Головна

ПРАВОВА ПРИРОДА НЕПРИДАТНОГО ЗАМАХУ І. Вакула


ПРАВОВА ПРИРОДА НЕПРИДАТНОГО ЗАМАХУ

І. Вакула

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

Розглянуто поняття непридатного замаху на злочин. Проведено відмежування

непридатного замаху від замаху на злочин та готування до злочину. У статті досліджено

види непридатного замаху на злочин та проведено порівняння замаху на злочин за

кримінальним законодавством Республіки Польща.

Ключові слова: стадії вчинення злочину, замах на злочин, непридатний замах на

злочин, види непридатного замаху на злочин, кримінальна відповідальність за

непридатний замах на злочин.

В теорії кримінального права злочини за ступенем завершеності поділяються

на закінчені та незакінчені. Незакінчений злочин охоплює такі стадії вчинення

злочину, як готування до злочину та замах на злочин. Поняття замаху на злочин

чітко визначено в ч. 1 ст. 15 КК України: замахом на злочин є вчинення особою з

прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на

вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК

України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не

залежали від волі винного. Із цього визначення можна виокремити ознаки замаху

на злочин, зокрема:

1. об’єктивна сторона характеризується завершеністю або незавершеністю дій

винного (тобто винний не виконує усіх дій, які становлять об’єктивну сторону

злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, на який здійснюється

замах або винний виконав усі необхід

ні дії, проте не настали наслідки, зазначені у

відповідній статті Особливої частини КК України);2. злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі винного;

3. суб’єктивна сторона виражається у вигляді прямого умислу.

Вище зазначені ознаки, притаманні всім видам замаху. Як відомо, кримінальне

законодавство визначає закінчений та незакінчений вид замаху. Але і до сьогодні

вчені дискутують, який критерій (об’єктивний чи суб’єктивний) покладений в

основу розмежування основних видів замаху: закінченого та незакінченого.

Законодавець закріпив суб’єктивний критерій поділу замаху на закінчений і

незакінчений, що і передбачено ч. 2, 3 ст. 15 КК України.

У науці кримінального права виділяють і інші види замаху на злочин, які

мають усі ознаки замаху, визначеного ст. 15 КК України, а також

характеризуються іншими видовими ознаками, які є істотними. Окрім

вищезазначених ознак, які властиві всім видам замаху на злочин, непридатний

замах характеризується окремими видовими ознаками:

– об’єктивна сторона за будь-яких умов не може бути завершена;

– ще однією ознакою, яка дає підстави виділити непридатний замах як окремий

вид замаху, є ступінь суспільної небезпеки непридатного замаху, який значно

нижчий ніжу придатному замаху, а в окремих випадках і взагалі відсутній;

– фактична помилка винного щодо предмета посягання чи непридатних засобів,

знарядь, через які винний не усвідомлює, що не зможе завершити злочин;

– фактична помилка в інших ознаках об’єктивної сторони, через які об’єктивна

сторона не може бути завершена.Визначивши видові ознаки непридатного замаху, можна констатувати вагому

роль цього виду замаху в теорії кримінального права України. Постає питання щодо

доцільності закріплення такого виду замаху на злочин в КК України. Порівнюючи

поняття замаху на злочин за кримінальним законодавством України та кримінальним

законодавством Республіки Польщі, визначаємо таке. У гл. 2 КК Республіки Польща

йдеться про форми вчинення злочину. Форми вчинення злочину законодавець поділяє

на: форми стадіальні, тобто стадії вчинення злочину та форми зв’язкові, тобто,

співучасть у злочині. Поділ цихформ вчинення злочину та об’єднання їх в одній Главі

КК Республіки Польща, дає змогу визначити потенціальний вплив форм співучасті на

форми (стадії) вчинення злочину. Досить часто утворення форм співучасті передує в

часі стадіям вчинення злочину і може свідчити про вчинення злочину в майбутньому.

[11]. Кримінальне законодавство Польщі визначає такі стадії вчинення злочину:

готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин.

Зазначимо, що в КК України чітко сформульовано поняття замаху на злочин та

його види. В КК Республіки Польща визначення поняття замаху на злочин немає,

так само, як і не вказуються його види (закінчений та незакінчений замах), проте

розкривається суть та зміст поняття замаху на злочин та характерні особливості

непридатного замаху. Зокрема в § 2 ст. 13 КК Республіки Польща йдеться про те,

що замах має місце і в тому випадку, коли винна особа не усвідомлює, що

вчинення злочину неможливе у зв’язку із відсутністю предмета, придатного для

вчинення по відношенню до нього злочинного діяння або у зв’язку із

використанням засобу, непридатного для вчинення забороненого діяння (йдеться

про непридатний замах). В § 1 ст. 13 КК Республіки Польща, в якому

розкривається зміст замаху, законодавець визначає такі його ознаки:

– намір вчинити заборонене діяння;

– поведінка винного безпосередньо спрямована на виконання забороненого

діяння;

– невиконання забороненого діяння.У науковій літературі Польщі розрізняють декілька видів замаху на злочин:

– закінчений замах – винний виконав усі дії, які вважав необхідними для

доведення злочину до кінця, проте злочин не був закінченим;

– незакінчений замах – винний не виконав усіх дій, які вважав необхідними для

доведення злочину до кінця;

– кваліфікований замах – винний здійснює замах на один злочин, натомість

вчиняє інший (наприклад, винний мав намір вчинити вбивство, проте лише

поранив потерпілого);

– замах звичайний (придатний) - це такий замах на злочин, при якому винний

має усі шанси на доведення злочину до кінця;

– замах непридатний – це такий замах на злочин, при якому винний з самого

початку не може довести задуманий злочин до кінця, не усвідомлюючи цього.

Своєю чергою непридатний замах поділяють на такі підвиди:

1) безумовно непридатний замах на злочин (закінчення злочину є неможливим

у будь-якому випадку);

2) відносно непридатний замах на злочин (замах на злочин не може бути

доведеним до кінця, але тільки в тій конкретній ситуації, в якій діє винний);

3) замах на злочин, коли винний підлягає покаранню (винний несе

кримінальну відповідальність, якщо замах на злочин є непридатним через

використання непридатного засобу або через відсутність предмета, придатного для

вчинення по відношенню до нього злочинного діяння); 4) замах на злочин, коли винний не підлягає покаранню (в цьому випадку,

визначаються всі інші випадки непридатного замаху на злочин, які не є суспільно

небезпечними) [12].

Отже, як бачимо, в науці кримінального права Польщі подається досить

розширений поділ замаху на злочин на види, який є подібним до видів замаху на

злочин, котрі визначаються у вітчизняній літературі, окрім кваліфікованого замаху.

Проте підвиди непридатного замаху на злочин є відмінними від підвидів

непридатного замаху на злочин, які визначаються в теорії кримінального права

України. Так, яка ж правова природа непридатного замаху, критерії його виділення

і чи достатньо підстав для закріплення цього виду замаху на злочин вКК України?

Питання визначення інших видових замахів у вітчизняній науковій літературі

залишається дискусійним. У своїх працях такі вчені, як А.А. Піонтковський,

В.П. Тихий, А.В. Шевчук, пропонують виділяти спеціальні види замаху на злочин,

зокрема, непридатний замах. У своїй дисертаційній роботі А.В. Шевчук виділяє

непридатний замах та дві його складові: замах на непридатний об’єкт (предмет) та

замах з непридатними засобами. Замах на непридатний об’єкт А.В. Шевчук

пропонує називати як замах на непридатний предмет, оскільки об’єкт правової

охорони завжди придатний для посягання. Отже, під замахом на непридатний

об’єкт (точніше на непридатний предмет), доцільно розуміти такі випадки, коли

винна особа посягає на предмет, який насправді відсутній або на предмет, який

внаслідок втрати ним своїх якостей не підпадає під кримінально-правову охорону і,

тому з огляду на фактичну помилку цієї особи немає реальної небезпеки завдання

чи спричинення шкоди об’єкту [5, с. 14]. Вважаємо, що А.В. Шевчук слушно

зазначає, що має йтися про непридатний предмет, а не про непридатний об’єкт,

оскільки об’єкт злочину не може бути непридатним.

Автор Н.Д. Дурманов пропонує замість поняття “замах на непридатний

об’єкт” використовувати поняття “замах на нереальний об’єкт”, однак суспільні

відносини є чітко передбаченими кримінальним законодавством і вони не можуть

бути нереальними. У науці кримінального права зазвичай наводяться такі приклади

замаху на непридатний об’єкт: постріл в манекен, постріл в порожнє ліжко, де на

думку винного, повинен був бути потерпілий, постріл в труп, помилково

прийнятий заживу людину тощо Аналізуючи цей специфічний вид замаху, Н.Ф. Кузнєцова зазначала, що

природа непридатного замаху, а саме – замаху на непридатний об’єкт – не

відрізняється від природи будь-якого іншого замаху на злочин. Замах на

непридатний об’єкт є звичайним умисним вчиненням злочину, яке є незакінченим

з причин, що не залежали від волі винного. Тобто, простежено фактичну помилку

суб’єкта злочину щодо властивостей предмета посягання. Оскільки фактична

помилка виникає поза волею винного, то вона не змінює суспільно небезпечного

характеру замаху на злочин. З цією позицією важко погодитися, хоча б через те,

що однією з причин недоведення злочину до кінця можна враховувати фактичну

помилку суб’єкта злочину. Проте, на нашу думку, замах на непридатний предмет

відрізняється від інших видів замаху також і рівнем суспільної небезпеки. Якщо

винний вчиняє замах на крадіжку з сейфу і крадіжку з сейфу, який виявився

порожнім, безперечно, що ступінь суспільної небезпеки у цих двох випадках є

різним та суттєво відмінним, незважаючи на фактичну помилку. Другий випадок

якраз і відрізняється від першого ступенем суспільної небезпечності, який є

нижчим. І якщо в першому випадку суспільна небезпечність є явною, то в другому

така суспільна небезпечність існує лише в уяві винного, що в окремих випадках,залежно від обставин справи, дозволяє застосувати норму про малозначність

такого діяння, через відсутність суспільної небезпеки.

Дослідник І.С. Тишкевич стверджував, що прихильники поділу замаху на

придатний і непридатний оперують надуманими нереальними прикладами і не

можуть навести жодного випадку з судової практики, коли б суд робив такий

поділ. На його думку, замах на непридатний предмет не може викликати

непридатність об’єкта, якими є суспільні відносини. Винний посягає не лише на

предмети злочину, а й на суспільні відносини, покладені під охорону

кримінального законодавства. І тому шкода спричиняється не предметам, а

суспільним відносинам. Крім того, в Особливій частині КК України містяться й

склади злочинів, в яких предмет є факультативною ознакою і його встановлення не

обов’язкове.

Проаналізувавши позиції вищезазначених авторів, пропонуємо власний

погляд. Визначення різновиду непридатного замаху, зокрема замаху на

непридатний об’єкт, має важливе теоретичне значення. Погоджуючись з

пропозицією А.В. Шевчука виділяти замах на непридатний предмет, а не замах на

непридатний об’єкт, констатуємо, що об’єкт посягання в жодному разі не може

бути непридатним. Суспільні відносини, закріплені в КК України, не можуть бути

непридатними. Отож, визначати замах на непридатний об’єкт, видається

суперечливим. На практиці допускаються помилки щодо визначення замаху на

непридатний об’єкт, об’єкт посягання ототожнюється з предметом посягання.

Винний, не усвідомлюючи вчинюваного, допускається помилки щодо предмета

посягання, і це впливає на характер його діяння. Об’єкт посягання в будь-якому

випадку є придатним, інша річ – непридатний предмет. Тому, щоб уникнути

ототожнення об’єкта з предметом посягання, пропонуємо виокремити окремі

випадки, коли предмет є непридатним, а саме, коли він відсутній на місці вчинення

злочину або коли винний здійснює посягання на предмет, який внаслідок втрати

своїх властивостей не підпадає під кримінальноправову охорону. Отже, більш

обґрунтовано визначати поняття замаху на “непридатний предмет”. А щодо інших

складів злочину, де предмет є факультативною ознакою, або його встановлення не

є необхідним (посягання на життя, на здоров’я особи), потрібно враховувати

фактичну помилку винного щодо факультативних ознак об’єктивної сторони.

Окрім помилки винного в засобах та знаряддях вчинення злочину, винний може

допускати помилку в часі, місці, способі та обстановці вчинення злочину. Через

помилку у вищезазначених ознаках об’єктивна сторона не може бути не лише не

завершеною, але й розпочатою. Отож, застосування поняття “непридатного

замаху” є виправданим та цілком обґрунтованим.Ще один вид непридатного замаху, який визначає А.В. Шевчук у своїй праці,

розвідці замах з непридатними засобами, коли винна особа для досягнення своєї

суспільно небезпечної мети застосовує засоби, які з огляду на об’єктивні

властивості не можуть призвести до закінченого злочину. Для пояснення замаху з

непридатними засобами в літературі наведено такі приклади: давання потерпілому

отрути в невеликих кількостях або цукр, помилково прийнятого за отруту, постріл

з великої відстані, спроба вбити із холостої рушниці. Аналізуючи ці приклади,

можна зробити висновок, що в одній ситуації непридатні засоби, знаряддя можуть

бути непридатними, а в іншій – цілком придатними для досягнення злочинного

результату. В науці кримінального права непридатнізасоби поділяють на відносно

непридатні та абсолютно непридатні. Відносно непридатнізасоби – це ті, які лише

за конкретних обставин не можуть призвести до виконання задуманого; абсолютно непридатні – це тізасоби, якіза будь-яких умов не можуть призвести до закінчення

злочину.

Досліджуючи питання кваліфікації готування до злочину, В.О. Навроцький,

вказуючи на замах з непридатними засобами, виділяє готування з негідними

засобами та визначає окремі види такого готування, зокрема, готування з

недостатніми засобами, готування з відсутніми засобами, готування з

непридатними засобами. Готування з недостатніми засобами полягає у

підшукуванні або пристосуванні засобів чи знарядь вчинення злочину, які за

своїми властивостями здатнізаподіяти шкоду, але у цьому випадку їх кількість або

якісні характеристики не дозволили б цього зробити, навіть у разі продовження

злочинної діяльності [6, с. 164]. Наприклад, автор наводить, придбання отруйної

речовини у кількості, споживаючи яку потерпілий не помре. Питання про

кримінальну відповідальність за готування до злочину з недостатніми засобами

вирішується з урахуванням спрямованості умислу, а також того факту, що винний

сам обрав такізасоби, не знаючи про їх нешкідливість. І тому такий вид готування

В.О. Навроцький пропонує кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 та статтею Особливої

частини КК України, яка передбачає відповідальність за злочин, що був би

виконаний при “достатності” засобів. Тут доречно згадати про непридатний замах,

а точніше замах з відносно непридатними засобами, знаряддями, про який вже

було згадувано. Як приклад наведемо ситуацію: додавання в їжу потерпілому

цукру, помилково прийнятого за отруту чи давання отрути в невеликих кількостях.

Якщо поміркувати, то і цукром можна отруїти людину, хвору на діабет, а для

смерті людини зі слабким здоров’ям може бути достатньо і невеликої кількості

отрути. Використання непридатних засобів у різних випадках могло б призвести до

різних злочинних результатів, відмінність була б не тільки у цих конкретних

випадках, а й у ступені суспільної небезпеки в кожному із цих випадків.

Поняттям готування до злочину з відсутніми засобами, В.О. Навроцький у

своїй праці визначає відповідні дії стосовно предметів, які у певний час, у певній

обстановці не мають шкідливих властивостей (придбання зіпсованої рушниці,

вивчення шляхів підходу до каси, в якій вже не зберігаються гроші). Негідним

готування буде лише тоді, коли винний помилявся щодо властивостей обраних

засобів, вважав їх придатними. Таке готування кваліфікують за ч. 1 ст. 14 та

статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, що міг би бути вчинений за наявності відповідних засобів для

його вчинення [6 с. 165]. Отже, знову ступінь суспільної небезпеки розмежовує

готування з відсутніми засобами від готування із придатними засобами. Те саме

стосується замаху на непридатний предмет, у нашому випадку маємо на увазі

посягання на предмет, який відсутній. Діяння, спрямовані на відсутній предмет,

відмежовуються від діянь спрямованих на предмет, який є придатним, ступенем

суспільної небезпеки як самих діянь, так і суспільною небезпекою особи винного, а

також наближеністю до злочинного результату. Отже, при замаху на відсутній

предмет завершення злочину є об’єктивно неможливим.

І третій підвид готування з непридатними засобами, який визначив

В.О. Навроцький, можна зіставити із непридатним замахом на злочин з абсолютно

непридатними засобами, знаряддями, використання яких за будь-яких умов не

призведе до злочинного результату. Щодо кримінальної відповідальності за такі

види готування та замаху і мови бути не може, оскільки, діяння винного не

становлять ніякої суспільної небезпеки, а отже, і відпадає необхідність у будь-

якому теоретичному обґрунтуванні.Тому можна провести паралель між замахом з непридатними засобами,

знаряддями та готуванням із негідними засобами.

Отже, і замах з непридатними засобами, знаряддями, і готування з негідними

засобами є суспільно небезпечними діяннями, проте різняться між собою ступенем

суспільної небезпеки. Об’єктивна сторона вищезазначених видів визначається

певним обсягом дій, а суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом,

однак, для того, щоб визначити в діяннях особи факт незакінченого злочину,

потрібно врахувати спрямованість умислу особи та фактичну помилку суб’єкта

злочину та суспільну небезпечність діянь.

Повернемося до питання про доцільність виокремлення спеціального виду

замаху – непридатного замаху. Н.Ф. Кузнєцова заперечує виокремлення

непридатного замаху, який, на її думку, повністю охоплюється поняттям замаху, а

причиною ненастання злочинного наслідку в разі непридатного замаху визначає

фактичну помилку суб’єкта злочину відносно предмета і засобів посягання. Проте

ця деталь, на її думку, не дає достатніх підстав для виокремлення такого замаху в

окремий вид, при цьому додає, що випадки замаху, які не є суспільно

небезпечними та які ускладнені фактичною помилкою особи відносно засобів та

предмета посягання, не повинні тягнути кримінальної відповідальності.

Дослідник І.С. Тишкевич також висловлює заперечення щодо визначення

поняття непридатного замаху, вказуючи, що це ні теоретично, ні практично не

виправдане. А.В. Наумов коментуючи практику застосування КК Російської

Федерації, зазначає, що лише через допущену фактичну помилку суб’єкт злочину

не заподіює шкоди об’єкту. З огляду на це замах на непридатний об’єкт і замах з

непридатними засобами доречно розглядати як звичайний замах. Як бачимо,

позиції вищезазначених вчених зводяться до заперечення визначення поняття

непридатного замаху, якщо посилатись на основну відмінність непридатного

замаху від придатного – фактичну помилку суб’єкта посягання.

Не заперечуючи поглядів вчених, маємо щодо цього власну позицію.

Посилання на фактичну помилку при незакінченому злочині є недостатнім, щоб

заперечувати природу непридатного замаху. Враховуючи роль фактичної помилки,

вважаємо за необхідне відрізняти непридатний замах від придатного за характером

і ступенем суспільної небезпечності Відповідно до ст. 68 КК України, у разі призначення покарання за

незакінчений злочин суд, керуючись положеннями ст. 65-67 КК України, має

враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення

злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Вказівка в КК України на те, що суд повинен крім положень ст. 65-67 КК України

враховувати ще і ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, є нічим іншим, як

дублювання загальної засади призначення покарання, закріплену в п. 3 ч. 1 ст. 65.

Тому, щоб уникнути такого дублювання запропоновано викласти ч. 1 ст. 68 в такій

редакції: “При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись

положеннями ст. 65-67 КК України, враховує ступінь здійснення злочинного

наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця” [7, с. 253].

Ступінь тяжкості вчиненого злочину закріплений в ст. 12 КК України, і саме за

цим критерієм злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої

тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду

України № 7 від 24.10 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального

покарання”, визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди мають керуватися

особливостями конкретного злочину й обставинами його вчинення (форма вини,мотив, мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль

кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали).

Ступінь тяжкості вчиненого злочину є критерієм для визначення суспільної

небезпеки замаху на злочин.

Відповідно до принципу справедливості, закріпленому в ст. 6 КК Російської

Федерації, покарання має відповідати характеру і ступеню суспільної небезпеки

злочину, обставинам його вчинення та особі винного.

Характер суспільної небезпеки діянь при замаху, як придатному, так і

непридатному, визначається за цінністю об’єкта посягання. Отож, діяння особи, які

утворюють придатний та непридатний замахи, повинні каратись по-різному.

Ступінь суспільної небезпеки придатного і непридатного замаху відрізняється

змістом – діяннями особи: постріл в манекен, спроба крадіжки з порожнього сейфа,

викрадення лікарських засобів, помилково прийнятих за наркотичні засоби. У

таких випадках ступінь суспільної небезпеки є нижчим, а в окремих випадках

взагалі відсутній через малозначність діяння. Наприклад, готування до злочину

невеликої тяжкості, відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України, не тягне за собою

кримінальної відповідальності. Тоді замах на злочин невеликої тяжкості також

позбавлений суспільної небезпеки, оскільки відповідальність за нього не виникає

відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України [8, с. 150]. Однак, проводити паралель між

готуванням до злочину невеликої тяжкості та замахом на злочин невеликої

тяжкості видається дещо необґрунтованим. Готування до злочину та замах на

злочин – це різні за характером суспільно небезпечні стадії вчинення злочину.

Якщо в разі замаху на злочин об’єктивна сторона виконується неповністю, то в

готуванні до злочину об’єктивна сторона не виконується, що свідчить про менший

ступінь суспільної небезпеки, про різні етапи злочинної діяльності, які суттєво

різняться між собою. Замах на злочин невеликої тяжкості не позбавлений

суспільної небезпеки і не в усіх випадках можна застосувати норму про

малозначність діяння. Отже, замах на злочин, незалежно від ступеня тяжкості

злочину, завжди є суспільно небезпечним, і на відміну від готування до злочину є

ближчим до закінченого злочину. В такому випадку доречніше проводити паралель

між непридатним замахом на злочин та готуванням до злочину. Оскільки в певних ситуаціях діяння особи у разі непридатного замаху містять нижчий ступінь

суспільної небезпеки, на відміну від “придатного” замаху, а в окремих випадках

взагалі не містять суспільної небезпеки. Об’єктивна сторона при готуванні до

злочину не виконується, а при непридатному замаху вона об’єктивно не може бути

виконаною, тому застосування норми про малозначність діяння при непридатному

замаху є доцільнішим.

В КК України закріплено лише такі види замаху, як закінчений та

незакінчений, в науці кримінального права як різновид замаху виділяють

непридатний замах, судова практика також визнає поняття непридатного замаху.

Зокрема, відповідно до ч. п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про

судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від

07.02.2003 № 2 у разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав,

що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших

людей, тоді як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати

як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України. У

даному випадку простежуємо помилку особи в засобі (знарядді) вчинення злочину.

А відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову

практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю,бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи

радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3, якщо винна особа

незаконно заволоділа непридатними до використання вогнепальною зброєю,

бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами,

вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути

використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на

заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною

ст. 262 КК. В такому випадку простежуємо помилку особи в предметі злочину.

Отож, визначальним для правильної кваліфікації діянь винної особи є

спрямованість умислу та суспільна небезпека діянь.

Другий критерій, що підлягає з’ясуванню, це ступінь здійснення злочинного

наміру. Визначаючи ступінь здійснення злочинного наміру, ми встановлюємо,

наскільки близько діяння винного були до злочинного результату. Наскільки повно

здійснений злочинний намір, наскільки винна особа була близькою до завершення

злочину. І чим реальніша і серйозніша небезпека настання суспільно небезпечних

наслідків, тоді, відповідно, і більший ступінь суспільної небезпеки вчинених діянь

і самої особи винного [9, с. 11]. Наприклад, особа, здійснюючи замах на вбивство,

вчиняє такі діяння, як підсипання отрути потерпілу в їжу чи підсипання речовини,

помилково прийнятої за отруту в їжу; або здійснення пострілу винним, який

промахнувся, чи здійснення пострілу з несправної зброї. Наведені приклади

відрізняються між собою ступенем суспільної небезпеки та ступенем здійснення

злочинного наміру. І тому, враховуючи ступінь суспільної небезпеки діянь, ступінь

реалізаціїзлочинного наміру, фактичну помилку особи, можна стверджувати, що у

цих прикладах особа має нести різну кримінальну відповідальність. А в окремих

випадках, де суспільна небезпека є відсутня, необхідно застосовувати норму про

малозначущість.Третій критерій, який суд має з’ясувати – причини, внаслідок яких злочин не

було доведено до кінця. Встановлення причин, унаслідок яких злочин не було

доведено до кінця, є важливою умовою для відмежування кримінальної

відповідальності попередньої злочинної діяльності від добровільної відмови від

вчинення злочину. Проте в окремих випадках причини недоведення злочину до

кінця можуть впливати на ступінь суспільної небезпеки вчинених діянь. Причини

ненастання злочинного результату в разізамаху на злочин можна умовно поділити

на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні причини – це ті, що слугують

випадковим збіомг обставин, суб’єктивні причини – це ті, що виражаються через

недосвідченість суб’єкта, його нерішучість, тобто зумовлені особистими якостями

суб’єкта [3, с. 155]. Зазначені причини у кожному конкретному випадку свідчать

про різний ступінь суспільної небезпеки діянь винного і тому мають бути

враховані судом у разі призначення покарання.

В теорії кримінального права залежності від причин, внаслідок яких злочин

не було доведено до кінця, запропоновано об’єднати види замаху в такі три

групи: 1) замах у зв’язку з помилкою в фактичних обставинах (помилка в

об’єкті, засобах, способі дії); 2) невиконання винною особою передбачених в

законі дій; 3) ненастання передбачених у кримінальному законі суспільно

небезпечних наслідків. Безперечно, що унаслідок помилки, на відміну від

інших причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, коли особа не

проявляє належної обачливості, злочин є менш суспільно небезпечним [7,

с. 254]. Отже, враховуючи причини, внаслідок яких злочин не було доведено до

кінця, ми також можемо відмежувати придатний замах від непридатного.Причини, внаслідок яких злочин не доведено до кінця, є тією третьою

категорією, що дає нам змогу розмежовувати непридатний замах від

придатного.

Тому, підводячи підсумки зробимо такі висновки.

1. Отже, визначення поняття непридатного замаху в доктрині кримінального

права є актуальним. Однозначно можна стверджувати, що непридатний вид замаху

є різновидом замаху на злочин. Він охоплює всі ознаки, притаманні придатному

замаху, проте, його відмінність полягає у суспільній небезпеці діянь винного. Ще

однією відмінною особливістю непридатного замаху є те, що вчинення закінченого

злочину неможливе із об’єктивних причин, з огляду на ті чи інші обставини особа

не усвідомлює .

2. До категорій, які визначають доцільність виокремлення непридатного

замаху, можна зачислити: характер і ступінь суспільної небезпеки діянь, які

утворюють непридатний замах, ступінь здійснення злочинного наміру, причини,

внаслідок яких злочин не було доведено до кінця та суспільну небезпечність

винної особи.

3. Враховуючи досвід Республіки Польщі, пропонуємо доповнити ст. 15 КК

України, визначивши поняття непридатного замаху в такій редакції: “замах на

вчинення злочину є непридатним, якщо особа з причин, що не залежали від її волі,

не усвідомлює, що доведення злочину до кінця неможливе у зв’язку з посяганням

на непридатний предмет або з використання непридатних засобів, знарядь”. У

випадку призначення особі покарання за непридатний замах пропонуємо

призначати більш м’яке покарання або враховувати непридатний замах як

обставину, що пом’якшує покарання, а в окремих випадках, якщо діяння особи не

становлять суспільної небезпеки і не могли заподіяти істотної шкоди,

застосовувати ч. 2 ст. 11 КК України.

–––––––––

1. Кримінальний кодекс України. – К.: “Атіка”, 2009.

2. Кримінальний кодекс Республіки Польща. – Мінськ.: “Тесей”, 1998.

3. Кузнєцова Н.Ф. Ответственность за приготавление к преступлению и покушение на

преступление по советскому уголовному праву. - М.: Изд-во Моск. у-та, 1958. - 204 с.

4. Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву. - М.:

Госюриздат, 1958. – 260 с.

5. Шевчук А.В. Стадії вчинення злочину. - Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук. – м. Київ, 2002.

6. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. – К.: Юрінком Інтер, 2006

7. Василаш В.М. Особливості призначення покарання за незакінчений злочин. -2008. –

http://law.lnu.edu.ua.

8. Савченко А. Попередня злочинна діяльність і співучасть за кримінальним

законодавством України та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз. –

Підприємництво, господарство і право – 2005 - №11

9. Сахаров А. Ответственность за приготовление и покушение. - Советская юстиция. –

1969 - №7

10. Наумов А.В. Практика применения Уголовного Кодекса Росийской Федерации:

Коментаий судебной практики и доктринальное толкование. / Под ред. Г.М. Резника. –

“Волтерс Клувер”, 2005. – 613 с.

11. Krol I. Formy zjawiskowe przestepstwa w polskim prawie karnym. – Bydgoszcz, 2009. –

www.scribd.com/Niespraweze - formy - przestepstwa.

12. Wasek A. Kodeks karny. Tom 1, Gdansk, 1999. – http://pl.wikipedia.org.

 

 

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук