Головна

ЛАТИНОМОВНІ ПРАЦІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ XVI–XVII СТ. ІЗ ПРОБЛЕМ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА М. Кобилецький


ЛАТИНОМОВНІ ПРАЦІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ

XVI–XVII СТ. ІЗ ПРОБЛЕМ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА

М. Кобилецький

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

У статті проаналізовано латиномовні праці європейських науковців XVI–XVIІ ст., які

досліджували маґдебурзьке право. Значну увагу приділено використанню даних праць у

діяльності судів українських міст і сіл, що використовували маґдебурзьке право, та у

кодифікації права в Україні у XVIІІ – на початку ХІХ ст.

Ключові слова: маґдебурзьке право, рецепція римського права, війт, писар,

кодифікація.

Перший латинський переклад маґдебурзького права і Ландрехту Саксонського

зерцала Versio Wratislaviensis, з’явився у другій половині ХІІІ ст. між 1272–

1292 рр. [1, с. 910]. Його автор – вроцлавський єпископ Томас. Ця версія отримала

у науковій літературі назву “Версія Вратіславенсіс” (Versio Wratislaviensis). Інший

переклад ландрехту (Саксонського зерцала) маґдебурзького права латинською

мовою з’явився майже на 100 років пізніше, 1359 р. Його написав міський писар

Конрад із Сандомира. Переклад отримав назву: “Версія Сандомирська” (Versio

Sandomiriensis) [2, с. 24]. З джерел відомо, що Конрад був міським писарем не

німецького походження, а з тексту праці можна дійти висновку: він мав глибокі

знання також із римського і канонічного права. У 1506 р. канцлер Польщі

архієпископ Ян Ласкі надрукував переклад латинською мовою Саксонського

зерцала і маґдебурзького права під назвою: “Ста

тут Ласкі”, “Дві книги цивільного

маґдебурзького і провінційного саксонського права з третьою книгою феодального

права”. До першої частини увійшли також норми польського публічного і судового

права, генеральні й земські привілеї, королівські статути, міжнародні договори,

“звичаї краківської землі” та судова практика [3, с. 88]. Її написано польською

мовою. Другу частину, що містила норми маґдебурзького права та Саксонське зерцало, – латинською. Статут набув офіційного статусу, його затвердили

польський король і сейм [3, с. 87]. Польські автори зазначають, що поряд із Яном

Ласкі велику роль у створенні цього статуту відіграв юрист Станіслав

Заборовський. Серед джерел німецького права, крім маґдебургзьського права і

Саксонського зерцала, містилося також любецьке право. У статуті Ян Ласкі

застосовував дві латинські версії – Versio Vratislaviensis та Versio Sandomiriensis, а

також римське право [1, с. 147]. Професор Яґеллонського університету

С. Естрейхер зазначав, що Ян Ласкі використав і окремі норми кульменського

(хелмінського) права.

Ще одним дослідником маґдебурзького права після канцлера Яна Ласкі у

Польщі став Ян Ялонек, відомий у літературі під іменем Ян Сервус Тухольчик

(Joannes Cervus Tucholiensis). Він народився у м. Тухолі 1500 р., помер близько

1557 р. у Кракові [2, с. 24]. Після закінчення Краківського університету працював

там викладачем, обіймав різні посади в структурах Католицької церкви. Упродовж

кількох років Я. Тухольчик був ректором у катедральній (капітульній) школі

Львова. Сфери його наукових інтересів широкі. Він видав три праці з теології, дві

роботи з права і три дитячі граматики. Я. Тухольчик вважається першим польським

дослідником, який вивчав міське право у Польсьському королівстві. Польські дослідники Ян Кірштейн Церазин і Бартоломій Ґроїцький у обробках

використовували праці Яна Тухольчика, не зазначаючи особи автора. Праці Яна

Сервуса Тухольчика з міського права “Зібрання цивільних процесуальних

положень маґдебурзького права” (“Farrago actionum civilium juris Magdeburgensis”)

і “Витяг папського і королівського права”, “Відповідно до звичаю, який вже давно

спостерігається у Польському Королівстві” (“Epitome pontificii ac caesarei juris”,

“Secundum consuetudinem iamdudum in Regno Poloniae observatam heraus”) були

надруковані у Кракові 1531 р. і до 1607 р. мали дев’ять видань [5, с. 152]. У

“Farrago actionum civilium juris Magdeburgensis” в редакції 1531 р. серед джерел

взято за основу латинські тексти Саксонського зерцала і маґдебурзького права

писаря Конрада 1359 р. (Versio Sandomiriensis), роман і завершений трактат

Раймонда Партенопеера “Суть законів коротка, легка і корисна” (“Summa legum

brevis, levis et ulilis”), які використовував Ян Ласкі та ін. [5, с. 152]. Четверта

редакція праці 1540 р. значно відрізнялася від інших видань за обсягом. Вона

вийшла під назвою “Зібрання процесуальних положень цивільного і провінційного

саксонського та муніципального маґдебурзького права у семи книгах” (“Farraginis

actionum juris civilis et provincialis Saxonici municipalisque Magdeburgensis libri

septem”) і складалася з семи книг (попередні видання 1531 р. налічували три книги,

а 1535 р. – чотири) [4, с. 40]. Обсяг праці розширено за рахунок використання

римського права, що засвідчує назва самої праці (jus civile). Наступне видання –

копії четвертої редакції 1540 р. Другою правничою працею Яна Сервуса

Тухольчика був (“Epitome pontificii ac caesarei juris”) “Витяг папського і коро-

лівського права”, який двічі надруковано уКракові 1540 р. Його видання слугували

навчальними посібниками, а результати досліджень застосовували на практиці.

Структурно праця “Farraginis actionum juris civilis et provincialis Saxonici

municipalis que Magdeburgensis libri septem”, як уже було зазначено, складалася з

семи книг під назвами в українському перекладі: “Про право”, “Справедливість і

юриспруденція”, “Про набуття майнових прав”, “Про контракти”, “Про

покровительство”, “Про судовий процес”, “Про значення слів і речей”, “Про ре-

гулювання права римського і канонічного”. Інша праця – “Epitome pontificii ac

caesarei juris” – мала 10 розділів: про тілесне покровительство, про

підпорядкування, про заповіти, про правове регулювання та ін. [4, с. 40]. У працях Ян Сервус Тухольчик використовував римське, канонічне, польське

та німецьке право. Серед німецьких джерел “Farraginis actionum” у редакції 1540 р.

використано Саксонське зерцало і маґдебурзьке право М. Яскера (Versio Vulgata).

У дослідженні 123 цитати належали до Саксонського зерцала з 20-ма глосами, а до

маґдебурзького права 80 цитат з 16-ма глосами [4, с. 41].

В іншій праці (“Epitome pontificii ac caesarei juris”) Ян Сервус Тухольчик

спирається на Саксонське зерцало версії Вульгата з видання, яке згодом

використовував Миколай Яскер. Відповідно маґдебурзьке право (Liber Ottonis Juris

Magdeburgensis) використано із Сандомирської версії (Versio Sandomiriensis). На

Саксонське зерцало і на три глоси з римського права Ян Сервус Тухольчик

посилається 33 рази, а на маґдебурзьке право – 41. Окрім того, у дослідженні

використано “Маґдебурзькі питання” [4, с. 18]. Маґдебурзьке право автор

застосував для визначення цивільної дієздатності. Зокрема, шлюбний вік для

чоловіків визначено з 14 років, для жінок – з 13. Повна дієздатність або повноліття

наставали з 21 року [4, с. 42].

Порівняно з римським (кодифікація Юстиніана) і канонічним правом, Ян

Сервус Тухольчик у зазначених працях меншою мірою використовував Саксонське зерцало та маґдебурзьке право. Відповідно, його праці зачислюють до джерел і

маґдебурзького, і римського права.

Оскільки праця Яна Сервуса Тухольчика була невелика за обсягом і не мала

широкого застосування, то практичне життя потребувало досконаліших праць для

застосування їх у судовій практиці, адміністративній системі міст і сіл з

маґдебурзьким правом. Найліпше цю ситуацію розуміли юристи-практики – війти,

писарі та лавники, до повноважень яких входило вирішення правових спорів і

роз’яснення норм маґдебурзького права. У Кракові 1535 р. з’являється визначна

пам’ятка маґдебурзького права – латинський переклад маґдебурзького права

(вейхбільду) та Саксонського зерцала (ландрехту) разом із глосами. Автором цієї

праці був краківський міський писар Миколай Яскер. Вона складалася із трьох час-

тин [2, с. 25]. Перші дві частини є точним латиномовним перекладом Саксонського

зерцала та маґдебурзького права з глосаріями. При цьому німецькі глоси пере-

кладено, а латинські переписано з оригіналів [6, с. 48]. Глоси, які використав

Миколай Яскер, були коментарями до Саксонського зерцала і маґдебурзького

права. Одна з них слугувала точним латинським перекладом праці найдавнішого

німецького глосарія Йогана фон Буха, яку опрацював Дитріх фон Боксдорф.

Миколай Яскер взяв за основу Cтендальський глосарій і додаток глоси Дитріха

фон Боксдорфа, що складалися з праць інших глосаріїв та правових збірок

ляйпціґської та маґдебурзької судової практики юридичної літератури [7, с. 18].

Глоси, що увійшли до перекладу маґдебурзького права (вейхбільду), Миколай

Яскер використав з одного німецького видання з глосаріями, яке написав у XIV ст.

Бурхард фон Мангельфельд. Ці видання популяризували у Німеччині та Польщі

римське право. Праця Миколая Яскера, на основі рішення короля Сиґізмунда І

Старого набула офіційного статусу і стала обов’язковою для міст і сіл Польщі та

Речі Посполитої, що отримали маґдебурзьке право [7, с. 18] Третя частина праці – результат самостійної творчості автора. “Promptuarium”

– це обширний показник змісту двох перших частин, складених за глосами в

абетковому порядку (Absens, Actio, Actor) [6, с. 48]. На думку Ф. Тарановського,

дослідження М. Яскера є лише добросовісним перекладом з німецької мови

латинською, а його авторство виявилося у вказівках на полях паралельних місць

для Саксонського зерцала (ландрехту) із маґдебурзького права (вейхбільду) та

навпаки – про особливість маґдебурзького права у Польщі, які становили окрему

глосу М. Яскера [8, с. 25]. Самостійність автора стосувалася лише створення

“Зібрання” (“Promptuarium”). Але це заперечували інші дослідники. Працю

М. Яскера в юридичній літературі використовують під назвою “Версія Вульгата”

(“Versio vulgata”).

Сучасні німецькі дослідники маґдебурзького права вважають працю М. Яскера

найточнішим і достовірним перекладом німецьких оригіналів вейхбільду та

ландрехту. Хоча інші науковці, застосовуючи дослідження М. Яскера,

користувалися і німецькими текстами, де вказували на незначні неточності

М. Яскера [8, с. 25]. Розвідку М. Яскера ще раз видано 1602 р., її широко застосо-

вували у судах маґдебурзького права Речі Посполитої, зокрема на українських

землях. Праця дала новий поштовх дослідженню маґдебурзького права у Польщі, а

згодом – і у Речі Посполитій. Його твори використовували інші дослідники

маґдебурзького права: Я. Церазин, Б. Ґроїцький, П. Щербич. Вони мали також

широке застосування у кодифікації права в Україні у XVIII – початку ХІХ ст.

Вагомим здобутком у дослідженні маґдебурзького права Польського

Королівства, Речі Посполитої, зокрема в Україні, стали праці Яна Кірштейна Церазина. Він народився у м. Львовку, що у Силезії, на заході Польщі. Звідти ж

походив М. Яскер. Ян Кірштейн Церазин навчався у Яґеллонському (Краківському)

університеті, а від 1528 до 1533 р. працював заступником писаря міської ради

Кракова під керівництвом М. Яскера. Під час виконання службових обов’язків, він

отримав вагомий практичний досвід застосування маґдебурзько-саксонського права,

а також римського і канонічного права [9, с. 9]. Кілька років Ян Кірштейн Церазин

працював війтом Краківського війтівсько-лавничого суду, а з 1539 р. до смерті

(упродовж 22 років) виконував обов’язки війта Вищого суду німецького права у

Краківському замку, що належав до найвищих судів Польщі, а згодом Речі

Посполитої, де розглядались апеляційні справи міст і сіл з маґдебурзьким,

кульменським (хелмінським), новомарктським (шредським) і любецьким правом.

Уміння кваліфіковано та справедливо розглядати справи, надало Яну Кірштейну

Церазину авторитету високофахового знавця міського права у Польщі. Прізвище Це-

разин отримав від назви однієї зі своїх праць. Значну кількість судових справ у ролі

війта, він розглядав одноосібно. На їх основі створив наукові праці. Відом дві

наукові праці Яна Кірштейна Церазина – “Про право і судову вимогу”, яка, на жаль,

не збереглася [5, с. 153]. Найвідоміша - “Виклад деяких спільних місць

маґдебурзького права” (“Enchiridion aliquot locorum communium juris

Maideburgensis”), уперше надрукована 1557 р. [9, с. 25] і перевидана 1616, 1629 і

1760 р. спільно з працями Б. Ґроїцького. Структурно складалася зі вступу, висновків

і 26 розділів без нумерацій на статті [9, с. 26]. З них у 16-ти розділах урегульовано

норми цивільного права, у двох – кримінального та восьми – процесуального права.

Основними джерелами стали тексти Саксонського зерцала та маґдебурзького права,

у тому числі праці М. Яскера. Третю частину становить вступ, в якому автор

повідомляє причини, що спонукали його написати цей твір, і аналіз окремих норм

маґдебурзького права [9, с. 30]. У праці Ян Кірштейн Церазин посилається на

Саксонське зерцало 118 разів, а на маґдебурзьке право – 32. Окрім текстів

Саксонського зерцала та маґдебурзького права, автор використовує праці глосаторів.

Із німецьких джерел та норм застосовує кримінальний кодекс Карла V Кароліна

(Constitutio criminalis Carolina – 1532). Часто Ян Кірштейн Церазин використовував, і

римське право, зокрема Кодифікацію Юстиніана (Corpus Juris Civilis Justunians).

Автор посилався на нього 119 разів [9, с. 17].Із джерел використано Саксонське зерцало за редакцією Миколая Яскера 1535

р., на яке автор посилається 118 разів, з них 70 посилань належали до першої, 29 –

до другої і 19 – до третьої книги. Основним джерелом, нагадаємо, називають

римське право, в якому використовується Corpus Juris Civilis та усі його частини:

Кодекс, Дигести, Інституції та Новели. Ян Кірштейн Церазин, часто звертається до

праць глосаторів, які використовував Миколай Яскер під час написання своєї

праці. До них належали глоси єпископа з Наумбурга Дитріха фон Боксдорфа,

створена близько 1434 р. [10, с. 691–699]. Використана також глоса Яна фон Буха

та Стендальська глоса. Ян Кірштейн Церазин застосував 19 разів глоси до

Саксонського зерцала та 12 разів – глоси до маґдебурзького права (вейхбільду) [10,

с. 887]. Автор також спирався на праці глосаторів Азано й Аксірінса (ХІІІ ст.),

канонічне право В. Дурантіса (ХІІІ ст.), коментатора Балда де Удалдіса (XIV ст.) і

німецького юриста Удалрука Зазіуса (XIV ст.) [9 с. 32]. Отже, Ян Кірштейн

Церазин із джерел римського права використав не лише Corpus Juris Civilis, а й

праці глосаторів і коментаторів.

Ян Кірштейн Церазин посилався також на канонічне право й окремі праці

інших польських дослідників. Найчастіше використовував праці М. Яскера,оскільки той був сучасником і співпрацівником Яна Кірштейна Церазина.

Водночас автор порівнював праці М. Яскера з їх німецькими оригіналами та

критично оцінював його трактування окремих норм Саксонського зерцала,

маґдебурзького права і глос до них [9, с. 35]. Ян Кірштейн Церазин неодноразово

зазначав, що його метою не є написання Кодексу міського права, а роз’яснення

окремих норм щодо їх правильного використання на практиці [ 9, с. 40].

Рецепцію маґдебурзького права Ян Кірштейн Церазин оцінював позитивно,

але зазначав певні прогалини у маґдебурзькому праві, які призводили до

виникнення непорозумінь в розгляді окремих категорій справ. І навпаки, римське

право він вважав досконалішим [8, с. 27]. Прихильність Яна Кірштейна Церазина

до римського права сприяла романізації “Enchiridion”, що походила не лише від

Corpus Juris Civilis, а й від Саксонського зерцала та маґдебурзького права,

доповнених романізованими глосами. Професор Яґеллонського університету

Леслав Паулі писав, що “Enchiridion” був романізованим юридичним трактатом,

який нагадував західноєвропейську, переважно німецьку, популярну романізовану

літературу [5, с. 153]. Сучасні німецькі та польські дослідники зачислюють цю

працю не лише до джерел маґдебурзького права, оскільки в ньому однаково подано

і маґдебурзьке, і римське право [7, с. 19].

Після смерті Яна Кірштейна Церазина, посаду судді Вищого суду німецького

права Краківського замку обійняв Станіслав Айклер. Він також навчався в

Яґеллонському університеті й отримав ступінь доктора права. Відомою є лише

одна його праця – “Зображення або таблиця, що графічно показує, як відбирають

спадок у того, хто не зробив заповіту” (“Figura seu tabula indicans graphice, quomodo

haereditas abintestato defertur”). Вона не була надрукована, але її латинський текст

повністю введено у твір Б. Ґроїцького “Титули права маґдебурзького” (“Tytuły

prawa majdeburskiego”) [5, с. 154].

Важлива роль у дослідженні маґдебурзького права у Польщі належала

іспанцеві Педро Руїн де Моросу, відомому під прізвищем Ройсіус (помер у 1571

р.). Він навчався у Болонському університеті, був учнем видатного дослідника

римського права – Альціата. Ройсіус у 1542–1551 рр. читав лекції з цивільного

права в Яґеллонському (Краківському) університеті, де обіймав посаду завідувача

кафедри. Згодом він працював у Великому князівстві Литовському суддею

асесорського суду. Цей суд був найвищим апеляційним судом з розгляду міських

справ цих земель [5, с. 155] У 1563 р. Ройсіус опублікував у Кракові працю “Рішення про справи, подані

на апеляцію у священній литовській залі суду” (“Decisiones de rebus in sacro

auditorio Lituanico ex apallatione inducatis”). Вона складалась із 600 сторінок тексту і

розглядала судові рішення у міських справах, що їх виніс автор під час виконання

обов’язків судді асесорського суду. У ній подано широкі наукові коментарі

стосовно використання норм маґдебурзького, римського та канонічного прав при

розгляді окремих категорій справ. Серед джерел римського права Ройсіус

використав Corpus Juris Civilis, праці глосаторів і коментаторів та твори юристів-

гуманістів [5, с. 155].

Серед досліджень німецьких авторів ХVII ст., які вважаються джерелами маґ-

дебурзького права, застосованими на українських землях, були праці відомого

криміналіста й засновника науки німецького кримінального права Бенедикта

Карпцова [2, с. 32]. Він народився 27 травня 1595 р. у Віттенберзі, був другим

сином юриста Бенедикта І Карпцова [11, с. 56]. Навчався на юридичних факуль-

тетах Віттенберга, Ляйпціґа, Єни. Захистивши дисертацію, працював разом із батьком і старшим братом Конрадом на посаді професора Віттенберзького

університету, а з 1623 р. – у складі шиффенського суду Ляйпціґа на юридичному

факультеті Ляйпціґського університету. Впродовж 20 років виконував

повноваження голови цього суду. На запрошення саксонського курфюрста Георга І

кілька років працював у структурах влади курфюрства, а з 1661 р. до смерті (1666)

– знову у шиффенському столі Ляйпціґа. Значна частина життя Бенедикта

Карпцова припадала на 30-річну війну між протестантами і католиками (1618–

1648), більшість бойових дій якої, відбувалися на німецьких землях. Це вплинуло

на фахову і наукову діяльність Бенедикта Карпцова [11, с. 56].

Першою науковою працею Б. Карпцова стали - “Судові визначення до

виборчих саксонських конституцій” (“Definitiones forenses ad Constituones Elektrorales Saxonicas”) або “Римсько-саксонська судова юриспруденція” (“Juris

prudentis Forensis Romano-Saxonica”), яка вперше вийшла друком у Франкфурті –

над – Майном 1638 р. Упродовж ХVII ст. її перевидавали сім разів, останні дві ви-

дання вийшли вже у ХVIIІ ст., 1703 і 1721 р. – у Ляйпціґу [2 с. 32]. Праця склада-

лась із 1600 сторінок, що поділялися на чотири частини. У першій містилися нор-

ми, які регулювали цивільно-процесуальне право, у другій і третій – міське право, а

в останній – кримінальне і кримінально-процесуальне право. Завершується

“Definitiones forenses ad Constituones Elektrorales Saxonicas” довідником з

юридичних творів і праць відомих правознавців.

Наступною працею Б. Карпцова був – “Повний реєстр нової практики

кримінальних справ саксонської імперії Бенедикта Карпцова” (“Practicacae Novae

Imperialis Saxocae rerum criminalium Benedicti Carpzovii synopsis absoluta”). Вона

вийшла друком у Віттенберзі 1635 р. і стала найвідомішою [11, с. 56], 1638 р.

виходить у Франкфурті – над – Майном і Ляйпціґу в перекладі німецькою мовою

[11, с. 56]. У 1646, 1655 і 1677 р. побачили світ видання “Practicacae Novae” у

Віттенберзі. Три останні видання з’являються у Ляйпціґу 1703, 1709 і 1739 р. [2,

с. 32]. Книга структурно поділялася на три частини. Кожна з них мала 50 запитань.

У “Practicacae Novae” містилися норми кримінального та кримінально-проце-

суального права, зокрема вони стосувалися навмисного пошкодження чужого

майна, визначення поняття злочину, провини, співучасті й покарання тощо Третя праця Б. Карпцова вперше з’явилась у Єні 1657 р. під назвою - “Судовий

процес при саксонському дворі” (“Processus Juris in foro Saxonica”). Після цього її

неодноразово перевидавали, останнє видання з’явилося 1708 р. у Ляйпціґу [2,

с. 32]. За обсягом праця становить 1000 сторінок і структурно поділяється на 5

частин: перша – судові органи Саксонського вищого суду; друга – загальні

зауваження; третя – загальний індекс назв, статей і параграфів; четверта – вступне

слово й передмова автора. Головною частиною стали положення стосовно

процесуального права. Завершується “Processus Juris in foro Saxonica”,

висвітленням (за абеткою) термінів процесуального права, написаних латинською

мовою, і їхнім роз’ясненням німецькою. Ця праця латиномовна з цитатами законів

і судових рішень, що є німецькомовною. Загалом “Processus Juris in foro Saxonica”

регулював норми німецького кримінально-процесуального права, де чітко і точно

висвітлено окремі слідчі дії та стадії кримінального процесу. Сучасники вважали

працю енциклопедією кримінально-процесуального права [2, с. 32].

Серед джерел, які використовував Б. Карпцов у процесі написання праць,

варто назвати Саксонське зерцало, маґдебурзьке право, Кодекс Карла V (Кароліну),

судові рішення Ляйпціґського шеффенського столу, праці італійських науковців із

кримінального права [11, с. 57]. Дослідження Б. Карпцова були поширені на німецьких землях, в інших європейських країнах, а також в Україні. Зокрема, у

судочинстві київських війтівсько-лавничих судів, використовували працю Б.

Карпцова “Practicacae Novae Imperialis Saxocae rerum criminalium”. Працями

Б. Карпцова користувалися у судах маґдебурзького права інших міст України, з

ними були ознайомлені й представники козацької старшини. Так, О. Кістяківський

зазначав, що у бібліотеці члена кодифікаційної комісіїзі складання “Прав, за якими

судиться малоросійський народ” генерального хорунжого М. Ханенка, містилися

примірники творів Б. Карпцова.

Праці європейських дослідників Бенедикта Карпцова, Миколая Яскера, Яна

Сервуса Тухольчика, Яна Кірштейна Церазина, Станіслава Айклера та інших стали

джерелами маґдебурзького права. Їх широко застосовували в діяльності органів

міського самоврядування, судочинстві та у кодифікації українського права у XVIII

– першій половині ХІХ ст. Праці європейських дослідників сприяли рецепції

римського права в українське

1. Rymaszewski Z. Łacińskie teksty Landrechtu Zwierciadła Saskiego w Polsce : Jaskier – tekst

głowny i noty marginesowe / Z. Rymaszewski // Wrocław : UŁ, 1975 – 600 s.

2. Jakowliw A. Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Еinflüsse auf das ukrainische

Recht im 16–18 Jahrhundert / Andrij Jakowliw. Leipzig : Hirzel, 1942. – 220 s.

3. Tymosz. S. Statut Laskiego i jego wplyw na inne zbiory prawa / S. Tymosz // Acybiskup Jan

Laskie reformator prawa. – Lublin, 2007. – 360 s.

4. Bojarski W. Speculum Saxonum і Jus Municipale jako żródła prawa w dzielach Tucholczyka

/ W. Bojarski // Prawo XXX. Studia z dawnego prawa sądowego i miejskiego / Red. nauk.

Stanisław Salmonowicz. Acta Universitatis Nicolai Copernici. Nauki Humanistyczno-Spo-

łecz. – Toruń : UMK, 1990. – 218 s.

5. Pauli L. Die polnische Literatur des Magdeburger Rechts im 16 Jahrhundert / L. Pauli //

Studien zur Geschichte des sächsisch-magdeburgischen Rechts in Deutschland und Polen /

Hg. v. D. Willoweit und W. Schich. – Frankfurt am Main : Lang; 1980 – 450 s.

6. Яковлів А. Український кодекс 1743 року: Права по которымь судится малороссийский

народь. Його історія, джерела та системний виклад змісту / Андрій Яковлів // Записки

НТШ, Т. 159. – Мюнхен : Закрава, 1949. – 211 с.

7. Lieberwirth R. Das sächsisch-magdeburgische Recht als Quelle оstеuropäischer Rechtsordnungen / Rolf Lieberwirt // Sitzugsberichte der Sächsischen Akademie der

Wissenschaften zu Leipzig : Philologisch-historische Klasse. – Berlin : Akademie Velag,

1986. – Bd. 12. – H.1. -334 s.

8. Тарановский Ф. В. Обзор памятников магдебургского права западно-русских городов

литовской епохи / Ф.В. Тарановський. – Варшав, 1897. – 201 с.

9. Pauli L. Jan Kirstein Cerasinus (1507–1561) – krakówski prawnik doby odrodzenia: studium

z dziejów praw obcych i literatury prawniczej w Polsce / Lesław Pauli // Zeszyty Naukowe

Uniwersytetu Jagiełłońskiego.- Z. 49. Kraków : Nakł. UJ, 1971. – Bd. 251 : Prace Prawnicze.

– 800 s.

10. Steffenhagen E. Die Entwicklung der Landrechtsglosse des Sachsenspiegels. /

E. Steffenhagen –Wien: Gerold, 1882. – Bd. 2: Die Stendaler Glosse (Sitzungsberichte der

Kais. Akademie der Wissenschaften in Wien, Philosophisch-Historische Klasse. – Bd. 100

[9]). – S. 887.

11. Lück H. Benedict Carpzov (1595–1666) und der Leipziger Schöffenstuhl // Benedict

Carpzov. Neue Perspektiven zu einem umstrittenen sächsischen Juristen / Hg. v. G. Jerouschek, W. Schild, W. Gropp (Rothenburger Gespräche zur Strafrechtsgeschichte 2). –

Tübingen, 2000. – 500 s.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук