Головна

ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ О. Денькович


ОБ’ЄКТ ТА ПРЕДМЕТ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИМ

СУДОМ УКРАЇНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

О. Денькович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

Проаналізовано існуючу наукову літературу, присвячену проблемам тлумачення

норм права, та практику діяльності Конституційного Суду України в аспекті визначення

об’єкту та предмету тлумачення. Обґрунтовано, що норма права є основним, а у

кримінально-правовій сфері - єдиним допустимим, джерелом пізнання волі законодавця.

Автор робить висновок, що кримінально-правова норма, закріплена у тексті

кримінального закону, як форма виразу волі законодавця, є предметом тлумачення

Конституційним Судом України в кримінальному праві, а сама воля законодавця –

об’єктом тлумачення. Текст Кримінального кодексу України є засобом пізнання змісту

кримінально-правових норм.

Ключові слова: об’єкт тлумачення, предмет тлумачення, кримінально-правова

норма.

Питання про об’єкт та предмет тлумачення норм права не можна віднести до

категорії тих проблем, які залишились поза увагою науковців. Найбільше

напрацювань у цій сфері існує у літературі із загальної теорії права. Щодо

кримінально-правової літератури, то лише окремі автори прямо чи опосередковано

зупинялися на розгляді цих питань. Незважаючи на існування великого масиву

праць, присвячених тлумаченню норм права, погляди науковців щодо питання про

об’єкт та предмет тлумачення норм права загалом та кримінально-правових норм

зокрема характеризуються своєю різноманітністю та діам

етральною

протилежністю, що зумовлює актуальність дослідження вказаної проблеми.

Існуючі наукові напрацювання з питань тлумачення норм права з точки зору

аналізу в них питань об’єкта та предмета тлумачення можна поділити на дві групи:

1) наукові праці, у яких автори безпосередньо не виділяють такі терміно-поняття

як об’єкт чи предмет тлумачення, і лише контекстуально (з аналізу позиції

конкретного науковця щодо завдань та цілей тлумачення норм права) можна

зробити висновок щодо того, на що спрямований процес інтерпретації норм права

(це праці таких науковців як В.В. Степченко [1], П.О. Недбайло [2],

М.М. Вопленко [3], Н.Л. Радаєва [4], О.С. Шляпочников [5], В.В. Копєйчіков [6],

В.К. Грищук та В.С. Канцір[7], О.В. Бітюцкая [8], М.Д. Шаргородський [9]). Так О.В. Бітюцкая вказувала, що термін “розкриття змісту закону” слід розуміти лише

як найбільш глибоке і правильне з’ясування його букви [8, с. 63].

М.Д. Шаргородський зазначав, що завдання тлумачення кримінального закону є

точне з’ясування тих думок, які законодавець намагався виразити словами закону,

виявлення його волі [9, с. 154]; 2) наукові праці, у яких автори виділяють або

терміно-поняття об’єкта, або терміно-поняття предмета тлумачення, або обидва ці

терміно-поняття, та досліджують зміст цих понять. Серед науковців, напрацювання

яких можна віднести до цієї категорії, єдності щодо розуміння понять “об’єкта”

та/або “предмета” немає. Одна група вчених обґрунтовувала, що об’єктом

тлумачення є нормативно-правові акти (Б.П. Спасов [10, с. 153,161], В.В. Сухонос

[11, с. 459]), нормативно-правові акти та їх сукупність (В.В. Лазарєв [12, с. 443]),

закони і підзаконні нормативні правові акти (Н.Л. Гранат [13, с. 177], Ю.М. Тодика [14, с. 106]), текст нормативно-правового акта (Л.І. Чулінда [15, с. 19],

Н.М. Оніщенко [16, с. 469]), норми права (О.Ф. Черданцев [17, с. 32]), норми

Конституції (П.В. Волвенко [18, с. 43]). Інші науковці стверджували, що під

об’єктом тлумачення слід розуміти волю законодавця, виражену в тексті норми

права (Ю.Л. Власов [19, с. 12]). І лише деякі із авторів, які пропонували визначення

об’єкта тлумачення, зупинялися на розгляді питання щодо визначення предмету

тлумачення. В.В. Лазарєв [12, с. 443], Ю.М. Тодика [14, с. 108] предметом

тлумачення називали історичну волю законодавця (нормодавця), виражену в законі

(нормативному акті). На противагу вказаній точці зору, Ю.Л. Власов вважав, що

предметом тлумачення є сама норма права, її текст, тексти пов’язаних з нею

правових і не правових джерел [19, с. 13], Л.І. Чулінда – зміст норм права, у

формулюванні якого відбиваються наміри правотворця [15, с. 19]. Лише категорію

предмета тлумачення виділяв С.М. Олейников, яким він вважав нормативно

правовий припис [20, с. 373] та В.Ф. Щепельков, який вказував, що предметом

тлумачення повинен бути лише текст кримінального закону [21, с. 12]. Помилки

щодо визначення понять об’єкт тлумачення та предмет тлумачення у

кримінальному праві полягають у нерозрізненні цих понять окремими авторами, у

змішуванні форми явища з самим явищем (мається на увазі ототожнення понять

“воля законодавця”, “кримінально-правова норма” та “текст кримінального закону”

[21, с. 12]), у порушенні співвідношення понять “об’єкт” та “предмет”.

Аналіз практики діяльності Конституційного Суду України (далі – КС

України) станом на 01.09.2010 р. засвідчив, що КС України також не виділяє

окремо таких категорій як об’єкт та предмет тлумачення. Більше того, видається

що і сам КС України не визначився в тому, на з’ясування змісту якого явища

об’єктивної дійсності спрямований процес тлумачення. У своїх рішеннях вказаний

орган конституційного контролю вказує, що ним здійснюється тлумачення норм

права (наприклад, [22, абз. 1 п. 3.1 мотивувальної частини; 23, вступна частина; 24,

абз. 1 п. 4 мотивувальної частини; 25, абз. 1 п. 3 мотивувальної частини]), статей

нормативно-правових актів [26; 27], положення законів чи інших правових актів

[28, абз. 9 п. 1 мотивувальної частини], поняття [29, вступна частина], з’ясування

волі законодавця [22, абз. 4 п. 3.2 мотивувальної частини], змісту статті [30, абз. 3

п. 3.2 мотивувальної частини], змісту терміна [31, вступна частина].

В основі визначення змісту понять “об’єкт тлумачення” та “предмет

тлумачення” КС України повинен лежати, перш за все, характер співвідношення

понять “об’єкт тлумачення” та “предмет тлумачення”. За загальним правилом

поняття “об’єкт дослідження” та “предмет дослідження” співвідносяться як рід і

вид, предмет є одним із аспектів об’єкта, на який безпосередньо спрямована увага

дослідника [15, с. 18]З метою регулювання суспільних відносин державою в особі її законодавчого

органу встановлюються або санкціонуються норми права. За посередництвом

кримінально-правових норм держава визначає свою волю щодо того, які діяння є

злочинами, які покарання застосовуються за вчинення цих злочинів, що є

підставою кримінальної відповідальності та інші питання у кримінально-правовій

сфері. Кримінально-правова норма, як і норми права інших галузей права, є

результатом волевиявлення законодавця, формою вираження його волі, рішенням з

питань, віднесених до його компетенції. Воля законодавця є первинною щодо

кримінально-правової норми, а кримінально-правова норма будучи результатом

волевиявлення законодавця є джерелом пізнання цієї волі. Саме із первинності волі

законодавця щодо кримінально-правової норми потрібно виходити, визначаючи поняття об’єкта та предмета тлумачення як Конституційним Судом України, так і

будь-яким іншим суб’єктом тлумачення у кримінально-правовій сфері.

Джерела пізнання волі законодавця не обмежуються лише нормами права.

Погляди законодавця з приводу тих чи інших питань можуть отримувати і інші

форми виразу (для прикладу положення, що містяться у пояснювальних записках,

що створюються в процесі прийняття норм права, положення проектів нормативно-

правових актів). Проте лише норма права є тією формою об’єктивації

законодавцем своєї волі, яка носить загальнообов’язковий характер для усіх

суб’єктів, які цю волю повинні виконувати. Інші матеріальні джерела пізнання волі

законодавця як неподільного ідеального явища можуть використовуватись

виключно як допоміжні у сукупності і у контексті із нормою права. Виступаючи

одним із аспектів родового поняття “воля законодавця”, однією із форм її

закріплення, норма права є основним, а у кримінально-правовій сфері -

самодостатнім та єдиним допустимим, джерелом пізнання волі законодавця, про

що йтиметься нижче.

“Кожна юридична норма для того, щоб стати відомою суб’єктам суспільного

життя і вступити в дію, повинна бути виражена ззовні, мати “місце” свого

реального існування” [32, с. 22]. Зовнішньою формою вираження, закріплення

норм права є нормативно-правові акти, їх статті [33, с. 111]. Норми права є

результатом волевиявлення законодавця. КС України зазначає, що результати

волевиявлення парламенту є його рішеннями, які закріплюються у актах цього

органу [34, абз. 3, 6 п. 5 мотивувальної частини]. “…Терміни "рішення" і "акти"

Верховної Ради України – це взаємозв'язані правові категорії, які співвідносяться

між собою як зміст і форма” [34, абз. 7 п. 5 мотивувальної частини]. “У цих актах

(актах Верховної ради України – прим. О.Д.) закріплюється волевиявлення

парламенту…” [35, абз. 1 підпункту 4.1 п. 4 мотивувальної частини]. Таким чином

норми права становлять сутність рішень законодавчого органу та закріплюються у

нормативно-правових актах цього органу. Про те, що у нормативно-правових актах

закріплюються норми права, вказано безпосередньо у рішеннях КС України [36,

абз. 1 п. 4 мотивувальної частини; 37, абз. 4 п. 2 мотивувальної частини; 38, абз. 2

п. 4 мотивувальної частини; 39, п. 4 мотивувальної частини]. Оскільки норми права

як результат волевиявлення законодавця закріплюються у актах відповідних

державних органів, то такі акти є засобом пізнання змісту цих норм права.

Зовнішньою формою вираження кримінально-правових норм та засобом пізнання

їх змісту є статтіКримінального кодексу України (далі – КК України) [40, с. 60]. До повноважень КС України належить офіційне тлумачення Конституції та

законів України (ст. 13 Закону України “Про Конституційний Суд України” від

16.10.1996 р.), тобто актів відповідних державних органів. Здійснюючи тлумачення

актів, які є засобом закріплення норм права, формою, за посередництвом якої

об’єктивувались норми права, КС України інтерпретує самі норми права. Таким

чином в ході тлумачення КК України, КС України з’ясовує зміст кримінально-

правових норм. Разом з тим, кримінально-правова норма є одночасно результатом

волевиявлення законодавця, формою закріплення волі законодавця та джерелом її

пізнання. Встановлюючи зміст кримінально-правової норми як джерела пізнання

волі законодавця, КС України встановлює одночасно зміст цієї волі. Отже,

кримінально-правова норма, закріплена у тексті кримінального закону, як форма

виразу волі законодавця, результат волевиявлення законодавця, є предметом

тлумачення КС України, а сама воля законодавця – об’єктом тлумачення. Текст КК

України є засобом пізнання змісту кримінально-правових норм. Зауважимо, що зовнішнього вираження потребує не лише норма права, але й

інші джерела пізнання волі законодавця, до яких можуть належати положення,

твердження, пропозиції, дискусії, які виникали в ході формування державної волі.

Вказані форми вираження волі законодавця можуть бути закріплені, наприклад, у

пояснювальних записках, проектах нормативно-правових актів, стенограмах

засідань відповідного державного органу, у процесі яких відбувалось обговорення

законодавчого акта тощо. Як нормативно-правовий акт є засобом пізнання змісту

норм права, так вказані матеріальні об’єкти є засобом закріплення змісту

додаткових джерел пізнання волізаконодавця.

Визнання того, що кримінально-правова норма є формою вираження волі

законодавця, не є достатньою підставою для ствердження про тотожність понять

“воля законодавця” та “кримінально-правова норма”. Категорія, яка є формою

вираження іншої категорії, у будь-якому разі має свої власні зміст і форму [41,

с. 18]. Свідченням такої нетотожності є наявність недоліків у тексті кримінального

закону [21, с. 12], коли текст норми права сформульовано нечітко, неясно,

незрозуміло та зіншими дефектами, тобто ambiqua vox legis, або коли аналіз тексту

КК України не дає можливості досягти однакового його розуміння. Теорією та

практикою неодноразово було встановлено, що внаслідок недотримання мовних

правил та правил законодавчої техніки під час конструювання юридичної норми,

зміст її тексту ставав абсурдним, а встановлення змісту кримінально-правової

норми ґрунтуючись лише на тексті кримінального закону, виявлялося

ускладненим. Сказане, однак, не означає, що на створення норми права, яка

містить вказані вище недоліки, волі законодавця не було або ця воля була

двозначною, такою, що допускала двояке розуміння. Така воля була, однак

встановити її зміст послуговуючись лише текстом закону стає неможливим.

Залежно від чіткості та повноти закріплення волі законодавця, кримінально-

правові норми можна поділити на: 1) кримінально-правові норми, у яких воля

законодавця виражена повно, адекватно, однозначно і безпосередньо випливає зі

змісту нормативно-правового акта; 2) кримінально-правові норми, у яких воля

законодавця відображена нечітко, неясно, а словесне формулювання норми

допускає двояке розуміння. Причини такої неузгодженості детально

проаналізовано в літературі [8, с. 63; 42, с. 55–56].Оскільки об’єктом тлумачення є воля законодавця, у випадку виникнення

складностей щодо з’ясування змісту норми права, закріпленої у приписі

нормативно-правового акта, недоліків у викладенні норми права, нам доводиться

відходити від тексту закону і намагатися встановити волю законодавця на основі

інших, нехай і опосередкованих, додаткових засобів її вираження, якими, як

вказувалось вище, для прикладу можуть бути документи, що створювались в

процесі законодавчої діяльності (такі як проекти нормативно-правового акта,

пояснювальні записки), політичні, соціальні та інші умови, за яких розроблявся

нормативно-правовий акт, що тлумачиться, тощо. У науковій літературі як

стверджується (наприклад, М.Д. Шаргородський обґрунтовував необхідність

використання у такому випадку логічного способу тлумачення [9, с. 153]) так і

заперечується [21, с. 14] можливість тлумачення кримінально-правових норм у

випадку виникнення суперечностей у межах кримінального закону. Такі додаткові

форми встановлення змісту волі законодавця використовувались і у практиці КС

України. Зокрема, у ряді випадків для встановлення змісту певного терміну КС

України використовував стенограму засідання Верховної Ради України про

прийняття нормативно-правового акта, у якому цей термін використовується (наприклад, [43, абз. 2 п. 3 мотивувальної частини], [44, абз. 1 п. 5 мотивувальної

частини], [45, абз. 3 п. 4.3 мотивувальної частини]), проекти нормативно-правового

акта (наприклад, [46, абз. 5 п. 2 мотивувальної частини], [47, абз. 1, 2 п. 3

мотивувальної частини]), аналізував процес обговорення та прийняття

відповідного законодавчого акту (наприклад, [47, абз. 3 п. 3 мотивувальної

частини]), з’ясовував тлумачення слів у словниках (наприклад, [44, абз. 1 п. 6

мотивувальної частини]). Не заперечуючи можливості вирішення вказаного

питання зазначеним чином у інших галузях права, вважаємо, що для

кримінального права таке вирішення є недопустимим з огляду на особливості цієї

галузі права.

По-перше, кримінальному праву, як такому, що належить до публічних

галузей права, властивою є ознака формальної визначеності, що є гарантією

законності, однаковості застосування його норм [48, с. 11]. У п. 22 ч. 1 ст. 92

Конституції України вказується, що виключно законом визнається, яке діяння є

злочином, і яка відповідальність настає за його вчинення. Окрім того, у ч. 3 ст. 3

КК України вказується, що злочинність діяння, а також його караність та інші

кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом (тобто лише

кримінально-правовими нормами – прим. О.Д.). Використання суб’єктом

інтерпретації у ході тлумачення кримінально-правових норм, окрім тексту КК

України чи положень нормативно-правових актів, пов’язаних із ним, інших

додаткових форм вираження волі законодавця, створює ситуацію, за якої

сформульований у тексті кримінального закону зміст кримінально-правової норми

буде лише орієнтиром.По-друге, одним із принципів кримінального права є загальновизнаний

принцип “nullum crimen sine lege”, закріплений у ч. 1 ст. 2 КК України, відповідно

до якого підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-

небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого КК. Отже, якщо

якесь діяння прямо не передбачене у КК України, як злочин, то його вчинення не

може за будь-яких умов тягти кримінальну відповідальність.

По-третє, одним із суб’єктів правовідносин, що регулюються кримінальним

правом, є держава в особі державних органів. У теорії кримінального права існує

точка зору, відповідно до якої адресатом кримінально-правових приписів є сама

держава в особі її судів та органів кримінального переслідування [41, с. 22; 49,

с. 34]. Не вдаючись у дискусію щодо обґрунтованості такого підходу, все ж таки

беззаперечним є факт, що саме органами державної влади, які згідно із ч. 2 ст. 19

Конституції України, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, застосовуються

кримінально-правові норми. Врахування цими органами окрім законодавчих актів

та норм, що у них закріплені, волі законодавця, вираженій у інших джерелах,

призвело б до свавілля у їх діяльності.

Таким чином, у процесі тлумачення в галузі кримінального права, в тому числі

і у практиці КС України з тлумачення положень КК України, встановленню

підлягає не те, що законодавець хотів сказати, створюючи кримінально-правову

норму, а лише те, що він сказав, тобто те, що випливає безпосередньо зі змісту

кримінально-правової норми, закріпленої у тексті КК України. Воля законодавця

як його намір, якщо вона не закріплена чітко у кримінально-правовій нормі, у ході

тлумачення останньої КС України не повинна встановлюватись. Тому для

тлумачення кримінально-правових норм важливе теоретичне і практичне значення

має розмежування понять “об’єкт тлумачення” та “предмет тлумачення”. При цьому діяльність КС України щодо тлумачення КК України, спрямована на

з’ясування змісту предмету тлумачення, яким є кримінально-правова норма,

закріплена у тексті КК України. Воля законодавця, як об’єкт тлумачення,

тлумачиться лише у тому об’ємі, у якому вона закріплена у кримінально-правовій

нормі.

––––––––––––––––––––

1. Степченко В. В. Решения Конституционного суда Российской Федерации в уголовном

праве: монография / В. В. Степченко ; отв. ред. А.И. Чучаев. – Владимир, 2007. – 172 с.

2. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П.Е. Недбайло. – М. :

Госюриздат, 1960. – 511 с.

3. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права / Н.Н. Вопленко. – М. :

Юридическая литература, 1976. – 118 с.

4. Радаева Н.Л. Лингвистические основания толкования уголовного закона и

квалификации преступлений : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Н.Л. Радаєва. –

Волгоград, 2004. – 253 с.

5. Шляпочников А. С. Толкование советского уголовного закона / А. С. Шляпочников. –

М. : Государственное изд-во юридической л-ры, 1960. – 240 с.

6. Загальна теорія держави і права : навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков,

С.Л. Лисенков [та ін.] ; за ред. В.В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.

7. Грищук В., Канцір В. Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як

форми реалізації судового угляду (розсуду) / В. Грищук, В. Канцір // Вісн. Львів. ун-ту.

Сер. юрид. – 2000. – Вип. 35. – С. 417–423.

8. Битюцкая О.В. Соблюдается ли принцип законности при применении норм уголовного

права? / О.В. Битюцкая // Конституционные основы уголовного права : материалы I

Всероссийского конгресса по уголовному праву, посвященного 10-летию Уголовного

кодекса Российской Федерации ; за ред. В.С. Комиссарова. – М. : ТК Велби, 2006. –

С. 63–69.

9. Курс уголовного права. Том 3. Уголовный закон / М.Д. Шаргородський ; ред.

А.А. Герцензон, И.Т. Голяков, М.М. Исаев. – Юридическое изд-во Мин-ва юстиции

СССР, 1948. – 311 с.

10. Спасов Б.П. Закон и его толкование / Б.П. Спасов. – М. : Юридическая литература,

1986. – 247 с.11. Сухонос В. В. Теорія держави і права : навч. посібник / В.В. Сухонос. – Суми : ВТД

“Університетська книга”, 2005. – 536 с.

12. Лазарев В.В. Толкование права / В.В. Лазарев // Проблемы общей теории права и

государства ; под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М. : Норма, 2001. – 832 с.

13. Гранат Н.Л. Реализация законодательной воли / Н. Л. Гранат // Общая теория права и

государства ; под ред. В.В. Лазарева. – М. : Юрист, 1996. – 472 с.

14. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика :

монография / Ю.Н. Тодыка. – Харьков : Факт, 2003. – 328 с.

15. Чулінда Л.І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів :

монографія / Л.І. Чулінда. – К. : Атіка, 2006. – 152 с.

16. Теорія держави і права України : підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.

: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

17. Черданцев А.Ф. Вопросы толкования советского права : учебное пособие /

А.Ф. Черданцев. – Свердловск, 1972. – 191 с.

18. Волвенко П.В. Діяльність Конституційного Суду України щодо тлумачення

Конституції України: теоретичний аспект : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01/

Волвенко Павло Вікторович. – Київ, 2006. – 227 с. 19. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норми права : монографія / Ю.Л. Власов. – К. : Ін-т

держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.

20. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних спеціальностей

вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова [та ін.] ; за ред.

М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків : Право, 2002. – 432 с.

21. Щепельков В.Ф. Формально-логические основания толкования уголовного закона :

дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Щепельков Владислав Федорович. – Волгоград,

1998. – 184 с.

22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням

громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення положення

пункту 1 частини другої статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (справа про зону

відчуження) від 25.10.2000 року № 12-рп/2000. Справа № 1-29/2000 // Офіційний

вісник України. – 2000. – № 44. – С. 72.

23. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення

частини другої статті 28 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних

депутатів" (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) від 26.03.2002

року№ 6-рп/2002. Справа № 1-9/2002 // Вісник Конституційного Суду України. – 2002.

– № 2. – С. 18–22.

24. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої

статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або

звільнення посадових осіб) від 07.05.2002 року № 8-рп/2002. Справа № 1-1/2002 //

Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 29–34.

25. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Президента України про офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої

статті 106 Конституції України (справа про повноваження Президента України

реорганізовувати центральні органи виконавчої влади) від 28.01.2003 року № 2-

рп/2003. Справа № 1-1/2003 // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 1. –

С. 20–24.

26. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей

3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про

прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30.10.1997 року № 5-зп. Справа № 18/203-97

// Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – С. 126.

27. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням

громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої

статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу

України (справа громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді

неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 року № 6-зп. Справа №18/1148-97 //

Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – С. 100.

28. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями

Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту

13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої

статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного

довічного грошового утримання) від 11.10.2005 року № 8-рп/2005. Справа № 1-21/2005

// Офіційний вісник України. – 2005. – № 42. – С. 95.

29. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Антимонопольного комітету України про офіційне тлумачення поняття "організація

розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток", яке вживається в

абзаці другому частини третьої статті 15 Закону України "Про поштовий зв'язок"

(справа про організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і

карток) від 28.05.2003 року № 10-рп/2003. Справа № 1-16/2003 // Вісник

Конституційного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 6-10.

30. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 63

народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статті 18 Закону

України “Про Вищу раду юстиції” (справа щодо припинення повноважень члена

Вищої ради юстиції) від 17.04.2008 року №7-рп/2008. Справа № 1-21/2008 // Вісник

Конституційного Суду України. – 2008. - № 3. – С. 38.

31. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Світязької сільської ради Шацького району Волинської області про офіційне

тлумачення терміна "передача", який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5

Закону України "Про податок на додану вартість" (справа про тлумачення терміна

"передача земельних ділянок") від 05.02.2004 року № 2-рп/2004. Справа № 1-5/2004 //

Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – С. 106.

32. Основи держави і права України / За ред. Н. І. Настюка. - 2-ге вид., доп. і випр. – Львів,

1994. – 243 с.

33. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник / П. М.

Рабінович. – 6-те вид. – Х. : Консум, 2002. – 160 с.

34. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50

народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини другої статті

84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Конституції

України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Закону України "Про статус

народного депутата України" (справа про направлення запиту до Президента України)

від 14.10.2003 № 16-рп/2003. Справа № 1-21/2003 // Вісник Конституційного Суду

України. – 2003. - № 5. – С. 5-10.

35. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Президента України щодо відповідності Конституції України

(конституційності)Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо

повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за

конституційними зверненнями та недопущення зловживань правом на конституційне

подання”, частин першої, другої статті 6, частин третьої, четвертої статті 44, пункту 3

частини першої, частини другої статті 45, частини другої статті 71, частини третьої

статті 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, частини шостої статті 52

Закону України “Про Кабінет Міністрів України"(справа про конституційно

встановлену процедуру набрання чинностізаконом) від 07.07.2009 року № 17-рп/2009.

Справа № 1-35/2009 // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. - № 5. – С. 26.

36. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями

Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України щодо

офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України "Про

міліцію" та частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа

щодо права на пільги) від 06.07.1999 року № 8-рп/99. Справа № 1-16/99 // Офіційний

вісник України. – 1999. – № 27. – С. 177.

37. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності)

положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни іціноутворення" і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення

змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" (справа про ціни і тарифи на

житлово-комунальні та інші послуги) від 10.02.2000 року № 2-рп/2000. Справа № 1-

21/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 30. – С. 148.

38. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням

товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" (м.

Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про

приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про

визначення способу малої приватизації) від 13.12.2000 року № 14-рп/2000. Справа № 1-

16/2000 // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 6. - С. 12-15.

39. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті

19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин

першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні"

(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 року №

7-рп/2009. Справа № 1-9/2009 // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. – № 3.

– С. 20.

40. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації : навч. посібн. /

В.О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

41. Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону в часі / Ю.А. Пономаренко. –

К. : Атіка, 2005. – 288 с.

42. Лопашенко Н.А. Уголовная политика / Н.А. Лопашенко. – М. : Волтерс Клувер, 2009. –

608 с.

43. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших

заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій,

виданих протягом липня-грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення

заступників голів місцевих державних адміністрацій) від 24.12.1997 року № 8-зп.

Справа № 3/690-97 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 1. – С. 165. 44. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої

ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини першої статті

131 Конституції України стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про

призначення суддів на посади (справа про призначення суддів) від 16.10.2001 року №

14-рп/2001. Справа № 1-8/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – С. 159.

45. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням

Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої

статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус

суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004

року № 19-рп/2004. Справа № 1-1/2004 // Вісник Конституційного Суду України. –

2004. - № 6. – С.16–22.

46. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51

народного депутата України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу

України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну

кару) від 29.12.1999 року№ 11-рп/99. Справа № 1-33/99 // Офіційний вісник України. –

2000. – № 4. – С. 114.

47. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними зверненнями

Центральної спілки споживчих товариств України та державного підприємства Міністерства оборони України "Управління військової торгівлі Прикарпатського

військового округу" щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини третьої

статті 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"

(справа про патентування підприємницької діяльності) від 21.12.2000 року № 16-

рп/2000. Справа № 1-20/2000 // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 6. –

С. 22–26.

48. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов,

Л.М. Кривоченко [та ін.] ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 3-є вид., перероб. і

допов. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.

49. Смирнов В.Г. Функция советского уголовного права (Предмет, задачи и способы

уголовно-правового регулирования) / В.Г. Смирнов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1965. – 188 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук