Головна

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛЬНОЇ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ Є. Пілат


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА,

ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ

В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛЬНОЇ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Є. Пілат

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

Обґрунтовано наявність зв’язку між громадянським суспільством та інформаційним

суспільством. Визначено особливості становлення, розвитку та необхідні умови

існування інформаційного суспільство. Розглянуто окремі елементи взаємодії

громадянського суспільства, держави та інформаційного суспільства.

Ключові слова: суспільство, інформація, громадянське суспільство, інформаційне

суспільство, держава, інформатизація.

Сьогодні як ніколи актуалізовано питання становлення інформаційного

суспільства. Поряд із вже звичними поняттями правової держави та

громадянського суспільства (соціально-організованого суспільства) у поле зору

дослідників юридичних наук потрапляє відносно новий термін – інформаційне

суспільство. Цим терміном майже не оперують дослідники-правники, хоча

представники багатьох інших наук його активно використовують та інтегрують в

систему понятійних категорій.

Так, заслуговують на увагу наукові доробки таких вчених як М.Ю. Брандта,

В.А. Греченка, Девіда Велдена, Л.М. Ляшенка, Н.В. Макарової, Ю.І. Семьонова та

ін.

Метою статті є дослідження інформаційного суспільства та зв’язків з

державою і громадянським суспільств

ом; простежування ґенези інформаційного

суспільства; привернення уваги вчених-юристів та практиків до проблем

становлення інформаційного суспільства в Україні Фахівці у галузі конституційного та адміністративного права – одними із

перших повинні замислитися над природою інформаційного суспільства та

визначити його місце у правовій доктрині. Частково на заваді цьому стоїть

умовний бар’єр – національна правова система. Адже свої дослідження виконуємо,

як правило, у рамках існуючої правової системи і робимо висновки на основі

існуючих політико-правових, адміністративно-територіальних, економічних

зв’язків тощо. Відтак, площина дослідження значною мірою задає зміст поняття,

проте не відображає його правової природи, або ж відображає її дещо однобоко.

Для того, щоб знайти відповідь, а не псевдо відповідь на поставлене питання,

спробуємо абстрагуватися від штучно створених рамок, які накладають власну

систему координат, визначаючи, по-суті, наперед зміст досліджуваного поняття.

Тому варто передусім звернутися до таких категорій, як “суспільство” та

“інформація”.

На перший погляд, ці поняття є не співвідносними. При дослідженні

інформаційного суспільства слід врахувати головну його особливість – у цього

явища немає територіальних кордонів, а для його існування потрібні лише два

головні компоненти – суспільство та інформація.

Зрозумівши це, можна спробувати побудувати місток між тандемом понять

інформаційного та громадянського суспільств. Особливістю останнього є відносно чітка прив’язка до території держави при мінімальному втручанні її органів у

функціонування інститутів громадянського суспільства. Відповідно, для його

існування, передусім, необхідна наявність самоорганіційних інститутів та

обмежений вплив державних органів на його самобутність.

У дослідженні громадянського суспільства в контексті існування

інформаційного суспільства необхідно з’ясувати те спільне, що є в обох поняттях.

Тому насамперед слід звернути увагу на ключову складову частину обох термінів –

“суспільство”.

Найважливіше значення терміна “суспільство” – окреме, конкретне суспільство,

яке є відносно самостійною одиницею історичного розвитку. Це значення дуже часто

не відрізняють від поняття суспільства загалом, в якому виражають те загальне, що

властиве усім конкретним відокремленим суспільствам, незалежно від їх

індивідуальних особливостей, часу та місця існування. Вважаємо вкрай важливо для

дослідників розрізняти ці два значення поняття “суспільство” [1, c. 61–79].

За своєю суттю суспільство є нічим іншим, як соціальною суперсистемою,

оскільки це багатоаспектне явище, яке охоплює взаємовідносини індивідів між

собою, взаємовідносини, які породжені становленням та утворенням певних

соціальних груп, взаємовідносини таких соціальних груп між собою, ієрархічні

взаємовідносини між окремо взятими індивідами з елементами системи, в

структурі якої вони перебувають, і, як у будь-якій системі, зв’язки соціальної

суперсистеми характеризуються наявністю цінностей, норм та правил.

У філософській доктрині прогрес розвитку суспільства зумовлений прогресом

розвитку освіти, науки та культури, оскільки теологічні начала науки поступово

перейшли до раціоналістичних та за основу беруть незмінність та сталість природи

людини. На противагу картезіанським ідеям Рене Декарта, для яких були характерні

раціоналізм, скептицизм та різка критика усталених схоластичних традицій

філософії і lex naturalis (природничому праву, або тодішнім природно-правовим

вченням), Джамбаттіста Віко радикально переосмислив та поглибив стару ідею

циклічного розвитку соціуму corso e ricorso, яку запропонував ще древньогрецький

історик Полібій.

Найвидатніший італійський філософ епохи просвітництва, творець сучасної

філософії історії Джамбаттіста Віко розглядав історію розвитку суспільства як

певну послідовність етапів. Причому, кожен етап перетікав у наступний зі зміною

комплексу форм правління, мови, культури, права, соціальних законів, цінностей,

уявлень тощо. Мислитель описував нелінійність переходів між етапами, оскільки

відносну сталість суспільства виводить зі стану рівноваги новий поштовх розвитку

цивілізаційних процесів. Під впливом цих процесів суспільство поступово втрачає

життєву силу та неминуче прямує до занепаду для того, щоб знову повторити

вічний цикл.

Тобто, суспільство стає частиною загальноцивілізаційного розвитку та змінює

його, оскільки підкоряється його законам та стає його частиною. Тому

Джамбаттіста Віко небезпідставно розглядав розвиток людства як рух по спіралі,

яка дає змогу досконало проілюструвати спадкоємність між суспільствами, які

здійснюють свій круговорот. Єдність розвитку зумовлене не лише “Божественною

Волею”, але й універсальністю стадій, крізь які, так чи інакше, проходили,

проходять та проходитимуть різні народи. “Таким чином, ми дістаємо ідеальну

історію Вічних Законів, відповідно до яких рухаються дії всіх Націй в їхньому

виникненні, руху вперед, стану занепаду в кінці” [2, 44]. Трансформація суспільних відносин відбувалася через радикальну зміну в

інформаційній сфері. Подекуди такі трансформаційні процеси призводили до

появи якісно нових інформаційних середовищ, які мали наслідком перехід

суспільства до наступного етапу свого розвитку. В історії розвитку суспільства

було кілька інформаційних революцій.

Першою інформаційною революцією (приблизно 30 000 років до н.е.) без

сумніву стала поява писемності. Уперше з’явилася можливість передавати знання

від покоління до покоління та на великі відстані. До появи писемності існував

лише один спосіб передачі знань – безпосередньо від людини людині. Тобто, по-

суті, єдиним засобом передачі інформації була сама людина, яка, водночас,

слугувала і носієм інформації. Як наслідок, різко зросла достовірність,

об’єктивність та зменшилась кількість помилок переданої інформації.

Другою інформаційною революцією (середина XVI ст.) є поява

книгодрукування (друкарство, тобто отримання відбитків знаків письма за

допомогою тиснення, було ще у стародавньому Єгипті, давньому Китаї та

державах Межиріччя, але винахідниками саме книгодрукування загальноприйнято

вважаються Йоганн Ґутенберґ та Іван Федоров), оскільки саме воно назавжди

змінило індустріальне суспільство, його культуру та спосіб існування. Воно дало

змогу вільно розповсюджувати інформацію та видавати її тиражем. Раніше книжні

знання були доступні лише обмеженому колу людей, адже книги існували в

одиничних екземплярах, а праця із написання потребувала неймовірно багато часу

[3, c. 298]. Книгодрукування зробило знання загальнодоступним. Книга стала

масовим продуктом та перестала бути екстраординарною річчю. Масовість

вплинула на суттєве зниження вартості як самого процесу книгодрукування, так і

його результату – книги. Водночас, змінилася й соціальна структура поширення та

передачізнань редачізнань.

Третю інформаційну революцію (кінець ХІХ ст.) пов’язують з винайденням

електроенергії, завдячуючи йому з’явились такі винаходи, як телефон, телеграф та

радіо. Це дозволило практично без обмежень обмінюватися різною інформацією та

адресно накопичувати її. Ефективність та швидкість передачі даних неймовірно

зросла. Підвищилася ефективність роботи і засобів масової інформації, а з ними і

вплив на суспільство з боку їхніх власників та держави. Зазнала зміни й сфера

міжнародних відносин, почав становлення міждержавний інформаційний обмін.

Уперше з’явилася можливість спілкування в реальному часі, а сама інформація

почала ставати товаром, який користується неабияким попитом на масовому ринку.

Відкрилися цілі пласти діяльності суспільства які колись просто не існували.

Четверта інформаційна революція (середина ХХст.) знаменна появою

обчислювальної техніки, зокрема комп’ютерів, мереж телекомунікаційного зв’язку.

Розвиток мереж телекомунікацій та електронної техніки мав наслідком появу

телебачення, яке вперше дало змогу передавати візуальне зображення на значні

відстані. Відразу після появи телебачення людство здійснило давню мрію – знайшло

спосіб проводити обчислення без участі людини. Були винайдені мікропроцесори та

електронні обчислювальні системи на основі інтегральних схем. Саме завдяки цьому

оперативність обчислень, а відтак, і швидкість створення, передання та обробки

інформації допомогла здійснити черговий якісний стрибок суспільству та слугувала

передумовою поступового переходу до зародження інформаційного суспільства.

Для четвертої інформаційної революції характерні такі риси:

– Перехід від механічних та електричних засобів перетворень інформації до

електронних; – Мініатюризація усіх вузлів, приладів, машин;

– Створення програмно-керованих приладів та процесів [4, c. 14]

П’ятою інформаційною революцією (кінець ХХ ст.) вважається створення

глобальних інформаційних комп’ютерних мереж, таких як Arpanet (англ. Advanced

Research Projects Agency Network – Мережа Агентства передових досліджень) [5], а

згодом і глобальної мережі Інтернет. Сьогодні користувачів мережі Інтернет

налічується понад 1 мільярд осіб, а це означає, що вже практично кожен п’ятий

житель планети має до нього доступ. Поява Інтернет дало змогу стерти інформаційні

бар’єри та кордони у спілкуванні, обміні та доступі до інформації. Інформація є

доступною як ніколи та сприяє поглибленню інтеграційних процесів у сфері

інформаційного обміну. На цьому етапі світове співтовариство стало набагато

відкритішим, ліберальнішим, демократичнішим, а сама свобода інформації відкрила

можливості до значно більшефективного контролю за владоюз боку суспільства.

Наслідком згаданих інформаційних революцій стали глобальні зміни в

соціальному житті. Ці зміни так чи інакше вплинули на життя кожної людини та

відобразилися практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Глобалізація

інформаційної сфери призвела до змін і в економіці, що, своєю чергою,

спричинили дислокаційні зміни виробничих потужностей. Людина щоденно

отримує більше інформації, ніж здатна обробити. Але завдяки цьому вона дістала

можливість вибору тих відомостей чи інформаційних ресурсів, які вважає для себе

потрібними, або цінними. Це, без сумніву, сприяє новим можливостям у сфері

громадянського суспільства і визначає місце держави, залежно від рівня розвитку

громадянського суспільства. Такий стан справ був чимось фантастичним ще на

початкуминулого століття Знаковим кроком на шляху становлення інформаційного суспільства стала

прийнята 2000 р. за ініціативою Великобританії, Німеччини, Італії, Канади,

Російської Федерації, США, Франції та Японії Окінавська хартія глобального

інформаційного суспільства.

У змісті Хартії чітко визначено основні цілі, які ставить перед собою людство

для побудови глобального інформаційного суспільства. Зокрема, підкреслено, що

одним з найважливіших чинників, які впливають на формування суспільства ХХІ ст.

є саме інформаційно-комунікаційні технології, оскільки їхній революційний вплив

стосується способужиття людей, їхньої освіти і роботи, а такожсистеми зв’язківміж

державою та громадянським суспільством. Інформаційно-комунікаційні технології

швидко стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки. Вони

також дають змогу приватним особам, фірмам та спільнотам, які займаються

господарською діяльністю, більш ефективно і творчо вирішувати економічні й

соціальні проблеми. Нові інформаційно-комунікаційні технології визначають зміст

соціальної трансформації, що полягає у нових можливостях людини і суспільства

використовувати знання та ідеї. Інформаційне суспільство, як ми його уявляємо, дає

змогу людям ширше використовувати свій потенціал та реалізовувати свої

прагнення. Для цього потрібно, щоб інформаційно-комунікаційні технології служили

досягненню взаємодоповнюючих цілей забезпечення стійкого економічного

розвитку, підвищення суспільного благополуччя, стимулюванню соціальноїзгоди та

повної реалізації їх потенціалу в галузі укріплення демократії, транспарентного та

відповідального управління, прав людини, розвитку культурної багатоманітності та

укріплення міжнародного миру і стабільності. Досягнення цих цілей та вирішення

проблем, що виникають, потребуватиме розробки ефективних національних та

міжнародних стратегій [6].Також, двотисячного року Україна підписала Меморандум про

взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного

суспільства Європейської Комісії і Державним комітетом зв’язку та інформатизації

України щодо розвитку Інформаційного суспільства. Головною метою підписаного

документа стало налагодження взаєморозуміння та розширення співробітництва

між Україною та Європейським Союзом у сфері Інформаційного суспільства з

метою пришвидшення надання послуг в Україні. Меморандум взаєморозуміння

дозволяє покращити співробітництво у галузі стратегії, співробітництво у розробці

спільного законодавства та створення умов для ринкової економіки у сфері послуг

Інформаційного суспільства [7].

Отож, наша держава, відчуваючи тенденції зародження світового глобального

інформаційного суспільства, визнала на рівні офіційних документів початок

переходу до інформатизації суспільних процесів. Така зміна курсу державотвірних

процесів є деякою мірою вимушеним кроком держави, оскільки з одного боку,

держава не здатна опиратися об’єктивним процесам планетарного масштабу, з

іншого ж – державі це не вигідно, оскільки в її численних ланках задіяна величезна

кількість чиновників-управлінців, необхідність у яких із запровадженням високих

технологій та пришвидшеному інформаційному обміні просто відпаде. Тому з часом

для багатьох із нихможе постати цілкомреальна необхідність у пошуку роботи.

Отже, зародження інформаційного суспільства є глобальним невідворотним

процесом, який вже давно не стосується окремо взятої держави чи кількох держав,

а є, по суті, стрижнем загальнопланетарних цивілізаційних процесів.

Поступове проникнення інформації у всі сфери суспільного життя суттєво

змінює суспільство, надаючи йому нових якісних характеристик. Процес

глобалізаційного впливу є поступовим та планомірним, а тому і контрольованим.

Нині майже усі розвинені держави світу почали поступову адаптацію

внутрішнього законодавства до умов, які відкрито диктуються потребами

суспільства в інформації. Більше того, уже прийнято низку міжнародних актів, які

тією чи іншою мірою мають врегульовувати фрагментарні відносини, об’єктом

яких є інформація. Цей процес – перспективний напрям нормотворчої діяльності

держав. На превеликий жаль, він відбувається із запізненням, оскільки досі не

визначено чіткого вектора розвитку законодавства, яке б передбачало необхідні

механізми забезпечення інформаційних відносин.Враховуючи усі факти, наведені вище, усвідомлюємо недооцінку феномена

інформації як з боку держави, так і з боку суспільства. Суспільство відчуває

потребу в подальшому розвитку інформаційної сфери і радше інтуїтивно

намагається подолати штучні бар’єри непублічності інформації. З іншого боку,

держава не наважується, або не готова взяти відповідальність і сформувати правове

поле для якісно нових суспільних відносин, які по суті існують об’єктивно і у

багатьох випадках незалежно від волі держави. На перший погляд, держава

(передусім чиновницький апарат) не зацікавлена у публічному оприлюдненні ані

своєї діяльності, ані наслідків, які є її результатом. Але якщо б спробувати

поглянути на проблему глибше, то саме цей “опір” держави і стає стримуючим

чинником розвитку у відносно довгостроковій перспективі. Насамперед, така

позиція держави негативно впливає на нормальне існування, діяльність та розвиток

громадянського суспільства, яке повинне залишатися імунною системою

демократичних процесів та необхідною умовою верховенства Основного Закону.

Процеси інформатизації хоч і відбувається поступово, але не повинні

залишатися поза увагою суспільства і держави. Настав час визнати, що нові витки розвитку суспільства спричинені передусім інформаційними процесами, які

постійно дають нові імпульси для розвитку та удосконалення.

В добу високих технологій та розвинутих телекомунікаційних мереж контроль

за діяльністю влади став набагато ефективнішим. Суспільство сьогодні має (на

жаль, поки частково) можливість доступу до інформації про діяльність влади. На

законодавчому рівні задеклароване право особи на звернення до органів публічної

влади, проте це право належно не забезпечується з боку держави, оскільки на

сьогодні практично не існує реальних механізмів для усунення перешкод у доступі

до інформації. Реально є лише судовий спосіб захисту порушеного права на

інформацію, проте він потребує значного періоду для реалізації та й результат не є

гарантованим через недоліки національної судової системи.

Недоліки та прогалини, а також колізії у національному законодавстві часто

дають змогу чиновникам уникнути надання повної та достовірної інформації

законним запитувачам, ізвернення зі скаргами до вищестоящих органів чи органів

прокуратури як правило не приносять бажаного результату, оскільки ці органи

ініціюють проведення перевірки підпорядкованих органів самими себе. Результат

такої “перевірки” не важко передбачити – “порушень не виявлено”.

Інформаційне суспільство – це поняття, яким позначають якісно нову

теоретичну модель суспільства, більшість членів якого займаються створенням,

поширенням, збиранням, зберіганням, обробкою, переданням чи обміном

інформації. Громадянське суспільство за своєю суттю є продуктом становлення

інформаційного суспільства, оскільки завдячує своїм існуванням саме йому. Поява

демократичних інститутів та становлення держави, яка прагне стати правовою – це

благодатний ґрунт для зародження зернини громадянського суспільства, але без

поступового процесу інформатизації реального проростання не буде.

Чим більше інформаційних потоків у суспільстві, тим ширший вибір цільової

інформації. Чим менше кордонів для інформації, тим обізнаніше суспільство. Чим

обізнаніше суспільство, тим чіткіше воно може усвідомлювати процеси, що

відбуваються у державі та за її межами, тим краще воно потенційно здатне

реагувати на зміну цих процесів. Чим публічніша діяльність влади, тим легше

суспільству брати участь в управлінні державою. Тому, слід створити такі

механізми взаємодії держави та суспільства, щоб забезпечити належний контроль за діяльністю її органів, службових та посадових осіб. Ініціатором цього процесу

повинна стати держава, оскільки лише вона здатна усвідомити глибину проблеми

та повною мірою забезпечити правову сторону питання. Суспільство теж не

повинне бути за бортом цього процесу, а брати активну участь в прийнятті

необхідних нормативно правових актів та здійснювати громадський контроль в

процесі вирішення усіх пов’язаних проблем. У короткостроковій перспективі

навіть порушення цих питань може здатися невиправданим, або таким, що не на

часі, але у державницьких справах такого масштабу потрібно звертати увагу на

цілком очевидні переваги, що з’являються в середньо- та довгостроковій

перспективі.

––––––––––––––––––––

1. Семенов Ю.И. Общество как целостная система / Ю.И. Семенов // Социальная

философия. Курс лекций. / Учебник под ред. И.А. Гобозова. – М.: Издатель

С.А. Савин, 2003.

2. Брандт М.Ю. Введение в историю: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов неист. фак.

/Л.М. Ляшенко / Ин-т “Открытое о-во”; под ред. А.А. Данилова. – М. : Аспект-Пресс,

1994. – 80 с.

3. Греченко В. А., Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти /

І.В. Чорний, В.А. Кушнерук, В. Режко. – К. : Літера, 2000. – 464 с.

4. Информатика: Учебник / под. ред. проф. Н.В. Макаровой. – М. : Финансы и статистика,

1997. – 768 с.

5. David C. Walden Looking back at the ARPANET effort, 34 years later

http://www.livinginternet.com/i/ii_imp_walden.htm

6. Окинавская хартия глобального информационного общества (Окинава, 22 июля 2000

года) http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- in/laws/main.cgi?nreg=998_163&p=1248017080858008

7. Меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань

Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та

інформатизації України щодо розвитку Інформаційного суспільства // Офіційний

Вісник України 2003, 47 від 05.12.2003, ст. 2492 (пункт 2)

http://zakon.nau.ua/doc/?code=994_447

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук