Головна

“ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ІЗ РОЗКРИТТЯ ВБИВСТВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БЕЗВІСНИМ ЗНИКНЕННЯМ ПОТЕРПІЛИХ І РОЗШУКОМ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛИХ ОСІБ” М. Зубрицький


“ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО

НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ІЗ РОЗКРИТТЯ

ВБИВСТВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БЕЗВІСНИМ ЗНИКНЕННЯМ

ПОТЕРПІЛИХ І РОЗШУКОМ БЕЗВІСТИ ЗНИКЛИХ ОСІБ”

М. Зубрицький

 

Генеральна прокуратураУкраїни

вул. Різницька, 13/15, 01011, Київ, Україна

тел. (044) 280-65-29 Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

У статті розглянено питання допущення порушень чинного законодавства

оперативними працівниками органів внутрішніх справ під час приймання, реєстрації,

обліку та розгляді заяв та іншої інформації про безвісне зникнення громадян та у разі

проведення оперативно-розшукової діяльності під час розшуку безвісно зниклих осіб.

Зазначена стаття висвітлює сутність, завдання та специфіку прокурорського нагляду за

законністю розслідування кримінальних справ про умисні вбивства, характеризуючи

повноваження прокурора як гаранта забезпечення конституційних прав особи, який може

попередити або усунути порушення закону.

Ключові слова: умисне вбивство, розшук безвісти зниклих потерпілих, розшук

безвісти зниклих осіб, прокурорський нагляд.

Найтяжчим злочином проти особи є протиправне позбавленняжиття людини –

умисне вбивство. Не менш важким для родичів і близьких є безвісне зникнення

особи, коли залишається надія про повернення зниклого, яка щомісяця згасає. Не є

таємницею той факт, що частина безві

сно зниклих осіб стає жертвами умисних

вбивств, тому правоохоронні органи повинні приділяти увагу встановленню місць

перебування безвісти зниклих осіб не меншу, ніж розкриттю умисних вбивств. На

практиці у багатьох випадках робота проводиться формально і фактично

припиняється після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної

справи “у зв’язку з відсутністю даних, що потерпіла особа стала жертвою

злочину”.

Обов’язок щодо здійснення розшуку осіб, якізникли, покладено на оперативні

підрозділи органів внутрішніх справ (далі – ОВС). Завданням прокурора у

здійсненні нагляду є забезпечити додержання законів під час проведення перевірки

й оперативно-розшукової діяльності, передусім щодо повноти і об’єктивності

прийнятих рішень. При цьому діяльність уповноважених прокурорів повинна

сприяти виконанню відповідних завдань оперативно-розшукової діяльності (далі –

ОРД) [1]. Узагальнення практики прокурорського нагляду в зазначеній сфері свідчить

про наявність суттєвих недоліків, які створюють сприятливі умови для порушень

законності піднаглядними органами. Головно це виражається у відсутності єдиної

системи здійснення нагляду, формальному й епізодичному характері перевірок,

несвоєчасному вжитті прокурорами заходів до скасування необґрунтованих

постанов щодо відмови у порушенні кримінальних справ, винесених за фактами

безвісного зникнення осіб або виявлення невпізнаних трупів.

Безвісне зникнення особи може бути наслідком вчинення злочину, з огляду на

це повідомлення про безвісне зникнення є приводом для початку активної

діяльності оперативних працівників відділів карного розшуку (далі – ВКР), а також

об’єктом посиленого нагляду відповідних прокурорів. Відсутність же належного нагляду негативно позначається на ефективності діяльності оперативних

працівників ВКР, оскільки їхня оперативність прямо залежить від рівня реальної

відповідальності. Унаслідок їхньої бездіяльності, інформація про кримінальний

характер обставин зникнення особи з’являється із запізненням, а тому версія про

вчинення злочину щодо неї висловлюють і відпрацьовують несвоєчасно, що

призводить до втрати доказів, які підтверджують саму подію злочину.

Оперативні працівники ВКР найчастіше допускають такі порушення, як

формальне проведення перевірок за повідомленнями про безвісне зникнення,

особливо поверхневе проведення огляду місць останнього перебування зниклих,

при якому не вилучаються їхні особисті речі, предмети й фотографії, що

унеможливлює подальше проведення ідентифікаційних досліджень. У разі

одержання пояснень про обставини безвісного зникнення особи необґрунтовано

звужується коло опитуваних, не з’ясовується наявність фактів, що свідчать про

можливе вчинення злочину. Несвоєчасно заводять оперативно-розшукові справи

(далі – ОРС) і оголошують безвісно зниклих у державний розшук. Розшук зниклих

осіб проводиться непланомірно, плани оперативно-розшукових заходів однотипні,

а тому можна сказати, що належного планування по заведених ОРС взагалі немає.

Особи, які володіють інформацією стосовно зниклого, не опитуються або

опитуються поверхово, не вивчаються їхні взаємовідносини з близькими та

знайомими. Значна частина оперативних працівників ВКР діє шаблонно, не

враховуючи конкретних обставин зникнення, уся їхня діяльність зводиться до

направлення орієнтувань і складання рапортів, але без використання необхідного

комплексу заходів ОРД, оперативного комбінування. Украй рідко проводяться такі

оперативно-розшукові заходи, як зняття інформації з каналів зв’язку, контроль

шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень, що

потребують детальної оперативної розробки осіб, стосовно яких виникають

підозри про причетність до події зникнення [2]. Результат відсутності оперативно-

розшукової роботи ховається за збільшенням паперового обсягу оперативно-

розшукових справ, шляхом долучення до них оперативно-службових документів,

що ніяк не стосуються до розшуку Наприклад, у матеріалах оперативно-розшукової справи з розшуку гр.М., який

виїхав до м. Сімферополя, а потім проживав і працював у м. Ялті, розшук звівся до

проведення обходу сусідніх будинків та відпрацювання кафе і ресторанів

м. Джанкой. Так само здійснювався розшук гр.К. Незважаючи на те, що зниклий

вийшов у рейс на судні і останній його дзвінок був з м. Калінінграда Російської

Федерації, екіпаж судна не було відпрацьовано, а розшук звівся до скерування

запитів до медичних установ АР Криму.

Вивчення матеріалів “дослідчих” перевірок дає підстави зробити висновок про те,

що нерідко оперативні працівники ВКР намагаються будь-яким способом відмовити у

порушенні кримінальної справи, ігноруючи інформацію про кримінальний характер

обставин зникнення громадян. Зазвичай, передбачається нещасний випадок або

небажання зниклого громадянина повідомляти близьких про своє місце перебування,

підтримувати з ними зв’язок. Непоодинокими є випадки прийняття рішень про

відмову в порушенні кримінальної справи на підставах, що взагалі не були досліджені

під час перевірки. Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи оперативні

працівники ВКР обґрунтовують неперевіреною інформацією про зловживання

алкоголем особами, що зникли безвісти, їхньою схильністю до бродяжництва,

висловленням думок про суїцид та іншими надуманими підставами, які

спростовуються під час проведення наглядових перевірок Загалом працівники міліції припускають, що такі особи не бажають надавати

відомості про своє місцезнаходження або що це подія нещасного випадку, тоді як

при оцінці обставин зникнення громадян потрібно керуватися презумпцією

вчинення щодо них злочинів.

Повідомлення про безвісне зникнення громадянина не є рівнозначним до

повідомлення про вчинений або підготовлений злочин, оскільки в ньому звичайно

немає даних, які б вказували на вчинення злочину стосовно безвісти зниклого.

Тому повідомлення про зниклу особу формально не є підставою для порушення

кримінальної справи.

Отож, достатньою підставою для порушення кримінальної справи за

матеріалами перевірки про безвісне зникнення можуть бути дані, які прямо,

побічно чи окремо в сукупності свідчать про те, що безвісти зникла особа стала

жертвою злочину, а саме:

– малолітній та престарілий вік зниклого;

– відсутність даних щодо наміру особи виїхати, причин для приховування від

близьких свого від’їзду або залишення будинку на тривалий час;

– відсутність захворювання, що може викликати раптову смерть, втрату пам’яті,

орієнтування в часі або в просторі;

– наявність за місцем проживання чи роботи зниклого особистих документів і,

насамперед, паспорта, військового квитка, посвідчень особи й інших

документів;

– наявність особистих речей, предметів гігієни, без яких людина не може

обійтися у випадку тривалої відсутності;

– наявність одягу, у якому зникла особа мала на собі;

– відсутність даних щодо зняття з реєстрації за місцем проживання, звільнення

чи переведення на роботу в іншу місцевість, зняття з військового обліку,

переведення пенсіїз місця прописки чи постійного проживання;

– наявність тривалих конфліктів у родині;

– наявність злочинних зв’язків, погроз на адресу зниклої особи, суперечливі

пояснення та аналогічне поводження тих, хто контактував з особою перед

зникненням; – наявність слідів, одержання інших відомостей, що свідчать про можливе

вчинення злочину, у приміщенні, салоні автомобіля чи іншому місці

останнього перебування особи, що пропала безвісти;

– коли з пояснень опитуваних осіб вбачаються конкретні підозрювані у вчиненні

злочину;

– отримання суперечливих пояснень і нелогічна поведінка тих, хто контактував з

особою перед їїзникненням;

– зникнення з автотранспортом або великою сумою готівки, цінностей.

За наявності цих ознак кримінальна справа має бути порушена обов’язково у

випадку відсутності протягом 10 днів відомостей про долю чи місцезнаходження

зниклої особи.

Наявність помилкових критеріїв оцінки діяльності ОВС з розкриття злочинів

призводить до втрати ефективності відомчого контролю над цією діяльністю,

оскільки керівники ОВС, що є перед вибором між виконанням вимог законів і

покращанням показників, вибирають останнє.

З огляду на це зростає роль прокурорського нагляду, оскільки прокурор не

пов’язаний вузьковідомчими інтересами піднаглядних органів щодо досягнення

показників на шкоду законності. Отож, слід визнати, що вдосконалення засобів і методів прокурорського нагляду за дотриманням законів під час розшуку, у тому

числі і безвісти зниклих, сприятиме розкриттю вбивств, пов’язаних з безвісним

зникненням потерпілих.

Предмет прокурорського нагляду за виконанням законів органами, що

здійснюють ОРД, з розшуку безвісти зниклих осіб, складається з таких елементів:

– прокурорський нагляд за дотриманням прав і свобод людини під час

здійснення оперативно-розшукової діяльності;

– прокурорський нагляд за дотриманням установленого порядку виконання

оперативно-розшукових заходів;

– прокурорський нагляд за законністю рішень, прийнятих органами, що

здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У деяких випадках людина добровільно змінює місце проживання, не

повідомляючи про це своїх рідних і знайомих, що може бути спричинене

небажанням підтримувати відносини з колишнім оточенням. Також може мати

місце нещасний випадок або суїцид, але непоодинокими є випадки, коли безвісне

зникнення людини поєднане з порушенням її прав на життя, особисту

недоторканність, свободу пересування тощо. Саме тому, відповідно до вимог ст. 3

Конституції України, визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності,

недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, а також утвердження й

забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [3]. Отже,

відсутність відповідної реакції уповноважених оперативних служб на інформацію

про безвісне зникнення особи є порушенням її права на захист з боку держави і

потребує негайного прокурорського реагування.

Черговий міліціонер не має права відмовити у прийнятті заяви (повідомленні)

про безвісне зникнення особи на підставах зникнення на території, що

обслуговується іншим ОВС. Органи внутрішніх справ зобов’язані невідкладно

реагувати на інформацію, що містить дані про безвісне зникнення людей. Однак

цей обов’язок виконується не завжди. У підрозділах карного розшуку ОВС широке

поширення отримала хибна практика несвоєчасного заведення ОРС або заведення

їх після фактичного виявлення розшукуваної особи та припинення перевірки за

фактом її безвісного зникнення.  Відповідно до ст. 10 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. №

565-XII (із змін і доп.) одним із основних обов’язків органів внутрішніх справ

(міліції) є здійснення розшуку осіб, які пропали безвісти [4]. Визначення Законом

цього обов’язку передбачає необхідність використання усіх можливих і

передбачених законом заходів щодо здійснення розшуку безвісно зниклих осіб.

При цьому оперативні працівники ВКР у кожному конкретному випадку

визначають, які саме заходи необхідно вжити і які саме сили та засоби оперативно-

розшукової діяльності потрібно використовувати. Інакше кажучи, вибір тактики

проведення оперативно-розшукових заходів, участь у них громадян і використання

технічних засобів є компетенцією уповноважених оперативних підрозділів.

Водночас, відсутність позитивних результатів розшуку через незадовільну

оперативно-розшукову роботу та використання не в повному обсязі своїх

повноважень оперативними працівниками є прямим порушенням вимог ст. 10

Закону України “Про міліцію”, що належить до предмета прокурорського нагляду і

є підставою для вжиття заходів прокурорського реагування.

Прокурорський нагляд за додержанням установленого порядку проведення

оперативно-розшукових заходів щодо розшуку безвісти зниклих осіб здійснюється

за допомогою вивчення уповноваженим прокурором матеріалів і оперативно- розшукових справ. Під час вивчення ОРС про безвісне зникнення осіб

перевіряється дотримання вимог ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову

діяльність” та відомчих наказів, інструкцій, інших документів щодо порядку

ведення цих справ [5]. Однією з умов такого дотримання є своєчасність, законність

і обґрунтованість заведення ОРС. Порушення строків, передбачених ст. 9-1 Закону

України “Про оперативно-розшукову діяльність”, ведення ОРС тягне за собою

несвоєчасне вжиття заходів щодо розшуку, що різко знижує його результативність

[6]. Саме оперативність вжитих оперативно-розшукових заходів є запорукою

успішної роботи.

Проблему недостатньо правового регулювання підстав і порядку

здійснення розшуку безвісти зниклих осіб, у зв’язку з інертністю законодавця,

на сьогодні вирішують за допомогою відомчих наказів, інструкцій, інших

документів, прийнятих Міністерством внутрішніх справ України, та

методичних рекомендацій, розроблених Генеральною прокуратурою України

[7]. Зазначені відомчі нормативні документи та методичні рекомендації з метою

своєчасного здійснення заходів щодо розшуку безвісти зниклих осіб

пропонують алгоритм спільних дій чергових по ОВС, слідчих органів,

працівників карного розшуку і уповноважених прокурорів від часу реєстрації

заяви про безвісти зниклу особу.

Здійснюючи розшук безвісти зниклих осіб, уповноважені на те органи можуть

ухвалювати такі рішення про:

– заведення оперативно-розшукової справи;

– проведення оперативно-розшукових заходів;

– закриття оперативно-розшукової справиПри цьому може допускатися прийняття кожного з перелічених видів рішень

на практиці в порушенням вимог Закону України “Про оперативно-розшукову

діяльність” та відомчих нормативних документів. Найчастіше порушення

допускаються під час заведення та закритті ОРС, тому при перевірці законності й

обґрунтованості прийняття рішення про заведення ОРС, з огляду небезвісне

зникнення особи, необхідно встановлювати: наявність у матеріалах ОРС заяви або

повідомлення про безвісне зникнення; постанови про заведення ОРС, затвердженої

начальником ОВС; реєстрації конкретної ОРС в журналі реєстрації таких справ із

присвоєнням їй відповідного номера тощо.

Мають місце факти заведення ОРС для штучного покращення показників

роботи органів, що здійснюють розшук безвісти зниклих осіб. В ОВС широкого

розповсюдження набула негативна практика заведення ОРС після фактичного

виявлення розшукуваної особи та припинення перевірки за фактом її безвісного

зникнення.

При перевірцізаконності й обґрунтованостізакриття ОРС, заведених у зв’язку

з безвісним зникненням особи, необхідно встановлювати:

– наявність уматеріалах ОРС постанови про їїзакриття;

– обґрунтованість припинення розшуку;

– наявність уматеріалах ОРС пояснення розшуканої особи.

Найбільш часто підставою для закриття ОРС є заяви родичів про необхідність

припинення розшуку, з огляду на повернення зниклої особи або у зв’язку з тим, що

про місцезнаходження безвісти зниклої особи їм стало відомо від знайомих або з

телефонної розмови з розшукуваним. При цьому оперативними працівниками ВКР

заходи для перевірки доказів, викладених у заявах, не вживають, осіб щодо

обставин зникнення розшукуваних осіб не опитують, місця їхнього знаходження не перевіряються. ОРС закривають без достовірного встановлення місцезнаходження

розшукуваної особи.

Методи виявлення порушень законодавства, що допускаються під час

здійснення розшуку безвісти зниклих осіб, що застосовуються прокурорами в

різних регіонах України у разі здійснення прокурорського нагляду головно схожі,

однак проблема відсутності єдиної методики сьогодні є актуальною. Зазвичай,

метод здійснення нагляду в цьому напрямку полягає у регулярному звірянні різних

оперативно-службових документів (робочих зошитів чергового; журналу обліку

вхідних і вихідних телеграм, скарг громадян, відомчої переписки; журналу виїздів

на місце події; книги рапортів чергового; наряду добових зведень про події), що

містять повідомлення про безвісне зникнення громадян, з матеріалами перевірки

цих повідомлень у порядку ст. 97 КПК України і заведенням ОРС. У процесі

звірення уповноваженим прокурорам потрібно вивчати справи оперативного

обліку зазначених категорій з метою встановлення фактів своєчасності їх

заведення й повноти проведених оперативно-розшукових заходів. Під час

виявлення неналежної оперативно-розшукової роботи уповноважені прокурори

зобов’язані вжити заходів до активізації розшуку шляхом скерування керівництву

ОВС відповідних вимог або актів прокурорського реагування, розгляд яких

потрібно контролювати.

Не завжди використовувані у регіонах методи здійснення нагляду можна

визнати законними. Наприклад, запропоную варіант, при якому у ході перевірок

ОРС за фактами безвісного зникнення громадян уповноважений прокурор повинен

отримувати додаткові відомості від заявників і родичів безвісно зниклої особи про

місцезнаходження останньої. Не заперечуючи можливостей отримання таких

пояснень уповноваженим прокурором, можна припустити, що у цьому випадку

відбувається підміна завдань прокурорського нагляду за законністю ОРД не

властивими йому обов’язками щодо виконання самої оперативно-розшукової

діяльності. Вважаю, що при виникненні у прокурора, який перевіряє ОРС про

безвісти зниклу особу, сумнівів у повноті отриманої від родичів та знайомих

розшукуваної особи інформації, прокурор повинен вимагати від керівництва ОВС

організації додаткових оперативно-розшукових заходів, не втручаючись при цьому

в їх проведення.

1. Див.: Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 4/1 гн “Про

організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність”.

2. Закон України від 18.02.1992 р. “Про оперативно-розшукову діяльність” (зі змінами) //

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 304.

3. Див.: Конституція України: Офіц. видання від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної

Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

4. Закон України від 20.12.1990 р. “Про міліцію” (зізмінами) // Відомості Верховної Ради

України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

5. Закон України від 18.02.1992 р. “Про оперативно-розшукову діяльність” (зі змінами) //

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 304.

6. Там само.

7. Див.: Організація та здійснення нагляду за додержанням законів органами внутрішніх

справ при розгляді та вирішенні заяв і повідомлень про безвісно зниклих осіб та

виявлення невпізнаних трупів // Генеральна прокуратура України: Методичні

рекомендації – К. – 2006. – Ст. 19.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук