Головна

АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТНІСТЬ У СФЕРІ МИТНОЇ СПРАВИ С. Дьоміна


АДМІНІСТРАТИВНА ДЕЛІКТНІСТЬ

У СФЕРІ МИТНОЇ СПРАВИ

С. Дьоміна

Хмельницький центр підвищення кваліфікації

та перепідготовки кадрів Держмитслужби України

Навчально-організаційний відділ (м. Київ)

пров. Політехнічний, 4, 03055 Київ, Україна

тел. 097 702 13 06

 

 

У статті досліджено адміністративна деліктність у сфері митної справи як сума

адміністративних правопорушень, вчинених на певній території за певний проміжок часу.

Обґрунтовано соціально-правовий характер зазначеного явища. Пропоновано аналіз

словосполучення “митна справа”, а також автор запропонував власне визначення цього

словосполучення.

Ключові слова: митна справа, адміністративна деліктність, митні правовідносини,

порушення митних правил.

Важливою складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної

діяльності України є митна справа. Як і в будь-якій сфері, у процесі здійснення

митної справи вчиняються правопорушення. Адміністративні правопорушення в

галузі митної справи посягають на порядок переміщення товарів і транспортних

засобів через митний кордон України, порядок нарахування та справляння

податків і зборів, процедури здійснення митного контролю та митного

оформлення.

Не викликає жодного сумніву те, що важливою складовою митної справи є

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил. Для ефективного

провадження такої діяльності потрібне міцне правове підґрунтя, усвідомлення

причинно-наслідкових зв’язків, що супроводжують їх вчинення, кадровий

потенціал. Кр

ім цього, для ефективної протидії порушенням митних правил,

необхідно надати повну та якісну характеристику адміністративній деліктності у

сфері митної справи як соціально-правового явища.

Дослідженням проблем адміністративно-деліктних відносин в

адміністративному праві займалися такі вчені: В. Авер’янов, С. Алексєєв,

Д. Бахрах, А. Берлач, Ю. Битяк, Б. Габрічідзе, І. Голосніченко, Є. Додін,

В. Колпаков, В. Ремньов, М. Хавронюк та ін.

Поняття “делікт” походить з римського права. Головними видами деліктів у

Римі були: крадіжка, особиста образа, неправомірне знищення або пошкодження

чужого майна. Делікти в римському праві поділялися на приватні або цивільно-

правові (delictum – privatum), і квазі-делікти, різноманітні порушення іншого роду

(quasidelictum).Вчення про адміністративний делікт радянського періоду оновлені

дослідженнями А.А. Козловського, В.К. Колпакова, М.І. Козюбри, С.І. Максимова,

Л.В. Петрової та інших. Делікт – це правопорушення, що тягне за собою відповідальність особи, яка

допустила його. “Делікт – правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин.

Залежно від норм, які порушено, розрізняють делікти: цивільно-правові (заподіяння

шкоди майну громадянина або установі, заподіяння шкоди особі та ін.);

адміністративно-правові (порушення правил дорожнього руху, дрібне хуліганство та

ін.); трудові (порушення трудового законодавства); дисциплінарні (прогул, запізнення

на роботу та ін.); кримінально-правові (хуліганство, вбивство, іншізлочини)” [6].

У сучасній юридичній літературі під деліктом передусім розуміють

правопорушення, а отже, доцільно з’ясувати змістовне навантаження цієї категорії.

Базове підґрунтя для дослідження поняття “правопорушення” становлять праці

українських та зарубіжних вчених: Д.Н. Бахраха, В.С. Журавського, М.І. Козюбри,

О.М. Круглова, С.І. Максимова, В.О. Морозова, Ф.П. Невмержицького,

Л.В. Петрової, С.В. Продайка, О.Ф. Скакун та ін.

“Правопорушення – це суспільно небезпечне або шкідливо неправомірне

(протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке

спричиняє юридичну відповідальність” [7].

“Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна,

винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський

порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління

іза яку законом передбачено адміністративну відповідальність” [2].

Вищезазначені тлумачення “правопорушення” дають підстави зробити

висновок про те, що під цією категорією необхідно розуміти протиправне, винне

(умисне або необережне) діяння (дію або бездіяльність), що посягає на

громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений

порядок управління, і за яке законом передбачено адміністративну

відповідальність. Поняття “правопорушення” та “делікт” можна вважати

тотожним, оскільки як під правопорушенням, так і під деліктом розуміють

незаконну дію, проступок, злочин. Виділяють правопорушення (делікти)

адміністративні, кримінальні, цивільні тощо. Зокрема, можна дійти висновку про

те, що словосполучення “адміністративне правопорушення” є тотожним до

словосполучення “адміністративний делікт” Правовідносини, що виникають, розвиваються, існують, видозмінюються та

припиняються у сфері митної справи – це суспільні відносини, що формуються під

час здійснення уповноваженими органами державної влади митної справи.

У Митному кодексі України 1991 р. сенс словосполучення “митна справа” не

визначали. Спробу розкриття цього словосполучення робили С.В. Ківалов та

Б.А. Кормич. Під впливом цих розробок, у ст. 3 чинної редакції Митного кодексу

України (далі – МК України) надається визначення “митної справи” [3]. Відповідно

до зазначеної статті, митну справу становлять: порядок переміщення через митний

кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане із

встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та

оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил.

На думку Г.Л. Карпенко, за цим переліком залишилися деякі важливі напрями

роботи різних державних органів, за допомогою яких виконуються завдання

митної справи. До їх переліку належать інформаційна та правоохоронна діяльності,

підприємництво, зовнішньоекономічне співробітництво [8]. З цим важко

погодитися, оскільки інформаційний та правоохоронний аспекти діяльності

митних органів, а також розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної

справи, висвітлені у ст. 11 МК України, в якій зазначено завдання митних органів України. Щодо підприємництва, – на нашу думку, цей вид діяльності не може бути

складовою митної справи з огляду на таке.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик

господарська діяльність, що реалізується суб’єктами господарювання

(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та

одержання прибутку [4]. Митна справа ж спрямована на реалізацію митної

політики, тобто діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних та

інших інтересів тощо, а отже, підприємництво не може бути елементом митної

справи. Крім цього, ч. 1 ст. 11 МК України визначає, що безпосереднє здійснення

митної справи покладено на митні органи України, а отже, твердження

Г.Л. Карпенко про виконання завдань митної справи іншими державними органами

не має законодавчого закріплення, суперечить нормам МК України.

Отже, згідно зі ст. 3 МК України, митна справа налічує чотири складові.

Перша з них – порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний

кордон України. Аналіз низки нормативно-правових актів дає підстави

стверджувати, що під порядком, з одного боку, розуміють певний документ

(нормативно-правовий акт), який визначає перелік або послідовність вчинення дій,

з іншого боку – митні процедури, яким підлягають ті чи інші товари (транспортні

засоби), що переміщуються через митний кордон України, або дії, пов’язані з

переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Автор пропонує таке визначення: “порядок переміщення товарів і

транспортних засобів через митний кордон України – це визначенізаконодавством

України митні процедури, яким підлягають товари і транспортні засоби, що

переміщуються через митний кордон України, а також передбаченізаконодавством

України дії юридичних та фізичних осіб з ввезення на митну територію України,

вивезення за межі митної території України чи транзиту через митну територію

України у будь-який передбачений законодавством України спосіб товарів та (або)

транспортних засобів” Ще одна складова митної справи – митне регулювання, пов’язане із

встановленням та справлянням податків і зборів. Податки і збори встановлюються

виключно законами України [1]. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є

парламент – Верховна Рада України. Отже, встановлення податків ізборів не може

входити до компетенції митних органів, а тому не може бути складовою митної

справи в Україні, оскільки виняткове право на це має Верховна Рада України. Інша

річ – справляння митних податків і зборів. МК України такі повноваження митних

органів прямо передбачені.

Наступна складова митної справи, згідно зі ст. 3 МК України, процедури

митного контролю та оформлення. МК України містить так само визначення

“митного контролю” та “митного оформлення”.

Остання складова митної справи – боротьба з контрабандою та порушеннями

митних правил. Ця складова полягає в постійно здійснюваних митними органами

заходах з виявлення, припинення та попередження проявів неправомірної

поведінки. Цього аспекту діяльності митних органів присвячено чимало робіт.

У зв’язку з вищезазначеним, автор пропонує ч. 1 ст. 3 Митного кодексу

України викласти у такій редакції: “митна справа – діяльність митних органів,

спрямована на забезпечення дотримання законодавства з питань митної справи.

Митну справу становлять: здійснення митного контролю та митного оформлення,

митне регулювання, пов’язане з нарахуванням та справлянням податків і зборів,

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил”. Митно-правові відносини – це суспільні відносини, що формуються у зв’язку

із переміщенням товарів та/або транспортних засобів через митний кордон

України, нарахуванням та справлянням податків ізборів, що необхідно сплатити у

разі переміщення товарів та/або транспортних засобів через митний кордон

України, а також у зв’язку із здійсненням митними органами боротьби з

контрабандою та порушеннями митних правил.

На нашу думку, окремою групою митно-правових відносин можуть бути

митно-правові деліктні відносини, тобто митні правовідносини, що виникають

через вчинення правопорушень у сфері митної справи.

Адміністративним правопорушенням у сфері митної справи є порушення

митних правил. Це залежить із змісту ст. 319 МК України, в якій йдеться про те,

що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке є

протиправними, винними (умисними або з необережності) дії чи бездіяльність, що

посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів

і транспортних засобів через митний кордон України і за які МК України

передбачена адміністративна відповідальність.

Замість висновків можна зазначити, що порушення митних правил –

адміністративні делікти у сфері митної справи і підстава для виникнення митно-

правових деліктних відносин.

Адміністративна деліктність – це сума адміністративних правопорушень,

вчинених на певній територіїза певний проміжок часу [9].

Враховуючи вищезазначеними, що стосується співвідношення словосполучень

“адміністративне правопорушення” та “адміністративний делікт”, а також

визначення “адміністративна деліктність” Д.М. Бахраха, адміністративна

деліктність – це сума адміністративних деліктів, вчинених на певній території за

певний проміжок часу.

Не можна не погодитися з думкою про те, що деліктність – соціально-правове

явище. Такого погляду дотримуються, зокрема А.Н. Дерюга, Є.В. Додін,

О.С. Захарова, В.К. Колпаков, В.П. Лозбяков, А.Є. Луньов, М.І. Нікулін,

Л.Л. Попов, В.І. Ремньов та ін. Адміністративна деліктність є не організованою

системою, елементи якої завжди пов’язані одне з одним, проте можливо виявити

причини, динаміку росту і скорочення, закономірності розвитку адміністративної

деліктності.Крім загальної характеристики головних детермінантних ознак

адміністративної деліктності як соціально-правового явища, доцільно зазначити,

що адміністративна деліктність є предметом адміністративної деліктології як

науки.

За результатами викладеного можна зробити такі висновки:

Адміністративними деліктами у сфері митної справи є порушення митних

правил, тобто адміністративні правопорушення, які є протиправними, винними

(умисними або з необережності) діями чи бездіяльністю, що посягають на

встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і

транспортних засобів через митний кордон України.

Сума адміністративних правопорушень, вчинених на певній території за

певний проміжок часу – адміністративна деліктність. Адміністративна деліктність

є предметом адміністративної деліктології як науки.

Митно-правові відносини – це суспільні відносини, що складаються у зв’язку

із переміщенням товарів та/або транспортних засобів через митний кордон

України, нарахуванням та справлянням податків ізборів, котрі необхідно сплатити у разі переміщення товарів та/або транспортних засобів через митний кордон

України, а також у зв’язку із здійсненням митними органами боротьби з

контрабандою та порушеннями митних правил. Окрему групу митно-правових

відносин становлять митно-правові деліктні відносини, тобто митні

правовідносини, що виникають у зв’язку із вчиненням правопорушень у сфері

митної справи.

Словосполучення “митна справа”, закріплене у ст. 3 Митного кодексу України,

потребує уточнення. На нашу думку, порядок переміщення товарів і транспортних

засобів через митний кордон України не може бути складовою митної справи,

оскільки митна справа – це діяльність митних органів, тобто діяльність

уповноважених органів державної влади, спрямована на забезпечення дотримання

законодавства з питань митної справи. Так само не є складовою митної справи

встановлення податків ізборів, оскільки це – прерогатива Верховної Ради України

як єдиного джерела законодавчої влади в Україні, адже податки і збори

встановлюються винятково законами України.

––––––––––––––––––––

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. –

1996. – № 30 – Ст. 92.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К. : Київ, 2004. – Ст. 9.

3. Митний кодекс України. – К. : Скіф, 2006. – Ст. 3.

4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. – К. : Юрінком Інтер

– 2008. – Ст. 42.

5. Юридична енциклопедія. Т. 1. // Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана. –

К., 1999. – С. 55.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручн. / О.Ф. Скакун. – Харків : Консум, 2001.

– 420 с.

7. Карпенко Г.Л. Експертиза в митній справі: організаційно-правовий аспект : автореф.

дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.07. “Адміністративне право і

процес; фінансове право; інформаційне право” / Г.Л. Карпенко. – Одеса, 2007. – 17 с.

8. Бахрах Д. Административное право России : Учеб. для вузов / Д. Бахрах. – М. : Норма,

2002. – 156 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук