Головна

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ І САМОВРЯДНИХ ІНСТИТУТІВ У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА (1387–1569 РР.) І. Бойко


МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ І САМОВРЯДНИХ ІНСТИТУТІВ

У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

(1387–1569 РР.)

І. Бойко

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, м.Львів 79000, Україна

 

 

 

У статті розкрито методологічні аспекти дослідження історії формування та

функціонування державно-правових і самоврядних інститутів в Галичині у складі

Польського королівства (1387–1569 рр.) Значну увагу приділено аналізу історико-

правових підходів, методів і принципів з’ясування особливостей державно-правових і

самоврядних інститутів у Галичині досліджуваного періоду, що свідчить про складні і

неоднозначні історико-правові події і процеси на західноукраїнських землях в період

Середньовіччя.

Ключові слова: державно-правові інститути, загальнонаукові методи, спеціальні

методи, методологія наукових досліджень, Галичина, Польське королівство.

Сучасна історико-правова наука відчуває підвищений інтерес до

методологічних проблем. Науковізнання можна вивчати з двох сторін: по-перше, з

позиції отримання нового знання, тобто в процесі діяльності щодо його отримання,

по-друге, як результат, підсумок цього процесу, тобто як наявне знання. Методи,

які використовуються в цих цілях, багато в чому відрізняються один від одного.

Відповідно, у першому випадку виділяють методологію наукового дослідження, а

в іншому – методологію аналізу наявного наукового знання [1, c.4].<

/p>

Як відомо, давньогрецьке слово method означає шлях до досягнення будь-якої

мети. Тому в широкому значенні під методом розуміють упорядкований і

організований спосіб діяльності, спрямований на досягнення певної практичної або

теоретичної мети. Сутність методу пов’язана з вирішенням конкретних практичних

завдань Вирішення проблем історико-правової науки потребує використання

спеціальних методів дослідження.

Методологічну основу дослідження формування та функціонування державно-

правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства

(1387–1569 рр.) сформувала система концептуальних підходів, загальнонаукових і

спеціальних методів та засобів дослідження його предмета. Загальна стратегія

дослідження історії державно-правових і самоврядних інститутів як явища

історичного та правового потребувала певного синтезу концептуальних підходів.

Діалектичний підхід не лише дав змогу оцінити кількісні та якісні зміни у

розвитку досліджуваних явищ, а й проаналізувати діалектику відносин щодо

формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у

Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.). Видається, що

найцікавішим здобутком цього підходу є визначення діалектичних взаємозв’язків

історії державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі

Польського королівства (1387–1569 рр.).

Складною була діалектика внутрішніх і зовнішніх чинників у розвитку

державно-правових і самоврядних інститутів на українських землях в період

приєднання українських земель до складу Польського королівства у 1349 р.Діалектичний підхід до дослідження державно-правових і самоврядних

інститутів у Галичині в складі Польського королівства збагатив пошук

співвідношення національного та ненаціонального (європейського) у традиції

державно-правового розвитку того часу, оцінив тогочасні трансформаційні

процеси у Руському воєводстві (1434–1569 рр.).

Діалектичний підхід сприяв виявленню особливостей розвитку соціально-

правового статусу Галичини у складі Польського королівства (Руського

королівства (1349–1434 рр.) та Руського воєводства (1434–1569 рр.). З 1349 р.

Галичина хоч і перетворилася на домен польського короля Казимира ІІІ, мала

територіальну адміністративно-правову автономію, що мала право самостійно

вирішувати питання місцевого значення. Польський король Казимир ІІІ, надавши

статус адміністративно-правової автономії Руському королівству, змушений був

враховувати інтереси галицьких українців, котрі компактно проживали на певній

території. Надання автономії польським королем відображало державно-правові

традиції колишньої Галицько-Волинської держави, що історично функціонувала,

зокрема, у Галичині. Захопивши Галичину, поляки зіткнулися з високорозвинутою

адміністративно-правовою системою колишньої Галицько-Волинської держави.

Тому в перші десятиріччя після насильницького захоплення Галичини польським

королем у ній діяли суспільно-політичний лад і право, котрі сформувалися ще за

часів Галицько-Волинської держави. Окремими волостями та воєводствами по-

старому управляли українські воєводи, яким були підпорядковані сотські,

десятники, тивуни (тіуни). Разом з тивунами вони засідали в судах: за окремими

судами, писарями ще до середини XV ст. зберігалася назва дяка. Згодом польські

старости з’явилися в провінційних центрах, а представники старої адміністрації,

уступаючи їм місце, ставали нижчими урядниками. Воєводи почали керувати

сільськими волостями або працювати заступниками старост, котрих призначали

самі старости [2, c. 20]. Тивуни ставали сільськими старостами, десятниками, ще

меншими сільськими службовцями [3, c. 162–163]. Офіційні документи складали

тогочасною українською мовою. Згодом Галичиною починають управляти

королівські намісники – старости, яким належали адміністративні, судові та

військові повноваження. З 1349–1434 рр. Галичина зберігала назву “Руське

королівство”.Крім діалектичного підходу, для дослідження цього періоду використовували

історико-правовий, порівняльно-правовий (компаративний), формально-

юридичний, статистичний та інші методи дослідження.

Ця ж методологія дає змогу виявити еволюційні та революційні зміни у

формування та функціонуванні державно-правових і самоврядних інститутів у

Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.).

Пізнавальні можливості, забезпечені діалектичним підходом, суттєво

розширилися з допомогою двох інших підходів – потребового (соціально-

змістовного) та порівняльно-історичного. Аксіоматична ідея потребового підходу

про соціальну природу, соціальну сутність явищ як їх здатність спонукала у ході

дослідження виявити та аналізувати державно-правові й самоврядні інститути у

Галичині на різних етапах їхнього розвитку, а такожспособи та форми їх взаємодії.

Зрештою саме потребовий підхід змусив доводити, що формування державно-

правових та самоврядних інститутів у Галичині та їх ефективне функціонування

дає підстави найбільш повно управляти відповідною територією. Загалом

потребовий підхід дав змогу встановити соціальну сутність таких явищ, як

державно-правові й самоврядні інститути. Евристичний потенціал порівняльно-історичного підходу давно визнаний

українською наукою історії держави та права, а його застосування стало науковою

традицією. Історія державно-правових і самоврядних інститутів володіє широкими

можливостями порівняльних досліджень. Свого часу ці можливості намагалися

максимально реалізувати вітчизняні вчені М.Д. Іванішев, М.М. Ковалевський,

О.О. Малиновський, М.О. Максименко та ін. Наприклад, М.Ф. Владимирський-

Буданов, оцінюючи співвідношення руського та слов’янського права, застосовував

так званий порівняльно-слов’янський метод (цей метод у М.Ф. Владимирського-

Буданова обмежувався слов’янським світом – звідси і його назва) [4, c. 3]. До речі,

саме порівняльний підхід дав змогу М.Ф. Владимирському-Буданову визначити

істотні особливостізастосування маґдебурзького права ум. Львові, а відтак вперше

застосувати термін “Львівське міське право” [4, c. 185].

Еволюція сучасних історичних підходів ще більше ускладнила одну з

непростих проблем сучасної світової історіографії – історичний синтез. Ця

проблема залишається чи не найгострішою і в українській історіографії в умовах

відмови від лінійного бачення історичного процесу, а також звуження

пізнавальних можливостей формаційного підходу. Історія державних і

самоврядних інститутів в Україні також є окремим історичним синтезом чи

складовою національного історичного синтезу, тому потребує синтетичного

підходу до її дослідження. На думку знаних сучасних істориків, “глобальна

історія” сьогодні бачиться швидше як культурно-антропологічна і

компаративістська” [5, c. 71]. Провідним в історичних дослідженнях стає

цивілізаційний підхід, центральною проблемою якого є співвідношення між

нормами, уявленнями і практиками осіб і груп у процесі соціальногожиття. Як видається, державно-правові та самоврядні інститути – це форма

організації та регулювання суспільних відносин з властивими цій формі метою,

функціями та засобами впливу на життя суспільства або окремих його частин.

Саме цивілізаційний підхід дає змогу досліджувати історію державно-правових

інститутів в Україні як історичну та правову традицію українського народу, як

цінність, яка відіграла і продовжує відігравати важливу соціальну функцію у

формуванні історичної та суспільної свідомості української спільноти. Формування

та функціонування державно-правових та самоврядних інститутів, зокрема у

Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.) передбачав процес

організації, створення органів влади і права у Галичині внаслідок суспільного

розвитку та соціально-правових змін та відображення виконання ними своїх

функцій.

Описаний концептуальний підхід реалізується за допомогою методології. У

літературних джерелах трапляється різна інформація щодо інтерпретації

поняття “методологія”: як найбільш загального (філософського) методу

пізнання; як система методів, які використовуються тієї чи іншою наукою; як

особлива галузь знань, що слугує своєрідним джерелом, звідки інші конкретні

науки запозичують методи досліджень; як філософське вчення про метод

пізнання і практики [6, c. 11].

Методологія пізнання (дослідження) – певним чином сформована ідеологія

науково-аналітичної роботи, що базується на певних ідейно-теоретичних засадах,

ціннісних постулатах, які загалом задають науково-пізнавальну парадигму

ставлення людини до світу, суб’єкта до об’єкта, що вивчається та змінюється у

процесі людської діяльності. Для історії держави і права як науки методологія

пізнання (дослідження) – це сукупність методів і засобів, спрямованих на вирішення поставлених проблем. Методологія виконує три функції: отримання і

створення нових знань; набуття цього знання у вигляді нових понять, категорій,

законів, гіпотез, ідей, теорій; організація використання нових знань у практичній

діяльності [6, c. 12].

З метою одержання об’єктивних знань, повноцінної наукової інформації про

предмет дослідження необхідно використовувати низку загальних для юридичних

наук принципів, способів, методів пізнання. У науці сформулювалися такі

принципи методології пізнання.

По-перше, принцип всесторонності, у нашому випадку, дослідження

державно-правових і самоврядних інститутів. Основна сутність його полягає в

тому, щоби досліджувати процеси формування та функціонування державно-

правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського королівства

(1387–1569 рр.) не самі собою, а у взаємозв’язках і взаємодії один з одним, з

іншими соціально-політичними структурами. Повнота й всесторонність

дослідження полягають у розгляді державно-правових і самоврядних інститутів не

в одному якомусь аспекті, а в різних аспектах, що дають загальне їх бачення.

По-друге, принцип історизму в дослідженні державно-правових і самоврядних

інститутів мають розглядатися в їхньому закономірному історичному розвитку, з

огляду на конкретні історичні умови їхнього існування, тобто не лише під кутом

зору їх сучасного, але й з позицій її минулого і майбутнього.

Конкретно-історичний підхід до державно-правових і самоврядних інститутів

минулого, виявлення взаємозв’язків зіншими суспільно-політичними інституціями

у відповідній історичній обстановці, зовсім не означає, ніби попередні ідеїзначущі

лише для минулого і ніби вони зовсім відходять в минуле разом з особливими

історичними умовами, що їх породили. Наприклад, давно відійшли в минуле

воєводські сеймики, що діяли у Руському воєводстві у XV–XVI ст. Проте низка

положень з їх організації, повноважень, форм і методів діяльності не втратили

актуальності в наш час, коли обговорюються питання реформування місцевого

самоврядування нашої країни.Особливо важливі тут відповіді на питання, що торкаються причин надання

прав місцевого самоврядування, умов їхнього розвитку сьогодні і в минулому,

основних перспектив і тенденцій, їхньої еволюції на майбутнє.

По-третє, принцип комплексності під час дослідження державно-правових і

самоврядних інститутів. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб дослідити їх

не лише з юридичного погляду, але й з філософського, соціального, економічного,

політичного. Важливо розглядати всі сторони й елементи державно-правових і

самоврядних інститутів не лише у статиці, але й у динаміці: як виникли, як

розвивалися і якими вони є сьогодні.

Водночас потрібно врахувати, що державні й самоврядні інститути в процесі

формування і функціонування використовували і використовують принцип

комплексності у своїй діяльності. Комплексний розвиток державно-правових і

самоврядних інститутів є одним із основних завдань ефективного регулювання

суспільних відносин.

По-четверте, вся вироблена в процесі функціонування державно-правових та

самоврядних інститутів практика, весь нагромаджений протягом століть досвід,

усі властиві практиці особливості й ознаки повинні бути враховані та відповідно

відображені у використовуваних категоріях і поняттях. Лише у такому випадку

вони наповняються конкретним змістом і набувають цілком визначеного

соціального сенсу. Аналіз практики, крім цього, дає змогу звести до мінімуму різні негативні моменти, що не дають ефективно розвиватися державним і самоврядним

інститутам в сучасних умовах.

Поряд з принципами пізнання певне методологічне значення для дослідження

державно-правових і самоврядних інститутів у досліджуваний період мають

методи пізнання. При дослідженні державно-правових і самоврядних інститутів у

Галичині в складі Польського королівства (1387–1569 рр.) використовувались

притаманні усьому вітчизняному державознавству наукові методи досліджень:

загальнонаукові (діалектичний, системного аналізу, синергетичний, історичний) та

спеціальні (структурно-функціональний, історико-правовий, статистичний,

порівняльно-правовий (компаративний), формально-логічний та ін.).

Загальнонаукові методи – це філософські, світоглядні підходи, які виражають

найуніверсальніші принципи мислення. Зокрема, методологічну основу

дослідження державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині (1387–1569

рр.) як соціального явища, складової частини суспільства, основи місцевого

самоврядування становить загальнонауковий метод діалектики. Діалектичний

метод дає змогу розглянути динаміку таких соціальних процесів: зв’язок державно-

правових інститутів з самоврядними, становлення і розвиток інститутів місцевого

самоврядування протягом століть. Діалектика розглядає всі самоврядні явища в

розвитку, в органічному зв’язку з розвитком політичних, економічних та інших

процесів, які відбуваються в суспільстві. Саме такий підхід дає змогу виявляти та

вирішувати питання розвитку самоврядних інститутів, які виникають у суспільстві,

розкрити діалектичну єдність і детермінованість загальних процесів формування

правової, демократичної та соціальної держави в Україні з інституціалізацією

системи місцевого самоврядування Діалектична методологія дослідження історико-правових проблем розглядає

державно-правові та самоврядні інститути як систему. Тому в історико-правовій

науці важливе значення має метод системного аналізу, який дозволяє розглядати

історико-правові явища в сукупності соціальних зв’язків, виявлення цілого та його

частин, дослідження діяльності органів управління Галичиною у складі Польського

королівства (1387–1569 рр.), їхніх посадових осіб в цілісній системі місцевого

самоврядування. Специфіка методу системного аналізу в історико-правовому

дослідженні самоврядних інститутів у Галичині досліджуваного періоду полягає в

тому, що логічним центром дослідження стають особливості співіснування

польських, німецьких, руських, вірменських, єврейських громад у містах та їхніх

органів як цілісного організму. Системний метод спирається на категорії

“елемент”, “структура” “система”. Зокрема, аналіз системи державно-правових і

самоврядних інститутів та їхніх посадових осіб доводить, що вони, безумовно, є

цілісною системою як з позицій їх формування, так і, особливо, їх функціонування.

Метод системного аналізу дає змогу виявити специфічні форми взаємозв’язку

структур державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині щодо

забезпечення цілісності системи. Зокрема, повноваження кожного органу або

посадової особи в Руському королівстві (1349–1434 рр.), а відтак Руському

воєводстві (1434–1569 рр.) залежало від функціонального призначення та місця в

державно-правовій системі Польського королівства.

У сучасних умовах в юридичній науці почав активно використовуватися

синергетичний метод. Термін “синергетика” (від грец. synergo) означає здатність

до самоорганізації, саморегулювання. Синергетика допомагає вивченню систем,

що саморегулюються. Зокрема, самоврядні громади в Галичині, зокрема у місті чи

селі, були і є, власне кажучи, самоорганізованою системою, життя якої так чи інакше “самоналагоджується” без втручання держави стосовно місцевих умов.

Самоорганізація має прояв опосередкованості, через поведінку індивідів, груп,

спільностей, чи то мова йде про сучасні державно-правові та самоврядні інститути

у Галичині в складі Польського королівства.

У методології дослідження особливостей формування та функціонування

державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського

королівства особливо важливе місце посідає історичний метод. Державно-правові

та самоврядні інститути на українських землях вивчаються в їх історичному

розвитку на загальному тлі розвитку суспільства, притаманних йому деформацій і

суперечностей. Історизм – шлях зв’язку минулого і сучасного, теорії і практики,

тому що нові знання в історії розвитку державно-правових і самоврядних

інститутів в кінцевому підсумку формуються з узагальнення правового досвіду, із

практичних потреб сучасного суспільного розвитку. Історичний підхід полягає у

розвитку історії державно-правових інститутів на підставі в нашому випадку

історико-правових фактів. Державно-правові та самоврядні інститути в Галичині, її

органи і посадові особи можуть бути цілком усвідомлені лише у зв’язку з аналізом

їхньої еволюції у теоретичній площині та правотворчій практиці. Історичний аналіз

формування державно-правових і самоврядних інститутів, виявляючи основні

напрями і тенденції їх розвитку, дає змогу сприйняти все те найкраще, що

виробила практика державотворення і правотворення в Україні, оцінити їх з

позицій сьогодення та створити сучасну найбільш оптимальну модель

демократичної держави та ефективне законодавство. Дослідження державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині було б

неповним, статичним без з’ясування функціональних якостей державно-правових і

самоврядних інститутів. Тому вагоме місце в системі методів дослідження

державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині посідає метод

функціонального аналізу, який використовується для виділення у системі

державно-правових і самоврядних інститутів складових структурних частин

(органів влади, посадових осіб, правових актів) з погляду їх соціального

призначення, ролі, функцій, зв’язків між ними. Без функціонального аналізу

неможливе вивчення будь-якого елемента системи державно-правових і

самоврядних інститутів. Лише визначивши функції державно-правових і

самоврядних інститутів, їх структурних підрозділів, можна уявити, яку роль

відіграють вони в державному механізмі, в суспільстві загалом та яке їхнє

соціальне призначення.

Важливе значення у дослідженні державно-правових і самоврядних інститутів

Галичини в складі Польського королівства має метод статистичного аналізу,

який допоміг виявити ефективність дії джерел українського та польського прав у

досліджуваний період, визначити їхній вплив на суспільні процеси. Кількісний

чинник – важливий показник ефективності діяльності органів влади у Галичині в

складі Польського королівства та їхніх посадових осіб, реальності державно-

правових і самоврядних інститутів, урегульованих нормами права Польського

королівства.

Статистичний метод використовували у визначенні ефективності джерел

руського, польського, німецького, волоського права у сільських громадах у

Галичині в складі Польського королівства.

Під час дослідження державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в

складі Польського королівства використовувався порівняльний (компаративний)

метод, який полягає у виявленні й дослідженні спільних і відмінних рис в організації роботи аналогічних або близьких за статусом органів влади у Галичині

в складі Польського королівства. Застосування цього методу має на меті виявити

переваги та недоліки певних органів і процедур (форм і методів роботи), а також

умови, в яких вони себе виявляють. Цей метод був застосований під час аналізу

органів влади в Галичині у складі Польського королівства та органів влади на

українських землях у складі Великого князівства Литовського, їх функцій, форм і

методів діяльності органів влади та їхніх посадових осіб. Цей метод застосовували

до порівняльного аналізу джерел права Польського королівства та Великого

князівстваЛитовського, які були чинні на українських землях тощо.

У дисертаційному дослідженні використовувались також формально-логічний,

формально-юридичний та інші методи дослідження. В сукупності всі ці підходи,

принципи та методи наукового пізнання дали нам оптимальну уяву про ті чи інші

історично-правові аспекти формування та функціонування державно-правових і

самоврядних інститутів в Галичині у складі Польського королівства (1387–

1569 рр).

1. Рузавин Г.И. Методология научного познания : учебное пособие для вузов /

Г.И. Рузавин. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 287 с.

2. Гошко Ю. Звичаєве право населення українських Карпат і Прикарпаття XIV–XIX ст. /

Ю. Гошко. – Львів : Ін-т народознав. НАН України, 1995. – 336 с.

3. Украинский народ в его прошлом и настоящем. – СПб., 1914. – Т.1. – 306 с.

4. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі й Литві : в 2 ч. Ч. 2 / М.

Владимирський-Буданов // Розвідки про міста і міщанство на Україні–Руси в XV–

XVIII ст. – Львів, 1904. – 430 с.

5. Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми; колективна

монографія за ред. Леоніда Зашкільняка. – Львів: Львів. ун-т, 2004. – 406 с.

6. Папковская П.Я. Методология научных исследований : курс лекций. – 2-е изд. – Минск

: “Информрпесс”, 2006. – 184 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук