Головна

ПРАВОВА ПРИРОДА СУКУПНОСТІ ВИРОКІВ: ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ. Г. Мартинишин


ПРАВОВА ПРИРОДА СУКУПНОСТІ ВИРОКІВ: ПОНЯТТЯ

ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ.

Г. Мартинишин

Львівський національний університет ім. Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 м. Львів, Україна

 

 

 

 

У статті досліджується правова природа сукупності вироків. Автором

проаналізовано різноманітні підходи до визначення правової природи даного явища і

зроблено висновок про те, що правову природу сукупності вироків необхідно

досліджувати через призму множинності злочинів.

На думку автора, сукупність вироків за своєю правовою природою є одним із

різновидів наслідків, які можуть наставати при множинності злочинів.

З’ясувавши правову природу сукупності вироків, автор приходить до висновку, що

правила призначення покарання за сукупністю вироків, які закріплені у ст. 71 КК України

є спеціальними правилами призначення покарання при множинності злочинів.

Ключові слова: правова природа, призначення покарання, сукупність вироків,

множинність злочинів, рецидив злочинів, сукупність злочинів, повторність злочинів.

На сучасному етапі розвитку кримінально-правової науки правова природа

сукупності вироків залишилась практично недослідженою, оскільки розглядалась,

пе

реважно, в контексті проблем призначення покарання. Однак, з’ясування

правової природи сукупності вироків має важливе значення, насамперед, тому, що

дозволяє визначити місце даного явища в системі кримінального права України та

його значення у врегулюванні суспільних відносин. Вивченню правової природи

сукупності вироків приділяли увагу: А.А. Ахобеков, М.І. Бажанов, Є.Ю. Жинкіна,

Ю.А. Красіков, Н.М. Крупская, В.П. Малков, Ю.Е. Пудовочкін, С.Г. Співак,

Н.А. Стручков, М.Т. Тащілін, В.М. Урчуков, Т.Г. Черненко, Т.Г. Чернова,

Ю.Н. Юшков та інші. Віддаючи належне напрацюванням науковців у вказаному напрямі, потрібно

зазначити, що правова природа даного явища залишилась недостатньо

дослідженою, оскільки увага науковців в основному була звернена на з’ясування

порядку призначення покарання за сукупністю вироків. В кримінально-правовій

доктрині на сьогодні так і не визначено комплексного розуміння правової природи

сукупності вироків і місце цього явища у системі кримінального права України.

Вважаємо, що розглядати зазначене явище лише як сукупність певних правил

призначення покарання є неправильним.

З огляду на вищенаведене вважаємо за необхідне з’ясувати правову природу

даного явища.

На наш погляд, правову природу сукупності вироків необхідно досліджувати

через призму множинності злочинів. Адже коли особа вчиняє новий злочин після

постановлення вироку і їй призначають покарання за сукупністю вироків, то,

зрозуміло, що має місце множинність злочинів, оскільки наявні два самостійні

злочини, якізберігають своє кримінально-правове значення.

Варто зазначити, що вчинення особою двох або більше злочинних діянь, як

правило, свідчить про підвищену суспільну небезпеку і вчиненого, і особи винного

оскільки, (за інших рівних умов) вчиненням декількох злочинів заподіюється

більша шкода правоохоронювальним інтересам, ніж одним злочинним діянням.

Потрібно погодитись з В.П. Малковим у тому, що вчинення особою повторно злочинних діянь, як правило, свідчить про стійкі або глибоко закоренілі в

свідомості суб’єкта антисуспільні погляди, звички і стремління, а нерідко, і

визначеної антисуспільної позиції [1, с. 21]. Більше того, якщо особа вчиняє новий

злочин вже після постановлення вироку за перший, то це свідчить про небажання

стати на шлях виправлення і тому у більшості випадках має місце зростання

суспільної небезпечності особи. В такому випадку, на наш погляд, необхідно

застосовувати більш суворе покарання до особи, котра вчинила декілька злочинів,

в порівнянніз покаранням для особи, котра вчинила одне злочинне діяння.

Кримінальний кодекс України не містить визначення поняття “множинності

злочинів”. В теорії ж кримінального права немає єдності думок щодо визначення

цього поняття.

Так, Ю.А. Красіков під поняттям множинностізлочинів розуміє випадки, коли

винна особа одним або декількома послідовно вчиненими діяннями вчиняє

декілька складів злочинів [2, с. 6].

Кругліков Л.Л. поняття множинності злочинів визначає як вчинення особою

декількох правопорушень, кожне яких оцінюється кримінальним законодавством

як самостійний злочин [3, с. 314]. Аналогічної позиції щодо визначення поняття

множинності злочинів притримується В.М. Кудрявцев [4, с. 242], Е.А. Фролов та

Р.Р. Геліакбаров [5, с. 8].

М.І. Бажанов вважає, що множинність злочинів має місце там, де однією

особою або співучасниками вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких

утворює самостійний склад злочину [6, с. 5]. На думку В.І. Пінчука, під

множинністю злочинів слід розуміти вчинення однією особою двох або більше

злочинів, кожен з яких являє собою окремий склад злочину, за умови, що особу,

котра їх вчинила, не було в установленному законом порядку звільнено від

кримінальної відповідальності [7, с. 3]. Криволапов Г.Г. [8, с. 7], Черненко Т.Г. [9, с. 9] та Чучаєв А.І. [10, с. 308]

множинність злочинів визначають як наявність вчинених однією особою двох або

більше злочинів, якізберігають своє кримінально-правове значення.

ГаухманЛ.Д., КолодкінЛ.М. та МаксімовС.В [11, с. 74] під поняттям

множинності злочинів розуміють вчинення однією і тією ж особою декількох

одиничних злочинів, принаймні два з яких зберігають своє кримінально-правове

значення для кваліфікації будь-якого із них або для призначення покарання за них.

Курінов Б.А. [12, с. 6], Леонтьєв Б.М. та Тяжкова І.М. [13, с. 497] вважають, що

поняттям множинності злочинів охоплюються випадки вчинення особою двох або

більше злочинів, за які не погашена судимість і не пройшли строки кримінального

переслідування.

ПрохоровЛ.А., Прохорова М.Л. [14, с. 27] виділяють наступні ознаки

множинності злочинів: а) кожне з правопорушень, що входять в множинність,

повинно бути лише злочином (адміністративні, дисциплінарні та інші

правопорушення, які супроводжують вчинений злочин, множинності не

утворюють); б) кожен злочин повинен бути встановлений судом і закріплений у

вироку суду; в) особа не повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності

за раніше вчинений злочин або судимість не повинна бути знята чи погашена.

МалковВ.П. поняття множинності злочинів визначає як випадки вчинення

особою двох або більше злочинів незалежно від того підлягала особа засудженню

чи ні, якщо при цьому хоча б по двох із них не погашені юридичні наслідки або

відсутні процесуальні перепони для кримінального переслідування [15, с. 11].

Згодом В.П. Малков в більш пізній своїй роботі множинність злочинів характеризує як випадки вчинення однією і тією ж особою (групою осіб) одним

або декількома діяннями послідовно двох або більше злочинів, за жоден із яких не

погашені (не анульовані) кримінально-правові наслідки або відсутні кримінально-

процесуальні перепони для кримінального переслідування [16, с. 138].

На думку І.О. Зінченка та В.І. Тютюгіна, під множинністю злочинів слід

розуміти вчинення особою самостійно (або у співучасті) двох чи більше злочинних

діянь, кожне з яких передбачене в Особливій частині КК як самостійний склад

злочину, за умови, що кожне з цих діянь не втратило кримінально-правового

значення і є відсутніми правові перешкоди для здійснення кримінального

судочинства [17, с. 15–16].

Проаналізувавши різноманітні підходи до визначення поняття множинності,

які пропонуються в науковій літературі, приходимо до висновку, що можна

виділити такі групи ознак, які характеризуть множинність як явище:

– ті, що впливають на кваліфікацію (саме з урахуванням цих ознак законодавець

виділяє такі форми множинності, як повторність, сукупність та рецидив

злочинів);

– ті, що впливають на вибірформи і міри кримінальної відповідальності;

Враховуючи те, що поєднання ознак множинності, які впливають на вибір

форми та міри кримінальної відповідальності, залежить від кримінально-правового

значення злочинів, які утворюють множинність (зокрема, наявність вироку суду за

одним іззлочинів, наявність призначеного особі покарання тощо), можна виділити

наступні ознаки множинності, що впливають на вибір форми і міри кримінальної

відповідальності:

– вчинення особою, принаймні, двох злочинів, які зберігають своє кримінально-

правове значення на момент їх вчинення;

– вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, котра їх вчинила:

1) особа вчинила злочин, але ще не попала в сферу кримінально-правового

впливу, тобто її ще не було притягнено до кримінальної відповідальності і згодом

вона вчиняє ще один злочин;2) а) особа вчинила злочин і за вчинення цього злочину її було звільнено від

кримінальної відповідальності умовно, тобто в порядку ст.ст. 47 чи 97 КК України,

і після такого звільнення особа знову вчинила новий злочин;

б) особа вчинила злочин і за вчинення цього злочину її було звільнено від

покарання з випробуванням (в порядку ст.ст. 75, 79, 104 КК України), але протягом

іспитового строку, вона знову вчинила злочин;

3) неповнолітня особа вчинила злочин, але її було звільнено від покарання із

застосуванням примусових заходів виховного характеру і після цього особа знову

вчинила новий злочин;

4) особа вчинила злочин і за вчинення цього злочину їй було призначено

покарання, яке вона повинна реально відбути, але згодом особа знову вчиняє новий

злочин. Різновидом призначення покарання особі, яке вона повинна реально

відбути є призначення покарання за сукупністю вироків.

З огляду на вищенаведене, приходимо до висновку, що призначення покарання

за сукупністю вироків за своєю правовою природою є одним із різновидів наслідків

множинності злочинів. Відповідно, правила призначення покарання за сукупністю

вироків, які закріплені у ст. 71 КК України є нічим іншим, як спеціальними

правилами призначення покарання при множинностізлочинів.

В науці існують інші точки зору щодо визначення правової природи сукупності

вироків. Так, тривалий час в науковій літературі радянського періоду існувала думка про те, що сукупність вироків є різновидом рецидиву злочинів[18, с. 98, 123; 19,

с.43]. Однак, сукупність вироків, на наш погляд, не можна отожнювати з рецидивом

злочинів, оскільки ці явища можуть існувати незалежно один від одного: для

призначення особі покарання за сукупністю вироків наявність рецидиву не

обов’язкова, достатньо тієї обставини, що особа вчинила новий злочин, який може

бути і необережним, після постановлення вироку за перший. Адже для наявності

рецидиву необхідно, щоб обидва злочини було вчинено умисно. Зрозуміло, що

рецидив не буде наявним у випадку вчинення особою, котра засуджена за

необережний злочин, нового необережного злочину після постановлення вироку. Не

існуватиме рецидиву і у випадку вчинення особою, котра засуджена за умисний

злочин, нового злочину через необережність (і навпаки) після постановлення вироку.

Так само як за наявності рецидиву покарання не завжди буде призначено за

сукупністю вироків, оскільки для призначення покарання за сукупністю вироків

обов’язково умовою є наявність невідбутої частини покарання за попередній злочин.

Отож, якщо стверджувати, що сукупність вироків є лише різновидом рецидиву

злочинів, то в такому випадку виникає питання яка правова природа сукупності

вироків не поєднаноїз рецидивомзлочинів?

В науці кримінального права висловлювалась також думка про те, що

вчинення нового злочину після постановлення вироку по першій справі або під час

відбування покарання за перший злочин слід називати не сукупністю вироків, а

сукупністю покарань [20, с. 175–176; 21, с.22; 22, с.129]. Погоджуємось з тим, що

термін “сукупність вироків” містить кримінально-процесуальну категорію “вирок”

і тому є не зовсім вдалим. Більше того, саме поняття “сукупність вироків”

передбачає наявність декількох вироків (2 і більше), однак не завжди наявність

кількох вироків свідчить про можливість застосування спеціальних правил призначення покарання, які закріплені законодавцем у ст. 71 КК України.

Наприклад, коли за одним із вироків покарання уже відбуто засудженим, але вирок

зберігає своє кримінально-правове значення, оскільки породжує судимість.

Виходячи із законодавчого визначення змісту цього явища, призначати покарання

за сукупністю вироків у зазначеному випадку не можна (хоча з буквального

тлумачення наявна сукупність вироків, тобто, є 2 вироки), оскільки немає

невідбутої частини покарання як основної складової правил призначення

покарання за сукупністю вироків. Незважаючи на це, на наш погляд, варто

погодитись з В.М. Урчуковим у тому, що висловлюючи таку точку зору, науковці

переносять акцент на наслідки факту вчинення злочину, не визначаючи правову

природу самого факту і такий підхід не є виправданим, оскільки з огляду на

кримінально-правові наслідки злочину (а саме – покарання) і “сукупність злочинів”

такожможна назвати сукупністю покарань [23, с. 6–7].

Наступним підходом, який пропонується в кримінально-правовій літературі,

щодо розуміння правової природи сукупності вироків є підхід, відповідно до якого

сукупність вироків визнається нічим іншим, як різновидом сукупності злочинів.

Автори зазначеного підходу розрізняють два види сукупності злочинів: перший її

вид-це вчинення винним двох або більше злочинів, за жоден із яких він не був

засуджений і ще не закінчились строки давності притягнення його до кримінальної

відповідальності за ці злочини, і другий вид сукупності злочинів- коли винний

після засудження за один із вчинених ним злочинів, але до повного відбуття

покарання, вчиняє будь-який новий злочин [24, с. 273].

Найбільш поширеною в науковій літературі є точка зору, що сукупність

вироків є формою множинностізлочинів [23, с. 11; 25, с. 692; 26, с. 88–90; 27, с. 17; 28, с. 303; 29, с. 10, 30; 30, с. 49]. Аналізуючи різноманітні підходи до визначення

поняття множинності, які пропонуються в науковій літературі, автори зазначеного

підходу схиляються до думки про те, що для множинності злочинів характерні

наступні ознаки:

1) вчинення однією і тією ж особою не менше двох самостійних злочинів,

незалежно від стадії вчинення злочину та форми співучасті;

2) кожне з діянь повинно бути встановлено вироком суду;

3) відсутні кримінально-правові і кримінально-процесуальні перепони для

притягнення особи до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання.

Тому, автори роблять висновок, що сукупність вироків є одним із різновидів

(формою) множинності злочинів, оскільки повністю відповідає основним ознакам

множинності злочинів: одна і та ж особа після постановлення вироку за вчинення

першого злочину (злочинів) знову вчиняє наступний злочин (злочини) за

відсутності кримінально-правових і процесуальних перепон притягнення до

кримінальної відповідальності та засуджується за вчинення нового злочину

(злочинів), з урахуванням невідбутої частини покарання за попередній злочин

(злочини). Однак, сукупність вироків вони не відносять до жодного із видів

множинності злочинів, визначених законодавством, а вважають її самостійною

формою множинності злочинів, обгрунтовуючи свою позицію тим, що сукупність

вироків поєднується з рецидивом злочинів лише частково, а з сукупністю злочинів

чітко розмежовується фактом наявності або відсутності засудження за раніше

вчинене злочинне діяння. Разом з тим, щодо видів сукупності вироків як

самостійної форми множинностізлочинів думки цієї групи науковців розділилися:

одні вважають, що така сукупність існує двох видів: сукупність вироків, поєднана з

рецидивом злочинів, сукупність вироків, не поєднана з рецидивом злочинів [29,

с. 11]. Інші виділяють ще і сукупність вироків, поєднану з сукупністю злочинів та

сукупність вироків, не поєднану з сукупністю злочинів[25, с. 693–694].

Сукупність вироків, поєднана з рецидивом злочинів, на думку науковців, має

місце у випадку вчинення засудженим нового умисного злочину після

постановлення обвинувального вироку і вступу його в законну силу, з

призначенням йому покарання за вчинений раніше умисний злочин, але до повного

відбуття покарання, за відсутності обставин, які б звільняли особу від відбування

призначеного покарання. Сукупність вироків, не поєднана з рецидивом злочинів

має місце у випадку вчинення засудженим нового злочину після постановлення

вироку по першій справі до вступу його в законну силу або коли новий злочин

вчинено з необережності. Сукупність вироків, поєднана з сукупністю злочинів, зазначають науковці,

наявна за таких умов, коли після постановлення вироку засуджений вчиняє

декілька нових злочинів, передбачених однією і тією ж статтею або різними

статтями чи частинами статті Особливої частини КК. Сукупність вироків, не

поєднана з сукупністю злочинів, на їхню думку, виникає коли після постановлення

вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє лише один злочин.

Прихильники такого підходу також роблять застереження, що сукупність вироків

може бути поєднана одночасно з рецидивом злочинів і сукупністю злочинів.

Вартою уваги видається точка зору, висловлена В.М. Урчуковим, щодо

розуміння правової природи сукупності вироків. Не заперечуючи того, що

сукупність вироків наділена всіма ознаками множинності злочинів і може бути

визнана її самостійною формою (хоча і не одержала законодавчого закріплення),

науковець зазначає, що призначення покарання за сукупністю вироків є спеціальними правилами, які повинні бути застосовані при такій формі

множинності злочинів, як сукупність вироків. Автор проводить паралель

стосовно застосування спеціальних правил призначення покарання за сукупністю

злочинів при такій формі множинності злочинів, як сукупність злочинів. Автор

приходить до висновку, що сукупність вироків необхідно виділити як самостійну

форму множинностізлочинів, яка повинна бути регламентована в кримінальному

законі і стати основою для призначення покарання за спеціальними правилами

[23, с. 12].

На наш погляд, сукупність вироків не може бути визнана самостійною

формою множинності злочинів, оскільки вона охоплюватиме собою вже існуючі

дві форми: повторність та рецидив, крім того вона охоплює собою вчинення нового

злочину після постановлення вироку, коли діяння особи не підпадать ні під

поняття рецидиву, ні під поняття повторності. Можливо, варто в такому випадку

виділити окрему форму множинності і назвати її неоднократністю, але не в тому

розумінні в якому вона існувала в ст. 16 КК Російської Федерації і була виключена

Федеральним законом від 08.12.2003 №162-ФЗ, а яка б охоплювала собою

вчинення особою нового злочину після постановлення вироку, коли діяння особи

не підпадають ні під поняття рецидиву, ні під поняття повторності. І тоді варто

було б передбачити в окремій статті спеціальні правила призначення покарання за

сукупністю вироків, коли в діях особи матиме місце 1) рецидив, 2) повторність,

3) неоднократність.

Підсумовуючи вищенаведене, хотіли б зазначити, що з’ясування правової

природи сукупності вироків має важливе значення, оскільки дозволяє вирішити

до сьогодні дискусійне питання розмежування сукупності вироків та сукупності

злочинів, а також визначити місце цього явища у системі кримінального права

України. Провівши кримінально-правове дослідження правової природи

сукупності вироків, робимо висновок про те, що з урахуванням ознак

множинності, що впливають на вибір форми і міри кримінальної

відповідальності, призначення покарання за сукупністю вироків є різновидом

наслідку множинності злочинів, який проявляється у призначенні особі

покарання, яке вона реально повинна відбути. З огляду на це, вважаємо, що

правила призначення покарання за сукупністю вироків, які закріплені у ст. 71

КК України, є спеціальними правилами призначення покарання при

множинності злочинів у випадку вчинення особою нового злочину після

призначення їй реального відбуття покарання за перший злочин, що входить в

множинність.

1. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному

праву. – Казань: Казанск. ун-т, 1982.

2. Красиков Ю.А. Множественность преступлений (понятие, виды, наказуемость). Учеб.

Пособие. М.:ВЮЗИ.1988.

3. Уголовное право России. Часть общая. Под. ред. Л.Л. Кругликова.-М.:1999.

4. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. Второе издание.- М.:

Юрид. лит-ра, 1999.

5. Фролов Е.А. Множественность преступных деяний как институт советского

уголовного права: Учебное пособие / Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р.- Свердловск:

Свердловск. юрид. ин-т, 1967.

6. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.

Харьков.2000

7. Пинчук В.И. Множественность преступлений. Учеб. пос. Санкт-Петербург.1999.

8. Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по советскому уголовному праву.

Учебное пособие. М., 1974. –32 с.

9. Черненко Т.Г. Назначение наказания при множественности преступлений. Учебное

пособие. Кемерово, 2005.-118 с.

10. Российское уголовное право. В двух томах. Том I. Общая часть. Под ред. проф. А.И.

Рарога. - М.: Профобразование. 2001.- 600 с.

11. Уголовное право. Часть Общая. Часть Особенная. Учебник под общ. ред. проф. Л.Д.

Гаухмана, проф. Л.М. Колодкина, проф. С.В. Максимова.- М.: Юриспруденция.1999.-

871 с.

12. Куринов Б.А. Научние основы квалификации преступлений.- М.: Московск. ун-т, 1984.

13. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1. Учение о преступлении. Учебник для вузов /

Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой.- М.: Зерцало, 1999.-556с.

14. Прохоров Л.А., Прохорова М.Л. Уголовное право: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. –

377 с.

15. Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения

наказания). Изд-во Казанского университета.1974.

16. Практикум по уголовному праву. Учебное пособие. Под. Ред. Л.Л. Кругликова. М.:

Изд-во БЕК.1997.

17. Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення

покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. – Харків: “Фінн”, 2008. –

336 с.

18. Малков В.П. Повторность преступлений (понятие и уголовно-правовое значение).-

Казань.1970.

19. Юшков Ю.Н. Назначение наказания по совокупности преступлений и приговоров. М.:

Юрид. лит-ра.1975.-88 с.

20. Соловьев А.Д.Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву. М.:

Госюриздат.1958.

21. Яковлев А. Применения принципов сложения и поглощения наказания в судебной

практике // Социалистическая законность. 1956. №11.

22. Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений М.:

Госюриздат.1957.- 134 с

23. Урчуков В.М. Совокупность приговоров по Российскому уголовному праву: автореф.

дис. канд. юрид. наук : спец. 12 00 08 “Уголовное право и криминология, уголовно-

исполнительное право” / В.М. Урчуков.- Ставрополь, 2008.- 27 с.

24. Советское уголовное право. Часть общая. М.: Изд-во Юрид. лит-ра.1964.

25. Энциклопедия уголовного права. Т.9. Назначение наказания.- Издание профессора

Малинина- СПб ГКА, СПб.- 945 с.

26. Пудовочкин Ю.Е. Учение о преступлении: избранные лекции.- М.: Издательство

“Юрлитинформ”, 2008.- 224 с.

27. Спивак С.Г. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности

приговоров: автореф. дис... канд. юрид. наук.-М., 2007.- 32 с.

28. Становский М.Н. Назначение наказания. Санкт-Петербург.Юрид. центр Пресс.1999.-

657с.

29. Чернова Т.Г. Назначение наказания по совокупности приговоров по уголовному праву

России: дис… канд. юрид. наук: 12.00.08.- Йошкар-Ола: 2001 (Из фондов Российской

Государственной библиотеки).- 187 с.

30. Малков В.П., Чернова Т.Г. Совокупность приговоров и применение наказания

(вопросы законодательного регулирования, теории и практики).- Казань, 2003.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук