперечуватиме, що наука лише тоді

досягає досконалості, коли їй вдається користуватися математикою. Друга причина

полягає у розширенні меж самої математики, виникненні й розвитку нових її

розділів, що забезпечує можливість математизації нових сфер знання. Нарешті,

третя причина – розвиток кібернетики й електронної обчислювальної техніки, що

дає змогу перетворити зазначенуможливість у дійсність.Якіжфункції математики в процесі пізнання юридично значущих фактів?

Перша функція полягає в тому, що використання засобів та методів

математики сприяє підвищенню об’єктивності й точності проведених досліджень

та одержаних результатів, на основі яких приймаються юридично значущі рішення.

Як відомо, найважливішими засадами наукового пізнання є повнота та

всебічність дослідження об’єкта (наприклад, у кримінальному судочинстві –

повнота й всебічність досліджень події злочину та пов’язаних з ним обставин). А

це означає, що поряд з якісними повинні бути виявлені та вивчені кількісні й

структурні характеристики об’єкта пізнання, а такожйого функціональнізв’язки та

відношення з іншими об’єктами. Така друга функція математичних методів, що

використовуються.

Третя функція математичних методів полягає у тому, що їхнє використання

суттєво впливає на якісний розвиток теорії тієї галузі знання, де вони

застосовуються. Річ у тім, що переклад понять та уявлень на математичну мову

істотно уточнює, удосконалює і розвиває систему цих понять та уявлень. Отож,

унаслідок взаємодії будь-якої юридичної науки з математикою синтезується дві

наукові мови опису об’єкта чи процесу пізнання – юридичний і математичний. Тут

може відбуватися не лише синтез понять, але й переклад деяких із них з однієї

мови опису на інший, зокрема, з природної мови на штучну, тобто, на мову знаків.

Процес “математизації” поширився й на криміналістику, що, безсумнівно, є

показником зростання зрілості цієї науки. Це також свідчить про підвищення її

ефективності, зростаюче значення цієї галузі знань для слідчої, судової й експертної практики. Математико-кібернетичні методи дослідження дедалі ширше

застосовують й у криміналістичній експертизі.

Наукові пошуки у сфері застосування математико-кібернетичних методів

дослідження в криміналістиці набули останніми роками значного розмаху. Вони

поширилися не лише на сферу криміналістичної техніки, але також і на

криміналістичну тактику, ставши, як видається, перспективним напрямом розвитку

криміналістичної науки.

Тому й проведення комплексних наукових досліджень, і використання

математичних та інших методів дослідження, різноманітні явища інтеграції

наукового знання в криміналістиці зумовлені основною її функцією – активним

творчим пристосуванням даних інших наук для потреб судочинства. Більше того,

самій цій функції такожвластивий інтегральний характер.

Отже, необхідно розрізняти використання криміналістикою положень інших

наук з метою розвитку самої криміналістичної науки та активне пристосування

криміналістикою напрацювань інших наук для завдань кримінального

судочинства. У першому випадку йдеться про прояв загального закону інтеграції

наукового знання. Із цього погляду використання в криміналістиці положень

логіки, психології, математики, кібернетики принципово нічим не відрізняється від

використання, наприклад, даних цих наук у кримінології або кримінально-

виконавчому праві. Однак не ця форма використання досягнень інших наук

становить зміст та специфіку закону розвитку криміналістики.

Активне, творче пристосування засобів і методів природничих, технічних та

інших наук для вирішення завдань судочинства (а не з метою криміналістичних

наукових досліджень) і створення на їхній базі криміналістичних методів роботи з

доказами – ось якісно інший процес, ніж звичний процес інтеграції наукового

знання. Власне він і є процесом взаємопроникнення наук. Адже його результат

створення рекомендацій для практики протидії злочинності, тобто знань, якісно

відмінних від початкових як за змістом, так ізавданнями використання Усе вищенаведене стосується проблеми творчого пристосування

криміналістикою тих наукових положень інших наук, які не можуть бути

використані в судочинстві прямо, безпосередньо, окрім як через криміналістичну

трансформацію. У тих випадках, коли такі положення можуть бути використані у

кримінальному судочинстві прямо, без посередництва криміналістики, змінюється

й характер взаємодії між криміналістикою та цими науками. Наприклад,

положення судової медицини, судової психіатрії, судової психології та деяких

інших сфер знання слідчий і суд використовують безпосередньо, так би мовити, з

першоджерела, а не у перетвореному криміналістикою вигляді. Завдання

криміналістики тут – не активне пристосування положень цих наук для потреб

судочинства (їх для цього й розробляли), а їх врахування під час розробки

практичних специфічно криміналістичних рекомендацій.

––––––––––––––––––––

1. Белкин Р.С. Курс криминалистики в 3 т. – Т. 1 : Общая теория криминалистики /

Р.С.Белкин. – М. : Юристъ, 1997. – 408 с.

2. Глушков В.М. О гносеологических основах математизации наук /В.М. Глушков //

Диалектика и логика научного познания. – М. : Наука, 1966.

3. Иванов А.Н. К вопросу о криминалистическом исследовании тканей /А.Н. Иванов,

Л.В. Франк // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Душанбе, 1962. – №2

4. Лейман И.И. Науковедение и проблема единства наук /И.И. Лейман //

Методологические проблемы взаимосвязи и взаимодействия. – Л., 1970. 5. Шляхов А.Р. В институте судебных экспертиз /А.Р. Шляхов. // Соц. законность. – 1969.

– № 3.

6. Шляхов А.Р. Возможности и перспективы криминалистической

экспертизы/А.Р. Шляхов // Соц. законность. – 1969. – № 8.

7. Шляхов А.Р. Организация производства новых видов судебных экспертиз /

А.Р. Шляхов // Вопросы криминалистики и судебной экспертизы. – Душанбе. – 1963. –

№ 3.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук